Ікона Божої Матері іменована “Максимовська”

Місяця квітня на 18-й день

Максимівську ікону Божої Матері написано 1299 року за видіннями святителю Максиму, митрополиту Володимирському († 1305, пам’ять 6 грудня), який прибув до Володимира для перенесення з Києва Першосвятительської кафедри. На іконі зображена Божа Матір на повний зріст із Предвічним Немовлям на руці, перед Нею стоїть Митрополит Максим, який приймає з Її рук святительський омофор.

Явище Максимівської ікони Божої Матері сталося у важкий час для Руської Церкви і нашої Вітчизни. Понад 60 років руська земля перебувала під ярмом татаро-монгольських завойовників. Сумним і важким було становище Руської Церкви – храми і монастирі зруйновані, ікони і книги розкрадені. Народ став забувати християнське віровчення. У такі тяжкі часи Господь посилав особливих людей для управління Церквою і російським народом. Таким був Першосвятитель Руської Церкви Митрополит Максим, якому було даровано чудесне видіння Божої Матері.

У видіннях Божа Матір вручила святителю омофор, який митрополит, що прокинувся, побачив на своїх руках. Явище Пресвятої Богородиці було знаменням Небесного благословення на перенесення митрополії з Києва до Володимира. Омофор, переданий Матір’ю Божою, зберігався у Володимирському Успенському соборі 112 років. У 1412 році, під час навали татар, омофор був прихований ключарем собору Патрикієм, закатованим татарами.

Максимівську ікону Божої Матері було встановлено у Свято-Успенському соборі Володимира над місцем, де після своєї блаженної кончини було поховано Митрополита Максима. Згодом ця ікона прославилася багатьма чудесами.

На межі XIX і XX століть був виконаний список з Максимівської ікони в розмір оригіналу. Нині він перебуває в Успенському соборі Володимира над гробницею святителя Максима.

У 1918 році було виконано реставрацію Максимівської ікони під керівництвом мистецтвознавців А. І. Анісімова, В. Т. Георгієвського та І. Е. Грабаря. Після зміцнення ікони під час розчищення виявили два шари прописів, датованих XVI-XVII і XVIII століттями.

Близько 1920 року після закриття собору Максимівська ікона надійшла до зібрання Володимиро-Суздальського музею-заповідника, в якому перебуває і нині. У 1961-1967 роках було виконано повторну реставрацію ікони, яку проводили В. П. Малишев і А. Н. Баранова. Ця реставрація отримала неоднозначну оцінку фахівців. Так професор В. Н. Лазарєв характеризував стан ікони як дуже поганий і відзначав її грубу реставрацію.

Тропарі, кондаки, молитви та величання