Мученик Марин Кесарійський (Палестинський)

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 17-й день / серпня на 7-й день

За часів язичницьких царів Валеріана і сина його Галлієна в Римі жив чесний і доброчесний вельможа на ім’я Астерій, який сповідував віру Христову; він був знатним і багатим чоловіком, котрий користувався прихильністю царів. Під час гонінь, що спіткали в той час Церкву Христову, Астерій суворо дотримувався благочестя, анітрохи не приховуючи водночас своєї віри в Господа Іісуса.

Одного разу, перебуваючи в межах Палестини, святий Астерій прийшов до міста Кесарії Филипової, відоме у фінікійців під ім’ям Панеади; у цьому місті, населеному безліччю ідолопоклонників, був звичай звершувати одне язичницьке святкування поблизу джерела, яке випливає із гори Панеас; звідси, вважають, бере початок і річка Йордан. У це свято жертва, яку приносили бісу, ставала невидимою: біс, що жив там, викрадав жертву, приховуючи її від очей, і засліплені оманою язичники прославляли цю бісівську спокусу як велике чудо. У раба Христового Астерія, який був присутнім на самому бісівському святі, не могло не боліти серце через оману і душевну сліпоту спокушеного народу; звівши очі до неба і піднявши руки, з вірою помолився Христові Богові, щоб Він вигнав звідти біса, який зваблює народ. І негайно біс був прогнаний силою Божою, і чудо бісівське припинилося, – всі на власні очі бачили жертву; вона вже не ховалася, як раніше, і не робилася невидимою. Коли ж припинилося чудо, припинилося і свято, оскільки язичники перестали збиратися біля джерела. Так молитва святого Астерія, поєднана з вірою, очистила місце від бісівської скверни.

Страждання ж його за Христа сталося, за Божим провидінням, таким чином. В іншій Кесарії, Палестинській, жив знатний і багатий воїн на ім’я Марин, але він був ще чесніший вірою в Христа і багатший добрими справами. Товариші за полком закликали його на місце сотника, яке звільнилося після смерті воїна, котрий  його. Коли Марін готувався зайняти згадане місце, інший воїн, заздрячи і сам бажаючи стати сотником, пішов до судді на ім’я Ахеос: він відкрив йому, що Марин, як християнин, не хоче приносити жертви богам і зображенням царів, а тому, – додав донощик, – таку людину в силу римських законів не можна ставити сотником. Суддя негайно викликав Марина і запитав його про сповідувану ним віру; почувши від самого Марина, що він християнин, суддя дав йому три години на роздуми – обрати життя чи смерть. У святого Марина було тільки два виходи: або принести язичницьку жертву і залишитися в живих, або померти за сповідання віри Христової.

У цей час єпископ Кесарії Палестинської Фетеїк прийшов до сповідника Христового, взяв його за руку і ввів у церкву, даючи корисні для душі настанови. Потім, прийшовши з ним до святого вівтаря, єпископ, вказуючи рукою на Святе Євангеліє і на військовий меч, яким Марин був підперезаний, сказав:

– Із двох цих речей обери, гідний чоловіче, якусь одну: або носити цей меч, щоб тимчасово служити земному цареві, а після смерті отримати вічну смерть, або – стати воїном небесного Царя, покласти душу за Його пресвяте ім’я, написане в цій книзі, і царювати з Ним нескінченні віки.

Святий Марин, простягнувши праву руку до Святого Євангелія, з гарячою любов’ю поцілував його, показуючи, що він готовий за Христа йти на смерть. Тоді єпископ сказав йому:

– Усією душею твоєю приліпись до Бога і, укріплений Його силою, прийми те, що сам обрав.

Після цього єпископ відпустив святого Марина зі словами:

– Іди з миром.

Коли святий Марин ішов із церкви, то глашатай стояв уже біля дверей суду, голосно кличучи Марина на ім’я, адже три години вже минули. Увійшовши до судилища, святий Марин безбоязно, як і раніше, сповідав себе християнином, привселюдно прославляючи ім’я Христове і засуджуючи язичницьке нечестя. Суддя виголосив йому смертний вирок, і святого мученика Марина вивезли за місто й там обезголовили. Під час його мученицької кончини був присутній святий Астерій, який за улаштуванням Божим на цей час прийшов у місто. Після страдницької смерті святого Марина він зняв із себе верхній дорогоцінний одяг, простягнув його по землі, потім оповив ним чесне тіло мученика разом з головою і, донісши до могили на власних плечах, віддав похованню з честю. За це він і сам удостоївся мученицького вінця: нечестиві язичники схопили його й відтяли йому голову, і таким чином святий Астерій, разом зі святим Марином, у лику святих мучеників постав перед небесним Царем – Христом.

Це було за царювання Галлієна, який успадкував престол після загибелі свого батька Валеріана. За пролиття крові безлічі християн він був покараний гнівом Божим: під час бою перси здобули перемогу над римлянами, і Валеріан живим потрапив у полон до Саворія, перського царя; його відвели до Персії, і там він заміняв Саворію підніжку, коли останній сідав на коня. При цьому Валеріана не можна було викупити із ганебного полону: Саворій не бажав брати за нього жодних скарбів, дорожачи тією славою, що він має можливість наступати на вию римського царя. Після тривалого знущання над Валеріаном, цар перський велів, нарешті, здерти з нього шкіру перед усім народом і посипати сіллю; так злою смертю загинув лихий, ще в цьому житті почавши вічні муки. Така загибель батька налякала Галлієна: він пізнав у ній Божу кару за безжалісне пролиття християнської крові; тому Галлієн видав указ для всіх областей римської держави, де пропонувалося припинити гоніння на християн і дозволити єпископам вільно керувати своїми церквами. Але перш ніж указ прийшов до Кесарії палестинської святі Марін і Астерій прийняли мученицьку кончину за Христа і увійшли в радість Господа свого і нашого Владики Іісуса Христа, Який царює з Отцем і Святим Духом.