...
Житія святих,  Травень

Мучениця Пелагія, діва Тарсійська

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 4-й день / жовтня на 7-й день

Свята мучениця Пелагія жила в місті Кілікії і походила зі знатного роду. Вона вірувала в Господа нашого Іісуса Христа й жила ціломудрено та зі страхом Божим. Бажаючи бути нареченою Небесного Нареченого, Христа, вона дала обітницю дівства.

Одного разу святу Пелагію побачив син царя Діоклітіана, за повелінням якого в імперії тривали гоніння на християн. Юнак влюбився в Пелагію і відправив до неї своїх посланців, аби вони повідомили їй про його бажання одружитися з нею. Почувши про це, вона осінила себе хресним знаменням і відповіла їм: «Я вже заручилася з Сином Божим, Царем Безсмертним».

Дізнавшись про це, царський син розгнівався, але не став негайно ж мститися, сподіваючись, що Пелагія передумає. Вона ж була твердою у своїй вірі і у своїй ціломудреності та забажала прийняти Святе Хрещення. Для цього вона під приводом зустрічі з своєю годувальницею вирушила шукати тамтешнього єпископа Клинона, котрий переховувався за містом через гоніння.

Незадовго до того вночі їй явився Господь в образі того єпископа. Його лице сяяло світлом, а вдягнений він був у дивовижний одяг. Коли ж свята вже вирушила разом зі слугами і проїжджала в колісниці біля гори, вкритої густим лісом, один із її слуг, християнин, побачив чоловіка, який сходив з гори, і впізнав у ньому єпископа Клинона, про що сказав іншому слузі, також християнину.

Про їхню розмову стало відомо Пелагії, і вона вийшла із колісниці й пішла до єпископа. Вона впізнала, що саме його бачила у видінні, і попросила охрестити її, що він і зробив.

Хрещення святої Пелагії відбулося дивовижним чином. Перед нею і Клиноном забило джерело живої води, а два Ангели Божі явилися й прикрили яскравим покривалом тіло дівиці, тож єпископ зміг не соромлячись звершити таїнство Хрещення.

Після цього свята Пелагія віддала йому свій розкішний одяг, щоб продати його й віддати гроші нужденним. Попрощавшись з архієреєм, вона повернулася до своїх слуг, які під час її відсутності бачили пресвітлу Жінку, увінчану двома діадемами, над котрими сяяв хрест, і двох дів поруч з нею. Пелагія навчила їх християнської віри, і вони увірували в Господа й також хрестилися.

Потім Пелагія прибула до своєї годувальниці, і та помітила значну зміну в її поведінці. Вона була не гордою, а смиренною, не багатослівною, а мовчазною, не насолоджувалася вишуканими стравами, а була дуже стриманою в їжі. Годувальниця зрозуміла, що вона стала християнкою, і зраділа з цього. Після спілкування вона попросила Пелагію залишити її, бо побоювалася царського гніву за те, що прийняла її.

Вдома Пелагія відкрила матері, яка була язичницею і до того часу овдовіла, свою християнську віру, що привело матір в сум. Намагання Пелагії просвітити її світлом Христової віри не мали успіху. Вона ж повідомила синові царя про те, що Пелагія прийняла християнство й не вийде за нього заміж, і той, вельми засмутившись, покінчив життя самогубством, простромивши себе мечем.

Боячись, що Діоклітіан звинуватить їхню родину у смерті свого сина і помститься, мати сама видала йому Пелагію, привівши її до нього звʼязаною. Побачивши її, цар розпалився похоттю і запропонував їй стати його дружиною та отримати почесті й багатство, але свята залишилася вірною Христу. Тоді цар наказав розпалити мідного вола, використовуваного для мук, аби настрашити її, але раба Божа залишилася непохитною. Він звелів роздягнути Пелагію, проте, перш ніж це було виконано, вона осінила себе знаменням Хреста і сама зняла з себе одяг, не давши це зробити слугам царя. Мучениця підійшла до вола, увійшла до нього і стала велегласно прославляти Бога: «Слава Тобі, Господи, Єдинородний Сину Бога Вишнього, за те, що укріпив мене, немічну, на цей подвиг і допоміг мені перемогти диявола й пакості його. Тобі і Безначальному Твоєму Отцю зі Святим Духом хай буде за те слава і поклоніння навік».

Так свята Пелагія відійшла до обителей Царя Небесного. Після смерті мучениці її тіло розтопилося у мідному волі, мов масло, і розлилося, мов пахуче миро, і все місто наповнилося пахощами. Чесні кістки її імператор наказав викинути за місто, і їх поклали на горі Літатон. До них прийшли чотири леви, котрі сіли біля них і стали охороняти їх від звірів та птахів.

Єпископ Клинон же отримав одкровення від Бога про кончину святої Пелагії і місце, де знаходяться її останки. Коли він піднявся на гору, леви підійшли до нього, вклонилися йому і пішли в пустелю, а він відніс кістки мучениці на найвищий пагорб тієї гори й поклав камінь. Згодом, у часи правління імператора Константина Великого, над чесними мощами мучениці Пелагії було збудовано церкву.

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь мученице Пелагии Тарсийской, глас 4

А́гница Твоя́, Иису́се, Пелаги́я,/ зове́т ве́лиим гла́сом:/ Тебе́, Женише́ мой, люблю́/ и, Тебе́ и́щущи, страда́льчествую,/ и сраспина́юся, и спогреба́юся Креще́нию Твоему́,/ и стражду́ Тебе́ ра́ди, я́ко да ца́рствую в Тебе́,/ и умира́ю за Тя, да и живу́ с Тобо́ю;/ но, я́ко же́ртву непоро́чную, приими́ мя с любо́вию, поже́ршуюся Тебе́./ Тоя́ моли́твами// я́ко Ми́лостив, спаси́ ду́ши на́ша.

Кондак мученице Пелагии Тарсийской, глас 3

Вре́менная презре́вши/ и Небе́сных благ прича́стница бы́вши,/ вене́ц страда́ния ра́ди прии́мши,/ Пелаги́е всечестна́я,/ я́ко дар принесла́ еси́ кро́вныя пото́ки Влады́це Христу́./ Моли́ от бед изба́вити нас,// твою́ па́мять почита́ющих.

Тропaрь, глaсъ д7:

Ѓгница твоS, їи7се, пелагjа зовeтъ вeліимъ глaсомъ: тебE, женишE м0й, люблю2, и3 тебE и4щущи страдaльчествую и3 сраспинaюсz, и3 спогребaюсz крещeнію твоемY, и3 страждY тебє2 рaди, ћкw да цrтвую въ тебЁ, и3 ўмирaю за тS, да и3 живY съ тоб0ю: но ћкw жeртву непор0чную, пріими1 мz съ люб0вію пожeршуюсz тебЁ. тоS мlтвами, ћкw млcтивъ, сп7си2 дyшы нaшz.

Кондaкъ с™hz, глaсъ G.
Под0бенъ: Дв7а днeсь:

Врeмєннаz презрёвши, и3 нбcныхъ бlгъ причaстница бhвши, вэнeцъ страдaніz рaди пріи1мши, пелагjе всечестнaz, ћкw дaръ принеслA є3си2 крHвныz пот0ки вLцэ хrтY. моли2, t бёдъ и3збaвити нaсъ, твою2 пaмzть почитaющихъ.

Ще в розробці