Мучениця Євгенія Доможирова 628cf0b5b533e150542612
Житія святих,  Січень

Мучениця Євгенія Доможирова

Місяця січня на 5-й день

Мучениця Євгенія народилася 1871 року в місті Ризі в родині генерала Петра Доможирова. П’ять років вона навчалася в інституті шляхетних дівчат у Варшаві й одночасно в школі Червоного Хреста. 1896 року, коли їй виповнилося двадцять п’ять років, вона влаштувалася на роботу до військового госпіталю у Варшаві, де пропрацювала кілька місяців, потім перейшла до Олександро-Маріїнського інституту і там пропрацювала одинадцять років, спершу сестрою милосердя, а потім завідувачкою госпіталю. Заміж Євгенія не вийшла, зберігала себе в цнотливості, присвятивши своє життя служінню Богові та людям. 1907 року вона переїхала до Москви і працювала сестрою милосердя в Інституті московського дворянства.
Не вирізняючись від природи міцним здоров’ям, вона почала в цей час часто хворіти і в 1912 році залишила роботу. Але щойно почалася Перша світова війна, вона, незважаючи на своє слабке здоров’я, вступила сестрою милосердя до госпіталю на Західному фронті, що розташовувався тоді в місті Полоцьку. Тут Євгенія Петрівна пропрацювала до краху держави і фронту 1917 року. Хвороби, що постійно давали про себе знати, спонукали її піти з госпіталю, і вона поїхала до Твері, оселилася в одному будинку з сестрою і незабаром вийшла на пенсію. Як глибоко церковна й освічена людина, вона була добре знайома з духовенством Твері.
15 березня 1932 року ОДПУ заарештувало кілька тверських священників і мирян, і серед них рабу Божу Євгенію.
На допитах її стали запитувати про знайомих. Для Євгенії Петрівни було дивно відмовлятися від них, і вона відповідала прямо, не знаходячи у своїх відповідях нічого поганого: “Купріянова, Бенеманського, Троїцьку, Болотова я знаю добре, неодноразово в них бувала; бували, за винятком Купріянова, і вони в мене. Знайома я з ними давно”. Винною в антидержавній діяльності вона себе не визнала.
9 липня 1932 року трійка ОДПУ засудила заарештованих священників і Євгенію Доможирову до висилки в Казахстан на три роки.
Хоча всі були засуджені до заслання і мали жити в Казахстані як адміністративно-сильні, тобто поза тюремними стінами і не за колючим дротом, проте у вироку трійки спеціально обумовлювалося, що вислані мають слідувати до місця заслання етапним порядком, тобто проходячи через усі в’язниці країни південного напрямку. Для засуджених це ставало свого роду додатковим покаранням, іноді така подорож етапом була важчою за ув’язнення, і не всі витримували її. 18 січня 1933 року, напередодні свята Богоявлення, Євгенія Доможирова померла в алма-атинській в’язниці і була похована в невідомій могилі.