Мученик Олексій Ворошин, Єлнатський, Христа ради юродивий

Місяця вересня на 12-й день

Мученик Олексій Іванович Ворошин народився 1886 року в селі Каурчиха Костромської губернії в сім’ї благочестивих селян.

Після невдалого одруження він протягом року пробував свої сили в Кривоєзерській пустелі, заснованій у XVII столітті на пам’ять блаженного Симона Юр’євецького. Повернувшись додому, Олексій із батьком поставив на городі келію і, усамітнюючись там, весь вільний час віддавав молитві.

Після революції Олексія Івановича обрали головою сільради. Але при цьому він, як і раніше, багато молився, відвідував церковні служби, а питання селян вирішував, не виходячи з храму. Через рік у село приїхав голова сільради, призначений із міста, і Олексій Іванович усамітнився у своїй келії, цілком віддавшись подвигу посту і молитви на цілих дев’ять років.

У 1928 році він прийняв подвиг юродства. Блаженний жив де доведеться, одягався в лахміття, ніхто не знав, де він ночує, і завжди його поява була для селян несподіванкою.

Бувало, прийде він у якесь село, вибере хату і починає її міряти, метушитися. І таку назве безглузду цифру, що ні під який розмір не підходить. Навколишні дивляться, сміються. Але минає час, і господаря будинку заарештовують і дають йому термін – стільки років, скільки названо було блаженним.

Кілька разів влада заарештовувала Олексія Івановича і направляла в психіатричну лікарню, але щоразу лікарі визнавали його здоровим і відпускали.

Задовго до масового закриття і руйнування церков блаженний Олексій говорив, що настане час, коли в Росії майже всі храми буде закрито, але Господь пошле люту кару – війну, і люди прийдуть до тями, і частину храмів знову буде відкрито. Але ненадовго: 1960 року знову настане гоніння, знову закриватимуть храми, і всі істинно віруючі понесуть тоді багато скорбот.

Країною йшли арешти. Олексій Іванович знав, що арешту йому не минути і з в’язниці не вийти. Так і сталося: його заарештували і помістили у в’язницю до злочинців. Блаженний молився там вдень і вночі. Ніхто не знав, коли він спав і коли їв, мізерний свій пайок він майже весь роздавав. На допитах, щоб він обмовив себе, ставили його босими ногами на розпечену плиту. Через місяць, у червні 1937 року, змучений тортурами, блаженний Олексій потрапив до тюремної лікарні і помер. Тіло його на тринадцятий день віддали родичам і поховали на одному з кладовищ міста Кінешми.

25 вересня (12 вересня за ст. ст.) 1985 року чесні останки блаженного було перенесено в храм села Жарки. Нині мощі блаженного перебувають у Свято-Введенському жіночому монастирі міста Іванова.

Мученик Олексій Ворошин зарахований до лику святих новомучеників і сповідників Руських у серпні 2000 року на Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви.

Дні пам’яті: 25 вересня (12 вересня за ст. ст.), у Соборі святих Іванівської митрополії та в Соборі новомучеників і сповідників Церкви Руської.