Преподобномученик Симон Воломський p1ao69j22t10q9npob29ihf1eo33
Житія святих,  Липень

Преподобномученик Симон Воломський

Місяця липня на 12-й день

Преподобномученик Симон Воломський (в миру Симеон Михайлович) народився 1586 року в сім’ї селянина монастирської Волоколамської вотчини. 1607 року, у Смутний час, його батько, розорившись, вирушив на північ, а Симеон пішов до Москви. Там він знайшов притулок у одного кравця і навчився кравецького ремесла.

Незабаром святий Симеон покинув Москву, наповнену тоді зрадниками вітчизни, і пішов в Устюг, де, оселившись, харчувався працями рук своїх. Через деякий час, спонукуваний благочестям, попрямував він на острів Соловецький для поклоніння преподобним Зосимі і Саватію. У Соловецькому монастирі Симеон навчився грамоти і церковного співу, солодким було для нього читання божественних книг і бесіда з духовними старцями про спасіння душі. Однак через велелюдність у прославленій обителі св. Симеон, який прагнув усамітнених і мовчазних подвигів, перейшов до пустельного монастиря на честь Грузинської ікони Божої Матері, розташованого на Чорній горі, на річці Пінезі. Там він молив ігумена Макарія постригти його в чернецтво. Після багатьох повчальних промов настоятель виконав його благочестиве бажання і змінив мирське ім’я його Симеона на схоже з оним Симона; юнакові було тоді вже двадцять чотири роки. З усією ревністю віддав він себе службі монастирській, покірно виконуючи всі важкі послухи, маючи завжди в серці своєму пам’ять смертну і безперестанку повторюючи богонатхненні слова Давида: Виждь, Господи, смирення моє і працю мою, і залиш усі гріхи мої (Пс. 24:18). Суворе подвижницьке життя здобуло йому любов і повагу братії. Слава про його рівноангельське житіє стала поширюватися в окрузі. Але преподобний Симон побажав досконалої безмовності, і ігумен, знаючи високу його чесноту, відпустив його на усамітнення.

Деякий час він подорожував монастирями Новгородської, Московської та Вологодської єпархій, а потім 1613 року оселився за 80 верст від Устюга, у глухому і непрохідному місці Волми, або Воломському лісі, на річці Кічмензі. Полюбилося це дике місце блаженному Симону, і він молився Господу і Пречистій Його Матері, щоб дозволили йому тут оселитися для спасіння його душі. Він поставив собі тісну келію і почав обробляти землю в цілковитій самоті, харчувався він овочами, які сам саджав, а іноді хлібом, який збирав як милостиню в навколишніх селищах, бо протягом п’яти років ніхто не знав про його усамітнену келію, обгороджену дрімучим бором. Коли ж навколишні жителі дізналися, то намагалися його витіснити, але він благодушно перетерпів гоніння й утримався на обраному місці.

Коли потроху почали збиратися до прп. Симона учні, він побажав влаштувати обитель. Випросивши у царя Михайла Феодоровича жалуваної грамоти на обране ним місце, преподобний поставив церкву в ім’я Воздвиження Хреста Господнього. Однак незабаром після освячення храм спалили навколишні поселяни, які побоювалися, що до храму відійдуть їхні землі. Преподобний Симон не занепав духом і почав будувати нову церкву. У 1620 році, коли храм також на честь Воздвиження Хреста Господнього був побудований, преподобний Симон пішов до Ростова, щоб просити в архієпископа Варлаама антимінс і потрібне начиння. Але він отримав не тільки все необхідне для богослужіння, а й прийняв від руки його і сан священства. Повернувшись у свою обитель, преподобний Симон уже сам освятив нову церкву.

