Преподобномученик Парфеній Кизилтаський, ігумен

Місяця вересня на 4-й день

Преподобномученик Парфеній народився 1815 року в Єлисаветграді. 23 грудня 1845 р. він прийняв чернечий постриг і 8 квітня 1846 р. був висвячений на ієромонаха. З липня 1848 р. отець Парфеній – благочинний Корсунського монастиря в Херсоні, пізніше – економ у Херсонському архієрейському домі. У 1852 р. на Тенгінському укріпленні Чорноморської берегової охорони отець Парфеній відзначився своїм інженерним талантом, запропонувавши найлегший спосіб підйому затонулих вантажів. Спеціальна комісія схвалила винахід, і було наказано влаштовувати подібні машини для портових потреб. За новий винахід з підйому затонулих кораблів отець Парфеній отримав подяку від контрадмірала Чорноморського флоту. Під час Кримської війни 1853-1856 рр. під час обстрілу Новоросійська ворожими суднами з 28 лютого до 4 березня 1855 р. отець Парфеній перед обличчям смертельної небезпеки невідлучно сповідував і причащав поранених воїнів, відспівував загиблих.

За особисту мужність і неабиякі винаходи ієромонах Парфеній був нагороджений 20 березня 1857 р. наперсним хрестом від Св. Синоду, а 7 квітня возведений у сан ігумена. Отець Парфеній мав також бронзовий хрест на згадку про Кримську війну, медаль і хрест, для тих, хто служив у Кавказькій армії.

20 серпня 1858 р. ігумен Парфеній був призначений настоятелем Кизилташської кіновії Таврійської єпархії. У VIII ст. тут розташовувалася літня резиденція святителя-сповідника Стефана, архієпископа Сурозького, але з часом це святе місце занепало. З притаманними йому енергією і талантом, з ревнощами про славу Божу отець Парфеній почав влаштовувати і перетворювати стародавню обитель. Усі сучасники відзначали його дивовижні й різноманітні здібності, організаторський і господарсько-адміністративний талант, невичерпну творчу енергію, завдяки якій йому вдалося зробити те, що за всю історію монастиря нікому більше не вдавалося. З абсолютної розрухи і злиднів, без сторонньої допомоги (і навіть співчуття), за фактичної неписьменності насельників кіновії він зміг домогтися результату, який змусив цінувати, поважати і любити ігумена в усій окрузі, прислухатися до його порад, шукати його товариства. Мужній і бадьорий, перебуваючи в постійній молитві, він не був пригнічений непривабливою обстановкою повної невпорядкованості, а панував над нею. Там, де передчасно гине або безвісно марніє посередня або слабохарактерна людина, ігумен Парфеній був переможцем і організатором.

Аскет і подвижник, він впливав на пасомих власним прикладом. З рішучою наполегливістю, не тільки в монастирі, а й в околиці, ігумен Парфеній піднімав до себе всіх, не погоджуючись із жодною аморальністю та ницою. Його, безкорисливого, по-батьківськи турботливого, любили всі. Духовний авторитет ігумена неухильно зростав і зміцнювався, стаючи духовно-моральним орієнтиром для оточуючих. Найменша подія в житті пасомих знаходила відгук у його пастирському серці, освячувалася його молитвою і зігрівалася любов’ю.

За висловом апостола, він був “усім усе”. З молитвою на устах ігумен працював від зорі до зорі, жменя ченців наслідувала його. Будучи безсрібником, він забороняв братії просити милостиню, і робітників наймати було ні на що. У Кизилташській кіновії до ігумена Парфенія була тільки печера з цілющим джерелом та дві-три плетені мазанки. Його працями було прокладено дороги, розбито сади і виноградники. З печерки в скелі виріс цілий скит із двома готелями і кам’яною церквою. Богомольці хлинули в Кизилташську кіновію.

Але були й скорботи. З 1863 р. почалися перші сутички з місцевими татарами, які стали фатальними і без докорів сумління вирубували ліс і випасали худобу на монастирській землі. Порозумітися з ними отцю Парфенію не вдалося ні на побутовому, ні на адміністративному рівні. Володіючи прямим і цілісним характером, ігумен говорив і діяв, спираючись тільки на християнську совість, не прикриту декором так званого і всіма шанованого здорового глузду. Не маючи сил розірвати кругову поруку і бюрократичний формалізм на місці, він звертався до начальника Таврійської губернії, але безуспішно. Не бачачи для себе перешкод, упевнившись у безкарності, татари продовжували свої набіги і грабежі. Одного разу вони жорстоко побили священика, який застав їх на черговій крадіжці.

Ігумен Парфеній не втрачав надії урезонити і втихомирити татар, які розгулялися. Але один злочин нерідко породжує і наступний. Не бажаючи більше терпіти свідка і викривача своїх злочинів, четверо татар, один з них був софта (вчений, який готується стати муллою), зважилися вбити ігумена. Влаштувавши засідку біля дороги, вони чекали на нього кілька днів. Злодіяння сталося, коли священик 4 вересня, напередодні віддання Успіння, повертався верхи із Судака в монастир, поспішаючи до служби. Трьома пострілами лиходії вбили отця Парфенія і, щоб приховати сліди злочину, спалили його, а коня, зарізавши, закопали в лісі. Розбиваючи кістки дрючками, татари палили тіло ігумена Парфенія з п’ятої вечора до другої години ночі. Злочин так і залишився б нерозкритим, якби не свідки, які випадково опинилися на місці злочину. Їх теж хотіли вбити, але вони були мусульманами, і лиходії не наважилися підняти руку на одновірців. Обвинувачені совістю і не бажаючи потрапити в число підозрюваних, очевидці розповіли про жорстокий злочин, на місці якого і було знайдено згарище з останками ігумена Парфенія. Мощі були дбайливо зібрані й урочисто поховані з благословення єпископа Таврійського Олексія собором духовенства недалеко від монастиря 2 грудня 1866 р.

Архієрейський собор Руської Православної Церкви в серпні 2000 р. зарахував ігумена Парфенія до лику святих і тим самим покликав його до нового служіння вже як небесну людину. Пам’ять преподобномученика святкується 4/17 вересня.

Преподобномученику Парфенію, моли Бога за нас!

Тропарі, кондаки, молитви та величання