Преподобний Олександр Пересвєт, воїн, схимонах

Місяця вересня на 7-й день

Олександр Радонезький, у миру Пересвєт, був брянським боярином, досвідченим ратником. Він прийняв чернечий постриг з ім’ям Олександр.

18 серпня 1380 року благовірний князь Московський Димитрій випросив у преподобного Сергія Радонезького благословення на Куликовську битву і просив також дати йому на підкріплення двох воїнів – братів Олександра-Пересвєта та Андрія-Ослябю. Покликання ченців-бійців мало насамперед духовне значення. Преподобний Сергій дав їм “замість тлінної зброї нетлінну – хрест Христовий, нашитий на схимах, і велів замість позолочених шоломів покласти на себе”. Передавши воїнів-схимників у розпорядження князя, преподобний Сергій сказав їм: “Мир вам, брати мої, міцно боріться з поганими татарами, як добрі воїни, за віру Христову і за все православне християнство”.

Дорогою на битву Олександр-Пересвєт зупинився в келії пустельника, який жив на місці майбутнього Димитріївського монастиря. Одягнувшись у військові обладунки, монах-богатир віддав пустельнику свою дорожню палицю, зроблену з цільного яблуневого дерева. Відтоді посох став місцевою реліквією.

У день Різдва Пресвятої Богородиці перед початком Куликовської битви Олександр Пересвєт прийняв виклик богатиря з війська Мамая і вступив з ним у єдиноборство. Воїни вдарилися списами, обидва впали з коней і померли. Нічийний результат поєдинку явив духовну силу благословення преподобного Сергія, надихнув руські війська і став запорукою їхньої історичної перемоги.

Тіло преподобного Олександра-Пересвєта було поховано поблизу церкви на честь Різдва Богородиці “на старому Симонові”. Тут же поклали тіло преподобного Андрія-Осляби.

Подвиг святого Олександра-Пересвєта стали відразу прославляти в оповіданнях про Куликовську битву – найдавніша відома розповідь “О побоище, иже на Дону”, а також літописна “Повість про Куликовську битву” повідомляють про його загибель на Куликовому полі. Також про неї оповідає і найповніша розповідь про схимників-воїнів Олександра та Андрія, викладена в “Сказанні про Мамаєве побоище”. Його ім’я увійшло в літописні списки убієнних на Куликовому полі та в синодики.

Час місцевої канонізації преподобних Олександра та Андрія невідомий. Згодом над останками преподобних Олександра і Андрія було влаштовано надгробки, які опинилися в “наметі кам’яній під дзвіницею”. Після розбирання дзвіниці надгробки було знищено, 1794 року знову споруджено і в XIX столітті облаштовано боковим вівтарем.

Посох святого, що зберігався у вівтарі собору Скопинського Димитріївського монастиря, у XIX столітті урізали, а в XX столітті вилучили і передали історичній експозиції Рязанського державного історико-художнього музею-заповідника. Натільний хрест Пересвєта тривалий час перебував у зібранні князя Олсуф’єва.

1928 року Богородице-Різдвяний храм було закрито, він опинився на території заводу “Динамо”. Надгробки були знову знищені і знову відновлені тільки після відродження храму в 1989 році з ініціативи відомого художника П.Д. Коріна. Зараз у храмі влаштовано покрівлю над двома надгробками, але самі останки під час відновлювальних робіт не знайшли, оскільки це місце було на багато метрів забетоновано. У 2006 році храму було передано посох Пересвєта з Рязанського історико-архітектурного музею.

1981 року імена святих ченців-воїнів було включено до складу Собору Радонезьких святих. Їхню пам’ять було визначено відзначати напередодні свята Різдва Богородиці (дня Куликовської битви) – 7 вересня. У 2000 році на честь святого було названо місто.

Тропарі, кондаки, молитви та величання