Преподобний Іоанн Зедазнійський та учні його

Місяця травня на 7-й день

Преподобний Іоанн Зедазнійський і 12 його учнів: Авів, єпископ Некреський, Антоній Марткобський, Давид Гареджійський, Зенон Ікалтський, Фаддей Степанцминдський, Ісе, єпископ Цілканський, Йосип, єпископ Алавердський, Ісидор Самтавійський, Михаїл Улумбійський, Пірр Бретський, Стефан Хірський, Шіо Мгвімський – святі сирійські (каппадокійські) подвижники, засновники грузинського чернецтва, які прийшли в Грузію з Каппадокії в середині VI століття. Тринадцять святих каппадокійських отців, імовірно, були грузинами, які здобули духовну освіту в знаменитій Лаврі святого Симеона Стовпника і в інших монастирях Сирії та Месопотамії, щоб повернутися на батьківщину та сприяти її християнській просвіті.

Святий Іоанн Зедазнійський, глава цих подвижників, здобув духовну освіту в Антіохії. Про місце його народження і про батьків відомостей не збереглося. У молоді роки він прийняв чернецтво і віддався відокремленому аскетичному життю, здобувши згодом дивовижну лагідність, смиренність і дар чудотворіння. Слава про духовні подвиги привернула до нього безліч учнів, з-поміж яких святий Іоанн Зедазнійський обрав за жеребом 12 осіб і, виконуючи веління Божої Матері, вирушив із ними в Грузію. Дорогою вони отримали благословення від святого Симеона Стовпника Молодшого († 596), а в Мцхеті, стародавній столиці Грузії, перейшовши “немокрими ногами” річку Куру, їх радісно зустрів народ, цар Парсман (542-557) та католікос – архієпископ Євлавій (552-560). Літописці оповідають, що святі каппадокійські отці звернулися до тих, хто їх зустрічав, грузинською мовою, а увійшовши до соборного храму Светіцховелі та простягнувшись ниць перед Животворящим Стовпом, славили й дякували Богові. З благословення Католікоса Евлавія святий Іоанн разом з учнями оселився на горі Зедазені (звідси найменування святого Іоанна – Зедазнійський), де колись було язичницьке капище і височів ідол. Подвижники жили в куренях, харчувалися травами і корінням, постійно перебуваючи в молитві і духовних роздумах. До них притікало безліч хворих, які отримували зцілення за їхнім молитовним заступництвом. Після обрання святих Авіва та Ісе єпископами святому Іоанну з’явилася уві сні Божа Матір і звеліла йому послати своїх учнів по різних місцях Грузії для проповіді Слова Божого і пастирського повчання. Вислухавши настанови святого Іоанна, одні учні вирушили в Кахетію (Зенон, а згодом – Стефан), інші – в Карталінію (Пірр, Михаїл, Фадей і Ісидор).

“Усі вони… навчали народ, наставляли його у вірі, знищували морок забобонів і винищували ідолослужіння і капища, які залишилися в гірських тіснинах, натомість споруджували святий хрест і святі храми, улаштовували в народі громадянськість…”

Святий Зенон, “стовп солодкого послуху”, завершивши проповідь у горах верхньої Кахетії, заснував монастир в Ікалто, де і був, після великих подвигів, похований у соборному храмі на честь Нерукотворного образу Спаса.

Святий Фадей (по-грузинськи Фате) спочатку залишився в Мцхеті, влаштувавши за велінням святого Іоанна монастир біля підніжжя гори Зедазені для тих, хто приходить до вчителя. Після смерті святого Іоанна святий Фадей проповідував у Карталінії, де заснував багато церков, зокрема храм на честь святого первомученика Стефана в місті Урбнісі. Згодом він оселився в печері на горі Цлеві поблизу міста Каспі, на вершині якої також заснував храм на честь святого первомученика Стефана. У цій печері біля основи храму були поховані мощі святого Фаддея, “образу чистої правди і віри”.

Святий Ісидор, “вертоград чесноти”, після довгих апостольських подвигів влаштував монастир у Самтавісі на честь Нерукотворного образу Спаса, де і спочивають його святі мощі.

Святий Михаїл багато потрудився в утвердженні християнства в горах верхньої Карталінії та Осетії. Поблизу містечка Улумбі він заснував велику обитель. У соборному храмі цієї обителі, перетвореної в XIX столітті на парафіяльну церкву, покояться його святі мощі.

Святий Пірр, “божественний образ плачу”, заснував обитель на лівому березі річки Дванісцхалі поблизу містечка Бренті. У храмі обителі були покладені його чесні мощі.

Святий Стефан, “вінчаний силою і віданням”, після довгих апостольських праць у нижній Кахетії заснував обитель поблизу містечка Хірси. Він був похований у соборному храмі на честь святого первомученика Стефана, з лівого боку вівтаря біля жертовника.

Розіславши своїх учнів, святий Іоанн Зедазнійський залишив при собі диякона Іллю і заглибився в молитовні подвиги.

Святий Іоанн зумів протистояти підступам злих духів, яких вигнав Іменем Христа з меж Мцхета. За молитвою святого Іоанна на горі Заден (Зедазені) заструменіло джерело цілющої води. Отримавши одкровення про свою смерть, преподобний Іоанн закликав до себе учнів – святого диякона Іллю і святого Фаддея Степанцминдського, яким заповідав поховати його в тісній печері на горі, на місці його подвигів. Причастившись Святих Тайн, преподобний Іоанн побачив відкрите небо і воїнство безтілесних Сил Небесних з безліччю святих. У духовному захваті він віддав свою праведну душу Господу. Смерть святого Іоанна настала між 557 і 560 роками, за католикоса Макарія (553-569). Учні його, забувши заповіт преподобного, у супроводі сонму духовенства перенесли тіло святого в монастир біля підніжжя гори Заден (Зедазені) і поклали його в особливому склепі.

Але земля навколо захиталася, і струси її не припинялися доти, доки тіло святого Іоанна не було покладено в печері на вершині гори, як заповідав преподобний. У Х столітті за католікоса-архієпископа Климента (908-923) на південному боці цієї печери було збудовано церкву на честь Іоанна Хрестителя, тож святі мощі Іоанна Зедазнійського опинилися в її боковому вівтарі, біля жертовника. Вони були прославлені багатьма знаменнями милості Господньої.