Вибрані праці святих отців,  Преподобні Варсонофій Великий та Іоанн Пророк

Посібник до духовного життя у відповідях на запитання учнів

УкраїнськаРосійська

Попередження одного древнього святого чоловіка1, який передав писанню ці запитання і відповіді, до охочих читати цю книгу

Просимо тих, хто читає цю книгу, прийняти з благоговінням і вірою написане в ній, а ще більше намагатися досягати благодаттю Христовою наслідування житію та діянням старців, котрі промовили це, адже вони, навчаючи себе за всіма обставинами життя, упродовж тривалого часу, терпінням і вірою за Богом, трудячись, за словом святого апостола (2Тим. 2:5), законно та наслідуючи в усьому шляхи святих отців, виявилися гідними одержання від Бога таких обдарувань.

Приступаючи ж до читання написаного в цій книзі, ми повинні знати, що одне (з цього) було сказано до затворників, а інше – до тих, хто перебуває в гуртожитках; одне – до тих, хто живе в духовній злагоді2, а інше – до священиків і христолюбних мирян; одне – до молодих, тобто новоначальних, інше – до тих, що досягли успіху й навчилися тривалому навчанню (Євр. 5:14), а інше до тих, хто наближається до досконалості чеснот; словом, що кожному з них доречно було почути; бо не всім доречні ті самі повчання, але як у тілесному віці харчі немовляти, юнака та старого різняться між собою, так буває це і в духовному віці. Багаторазово ж (старці) відповідали і згідно з душевною неміччю того, хто ставив запитання, промислительно поблажливо поблажливо ставлячись до нього, щоб він не впав у відчай, як бачимо це в житіях старців. І аж ніяк не слід приймати за загальне правило того, що так поблажливо було сказано деяким через їхню неміч, але негайно звернути увагу на те, що всіляко відповідь святих була зроблена відповідно до устрою того, хто ставив запитання, бо трапляється, що і такий, вирвавшись з-під ніг (від потьмарення гріховного), по молитвах святих, приходить до устрою, пристойного ченцям, і тоді знову чує від батьків корисне для нього. Молю ж вас у Господі, щоб ви згадували і моє смирення у святих молитвах ваших, як того, хто віддав, за допомогою Божою, написання цих відповідей на користь тих, хто читатиме їх зі страхом Божим, нехай не послужать мені осудом слова святих, але нехай я буду нині й у день Суду укровенний молитвами їхніми й вашими. Амінь.

* * *

1 Цей авва Серид був ігуменом гуртожиткового монастиря в Газі і духовним сином великого Варсонофія, який через нього передавав і ці відповіді.

2 Іоанна безмовника, званого також Пророком, пам’ять 6/19 лютого.

 

Відповідь 1, великого старця авві Іоанну, ченцеві обителі святого Савви, який просив (благословення) прийти і оселитися в їхньому гуртожитку.

Апостол написав: “начный дело благо в вас, Той и совершит е даже до дне Господа нашего Иисуса Христа” (Флп. 1:6). І Владика наш сказав тим, хто прийшов до Нього: “аще кто не отречется всего своего имения и рода, еще же и не возненавидит душу свою, не может быти Мой ученик” (див. Лк. 14:26,33). Можливо ж Богу і на нас виконати це слово: “Се, что добро, или что красно, но еже жити братии вкупе” (Пс. 132:1). І я молюся, щоб ти досягнув тієї міри (слухняності Господу), про яку згадується в Діяннях апостольських: “елицы имеяху стяжание, продающе приношаху цены продаемых и полагаху при ногах апостол” (Діяння. 4:34, 35). Знаючи, що твій намір угодний Богові, я сказав коханому синові нашому Серіду, який заради Бога сховав нас від людей (сподіваємося ж на Бога, що і тебе з нами сховає): “Прийми брата Іоанна з великою любов’ю і без жодного сумніву; ще за два роки до цього відкрив мені Бог, що він прийде сюди і що багато братів зберуться до нас. Я зберіг це одкровення потай, поки дізнаюся, як влаштує це Господь; коли ж настав час, оголосив його вам”. А як ти думав отримати від мене якусь із речей, які я ношу, то ось, при браті ж зняв я кукіль з голови своєї і послав тобі відповідь через нього, сказавши: “Віддай йому цей куколь, а замість нього принеси мені інший”. Збережи ж його до смерті твоєї; він покриє тебе від багатьох зол і спокус; не віддавай його нікому, це – благословення Боже тобі від руки моєї. Отже, поквапся довершити справу свою і звільнитися від усього, як і ми звільнилися, і будь з нами безтурботно, мовчачи в Бозі.

І я, Серід1, скажу тобі чудову річ: коли старець говорив це, я подумав про себе: як можу утримати все це в пам’яті, щоб написати (після)? Якби завгодно було старцю, то я міг би принести сюди чорнило і хартію і, слухаючи його, писати слово за словом. Старець же відчув думку мою, і обличчя його засяяло, як вогонь, і він сказав мені: “Іди, напиши, і не бійся, бо якщо я скажу тобі і незліченну кількість слів, для того, щоб ти написав їх, то знай, що Дух Божий не дозволить тобі написати жодним словом більше або менше від сказаного, хоч би ти і сам побажав того, але наставить руку твою, як написати сказане в послідовному порядку”.

* * *

1 Цей авва Серід був ігуменом гуртожиткового монастиря в Газі і духовним сином великого Варсонофія, який через нього передавав і ці відповіді.

 

Відповідь 2, того ж великого старця до того ж, що провіщає йому різні скорботи, які на нього чекають, і тілесну хворобу, а через них душевне процвітання.

Скажи братові Іоанну: утверди серце твоє подібно до твердого каменю (камінь же розумію уявний), щоб ти міг почути, що я маю намір тобі сказати. Уваж же собі, щоб, почувши це, ти не піднісся в серці своєму і не відпав від духовної обітниці; тому що пихатість занапастила багатьох, хто і з тих, хто досягнув у міру (духовного преспіяння). Але приготуйся до подяки за все, чуючи слово святого апостола: “О всем благодарите” (1Сол. 5:18), і будеш ти в скорботах, або в потребах, або в утисках, або в хворобах і працях тілесних, за все, що спіткало тебе, дякуй Богові. Сподіваюся ж, що і ти досягнеш Його спокою (Євр. 4:3); “ибо многими скорбьми подобает нам внити в Царствие Божие” (Діян. 14:22). Отже, не сумнівайся душею твоєю і не розслабляйся ні в чому серцем твоїм, але згадуй апостольське слово: “аще и внешний наш человек тлеет, обаче внутренний обновляется по вся дни” (2Кор. 4:16). Якщо не зазнаєш страждань, не можеш зійти на хрест. Коли ж перенесеш спершу страждання, то ввійдеш і в притулок спокою Його, і потім будеш мовчати без усяких турбот, маючи душу, утверджену в Господі і завжди приліплюється до Нього, вірою дотримується, сподіванням радіє (Рим. 12:12), що радіє любов’ю, яку береже Свята Єдиносущна Трійця; і тоді виповниться на тобі сказане: “Да возвеселятся небеса, и да радуется земля” (Пс. 95:11). Бо таким є безтурботне життя людини Божої. Отець, Син і Святий Дух радіють про спасіння душі твоєї, улюблений брате мій.

 

Відповідь 3, іншого старця2 того ж3, на прохання його поговорити з ним.

Скажи братові: пробач мене заради Господа, – і бажав би я побачити тебе, але, оберігаючи совість інших від (спокуси), не знаходжу до того зручності. Радію ж любові твоїй про благословення, що посилаються тобі від святого старця, і блаженний ти, що сподобився їх.

* * *

2 Іоанна безмовника, званого також Пророком, пам’ять 6/19 лютого.

3 Іоанну обителі святого Савви.

