Преподобна Феодора Александрійська

Місяця вересня на 11-й день

Преподобна Феодора Александрійська та її чоловік жили в Александрії. У їхній родині панували любов і злагода, і це було ненависне ворогові спасіння. Спонукуваний дияволом, один багатий чоловік спокусився красою молодої Феодори і почав усіма способами схиляти її до перелюбу, але довгий час не мав успіху. Тоді він підкупив жінку-звідницю, яка ввела в оману довірливу Феодору, сказавши, що гріх, скоєний уночі, Бог не ставить у провину. Феодора зрадила свого чоловіка, але незабаром схаменулася і, усвідомивши мерзенність падіння, зненавиділа себе, нещадно била себе по обличчю і рвала на голові волосся. Совість не давала їй спокою, і Феодора вирушила до знайомої ігумені і розповіла про скоєний злочин. Ігуменя, бачачи розпач молодої жінки, збудила в ній віру в Божественне прощення і нагадала євангельську притчу про грішницю, яка омила сльозами ноги Христа і отримала від Нього прощення своїх гріхів. У надії на милосердя Боже Феодора сказала: “Вірую Богу моєму і відтепер не буду здійснювати такого гріха, а вчинений постараюся загладити”. Тієї ж хвилини преподобна Феодора вирішила піти в монастир, щоб очиститися в подвигу і молитві. Вона таємно покинула сім’ю і, переодягнувшись у чоловічий костюм, попрямувала до чоловічого монастиря, бо боялася, що чоловік знайде її в жіночій обителі. Ігумен обителі не благословив пустити її навіть у двір, випробовуючи її твердість. Преподобна Феодора залишилася ночувати біля воріт. Вранці вона, припавши до ніг ігумена, назвалася Феодором з Александрії і просила залишити її в монастирі для покаяння і чернечих подвигів. Бачачи щиросердний намір, ігумен погодився.

Навіть досвідчені ченці дивувалися всенічним уклінним молитвам, смиренню, терпінню і самовіддачі Феодора. Свята подвизалася в монастирі вісім років. Її тіло, колись осквернене перелюбом, стало видимою посудиною благодаті Божої і вмістилищем Святого Духа. Одного разу святу було послано в Александрію для купівлі хліба. Благословляючи її в дорогу, ігумен наказав у разі затримки в дорозі зупинитися в сусідньому Єнатському монастирі. У готелі Єнатського монастиря проживала тоді дочка ігумена, яка прийшла провідати батька. Спокушена красою молодого ченця, вона стала схиляти преподобну Феодору до гріха любодіяння, не знаючи, що перед нею жінка. Почувши відмову, вона вчинила гріх з іншим гостем і зачала. Преподобна ж, купивши хліб, повернулася у свою обитель.

Через деякий час батько безсоромної дівиці, помітивши скоєний злочин, став випитувати в доньки, хто її спокусив. Дівиця вказала на Феодора-монаха. Батько негайно повідомив настоятеля монастиря, в якому подвизалася преподобна Феодора. Ігумен покликав Феодора і розповів йому про звинувачення. Чернець твердо відповів: “Бог свідок, я цього не робив”, і ігумен, знаючи чистоту і святість життя Феодора, не повірив наклепу. Коли любодійка народила, єнатські ченці принесли немовля в монастир, де жила подвижниця, і стали докоряти ченців у нечистому житті. Цього разу й ігумен повірив наклепу і розгнівався на невинного Феодора. Немовля вручили преподобній і з безчестям вигнали її з монастиря. Феодора смиренно скорилася новому випробуванню, вбачаючи в ньому спокуту колишнього гріха. Вона оселилася з дитиною неподалік від обителі в курені. Пастухи з жалю давали молоко для немовляти, а сама преподобна харчувалася тільки дикими травами. Протягом семи років, переносячи негаразди, свята подвижниця перебувала у вигнанні. Нарешті на прохання ченців ігумен дозволив їй повернутися в монастир разом із немовлям, де вона два роки прожила в затворі, повчаючи дитину страху Божого. Ігумен обителі отримав від Бога одкровення, що гріх ченця Феодора прощено. Благодать Божа перебувала на ченці Феодорі, і незабаром усі ченці стали свідками знамення, яке звершилося молитвами подвижниці. Одного разу в тій місцевості під час посухи пересохли всі джерела води. Ігумен сказав братії, що тільки Феодор зможе відвернути лихо. Покликавши преподобну, ігумен велів їй принести воду з висохлого колодязя. З благословення ігумена преподобна Феодора принесла воду, після чого вода в колодязі вже не пересихала. Смиренна Феодора говорила, що чудо сталося за молитвою і вірою їхнього ігумена.

Перед смертю преподобна Феодора зачинилася в келії з отроком і заповіла йому любити Бога, коритися ігуменові та братії, зберігати мовчання, бути незлобивим і лагідним, уникати лихослів’я та гульби, любити нестяжательність, згадувати їхнє блукаюче життя. Після того, ставши на молитву, вона востаннє просила в Господа прощення гріхів. Разом із нею молився й отрок. Незабаром слова молитви завмерли на вустах подвижниці, і вона спокійно відійшла в гірський світ († бл. 474-491).

Господь відкрив ігумену про духовну досконалість ченця Феодора і про його потаємну таємницю. Настоятель, щоб зняти наклеп з покійної, у присутності настоятеля і братії Єнатської обителі розповів про видіння і для посвідчення відкрив перси преподобної. Єнатський ігумен і братія здригнулися від жаху за свій великий проступок і, припавши до святого тіла, зі сльозами просили вибачення у преподобної Феодори. Звістка про святу подвижницю дійшла до чоловіка преподобної Феодори. Він прийняв постриг у монастирі, де рятувалася його дружина. Отрок, вихований преподобною, також пішов стопами своєї прийомної матері. Згодом він став ігуменом цього монастиря.

Тропарі, кондаки, молитви та величання