...
Житія святих,  Ікони

Ікона Божої Матері «Білевська» («Віднайдення загиблих»)

Перехідне святкування в середу Світлої седмиці

Білевський Різдво-Богородичний монастир, що на Рівненщині, славиться тим, що тутешня чудотворна ікона допомагає знайти людей, які зникли безвісти.

— Річ у тім, — пояснює ігумен Никита, — що в нашому монастирі є ікона «Віднайдення загиблих». Сама її назва свідчить: Мати Божа відшукує душу того, хто гине у своїх гріхах, щоб спасти її.

Перша згадка про ікону «Віднайдення загиблих» відноситься до часів російсько-турецької війни 1877 року. Двоє хлопців із села Білевські Хутори після бою під Константинополем зайшли до напіврозваленої православної церкву, де побачили уцілілу ікону Богородиці. З дозволу командира один із парубків взяв цю ікону додому. З часом він благословив нею на шлюб свою доньку Степаниду. У ніч з 10 на 11 квітня 1927 року ікона, яка встигла почорніти, почала оновлятися. Упродовж пʼяти діб ікона повністю оновилася.

Перше чудо, яке звершила Мати Божа через цю ікону, — це повернення зору Степаниді, яка майже нічого не бачила. Чудеса через цю ікону Мати Божа виявляє й до цих пір. На честь оновлення ікони на Білевських Хуторах люди вирішили збудувати скит. Із Почаєва сюди прислали священників, а із Корецького монастиря — черниць. Хату Степаниди перенесли неподалік, а на її місці збудували церкву. Діє вона з 1928 року. Наприкінці того ж року до монастиря прибув ієромонах Мелітон. Він доклав багато зусиль для розвитку скиту. Будувалося приміщення монастиря з 1929 до 1932 року включно, і проіснував він до вересня 1950-го. Відродився ж лише після набуття Україною незалежності.

Про те, як чудотворна ікона допомагає відшуковувати людей, які безвісти зникли, у Білевському монастирі можуть розповісти чимало. Ось лише два випадки, про які повідав ігумен Никита.

— Приїхали люди зі Львова і попросили помолитися за раба Божого Михайла, про якого майже пʼять років не було жодної звістки. Ми молилися за цього чоловіка. Через кілька місяців у монастир прийшов лист від родичів Михайла, які розповіли, що знайшли його. Зʼясувалось, що Михайло вийшов з дому і йому стало погано. Чоловік втратив памʼять і мову, і весь цей час знаходився на сусідній із домом вулиці у психіатричній лікарні.

Добре памʼятають у Білевському монастирі й випадок, коли восени 1993 року зникла молода дівчина, яка закінчувала восьмий клас. Надвечір вона поверталася додому, і на неї напали люди кавказької народності.

— Після свого визволення дівчина приїхала до нас у монастир і припадала до ікони Богородиці, — розповідає отець Никита. — Ми помітили, що вона дуже уважно вдивлялася в цю ікону. Коли запитали, в чому справа, вона розповіла, що, потрапивши в полон, вже й не надіялась на визволення. Її готували до переїзду за кордон в одну із арабських країн. Коли востаннє вивели на прогулянку, дівчина побачила на доріжці жінку, яка сказала: «Ти вільна». І в цей час завила міліцейська сирена, бандитів заарештували. За словами дівчини, жінка, яка повідомила їй про звільнення, була точно така, як на іконі. І саме в цей час батьки в монастирі молилися за доньку…

У радянські часи районні активісти вирішили, що скит підлягає розформуванню, і монастир закрили. Хоча монастирська церква діяла впродовж багатьох десятиліть.

Коли скит закрили, постало питання, як використати приміщення монастиря. Комусь із атеїстів прийшла в голову думка зробити в його приміщенні кінотеатр. І ось напередодні Різдва Божої Матері в залі зібралися десятки людей для безкоштовного перегляду фільму. Кіномеханік, спеціально присланий із райцентру, ввімкнув апаратуру. Але на екрані, який почепили на місце іконостаса, зовсім не було зображення. Механік кілька разів перевірив апаратуру — все гаразд. І раптом у кутку, праворуч від екрана, зʼявилася фігура Божої Матері. За словами очевидців, для народу, який кинувся тікати, було мало вікон і дверей…

Згодом там були: колгоспна контора, магазин, бібліотека…

На прохання місцевих жителів на місці скиту у 1992 році заснували жіночий монастир на честь Різдва Пресвятої Богородиці.