 

Відповідь 4. Коли спокуса спіткала ченців того місця, де перебував авва Іоанн, перш ніж він перейшов у гуртожиток (авви Серіда), і збентеження готове було виникнути ще під час перебування його там, великий старець, провидячи це духом, пише йому таке:

Напиши братові Іоанну: посилаю тобі три свідоцтва від сили Божої та від Писань Святого Духа, якими збуджую твій розум до Божественної пильності та до розуміння (навіювань) Святого Духа, щоб ти міг пізнати обставини теперішнього часу, якими вони є. Перше свідчення є таке: Бог сказав через пророка Ісаю: “Идите, людие Мои, внидите во храмину вашу, затворите двери своя, укрыйтеся мало елико елико, дóндеже мимоидет гнев Господень” (Іс. 26:20). Друге свідчення: “изыдите от среды их и отлучитеся, глаголет Господь, и нечистоте не прикасайтеся, и Аз прииму вы: и буду вам во Отца, и вы будете Мне в сыны и дщери, глаголет Господь Вседержитель” (2Кор. 6:17,18). Третє свідчення: “Блюдите… како опасно ходите, не якоже немудри, но якоже премудри, искупующе время, яко дние лукави суть” (Еф. 5:15, 16). Я ж кажу тобі: поспішай до того, що чекає на тебе, і скоріше доверши справу свою, згадуючи Господа твого, який сказав: “никтоже возложь руку свою на рало и зря вспять, управлен есть в Царствии Божии” (Лк. 9:62). Бо бачу безмовне життя, що чекає на тебе у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків. Амінь.

 

Відповідь 5, того ж великого старця авві (Серіду), який засмутився тим, що авва Іоанн забарився прийти до них, і зробив висновок із цього, що він уже зовсім не прийде.

Не сумуй, сину мій, і не сумуй за брата нашого; хоча він і відсутній тілом, але духом він тут і завжди перебуває з нами; бо він одностайний нам, і ніхто не відлучить його від любові нашої, віднині й до віку.

 

6. Послання того ж великого старця, писане до авви Іоанна в обитель святого Савви4, коли він, за деякими потребами гуртожитку, перебував у своїй країні та був стурбований тілесною боротьбою.

Напиши братові: ось ти перебуваєш ще поза (обителлю і безмовності), трудячись по силі твоїй заради Бога і заради душ братів твоїх, більше ж заради нашого і твого власного спокою і безмовності. Бо коли брати будуть заспокоєні й покриті піклуванням нашим, тоді й ми через них знайдемо досконалу безмовність. І здійсниться на нас слово Писання: “Брат от брата помогаемь, яко град тверд и огражден” (Притч. 18:19). Залиш усі близькі стосунки, які маєш до декого, і вибачення себе тим, що ти перебуваєш поза обителлю. Видали від себе привід (до лайки), перерви близькі зносини з ким би то не було, якщо вони захоплюють тебе до колишнього. Якщо ж не зробиш так, то не можеш мовчати досконалим мовчанням. Так і ми вчинили. Сподіваюся безсумнівно, що, коли виконаєш це, будеш мовчати: і таким чином, за сприяння Божого, жереб твій і частина твоя буде з нами навіки. Нікому не відкривай того, що тепер пишу тобі. Якщо за теперішньої праці твоєї матимеш успіх, дякуй Богові і молися Йому. Це-то і означає: “О всем благодарите” (1Сол. 5:18). Отже, не забудьте віддавати подяку Богові, щоб не уподібнитися тій людині, про яку ти колись розповідав, що одного разу, коли він йшов у церкву молитися за дарування йому їжі, і зустрівся йому якийсь чоловік і сказав: обідай сьогодні в мене, а потім підеш, помолишся, – він відповів: (молитися) не піду, бо я вже одержав те, чого йшов просити в Бога. Але ми, чи отримаємо, чи не отримаємо (бажане), будемо приносити молитву і подяку Богові. Намагайся ж завжди носити “мертвость Господа Иисуса в теле” своєму (2Кор. 4:10).

* * *

4 Після того як він прийшов у гуртожиток, поблизу якого великий Варсонофій перебував у затворі.

 

Відповідь 7, того ж великого старця до того ж, який повинен був піти з братією збирати (запас) для рукоділля і боявся пустельності тих місць; нагадування йому про пильнувати себе, проти тілесних змагань, які його непокоять, та обіцянка сприяння Божого в його прагненні – віддалитися до них на подвиг безмовності.

Скажи покликаному згори Божественним покликом жити з нами не тільки в теперішньому, а й у майбутньому віці, щирому й одностайному братові нашому Іоаннові: Владика наш Христос сказав Своїм учням: “Не две ли птице ценитеся единому Ассарию? и ни едина от них падет на земли без Отца вашего: вам же и власи главнии вси изочтени суть: не убойтеся убо: мнозех птиц лучши есте вы. Всяк убо иже исповесть Мя пред человеки, исповем его и Аз пред Отцем Моим, Иже на небесех” (Мф. 10:29-32). Отже, слідкуй за собою пильно, щоб мати завжди Бога перед собою, нехай здійсниться і на тобі пророче слово: “Предзрех Господа предо мною выну, яко одесную мене есть, да не подвижуся” (Пс. 15:8). Від усієї душі своєї простягни руки свої до того, що чекає на тебе, і завжди вчися в ньому, щоб почути голос Божий: Ось, я пошлю Ангела Мого перед обличчям твоїм, щоб він приготував шлях твій перед тобою (Мф. 11:10).

 

8. Той же брат, чимало потрудившись і не знайшовши (запасу) для рукоділля, сумував і дивувався, чому, за словом старця, не було послано Ангела перед обличчям його, не розуміючи, що це стосувалося усунення перешкод, що заважали йому віддалитися на мовчанку; з цієї нагоди старець пише йому наступне:

Напиши братові: поки корабель у морі, він буває схильний до небезпек і прираження вітрів. Коли ж досягне тихої й мирної пристані, не боїться більше небезпек, скорбот і пригод вітрів, але перебуває в безпеці. Так і любов твоя: поки ти перебуваєш з людьми, – очікуй скорбот, небезпек і нападу уявних вітрів. Коли ж досягнеш у уготований тобі (притулок безмовності), тоді не матимеш страху. Щодо згаданих мною раніше слів Владики нашого: “се… послю Ангела Моего пред лицем твоим” (Лк. 7:27), (знай, що) він був посланий. Щодо ж того, що ви не знайшли (запасу для) рукоділля, (пригадай) що Бог сказав у книзі Мойсеєвій: “сего ради обыде тя, и озлоби тя, и гладом замори тя” (Повт. 8:3); “в пустыни, в жажди зноя в безводне” (Повт. 32:10); “и уразумеются яже в сердцы твоем” (Повт. 8:2). Зрозумій сказане тобі мною, улюблений брате, і працюй неослабно і без сумнівів.

 

Відповідь 9. Послання того ж великого старця до того ж, який, відлучившись за потребами гуртожитку, знемагав від сильної скорботи, яка трапилася йому за цієї нагоди.

Напиши, чадо, братові нашому Іоаннові привітання в Господі від мене й від тебе та від брата нашого Іоанна (безмовника), і скажи йому: не сумуй у скорботах і працях тілесних, що їх несеш, трудячись задля нас та заради нашого гуртожитку, бо й це так само значить покласти душу свою за братію (див. 1Ін. 3:16), і сподіваюсь, що великою (буде) винагорода за працю цю. Як Господь поставив Йосипа прогодувати братію свою під час голоду (Бут. 47:12) в Єгипті, так і тебе поставив Він послужити гуртожитку цьому, разом із сином нашим Серідом. Я ж повторюю тобі слово апостола, сказане Тимофію: “Ты убо, чадо… возмогай благодатию” Духа Святого (2Тим. 2:1), бо бачу, як влаштовується твоя тиша, і тішуся тобі за Господа. Поки перебуваєш зовні, будеш зустрічати скорботи і труди тілесні; коли ж досягнеш у притулок безмовності, знайдеш спокій і мир; бо непохитний Господь наш, що сказав: дам їм у теперішньому світі “сторицею”, а в прийдешньому – “живот вечный” (Мф. 19:29).

