Преподобна Єлена Києво-Флорівська

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 23-й день / вересня на 23-й день

У першій половині XIX століття в монастирі закінчила свій земний шлях преподобна Єлена Києво-Флорівська, в миру Катерина Олексіївна Бехтєєва. Вона народилася в 1756 році в знатній сім’ї в місті Задонську. Другом Бехтєєвих був святитель Тихон Задонський († 1783), спілкування з яким вплинуло на бажання юної Катерини обрати чернецтво. У 1774 році дівчина таємно пішла у Воронезький жіночий монастир. Генерал Олексій Бехтєєв зумів відшукати дочку, але, послухавши слова ігумені, яку юна подвижниця попросила про заступництво, – пробачив Катерині та прийняв її вибір. Коли роздавали речі покійного святителя Тихона, за заповітом, біднякам, черниці Єлені (при її старанних молитвах) дістався гроб, не використаний під час поховання владики (приготований самим архіпастирем, він не вмістив його тіло в повному архієрейському облаченні). Бачачи особливе благочестя матінки Єлени, до неї за порадами щодо духовного життя почали звертатися миряни. Це викликало заздрість ігумені, і вона звела наклеп на матінку Єлену та домоглася вигнання її із монастиря. Зміцнюючи подвижницю, їй явився уві сні святитель Тихон і обіцяв: «Я тебе за твою втрату винагороджу втіхою, якої не чекаєш». Щоб підтримати невинну діву, разом з нею покинула обитель близька їй черниця Євгенія. Духовні сестри зняли житло під Києвом і щодня відвідували Києво-Печерську Лавру. Коли закінчився передбачений законом строк вигнання за уявні провини, сестри придбали келію у Флорівській обителі, але лаврський старець Михаїл не благословив поселятися там, сказавши, що ця келія незручна. Пожежа Подолу 1811 року знищила цю келію і підтвердила пророцтво старця. Через чутки, що монастир відновлюватися не буде, сестри пішли до Воронежа, але, отримавши звістки про відновлення обителі і запрошення до неї, повернулися до Києва й привезли з собою гроб святителя Тихона. З плином часу нова келія сестер згоріла, і їм знову довелося наймати житло за містом. Одного разу в Лаврі матінку Єлену зустрів знайомий, знатний мешканець Воронежа. Він умовив Київського митрополита Серапіона допомогти двом черницям отримати нову келію в монастирі. Але прямим виконавцем прохання став вже наступник владики Серапіона – митрополит Євгеній (Болховітінов), далекий родич матінки Єлени. Так закінчилися багаторічні випробування – наклеп, поневіряння, злидні, голод, життя вдалині від бажаних обителей, – все це подвижниця перетерпіла зі смиренням і вірою. У 1834 році преподобна Єлена спочила. Згідно із заповітом, її поховали у гробі святителя Тихона. Цей цікавий факт був зазначений в епітафії на надгробній плиті. У 1890 році зі слів Флорівської стариці-черниці Євгенії Ткачової було складено і видано життєпис преподобної Єлени. Пам’ять подвижниці шанувалася служінням замовних панахид. 9 липня 2009 року Священний Синод УПЦ прийняв рішення про канонізацію преподобної Єлени 17 серпня, того ж року мощі подвижниці були знайдені і перенесені у Вознесенський собор монастиря.

Тропарі, кондаки, молитви та величання