...
Житія святих,  Квітень

Преподобний Ілія Макіївський (Ганжа)

День пам'яті (н. ст.)

Місяця квітня на 4-й день / травня на 15-й день — знайдення мощей

Схимонах Ілія (в миру Ілля Якович Ганжа) проживав в Макіївці з 1937 до 1946 року включно. Уже столітнім старцем він приїхав сюди, імовірно, із Києво-Печерської Лаври, насельники якої змушені були тікати із рідної обителі від гонінь безбожної влади. Про те, як він потрапив до Лаври, є тільки припущення. Достеменно відомо лише те, що довгі роки схимонах трудився в Іллінському скиту Святої Гори Афон. Перед революцією багатьом руським ченцям довелося покинути благодатну землю. Серед них, швидше за все, був і Ілія.

Старець майже до кінця життя не мав власного житла. Його притулком ставала то одна, то інша сім’я віруючих макіївчан. Часто можна було бачити, як, виходячи після служби із храму, він сідав на лавочку і сидів – йому просто нікуди було йти. Постійно старця супроводжували чотири жінки – злиденна, хвора дівчина Фекла, мандрівниця Паша і вдова Марія з дочкою Оленою. Послушниці доглядали за старцем, знаходили йому оселю, готували і прибирали. До зустрічі зі схимонахом всі вони були неосвіченими та немічними в вірі, але спілкування з ним зробило їх духовно міцнішими людьми, які глибоко шанували Бога.

Незважаючи на сильні гоніння, за яких тим, хто переховував у себе ченця, загрожував не лише арешт, а й загибель, багато хто вважав великою радістю, коли в їхньому будинку жив старець. Однією із головних причин було те, що в народі він вважався сильним молитовником, котрий володіє даром прозорливості, в якому переконувалися багато людей, які приходили до нього зі своїми питаннями і бідами.

За описом очевидців, «дідок», як він називав сам себе, був гарний, одягався в світлий підрясник, завжди випраний так, що здавався зовсім новим. Одне око його було завжди закрите, хоча на фотографії у старця були відкриті обидва ока. Колись його запитали про причини, і він відповів: «На цей світ досить дивитися і одним оком». Швидше за все, саме тому і шторки в келіях старця були запнуті завжди.

Ходив отець Ілія швидко, спираючись на паличку. Багато молодих і здорових людей повинні були прискорювати крок, щоб йти з ним у ногу.

За характером схимонах Ілія був добрим, незлобивим. До нього постійно приходили люди, і ніколи, навіть будучи хворим, він не відсилав нікого без слова розради або допомоги. За нею, за допомогою, і йшов до нього народ не тільки із Макіївки, а й із багатьох довколишніх міст. Не будучи сам у священному сані, схимонах приймав у себе священників із Києва і навіть із Москви. Вони причащали його, коли церкви були закриті, привозили нові підрясники, книги та ікони.

З ранку до вечора до подвижника йшов народ. Роки були голодні, і кожен намагався принести йому який-небудь гостинець, який отець Ілія тут же віддавав нужденним відвідувачам. Ніхто не йшов від нього голодним, а крім того, відвідувачі несли з собою просфори і Хрещенську воду.

Були в будинках, де жив старець Ілія, і небажані гості — міліція і люди з НКВС, поява яких загрожувала неминучою бідою. Під час однин із таких відвідин, коли, здавалося, старця ось-ось знайдуть, він сховався за фіранкою, яка прикривала одну з кімнат, при цьому сказавши господарям: «Ви тільки не кажіть про мене і не хвилюйтеся — ніхто сюди не зайде». І дійсно: міліціонер навіть не підійшов до того місця, де ховався старець.

Головним в житті схимонах Ілія вважав молитву. Сам він молився багато, щодня читав Євангеліє, акафисти, Псалтир, а коли відпочивав на лавці перед будинком, співав псалми. Вчив він молитися і тих, хто приходив до нього, і тих, у кого жив. Щоночі старець піднімав всіх на молитву, причому часто і дітей. Крім того, неухильно ходив до храму. «У неділю і в свята вдома не сиди — до храму йди! І все буде в тебе добре!» — наставляв він, і сам до останніх днів, незважаючи на неміч, відвідував церкву.

Будь-яку допомогу, яку він надавав людям, преподобний Ілія супроводжував закликом до живої віри в Бога і молитви. Сам він завжди говорив тим, кому допомагав: «Це не дідок зцілив тебе, а Бог! Господу дякуй! Молися йому, дякуй  і все буде добре в твоєму житті!»

Іноді повчання схимонаха Ілії носили характер викриття. Так, колись одна жінка, збираючись до старця, вирішила принести йому в подарунок молоко. Молока їй було не шкода, а ось скляний графин для нього вона пошкодувала. Прийшовши до святого Ілії, жінка сказала: «Ой, отче Іліє, я без гостинчика!» На що старець відповів: «А я знаю! Молока не шкода тобі, а графинчика шкода. Графинчик шкодуєш, а про життя своє не шкодуєш. Що дідку молока принести пошкодувала — то не страшно! Страшно, що ти Бога не поважаєш! Безбожницею ти на світі живеш — ось що страшно!»

