Блаженна Параскева Дивєєвська (Паша Саровська)

Місяця вересня на 22-й день

В миру була вона кріпацькою селянкою, скромна, працьовита, рано овдовіла. Блаженна Паша Саровська (в миру – Ірина) народилася в 1795 році в селі Нікольському Спаського повіту Тамбовської губернії в сім’ї кріпосного селянина Івана і його дружини Дарини, які мали трьох синів і двох дочок. Одну з дочок звали Іриною. Господа віддали її в сімнадцять років проти бажання і волі заміж за селянина Феодора. Ірина з чоловіком жили добре, згідно, люблячи один одного, і рідні чоловіка любили її за лагідну вдачу і працьовитість. Вона любила церковні служби, ревно молилася, уникала гостей, суспільства і не виходила на сільські гри. Минуло п’ятнадцять років, і Господь не благословив їх дітьми. Поміщики Булигін продали Ірину з чоловіком панам Шмідтів, в село Суркот.
Через п’ять років після цього переселення чоловік Ірини захворів на сухоти і помер. Господа Шмідти намагалися видати Ірину заміж вдруге, але почувши слова: «Хоч убийте мене, заміж більше не піду», вирішили залишити її у себе вдома. Не довго довелося працювати Ірині економкою, через півтора року сталося лихо над садибою Шмідта, виявилася крадіжку двох полотен. Прислуга показала, що їх вкрала Ірина. Приїхав становий зі своїми солдатами, і поміщики прохали його покарати винну. Солдати-звірячому її били, катували, пробили їй голову, порвали вуха. Ірина продовжувала говорити, що не брала полотен. А пани закликали місцеву ворожку, яка сказала, що полотна вкрала дійсно Ірина, та не ця, і опустила їх у воду, тобто в річку. На підставі слів ворожки почали шукати полотна в річці і знайшли їх.
Після перенесеного катування безневинна Ірина не була в силах жити у панів “нехрещених” і в один прекрасний день пішла. Поміщик подав заяву про її зникнення. Через півтора року її знайшли в Києві, куди вона дісталася Христовим ім’ям на прощу. Схопили нещасну Ірину, посадили в острог і потім перепровадили за належністю до поміщика. Можна собі уявити, що вона зазнала в острозі, сидячи з арештантами, мучений голодом і зверненням конвойних солдатів! Поміщики, відчуваючи свою провину і як вони жорстоко поставилися до неї, пробачили Ірину, бажаючи знову користуватися її послугами. Господа зробили Ірину Городниця, і більше року вона прослужила їм вірою і правдою, але внаслідок випробуваних нею страждань і несправедливості, і завдяки спілкуванню з київськими подвижниками в ній сталася внутрішня переміна. Через рік її знову знайшли в Києві і заарештували. Знову їй довелося зазнати страждання острогу, повернення до поміщиків, і нарешті, на довершення всіх випробувань, панове не прийняли її і вигнали роздягнену, без шматка хліба на вулицю села. Йти до Києва, звичайно, було непосильно і навіть марно в духовному сенсі, безсумнівно, духовні отці благословили її на юродство ради Христа, і вона прийняла в Києві таємний постриг з ім’ям Параскева, тому й стала називати себе Пашею. П’ять років вона блукала по селу як божевільна, служачи посміховиськом не тільки дітей, а й усіх селян. Тут вона виробила звичку жити всі чотири пори року на повітрі, голодувати, терпіти холод і потім пропала.
У Саровського лісі вона перебувала, за свідченням ченців в пустелі, близько 30 років; жила в печері, яку собі вирила. Ходила вона часом в Саров, в Дивеєво, і її частіше бачили на Саровской млині, куди вона була працювати на що живуть там ченців.
Вона володіла завжди дивно приємною зовнішністю. Під час свого життя в Саровського лісі, довгого подвижництва і посту Паша мала вигляд Марії Єгипетської. Худа, висока, зовсім спалена сонцем і тому чорна, страшна, носила в той час коротке волосся, так як всі дивувалися її довгими до землі волоссям, що додавали їй красу, які заважали їй тепер в лісі і не відповідали таємному постригу. Боса, в чоловічій чернечого сорочці, сувої, розстебнутій на грудях, з оголеними руками, з серйозним виразом обличчя, вона приходила в монастир і наводила страх на всіх, хто знає її. За чотири роки до переїзду в Дівєєвську обитель вона тимчасово проживала в одному з сіл. Її вже вважали тоді блаженної, і прозорливістю своєю вона заслужила загальні повагу і любов. Селяни і мандрівники давали їй гроші, просячи її молитов, а споконвічний ворог всього доброго і хорошого в людстві вселив розбійникам напасти на неї і пограбувати неіснуючий багатство, ніж прирівняв її страждання страждань батюшки о. Серафима. Негідники побили її до напівсмерті, і блаженну Пашу знайшли всю в крові. Вона хворіла після цього цілий рік і зовсім вже ніколи не одужувала. Болі проломленою голови і пухлина під ложечкою мучили її постійно, хоча вона, мабуть, не звертала ніякої уваги і тільки зрідка говорила собі ж: “Ах, матінка, як у мене тут болить! Що не роби, матінка, а під ложечкою не пройде ”
Живучи вже в Дівєєві, блаженна Паша йшла восени 1884 року повз огорожі цвинтарної церкви Преображення Господнього і, вдаривши палицею об стовп огорожі, сказала: «Ось як цей стовп-то повалю, так і підуть вмирати, тільки встигай могили копати». Слова ці скоро збулися: як повалився стовп – блаженна Пелагея Іванівна, за нею помер священик Феліксов, потім стільки черниць, що Сорокоусти, не припинялися цілий рік, і траплялося, що двох відразу відспівували.
Багато років поневірялася вона, юродствуючи, до переселення в Саровський ліс. Сучасники відзначали, що зовнішність блаженної Паші Саровской змінювалася від її настрою, вона була то надмірно суворої, нервової і грізної, то лагідною і доброю:
«Дитячі, добрі, світлі, глибокі і ясні очі її вражають настільки, що зникає будь-який сумнів в її чистоті, праведності і високий подвиг. Вони свідчать, що все дивацтва її, – алегоричний розмова, суворі догани і витівки, – лише зовнішня оболонка, навмисно приховує смиренність, лагідність, любов і співчуття »…
Всі ночі блаженна проводила в молитві, а вдень після церковної служби жала серпом траву, в’язала панчохи і виконувала інші роботи, невпинно творячи Ісусову молитву. З кожним роком зростала кількість стражденних, які зверталися до неї за порадами, з проханнями помолитися за них.
Після смерті в 1884 році Дівєєвській блаженної Пелагеї Іванівни Серебренникова Паша залишилася в обителі до кінця своїх днів і протягом 31 року продовжувала їх загальне призначення: рятувати душі ченців від натисків ворога людства, від спокус і пристрастей, їм ведених по прозорливості.
Випадків прозорливості блаженної Паші неможливо зібрати і описати. Так, одного разу вона встала з ранку вся засмучена, після полудня до неї підійшла приїжджаючи пані, привіталася і хотіла поговорити, але Параскева Іванівна закричала, замахала руками: “Іди, іди! Невже не бачиш диявол! Сокирою говову відрубали!” Відвідувачка перелякалася, відійшла, нічого не розуміючи, але незабаром вдарили в дзвін, сповіщаючи, що зараз в лікарні померла черниця під час нападу падучої хвороби; тоді стали зрозумілі слова блаженної Паші.
Відомо також, що в 1903 році під час прославлення преподобного Серафима Саровського її відвідали Найясніші особи – Імператор Микола II і імператриця Олександра Федорівна. Їм напророкувала блаженна швидке народження довгоочікуваного Спадкоємця, а також загибель Росії і царської династії, розгром Церкви і море крові, після цього Государ не раз звертався до пророкувань Параскеви Іванівни, посилаючи час від часу до неї великих князів за порадою. Незадовго до своєї кончини блаженна часто молилася перед портретом Государя, передбачаючи швидку його мученицьку смерть.
Померла блаженна схимонахиня Параскева в 1915 році у віці 120 років. Могилка Параскеви Іванівни знаходиться біля вівтаря Троїцького собору.
Перед своєю смертю блаженна Параскева благословила жити в Дівєєвській обителі свою наступницю – блаженну Марію Іванівну.

Тропарі, кондаки, молитви та величання