Преподобний Антоній Печерський

Місяця вересня на 28-й день / липня на 10-й день

Преподобний Антоній є засновником Києво-Печерського монастиря і одним з основоположників руського чернецтва.

Великий світильник Православ’я був родом з міста Любеча, прийняв чернечий постриг в одному з афонських монастирів і через деякий час отримав благословення повернутися на Русь. Прийшовши в місто Київ, знаходився в пошуках монастиря, в якому зміг би служити Богу. Але за Промислом Божим він вибрав гору поблизу села Берестове, що нагадувала йому Афон, і оселився у варязькій печері на березі Дніпра.

Але ще раз преподобний Антоній пішов жити на Святу гору Афон, рятуючись від безбожного князя Святополка. Ігумену монастиря, де перебував преподобний Антоній, була звістка від Бога, щоб він благословив повернутися до Русі Антонія, пророкуючи, що багато чорноризців від нього піде.

Повернувшись знову на Київські гори, Антоній оселився в печері, яку викопав благочестивий пресвітер Іларіон, згодом поставлений на Київську кафедру митрополитом. Антоній постійно перебував у молитві, їв сухий хліб і пив воду – через день або два. Іноді перебуваючи без їжі цілий тиждень, він копав своїми руками печеру, більшу за розміром колишньої.

Про його доброчесне і аскетичне життя стало багатьом відомо, навколо святого почали збиратися і інші подвижники. Побачив це примноження і прагнучи до чернечого усамітнення, преподобний Антоній зібрав всю братію і сказав: «Ось, братіє, Господь обрав вас, і на вас благодать Святої гори, ігумен якої постриг мене, а я – вас; нехай буде на вас благословення перше від Бога і Пресвятої Богородиці, друге ж – від Святої гори. Живіть самі, без мене; я поставлю вам ігумена, а сам хочу жити один, як звик до того колись».

Поставивши ігуменом блаженного Варлаама, він віддалився в іншу печеру, яка тепер носить ім’я прп. Антонія. Формально не будучи настоятелем, він все одно мав незаперечний авторитет для братії, оскільки саме він приніс на Київські гори благословення і аскетичний дух Святого Афона.

Коли ж прп. Варлаам був переведений в монастир святого великомученика Димитрія, на прохання братії ігуменом Печерського монастиря став єдинонравний йому преподобний Феодосій.

Будучи втягнутий проти своєї волі в міжусобні війни князів, преподобний Антоній був змушений сховатися в Чернігові, де також викопав печери, а згодом на цьому місці був заснований монастир.

Після повернення до Києва прп. Антоній взяв участь в закладці кам’яного Успенського собору, влаштувати який повеліла Пресвята Богородиця через прибулих з Влахерн (район Візантійської столиці) зодчих. Так з благословення преподобного Антонія вже після його відходу до Господа була споруджена Велика церква.

Передбачаючи свою близьку кончину, преподобний попросив пробачення у братії і заповів не набувати його мощі.

Пробувши в другій печері своїй 16 років, прп. Антоній закінчив в ній земний шлях і спочив у 1073 році від Різдва Христового на 90-му році життя. Чесні мощі цього первоначальніка руського чернецтва були тоді ж покладені в тій же печері, в якій він помер. І подібно до того, як за своє життя сам преподобний віддалився від очей людських, молячись Богу в таємниці і на самоті, так і мощам своїм попросив те саме дарування, щоб були віддалені від очей людських: багато тих, що осмілилися розкопати місце, на якому покладене чесне тіло преподобного отця нашого Антонія, були покарані.

Ще за життя преподобний Антоній прославився тим, що за його молитвами відбувалися чудеса і зцілення. І до цього дня мощі його спочивають у Ближніх печерах Святої Успенської Києво-Печерської Лаври під спудом і випромінюють благодатну силу всім паломникам і «богомольцям», що з вірою прибігають.

Тропарі, кондаки, молитви та величання