Преподобний Анатолій I Оптинський (Зерцалов)

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 25-й день / жовтня на 11-й день – Собор усіх святих, які в Оптиній пустині просіяли

Преподобний Анатолій (у миру Олексій Мойсейович Зерцалов) народився 24 березня 1824 року в сім’ї диякона, який служив у храмі села Бобилі Калузької губернії. Батьки виховували сина в суворості та благочесті, сподіваючись, що згодом він обере шлях служіння Богу.

Після закінчення Калузької духовної семінарії Олексій поступив на службу в Казенну палату, але незабаром тяжко захворів. У ті часи сухоти вважалися хворобою смертельною, і Олексій дав обітницю: якщо зцілить його Господь, то прийме він чернечий постриг.

Господь дарував йому життя, і незабаром, у липні 1853 року, попросивши батьківського благословення, прийшов він до Оптиної пустині. Старець Макарій сказав матері майбутнього ченця: “Благословенна ти, добра жінко, на такий добрий шлях відпустила сина!” З цього дня преподобний старець Макарій став керувати духовним життям молодого послушника. Згодом, передчуваючи наближення немочей і кончини, благословив звертатися за порадою до преподобного старця Амвросія.

17 листопада 1862 року брат Олексій був пострижений у мантію з ім’ям Анатолій. До цього часу він був уже в послуху у преподобного Амвросія.

З найперших років перебування в обителі життя майбутнього преподобного старця Анатолія було присвячене працям на користь ближніх. Коли він працював на кухні, то не залишалося часу навіть на сон, та й спати доводилося на дровах. А щоб помолитися, побути в рідкісні вільні хвилини наодинці з Богом і своєю совістю, доводилося йти далеко в ліс… Пізніше старець Амвросій став посилати преподобного Анатолія в монастирську гостиницю втішати скорботних. А коли побачив прозорливий старець, що учень дозрів для того, щоб наставляти інших у духовному ділання, то став поступово вводити його в старечу працю, готуючи собі найближчого співробітника і помічника.

1870 року преподобний Анатолій був висвячений у сан ієромонаха, а вже наступного року отримав призначення настоятелем Спасо-Орловського монастиря з возведенням у сан архімандрита. Але любов до рідної Оптиної та старця Амвросія змусила відмовитися від почесного призначення. Преподобний Амвросій випросив його собі спочатку як помічника, потім як благочинного скиту. А з 1874 року за послух старцеві, преподобному Амвросію, обійняв преподобний Анатолій посаду скитоначальника. Йому ж доручив старець Амвросій і опіку новоствореної Шамординської жіночої обителі. Преподобний Амвросій не раз говорив сестрам: “Я рідко беру вас до себе (на бесіду), тому що я за вас спокійний: ви з отцем Анатолієм”.

Преподобний Анатолій мав надзвичайно милостивий, співчутливий характер. Якщо він дізнавався про чиєсь горе, то так хвилювався, що в нього починався жахливий головний біль. А потім починало боліти й серце…

Взявши на себе турботи про Шамордина, він входив у всі сторони життя сестер, сам навчав їх уставу богослужіння, чернечого молитовного правила, п’ятисотниці, церковного співу. Але все-таки перше запитання до духовних дочок у нього було: “У тебе все є?” Двадцять один рік був він для черниць Шамордина відданим, безмежно люблячим батьком і наставником.

Про велику силу молитви старця Анатолія свідчив сам преподобний старець Амвросій: “Йому така дана молитва і благодать, яка одному із тисячі дається”. З особливою любов’ю говорив преподобний Анатолій про молитву Іісусову, говорив про те, що істинна молитва повинна народжуватися не під враженням хорошого читання і співу, а бути плодом великої праці, відваги і любові до Бога.

Преподобний Анатолій володів усією повнотою дарів Святого Духа: даром прозорливості та духовного міркування, зцілення душевних і тілесних недуг. Кількома словами, сповненими любові і духовного досвіду, він умів втішити скорботну душу, обережно попередити про прийдешні випробування, підготувати до близької смерті.

Смерть старця Амвросія 10 жовтня 1891 року підірвала здоров’я його улюбленого учня: так глибоко і тяжко переживав він своє сирітство, що охопив його смертельний недуг.

Преподобний Анатолій почав згасати. Лагідно і смиренно переносив він хворобу. 15 грудня 1893 року він таємно прийняв схиму.

25 січня/7 лютого 1894 року преподобний старець Анатолій тихо спочив під час читання відхідної. Він був похований біля стін Введенського собору, поруч з улюбленими своїми вчителями і наставниками.

Тропарі, кондаки, молитви та величання