Преподобномученик Серафим (Тьєвар), чернець

Місяця листопада на 23-й день

Преподобномученик Серафим (у світі Антоній Максимович Тьєвар) народився 30 липня 1899 року у Москві. Батько помер, коли Антонієві виповнилося шість років, а його братові Максимові один рік, дітей виховувала мати. Антоній закінчив реальне училище і в 1917 вступив статистом на Дідівську мануфактуру. Антоній навчався у Московському університеті.
В 1920 він познайомився з професором Московської Духовної академії Іваном Васильовичем Поповим і став найближчим учнем видатного вченого-патролога. Вивчення святих отців кликало до того, щоб і самому вести життя подвижницьке, тим більше, що аскетом-подвижником був і сам його наставник. Іван Васильович у свою чергу намагався передати учневі всі ті знання, які мав сам.
19 червня 1925 року Особлива Нарада при Колегії ОГПУ засудила Антонія до трьох років ув’язнення до Соловецького концтабору. До Соловків він прибув разом із Іваном Васильовичем, і їх поселили в одному бараку.
Протоієрей Михайло Польський писав про Антонію: «Говорячи про Івана Васильовича, не можна не згадати його “душоприкажчика”, прекрасного юнака Антонія Тьєвара, з яким вони разом прибули на Соловки, – так іноді в жартівливій формі називалися молоді кандидати на професорську посаду, яких старі професори готували на свої кафедри, передаючи їм наскільки можна все своє вчене надбання, свої знання. Антоній Тьєвар (предки його – французи) був учнем та другом професора. Разом вони жили, займали ліжка поряд, разом їли, гуляли. Учень працював над вченням про Христа… святителя Афанасія Великого і писав і читав у вільні від роботи хвилини». У таборі його слухняністю стала робота у канцелярії.
Наприкінці грудня 1927 року в Антонія Максимовича закінчився термін ув’язнення, й у січні 1928 року він виїхав у Москву і оселився з матір’ю. У цей час разом із Наталією Дмитрівною у квартирі жили її брат та сестра. Заробітком Антоній обрав літературну роботу за договором.
Після повернення з Соловків під час Великого посту 1928 року Антоній Максимович вирушив у Дівєєво і Саров і Страсний тиждень пробув в Арзамасі. На Страсному тижні єпископ Серпуховський Арсеній (Жадановський) постриг Антонія в мантію з ім’ям Серафим, а потім він був висвячений у сан ієромонаха. Наталія Дмитрівна прийняла чернечий постриг з ім’ям Пантелеїмона. Вони оселилися в Москві у своїй квартирі, де ієромонах Серафим став здійснювати келейне богослужіння.
На початку 1931 року у зв’язку з посиленням гонінь на Російську Православну Церкву було проведено арешти священнослужителів, ченців та мирян. У ніч із 14 на 15 квітня був заарештований і ієромонах Серафим. Відповідаючи на запитання слідчого, ієромонах Серафим сказав: «Я, Тьєваре Антонію Максимовичу, зізнаюся перед органами ОГПУ в тому, що я справді прийняв таємне чернецтво. Постриг я прийняв від руки єпископа Арсенія (Жаданівського) у місті Арзамасі. Моє чернече ім’я Серафим.
В силу своїх релігійних переконань я у 1920 році вступив до Богословської академії, яку не закінчив унаслідок її закриття. Я відвідував академію паралельно зі службою в політуправлінні Реввійськради, – звичайно, про моє перебування в академії не знала моя служба.
Із церковників я нікого не знаю. Відвідую систематично одну лише церкву Вознесіння на вулиці Герцена.
Відношення моє до радянської влади негативне у площині питань, а саме: заслання духовенства, закриття та знищення церков тощо. Я – антимілітарист, отже, у разі нападу на Радянський Союз ворогів – захищати його зі зброєю в руках я не буду, але згоден служити у санітарних».
У цій же справі були заарештовані архімандрит Гавриїл (Ігошкін), священик Феодор Алексінський, благодійниця багатьох засланців Тетяна Грімпліт, – загалом було заарештовано тридцять дев’ять осіб.
«Залучені у справі обвинувачені, – писав у обвинувальному висновку слідчий, – колишні ченці та монашки ліквідованих монастирів, члени церковних рад, попи та колишні торговці, будучи активними церковниками – антипорадниками… групуючись навколо реакційних московських церков, проживаючи групами та займалися активною антирадянською діяльністю, що виражається в організації нелегальних антирадянських “сестричств” і “братств”, надання допомоги засланцеві за контрреволюційну діяльність духовенству, проголошення проповідей контрреволюційного характеру, антирадянської агітації про релігійні гоніння, нібито чинять радянську владу, і поширення всевозможних радянських влад. З викладеного вважаю: 1. Пред’явлене вищезгаданим особам обвинувачення по 58/10 статті КК вважати доведеним. 2. Справу про них передати на розгляд Особливої Наради при Колегії ОДПУ».
30 квітня 1931 року Особлива Нарада при Колегії ОГПУ засудила ієромонаха Серафима до трьох років ув’язнення до концтабору, і його відправили до Вішерських таборів до Пермської області. Тим самим етапом до Вішерського табору було відправлено архімандрит Гавриїл (Ігошкін) та Тетяна Гримбліт. Ієромонах Серафим (Тьєвар) помер 6 грудня 1931 року в 1-му відділенні Вишерського виправно-трудового табору. Всі любили лагідного і ревного подвижника, над його могилою був поставлений хрест, і довгий час ще вона з любов’ю прикрашалася сповідниками, що знаходилися в таборі.