...
Житія святих,  Грудень

Праведний Іоанн Кронштадтський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 1-й день — прославлення / грудня на 20-й день / у Неділю третю після П’ятидесятниці — Собор Санкт-Петербурзьких святих (перехідне) / місяця жовтня на 19-й день — Собор святих Архангельської митрополії / листопада на 18-й день — Собор святих Естонської землі

Святий праведний Іоанн Кронштадтський, чудотворець, народився 19 жовтня 1829 року у селі Сура Пінезького повіту в сім’ї бідного сільського дяка Іллі Сергієва і дружини його Феодори. Новонароджений здавався таким слабким і хворобливим, що батьки поспішили негайно ж охрестити його, причому нарекли його Іоанном, на честь преподобного Іоанна Рильського, оскільки його в той день вшановувала Свята Церква. Незабаром після Хрещення младенець Іоанн став помітно одужувати. Благочестиві батьки, приписавши це благодатній дії святого таїнства Хрещення, стали з особливою старанністю спрямовувати його думку і почуття до Бога, привчаючи його до старанної домашньої і церковної молитви. Батько з раннього дитинства постійно брав його до церкви і тим виховав у ньому особливу любов до богослужіння.

Сім’я сільського паламаря Іллі Сергієва жила вкрай убого і в скрутних матеріальних умовах. Юнак Іоанн рано познайомився з безвідрадними картинами бідності, горя, сліз і страждань. Це зробило його зосередженим, вдумливим та замкнутим в собі і заразом виховало в ньому глибоке співчуття і милосердну любов до бідняків. Не захоплюючись властивими дитячому віку іграми, він, носячи постійно в серці своєму пам’ять про Бога, любив природу, яка порушувала в ньому розчулення і схиляння перед величчю Творця всіх.

На шостому році юнак Іоанн, за допомогою батька, почав вчитися грамоти. Але вона спочатку погано давалася хлопчикові. Це його засмучувало, але це ж спонукало і на особливо гарячі молитви до Бога про допомогу. Коли батько його, зібравши останні кошти від убозтва свого, відвіз його до Архангельського парафіяльного училища, він, особливо гостро відчувши там свою самотність і безпорадність, всю свою утіху знаходив лише в молитві. Молився він часто і палко, гаряче просячи у Бога допомоги. І ось, після однієї із таких гарячих молитов, вночі, хлопчика раптом ніби всього струсонуло, «точно завіса спала з очей, немовби розкрився розум у голові», «легко і радісно так стало на душі»: він ясно уявив собі вчителя того дня, його урок, він згадав навіть, про що і що він говорив. Вже на світанку хлопчик схопився з ліжка, схопив книги — і о щастя! Він став читати набагато краще, став добре розуміти все і запам’ятовувати прочитане.

Відтоді юнак Іоанн став відмінно вчитися: одним із перших закінчив училище, першим закінчив Архангельську духовну семінарію і був прийнятий на казенний рахунок до Санкт-Петербурзької духовної академії.

Ще навчаючись у семінарії, він втратив батька, котрого ніжно любив. Як люблячий і турботливий син, Іоанн хотів було просто із семінарії шукати собі місце дяка або псаломщика, щоб утримувати стареньку матір, котра залишилася без засобів до існування. Але вона не захотіла, щоб син через неї позбувся вищої духовної освіти, і наполягла на його вступі до Академії.

Навчаючись там, молодий студент не розбестився столичним життям. Але Промислу Божому угодно було закликати його до особливого служіння. Розмірковуючи одного разу про майбутню свою службу в Церкві Христовій під час усамітненої прогулянки в академічному саду, він, повернувшись додому, заснув і уві сні побачив себе священником, який служить у Кронштадтському Андріївському соборі, де насправді він ніколи ще не був. Він прийняв це за вказівку з неба.

Скоро сон збувся з буквальною точністю. У 1855 році, коли Іоанн Сергієв закінчив курс Академії з вченим ступенем кандидата богослов’я, йому запропоновано було вступити в шлюб з дочкою протоієрея Кронштадтського Андріївського собору К. Несвітського Єлисаветою і прийняти сан священника для служіння в тому самому соборі. Згадавши свій сон, він прийняв цю пропозицію.