Отже, попрацюй, брате, старанно, щоб здобути велику любов і спокій. Корабель, перш ніж досягне пристані, буває вдаряється хвилями й обурюється сильними вітрами; коли ж увійде в пристань, перебуває нарешті у великій тиші. Зрозумій, що кажу, і дотримайся цього: “да даст тебе Господь разум о всем” (2Тим. 2:7).

 

Відповідь 10, того ж великого старця до того ж, написана під час скорботи і хвороби цього останнього, що сталася від забиття ноги каменем, що впав на неї.

Улюбленому братові Іоанну бажаю радіти в Господі. За тілесну працю твою, понесену заради нас, і за хворобу від ушкодженої ноги твоєї (яку переносиш заради Бога), нехай сповнить Владика наш Бог душу твою, коханий мій, у сто разів небесними благами. Зрозумій, брате, що пишу тобі, і сховай у собі самому: це приготує тебе до того, щоб почути радість небесну, Владичну, Божественну, бо в ім’я Святої Трійці я знаходжу в тобі співспадкоємця моїх обдарувань, даних мені від Бога, і в міру досягнення успіху твого, сподіваюся, що ти скоро досягнеш цього. Один працями по Богу досягає “покою” Його (Євр. 4:3), а інший досягає туди ж смиренням. А про тебе сподіваюся, що ти отримаєш його за те й інше, коли вмре в тобі гнів внаслідок приборкання дратівливості в серці твоєму, і тоді виповниться на тобі слово Писання: “Виждь смирение мое и труд мой, и остави вся грехи моя” (Пс. 24:18). А як я сказав уже, що досягнеш цього, у міру твого успіху, то й розглянь у Євангелії, як і коли давав Христос учням Своїм різні обдарування: насамперед – обдарування зцілень, вигнання бісів і, нарешті, як досконалість обдарувань – владу відпускати гріхи, сказавши: “имже отпустите грехи, отпустятся” (Ін. 20:23). Отже, якщо за працю твою, понесену заради Бога, відпустить Він тобі гріхи твої, це-то і є та міра, якої бажаю тобі досягти. Якщо ж, читаючи це послання, зустрінеш у ньому щось незрозуміле, то запитай одностайного тобі Серіда, мого улюбленого сина, і він, благодаттю Божою, пояснить тобі незрозуміле. Бо я молився за нього Богу і про це. Ти ж, людино Божа, неослабно прямуй уготованою тобі стежкою, щоб із радістю досягти притулку Христового, якого ми досягли, і почути голос, сповнений радості, життя, світла й радості, який промовляє до тебе: “добре, рабе благий и верный: о мале был еси верен, над многими тя поставлю: вниди в радость господа твоего” (Мф. 25:21). Радуйся про Господа, радуйся про Господа, радуйся про Господа! Господь нехай збереже душу твою, і тіло, і дух твій від усякого зла, від усякої гидоти, яку завдає диявол, і від усякого мріяння, яке спричиняє безлад думок. Господь буде тобі світлом, покровом твоїм, дорогою твоєю, фортецею твоєю, вінцем радості й заступництвом вічним. Слухай себе; бо в Писанні сказано: “исходящих от уст Моих не отвергуся” (Пс. 88:35).

 

Відповідь 11, того ж великого старця до нього ж, що містить у собі пораду завжди пам’ятати те, що пишеться йому для користі й утвердження серця його.

Соломон сказав про батьків своїх: “иже глаголаша и учиша мя: да утверждается наше слово в твоем сердцы” (Притч. 4:4). Так і я кажу тобі, брате мій, нехай утверджуються слова мої в серці твоєму, і роздумуй завжди над тим, що пишу тобі, як сказав Бог вустами Мойсея: “и навяжеши я на десную руку твою, и да будут непоколеблема пред очима твоима выну, и поучайся в них и лежа и востая, и идый путем, и седяй в дому” (Повт. 6:7,8). Виконай же їх (слова мої) і на ділі, і Бог мій буде з тобою на віки вічні, амінь.

 

Відповідь 12. Той самий Іоанн доручив одному братові справу, і як той не скоро виконав її, зробив йому догану і, бачачи, що брат образився цим, наважився було зовсім не говорити нічого нікому з братії. На це старець оголосив йому таке:

Скажи братові Іоанну: час наш слабкий, і навряд чи з великими труднощами можна знайти за нинішніх часів людину, що має тверде серце. Ти ж тримайся слів святого апостола, який сказав: “обличи, запрети, умоли со всяким долготерпением и учением” (2Тим. 4:2).

 

Відповідь 13. У гуртожитку трапилася забудова, той же Іоанн, як вправний у зодчестві, накреслив для неї план, а дехто з братії, думаючи виправити план, таємно доклав дещо до нього і тим частково зіпсував його; авва ж Іоанн зніяковів і засмутився, на що старець оголосив йому наступне:

Скажи однодумному братові нашому Іоанну: багато пишу я тобі рукою щирого й улюбленого сина нашого5, який від усієї душі своєї однаково любить нас трьох досконалою любов’ю. І все це пишу я не з власної волі, але за велінням Святого Духа, на виправлення і користь душі та совісті внутрішньої людини, на гноблення й покарання тіла і на розтрощення серця твого. Насамперед бережися духа зневіри, що народжує все зле і різні спокуси. Бо, якщо я напишу тобі про ті спокуси, яких я зазнав, вірно ще не понесе цього слух твій, а може бути, і нічий у цей час. Сподіваюся ж, що згодом досягнеш (цієї міри), і не тільки досягнеш, а й побачиш їх сам на собі, і позбудешся від них благодаттю Христовою, через віру. Навіщо серце твоє розслаблюється і знемагає (заради скорботи, що завдається тобі) від овець Христових? Чи не знаєш, який біль головний переносить добрий учитель від дітей, поки побачить їхні успіхи?.. І тим більше, що ти чув від мене це апостольське слово: “обличи, запрети, умоли со всяким долготерпением и учением” (2Тим. 4:2). Вислухай з увагою, що я скажу тобі: довготерпіння є матір усіх благ. Подивися на Мойсея, який обрав собі: “паче страдати с людьми Божиими, нежели имети временную греха сладость” (Євр. 11:25). І коли бентежить тебе біс, навіюючи помисел на якусь людину, з довготерпінням скажи помислу: чи покоряюся я Богу моєму так, щоб мені поневолювати собі інших? І помисел цей відступить від тебе. Твердо і неослабно прагни вперед, згадуючи мої або, краще сказати, Господні слова, щоб і ти настиг нас про Христа Іісуса, Господа нашого: нехай буде це, нехай буде!

* * *

5 Авви Серіда.

 

Відповідь 14, того ж великого старця до того ж, коли цей останній почув і не міг байдуже перенести, як один із братії, принижуючи його, говорив: та хто він і звідки, що ще й ображається?

Скажи братові: як Архангел Михаїл сперечався за тіло Мойсея, так і я подвизаюся за тебе, доки ти позбудешся старої людини. І на Спасителя нарікали іудеї, кажучи: “не Сей ли есть… сын Иосифов? Не Матерь ли и братию (Его) знаем?…” (Ін. 6:42). Наведи собі це на думку і терпи до кінця.

 

Відповідь 15, того ж великого старця до того ж, коли цей ще не зовсім звільнився від колишньої печалі.

Скажи братові: згадав я пророцтво святого пророка Єремії, який каже: “Кто даст главе моей воду и очесем моим источник слез? и плачуся день и нощь о людех сих” (Єр. 9:1)! Я думав годувати тебе твердою їжею, а бачу, що тобі знову потрібне молоко. Дивись, що сказано: “от тайных моих очисти мя” (Пс. 18:13). Остерігайся, щоб не пограбували тебе лукаві змії і не отруїли отрутою своєю: вона смертоносна. Ніхто ніколи не зробить добра за допомогою зла, тому що сам перемагається злом; навпаки, “добром исправляется злое” (Рим. 12:21). Ти стоїш на “ганебному місці”: чому і маєш боротися зі звірами, подібно до апостола в Ефесі (1Кор. 15:32), який хвалився, перемігши звірів. Ти кинутий у бурю морську: чому і повинен зазнати багато небезпек і, подібно до нас, трудитися проти бурхливих хвиль; перемігши ж, за допомогою Божою, увійдеш із нами в тихий притулок у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків. Амінь.

 

Відповідь 16, того ж великого старця до того ж, коли він готовий був розгніватися на братію за пошкодження дощем цегли, яке він приписував їхньому недбальству. Передбачаючи, що Іоанн хоче дорікнути за це й авву (Серіда), старець попереджає це, напоумляючи та збуджуючи Іоанна до правильного настрою своїх помислів, до того ж нагадує йому й щиру любов до нього авви Серіда, щоб, згадуючи про це, він відкинув неправий свій помисел.

Вияви любов, сину мій, поспіши принести папір і чорнило, облиш і справу, для якої прийшов до мене, і напиши брату Іоанну насамперед привіт від мене. Його турбують помисли, спонукаючи збентежити інших і самому збентежитися через інших; тож скажи йому: радій за Господа, брате мій! Хоч і велика буря на морі, та хіба нема кому розбурхати Іісуса, нехай заборонить Він вітрам і морю, і буде тиша (див. Мф. 8:25,27), щоб пізнати (нам) Іісуса й поклонитися Йому? Якщо все суєтне і тимчасове, то навіщо переймається цим серце наше до того, що забуває євангельське слово: “кая… польза человеку, аще мир весь приобрящет, душу же свою отщетит?” (Мф. 16:26). Знай, брате мій, що якщо хто ображає іншого або ділом, або словом, то потім сам буває ображений стократно більше. Багато разів писав я тобі слова Господні з Писання, щоб ти довготерпів в усьому і остерігався домішувати до чого-небудь свою волю. Якщо ж пошлеш мені питання з улюбленим сином моїм Серідом, який завжди сумує, коли бачить, як ти сумуєш, постарайся (перш за все) уважно випробувати свої помисли, щоб вони не заразили серця твого смертоносною отрутою і не спокусили тебе сприймати комара за верблюда й камінчик за камінь, тож тоді ти буваєш схожим на чоловіка, котрий, маючи в себе колоду, дивиться на чужий сучок (див. Мф. 7:3). Як власній душі моїй, написав я тобі, знаючи, що серце твоє звеселиться цим. Сказано: “обличай премудра” та ін. (Притч. 9:8), і ти знаєш, брате, як я люблю тебе у Христі. Сподіваюся, що ти близький до того, щоб залишити нарешті піклування про земні речі й перебувати в духовній праці батьків; бо Господь мій Христос не посоромить мене, що молиться до Нього за тебе вдень і вночі.

 

Запитання 17, того ж до того ж великого старця: Знаю, отче мій, що все це спіткає мене за гріхи мої і що я божевільний і винен (багато в чому) злом. Вводить же мене в скорботу цю авва, тому що він не дбає про речі і зневажає їх, через нього вони пропадають, а я не переношу цього. Що мені робити? Я суперечу помислам, але не отримую сили (відкидати їх). Прости мене: “единою глаголах, вторицею же не приложу” (Йов. 39:35). Дивуюся, як охолола в мені теплота любові, яку я мав до братії. Молися за мене Господа ради.

Відповідь. Брате, згадуй, що сказав Господь учням Своїм: “аще ли и вы без разума есте?” (Мф. 15:16). Писав я до тебе, кажучи: старанно випробовуй свої помисли. Якби ти потрудився уважно випробувати себе, то міг би збагнути, що сутність того, про що ти запитуєш нині, вже міститься в написаному мною раніше, і мені нема чого було б писати тобі тепер; утім, додам що-небудь на друге твоє запитання. Але спершу викрию тебе: ти називаєш себе грішним, а на ділі не показуєш, що усвідомлюєш це. Той, хто визнає себе грішником і винуватцем багатьох зол, нікому не суперечить, ні з ким не свариться, ні на кого не гнівається, але вважає всіх кращими і розумнішими за себе. І якщо помисли, висміюючись над тобою, кажуть тобі, що це так і є насправді, то як же вони збуджують серце твоє проти найкращих тебе? Будь уважний, брате – це неправда: ми ще не досягли того, щоб вважати себе грішними. Хто любить того, хто викриває його, той премудрий (див. Притч. 9:8). Якщо ж хто любить його і не виконує того, що чує від нього, то це більше схоже на ненависть. Якщо ти грішний, то навіщо докоряєш ближнього і звинувачуєш його, ніби через нього приходить до тебе скорбота? Хіба не знаєш, що всякий спокушається власною свідомістю (див. Рим. 14:22), і це породжує йому скорботу. Це-то і є те саме, що я написав тобі щодо братії, щоб не показували тобі (помисли твої) комара верблюдом та інше. Краще ж помолися, щоб брати вам участь (один в одному), за страхом Божим. А щодо того, що ти назвав себе нерозумним (скажу тобі): бережися, як би не бути тобі обдуреним; випробовуй себе і знайдеш, що на ділі не вважаєш себе таким; бо якщо думаєш так про себе, то не повинен ні на кого гніватися, бо не можеш розсудити, чи добре, чи погано виконана справа, бо божевільний називається нерозумним, а божевільний і нерозумний, як сказано, не має в собі солі (мудрості); той, хто не має солі в собі, як приправить і осолить інших? Дивись, брате, як ми буваємо зганьблені, говоримо тільки устами, а справи показують інше. Чому, коли суперечимо помислам, не отримуємо сили відкидати їх? Тому, що спочатку вдаємося в осуд ближнього, і (через те) слабшає наша сила духовна, і ми звинувачуємо брата свого, будучи самі винні. Якщо віриш, що все залежить не від волі “хотящаго или текущаго, но от милующаго Бога” (Рим. 9:16), то чому не звертаєш на це уваги і не любиш брата свого досконалою любов’ю? Наскільки багато хто бажав (прийняти до себе) нас, старців, і шукав цього, але не дано було їм цього, а Бог послав нас до авви Серіда, який не шукав цього, і зробив його щирим нашим сином, бо Бог любить внутрішню волю. А на сказане тобою: “єдиною глаголах” та інше (відповідаю): блаженний, якщо будеш трудитися здобути це; бо воно не всім дається. І про інші помисли (скажу): поклади на Бога всякий помисел, кажучи: Бог знає корисне, – і заспокоїшся, і мало-помалу отримаєш силу терпіти. Не зарікайся зовсім говорити (братії). Якщо ж скажеш і не послухають тебе, або слово твоє не справить бажаної дії, не засмучуйся: це більше принесе тобі користі. На те, чому ти дивуєшся (скажу): досконала любов “не отпадает”” (1Кор. 13:8), і той, хто набув її, перебуває в теплоті, розпалюючись любов’ю до Бога і ближнього. А щодо молінь, про які ти написав наприкінці, – ти маєш бути задоволений словами, написаними мною (раніше): що я і вдень, і вночі безперестанку молюся за тебе до Бога. Отже, зайве написав ти і це; бо вже маєш від мене духовну поживу в настановах по Богу, на тривалий час; почекай і потерпи Господа в Христі Іісусі, Господі нашому; Йому слава на віки віків, амінь.

 

Відповідь 18, того ж великого старця до того ж, на запитання його: звідки походить теплота і холодність і нечутливість серця; і про тілесну боротьбу.

Щодо теплоти й холодності (скажу): відомо, що Господь назвав Себе вогнем (див. Повт. 4:24; Євр. 12:29), що зігріває й розпалює серця й утроби (див. Пс. 25:2). Якщо це так, то диявол, навпаки, – холодний, і від нього походить всяка холодність. Якщо ж було б інакше, то як же сказано: “тогда… изсякнет любы многих” (Мф. 24:10,12), що означає: “тоді”, як не під час (переважання) суперника? Якщо відчуваємо холодність, покличемо Бога, і Він, прийшовши, зігріє серце наше досконалою любов’ю Своєю не тільки до Себе, а й до ближнього, і від лиця теплоти Його виженеться холодність ненависника добра. Якщо ворог висушив джерело серцевих сліз твоїх, то примножив у тобі тілесну вологу6; але прийми7 Господа в домі твоєму, і Він висушить її, і джерело сліз твоїх очистить, нехай витече воно знову уявну воду. Той, хто бажає прийти до страху Божого, терпінням досягає цього: “Терпя потерпех Господа, – говорить Писання, – и внят ми и услыша молитву мою», и что же? – «возведе мя от рова страстей и от брения тины” (Пс. 39:2,3). До цього ж рову належить і нечутливість серця. Придбай те, чого бажаєш, і спасешся у Христі Іісусі, Господі нашому.

* * *

6 У слов’янському перекладі: “увлажнил есть подчревность твою”.

7 У слов’янському перекладі: «учреди».

 

Відповідь 19, того ж великого старця до того ж, на запитання його про довготерпіння.

Скажи братові: писав я тобі про довготерпіння, а тепер кажу: Владика наш Бог сказав учням Своїм: “Се, даю вам власть наступати на змию и на скорпию и на всю силу вражию: и ничесоже вас вредит” (Лк. 10:19). Подібно до Йова, пий наругу, як питво (див. Йов. 34:7) Виконуй усе це на ділі, і цьому повчайся невпинно.

 

Відповідь 20, того ж великого старця до того ж, на запитання його: якщо Господь дав нам владу наступати на змій і на скорпіонів, то чому ж я бентежуся?

Хто, одержуючи владу наступати на змій і на скорпіонів, ще зазнає від них шкоди і буває ними володарюваний? Випробуй же серце твоє щодо всякої справи, і якщо знайдеш, що (древній змій) може похитнути його хоч на мить, то знай, що ти далекий ще від влади над ними (зміями і скорпіонами). Не будь недбайливим про себе, нехай не спіткає тебе раптово час оний (смерті). Що б ти не побачив (не кажу вже про мирське, як скороминуще, але про страшні речі) на небі або на землі, уяви перед очима твоїми Бога і суд Його; (уяви), що недовго пробудемо ми в світі цьому, і запровадь лагідність у серці твоєму, згадуючи Агнця і Ягня незлобивого Христа, скільки перетерпів Він, непокірний, утисків і побиття та інше. Ми ж, будучи самі винні, навіщо бентежимося на ближнього, нічого не потерпівши від нього? Згадай, що любив не гордиться, але довготерпить та інше (1Кор. 13:4). І молися, щоб досягти того, що належить тобі, нехай не марною буде праця твоя. Отже, приліпись безсумнівно до Христа, що любить нас. Йому слава навіки, амінь.

 

Відповідь 21, того ж великого старця до того ж, коли він помислив нікому нічого не наказувати, але обмежитися одним піклуванням про себе самого.

Що більше пишу тобі, брате, то більше старайся вникати в написане і не розоряй (моїх порад): вони даються тобі розумно і від упорядкованої душі. Ти знаєш, брате, що якщо хто не переносить прикрощів, не побачить і слави; і якщо не очиститься від жовчі, не відчує солодощі. Ти вступив у середовище братії і різних випадків, щоб бути розпаленим і випробуваним; а золото випробовується не інакше, як вогнем. Ні в якому разі нічого не призначай собі8; бо через це ти піддаси себе брані й турботам; але зі страхом Божим випробовуй, що пристойно часу, і нічого не роби з досадою9; скільки можливо, віддаляйся від гніву, намагайся бути для всіх корисним прикладом; не суди і не засуджуй нікого, але напоумлюй, як щирих твоїх братів, і особливо полюби тих, хто спокушає тебе, тому що і я багато разів виявляв любов до тих, хто спокушав мене. Якщо вникнемо, то знайдемо, що вони-то і приводять нас до успіху. Не призначай собі нічого. Будь слухняний і смиренний і щодня випробовуй себе; бо і пророк, означаючи це щоденне (самовипробування), говорив: “И рех: ныне начах” (Пс. 76:11), і Мойсей: “И ныне, Израилю” (Повт. 4:1). Того ж “ныне” тримайся і ти. Якщо ж і потрібно тобі буде наказати кому-небудь, випробуй спершу помисел твій, чи не через збентеження хочеш це зробити; і коли бачиш, що це не принесе користі, утримай (цей помисел) під язиком твоїм, негайно звертаючись думкою до Того, Котрий сказав: “кая… польза человеку, аще мир весь приобрящет, душу же свою отщетит?” (Мф. 16:26). До того ж знай, брате мій, що всякий помисел, якому не передує тиша смирення, не від Бога походить, але явно від лівого боку. Господь наш приходить із тишею; все вороже буває зі збентеженням і заколотом. Хоча (біси) і показуються одягненими в одяг овечий, але, будучи внутрішньо вовками хижими, виявляються за допомогою збентеження, яке вони викликають, бо сказано: “от плод их познаете их” (Мф. 7:16). Нехай напоумить Господь усіх нас, щоб не захопитися (удаваною) їхньою правдою: “вся бо Ему нага и объявлена” (Євр. 4:13). Отже, улюблений! Усе, що від тебе залежить, роби, уявляючи страх Божий перед очима твоїми, і принось подяку Господеві; Йому слава, і честь, і держава, і влада на віки віків, амінь.

* * *

8 Як неодмінне правило.

9 У слов’янському перекладі: по рвению.

 

Відповідь 22, великого старця до того ж, яким він утішає його в печалі, що виникла з різних причин, і спонукає до духовних радощів.

Напиши братові Іоанну привітання духовне, яке звеселило б серце його про Христа Іісуса, Господа нашого, і скажи йому: знаючи, що ти бажаєш нас (до нас у безмолвії) так само, як бажає “елень на источники водныя” (Пс. 41:2), але не так, як ми тебе, бо не покриваєш (усякого) (див. 1Кор. 13:7), як сказав божественний апостол Павло. Написав я вашій любові ці слова, сказані мною, точніше ж сказати – Богом. О, нехай принесе лоза твоя плід, грозд соковитий, що дає вино духовне, що веселить скорботну душу, і нехай примножить нива твоя добре насіння, посіяне на добрій землі, що принесло плід на сто, на шістдесят, і на тридцять разів (див. Мк. 4:20), нехай розгориться в серці твоєму назавжди той духовний вогонь, про який сказав Владика Христос: “Огнь приидох воврещи на землю” (Лк. 12:49), нехай запанує мир Господній у серці твоєму (Кол. 3:15), за словом апостольським, і нехай височіє фінік твій у білизні своїй, за словом Давида: “Праведник яко финикс процветет” (Пс. 91:13), нехай очистишся від гніву й дратівливості – цих лютих пристрастей, подібно до досконалих святих, у яких зовсім не з’являється ні на мить рух їх (цих пристрастей). Нехай сподобить же Господь душу твою оселитися в незлобивості й лагідності, щоб стати тобі вихованцем Христовим і агнцем незлобивим (див. Єр. 11:19); іди слідами нашими, як розсудливий послідовник; йди за правилом нашим, як добрий спадкоємець моїх обдарувань. Нехай бачать очі твої Бога, як очі чистого серцем (див. Мф. 5:8). Будь же довготерплячим у скорботах, як такий, що досяг заповіту Владики, який говорить: “в мире скорбни будете: но дерзайте, [яко] Аз победих мир” (Ін. 16:33). Нехай досягнеш непереможної любові, яка вводить тих, хто її здобув, до царських дворів і робить їх братами Христа. Отже, якщо страждаєш із Христом, “чтобы с Ним и прославиться” (Рим. 8:17), і якщо помираєш із Ним, щоб із Ним і воскреснути (див. Рим. 6:8; Еф. 2:6), то не будь недбалькуватим стосовно скарбу, який тобі належить, бо ти ще не збагнув сили його, яким він є. Коли ж досягнеш досконалої безмовності, тоді пізнаєш його (скарб) і здивуєшся дару Христовому: “коль неизследовани путие Его” (Рим. 11:33). Перебуваючи з людьми, не можеш збагнути цього; а коли, подібно до нас, будеш перебувати без турбот (у безмовності), тоді зрозумієш сказане. Молюся Богові день і ніч, щоб там, де перебуваємо ми одностайно, оселився і ти з нами в невимовній радості святих і у світлі вічному, та й ти отримаєш частку свою в обітниці, призначеній святим: “где око не виде, и ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша, яже уготова Бог любящим Его” (1Кор. 2:9). Зміцнюйся в Господі й радуйся, амінь.

 

Запитання 23, того ж до того ж великого старця: Прошу тебе, отче і вчителю мій, не прогніватися на мене за те, в чому грішу, і дати мені правило, як треба перебувати в псалмоспіві, пості й молитві, чи треба спостерігати відмінність у днях?

Відповідь. Брате, якби ти заглибився в слова твоїх прохань, то міг би зрозуміти силу сенсу, що міститься в них. Визнаючи мене батьком і вчителем, навіщо водночас вважаєш і гнівливим? Батько буває співчутливий і аж ніяк не гнівливий, так само і вчитель довготерплячий і чужий гніву. Щодо правила, про яке ти питаєш мене (скажу тобі): ти хочеш розширити шлях, яким крізь вузьку браму входять у вічне життя (Мф. 7:13,14). Христос же коротко говорить тобі, як треба увійти туди. Залиш людські правила і послухай Того, Хто Сказав: “претерпевый… до конца, той спасен будет” (Мф. 10:22). Якщо людина не має терпіння, не увійде вона в життя вічне. Не бажай отримати від мене правила, бо я не хочу, щоб ти був під законом, але під благодаттю (Рим. 6:14). Апостол каже: “праведнику закон не лежит'” (1Тим. 1:9), а ми бажаємо тобі бути в числі праведних.

Тримайся міркування, подібно до керманича, який, зважаючи на вітер, направляє човен свій. Коли буваєш хворий, чини в усьому згідно з написаним тобі мною; і в здоровому стані (чини) так само; тіло в хворобі не може вживати їжу як звичайно; отже, і в цьому випадку не можна дотриматися правил. І про дні (скажу): все вважай однаково святими і добрими. Роби все розумно, і це приведе тебе в життя вічне у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.

 

Запитання 24. Між аввою (Серідом) і тим (аввою Іоанном) виник сумнів щодо (одного місця) зі Святого Письма: (не погоджуючись між собою в його тлумаченні) кожен з них намагався перенести це з терпінням. Старець же послав їм нижченаведену відповідь, показуючи, що терпіння їхнє було не чуже збентеження, і повчаючи їх перебувати в цілковитій безтурботності.

Відповідь. Улюблений сину мій! Не подумай, щоб ви самі собою збагнули сенс вчорашнього розділу в Посланні святого апостола Павла до Солунян. Але я, знаючи суєтність терпіння вашого, як змішаного з гнівом, помолився за вас Богові, щоб Він дав вам збагнути зміст тієї глави, бо в ній полягає вся сила послань, написаних мною через тебе братові Іоанну. Понад те, зверніть увагу і на глави, які будете читати сьогодні, з послання святого апостола Павла і зі Святого Євангелія, як такі, що мають той самий сенс, і прочитайте їх до трьох разів, заглиблюючись у силу слів заради користі душевної. Багато терплю я і дбаю про вас по Богу: потрудіться ж зі мною і ви, і візьміть на себе подвиг, щоб видалити з себе гнів і дратівливість, а це, за сприяння Божого, вимагає подвигу. А глави, про які пишу я, такі: з Першого послання до Солунян від слів: “Mолим… вы, братие, знайте труждающихся у вас, и настоятелей ваших о Господе” (1Сол. 5:12), до кінця послання; також і з Першого послання до Коринтян від слів: “O духовных же, братие, не хощу вас не ведети. Весте, яко егда неверны бесте” (1Кор. 12:1,2), і до цього: “но в церкви хощу пять словес умом моим глаголати, да и ины пользую, нежели тмы словес языком” (1Кор. 14:19). З Євангелія від Матфея, зі слів: “исшед Иисус виде мног народ, и милосердова о них, и исцели недужныя их” (Мф. 14:14), і до цього: “Cущии же в корабли пришедше поклонишася Ему, глаголюще: воистину Божий Сын еси” (Мф. 14:33).

 

Відповідь 25, того ж великого старця до того ж авви (Іоанна) і до авви (Серіда), який хотів раптом встановити суворе правило для братії.

Сину мій, і тобі кажу, і братові Іоанну: раніше цього вам було вже писано про довготерпіння, і тепер повторю: Збивай молоко, і буде масло, а якщо стиснеш руку на сосок, вийде кров (Притч. 30:33). І ще святий апостол Павло каже: “бых Иудеем яко Иудей, да Иудеи приобрящу” (1Кор. 9:20), та ін. А нижче він же говорить: “А ниже он же говорит: «Всем бых вся, да всяко некия спасу” (1Кор. 9:22). Якщо хто хоче зігнути дерево або виноградну лозу на зразок обруча, то згинає поступово, і вони не переламуються; якщо ж погне раптом і сильно, то (дерево) негайно ламається. Зрозумій, що кажу.

 

Відповідь 26, того ж великого старця до того ж авви Іоанна, який, оголосивши щось із того, що старець заповідав йому нікому не оголошувати, впав через те в спокусу; і про досконале довготерпіння.

Скажи братові: у Писанні сказано: “Аще… кто Духа Христова не имать, сей несть Егов” (Рим. 8:9). Вникни, звідки виникла в тобі боротьба помислів, що утруднили тебе скорботою, якщо не від зради, тобто від злочину заповіді моєї. Багаторазово заповідав я тобі не оголошувати нікому сказаного за таємницю, а ти розголосив це багатьом. Хіба я Христос, Який коли забороняв нікому не говорити (про справи Його), тоді-то більше і розголошували (про них) народу і всім? Шлях Христа, який з великою лагідністю і тихістю прийшов на порятунок людей, полягає в тому, щоб не вражати помислів ближнього; і якщо людина не буде подібною до крупиці, вона не може жити з людьми.

Дивись же, що сказав Христос учням Своїм: “Не вы Мене избрасте, но Аз избрах вас” (Ін. 15:16). Отже, якщо любов твою покликав до нас Бог, а не люди, то потрудися набути великого терпіння. Повторюю тобі й раніше написане: “В терпении вашем стяжите души ваша” (Лк. 21:19). Отже, поклади знову початок, щоб дотримуватися і зберігати (потаємно) те, що я передаю тобі, бо нині ще не час оголошувати це. Благодушествуй про Господа.

 

Відповідь 27, того ж великого старця до того ж, який сумував, що старець довго не писав йому, і тому подумав, що він і зовсім викреслив його з пам’яті своєї.

За часом напиши братові (Іоанну), по-перше, радість, радість і привітання за Господа, і скажи йому: не думай, любий мій, щоб пам’ять про тебе зовсім вимерла з серця мого, але я зволікав досі писати до тебе лише тому, що чекав твого навернення. Нехай буде ж тобі відомо, що як Бог наш не забуває милувати світ, так і я – любов твою, молячись Богові ніч і день за спасіння душі твоєї, щоб досягти тобі тих мір (успіхів), про які колись написав я тобі; зрозумій же й те, що, коли ти йдеш на служіння гуртожитку, щоразу, за Божою ласкою, іде з тобою і серце моє. Отже, не бентежся нічим, брате мій! Сподіваюся, що все, написане мною, здійсниться на тобі. Бо некладений Бог, який сказав: “претерпевый… до конца, той спасен будет” (Мф. 10:22). Подумай про те, що я сказав і що уготовано тобі: “многими бо скорбьми подобает нам внити во Царствие Небесное” (Діян. 14:22). Радуйся ж про Господа, і знову повторю: радуйся (див. Флп. 4:4). Нікому не довіряй таємниці цієї, бо написано: “И явишася пред ними яко лжа глаголы сии” (Лк. 24:11), Бо, хто не має твердого серця, не може понести цього.

 

Відповідь 28. Той же (Іоанн) думав поставити собі за правило – не виходити нікуди в пости, а старець заборонив йому це, щоб він не зазнав скорботи, як такий, що порушив правило, якщо, з якоїсь поважної причини, змушений буде вийти.

Скажи братові: хіба ти не чув від мене, що куди б ти не пішов і що б не робив по Богу, серце моє завжди йде з тобою? І тепер, брате мій, повторюю те саме, що чув ти від мене і раніше: нічого собі не призначай (за правило), і тоді, якщо вийдеш кудись із поважної причини, не будеш сумувати в думках. Зрозумій сенс написаного тобі мною, чини за цим і будеш спокійний. Хай буде мир тобі від мене, точніше ж сказати – від Бога.

 

Відповідь 29, того ж великого старця до того ж, що утверджує в ньому віру в обіцяне йому (старцем), щоб таким сповіщенням спонукати його до більшої старанності.

Скажи братові: спокій і всяке дарування благо і всяке Божественне дарування людина отримує через віру. Намагайся не втратити відчуття тієї сили, яка кожен день буде осіняти тебе (будучи послана) від Бога через моє смирення, і пізнай, що пришестя твоє до нас гідне чималого здивування. Прагни того, що чекає на тебе – “да постигнеши” (1Кор. 9:24). Пам’ятай завжди, від чого позбавив тебе Бог, і відплачуй Йому подяку за все, молячись, нехай проявить Він повну милість Свою до тебе до кінця. Амінь.

 

Відповідь 30, того ж великого старця до того ж, на запитання його: чи пливти йому з братією до Єгипту, щоб придбати (матеріали на) рукоділля; бо він боявся, що і сам він, і братія були недостатньо досвідченими в мореплавстві й не знали тих місць.

Скажи братові: поки ти перебуваєш поза (безмовністю), тобі треба потрудитися заради Бога з братією. Отже, уяви скорботи апостола перед очима: “претерпевый… до конца, той спасется” (Мф. 10:22) у Христі Іісусі, Господі нашому. Амінь.

 

Відповідь 31: Перш ніж братія з аввою Іоанном знайшли матеріал для рукоділля, вони багато блукали Єгиптом, зазнали великої скорботи й смутку, (внаслідок чого) авва Іоанн знесилився душевно. Старець же, передбачивши це духом, приготував йому таку відповідь.

Сину мій, напиши слова мої, точніше ж сказати – слова Божі, і приготуй це братові Іоанну. Перш (напиши) привітання про Господа, потім скажи йому: що знемагаєш у скорботах, як людина плотська? Чи не чув ти, що чекають на тебе скорботи, як і Дух сповістив колись Павлу? (Коли ж вони спіткали Павла), апостол переконував тих, хто був із ним на кораблі, бути спокійними (див. Діян. 27:22). Хіба не знаєш, що “много скорби праведным” (Пс. 33:20), і ними вони випробовуються, як золото вогнем? Тому якщо ми праведні, то будемо випробувані скорботами; якщо ж, навпаки, грішні, то потерпимо їх, як гідні того, бо “терпение соделовает искусство “10 (Рим. 5:4). Наведемо собі на пам’ять усіх святих, що були від початку (світу), і згадаймо, що вони зазнали, добре роблячи, благе кажучи і перебуваючи непохитно в істині; їх ненавиділи й ображали люди аж до самої смерті їхньої, і, за словом Спасителя (див. Мф. 5:44), вони молилися за ворогів і за тих, хто чинить їм нападки. Хіба і ти був проданий, як ціломудрений Йосиф? Чи попрацювали руки твої в “коши” (Пс. 80:7)? І чи був ти двічі вкинутий у рів (див. Бут. 37:20-29 і Бут. 39:20)? Чи терпів, подібно до Мойсея, озлоблення з дитинства (див. Вих. 2:3) до старості? Що переніс ти, ледачий? Чи був ти гнаний, подібно до Давида, який терпів гоніння від Саула (див. 1Сам. 18; 1Сам. 24) і від власного сина (див. 2Сам. 15:10-14; 2Сам. 16)? Чи плакав ти за ними після їхньої смерті (див. 2Сам. 1:11-27; 2Сам. 18:33)? Або, як Іона, був і ти кинутий у море (див. Іона 1:15)? Забувчивий ти, улюблений мій! Навіщо слабшає помисел твій? Не лякайся і не бійся, як чужий мужності, щоб не позбутися тобі Божих обітниць. Не жахайся, як невіруючий, але підбадьорюй маловірні твої помисли. Полюби скорботи в усьому, щоб бути тобі майстерним сином святих. Згадуй терпіння Йова та інших і старайся йти слідами їхніми. Згадуй небезпеки, яких зазнав Павло, скорботи і узи, голод і безліч інших зол, і скажи малодушності: “Я чужий тобі”. Згадуй того, хто написав тобі: чи успішно піде справа твоя, чи ні, (у всякому разі) дякуй Богові. Подумай про те, що (земні) речі тлінні і малочасові, терпіння ж по Богу рятує того, хто придбав його. Ти намагаєшся відшукати матеріал для рукоділля і перетворити його на справу, я ж вказую тобі на апостольське слово: “ни от хотящаго, ни от текущаго, но от милующаго Бога зависит все” (Рим. 9:16). Бог посилає нам зі світу людей із засобами до життя, – прийміть їх, але не згадуйте про те, що я говорив вам про них, щоб вони не впали (від цього) в марнославство. Полюбіть їх, як щирих братів, і подумайте про те, як заспокоїти їхню думку. Вони зневажають світ, бажаючи врятувати душі свої, і Бог через мене веде їх сюди до вас (пишу за завбаченням), щоб ви пізнали, що вони зовсім знехтували світом. Ти ж, брате, підтримуваний моєю рукою, йди вузьким і сумним шляхом, що вводить у життя вічне в Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.

* * *

10 Досвідченість.

 

Відповідь 32, того ж великого старця до того ж, на запитання: чи повинно йому їсти їжу одному особливо? Чи можна в середу і в п’ятницю не приходити до Святого Причастя? Чи слід залишити піклування про справи? І якщо, перебуваючи в безмовності, трапиться занедужати, чи можна вжити якісь ліки? і (відповідь) на прохання – дати йому заповіді для спасіння.

Не бажаю залишити любов твою в невіданні про благодіяння, що посилається тобі Людинолюбним Богом; бо ось уже настали для тебе труди ці, і почав Іісус творити з тобою (бажане Йому) і вводити тебе поступово11 у благословенну Свою тишу і в непостидне терпіння. Чи трапиться після цього тобі впасти в безсилля або іншу якусь неміч, поклади всю надію свою на твого Владику, і заспокоїшся: сподіваюсь же на Бога мого, що ти недалекий від шляху Божого. А щодо їжі знаходжу, що їсти її одному в келії для тебе буде краще і корисніше. Якщо ж трапиться їсти її і разом із братією, то їж не сумніваючись і не обурюючись на це, тільки з утриманням. До Причастя, поки часом виходиш із келії12, приходь, щоб не подати спокуси іншим; і будь уважним до себе, як перебуваєш у келії своїй: чи з покорою, і страхом Божим, і безпристрасною любов’ю до всіх? Якщо так, то ти будуєш храмину свою на твердому й нерухомому камені; “камень же”, як сказано, є “Христос” (1Кор. 10:4). В інших же заповідях, що просяться тобою, вже немає потреби: досить було написано тобі мною (раніше), і це має достатню силу звести людину з новопочаткового стану в досконалий. – Повчайся в посланнях моїх, пам’ятай їх і не забувай: вони містять у собі повне книгосховище. Зміцнюйся в Господі, завжди смиренномудрствуючи в словах, справах і рухах.

* * *

11 У слов’янському перекладі: по чину.

12 Тобто ще не мовчиш зовсім.

 

Відповідь 33, того ж великого старця до того ж, коли рідний брат його, маючи намір вступити в чернецтво, запитав через нього про це старця.

Господь наш Іісус Христос сказав: “никтоже может приити ко Мне, аще не Отец… Небесный привлечет его, и Аз воскрешу его в последний день” (Ін. 6:44), “і з’явлюся йому Сам” (Ін. 14:21). “Видите нивы, яко плавы13 суть к жатве уже: и жняй мзду приемлет, и собирает плод в живот вечный, да и сеяй вкупе радуется, и жняй: о сем бо слово есть истинное, яко ин есть сеяй, и ин есть жняй” (Ін. 4:35-37). Брате, ніхто, бажаючи досягти міста, не лежить, і ніхто, бажаючи зробити (справу) і бачачи, як зійшло сонце, не лінується, і ніхто, хоча удобрити ниву свою, не недбайливо дбає про неї. Але (навпаки) той, хто хоче досягти міста, поспішає туди, перш ніж стемніє, і той, хто бачить, як зійшло сонце, з бадьорістю поспішає на працю, побоюючись бути затриманий чим-небудь; і той, хто бажає удобрити поле своє, намагається (зробити це), перш ніж воно вкриється житом14. “Имеяй уши слышати да слышит” (Мф. 13:9).

* * *

13 Побіліли.

14 Шкідливий рижуватий порошок на хлібі та рослинах.

 

Відповідь 34. Коли до авви Іоанна вдруге прийшов брат його, Іоанн, піклуючись про спасіння душі його, нагадав йому про першу його обіцянку. Той же побажав отримати на рахунок цього знамення від старця, і тоді старець оголосив таке:

Щодо брата твого, про якого ти говорив мені, скажу тобі: з ним веде брань невір’я, а це є єресь фарисеїв, про яких сказав Господь: “род сей знамения ищет, и знамение не дастся ему” (Мф. 12:39); не можу сказати йому нічого іншого, окрім того, що сказав апостол: “древняя мимоидоша, се быша вся нова” (2Кор. 5:17). І: “ныне, Израилю” (Повт. 4:1), і: “не спокусиш Господа, Бога твого” (Мф. 4:7), і: “днесь, аще глас Его услышите, не ожесточите сердец ваших” (Євр. 3:7,8). “Хто має вуха чути, нехай чує” (Лк. 14:35). Помолися за мене.

 

Відповідь 35, того ж великого старця до того ж, який запитував про братів, немічних тілом, та інших, немічних помислом: чи повинен він наблизити їх до себе? І чи слід просити авву (Серіда) полегшити трохи новоначальним щодо пильнування і про довготривале мовчання старця.

Брате, відповідь на ці три помисли одна: не примушуй своє бажання, але роби (слово) з надією. Господь наш не примушував нікого, але благовістив; і хто хотів, той слухав. Ти знаєш, що я не нехтую і не зневажаю любов твою, але довготерпіння буває корисним. Коли молимося, і Бог зволікає почути, то робить це на користь нам, щоб навчити нас довготерпіння; а тому й не треба сумувати, кажучи: ми молилися, і нас не почули. Бог знає, що людині корисно. Радуйся в Господі, залиш усі піклування і помолися за мене, улюблений і єдинодушний брате мій.

 

Відповідь 36, того ж великого старця до того ж, у якій він дозволяє йому почати абсолютно безтурботне безмовність; відповідь на помисел, що прийшов йому, що настав останній час, і на те, що він, поспілкувавшись досить довго з одним з отців, міркував: чи добре я вчинив чи ні?

Брате! Послухай мене, який любить тебе про Христа Іісуса. Щодо келії (скажу) Господь наш Іісус Христос сказав: “грядет час, и ныне есть, егда мертвии услышат глас Сына Божия, и услышавше оживут. Якоже бо Отец имат живот в Себе, тако даде и Сынови живот имети в Себе” (Ін. 5:25,26). І я тобі кажу: час увійти тобі з Богом (у безмовність) настав; влаштуй собі нову келію і увійди в неї, маючи дороговказом Бога; і коли будеш перебувати в ній, не переймайся ні про що; бо потрібні речі й досвідченість (у справі безмовності) прийдуть самі собою. Про навіяний же тобі помисел (знай), що він суєтний і веде до марнославства. Хто не знає, що ми живемо останнім часом? Про бесіду ж: якщо ти і ледь і ледь не богословствуєш, то знай, що мовчання більш гідне подиву і слави. Понад це немає мені потреби більше писати, бо я написав тобі, як знає це і любов твоя, все від альфи до омеги. Доручаю тебе Богу: від Нього (залежить) допомога і милість, амінь.

 

37. Хтось із христолюбних мирян послав запитати в авви Іоанна про одну справу; той дав йому відповідь і, потім розкаявшись у цьому, віднісся до того самого великого старця, кажучи: пробач мене: я, як напідпитку, не знаю, що роблю.

Багато разів говорив я тобі: “остави мертвыя погребсти своя мертвецы” (Лк. 9:60); і чи ще не гребуєш смородом їхнім? Розглянь, що ти сказав; ти не знаєш, що ти говориш, той, хто впивається, терпить від людей безчестя, побої, презирство, не вважає себе (чимось), не показує своїх знань, не вчить інших, ні про що не радить, не міркує, що це добре, а це погано. Якщо ж устами говориш одне, а справами показуєш інше, то значить говориш нерозумно. Дивись, щоб не вразило раптово слух твій: “се, Жених грядет, исходите в сретение Его” (Мф. 25:6). І як скажеш тоді: мені ніколи? Він позбавив тебе від турбот, невже не хочеш цього? Взяв турботи твої, невже будеш сам себе обплутувати ними? Заспокоїв тебе, невже бажаєш знову обтяжувати себе? Не вистачить тобі часу і на те, щоб плакати і ридати про гріхи свої. Пам’ятай сказане про двері, що вони зачиняться; поквапся, нехай не залишишся поза з нерозумні дівами. Перейди думкою від суєтного світу цього в інший вік; залиш земне і шукай небесного; залиш тлінне і знайдеш нетлінне. Бігай думкою тимчасового і наблизишся до вічного; помри досконало, нехай поживеш досконало про Христа Іісуса, Господа нашого, Якому слава на віки віків, амінь.

 

Відповідь 38, того ж великого старця до того ж, який бажав часто отримувати від нього відповіді на допомогу і спасіння душі, і хотів дізнатися: чи слід йому розмовляти з ким-небудь із братії, і чи приймати від них питання про помисли?

Знаю, Кому я тебе віддав і яку їжу запропонував тобі (якщо ти тільки розумієш це); не часто пишу тобі; