Житія святих,  Вересень

Преподобномученики Павло (Моїсеєв) і Феодосій (Соболєв), архімандрити, Никодим (Щапков) і Серафим (Кулаков), ієромонахи

Місяця вересня в 17-й день

Настоятель монастиря архімандрит Павло, в миру Іван Якович Моїсеєв, народився 16 лютого 1849 року в селі Дресвищі Грязовецького повіту Вологодської губернії в селянській родині. Грамоти навчався самостійно, за Псалтирем. Любив читати житія святих, сільських ігор цурався.
Рішення прийняти чернецтво Іван прийняв у зрілому віці, коли вже минуло тридцять. Напередодні Великого посту 19 березня 1880 р. Івана було визначено послушником Павло-Обнорського монастиря, поблизу того місця, де він народився і де бував неодноразово.
Пройшовши піврічний послух, 9 жовтня, у день святкування місцевошанованої Корсунської ікони Божої Матері, він прийняв чернецтво з ім’ям Павло. Через місяць, 16 листопада, його висвятили на ієродиякона, а 24 червня 1881 року – на ієромонаха. У 1887 році за дорученням єпархіального начальства о. Павло півроку керував Павло-Обнорським монастирем, був його скарбником. У 1890 році він опинився в Устюзі, ставши спочатку настоятелем Миколаєво-Прилуцького монастиря, а потім благочинним монастирів Велико-Устюзького вікаріатства.
Багато турбот і старань поклав він на порятунок ввірених йому насельників. 24 червня 1898 року єпископ Велико-Устюзький Гавриїл звів ієромонаха Павла в сан ігумена і вручив йому посох. 13 березня 1902 року ігумен Павло стає настоятелем Коряжемського Миколаївського монастиря. Відтепер і до смерті місцем його служіння буде ця обитель. Для братії, яка терпіла всякі негаразди, він став міцною моральною опорою. Словом розради, підбадьоренням і напоумленням підтримував кожного, і особливо слабких духом, допомагав їм наблизитися до Бога.
Декрет нової влади, що відокремив Церкву від держави, занепокоїв о. Павла. З цього приводу до нього прибув із Сольвичегодська вже колишній на спокої архімандрит Введенського монастиря Феодосій – убілений сивиною 76-річний архімандрит.
А тривожитися було від чого. Уже й сюди докотилися звістки про розстріли церков Московського Кремля, про розграбування Олександро-Невської лаври, про побиття ченців і вбивство більшовиками Київського митрополита Володимира…

Архімандрит Феодосій, у миру Феодор Соболєв, народився 11 вересня 1842 року. Його батько – священик Жаровської Петропавлівської церкви Вельського повіту Вологодської губернії Дормідонт Соболєв – був сином священика, матінка Ольга Олексіївна – дочкою диякона.
Федір ріс у родині, де свято зберігали православні традиції. В основу виховання дітей були покладені молитва і праця. Коли старший брат Костянтин вступив до Вологодської Духовної семінарії, Феодор уже не сумнівався, що наслідуватиме його приклад, і після закінчення Духовного училища став семінаристом.
У 1864 році, закінчивши Вологодську Духовну семінарію, Феодор обзавівся сім’єю і того ж року був висвячений на священика в Тотемській міській Успенській церкві. У 1869 році призначений на посаду вчителя латинської мови в Тотемське Духовне училище і посаду виконував настільки справно, що ревізор Св. Синоду, що інспектував Духовне училище в 1875 році, оголосив йому схвалення за успішне викладання. У березні 1876 року його визначили членом духовно-училищного правління і діловодом, а незабаром і священиком тотемської тюремної церкви.
Незабаром о. Феодора спіткало тяжке горе – померла дружина. Овдовівши, він усього себе віддає на служіння Богу. 3 листопада 1879 року його зарахували до братства Тотемського Спасо-Суморина монастиря. Через рік затвердили скарбником. 6 березня 1881 року в цьому ж монастирі о.Феодор приймає чернечий постриг з ім’ям Феодосій.
З 1885 року ієромонаха Феодосія послідовно призначають настоятелем спочатку Вологодського Спасо-Прилуцького, потім Кадниковського Діонісіє-Глушицького монастиря тієї ж губернії, зі зведенням у сан ігумена. Але тягар посади став обтяжувати його, і о. Феодосій незабаром подав прохання про звільнення його з посади. Він просить повернути його в Спасо-Суморин монастир.
Прохання задовольнили: у грудні 1889 р. він повертається до рідної обителі, де за рік його було визначено на посаду духівника братії. У 1892 році він призначається законовчителем Тотемської Спасо-Суморинської церковно-парафіяльної школи. У просвіті отець Феодосій бачив шлях порятунку людей, він розумів, як не вистачає простому народу знань про віру. Уже наступного року труди ігумена в Спасо-Суморинській школі були помічені – отець Феодосій “нагороджений від Святійшого Синоду книгою – Святою Біблією”.

У 1896 році в його житті починається нова смуга переміщень – спочатку на посаду настоятеля в Грязовецький Арсенієво-Комельський монастир, потім – духівником Устюзького духовного училища, Михайло-Архангельського та Іоанно-Предтеченського монастирів, далі – настоятелем Устюзького Миколаєво-Прилуцького монастиря, і, нарешті, у вересні 1907 року ігумен Феодосій стає настоятелем Сольвичегодського Введенського монастиря. У листопаді того ж року він возведений у сан архімандрита. 13 вересня 1916 року архімандрита Феодосія через похилий вік і слабкість здоров’я за власним проханням звільнено на спокій. Утім, він не відійшов від справ братії, вносив свою посильну лепту в зміцнення обителі. У серпні 1918 року він вирушив у Коряжемський монастир, щоб обговорити зміни, що відбуваються в країні…

Ієромонах Никодим, який брав активну участь у відродженні Коряжемського Миколаївського монастиря, народився у Вологодській губернії 20 жовтня 1852 року в сім’ї устюзького міщанина Костянтина Івановича Щапкова і дружини його Тетяни Львівни. При народженні був наречений Миколою. На 21-му році, покинувши рідну домівку, Микола вирушив в один із віддалених у Вологодській губернії Троїцький Стефано-Ульяновський монастир.
Майже десять років він проходив послух і готувався до чернечого подвигу. Через шість років Миколай був посвячений у стихар, потім 1883 року став послушником монастиря. У монастирі Миколі визначили послух шевський, який він виконував із властивою йому сумлінністю. 7 серпня 1886 р. він прийняв постриг з ім’ям Никодим. Через рік його висвятили на ієродиякона, а 25 травня 1896 року, в день пам’яті апостола і євангеліста Марка, – на ієромонаха. Було йому 44 роки.
Через рік указом Великоустюзького духовного правління о. Никодим був переміщений у Коряжемський монастир. Своєю зразковою поведінкою і корисною пастирською службою о. Никодим здобув повагу насельників. У 1903 році його затверджують на посадах скарбника, духівника і благочинного монастиря.

Ієромонах Серафим (в миру Миколай) прибув у Миколаївський Коряжемський монастир 30 років від роду 1904 року, будучи послушником Миколаївського Прилуцького монастиря. Народився він у сім’ї селянина Костромської губернії Галицького повіту Якова Кулакова. З малих років приліпився до церкви. Тут навчився читання і письма. А коли у хлопчика виявився гарний голос, кліросний послух став для нього основним заняттям, яке виконував він із радістю. У двадцять чотири роки з благословення батька пішов у монастир.
З 1898 року Миколай став трудитися в Прилуцькому монастирі, через рік був визначений його послушником. П’ять років перебував він у цьому монастирі, несучи кліросний і келійний послух, а потім його перемістили в Миколаївський Коряжемський монастир, де 14 березня 1904 року прийняв постриг з ім’ям Серафим. Через два роки його висвятили на ієродиякона, 1 липня 1907 року – на ієромонаха. Отець Серафим віддавав усього себе служінню Богу й іншого шляху для себе не уявляв.

