...
Преподобномучениця Маргарита (Гунаронуло), ігуменя p1aq9lkfo7r7014th16lcf16o634
Житія святих,  Серпень

Преподобномучениця Маргарита (Гунаронуло), ігуменя

Місяця серпня на 9-й день

Преподобномучениця Маргарита (Гунаронуло Марія Михайлівна) – за походженням грекиня, народилася приблизно в 1865-1866 рр. До прийняття чернецтва Марія Михайлівна проживала в Києві. Духівником її був протоієрей Олександр Корсаковський, настоятель Києво-Георгіївської церкви, на парафії якої вона жила.

У своїх спогадах князь Н.Д. Жевахов, який знав матінку задовго до прийняття нею чернецтва, писав: “Я бачив в особі Марії Михайлівни втілення полум’яної віри і гарячої любові до Бога. Маленька, квола, майже вже старенька, вона горіла як свічка перед Богом: усі, хто її знав, знали й те, що вона народилася точно для того, щоб зігрівати інших своєю любов’ю. Протоієрей о. Олександр Корсаковський розумів настрій Марії Михайлівни, яка страждала і тужила в миру… У неї не було половинчастості, не було жодних компромісів із совістю… З кожного питання вона зверталася за порадою до свого духівника. Її безмірна любов до ближнього, що рвалася назовні і шукала нагоди проявити себе, її безмежна поблажливість до людських немочей не народжували компромісів із совістю, не породжували двоїстості, ні всього того, що зазвичай прикривається благочестям, а в дійсності виражає тільки байдужість до християнського обов’язку… Такі люди, які все віддають іншим і нічим не користуються з боку інших, завжди самотні… Ніхто ніколи не запитає в них – можливо, і їм що-небудь потрібно, можливо, і вони потребують підтримки і того, щоб отримати відповідну ласку. До них ішли, коли було потрібно, але не помічали, коли потреба в них минала…”.

Після чернечого постригу черниця Маргарита стала насельницею жіночої чернечої громади “Відрада і Втіха” (ст. Лопасня, Серпуховський повіт, Московська губернія), де ігуменею була стара графиня Орлова-Давидова. Цей період життя став для неї важким випробуванням, яке вимагало великої мужності, терпіння і смирення.

Указом Св. Синоду від 18 січня 1917 р. за N 685 черниця Маргарита була призначена на вакансію настоятельки Мензелінського Пророко-Іллінського жіночого монастиря Уфімської губернії зі зведенням її в сан ігумені. Це призначення відбулося завдяки старанням князя Н. Д. Жевахова, який був на той час товаришем обер-прокурора Св. Синоду. Зведення в ігуменський сан відбувалося в Москві, у присутності Великої Княгині Єлизавети Феодорівни, яка надзвичайно (за спогадами князя) полюбила матінку Маргариту.

Переїзд до Мензелінська був тривалий і надзвичайно важкий. Прибула настоятелька ігуменя в обитель наприкінці зими 1917 р. Пророко-Іллінський позаштатний гуртожитковий монастир був однією з найбільших жіночих обителей Уфимської єпархії. У ній було три храми: Іллінський, Вознесенський і трипрестольний кам’яний соборний храм Тихвінської ікони Божої Матері. Діяла монастирська церковно-парафіяльна школа. Було налагоджене монастирське господарство з фруктовими садами, городами, пасіками. Черниці працювали в готелі для прочан, в іконописній, золотошвейній, столярній, кравецькій, чеботарньої та палітурній майстернях, а також у просфорній, трапезній, хлібній. У монастирі була навіть власна фотографія.

Загалом до 1917 р. у монастирі проживало 50 черниць і 248 послушниць. Розумна й освічена ігуменя славилася своїм суворим аскетичним життям і влаштуванням життя монастирського в дусі стародавнього благочестя. Вона однаково дбала і про зовнішній благоустрій обителі, і про внутрішній духовний світ насельниць монастиря.

Служіння матінки Маргарити почалося в неспокійний час. У квітні 1917 р. революційна хвиля докотилася до Іллінського монастиря. Під час громадянської війни територія Уфімської губ. багато разів переходила від червоних до білих і назад. За постановою Тимчасового уряду церковно-приходські школи мали перейти у відання Міністерства народної освіти. Ігумені Маргариті вдалося захистити монастирську школу від цієї передачі.

Із грудневої газети (1917 р.) “Уфимские епархиальные ведомости”: “Настоятелька Мензелінського Пророко-Іллінського монастиря ігуменя Маргарита на запрошення міського голови з’явитися на збори з приводу передання місту церковно-парафіяльних шкіл – письмово відповіла, що монастирська школа повинна залишитися при монастирі, бо майно та будівля школи належать монастирю, а вчительками є послушниці монастиря. Ігуменя заявила, що утримання школи надалі здійснюватиметься на монастирські кошти (до того платню вчителям платила держава). Непохитна воля ігумені зберегти зв’язок шкільної освіти з вихованням дітей у Православній вірі призвела до несподіваного результату: монастирську школу місто залишило за монастирем, причому з огляду на те, що в цій школі вчаться міські дівчатка, місто вирішило платити вчителькам… і видавати необхідні при навчанні посібники…”.

18 квітня 1918 р. ігуменя Маргарита була обрана до складу Єпархіальної ради. У травні 1918 р. почався чехословацький заколот. До середини липня вся губернія була звільнена від влади більшовиків. Однак на західних кордонах губернії бої тривали, і м. Мензелінськ неодноразово переходив із рук у руки.

За розповіддю колишньої насельниці Пророко-Іллінського монастиря черниці Алевтини, ігуменя Маргарита в якийсь момент вирішила піти з білими і не залишатися під владою більшовиків: “Вона вже була на пристані, коли їй з’явився образ Святителя Миколая, який вимовив: “Навіщо ти біжиш від свого вінця?”. Вражена видіннями, ігуменя повернулася в монастир і розповіла про те, що сталося, монастирському священику. Вона попросила цього священика заздалегідь заготовити для неї труну, а після відспівування поховати її того ж дня”.

У ніч із 10-го на 11-те серпня 1918 р. (н. ст.) більшовики раптово покинули м. Мензелінськ. Жителі створили добровольчий загін з охорони міста і встановили зв’язок із загонами Народної (Білої) армії. 21 серпня більшовики знову повели наступ на Мензелінськ. Загін Народної Армії і загін з охорони міста протягом 4-х годин витримували натиск противника, але більшовики увірвалися в місто і влаштували формену різанину… Число розстріляних у Мензелінську 21-22 серпня сягало 150-200 осіб. У тій кривавій розправі загинула й ігуменя Маргарита. За іншими відомостями, ігуменя Маргарита була заарештована під час служби.

За свідченням учасника громадянської війни (на боці червоних) Я. Ф. Остроумова, приводом до вбивства ігумені стала спроба черниць захистити від розправи когось із офіцерів (імовірно, поранених, які не мали сил піти з міста): “…Кілька білих офіцерів, які залишилися в монастирі, сховалися в келіях жіночого монастиря і були… розстріляні у дворі монастиря, також була розстріляна ігуменя монастиря… за переховування білих офіцерів у келіях монастиря”.

Через лінії фронтів Громадянської війни до князя М. Жевахова дійшли такі подробиці вбивства матінки: “21 серпня 1918 р., увірвавшись у монастирську огорожу, більшовики побажали осквернити храм, але ігуменя не пустила їх туди. Матушка безбоязно вийшла до натовпу п’яних і озброєних до зубів більшовиків і лагідно сказала їм: “Смерті я не боюся, бо тільки після смерті я з’явлюся до Господа Ісуса Христа, до Якого все життя своє прагнула. Ви тільки прискорите мою зустріч із Господом… Але я хочу терпіти і страждати в цьому житті без кінця, аби тільки ви врятували свої душі… Вбиваючи моє тіло, ви вбиваєте свою душу… Подумайте над цим”.

У відповідь на ці слова посипалися площадна лайка і вимоги відкрити храм. Ігуменя навідріз відмовила, а більшовики сказали їй: “Так дивись же: завтра рано вранці ми вб’ємо тебе”… Із цими словами вони пішли. Після їхнього відходу, замкнувши на запори церковну огорожу, ігуменя Маргарита разом із сестрами вирушила до храму Божого, де провела всю ніч у молитві, а за ранньою обіднею причастилася. Не встигла ігуменя вийти з храму, як більшовики, бачачи, як матінка сходила з амвона, взяли її на приціл і впритул вистрілили. “Слава Тобі, Боже!” – голосно сказала ігуменя Маргарита, побачивши більшовиків зі встановленими проти неї рушницями, і… замертво впала на підлогу, пронизана рушничними кулями нелюдів”.

Ігуменя Маргарита була розстріляна 9/22 серпня 1918 р.

Збереглося свідчення про мученицьку кончину ігумені Маргарити з вуст насельниці монастиря черниці Алевтини: “Наступного дня [після залишення Мензелінська білими] ігуменю Маргариту як нібито “контрреволюціонерку” заарештували прямо під час служби, вивели на паперть соборного храму і, не давши їй долучитися до Св. Таїн, незважаючи на її прохання про це, розстріляли”.

Сестри монастиря після відспівування поховали ігуменю-мученицю поруч із вівтарем соборного Вознесенського храму, де її було страчено.

Зі спогадів М.В. Михайлової, дочки мензелінського священика: “Розповідали, що в 1970-ті роки біля закритого тоді собору Мензелінського монастиря вирішили копати яму за самим вівтарем і раптово натрапили на труну. У ній виявилися нетлінні останки черниці з хрестом на грудях. Труну цю не потривожили, заривши цю могилу, а для ями знайшли інше місце. Мабуть, це і була ігуменя Маргарита. Кажуть ще, що було пророцтво одного великого російського святого [здається, Амвросія Оптинського] про Мензелінський монастир, що за однієї настоятельки храм поставлять, інша буде мученицею, а за третьої – дзвони впадуть. Так і сталося. Ігуменя Маргарита стала мученицею, а за останньої настоятельки зняли з церкви дзвони і монастир закрили…”.

26.10.1999 року ігуменю Маргариту було канонізовано як місцевошановану святу Уфімської єпархії. За поданням Архієпископа Уфимського і Стерлітамакського Никона Ювілейним Архієрейським Собором Руської Православної Церкви (13-16 серпня 2000 р.) ігуменю Маргариту було зараховано до Собору новомучеників та сповідників Російських для загальноцерковного шанування з датою пам’яті – перша неділя, починаючи з 25.01/07.02.

Знайшли помилку