Тих жінок, які приходили до нього без хреста, він називав «бусурманками». Втім, звучали ці слова не образливо. Однак траплялося, що комусь-ті слова схимонаха Ілії здавалися несправедливими і навіть жорстокими. Так, одного разу до старця прийшли дві молоді жінки. Одна із них постійно говорила по дорозі: «До якої людини Божої ідемо! А я — така грішна, просто брудна свиня! Ой, яка я свиня!» Інша ж просто мовчала. Коли вони прийшли до старця, першу він залишив стояти біля порога, а другу запросив сісти біля ліжка, де лежав. Лагідна жінка звернулася до старця з питанням: «Отче Іліє, а чому ви її не запрошуєте?» Схимонах відповів: «Люди приходять до мене, багато людей, але свиней ще ніколи не було! Цього мені ще не вистачало, щоб до мене свині приходили!»

Від образи жінка накричала на старця за те, що він назвав її свинею, зовсім забувши, як зовсім недавно через помилкове смирення сама ж так себе і назвала. Таким чином схимонах Ілія розкрив таємну гординю, яка живе в душі відвідувачки. Потім він говорив: «Ох-ох! Якщо гординя в вас живе, то вже краще мовчи, не говори нікому про себе: я — така погана, я — така собі…»

У важкі воєнні роки старець став духовною опорою для багатьох бентежних душ. Коли чоловіки-макіївчани йшли на фронт, віруючі (а іноді і невіруючі!) йшли за благословенням до преподобного Ілії. Багатьом він говорив, прийде той з фронту живий чи ні.

Одна макіївчанка розповідала про свого дядька, як старець передбачив йому, що він залишиться живий: «Коли наш дядя Ваня йшов на фронт, — говорила вона, — він пішов до старця Ілії, щоб благословив його Божий чоловік, на війну бо йде… Святий Ілля ласкаво його прийняв, помолився до Господа і благословив. Став дядя Ваня прощатися та йти, а старець раптом йому і каже: «А ти ложку взяти не забув?» «Що взяти?» — здивовано перепитав дядько. «Ложку не забув? Візьми, візьми ложку, не забудь!» — кілька разів повторив отець  Ілія, що здалося дяді Вані просто жартом. На фронті дядя Ваня був призначений на польову кухню і всю війну на цій самій кухні каші варив, так що ложка йому якраз у великій пригоді була».

У роки війни, коли кругом голод, холод, розруха і смерть, на людей нападав панічний страх за своє життя, за життя дітей; багато хто намагався кудись виїхати, де, як їм здавалося, не так небезпечно. Вирішивши бігти, макіївчани приходили до схимонаха Ілії за благословенням. Але навіть в найважчий час старець покинути місто Макіївку не благословляв. Він говорив: «Не бійтеся — в Макіївці війни не буде». «Як же не буде, коли німець в місто прийшов?» — дивувалися люди. А схимонах відповідав: «Як прийшов, так і піде: тихо, як торішній сніг». І дійсно, протягом всієї війни в місті не було ні сильних боїв, ні бомбардувань, ні голоду, ні руйнувань: навіть спроби німців підпалити якісь будинки не здійснилися.

А після наступу радянських військ німці тікали так швидко, як тане торішній сніг.

Під час війни на початку кожного року схимонах Ілія говорив жителям Макіївки, на які плоди і овочі в цьому році буде врожай; благословляв одну сім’ю садити картоплю, іншу — цибулю; третю — квасолю, часник і так далі. А коли дійсно люди восени збирали рясний урожай тих овочів, посадити які він благословив, схимонах Ілія повелів їм обмінюватися овочами, яких були надлишки. Таким чином, сім’ї, які жили під заступництвом його молитов і боялися порушити його благословення, жили як рідні і ніколи не голодували. Ті ж, хто не слухав ради старця і їхав, часто довго бідували і поневірялися, після чого поверталися до рідного міста.

Втішав він і тих, хто був у смутку через втрату близьких. Деякі із них отримували від нього чудесну допомогу. Так, одна жінка, отримавши похоронку про загибель чоловіка, в глибокій скорботі прийшла до старця Ілії, про якого багато чула. Добрий старець вислухав її і сказав: «Ходи до Церкви, старанно молися, причащайся щонеділі — повернеться твій чоловік!» Жінка послухалася старця і робила все, як він велів. Через деякий час вона отримала лист від чоловіка, який виявився живим. Він писав, що був контужений, довго лежав без свідомості, а потім його врятували місцеві жителі.