Жовтень 1917 року порушив встановлений в обителі порядок. Віднедавна в монастирі оселився представник нової влади, іменований комендантом монастиря. Про свої повноваження він не поширювався, у життя обителі особливо не втручався. 27 вересня 1918 року, в день Воздвиження Хреста Господнього, в монастирі було святкове богослужіння. Після служби присутні чекали напутнього слова настоятеля. Архімандрит Павло розумів, що в нинішній неспокійний час на їхню обитель, як і на інші, чекають тяжкі випробування. І вони прийшли.
23 вересня 1918 року в Сольвичегодську ЧК надійшла заява від неписьменного громадянина дер. Нарадцева Великоустюзького повіту, що в Яренському повіті на березі річки Черни в лісових хатинках мисливців і лісопромисловців “проживають якісь багаті люди, мабуть, ховаються буржуї”. Крім того, він повідомив, що в Коряжемському монастирі, де йому довелося заночувати, також були “такі сумнівні типи, які від чогось ховаються”. Ця заява і послужила приводом для поїздки влади в Миколаївський Коряжемський монастир.
30 вересня в монастир нагрянули воєнком і члени Сольвичегодської надзвичайної комісії.

Як стали розгортатися події, свідчить наявний у справі витяг із журналу цієї комісії. У ньому зазначено, що “по приїзді в монастир надзвичайна комісія вимагала адміністрацію монастиря видати всі схованки, в тому числі гроші тощо. На що адміністрація чинила опір і своїм опором висловила непокору існуючій владі…”
У чому конкретно виразився опір адміністрації монастиря, не вказано. Коменданту монастиря доручили допитати адміністрацію монастиря. Протоколів допиту як таких у справі немає, як немає у справі й відомостей про допитаних. На одному аркуші комендант умістив свідчення всіх п’ятьох обвинувачених.
Які запитання їм ставили, у протоколі не вказано. Записано в ньому таке:
“архімандрита Миколо-Коряжемського монастиря Павла відповідь: “На всі запитання ігумен Павло відповідав негативно, кажучи, що більше нічого не знаходиться в монастирі”;
ієромонаха Никодима відповідь: “Теж ні в чому не зізнавався. На всі запитання відповідав негативно”;
ієромонаха Серафима відповідь: “Теж ні в чому не зізнається, кажучи, що нічим не завідував”;
архімандрита Феодосія відповідь: “У монастирські справи не втручався і жив окремо”.
Щоб учинити розправу, Сольвичегодська ЧК зарахувала до адміністрації Миколаївського Коряжемського монастиря ієромонаха Серафима, який не займався його господарською діяльністю, і архімандрита Сольвичегодського Введенського монастиря Феодосія, який перебував на спокої.
Далі з виписки випливає, що “обвинувачених у непокорі радянській владі, згаданих у цій постанові осіб, які є ватажками супротивної банди, архімандрита Павла, архімандрита Феодосія, ієромонахів Серафима і Никодима – розстріляти”.
Причину розстрілу не вказано. У ту пору духовенство часто розстрілювали за те, що не віддали церковного майна. Але оздоблення церков Коряжемського монастиря, облачення і церковне начиння нову владу не цікавили, їй потрібні були тільки гроші, пожертвувані на утримання обителі. Під час обшуку, як їх не шукали, не знайшли. Як не мучили старців, домогтися від них нічого не змогли.
І таке велике було бажання зломити їхній чернечий дух, така сильна злість, що, не дочекавшись затвердження ухваленого рішення, з заарештованими негайно розправилися.
О 2 годині пополудні 30 вересня 1918 року дорогою з Коряжемського монастиря на одному з пустельних островів на річці Вичегді було розстріляно: на 77-му році життя архімандрита Сольвичегодського монастиря на спокої Феодосія (Соболєва), на 70-му році життя архімандрита Коряжемського монастиря Павла (Моісеєва), ієромонаха цього ж монастиря 65-річного Никодима (Щапкова) і 45-річного Серафима (Кулакова).

Знайшли помилку