Мученик Василь Мангазейський

Мясяця березня на 23-й день.

Святий праведний мученик Василь Мангазейський чудотворець – перший святий, уславлений на Сибірській землі. Блаженний Василь народився близько 1583 року в Ярославлі, у сім’ї благочестивого, але небагатого городянина, ім’ям Феодора. У молодому віці він узявся якимось багатим ярославським купцем місце керуючого продажем своїх товарів у заполярную Мангазею – одне з перших  міст Сибіру. У той час (кінець XVI ст.) у зв’язку з використанням арктичного мореплавання Мангазея переживала розквіт як центр торгівлі та колонізації на Російській Півночі (згодом місто запустіло і в кінці XVII ст припинило своє існування).

Святий Василь справно виконував свої обов’язки управителя, і чесність його була очевидна всім. Від природи лагідний і смиренний, з дитячих років сповнений страху Божого, він користувався доброю прихильністю оточуючих. Серце його було сповнене віри в Бога, а любов до молитви змушувала залишати життєві турботи та ходити до святої церкви. Тому весь вільний від роботи час святий Василь проводив у храмі за богослужінням, часто й довго молився вдома.

Щойно виповнилося благочестивому юнакові дев’ятнадцять років, як Всевишній, «зважаючи на його чесноти, захотів покликати його до вічного блаженства, якого досягти з цього тимчасового життя не можна інакше, як вузьким і сумним шляхом зовнішнього випробування». Як свідчить церковна легенда, одного разу, коли блаженний Василь молився у храмі на Великодній заутрені, господар виявив, що злодії розграбували його лавку. Незважаючи на поклики господаря, святий Василь залишався у храмі до кінця богослужіння. Недовірливий і сріблолюбний господар запідозрив і звинуватив святого Василя у співучасті у злочині та піддав його лайкам та побоям. Невинний юнак не втратив своєї лагідності і на все смиренно відповідав мученикові: «Істинно ніщо ж від маєтку твого взяв». Тоді господар відвів святого Василя до міського воєводи, перед яким очорнив його як злочинця. Воєвода піддав святого Василя новим тортурам, але він зніс їх терпляче і безмовно. Роздратований мовчанням святого Василя, купець розлютився і по наущенню лукавого вдарив мученика зв’язкою комор ключів. Від цього удару святий Василь помер (близько 1600-1602) .

Тіло безвинного мученика було покладено в труну і без належного християнського поховання віддано землі, де належить від води мокрість. Але Всемогутній Господь через 47 років благоволив явити його з надр землі і прославити багатьма чудесами.

Як оповідає житіє святого Василя, в 1649 році мангазейський стрілець Степан Ширяєв зауважив, що на погорілому місці поблизу храму в землі виявилася верхня частина невідомої труни (погоріле місце утворилося після великої пожежі 1642 р.). На труну цю «для мирського ходу» було покладено судову дошку, але її, на подив очевидців, переломило труною, що вийшла із землі. Тоді над труною поставили каплицю. Незабаром після цього деякі хворі, які з вірою припливали до допомоги невідомого угодника Божого, отримали зцілення. Окремі випадки зцілень були засвідчені письмово. Так, наприклад, 25 січня 1652 року мангазейський стрілець Тимофій Сєчеников прийшов до місцевого воєводи Корсакова і розповів йому, що бачив уві сні угодника Божого, який відкрився йому як новоявлений чудотворець Мангазейський, той, над труною якого ставлять нову каплицю. Тимофій, який дав обітницю пожертвувати на каплицю, якщо в нього зцілиться хвора рука, був зцілений.

Списоки житія святого Василя Мангазейського (XVII-XIX ст.), що дійшли до нас, повідомляють про рясні чудотворення, здійснені за молитвами до нього: святий Василь допомагав заблукавшим мандрівникам і мисливцям, зцілював розслаблення, сліпоту та інші недуги, зберігав малодушних від самогубств. У лютому 1653 року через бачення мангазейського мисливця Григорія Каратаєва відкрилося ім’я новоявленого чудотворця. Того ж року воєвода Корсаков надіслав архієпископу Тобольському Симеону (1651–1664) списки чудес святого Василя. Архієпископ Симеон надіслав ці списки до Москви князю А.П. Трубецькому, який знав Сибірським наказом. Списки були передані цареві, але супровідний лист архієпископа здано до архіву, і справа про канонізацію святого Василя не отримала ходу.

