Мученик Констянтин Мінятов 63135d3424022584830391
Житія святих,  Червень

Мученик Констянтин Мінятов

Місяця червня на 16-й день

Мученик Костянтин народився 11 травня 1874 року в місті Орлі в сім’ї капітана артилерії Олександра Вікентійовича та його дружини Олександри Костянтинівни Мінятових. Походячи з дворян Ковенської губернії, Олександр Вікентійович був католиком, а його дружина – православною; немовля хрестили в Хрестовоздвиженській православній церкві в місті Орлі з ім’ям Костянтин. Олександр Вікентійович скоро помер, і його дружина вийшла заміж за статського радника Рупасова, власника маєтку Глінки при станції Жуковка Риго-Орловської залізниці. Сім’я згодом переїхала за місцем служби вітчима в Ташкент, і Костянтин, почавши вчитися 1883 року в Ташкентській гімназії, через переїзд сім’ї закінчив 1892 року Орловську гімназію та вступив до Санкт-Петербурзького університету, де навчався одразу на двох факультетах – на природничому відділенні фізико-математичного та на юридичному. Будучи студентом, Костянтин одружився з дівчиною Надією, дочкою священика Павла Миколайовича Ягодовського, який служив у церкві Михайла Архангела в селі Комарівка Борзнянського повіту Чернігівської губернії. 1893 року Костянтина відрядило Санкт-Петербурзьке товариство природодослідників на Соловецьку біологічну станцію, тоді ж він відвідав із науковими цілями Німеччину, Данію, Швецію та Норвегію.
1894 року Костянтин Мінятов був притягнутий до слідства у справі “Партії народного права”, організованої 1893 року в Саратові, але вже 1894 року через втручання поліції припинила своє існування. 1895 року його відрахували з Санкт-Петербурзького університету “за участь у студентській агітації на користь подачі петиції на найвище ім’я про перегляд університетського статуту 1884 року”, але він продовжив слухати лекції з осені 1895 року до весни 1896 року в Казанському університеті. У 1895 році поліція встановила за ним негласний нагляд. 1896 року Костянтин Олександрович виїхав у свій маєток, де на його кошти було придбано ротатор і видрукувано дві брошури та відозви до московських робітників. У листопаді 1897 року він виїхав у Німеччину й оселився в Берліні, “слухаючи лекції і користуючись вказівками професорів місцевого університету, роблячи в канікулярний час поїздки в інші держави Західної Європи, Балканського півострова”. У ніч на 12 грудня 1897 року поліція провела обшук у дружини Костянтина Олександровича, Надії, у справі “Про московський робітничий союз”. У неї було знайдено листи чоловіка, з яких стало очевидним його захоплення марксистською літературою, а також і те, що він, “буваючи в Петербурзі, Орлі, Варшаві та Берліні, шукав знайомства з тамтешніми нелегальними гуртками та обертався серед осіб політично неблагонадійних”, – як писалося про нього в поліцейському звіті.

Викликана на допит, Надія Павлівна винною себе не визнала. Після обшуку і допиту вона виїхала на батьківщину, оселившись у будинку батька священика в Комарівці, і була поставлена під нагляд поліції.

26 грудня 1898 року Надія Павлівна виїхала разом із дітьми до чоловіка в Берлін. 1899 року вона була підпорядкована “гласному нагляду поліції на два роки з правом проживання поза столицями, столичними губерніями та університетськими містами”. Відтоді її разом із чоловіком оголосили в розшук, і щойно 24 березня 1900 року вона в’їхала в межі Росії, як її одразу ж затримали і перепровадили до батька священика в село Комарівку.

Живучи за кордоном, Костянтин Олександрович побачив, що те західне суспільство, яке освічені російські люди вважали своїм наставником і дорогим учителем, вклоняючись йому як кумиру, зовсім не було, як очікували вони, настільки радикально-революційним і аж ніяк не переслідувало широких перетворювальних цілей, як це бачилося студентській молоді з університетів Росії. Опинившись у Німеччині і згадавши свою дружину і тестя-священика Павла Ягодовського, а також те, чим живе російський народ і наскільки для нього важливим є православ’я, Костянтин Олександрович наче прийшов до тями, і, прийшовши, наче блудний син, до тями, став регулярно відвідувати посольську церкву в Берліні, настоятелем якої був тоді видатний душпастир протоієрей Алексій Мальцев. Але шлях до Росії, де на нього чекало кримінальне покарання, був закритий, і його дружина, Надія Павлівна, вмовила його надіслати лист до уряду і просити про помилування.

У вересні 1900 року Костянтин Олександрович надіслав листа товаришеві міністра внутрішніх справ князю Святополк-Мирському з проханням, щоб “після повернення в Росію бути судимим не виключно на підставі лише вже пережитих захоплень”. Це прохання було підкріплене клопотаннями обер-прокурора Святішого Синоду Костянтина Побєдоносцева і настоятеля посольської церкви протоієрея Олексія Мальцева, що давало деяку надію на сприятливий результат. 22 вересня 1900 року під час в’їзду в Росію Костянтин Олександрович був заарештований і 23-го і 25 вересня допитаний.

Розповідаючи на допитах про свою минулу діяльність, Костянтин Олександрович не назвав, однак, жодного імені своїх минулих товаришів. Слідчі залишилися цим незадоволені, і той змушений був порозумітися.
Після допитів його звільнили, і в жандармському відділенні “йому дали словесні обіцянки, що дають змогу сподіватися не тільки на сприятливий вирок, а й на можливість закінчити перервану російську університетську освіту”.

У жовтні 1900 року Костянтин Олександрович подав прохання міністрові народної освіти з проханням дозволити закінчити в Росії освіту і “винагородити величезну шкоду, заподіяну мені і моїй сім’ї, – писав він, – моїми власними захопленнями, що відірвали мене від можливості знайти приміщення своїм силам і можливостям…”.
Костянтину Олександровичу дозволили закінчити Юр’ївський університет, і його дружина, Надія Павлівна, яка продовжувала перебувати в той час під гласним наглядом поліції, стала просити владу зняти з неї адміністративний нагляд, щоб переїхати до чоловіка.
У 1902 році Надія Павлівна була “звільнена від гласного нагляду поліції”.

Закінчивши університет, Костянтин Олександрович оселився в Москві, обійнявши посаду присяжного повіреного. Після пережитих випробувань і переосмислення минулого життя, він став глибоко церковною людиною. Його дочка на початку Великого посту 1914 року, пересилаючи фотографію батька братові в Санкт-Петербург, писала: “Посилаю тобі портрет тата, знятий на п’ятий день його посту. Він досі нічого не їсть і не п’є, крім дистильованої води (уже сім днів)… и… страшенно схуд…”

Влітку 1917 року, після того як у країні слідом за Лютневою революцією почалася розруха, Костянтин Олександрович переїхав разом із сім’єю до Тюмені. Після приходу до влади більшовиків, деякі з яких були соратниками його за минулими оманами, Господь дав йому можливість не тільки на словах підтвердити істинність свого приходу до віри, а й свідчити про Христа мученицькою смертю: його було вбито за те, що він увійшов до складу церковної делегації для переговорів із більшовиками щодо умов звільнення з ув’язнення великого святителя й християнського сповідника єпископа Тобольського і Сибірського Гермогена.

Знайшли помилку