Святитель Лев, папа Римський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця лютого на 18-й день (перехідне)

Цей великий святитель і пастир Божої Церкви Лев був родом з Італії, від батька Квінтіана. З юності в навчанні книжному, у зовнішній же філософії і в чеснотах християнських вихований. Вибравши духовне життя понад мирське, спершу архідияконом був у папи Сикста Третього. Тоді через превелику свою цноту і чистоту після смерти Сикстової престол Римської Церкви одноголосним всіх вибором прийняв і пас словесні вівці Христові добре, як добрий пастир, поклавши свою душу за них. Коли-бо Аттіла, князь гунів, якого називали бичем Господнім, завоювавши багато країн, прийшов до Італії, бажаючи її вогнем і мечем спустошити, Папа Лев, бачивши, що ніхто тому протистояти не може, помолився належно до Бога з постом і сльозами, від Нього захисту просячи і святих верховних апостолів Петра і Павла на допомогу прикликаючи, — і пішов сам до ката упрошувати його та гамувати його лють і гнів, готовий за овець своїх померти. І, промовляючи до нього солодкомовними і богонатхненними словами, перетворив його з вовка на вівцю: лагідно-бо та смиренно послухав кат Божого угодника слів, дивуючись архієрейському його одягу і жахаючись чесного та святого лиця його, — і вчинив за бажанням його все, поспішив вийти за межі італійські. А коли бояри і воєводи Аттілові дивувалися незвичній і швидкій із люті на лагідність князя свого переміні, питали його, чому одного чоловіка римського, який без зброї до нього прийшов, злякався та послухав його і, наче переможений, кинувся втікати, такі в італійській землі покидаючи багатства. Відповів їм Аттіла: “Чи не бачите ви того, що я бачив? Бачив-бо двох мужів ангеловидних (святих верховних апостолів Петра і Павла), які з обох боків Папи стояли, в руках мечі тримали оголені і смертю погрожували мені, якщо я не послухаю Божого архієрея”. Таким був великий цей угодник Божий Лев, не лише для невидимих, а й для видимих ворогів страшний, до овець же дуже люб’язний, бо задля них не боявся до ката, що наступав, іти, і, коли треба було б йому постраждати, не боявся б. У часи святительства його після Несторієвої єресі постав Євтихій, ченців царгородських архімандрит, і Діоскор, патріарх Александрійський, хулителі безсоромні, котрі дві природи у Христі, Господі нашому, — Божу і людську — за одну мали і тою єрессю бентежили Церкву Божу дуже. Зібравши ж свій неправедний в Ефесі собор, святого Флавіана, патріарха Царгородського, захисника православ’я, неправедно засудили й убили, і велику кривду чинили правовірним. Тоді святий папа Лев велике показав старання, щоб виправити і заспокоїти збентежену єретиками Церкву, пишучи до царів, до Феодосія спершу, тоді до Маркіана, щоби сказали скликати Вселенський Собор. І зібрався святий Вселенський Четвертий Собор святих Отців шестисот тридцяти в Халкідоні, за царювання Маркіана і Пульхерії, проти Євтихія і Діоскора, що говорили про одну в Христі Господі природу й одну дію та волю. На тому самому Соборі не міг сам Папа святіший Лев бути — і через довгу дорогу, старечу ж неміч, і через небезпеки, пов’язані з частими варварськими тоді на Італію нападами, — тому намісників своїх послав, Пасхасія і Лукенія, єпископів, Воніфатія і Василія, пресвітерів. І коли на Соборі тому з єретиками була суперечка і сумніви для багатьох великі, тоді, за велінням святих Отців, у відповідь тим, що єретично мудрували, прочитано було послання цього святого Лева, папи Римського, написане до колишнього патріарха Царгородського святого Флавіана, який зібрав помісний у Царгороді на єретиків Собор. Про послання те розповідається, що сам святий верховний апостол Петро рукою своєю апостольською виправив його, про що розповідає святий Софроній Єрусалимський, у своєму Лимонарії пишучи так: “Розповідав нам авва Мина, отець кіновії, що Саламана називається і поблизу Александрії міститься, що чув авву Євлогія, Александрійського патріарха, який говорив: “Коли прийшов я, — казав, — до Константинополя, перебував з паном Григорієм, Римської Церкви архідияконом, мужем воістину винятковим та доброчинним, і розмовляв з ним. І розказав мені про святішого і блаженнішого Льва, папу Римського, кажучи, що написано в Церкві