Блажена Матрона Московська

Місяця квітня на 19-й день

Блаженна Матрона (Матрона Дмитрівна Ніконова) народилась у 1881 році в селі Себино Єпіфанського уїзду Тульської губернії. Її батьки, Дмитро і Наталія, були благочестивими селянами, які чесно трудились, але жили бідно. Крім Матрони в сім’ї було ще троє дітей: Іван, Михайло та Марія. Матрона була найменшою. Вона народилась коли її батьки були уже не молоді.
При тій бідноті, в якій жили Ніконові, четверта дитина могла стати насамперед зайвим тягарем. Тому через бідність ще до народження цієї дитини, мати вирішила позбавитись її. Про вбивство немовляти в утробі матері в патріархальній селянській сім’ї не могло бути й мови. Проте існувало багато притулків де незаконно народжені та незабезпечені діти виховувались за державний рахунок, або за кошти благодійників.
Мати Матрони вирішила віддати майбутню дитину в такий притулок, але побачила віщий сон. Ще ненароджена дочка явилась Наталії уві сні у вигляді білого птаха з людським обличчям і закритими очима, сівши їй на праву руку. Прийнявши сон за знамення, богобоязлива жінка відмовилась від думки віддати дитину в притулок. Дочка народилась сліпою, але мати любила своє «дитя нещасне».
При Хрещенні дівчинка була названа Матроною в честь преподобної Матрони Константинопольської, грецької подвижниці V століття, пам’ять якої святкується 9/22 листопада.
Про богообраність дівчинки свідчило те, що при Хрещенні, коли священник опустив дитя в купіль, присутні в церкві люди побачили над немовлям стовп благоухаючого легкого диму. Священник о. Василій, якого прихожани почитали як праведника і блаженного, був несказанно здивований: «Я багато хрестив, але таке бачу вперше, – і це немовля буде святим». Він додав, що Матрона стане на його місце і передбачить його кончину. Так потім і сталось. Одного разу Матрона вночі раптом сказала матері, що отець Василій помер. Здивовані і налякані батьки побігли до будинку священника. Коли вони прийшли, то виявилось, що він дійсно щойно помер.
Розповідають і про зовнішній, тілесний знак богообраності дитини – на грудях дівчинки була опуклість у формі хреста – нерукотворний натільний хрест.
Матрона була не просто сліпою, у неї зовсім не було очей. Очні впадини закривались щільно зімкнутими повіками, як у білого птаха, якого її мати бачила уві сні. Але Господь дарував їй духовний зір. Ще будучи немовлям по ночам, коли батьки спали, вона пробиралась до святого кутка, якимось незбагненним чином знімала з полиці ікони, клала їх на стіл, і в нічній тиші гралась із ними.
З семи-восьми річного віку в Матрони відкрився дар передбачення і зцілення хворих. Багато хворих приходило до Матрони зі своїми хворобами і скорботами. Маючи предстательство перед Богом, вона допомагала багатьом.
Бажаючи подякувати Матроні, люди залишали її батькам продукти і подарунки. Так дівчинка замість тягара стала годувальницею в сім’ї.

В чотирьох кілометрах від Себино жив чоловік, у якого не ходили ноги. Матрона сказала «Нехай зранку іде до мене, повзе. До третьої години доповзе». Він проповз ці чотири кілометри, а від неї пішов на власних ногах зцілений.
В підлітковому віці Матроні випала можливість подорожувати. Дочка місцевого поміщика, благочестива і добра дівчина Лідія Янькова, брала її з собою в паломництва. Збереглося передання про зустріч Матрони зі святим праведним Іоанном Кронштадським, який в кінці служби в Андріївському соборі міста Кронштадта при виголошенні проповіді перед великою кількістю прихожан, попросив народ розступитись перед 14-ти літньою Матроною, яка підходила до солії, і так щоб усі почули сказав: «Матронушка, іди, іди до мене. Ось іде моя зміна – восьмий стовп Русі».
Пройшло небагато часу, і на сімнадцятому році життя Матрона позбавилась можливості ходити: у неї раптово віднялись ноги. Сама матушка казала про духовну причину хвороби. Вона йшла по храму після Причастя і знала, що до неї підійде жінка, яка позбавить її здатності ходити. Так і сталось. «Я не уникала цього – такою була воля Божа».
До кінця своїх днів вона була «сидячою». І її «сидіння» в різних будинках і квартирах, де вона знаходила притулок, продовжувалось ще п’ятдесят років. Вона ніколи не нарікала на свій недуг, а смиренно несла цей тяжкий хрест, даний їй від Бога.
Для церкви Успіння Божої Матері в селі Себино по настанові Матрони була написана ікона Божої Матері «Взискання загиблих». Ось як це відбулось.
Одного разу Матрона попросила матір передати священнику, що у нього в бібліотеці, в такому то ряду, лежить книга із зображенням ікони «Взискання загиблих». Батюшка дуже здивувався. Знайшли ікону, а Матрона говорить: «Мамо, я випишу таку ікону». Мати опечалилась – чим же платити за неї? Потім Матрона говорить матері: «мама, мені все сниться ікона «Взискання загиблих». Божа Матір до нас в церкву проситься». Матрона благословила жінок зібрати гроші на ікону по всім селам. Серед людей, які жертвувавли гроші, був один чоловік, який дав рубль знехотя, а його брат – одну копійку на сміх. Коли гроші принесли до Матрони, вона перебрала їх, знайшла ті рубль і копійку, і сказала матері: «Мамо, віддай їм, вони мені всі гроші псують».
Коли зібрали необхідну суму, замовили ікону художнику з Єпіфанії. Матрона запитала у нього, чи зможе він написати таку ікону. Він відповів, що для нього таке діло є звичним. Матрона веліла йому покаятись у гріхах, посповідатись і причаститись Святих Христових Таїн. Потім вона запитала: «Ти точно знаєш, що напишеш цю ікону?». Художник відповів стверджувально і почав писати.
Пройшло багато часу, нарешті він прийшов до Матрони і сказав, що у нього нічого не виходить. А вона відповідає: «Іди покайся в своїх гріхах» (духовним зором вона бачила, що є ще гріх, який він не посповідав). Він був вражений, звідки вона це знає. Потім знову пішов до священника, покаявся, знову причастився, попросив у Матрони пробачення. Вона йому сказала: «Йди, тепер ти напишеш ікону Цариці Небесної». З цією іконою свята Матрона не розлучалась усе життя, а для храму вона замовила інший образ (ця ікона зараз знаходиться в Успенському чоловічому монастирі Тульської області).
В 1925 році Матрона переїхала в Москву, де і прожила до кінця своїх днів. Причиною її переїзду стало те, що після революції 1917 року її брати вступили в партію більшовиків і, відповідно, віра, молитви і прийом віруючих у їх сільському домі стали неможливими. Не бажаючи наражати на небезпеку братів і шкодуючи батьків, Матрона переїхала в столицю. Живучи протягом трьох десятиліть в Москві, вона звершувала те духовно-молитовне служіння, яке багатьох відвернуло від загину і привело до спасіння. Це був новий період її подвижницького життя: вона стає бездомною мандрівницею. Часом їй доводилось жити у людей, які відносились до неї вороже. Почались поневіряння по рідним і знайомим, по будиночках, квартирах, підвалах.
Розповідають, що деякі місця Матрона покидала поспіхом, духом передбачаючи неприємності, які повинні були статись – завжди напередодні приходу до неї міліції. Цим вона рятувала від репресій не тільки себе, але і господарів, які надавали їй прихисток.
Багато разів Матрону хотіли арештувати. Одного разу прийшов міліціонер забрати Матрону, а вона йому говорить: «Іди, іди швидше, у тебе біда в домі! А сліпа від тебе нікуди не подінеться, я сиджу на ліжку, нікуди не ходжу». Він послухався. Поїхав додому, а у нього дружина від керогасу обгоріла. Але він встиг довезти її до лікарні. Приходить він наступного дня на роботу, а у нього запитують: «Ну що, сліпу забрав?» А він відповідає: «Сліпу я забирати ніколи не буду. Якби сліпа мені не сказала, я би дружину втратив, а так я її все ж таки до лікарні встиг довезти».
Життя Матрони йшло за заведеним розпорядком: вдень – відвідувачі, ніч – для молитви, короткі перерви на сон, хоча вона і не спала глибоко, а тільки дрімала, по-чернечому, поклавши голову на кулачок.
Бувало, що люди приходили до неї в розпачі, не сподіваючись уже ні на що, і отримували допомогу за просту обіцянку твердо вірити, що є Бог і Його силою все здійсниться і владнається, за увагу до її слів про те, що християнам потрібно, не знімаючи, носити хрест, читати молитви, вінчатися в Церкві.
І за цим слідували сотні свідчень про зцілення, позбавлення від злих духів, вирішенні заплутаних, складних ситуацій. Утішала, підбадьорювала, застерігала, обіцяючи, що Господь не залишить, а біди посилаються за занепад віри.
І так до кінця служила вона Богу, не думаючи про себе високо, тримаючись завжди просто і скромно. Виглядала вона як звичайна, тільки дуже немічна і змучена хворобами та поневіряннями, жінка, завжди добросерда, зі світлим обличчям і дитячою посмішкою. Однак не тільки для мирян, а й для монахів Троїце-Сергієвої Лаври була вона «Божою людиною», «духовною матір’ю», яку знали багато і чиїми молитвами дорожили.
На початку 1941 року блаженна передбачала: «Буде війна. Перемога буде за нами».
Коли почалась війна, матушка просила усіх, хто приходив до неї, приносити вербові гілки. Вона ламала їх на палички однакової довжини, очищала від кори і молилась. Її близькі згадували, що пальці її були в ранках. Матрона могла духовно бути присутньою в різних місцях, для її духовного взору простору не існувало. Вона часто говорила, що буває невидимо на фронтах, допомагає нашим воїнам.
До останніх днів життя Матрона сповідалась і причащалась у священників, які приходили до неї. 2 травня 1952 року свята стариця почила. Відомо, що дату своєї кончини вона передбачила заздалегідь – за три дні. Перед смертю блаженна сказала: «Всі, всі приходьте до мене і розповідайте як живій про свої скорботи, я буду вас бачити і чути, і допомагатиму вам».
Ввечері 8 березня 1998 року, в Неділю Торжества Православ’я на Даниловському кладовищі були знайдені чесні останки блаженної стариці Матрони. Тепер мощі святої почивають в Покровському жіночому монастирі міста Москви.
2 травня 1999 року Матрона була канонізована як місцешанована свята. В 2004 році відбулась загальноцерковна канонізація.
Святу Матрону знають тисячі православних людей. Вона так само, як і при земному житті, допомагає людям. Це відчувають всі, хто з вірою і любов’ю просить її про заступництво і ходатайство перед Господом.

Тропарі, кондаки, молитви та величання