Преподобний Герасим Болдинський

Місяця травня на 1-й день

Преподобний Герасим Болдинський, у миру Григорій, народився 1490 року в Переяславлі-Залеському. У ранньому дитинстві він часто відвідував храм Божий. Дізнавшись про святе життя прп. Даниїла Переяславського, 13-річний Григорій зі сльозами просив старця прийняти його до себе в Горицький монастир. Преподобний прийняв хлопчика послушником і незабаром постриг з ім’ям Герасим. Новопочатковий чернець ревно звершував подвиги посту і молитви, старанно допомагав старцю в побудові храмів і келій і служив бідній братії своїм ремеслом – він був шевцем. Незабаром про нього як про суворого подвижника стало відомо в Москві. Разом зі своїм учителем його викликали до столиці, де він зустрічався з царем.

Земна слава обтяжувала подвижника, і після 26-річного перебування під керівництвом преподобного Даниїла святий Герасим, отримавши благословення старця на пустельне життя, оселився неподалік від міста Дорогобужа на Смоленщині, в дикому лісі, населеному зміями і звірами. Святий багато разів зазнавав нападів розбійників, але лагідно і терпляче зносив усі образи і молився за кривдників. Для прожитку свого він повісив кузовок на дереві біля дороги: ті, хто проходив повз, клали туди шматки хліба, але й ці шматки іноді відбирали інші бідняки, за що преподобний тільки дякував Богові. Згодом з’явився в нього сторож його шматочків – ворон; якщо недобра людина підходила до кузовка, ворон здіймав крик і, літаючи, бив крилами по обличчю небажаного відвідувача, а хижим звірам навіть викльовував очі й змушував їх тікати.

За особливим велінням він перейшов на Болдину гору, де біля джерела стояв величезний дуб. Місцеві жителі побили його палицями і хотіли втопити, але, побоявшись відповідальності перед начальством, наклеветали на нього наміснику Дорогобужа і підкупили цього намісника прогнати старця. Намісник хотів уже посадити Герасима до в’язниці як бродягу. Преподобний Герасим терпляче переносив знущання, мовчав і молився. І в цей час до намісника прибув царський посланець із Москви. Побачивши святого Герасима, він вклонився і попросив у нього благословення, бо раніше бачив святого разом із преподобним Данилом у царя. Намісник злякався, негайно ж просив вибачення у старця, обіцяв захищати його від нападів і навіть пожертвував йому на облаштування обителі. Відтоді св. Герасим став приймати до себе охочих до чернечого подвигу, і зібралися до нього братія.

Тоді, випросивши в Москві дозволу на влаштування обителі, він, як сам говорив у заповіті братії, “у пустелі цій, званій Болдіно, у ній же розбійниці жили, у Дорогобузькому повіті, у літо від Різдва Христового 1528 року, Божим зволінням і допомогою створив обитель цю, гуртожитковий монастир”. А 1530 року спорудив храм в ім’я Святої Трійці і побудував келії для братії, що зібралася.

Крім Болдинського монастиря, прп. Герасим заснував ще в місті В’язмі в 1553 р. монастир в ім’я Іоанна Предтечі та поставив у ньому ігуменом одного з учнів своїх, Симеона.

Потім у брянському лісі на річці Жиздрі заснував третю обитель на честь Введення в храм Пресвятої Богородиці. Ігуменом обителі був поставлений учень прп. Герасима Петро Коростельов. За дев’ять років до кончини преподобний влаштував ще один монастир, четвертий, поблизу Дорогобужа, в ім’я Різдва Богородиці. У Болдиній обителі під кінець життя преподобного було до 140 братів.

Перед кончиною прп. Герасим покликав до себе ігуменів і ченців заснованих ним монастирів, розповів їм про своє життя і дав останні настанови. Цю усну розповідь святого було включено в його житіє, складене на прохання соборних старців святителем Антонієм. Помер прп. Герасим 1 травня 1554 року на 65-му році життя.