Преподобний ігумен Симон був для братії прикладом працьовитості, смирення, простоти сердечної. Піст і молитва були головним діянням ченців. Однак ворог роду людського продовжував налаштовувати проти святого старця деяких селян. Даровані царем Михайлом Феодоровичем жалувані грамоти на володіння землею в окрузі на 10 верст викликали в них заздрість і злобу. Одного разу три лиходії напали на святого старця, коли він один рубав ліс, навалили на нього колоду і погрожували вбити, якщо він не віддасть їм грамоту на землю. Ледве благав їх прп. Симон відпустити його, щоб пошукати грамоту. Повернувшись до своїх, він розповів про пригоду, що з ним трапилася, і про небезпеку, що загрожувала. Монастирські люди зібралися, щоб упіймати цих трьох ґвалтівників, але ніде не могли знайти їх.

12 липня 1641 року, коли більшість ченців обителі пішли на свято на честь Прокопія Устюзького (пам’ять 8/21 липня), зловмисники пробралися до монастиря і, знайшовши преподобного одного, знову стали вимагати грамоту. Преподобний благав їх відпустити його до церкви для відшукування грамоти. Там він упав ниць перед іконою Матері Божої і зі сльозами молився, дякуючи Владичиці за те, що дозволила йому оселитися в цій пустелі, і доручав Їй із синівським довір’ям зібрану ним отару та самого себе в годину смертну; молився і Господу Іісусу, щоб послав Ангела світу прийняти душу його й зарахував би його до обраної Своєї отари. Повставши від молитви, він причастився у вівтарі запасними Дарами, що зберігалися в ковчезі, і, укріплений безсмертною речовиною, вийшов до своїх лиходіїв: “Тепер робіть зі мною, що хочете”. І жорстокосердні, не розчулившись смиренністю старця, “багато мучиша, поругающеся йому, і ножі разбодоша святе тіло його, і нарешті отсекоша чесну главу його, і повалиша тіло біля його келії”.

Кілька днів лежало повалене тіло, ніким не шкідливе, ні звірами, ні птахами. Повернулися братія з Великого Устюга і з жахом знайшли блаженного свого наставника мертвим перед дверима його келії, з жорстокими знаками муки. Викликаний з Архангельської обителі міста Устюга ієромонах Єфрем здійснив відспівування, і тіло преподобномученика Симона було з честю поховано з лівого боку створеного ним храму. Незабаром біля могили святого стали відбуватися чудеса, в основному зцілення хворих. У 1646 році почалося шанування преподобномученика, йому було складено службу з описом житія і чудес.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобномученику Симону Воломскому, глас 4

От ю́ности твоея́ впери́в ум твой к Бо́гу, блаже́нне Си́моне,/ ми́ра же отве́ргся, всели́лся еси́ в пусты́ню непроходи́мую,/ и та́мо, от Го́спода укрепля́емь,/ в моли́твах и поще́ниих до́блественне пожи́л еси́,/ и жизнь твою́ страда́льчески/ убие́нием от сыно́в противле́ния сконча́л еси́./ Сего́ ра́ди со преподо́бными и му́ченики венча́лся еси́,/ с ни́ми же и ны́не предстои́ши Престо́лу Пресвяты́я Тро́ицы./ Сию́ моли́, мо́лим тя,/ оставле́ние пода́ти согреше́ний на́ших// и дарова́ти нам ве́лию ми́лость.

Кондак преподобномученику Симону Воломскому, глас 8

Возложи́в себе́ Бо́гу, па́че всех возлю́бленному,/ от ю́ности, преподобному́чениче, Тому́ от всея́ души́ любо́вию после́довал еси́,/ ми́ра же тле́нная ни во что же вмени́в,/ и в непроходи́мую пусты́ню всели́лся еси́,/ и в ней до́бре проти́ву неви́димаго врага́ подвиза́вся,/ и, я́ко светоза́рное со́лнце, во вся концы́ возсия́л еси́,/ и от челове́ков ненави́стных ну́ждную смерть, и мечно́е посече́ние,/ и ножи́ разбоде́ние, и о́гненное опале́ние прия́л еси́,/ и, ра́дуяся, прише́л еси́ к Небе́сным черто́гом./ И ны́не со Безпло́тными ли́ки Влады́чнему Престо́лу предстоя́,/ помина́й нас, чту́щих па́мять твою́, да зове́м ти:// ра́дуйся, Си́моне преподо́бне, пусты́нный жи́телю.

 

Ще в розробці

Знайшли помилку