Преподобномученик Пантелеймон (Аржаных)

Місяця листопада на 16-й день

Преподобномученик Пантелеймон народився 29 червня 1872 року в селі Залипаївка Федорівської волості Мало-Архангельського повіту Орловської губернії в сім’ї селянина Тимофія Аржаного і в хрещенні був наречений Павлом. Господарство сім’ї Аржаних було бідним, і щоб підтримати хоч якийсь добробут, батькові доводилося багато працювати. З дванадцятирічного віку Павло допомагав батькові: був пастухом на селі, працював у поміщика, підробляв у селян. Коли вдавалося, він вирушав молитися до Оптіни Пустині. У 1894 році Павло був призваний на дійсну військову службу та зарахований рядовим до Камчатського полку. Після року служби його було відправлено на фельдшерські курси, після закінчення яких призначено ротним фельдшером.
1898 року Павла було звільнено з армії. Він вступив фельдшером до Житомирської губернської лікарні та одночасно навчався у Волинській фельдшерській школі. Закінчивши школу, Павло Тимофійович повернувся до рідного села. Півроку він прожив удома, роздумуючи над тим, яким йому шляхом йти далі, тим більше, що й вік уже був такий, коли серйозних помилок можна і треба було уникати. Сім’ї в нього не було, а життєвого досвіду, що склався із спостережень навколишнього життя під час служби в армії та роботи фельдшером у губернській лікарні, було достатньо. Згадали тоді відвідування і молитви в Оптиній Пустелі. Суворе життя в монастирі не лякало: за чотири роки армійської служби він звик до дисципліни.
У 1900 році Павло Тимофійович попрямував до Оптіна і пробув там послушником близько семи років, після чого настоятель монастиря, архімандрит Ксенофонт, постриг його в мантію з ім’ям Пантелеїмон на честь великомученика і цілителя Пантелеимона, враховуючи його земну професію. 15 березня 1909 року єпископ Калузький і Боровський Веніамін (Муратовський) висвятив ченця Пантелеимона в ієродиякона. У 1911 році ієродиякон Пантелеїмон був висвячений у сан ієромонаха. У монастирі він ніс послух фельдшера у монастирській лікарні.
У 1914 році отець Пантелеїмон був обраний на посаду скарбника монастиря, на цій посаді він перебував до закриття обителі безбожниками у 1918 році. Деякий час він працював в освіченому владою на території монастиря племгоспі та музеї, а потім служив у храмах у Лихвіні, Мещовську та Одоєві. У 1925 році він приїхав до Козельська і став служити в Микільській церкві. 26 червня 1926 року єпископ Малоярославецький, вікарій Калузької єпархії Іоасаф (Шишковський-Дрилевський) збудував ієромонаха Пантелеимона в ігумена, призначивши його настоятелем Мещевського Георгіївського монастиря, але, оскільки монастир був у монастирі церкви.
У Козельську тоді жило близько сотні ченців та черниць із закритих монастирів – Оптинського та Шамординкого. Вони утворили монастир без стін, розсіяний по місту, де в квартирах-кельях влаштувалося кілька ченців, які збиралися до храму на богослужіння, які мало чим відрізнялися від монастирських.
На Духів день, 9 червня 1930 року, у Козельську за традицією відбувся ярмарок, на який з’їхалося кілька тисяч людей. Цього дня сталося зіткнення селян із міліцією, під час якого було вбито селянина. Влада вирішила скористатися подіями і заарештувати частину ченців, звинувативши їх у підбурюванні до заколоту. 18 серпня 1930 року було заарештовано сорок осіб – ченців та мирян, серед них ігумен Пантелеїмон; його звинуватили у керівництві «монашесько-монархічною» групою, яка нібито ставила своїм завданням реставрацію монархічного устрою. Усіх заарештованих відправили до в’язниці до Сухіничів.
Після висунення слідчим звинувачення ігумен Пантелеїмон сказав: «Організатором і керівником як підпільного монастиря, так і контрреволюційної монархічної групи міста Козельська я не був. По цій лінії жодних вказівок та директив нікому не давав і жодної участі у цій діяльності не брав. Роботи, спрямованої проти радянської влади, ніколи не вів… У Козельську підпільного монастиря немає і не було… Чим викликана концентрація монастирів у місті Козельську, мені невідомо, але думаю, що безпосередня близькість монастирів Оптіна Пустинь та Шамординського після їхньої ліквідації змусила ченців оселитися у Козельську. З інших міст і монастирів приїжджали просто тому, що в Козельську жили старці схимонахи, а не тому, що хтось цим питанням навмисне займався і навмисно стягував чернецтво в Козельськ ».

27 листопада 1930 року трійка ОГПУ засудила ігумена Пантелеїмона до десяти років ув’язнення, але потім термін було скорочено до п’яти років, і батько Пантелеїмон був відправлений спочатку до Вішерського табору, а потім на заслання до міста Єлець. Після закінчення терміну, 1935 року, він влаштувався псаломщиком у Введенському храмі в Єльці.
Тут його застало жорстоке гоніння 1937 року. Ігумена Пантелеїмона заарештували 16 вересня 1937 року, ув’язнили в липецьку в’язницю і наступного дня допитали.
– Ви визнаєте себе винним у звинуваченні? – спитав його слідчий.
– Винним у звинуваченні я себе не визнаю, – відповів священик.
30 жовтня слідчий допитав чергових свідків, один з яких показав, ніби батько Пантелеїмон скаржився, що «селянам у колгоспі стало жити неможливо… орати нема на чому – коні всі подихли з голоду… сіяти нічим, бо в колгоспі немає насіння; люди мруть з голоду і… їдять загиблих коней, у найближчому майбутньому всім загрожує голодна смерть, ось до чого довели комуністи та радянська влада. Де не подивишся, всюди обман за цієї влади, обманним шляхом зігнали селян у колгоспи, обіцяли, що дадуть їм багате життя, а натомість дали їм голод, руйнування, злидні й муки».
Інший свідок показав, що, йдучи з роботи додому, він зайшов 14 травня 1937 року до Введенської церкви. Ішла вечірня. Наприкінці служби ігумен Пантелеїмон виступив із проповіддю, в якій сказав, що «сьогоднішній день – день скорботи, день, який ми присвячуємо нашому дорогому і улюбленому великомученику Петру Крутицькому, який загинув від руки ворога – замученому на засланні тяжкими муками – нашими лютими ворогами. Руської Церкви та віри Православної… які ведуть людство до пекла на радість антихристу. Ця людина показала нам, як має жити і боротися істинний християнин – за віру Православну у такий смутний час, який протікає у нас на Русі. За що ж його закатували і стратили? Його закатували вороги віри Православної, бо відчували його зверхність над собою, зверхність релігії над комунізмом. Спершу вони вмовляли його відмовитися від Бога і від віри Православної, перейти на їхній бік, на службу до антихриста, але коли митрополит Крутицький від цього відмовився, то наші вороги стали його мучити і замучили. Незважаючи ні на які тортури, ні на які муки, митрополит Петро Крутицький відмовився піти на службу до сатани і залишився вірним Богові та вірі Православній. Я закликаю вас, православні, бути такими ж твердими, яким був він, так само боротися з ворогами віри Православної, як боровся він…»
Після цих свідчень свідків слідчий знову викликав на допит ігумена Пантелеимона і знову запитав, чи той визнає себе винним у контрреволюційній діяльності, на що батько Пантелеїмон відповів, що не визнає, контрреволюційною діяльністю він не займався.
15 листопада 1937 року трійка НКВС засудила отця Пантелеїмона до розстрілу. Ігумена Пантелеїмона (Аржаних) було розстріляно 29 листопада 1937 року і поховано у спільній невідомій могилі.