12 грудня 1855 року Іоанна було висвячено на священника. Коли він уперше увійшов до Кронштадтського Андріївського собору, він зупинився майже в жаху на його порозі: це був саме той храм, який задовго до того він бачив у своїх дитячих видіннях. Все подальше життя отця Іоанна і його пастирська діяльність протікали в Кронштадті, тому багато хто забував навіть його прізвище «Сергієв» і називали його «Кронштадтський», та й сам він нерідко так підписувався.

Шлюб отця Іоанна, який був потрібний за звичаями нашої Церкви для ієрея, що проходить своє служіння в миру, був тільки формальний. Насправді він жив з дружиною, як брат із сестрою. «Щасливих сімей, Лізо, і без нас багато. А ми з тобою давай присвятимо себе на служіння Богу», — так сказав він своїй дружині в перший же день свого шлюбного життя, до кінця днів своїх залишаючись чистим і ціломудреним.

Хоча одного разу отець Іоанн і говорив, що він не веде аскетичного життя, але це, звичайно, сказано було ним лише з глибокого смирення. Насправді ж, ретельно приховуючи від людей своє подвижництво, отець Іоанн був великим аскетом. В основі його аскетичного подвигу лежали безперервна молитва і піст. Його чудовий щоденник «Моє життя у Христі» яскраво свідчить про цю його аскетичну боротьбу з гріховними помислами, цією «невидимою боротьбою», яку заповідають всім справжнім християнам древні великі отці-подвижники. Суворого посту, як душевного, так і тілесного, вимагало природно від нього і щоденне звершення Божественної літургії, яке він поставив собі за правило.

Під час першого ж знайомства зі своєю паствою отець Іоанн побачив, що тут йому надається не менше поле для самовідданої та плідної пастирської діяльності, ніж в далеких язичницьких країнах. Безвір’я, іновір’я і сектантство, не кажучи вже про повний релігійний індиферентизм, тут процвітали. Кронштадт був місцем адміністративної висилки зі столиці різних порочних людей. Крім того, там багато було чорноробів, які працювали головним чином в порту. Всі вони тулилися, здебільшого, в жалюгідних халупах і землянках, жебракували і пиячили. Міські жителі чимало терпіли від цих морально опущених людей, котрі одержали назву «посадських». Вночі не завжди безпечно було пройти по вулицях, бо був ризик піддатися нападу грабіжників.

Ось саме на цих, здавалося, морально загиблих людей, зневажених усіма, і звернув свою увагу сповнений духу справжньої Христової любові наш великий пастир. Саме серед них він і почав дивовижний подвиг своєї самовідданої пастирської праці. Щодня почав він бувати в їхніх убогих оселях, розмовляв, утішав, доглядав за хворими і допомагав їм матеріально, роздаючи все, що мав, нерідко повертаючись додому роздягненим і навіть без чобіт. Ці кронштадтські «босяки», «покидьки суспільства», яких отець Іоанн силою своєї жалісливої пастирської любові знову робив людьми, повертаючи їм майже втрачений ними людський образ, першими «відкрили» його святість. І це «відкриття» дуже швидко сприйняв потім весь віруючий народ.

Такий незвичайний пастирський подвиг молодого пастиря став викликати нарікання і навіть нападки на нього зі всіх боків. Багато хто довго не визнавав щирості його настрою, глумився над ним, обмовляли його усно і на папері, називав його юродивим. Свого часу єпархіальне начальство заборонило навіть видавати йому на руки платню, оскільки він, отримавши її в свої руки, все до останньої копійки роздавав убогим, викликало його для пояснень. Але всі ці випробування і знущання отець Іоанн мужньо переносив, ні в чому не змінюючи на догоду нападникам на нього прийнятого ним способу життя. І, з Божою допомогою, він переміг усіх і все, і за все те, через що в перші роки пастирства над ним сміялися, ганьбили його, оббріхували і переслідували, згодом стали прославляти, зрозумівши, що перед ними справжній послідовник Христа, справжній пастир, який покладає душу свою за овець своїх.

«Потрібно любити кожну людину і в гріху її, і в ганьбі її, — говорив отець Іоанн. — Не потрібно змішувати людину — цей образ Божий — зі злом, яке в ній» З такою свідомістю він і йшов до людей.

Скоро відкрився у отця Іоанна і чудесний дар творити чудеса, який прославив його. Немає ніякої можливості перерахувати всі чудеса, вчинені о. Іоанном. Невіруюча інтелігенція та її газети навмисно замовчували ці незліченні явлення сили Божої, але все ж дуже багато чудес записано і збережено в пам’яті. Зокрема, молитвою і покладанням рук отця Іоанна виліковувалися найтяжчі хвороби, коли медицина була безсилою. Зцілення відбувалися як наодинці, так і за великого скупчення народу, а дуже часто й заочно. Досить було іноді написати лист отцю Іоанну або надіслати телеграму, щоб чудо зцілення здійснилося. Особливо дивовижне чудо сталося в 1901 році на очах у всіх в селі Кончанському (Суворовському), описане випадково суворовською комісією професорів військової академії, яка знаходилася тоді там. Жінка, яка багато років страждала біснуванням і була приведена до отця Іоанна в безрозсудному стані, через кілька миттєвостей була ним повністю зцілена і приведена в нормальний стан цілком здорової людини.

По молитві отця Іоанна також прозрівали сліпі. Художником Животовським описано дивне пролиття дощу в місцевості, котрі страждала посухою і в котрій вже була небезпека лісової пожежі, після того як отець Іоанн підніс там свою молитву. Він зціляв силою своєї молитви не лише православних людей, а і мусульман, і євреїв, і іноземців, які зверталися до нього по допомогу із-за кордону. Цей великий дар чудотворення був природною нагородою отцю Іоанну за його великі подвиги — молитовні труди, піст та самовіддані справи любові до Бога і ближніх.

До отця Іоанна стали приходити звідусіль. Тисячі людей щодня приїжджали до Кронштадта, бажаючи побачити його і отримати від нього ту чи іншу допомогу. Ще більше людей слали йому листи й телеграми. Разом з ними він отримував величезні суми грошей на благодійність. Про розміри їхні можна судити лише приблизно, бо, отримуючи гроші, отець Іоанн негайно ж все роздавав. Згідно з навіть мінімальним підрахунком, через його руки проходило не менше одного мільйона рублів на рік. На ці гроші отець Іоанн щодня годував тисячі жебраків, влаштував у Кронштадті чудову установу — «Будинок Працьовитості» зі школою, церквою, майстернями і притулком, заснував у своєму рідному селі жіночий монастир і спорудив великий кам’яний храм, а в Санкт-Петербурзі побудував жіночий монастир на Карпівці, де й був після своєї смерті похований.

У час своєї всенародної слави отець Іоанн змушений був залишити викладання Закону Божого в Кронштадтському міському училищі та в Кронштадтській класичній гімназії, де викладав понад двадцять п’ять років. А був він прекрасним педагогом-законовчителем. Він ніколи не вдавався до тих прийомів викладання, які тоді часто застосовувалися, тобто ні до надмірної строгості, ні до морального приниження нездібних. У нього оцінки не слугували засобами заохочення, а покарання не слугували засобами залякування. Успіхи народжувало тепле й душевне його ставлення як до самої справи викладання, так і до учнів. Тому у нього не було «нездібних». На його уроках всі без винятку жадібно вслухалися в кожне його слово. Його уроків чекали, і вони були радше задоволенням, відпочинком для учнів, ніж важким обов’язком, працею. Це була жива розмова, захоплива мова, цікава розповідь. І ці живі бесіди пастиря-отця з своїми дітьми на все життя глибоко закарбовувалися в пам’яті учнів.

Але цей славний подвиг плідного законовчительства отець Іоанн повинен був залишити заради ще пліднішого та ширшого подвигу піклування про людські душі.

Богослужіння отця Іоанна являло собою безперервний гарячий молитовний порив до Бога. Під час служби він був воістину посередником між Богом і людьми, заступником за гріхи їхні, був живою ланкою, яка з’єднувала Церкву земну, за яку він заступався, і Церква Небесну, серед членів якої він витав у ті хвилини духом. Читання о. Іоанна на кліросі — це було не просте читання, а жива захоплена розмова з Богом і Його святими: читав він голосно, виразно, проникливо, і голос його проникав у саму душу молільників.

Під час служби листи і телеграми приносили отцю Іоанну просто у вівтар, і він тут же прочитував їх і молився за тих, кого просили його пом’янути.

Після служби, супроводжуваний тисячами вірян, отець Іоанн виходив із собору і вирушав до Петербурга через незліченні виклики до хворих. Він рідко коли повертався додому раніше півночі. Можливо, багато ночей він зовсім не мав часу спати.

За бажанням віруючих о. Іоанну доводилося робити поїздки в різні міста. До нього йшли десятки тисяч людей, і всі були охоплені почуттями сердечної віри й благоговіння, страхом Божим та спрагою отримати цілюще благословення. Зокрема, коли отець Іоанн звершував молебень на Соборній площі в Харкові, зібралося більше шестидесяти тисяч людей.

Отцю Іоанн знаходився в царському палаці в Лівадії в останні дні життя імператора Олександра III, і сама смерть Государя сталася в його присутності. В останні години свого життя він говорив отцю Іоанну: «Ви — свята людина. Ви — праведник. Ось чому вас любить народ».

Досягнувши високого ступеня молитовного споглядання і безпристрасності, отець Іоанн спокійно приймав багатий одяг, який йому підносили його шанувальники, і одягався в нього. Це йому навіть і потрібно було для прикриття своїх подвигів. Отримані ж пожертви він роздавав всі, до останньої копійки.

Був отець Іоанн і чудовим проповідником, причому говорив дуже просто і найчастіше без особливої підготовки. Він не шукав красивих слів і оригінальних виразів, але проповіді його відрізнялися незвичайною силою та глибиною думки, а заразом і винятковою богословською освіченістю. Водночас вони були доступні для розуміння навіть простими людьми. У кожному його слові відчувалася якась особлива сила, як відображення сили його власного духу.

Незважаючи на всю свою надзвичайну зайнятість, отець Іоанн знаходив час вести ніби духовний щоденник, записуючи щодня свої думки, які приходили йому під час молитви і споглядання, внаслідок «благодатного осяяння душі, якого удостоювався він від Духу Божого, Який все просвітлює». На основі цих думок була написана ціла чудова книга, видана під заголовком «Моє життя у Христі». Книга ця являє собою справжній духовний скарб і може бути поставлена нарівні з натхненними творіннями древніх великих отців Церкви і подвижників християнського благочестя. Уже незабаром після свого виходу в світ вона привернула до себе загальну увагу і була переведена кількома іноземними мовами, а у англіканських священників стала навіть улюбленою настільною книгою.

Невичерпним матеріалом для повчання є і три томи його проповідей, а дуже багато його творів були видані окремими книжками. Всі ці слова і повчання отця Іоанна є справжнім віянням Святого Духа, яке розкриває нам недослідимі глибини Премудрості Божої.

Основна думка всіх письмових творів отця Іоанна полягає у необхідності істинної гарячої віри в Бога і життя за вірою, в безупинній боротьбі з пристрастями і похотями, і у відданості вірі і Церкві Православній як єдиній спасительній.

Будучи сам взірцем лагідності і смиренності та любові до кожної людини, незалежно від національності та віросповідання, отець Іоанн з великим обуренням ставився до всіх тих безбожних, матеріалістичних і вільнодумних ліберальних течій, які підривали віру народу, та говорив про близьку кару Божу за гріхи та боговідступництво. Подальші події кривавої революції і торжества безбожного людиноненависницького більшовизму показали, як правий був праведник у своїх грізних застереженнях та пророчих передбаченнях.

До важкого подвигу служіння людям в останні роки життя отця Іоанна долучилася болісна особиста недуга, яку він лагідно і терпляче зносив, нікому ніколи не скаржачись. Рішуче відкинув він приписи знаменитих лікарів, які оглядали його, підтримувати свої сили скоромною їжею. Ось його слова: «Дякую Господу Богу за послані мені страждання для передочищення моєї грішної душі. Оживляє — Святе Причастя». І він причащався, як і раніше, щодня.

