«Ікона Божої Матері, іменована “Почаївська”»

Місяця липня на 23-й день / вересня на 8-й день

1559 року грецький (за іншими джерелами – болгарський) митрополит Неофіт, який мандрував по Русі, приїхав на Волинь.

В подяку за гостинність, яку надала йому у своєму маєтку благочестива дворянка Анна Гойська, до володінь якої належав і Почаїв, владика благословив її іконою Пресвятої Богородиці.

Швидше за все, це була сімейна ікона, яка, можливо, належала роду самого Неофіта.

У південних слов’ян, як і в інших народів, був у той час поширений благочестивий звичай обирати собі особливих покровителів зі святих, пам’ять яких від покоління до покоління відзначається як сімейне свято. Примітно те, що у всіх написах, що збереглися на тій іконі, лист і мова слов’янські. Це свідчить про те, що, можливо, «образ Почаївський писаний рукою руською».

Довго перебувала святиня в каплиці дворянської садиби. Служниці багато разів бачили ікону в сяйві, про що розповідали своїй пані.

Богоматір уві сні являлась і самій Гойській. Нарешті, одного разу, ставши наяву свідком того, як від Образу сходить дивне світло, благочестива жінка повірила, що ікона має особливу благодать, і веліла запалити перед святинею лампаду.

За молитвами біля ікони стали відбуватися чудеса. Коли ж завдяки чудотворному образу зцілився сліпий брат Гойської Филип, то Анна, здивована і зраділа, закликала ченців. Ними був відслужений молебень, святиня була хресним ходом перенесена на Почаївську гору і віддана на вічне зберігання монахам, які жили в печері на горі.

Ця подія відбулася в 1597 році. На горі була влаштована церква на честь Успіння Богоматері, а при ній створено монастир, на утримання якого Гойська пожертвувала кошти. З цього часу ікона стала називатися Почаївської.

До 1664 року різні чудотворення не записувалися. Однак народний поголос про такі події швидко розносився по всіх кінцях руської землі. З усіх боків стали стікатися до Почаївської ікони Божої Матері безліч паломників.

Влітку 1675 року під час Збаразької війни з турками, за царювання польського короля Яна Собеського (1674-1696), полки, що складалися з татар, під проводом хана Нурредин через Вишнівець підступили до Почаївської обителі, обступивши її з трьох сторін. Слабка монастирська огорожа, як і кілька кам’яних будівель обителі, не представляла ніякого захисту для обложених.

Ігумен монастиря Іосиф Добромирський переконав братію і мирян звернутися до небесних захисників: Пресвятої Богородиці й преподобному Іову Почаївському. Ченці та миряни ретельно молилися, припадаючи до чудотворного образу Божої Матері й до раки з мощами преподобного Іова.

Вранці 23 липня, зі сходом сонця, татари тримали останню нараду про штурм обителі. Ігумен же велів співати акафіст Божої Матері. З першими словами «Взбранной Воєводі» над обителлю раптово з’явилася Сама Пречиста Богородиця, «омофор белоблистящийся распуская», з небесними ангелами, що тримають оголені мечі. Преподобний Іов знаходився біля Божої Матері, кланяючись Їй і молячись про захист обителі.

Татари взяли небесне воїнство за примару, в сум’ятті стали стріляти в Пресвяту Богородицю і преподобного Іова, але стріли поверталися і ранили тих, хто їх пускав. Жах охопив нападників. Тікаючи у паніці, не розбираючи своїх, вони вбивали один одного. Захисники монастиря кинулися в погоню і захопили багатьох у полон. Деякі полонені згодом прийняли православну віру і залишилися в обителі назавжди.

Нині чудотворна ікона поміщена в Успенському соборі Лаври в зіркоподібному кіоті в третьому ярусі іконостасу. Його пожертвував в 1859 році імператор Олександр II в пам’ять про паломництво в Почаївську обитель.

Кожен день о п’ятій годині ранку в Успенському соборі, освітленому в передранкових сутінках лише одними лампадами, монастирською братією служиться полунощниця. Після неї, при співі тропаря «Непроходимая Врата», Чудотворний образ Почаївської Матері Божої повільно опускається і зупиняється на рівні людського зросту. Ікона тримається на двох шовкових стрічках. Поруч з нею стоїть ієромонах, званий за традицією «кіотним». Ченці, а слідом за ними і всі, хто молиться в храмі, безмовно і неквапливо підходять і прикладаються до чудотворного образу.

Також для поклоніння, святиню опускають щосуботи після соборного акафіста перед нею, а також у недільні та святкові дні після пізньої Божественної Літургії.

Чудеса зцілення у цієї ікони нескінченні, як і потік паломників з України, Білорусії, Молдавії, Росії, Сербії та інших країн, які приїжджають до неї в Лавру.

Далеко не на кожного сходять чудеса від Почаївської святині, але кожному, хто звертається до цього образу з сердечною молитвою, і таємно, і явно подається допомога духовна, душевна і тілесна. У кожного з тих, хто приїжджає до святині є щось, що можна висловити лише молитовним подихом. І для цього завжди не вистачає слів.

Тропарі, кондаки, молитви та величання