Городницька Ікона Божої Матері іменована «Утамуй мої печалі»
Місяця січня на 25-й день
Шанований образ Пресвятої Богородиці “Утамуй мої печалі” був перенесений в поліський край у 1903 році ченцями зі Святої Гори Афон, при архієпископові Волинському та Житомирському Антонії (Храповицькому). При перенесенні святиня явила себе багаточисельними чудесами. Чудотворний образ помістили в Городницькому, в ім’я Георгія Побідоносця чоловічому монастирі. У роки гонінь на віру безбожники перенесли ікону в місце з нечистотами. Проте в 1944 році святиня знову зайняла своє місце в Свято-Георгіївському храмі смт. Городниця.
Милістю Божою, з 1979 року в смт. Городниці відроджується монастир. У нім перебувають одночасно жіноча та чоловіча чернечі общини. На Богослужіння монашествуючі збираються в кам’яний 7-купольний собор святого великомученика Георгія Побідоносця, споруджений в 1903 році. У ньому нині і знаходиться чудотворний образ.
В середині 90-х років минулого століття в Свято-Георгіївському Городницькому ставропігіальному монастирі (ставропігія Блаженнішого Володимира (Сабодана), Митрополита Київського і всієї України) був побудований теплий храм в ім’я ікони Божої Матері «Утамуй мої печалі».
З ікон «Утамуй мої печалі», що славляться благодатною допомогою, на нинішній території України найбільш почитаються три: ікона колишнього монастиря Бершадського, ікона скиту святого Іоана Предтечі – Молченського монастиря і чудотворний образ Свято-Георгіївського монастиря Городницького. Остання – єдина чудотворна ікона «Утамуй мої печалі», відома у даний час в Україні.
Тропарі, кондаки, молитви та величання
Тропарь Пресвятой Богородице пред иконой Ея «Утоли моя печали», глас 5
Утоли́ боле́зни/ многовоздыха́ющия души́ моея́,/ Утоли́вшая вся́ку слезу́ от лица́ земли́,/ Ты бо челове́ков боле́зни отго́ниши/ и гре́шных ско́рби разруша́еши,/ Тебе́ бо вси стяжа́хом наде́жду и утвержде́ние,// Пресвята́я Ма́ти Де́во.
Кондак Пресвятой Богородице пред иконой Ея «Утоли моя печали», глас 6
Не вве́ри мя челове́ческому предста́тельству,/ Пресвята́я Влады́чице,/ но приими́ моле́ние раба́ Твоего́,/ скорбь бо обдержи́т мя,/ терпе́ти не могу́ де́монскаго стреля́ния,/ покро́ва не и́мам,/ ниже́ где прибе́гну окая́нный/ всегда́ побежда́емь,/ и утеше́ния не и́мам, ра́зве Тебе́, Влады́чице ми́ра,/ упова́ние и предста́тельство ве́рных,/ не пре́зри моле́ние мое́,// поле́зно сотвори́.
Тропaрь, глaсъ є7:
Ўтоли2 бwлёзни многовоздыхaющіz души2 моеS, ўтоли1вшаz всsку слезY t лицA земли2: тh бо человёкwмъ бwлёзни tг0ниши, и3 грёшныхъ скHрби разрушaеши: тебe бо вси2 стzжaхомъ надeжду и3 ўтверждeніе, прес™az м™и дв7о.
Кондaкъ, глaсъ ѕ7:
Не ввёри мS человёческому предстaтельству, прес™az вLчце, но пріими2 молeніе рабA твоегw2: ск0рбь бо њбдержи1тъ мS, терпёти не могY дeмwнскагw стрэлsніz, покр0ва не и4мамъ, нижE гдЁ прибёгну nкаsнный всегдA побэждaемь, и3 ўтэшeніz не и4мамъ, рaзвэ тебє2, вLчце мjра, ўповaніе и3 предстaтельство вёрныхъ: не прeзри молeніе моE, полeзно сотвори2.
Ще в розробці