Торішнього серпня 1659 року з благословення архієпископа Симеона до Мангазею приїхав диякон Богоявленського храму Тобольську Іван Семенов. У присутності мангазейського воєводи С.В. Ларіонова та двох місцевих священиків Димитрія та Луки було зроблено розтин гробниці та огляд мощів святого Василя.

У 1670 році будівник Троїцького Туруханського монастиря ієромонах Тихін після колишнього йому видіння здійснив з хресним ходом перенесення мощів святого Василя з Мангазеї до своєї обителі. Мангазею через два роки після цього залишили останні жителі, а в Туруханську шанування святого Василя ще більше посилилося.

Влітку 1719 року до Туруханська прибув митрополит Сибірський і Тобольський Філофей (Ліщинський; 1702-1711; вдруге 1715-1721). За його розпорядженням мощі святого Василя були перенесені зі старого та тісного храму в ім’я Пресвятої Трійці до нового просторого храму на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. У західній стороні храму, проти раки з мощами святого Василя, було поставлено його образ, написаний послушником Тобольського митрополита Павла (1678–1692) іконописцем Лукою, врятованим святим Василем від потоплення в 1679 р. Митрополит Філофей зробив огляд мощів святого Василя його канон. За роки правління митрополита Філофея було складено кілька списків житія святого Василя та три служби йому.

За наступного митрополита Сибірського і Тобольського Антонії (Стаховського; 1721–1740) мощі святого Василя були приховані під спудом, у землі, в межах монастирської огорожі, над цим місцем влаштували каплицю. У 1788 році труна святого знову з’явилася із землі назовні. Ігумен Троїцького монастиря Михайло переніс його до новозбудованого кам’яного храму на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці та влаштував особливий надгробок. Весь цей час місцеве шанування святого Василя практично не припинялося: віруючий народ, як і раніше, вдавався до його молитовного предстання і за вірою своєю отримував полегшення у хворобах та зціленні. Вшанування святого Василя Мангазейського чимало сприяло зверненню з язичництва до Православ’я різних місцевих народів Півночі: тунгуси, евенки та юраки молилися святому як покровителю мисливців-промисловиків.

Наприкінці 1802 – на початку 1803 р.р. Туруханський край охопила епідемію. Жителі Туруханська побачили причину лиха в тому, що ікони святого Василя винесені з Троїцького монастиря, мощі його перебувають під спудом, а служби на його честь припинено. Архієпископ Тобольський Амвросій (1806–1822) наказав ігумену Туруханського Троїцького монастиря внести до соборного храму образ святого Василя і не чинити перешкод до його шанування.

У 1907 році з благословення Святішого Синоду було надруковано кольорове літографічне зображення святого Василя Мангазейського. На іконах святого Василя зображують «обличчям млада, мала віком, образом священноліпна, очі маючі світлі, дивлячись прелюбезне, власи ж глави його руси». На деяких іконах зображується Троїцький Туруханський монастир, а над ним на горі святий Василь, що молиться, в одній сорочці і без взуття. Іноді на іконах зображалися і страждання його при купці та воєводі. Відомі зображення святого Василя Мангазейського у Володимирському соборі міста Києва, у Новгороді, у Москві.

Серед жителів Туруханська збереглося переказ, що колись святий Василь з’явився уві сні одному благочестивому евенку і наказав йому взяти з монастирського храму святі мощі та приховати їх у тайзі, що було виконано.

Мучеництво Василя відносять до перших років існування Мангазеї (1600–1602 роки); місцеві перекази також датують смерть Василя днем Св. Великодня.

Тропарі, кондаки, молитви та величання