Мученик Едуард, король Англійський

Місяця березня на 18-й день

Едуард був старшим сином англійського короля Едгара, який правив з 957 р. Едгар, подібно до свого знаменитого прадіда – короля Альфреда Великого, залишив про себе пам’ять як про монарха, який вірою і правдою служив Богові й своєму народові. За його правління Англія досягла не тільки міцного становища серед інших європейських держав, але й пізнала дні справжнього процвітання. Країна дедалі більше утверджувалася в єдності нації, і народ, маючи такого короля, як Едгар, упевнено дивився у своє найближче майбутнє. Англію того періоду європейські хроністи одностайно визнають країною, де в справжньому розквіті перебувала культура, що живилася християнством. Православним християнством, додамо ми, тому що ще століття відокремлювало Англію від прийдешньої на неї навали норманів, які принесли країні нову і чужу владу, а національній англійській церкві – справжній крах, вигаданий і здійснений з благословення гордого і нетерпимого Риму.

Мати Едуарда померла рано, і король-батько одружився з Ельфредою, знатною вдовою, яка народила Едгару ще одного сина – Етельреда. Зведений брат Едуарда був молодший за нього на п’ять років. За законами країни повноправним спадкоємцем престолу був старший син короля, яким був Едуард. Однак у його мачухи визрів воістину диявольський план, згідно з яким королем Англії в майбутньому за всяку ціну мав стати її рідний син, Етельред…

Важливо сказати, що за короля Едгара почалася церковна реформа, спрямована на зміцнення чернецтва. Реформа ця передбачала впровадження в англійських монастирях статуту преподобного Венедикта Нурсійського – відомого православного улаштовувача чернечого общинного життя, який приніс на Захід традиції східного православного чернецтва, з якими він сам був добре знайомий. Саме його ім’я дало згодом назву одному з найбільших чернечих орденів на Заході – бенедиктинцям. Духовним керманичем цих реформ в Англії та їхнім головним провідником у життя був святий Дунстан, архієпископ Кентерберійський, колишній раніше настоятелем знаменитого далеко за межами середньовічної Британії монастиря Гластонберрі. Авторитет св.Дунстана був надзвичайно високий у народі. Саме ним була складена і здійснена церемонія коронації Едгара, який призначив Дунстана своїм найближчим радником.

Король Едгар, прозваний Миролюбним, щасливо правив Англією вісімнадцять років і відійшов до Господа 975 р. Після його смерті на англійський трон зійшов його старший син Едуард, якому було тоді не більш як 12 років, однак цей король-хлопчик одразу ж показав себе гідним продовжувачем справи свого батька. Благотворна церковна реформа, на чолі якої, як і раніше, був св. Дунстан, продовжилася повною мірою і за нового короля.

Однак не всі в Англії дивилися на церковні зміни, і особливо на їхню підтримку юним королем Едуардом із чистим серцем і без темних думок. Багато хто з-поміж знатних і багатих вельмож ставився до Церкви як до джерела нечесного збагачення і різного роду політичних можливостей. Вони склали своєрідну партію супротивників реформ, яку формально очолював Елвер, граф Мерсійський, але душею якої була мачуха Едуарда, вдовиця королева Ельфреда. На боці короля Едуарда і святителя Дунстана були архієпископ Йоркський св. Освальд, а також впливовий у королівстві лорд Бріхтнот.

Ненависть до Едуарда була, ймовірно, настільки великою у його супротивників, що вони вирішили поквапити свій бажаний успіх. Люди ці намагалися діяти більш у темряві, ніж при світлі, і цим можна пояснити довірливість короля-отрока, який з легким серцем прийняв запрошення своєї мачухи з малим почтом відвідати її в замку Корф, що в Дорсетширі, де Ельфреда проживала разом зі своїм сином Етельредом. 18 березня 979 р. Едуард прибув до місця своєї загибелі…

Він в’їхав на подвір’я замку верхи на коні, і йому назустріч із жестами вітання рушили люди Ельфреди. Раптово вони схопили свого короля за руки, і один зі слуг вдарив Едуарда кинджалом у груди. Удар, мабуть, був такий сильний, що юний король упав із сідла на землю. Одна нога його заплуталася в стремені, і переляканий кінь кинувся з воріт замку в бік лісу, волочачи по землі тіло смертельно пораненого Едуарда. Коли наближені короля зупинили, нарешті, коня, вони побачили, що юний король Едуард був мертвий.

Розпорядженням Ельфреди тіло його швидко і без належних почестей поховали при малій церкві Ворхема, за кілька миль від підступного замку Корф. Новим королем Англії в найкоротші терміни проголосили іншого хлопчика – 11-річного Етельреда…

Ніхто в Англії не сумнівався в тому, що короля Едуарда було вбито за наказом всім відомих людей. Але… голос вірного друга вбитого короля – святого Дунстана – був заглушений, а вся Англія, на жаль, промовчала… Нікого не було притягнуто до суду за скоєне зрадницьке вбивство. Єдине, що міг зробити св. Дунстан для свого загиблого короля, він виконав уже в 981 р., домігшись перенесення чесних його останків у монастир Шрусбері, заснований колись прапрадідом Едуарда королем Англії Альфредом Великим. Минуло два роки з дня вбивства, але такої величезної процесії, яка супроводжувала нове поховання Едуарда, Англія ще не бачила…

Однак Суд Господній не такий, як суди людські. Зраджений своїми слугами на землі, король-отрок Едуард здобув своєю любов’ю до Церкви Божої й власною кров’ю благовоління в очах Господніх. Чудеса на його могилі, як оповідають перекази, почалися в першу ж ніч після його злочинницького вбивства. Стара сліпа жінка, в чиїй убогій халупі очікувало поховання тіло Едуарда, раптово здобула зір! Незабаром неподалік від першої могили короля-мученика забило з-під землі цілюще джерело, до якого почалися перші паломництва. Коли тіло Едуарда перенесли до Шрусбері, почалося його всенародне шанування – настільки широке, що двадцять років по тому, в 1001 р., король Етельред наказав виготовити для чесних мощей свого зведеного брата нову дорогоцінну раку. Прочани прибували для поклоніння страстотерпцю навіть із континенту. А ще через сім років Альфегій, новий Кентерберійський архієпископ і майбутній священномученик, від імені англійської церкви офіційно зарахував Едуарда до лику святих. Монастир, де упокоїлися його св.мощі, став згодом відомий як Абатство Святого Едуарда, і проіснував аж до початку Реформації в Англії в 16 столітті. Серед багатьох християнських народів святий шанувався протягом кількох століть…

Ми пам’ятаємо, що Етельред став королем у віці всього лише 11 років, і можемо припускати, що трапилося це лише завдяки бажанню і підступам його матері. В історію увійшов він із прізвиськом Етельред Нерозумний. Так народ відгукнувся на його не надто успішне правління, яке безперестанку занурювало країну в кровопролитні війни з прибульцями-датчанами. Показово, що поруч із королем-узурпатором, нехай і мимовільним, не виявилося вже розумних радників, на чию допомогу міг би він спиратися. Дні старої славної Англії були вже майже полічені, і вбивство короля Едуарда, можливо, з’явилося таємною пружиною, яка фатально змінила долю цієї країни. До честі Етельреда потрібно, однак, сказати, що все своє життя він шанував короля Едуарда святим. Хроністи наводять справжні слова Етельреда, сказані над святими мощами свого брата і попередника: “Господу завгодно було прославити його в наші дні, явивши безліч знамень і чудес слідом за тим, як було пролито його кров”.

Етельред правив Англією довго – цілих 38 років; він помер у 1016 р. Свого сина первістка він назвав Едуардом.

Святий Дунстан у справах короля Етельреда участі не брав, продовжуючи подвижницьки трудитися для блага Церкви. Він завершив свій земний шлях у 988 р., коли на іншому краю Європи запалилася лампада Православ’я для Русі.

Залишилося згадати про винуватицю загибелі короля-мученика, його мачуху Ельфреду. Бог за молитвами святого Едуарда не відкинув її; Ельфреда щиро каялася у своєму злодіянні. Заснувавши на свої кошти дві жіночі обителі, колишня королева залишила бунтівний світ і оселилася простою черницею в одній із них, де й померла 999 р.

Тропарі, кондаки, молитви та величання