І під час, і після війни старець духовно опікувався жителями міста. Були й випадки зцілення невиліковно хворих, яким є безліч свідків. Так, одного разу до нього приїхав генерал із Хабаровська, який привіз свою шістнадцятирічну дочку. Дівчинка майже не могла рухатися. Старець сказав, щоб дівчинка прожила у нього місяць. Для убитого горем батька допомога схимонаха Ілії була останньою надією, і він погодився. Живучи у старця, хвора дівчинка навчилася молитися, читала акафісти разом зі всіма. І ось одного разу преподобний Ілія їй каже: «Я — такий старенький — і ходжу, а ти — така молода, а лежиш. От лежень! А ну вставай!». Зніяковівши докором і підкоряючись старцю, дівчинка почала підніматися, встала і пішла, чудом зцілення були вражені всі навколишні. Приїхав батько і не міг прийти до тями від подиву і радості. Проводжаючи їх у зворотну дорогу, святий Ілія сказав: «Господу дякуйте! Живіть у вірі православній. Живіть з Богом!»

Схимонах Ілія завжди закликав батьків піклуватися про духовну освіту своїх дітей, навчати їх віри і страху Божого, а також завжди самим приносити за них молитви. «Дітей своїх треба у Бога вимолювати!» — говорив він. «Якщо ти, мати, не потрудишся Господу заради своїх дітей, діти твої поганими будуть, будеш через них гірко плакати!»

Після війни у ​​старця нарешті з’явився свій куточок. У невеликому будиночку, кошти на купівлю якого йому зібрали духовні чада, він і прожив до самої своєї смерті. Весь цей час старець не переставав допомагати людям і вчити їх православної віри.

У безбожні часи старець передбачив майбутній розквіт Православ’я в Макіївці, що здавалося майже неймовірним після практично повного знищення храмів в місті.

Відоме пророцтво старця збулося через півстоліття після його смерті, коли почалося будівництво в центрі Макіївки Свято-Георгіївського собору і храмів, число яких вже дійшло до двадцяти чотирьох. «Господь зберігатиме Макіївку довіку! Засяє вона багатьма храмами! У найголовнішому, великому, золотоглавому — повстане Свято-Троїцький храм — ходіть до нього: його Господь благословить — в ньому буде благодать Божа!» — ці слова старця дбайливо зберігалися його духовними чадами, і в точності збулися на радість всіх православних макіївчан.

На наступний рік після закінчення війни, в дні Великого посту, старець, передбачаючи свою близьку кончину, сказав: «Ну ось, дорогі мої, зараз ми живемо всі разом, живемо тихо і мирно — Господь зібрав нас під одним дахом. Але коли помремо, всіх поховають в різних місцях, поруч зі мною ви не будете. Ти, Пашо, в стороні від мене будеш лежати, Фекла – на Козачому, Марія буде похована в Сталіно». Ці слова старця повністю справдилися. Феклу поховали на Козачому кладовищі Макіївки, Пашу забрали в будинок для літніх людей в Кірово, де вона і померла. Марію забрав син, і похована вона була в Сталіно.

Наприкінці Великого посту, в Страсний Четвер, преподобний Ілія сказав: «Ну ось, дорогі мої, скоро вже і Великдень. Тільки, раби Божі, розговлятися вже будете без дідка, мене вже не буде…» Він просив усіх молитися за нього після смерті. У страсну середу 17 квітня 1946 року схимонах Ілія помер у Господі.

Ховали схімонаха Ілію у Велику П’ятницю, 19 квітня 1946 року. Попрощатися зі старцем прийшло безліч людей. Досі для поклоніння до його святих мощей йдуть люди з молитвою та надією.

У 2012 році відбулася канонізація преподобного Ілії Макіївського (Ілля Якович Ганжа). 29 травня Церква святкує знайдення мощей цього святого.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

 

Тропaрь прпdбному и3ліи2, глaсъ д7:

T ю4ности мjра суетY њстaвивъ, на ґfHнскую г0ру пришeлъ є3си2, и3дёже ѓгGльское житіE kвлsz, бGу нелёностнw служaше, дары2 бlгод†тныz t негw2 воспріsвъ. во nтeчество же своE пришeдши мнHгимъ пyть во сп7сeніе бhлъ є3си2, чудотв0рецъ преди1вный и3 ўтёшитель малодyшныхъ kвлszсz, грaду макёевцэ похвало2 и3 ўтверждeніе, и3ліE прпdбне, моли2 хrтA бGа њ вёрою и3 люб0вію чтyщихъ тS.

Кондaкъ, глaсъ д7:

Днeсь свётлw ликyетъ грaдъ тв0й, џтче и3ліE прпdбне, совершaюще сщ7eнную пaмzть твою2. мh же, ч†да тво‰, ўмилeннw припaдающе къ мощeмъ твои6мъ взывaемъ си1це: моли1сz, ўг0дниче хrт0въ, ми1ръ цRкви и3 nтeчеству нaшему даровaти и3 душaмъ нaшымъ вeлію млcть.

Ще в розробці