Мученики Сухий і дружина його: Андрій, Анастасій, Талале, Феодорит, Івхіріон, Йордан, Кондрат, Лукіан, Мімненос, Нерангіос, Полієвкт, Яків, Фока, Доментіан, Віктор, Зосима Месукевійські, Грузинські

Місяця квітня на 15-й день.

Святий мученик Сухий і 16 його сподвижників грузинів були знатними вельможами при дворі албанського (агванського) правителя (кавказька Албанія – держава на території нинішнього Азербайджану).

Супроводжуючи доньку албанського правителя Сатеніку, дружину вірменського царя Артаксара (88-123), святий Сухій і його 16 сподвижників опинилися в Арташаті, стародавній столиці Вірменії (місто було зруйноване римлянами пізніше, 163 року). Там проповідував грек-християнин Хризос, освічений і висвячений на ієрея святим апостолом Тадеєм († бл. 44, пам’ять 21 серпня). Вельможі увірували в Спасителя і твердо вирішили присвятити все своє життя служінню Богу. Усі сімнадцять новонавернених грузинів пішли за Хризосом до Месопотамії. Під час Хрещення у водах Євфрату, здійсненого ієреєм Хризосом, вони удостоїлися бачити Господа Слави Ісуса Христа.

Біля місця Хрещення святі мученики спорудили чесний хрест і назвали його “Хрестом Благовіщення”. Під час Хрещення ієрей Хризос дав усім святим нові імена: старшому – Сухий (замість Багадраса), а його сподвижникам – Андрій, Анастасій, Талале, Феодорит, Івригіріон, Йордан, Кіндрат, Лукіан, Мімненос, Нерангіос, Полієвкт, Яків, Фока, Доментіан, Віктор і Зосима.

Після мученицької кончини блаженного Хризоса святий Сухий став духовним керівником братії. Незабаром усі переселилися в дику місцевість на гору Сукакеті, недалеко від гірського селища Багреванді. Тут колишні вельможі вели найсуворіше подвижницьке життя, їжею їм слугувала мізерна гірська рослинність, а питтям – холодна джерельна вода.

Новий правитель язичницької Албанії Датіанос дізнався про те, що його колишні вельможі прийняли християнство і оселилися в молитовній самоті. Він доручив своєму наближеному Барнапасу із загоном воїнів умовити їх повернутися до двору і звернутися до колишньої віри. Барнапас розшукав святого Сухія і його сподвижників, але вони, дотримуючись обітниці служіння Богу, відкинули всі вмовляння.

Тоді за наказом Барнапаса святого Сухія і його сподвижників хрестоподібно пригвоздили до землі і спалили. Вмираючи, святий Кіндрат, а за ним і інші мученики стали співати 21-й псалом. Після спалення їхні тіла були порубані й розкидані по всій горі Сукакеті, через що мученики й отримали назву Месукевійських (правильніше – Сукакетських). Це сталося 123 року (за іншими даними – 130 року; афонський пергаментний рукопис XI століття Іверського монастиря вказує 100 рік).

Священні останки мучеників залишалися непохованими і нетлінними до IV століття, коли їх поклали в труни і віддали землі місцеві християни (імена святих мучеників виявилися написаними на скелі).

Святий священномученик Григорій, просвітитель Вірменії († бл. 335, пам’ять 30 вересня), спорудив на тому місці церкву і заснував обитель. Згодом там відкрилося цілюще джерело.