Благовірна княгиня Іуліанія Вяземська, Новоторзька

Місяця травня на 2-й день

Іуліанія була дружиною В’яземського князя Симеона Мстиславича. Після завоювання Смоленська Литвою вони поділяли вигнання з рідної землі разом зі Смоленським князем Юрієм Святославичем. Великий князь Василь Московський дав їм в уділ місто Торжок. Тут князь Юрій спокусився красою Іуліанії і будь-якими шляхами намагався схилити її до перелюбу, але всі зусилля його були марні. Тоді під час бенкету Юрій убив чоловіка Іуліанії, сподіваючись після цього насильно оволодіти нею. Іуліанія, захищаючись від ґвалтівника, вдарила його ножем. Розлючений Юрій гнався за нею з мечем, відрубав їй руки й ноги, а тіло велів кинути в річку Тверцю. Після цього, як пише літописець, “…бисть йому гріх і студ великий і з того втік до Орди, не терплячи гіркого свого безчестя”. Сталося це в 1406 р.

Мучений совістю від скоєного лиходійства, Юрій ніде не міг знайти спокою і врешті-решт прийшов до Веневського Успенського монастиря, де й провів решту життя в покаянні та сльозах. Розкаяний вбивця помер у 1408 р. і став місцевошанованим святим.

Навесні 1407 р. хворий селянин побачив, що річкою Тверцею пливе проти течії тіло вбитої княгині, і почув голос, який наказав зібрати духовенство і здійснити поховання тіла біля південних дверей Спасо-Преображенського собору міста Торжка. У той же момент хворий зцілився від хвороби. Воля святої мучениці була виконана, і під час поховання багато хворих чудесно зцілилися. Відтоді до гробу княгині постійно приходили люди з вірою в благодатну допомогу святої.

У 1598 р. один диякон після сорокаденної молитви і посту вирішив таємно відкрити її могилу. Але з гробниці вирвався вогонь і обпік його обличчя, тож довгий час провів він у важкій хворобі. Голос сказав йому при цьому: “Не слід бачити тіло моє, поки не буде на те волі Божої!” Через два місяці диякон отримав зцілення від опіку після молитов біля гробниці мучениці. Свята Іуліанія карає того, хто згрішив, але й зцілює від хвороби після каяття.

У 1815 р. розбирали старий Преображенський собор, і стала видна частина гробниці. Хворі, які торкалися її, отримували зцілення. 2 червня 1819 р. у соборі було влаштовано боковий вівтар на честь святої княгині. Дорогоцінна рака з мощами її перебувала в новому Преображенському соборі. У 1918 р. собор закрили. До 1930 р. мощі спочивали в храмі Архангела Михаїла. Відтоді доля їхня невідома.

Пречиста Матір Господа дарувала святим жінкам Русі благодать і силу у виконанні закону материнства у всій його красі, любові та самовідданості. Таке материнство можливе на землі лише при зберіганні святині шлюбу – образу єдності подружжя в любові. До відновлення цієї єдності і була покликана Свята Русь. Недарма однією з головних рис давньоруської жіночої праведності було зберігання цнотливості християнського шлюбу як великого Таїнства Церкви. Не незаймана, а цнотлива дружина оспівана православною Руссю. Благовірні княгині – насамперед вірні дружини і помічниці чоловікові в його трудах.

Зберігання святині шлюбу – один із найбільших подвигів людини, і темні сили будь-якими засобами намагаються зруйнувати всякий шлюб, у якому подружжя наближається до відновлення єдності, явленої в житті святих Петра і Февронії Муромських.

Свята Іуліанія – берегиня і захисниця цнотливості. Але цнотливість – одна з трьох обітниць, які дають під час чернечого постригу (дві інші – послух і нестяжання). Тож вона є помічницею всім, хто проводить чернече життя в миру.

Тропарі, кондаки, молитви та величання