10 грудня 1908 року, зібравши решту своїх сил, отець Іоанн востаннє сам звершив Божественну літургію в Кронштадтському Андріївському соборі. А о 7 годині 40 хвилин ранку 2 січня 1909 року великий праведник мирно відійшов до Господа, заздалегідь передрікши день свого упокоєння.

У похованні отця Іоанна брали участь і були присутні десятки тисяч людей, а біля його гробниці і тоді, і згодом відбувалося чимало чудес. Поховали святого у церкві-усипальниці, спеціально влаштованій для нього в підвальному поверсі спорудженого ним монастиря на Карпівці. Вся ця церква-усипальниця красиво облицьована білим мармуром; іконостас і гробниця теж виконані із білого мармуру. На гробниці, з правого боку храму, лежить Святе Євангеліє і різьблена митра, під якою горить невгасимий рожевий світильник. Безліч дорогих художньо виконаних лампад постійно жевріють над гробницею. Море світла від тисяч свічок, запалюваних прочанами, заливає цей прекрасний сяючий храм.

Святий праведний Іоанн Кронштадтський був причислений до лику святих на Помісному Соборі Руської Православної Церкви 7–8 червня 1990 року, і встановлено звершувати його пам’ять 20 грудня / 2 січня, у день блаженного упокоєння святого праведного пресвітера і чудотворця Кронштадського.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь праведному Иоанну Кронштадтскому, глас 1

Правосла́вныя ве́ры побо́рниче,/ земли́ Русския печа́льниче,/ па́стырем пра́вило и о́бразе ве́рным,/ покая́ния и жи́зни во Христе́ пропове́дниче,/ Боже́ственных Та́ин благогове́йный служи́телю/ и дерзнове́нный о лю́дех моли́твенниче,/ о́тче пра́ведный Иоа́нне,/ цели́телю и преди́вный чудотво́рче,/ гра́ду Кроншта́дту похвало́/ и Це́ркви на́шея украше́ние,/ моли́ всеблага́го Бо́га// умири́ти мир и спасти́ ду́ши на́ша.

Ин тропарь праведному Иоанну Кронштадтскому, глас 4

Ру́сския земли́ па́стырь до́брый показа́лся еси́,/ в служе́нии пресви́терстем жизнь во Христе́ стяжа́в, богому́дре о́тче Иоа́нне./ Благода́ть изоби́льную от Влады́ки Христа́ прия́л еси́:/ неду́ги отгоня́ти,/ малоду́шныя утеша́ти,/ в Та́йне Пречи́стаго Те́ла и Кро́ве ве́рныя со Христо́м соединя́ти./ Сего́ ра́ди восхваля́ем тя,// я́ко моли́твенника о душа́х на́ших.

Тропaрь, глaсъ №:

Правослaвныz вёры поб0рниче, земли2 рyсскіz печaльниче, пaстырємъ прaвило и3 џбразе вBрнымъ, покаsніz и3 жи1зни во хrтЁ проповёдниче, бжcтвенныхъ тaинъ бlгоговёйный служи1телю и3 дерзновeнный њ лю1дехъ мл7твенниче, џтче првdный їwaнне, цэли1телю и3 преди1вный чудотв0рче, грaду кронштaдту похвало2 и3 цRкве нaшеz ўкрашeніе, моли2 всебл7гaго бGа ўмири1ти мjръ и3 сп7сти2 дyшы нaшz.

И$нъ тропaрь, глaсъ д7:

Рyсскіz земли2 пaстырь д0брый показaлсz є3си2, въ служeніи пресвЂтерстэмъ жи1знь во хrтЁ стzжaвъ, бGомyдре џтче їwaнне. бlгодaть и3з8oби1льную t вLки хrтA пріsлъ є3си2: недyги tгонsти, малод{шныz ўтэшaти, въ тaйнэ пречcтагw тёла и3 кр0ве вBрныz со хrт0мъ соединsти. сегw2 рaди восхвалsемъ тS, ћкw мл7твенника њ душaхъ нaшихъ.

Ще в розробці