Мученик Констянтин Бринковяну

Місяця серпня на 16-й день

Мученик Констянтин був високоосвіченою людиною, знав грецьку, латинську та церковно-слов’янську мови. Молодим був призваний на державну службу, виконуючи свої обов’язки за правителів Георга Дука і Шербана Кантакузіно.

Його правління почалося у важкий для Валахії час, коли турки вели тривалу війну з австрійцями. Новий господар, маючи чудові дипломатичні здібності, зміг зберегти дружні стосунки з усіма протилежними сторонами. Ввірена йому країна була врятована від спустошень, які несе з собою війна, і пограбувань з боку ворогуючих армій. За таких сприятливих умов 26 років його правління стали епохою найбільшого розквіту Православної Церкви, культури та мистецтва країни. Будувалися нові храми та монастирі, відкривалися різні школи, друкувалися книги різними мовами, надавалася всіляка підтримка людям знаючим та освіченим. Помісним Церквам, які перебували під пануванням Порти, направлялася значна матеріальна допомога.

За правління Костянтина Бринковяну в Бухаресті мешкало багато вчених, серед яких були і греки, і представники інших народів. Поряд з іноземцями наукою та літературною діяльністю активно займалися румуни: це і Костянтин Кантакузіно, відомий історик, який навчався в Падуї, приступив до написання праці “Історія Валахії” (була закінчена лише частина його); це брати Раду та Шербан Гречану, які працювали над перекладом Біблії, перший з яких був також «офіційним літописцем» доби правління Костянтина Бринковяну; це Раду Попеску, який створив історичну хроніку Валахії; нарешті це священномученик митрополит Антим (Івіряну), родом з Грузії, просвітитель і істинний пастир віруючого народу, виразник його сподівань, що заснував кілька друкарень, в яких його працями друкувалися богослужбові, богословські та вчительські книги на румунській, грецькій, арабській.

Бринковяну став меценатом Академії, навчального закладу, що розташувався в монастирі Св. Сави в Бухаресті, та її реорганізатором, поставивши на чолі її вченого грека Севастоса Кумінітіса. Одночасно з Академією відкрилися й інші школи у стінах монастирів, у яких викладання велося церковнослов’янською та румунською. Такими були школи у монастирях Св. Георгій Старий та Колця у Бухаресті, в яких готували дяків для господарської канцелярії, священиків та вчителів. Румунські школи виникли і в інших містах країни, і навіть у деяких селах. В окремих монастирях були засновані бібліотеки, книги класичними мовами для них отримували з культурних центрів Заходу. Особливо відомі бібліотека монастиря Мерджінені та бібліотека монастиря Хурезі, заснована самим Костянтином Бринковяном.

Бринковяну був одним із найбільших ктиторів монастирів та церков. Благовірним господарем, крім нових монастирів, були частково перебудовані і наново розписані храми в багатьох монастирях, таких як Козія, Арнота, Бистриця, Стрехайя, Садова, Гура-Мотрулуй, Куртя-де-Арджеш, Дялу, Снагов. У Бухаресті господарем було зведено три храми, з них до наших днів дійшла лише церква монастиря Св. Георгія Нового у центрі столиці. У цій церкві були покладені в 1720 останки святого мученика, які були таємно доставлені сюди з Константинополя дружиною Марією.

Особливу турботу виявляв господар щодо румунського населення Трансільванії та його храмів. Книги, надруковані в правління господаря рідною мовою у Валахії, поширювалися всюди у Трансільванії, деякі з них мали ходіння і в Марамуреші.

Костянтин Бринковяну надавав постійну допомогу церквам, чернечим громадам та парафіям на Балканах та на Близькому Сході, які опинилися під турецьким пануванням. Митрополитом Анфімом були надруковані грецькою мовою десятки назв книг – серед них були богослужбові, призначені для християн Константинопольського, Олександрійського та Єрусалимського Патріархатів. Було влаштовано друкарні в Антіохійському патріархаті та Грузії.

Господар надавав значну матеріальну допомогу всім чотирьом православним патріархатам Сходу, чернечим обителям Афона, монастирю Св. Катерини на горі Сінай, монастирям у материковій частині Греції та на островах. У Константинополі він звів церкву свт. Миколи у кварталі Галата. Багато патріархів та архієреїв Сходу вважали Бухарест своєю другою резиденцією, проводячи тут значну частину часу, безбідно існуючи на доходи, отримані від волоських монастирів. Констянтин при сходженні на трон був помазаний Константинопольським Патріархом Діонісієм IV, який пізніше помер у Тирговішті, древній столиці Валахії. Довго проживав у Бухаресті Єрусалимський Патріарх Досифей, як і Патріарх Хрісанф Нотара, який його змінив, зійшов на кафедру завдяки підтримці Бринковяну; і цей патріарх освятив храм Георгія Нового у столиці.

Інтриги та доноси його ворогів у Константинополі, а також факт переходу одного з його бояр на бік російської армії під час Прусського походу 1711 року Петра I викликали у Оттоманської Порти підозру в нелояльності господаря. Він був викликаний разом сім’єю до Константинополя. Після прибуття туди в березні 1714 року на Страсному тижні, всі вони були укладені в фортецю Едікуле (Семибашену). В’язням було обіцяно зберегти життя, але лише в обмін на перехід у мусульманство. Благочестивий господар рішуче відкинув цю пропозицію.

15 серпня 1714 року, в день Успіння Божої Матері, коли господареві щойно виповнилося 60 років, його вивели разом з усіма на місце страти. Його секретар розповідає, що Бринковяну встиг звернутися з останнім словом до своїх синів: «Сини мої, будьте сміливішими! Ми втратили все, що мали на цьому світі; врятуємо принаймні свою душу, омивши всі наші гріхи своєю кров’ю!». Потім у присутності султана, послів іноземних держав, дружини та дочок, приведених на це жорстоке видовище, господареві та його чотирьом синам відрубали голови. Раніше за всіх був страчений Янаке Векереску, найближчий радник господаря, після чого були відрубані голови чотирьох синів: Костянтина, Штефана, Раду та Матея. І лише потім, після того, як господар став свідком трагедії своїх синів, настала його черга. Голови святих мучеників були зведені на піки і пронесені Константинополем, а тіла їх наступного дня кинуті до Босфору. Рибалки християни виловили тіла святих у морі та поховали їх у грецькому монастирі на острові Халки.

Дружина Марія, її дочки та їхні чоловіки, і її племінники були заслані в ув’язнення в одне з міст Малої Азії, звідки змогли повернутися до Валахії лише через два роки.

Своєю мученицькою смертю Костянтин Бринковяну явив усьому світу дивовижний приклад жертовності, готовності йти на смерть заради правої християнської віри та заради блага рідної країни. Подвижницька його смерть викликала глибокий відгук у душі румунського народу. Вже тоді почалося його шанування мученика православної віри.

20 червня 1992 року Священний Синод Румунської Православної Церкви прославив Костянтина Бринковяну, його синів та радника Янака у сонмі мучеників.