...
Житія святих,  Червень

Мученик Константин Мінятов

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 16-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця січня на 29-й день — Собор Єкатеринбурзьких святих

Мученик Константин народився 11 травня 1874 року в місті Орлі в сім’ї капітана артилерії Олександра Вікентійовича та його дружини Олександри Константинівни Мінятових. Походячи із дворян Ковенської губернії, Олександр Вікентійович був католиком, а його дружина була православною. Немовля хрестили в Хрестовоздвиженській православній церкві в місті Орлі з ім’ям Константин.

Олександр Вікентійович невдовзі помер, і його дружина вийшла заміж за статського радника Рупасова, власника маєтку Глінки біля станції Жуковка Риго-Орловської залізниці. Сім’я згодом переїхала до Ташкента, відповідно до місця служби вітчима, і Константин, почавши вчитися 1883 року в Ташкентській гімназії, через переїзд сім’ї закінчив 1892 року Орловську гімназію та вступив до Санкт-Петербурзького університету, де навчався одразу на двох факультетах — на природничому відділенні фізико-математичного та на юридичному.

Будучи студентом, Константин одружився з дівчиною Надією, дочкою священника Павла Миколайовича Ягодовського, який служив у церкві Михаїла Архангела в селі Комарівка Борзнянського повіту Чернігівської губернії. 1893 року Санкт-Петербурзьке товариство природодослідників відрядило Константина на Соловецьку біологічну станцію, тоді ж він відвідав з науковими цілями Німеччину, Данію, Швецію та Норвегію.

У листопаді 1897 року Константин виїхав до Німеччини й оселився в Берліні, «слухаючи лекції і користуючись вказівками професорів місцевого університету, роблячи в канікулярний час поїздки в інші держави Західної Європи, Балканського півострова». У ніч на 12 грудня 1897 року поліція провела обшук у дружини Константина Олександровича у справі «Про московський робітничий союз». У неї було знайдено листи чоловіка, із яких стало очевидним його захоплення марксистською літературою, а також і те, що він, «буваючи в Петербурзі, Орлі, Варшаві та Берліні, шукав знайомства з тамтешніми нелегальними гуртками та обертався серед осіб політично неблагонадійних», — як було написано про нього в поліцейському звіті.

Живучи за кордоном, Константин Олександрович побачив, що те західне суспільство, котре освічені люди вважали своїм наставником і дорогим учителем, вклоняючись йому, наче кумиру, зовсім не було, як очікували вони, таким радикально-революційним і аж ніяк не переслідувало широких перетворювальних цілей, як це уявляла собі студентська молодь. Опинившись у Німеччині і згадавши свою дружину й тестя-священника Павла Ягодовського, а також те, чим живе народ та яким важливим для нього є православ’я, Константин Олександрович наче отямився і став регулярно відвідувати посольську церкву в Берліні, настоятелем якої був тоді видатний пастир протоієрей Олексій Мальцев.

У вересні 1900 року Константин Олександрович надіслав листа товаришеві (заступникові) міністра внутрішніх справ князю Святополк-Мирському з проханням про помилування. Це прохання було підкріплене клопотаннями обер-прокурора Святішого Синоду Константина Побєдоносцева і настоятеля посольської церкви протоієрея Олексія Мальцева, що давало деяку надію на сприятливий результат. 22 вересня 1900 року під час в’їзду на батьківщину Константин Олександрович був заарештований і 23-го та 25 вересня допитаний.

Розповідаючи на допитах про свою минулу діяльність, Костянтин Олександрович не назвав, однак, жодного імені своїх минулих товаришів. Слідчі залишилися цим незадоволені.

Після допитів Константина Олександровича звільнили. Йому дозволили закінчити навчання в університеті, і згодом він оселився в Москві, обійнявши посаду присяжного повіреного. Після пережитих випробувань і переосмислення минулого життя він став глибоко церковною людиною. Його дочка на початку Великого посту 1914 року, пересилаючи фотографію батька братові в Санкт-Петербург, писала: «Посилаю тобі портрет тата, знятий на п’ятий день його посту. Він досі нічого не їсть і не п’є, крім дистильованої води (уже сім днів)… і… страшенно схуд…»

Влітку 1917 року, після того як у країні слідом за Лютневою революцією почалася розруха, Константин Олександрович переїхав разом з сім’єю до Тюмені. Після приходу до влади більшовиків, дехто із яких був його соратником за минулими оманами, Господь дав йому можливість не лише на словах підтвердити істинність свого приходу до віри, а й свідчити про Христа мученицькою смертю: його було вбито за те, що він увійшов до складу церковної делегації для переговорів з більшовиками щодо умов звільнення із ув’язнення великого святителя й християнського сповідника єпископа Тобольського і Сибірського Гермогена. Коли він разом зі священниками Єфремом Долганьовим, Михаїлом Макаровим і Петром Кореліним прибув на переговори, більшовики взяли у делегації гроші, які вимагали за звільнення архієрея, та заарештували її членів, котрих невдовзі вбили.