Вибрані праці святих отців,  Святитель Амфілохій Іконійський

Слово на Велику Суботу

УкраїнськаРосійська

Ми започатковуємо публікацію слів святителя Амфілохія Іконійського в українському перекладі. Пропоноване увазі читачів “Слово на Велику Суботу” знову являє нам гомілетичне мистецтво і глибину богословської думки святителя. У невеликій проповіді рельєфно і ємко представлено те, що в цей день споглядає Церква, яка вступила після закінчення Страсної Седмиці в переддень Світлого Христового Воскресіння.

Проповідник привертає увагу слухачів до спасительних страждань, які вже відбулися. Він згадує чудесні знамення, що супроводжували хресну смерть Спасителя, коли сама бездушна природа жахалася страждання свого Творця. Висловлюючи здивування перед незбагненною таємницею Божественного домобудівництва, Божественну велич Христа він протиставляє глибині Його виснаження: Той, Хто розпростер небеса, розп’ятий на дереві; Той, на Кого не сміють дивитися Херувими, обпльований в обличчя.

А з іншого боку, все слово, від початку до кінця, пройняте трепетним очікуванням Воскресіння. Ховаючи Спасителя – ми вже радіємо, співрозчиняючи печаль радістю. Смерть безсила над Владикою життя, вона вже втратила свою владу. Уявне торжество христовбивць-іудеїв скоро буде осоромлено. Страх, який вони відчувають по відношенню до померлого Спасителя, і їхні марні зусилля запечатати труну тільки викривають їхнє безумство.

У проповіді, що публікується, відбилися характерні риси христології та сотеріології святителя. Один і Той самий Христос здійснює Божественні чудеса і зазнає образи від іудеїв. Це ясно вказує на єдність Обличчя Спасителя і засвоєння Ним страждань, яких Він зазнає за людством. Проведено думку про добровільність цих страждань, про спасительне значення зішестя Христа в пекло і Його Воскресіння. Висловлене лаконічною і виразною мовою, струнке за композицією, живе за викладом, слово видає чудову риторичну виучку автора, учня знаменитого Ліванія.

К. Датема перераховує 11 відомих йому рукописів, де поряд з іншими творами міститься і “Слово на Велику Суботу” свт. Амфілохія. У найдавнішому з них, Patmius 190 (IX ст.), воно, на жаль, збереглося лише фрагментарно. Решту рукописів дослідник ділить на дві групи. Першу групу представлено двома, вочевидь константинопольського походження, рукописами: Thessalonicensis tcov BXaTaiwv 6 (IX ст.) і Vaticanus Ottobonianus gr. 14 (X ст.), які мають лише незначні різночитання з публікованим текстом.

До другої групи належать італо-грецькі рукописи, розподілені Датемою за трьома підгрупами. Перша з них включає Ambrosianus gr. F 108 sup. (XI-XII ст.) і Vaticanus gr. 1633 (X-XI ст.), які за своїм складом повторюють найдавніші зібрання. Перша містить твори авторів IV-VI століть, найпізніший автор у другій з них – св. Ісихій Єрусалимський (f після 450). До другої підгрупи належать Vaticanus gr. 1216 (X-XI ст.), Scorialensis Y-II-9 (XI ст.) і дещо відмінна від них Vaticanus gr. 1255 (X ст.).

Третя підгрупа представлена Parisinus gr. 1173 (XI ст.), де порівняно з текстом, що публікується, можна знайти лише два різночитання й одну перестановку. До цієї ж підгрупи віднесено Parisinus Suppl. gr. 592 (XVI ст.) і Romanus Vallicellianus gr. F 33 (XVI ст.). Датема дійшов висновку про те, що в основу першого друкованого видання проповіді, здійсненого Пантеном 33, було покладено якийсь рукопис із цієї підгрупи. У наступних виданнях, зокрема і в патрології Міня 34, текст слова відтворювався за виданням Пантена. Російською мовою “Слово на Велику Суботу” вперше видано було 1837 року в журналі “Християнское чтение” 35. Однак цей переклад, виконаний понад півтора століття тому, в даний час не цілком задовільний через архаїчність мови і через змінені норми російської літературної мови.

Найцікавіші різночитання винесені в підрядковий апарат. Прийняті в критичному виданні скорочення, які виявилися необхідними для цієї публікації, наведено нижче. Святе Письмо цитується за російським синодальним перекладом, за винятком Псалтиря, фрагменти якого наводяться по-церковнослов’янськи.

* * *

  1. Поховання Спасителя нашого святкуємо ми сьогодні. Він у пеклі звільняє мерців від пут смерті, світлом наповнюючи пекло, і пробуджує від сну покійних. Ми радіємо на землі, уявляючи Його воскресіння, і не боїмося, що тління переможе нетління, бо Писання говорить: “Не дай преподобному Твоєму бачити тління” (Пс. 15:10). Можливо, іудеї та елліни сміються над нашою допитливістю: перші – тому що очікують іншого Христа, другі – тому що ховають у гробах свої надії, як про них справедливо говорить пророк: Гробують їхні помешкання їхні на віки вічні (Пс. 48:12). Але ті, що сміються, заридають – заридають потім, коли подивляться на Того, Кого пронизали й образили (Ін. 19:37), – а ми, ті, що плачуть, розчинимо печаль радістю. Смерть викрала Владику Христа, але їй не втримати в себе Життя. Вона поглинула Його, бо не знала, але вивергне разом із Ним багатьох. Сьогодні Він добровільно перебуває в пеклі, але вже наступного дня, вразивши пекло, воскресне. Учора, страждаючи на хресті, Він затьмарив сонце, і посеред дня настала ніч. Сьогодні смерть позбулася своєї влади, прийнявши чужого їй мерця. Учора створіння засмутилося, бачачи безумство іудеїв, і вкрилося темрявою, немов одягом скорботи, сьогодні народ, що сидить у темряві, побачив світло велике (Мф. 4:16). Учора тряслася земля і стала думати про втечу, і погрожувала поглинути тих, хто жив на ній; і здригалися гори, і розпадалося каміння; і храм оголився, наче живий, роздерши одяг, показуючи через те, що перетерпів, що опоганене Святиню. Бездушне творіння відчуло зухвалість злочину, а у тих, хто наважився на це, були байдужі душі. Стихії стали обурюватися і майже залишили свій порядок і викликали б загальне сум’яття, якби вони не відчували волі Творця, що Він добровільно терпить ганьбу.
  2.  О нове і незвичайне диво! Той, хто розпростер словом небеса на дереві простягається, і Той, хто зв’язав море піском у узи укладається, і Той, хто дарував джерела меду, випиває жовч, і Той, хто увінчав землю квітами, увінчується терном, і Той, хто вразив Єгипет десятьма виразками, і Той, хто вкрив у водах голову фараона, зазнає побиття тростиною по голові, і Той, на Котрого не сміють Херувими дивитись, був обпльований в обличчя. Той, хто страждав, так молився за тих, хто розпинав, кажучи: Отче, прости їм, бо не знають, що роблять (Лк. 23:34). Він милістю перемагає злість, клопоче за христовбивць, тим самим вловлюючи їх до спасіння. Він звільняє їх від звинувачення і звинувачує невігластво. Не гнівається, хоча Сам став посміховиськом їхнього безчинства. Переносить їхнє буйство і з людинолюбства закликає до покаяння. Чи потрібно ще говорити більше що-небудь? Не отримавши жодної користі від такої доброти, вони укладають у гробі Того, Якого ніщо з того, що існує, не вміщує, і накладають печатки, щоб приховати наше спасіння, і, боячись воскресіння, приставляють до труни військову варту. Хто бачив, щоб мерця охороняли? І більше того, хто бачив, щоб із мерцем воювали? Хто чув, щоб смерть викликала сумнів і вселяла страх тим, хто вбиває? Хто не перестає ворогувати, забравши життя у недруга? Хто не припиняє ненавидіти, задовольнившись смертю ворога? Юдей, що ти боїшся Того, Кого вбив? Що побоюєшся Того, Кому заподіяв смерть? Що тремтиш перед тим, хто з’явився? Що боїшся вбитого? Що турбуєшся через Того, Котрого ти розіп’яв? Убивство дає тобі безпеку. Будь же сміливішим! Якщо Померлий проста людина, Він не воскресне. Якщо Він проста людина, то справедливо ти поставив хрест. Якщо Він проста людина, то не істинне сказане Ним: Зруйнуйте храм цей, і Я за три дні збудую його (Ін. 2:19). Якщо Він проста людина, то залишиться у владі смерті. Якщо Він проста людина, для чого ти, о нерозумний, запечатуєш гроб?
  1. Дочекайся третього дня і побачиш викриття свого безумства. Перестань займатися безглуздою справою і побачиш результат зробленого. Перестань ворогувати проти Істини. Перестань воювати з Богом і в цій війні вражати самого себе. Перестань ображати Сонце правди і вважати, що згасли промені Його. Перестань із завзятістю приховувати Джерело життя. Перестань набридати владі і домовлятися про варту. Перестань давати гроші на обман і спонукати на це воїнів. Не старанься марно, не витримуй усі свої сили на нечестя, не мрій про перемогу над Богом. Не давай воїнам грошей, щоб вони сказали одне замість іншого. Не присипляй народ гробницею. Не покладайся на зброю. Зброя воскресінню не завадить, не стануть на заваді йому печаті, воїнам не втримати її, не викрасти її грошима.
  2. Але ти не віриш? Хіба ти не бачив, що ще раніше Лазар відтрусив від себе смерть, як сон? Хіба ти не бачив, як цей мрець дослухався до наказу, і похоронні пелени не завадили йому? Хіба ти не бачив, як він ішов у похоронних пеленах, почувши: Гряди геть? Хіба ти не бачив, як голос відновив зруйнованого смертю? Той, хто зумів те, і це зможе. Той, хто воскресив раба, Сам, поза всяким сумнівом, воскресне. Той, хто оживив того, хто зазнав тління, не залишить Самого Себе мертвим. Але осліплення іудеїв велике і, бачачи чудеса, але не бачить їх. Очі знайдуть і не побачать, вуха знайдуть і не почують (Пс. 113:13-14). Тому що бог віку цього засліпив серця їхні, щоб не засяяло в них Євангеліє правди. Залишимо їх до часу в невір’ї, а самі, уявивши в своєму розумі труну Спасителя, скажемо з тими, хто був із Марією, що увірувала: Взяли Господа нашого і не знаємо, що зробили Йому (Ін. 20:13). Йому слава з Пречистим Отцем і Святим Духом, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

 

Переклад: Данило Д.

Мы продолжаем публикацию слов святителя Амфилохия Иконийского в русском переводе. Предлагаемое вниманию читателей «Слово на Великую Субботу» снова являет нам гомилетическое искусство и глубину богословской мысли святителя. В небольшой проповеди рельефно и емко представлено то, что в этот день созерцает Церковь, вступившая после окончания Страстной Седмицы в канун Светлого Христова Воскресения.

Проповедник привлекает внимание слушателей к уже совершившимся спасительным страданиям. Он вспоминает чудесные знамения, сопровождавшие крестную смерть Спасителя, когда сама бездушная природа ужасалась страданию своего Творца. Выражая удивление перед непостижимой тайной Божественного домостроительства, Божественное величие Христа он противопоставляет глубине Его истощания: Тот, Кто распростер небеса, распят на древе; Тот, на Кого не смеют взирать Херувимы, оплеван в лицо.

А с другой стороны, все слово, от начала до конца, проникнуто трепетным ожиданием Воскресения. Погребая Спасителя – мы уже ликуем, сорастворяя печаль радостью. Смерть бессильна над Владыкой жизни, она уже лишилась своей власти. Мнимое торжество христоубийц-иудеев скоро будет посрамлено. Страх, испытываемый ими по отношению к умершему Спасителю, и их тщетные усилия запечатать гроб только изобличают их безумие.

В публикуемой проповеди отразились характерные черты христологии и сотериологии святителя. Один и Тот же Христос совершает Божественные чудеса и терпит оскорбление от иудеев. Это ясно указывает на единство Лица Спасителя и усвоение Им страданий, претерпеваемых по человечеству. Проведена мысль о добровольности этих страданий, о спасительном значении сошествия Христа во ад и Его Воскресения. Выраженное лаконичным и выразительным языком, стройное по композиции, живое по изложению, слово выдает прекрасную риторическую выучку автора, ученика знаменитого Ливания.

К. Датема перечисляет 11 известных ему рукописей, где наряду с другими сочинениями содержится и «Слово на Великую Субботу» свт. Амфилохия. В древнейшей из них, Patmius 190 (IX в.), оно, к сожалению, сохранилось лишь фрагментарно. Остальные рукописи исследователь делит на две группы. Первая группа представлена двумя, по всей видимости константинопольского происхождения, рукописями: Thessalonicensis tcov BXaTaiwv 6 (IX в.) и Vaticanus Ottobonianus gr. 14 (X в.), которые имеют лишь незначительные разночтения с публикуемым текстом.

Ко второй группе относятся итало-греческие рукописи, распределенные Датемой по трем подгруппам. Первая из них включает Ambrosianus gr. F 108 sup. (XI-XII в.) и Vaticanus gr. 1633 (X-XI в.), которые по своему составу повторяют древнейшие собрания. Первая содержит сочинения авторов IV-VI веков, самый поздний автор во второй из них – св. Исихий Иерусалимский (f после 450). Ко второй подгруппе относятся Vaticanus gr. 1216 (X-XI в.), Scorialensis Y-II-9 (XI в.) и несколько отличающаяся от них Vaticanus gr. 1255 (X в.).

Третья подгруппа представлена Parisinus gr. 1173 (XI в.), где сравнительно с публикуемым текстом можно найти лишь два разночтения и одну перестановку. К этой же подгруппе отнесены Parisinus Suppl. gr. 592 (XVI в.) и Romanus Vallicellianus gr. F 33 (XVI в.). Датема пришел к выводу о том, что в основу первого печатного издания проповеди, осуществленного Пантеном 33, была положена некая рукопись из этой подгруппы. В последующих изданиях, в том числе и в патрологии Миня 34, текст слова воспроизводился по изданию Пантена. На русском языке «Слово на Великую Субботу» впервые издано было в 1837 г. в журнале «Христианское чтение» 35. Однако этот перевод, выполненный более полутора столетий назад, в настоящее время не вполне удовлетворителен по причине архаичности языка и в силу изменившихся норм русского литературного языка.

Наиболее интересные разночтения вынесены в подстрочный аппарат. Принятые в критическом издании сокращения, которые оказались необходимы для данной публикации, приведены ниже. Священное Писание цитируется по русскому синодальному переводу, за исключением Псалтири, фрагменты которой приводятся по-церковнославянски.

* * *

1. Погребение Спасителя нашего празднуем мы сегодня. Он в преисподней освобождает мертвецов от уз смерти, светом исполняя ад, и пробуждает от сна усопших. Мы ликуем на земле, представляя Его воскресение, и не боимся, что тление победит нетление, ибо Писание говорит: Ниже даси преподобному Твоему видети истления (Пс. 15:10). Возможно, иудеи и эллины смеются над нашим любомудрием: первые – потому что ожидают иного Христа, вторые – потому что скрывают в гробах свои надежды, как о них справедливо говорит пророк: Гроби их жилища их во веки (Пс. 48:12). Но смеющиеся возрыдают – возрыдают потом, когда воззрят на Того, Кого пронзили и оскорбили (Ін. 19:37), – а мы, плачущие, растворим печаль радостью. Смерть похитила Владыку Христа, но ей не удержать у себя Жизнь. Она поглотила Его, потому что не знала, но извергнет вместе с Ним многих. Сегодня Он добровольно пребывает в аде, но уже на следующий день, поразив ад, воскреснет. Вчера, страдая на кресте, Он помрачил солнце, и посреди дня наступила ночь. Сегодня смерть лишилась своей власти, приняв чуждого ей мертвеца. Вчера тварь восскорбела, видя безумие иудеев, и покрылась тьмой, как бы одеждой скорби, сегодня народ, сидящий во тьме, увидел свет великий (Мф. 4:16). Вчера сотрясалась земля и стала помышлять о бегстве, и угрожала поглотить живущих на ней; и содрогались горы, и распадались камни; и храм обнажился, словно живой, разодрав одежду, показывая через то, что претерпел, что осквернено Святилище. Бездушное творение ощутило дерзость преступления, а у дерзающих на это были бесчувственные души. Стихии стали негодовать и почти оставили свой порядок и произвели бы всеобщее смятение, если бы они не ощущали воли Творца, что Он добровольно терпит поношение.

2. О новое и необычное чудо! Распростерший словом небеса на древе простирается, и Связавший море песком в узы заключается, и Даровавший источники меда испивает желчь, и Увенчавший землю цветами венчается терном, и Поразивший Египет десятью язвами и Покрывший в водах главу фараона терпит избиение тростью по главе, и Тот, на Которого не смеют Херувимы взирать, был оплеван в лицо. Страдавший так молился за распинавших, говоря: Отче, прости им, ибо не знают, что делают (Лк. 23:34). Он благостью побеждает злобу, ходатайствует за христоубийц, тем самым улавливая их к спасению. Он освобождает их от обвинения и обвиняет неведение. Не гневается, хотя Сам стал посмешищем их бесчинства. Переносит их буйство и по человеколюбию призывает к покаянию. Нужно ли еще говорить более что-либо? Не получив никакой пользы от такой благости, они заключают в гробе Того, Которого ничто из существующего не вмещает, и налагают печати, чтобы сокрыть наше спасение, и, страшась воскресения, приставляют к гробу воинскую стражу. Кто видел, чтобы мертвеца охраняли? И более того, кто видел, чтобы с мертвецом воевали? Кто слышал, чтобы смерть вызывала сомнение и внушала убивающим страх? Кто не перестает враждовать, отняв жизнь у недруга? Кто не прекращает ненавидеть, удовлетворившись смертью врага? Иудей, что ты боишься Того, Кого убил? Что опасаешься Того, Кому причинил смерть? Что трепещешь перед представившимся? Что страшишься убитого? Что беспокоишься из-за Того, Которого ты распял? Убийство дает тебе безопасность. Будь же смелей! Если Умерший простой человек, Он не воскреснет. Если Он простой человек, то справедливо ты водрузил крест. Если Он простой человек, то не истинно сказанное Им: Разрушьте храм сей, и Я в три дня воздвигну его (Ін. 2:19). Если Он простой человек, то останется во власти смерти. Если Он простой человек, для чего ты, о неразумный, запечатываешь гроб?

3. Дождись третьего дня и увидишь обличение своего безумия. Перестань заниматься бессмысленным делом и узришь исход соделанного. Перестань враждовать против Истины. Перестань воевать с Богом и в этой войне поражать самого себя. Перестань оскорблять Солнце правды и считать, что погасли лучи Его. Перестань с упорством скрывать Источник жизни. Перестань надоедать властям и договариваться о страже. Перестань давать деньги на обман и побуждать на это воинов. Не усердствуй напрасно, не издерживай все свои силы на нечестие, не мечтай о победе над Богом. Не давай воинам денег, чтобы они сказали одно вместо другого. Не усыпляй народ гробницей. Не полагайся на оружие. Оружие воскресению не помешает, не воспрепятствуют ему печати, воинам не удержать его, не похитить его деньгами.

4. Но ты не веришь? Разве ты не видел, что еще прежде Лазарь отряс от себя смерть, как сон? Разве ты не видел, как сей мертвец последовал повелению, и погребальные пелены не помешали ему? Разве ты не видел, как он шел в погребальных пеленах, услышав: Гряди вон? Разве ты не видел, как голос восстановил разрушенного смертью? Сумевший то и это сможет. Воскресивший раба Сам, вне всякого сомнения, воскреснет. Ожививший того, кто подвергся тлению, не оставит Самого Себя мертвым. Но ослепление иудеев велико и, видя чудеса, но не видит их. Очи имут и не узрят, уши имут и не услышат (Пс. 113:13-14). Потому что бог века сего ослепил сердца их, чтобы не воссияло в них Евангелие правды. Оставим их до времени в неверии, а сами, представив в своем уме гроб Спасителя, скажем с теми, кто был с уверовавшей Марией: Взяли Господа нашего и не знаем, что сделали Ему (Ін. 20:13). Ему слава с Пречистым Отцом и Святым Духом, ныне и присно, и во веки веков. Аминь.

Источник: Творения : в 2-х т. / свт. Василий Великий, архиеп. Кесарии Каппадокийской. – М.: Сибирская благозвонница, 2008-2009. – (Полное собрание творений святых отцов Церкви и церковных писателей в русском переводе). / Т. 2: Аскетические творения ; Письма. – 2009. – 1230 с. / Святитель Амфилохий Иконийский. Слова и послания. Слово на Великую Субботу. 1028-1030 с. (Перевод с древнегреческого игумена Вассиана (Змеева)).

Знайшли помилку