Римській, що коли святий Лев написав послання до святого Флавіана, Константинопольського єпископа, проти злочестивого Євтихія і Несторія, та поклав його на гробі верховного апостола Петра, молитвами ж, і чуванням, і пощенням просячи самого апостола верховного й кажучи: “Коли що як людина написав нескладно, чи чогось не осягнув, чи що проминув, ти, якому ж Господь Бог і Спас наш Іісус Христос престол цей і Церкву доручив, виправ”. Через чотирнадцять днів, коли він молився, явився апостол і мовив: “Прочитав і виправив”. Взявши послання своє з гробу блаженного Петра, Лев відкрив йогої і побачив, що апостольською рукою воно виправлене” (доти святий Софроній.). Те послання святого Льва Папи на Вселенському Четвертому Соборі коли було прочитане, усі святі отці промовили: “Апостол Петро устами Льва говорить”. І утвердився святий Собор тим святого Льва писанням, осоромивши єретиків. Не лише ж тоді, а й пізніше послання те, що православ’я утверджувало, загороджуючи уста єретиків, поміж святих отців було у великій пошані, як же і у вищезгаданого блаженного Євлогія, патріарха Александрійського, котрий єретикам, які хулили його, противився, твердо за нього відповідаючи, через що милий був святому Льву, котрий відійшов уже звідси і зі святими перед Богом стояв. Про це той же Софроній святий у Лимонарії розповідає, так кажучи: “Коли я був кувикуларієм святого патріарха Александрійського Євлогія, бачив уві сні мужа священноліпного і світлого, який сказав мені: “Сповісти про мене патріархові Євлогію”. Я ж сказав: “Хто ти, владико, як розповім про тебе?” Він же відповів мені: “Я — Лев, папа Римський”. Увійшовши ж, я розповів святому Євлогію, кажучи: “Святіший і блаженніший папа Лев, Римського престолу першосвятитель римський, хоче увійти до тебе”. Почувши ж те, патріарх Євлогій, вставши, швидко вийшов йому назустріч, і, помолившись, привіталися і сіли. Тоді божественний Лев святому Євлогію патріархові сказав: “Чи знаєш, чому прийшов до вас?” Той же відповів: “Ні”. І сказав йому Лев: “Я прийшов дякувати вам, що добре і великодушно захищаєте послання моє, розуміння моє виявляючи, уста ж єретичні ним замикаючи. Його я написав до брата мого Флавіана, патріарха Константинограда, на викриття злочестивих Несторієвої та Євтихієвої єресей. Знай-бо, брате, що не мені одному такий ваш Божественний труд і старання даруєте, але й верховному апостолові Петрові, який послання те прочитав і виправив, більше ж від всіх — самій істині, яку ми проповідуємо, тобто Христові, Богові нашому”. “Це ж я, — казав єпископ Феодор, — бачив не один раз лише, а двічі і тричі: блаженні отці – Лев і Євлогій перед моїми духовними очима сходилися бесідувати про те між собою; про це, що повторилося тричі, видіння я сповістив святому Євлогію”. Він же, чуючи, просльозився і, піднявши руки до неба, дяку віддав Богові, кажучи: “Дякую Тобі, Владико, Христе Боже наш, що недостойного мене сподобив проповідником бути Твоєї істини і молитвами рабів твоїх Петра і Льва мале дерзновіння наше, як же вдовині дві лепти, велика і невимовна Твоя благодать зволила прийняти”. Але видіння те через багато років після преставлення Льва було, бо Євлогій святий жив пізніше, за царювання Гераклія; Лев же святий помер перед тим у царювання тезоіменного собі царя Льва Великого. Досягнувши ж старості глибокої і до кончини своєї наближаючись, переконався щодо прощення немочей своїх людських: чотирнадцять-бо днів перебував біля гробу святого апостола Петра в молитві та пості, молячи апостола святого помолитися за нього до Бога, щоб простив йому прогрішення. І, коли минуло чотирнадцять днів, явився йому святий апостол Петро і мовив: “Молився я за тебе, і відпущені тобі гріхи твої всі, окрім хіротонії, за те-бо маєш відповідати, чи добре і законно рукопокладав кого, чи ні”. Після цього повідомлення Лев святий подвоїв свої молитви, піст і милостині, у розчуленні серця виголошував, допоки повного не отримав розрішення. І так приготувався, як же годилося, до відходу, та передав святу свою душу в Руки Божі, і приєднався до святих попередників — великих ієрархів й учителів, ставши з ними перед престолом Христа, Бога нашого, Котрого славимо і Котрому поклоняємося з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання