Преподобномученик Сергій (Сорокін), ієромонах

Місяця грудня на 10-й день

Преподобномученик Сергій (у світі Микола Іванович Сорокін) народився в 1900 році в місті Скопіні в Рязанській губернії в сім’ї бляхаря. З раннього віку Миколі та його трьом сестрам благочестиві та богобоязливі батьки прищепили любов до Бога, до храму, до молитви. Микола вибрав найважчий і тернистий шлях духовного служіння — чернецтво. З благословіння батьків Микола у 1918 р. вступив до Пронського Спасо-Преображенського монастиря у місті Скопині. Однак через шість місяців монастир було закрито богоборчою владою і Микола повернувся додому, звідки його призвали до червоної армії. Три з половиною роки він прослужив у червоній армії солдатом. У 1922 році, після закінчення військової служби, Микола Іванович поїхав до Абхазії, до Ново-Афонського Симоно-Кананітського монастиря, де прийняв чернечий постриг на честь прп. Сергія Радонезького. Але й цей монастир було закрито 1924 року. Після закриття монастиря більшість Ново-Афонських ченців оселилися в долині Псху неподалік Нового Афона. У 1928 р. монах Сергій (Сорокін) повернувся до Рязанської губернії і був висвячений у ієромонаха архієпископом Рязанським та Шацьким Іувеналієм (Масловським).
Служити отця Сергія було призначено до Троїцької церкви у селі Запілля Спаського повіту Рязанської області на місце репресованого протоієрея Василя Мрежина, благочинного Спаського повіту. Благословляючи молодого пастиря, архієпископ Іувеналій (Масловський) рекомендував йому з усіх питань звертатися за порадою до ігумена Філарета (Пряхіна), який ніс подвиг старечості в сусідній парафії села Срезнєво, будучи настоятелем Казанського храму. Отець Сергій знав його ще пронським монастирем і був невимовно радий, що Господь послав йому знову такого наставника. Отця Сергія полюбили парафіяни за його щирість і сердечну чистоту, за його прагнення допомогти кожному, хто потребує. Вільний час він проводив у с. Срезнєво у батька Філарета. На той час там утворився таємний монастир, де знаходили притулок гнані ченці та черниці. То справді був острівець Православ’я в безкрайньому морі нав’язуваного атеїзму. Щоденні служби з монастирського чину, незабутні проповіді — все це приваблювало православний народ. На всі утиски з боку влади отець Сергій лише посилював благання, підвищував урочистість Богослужіння, влаштовував хресні ходи своїм селом.
1931 р. заарештували ігумена Філарета (Пряхіна), а потім у справі «філаретівців» заарештували ще 38 осіб, у тому числі ієромонаха Сергія (Сорокіна). Отця Сергія засудили до 3 років виправно-трудових таборів, відбувати покарання він був відправлений до Медвежогорська в Карелії.
Наприкінці 1934 р. ієромонах Сергій повернувся до Рязані. Владика Іувеналій благословив його на службу у с. Срезнево, прозорливо бачачи у ньому гідного наступника ігумену Філарету. Розуміючи всю відповідальність свого призначення, отець Сергій із великою радістю взявся за пастирське служіння у Казанському храмі. З усієї округи став стікатися до нього народ, бачачи у ньому справжнього духовного наставника. Знову відновилися урочисті Богослужіння, хресні ходи по довколишніх селах. У своїй парафії він регулярно відвідував кожну сім’ю, втішав хворих, лікував духовні рани, наставляв на шлях істинний заблукалих. Все це він робив ненав’язливо, зі щирим бажанням допомогти кожному, з істинною християнською любов’ю. При Казанському храмі знову оселилися черниці із закритих монастирів.
У 1937 році відбувся новий арешт за «контрреволюційну діяльність, критику політики партії, уряду та Радянської Конституції». 23 грудня 1937 року преподобномученик Сергій (Сорокін) був розстріляний.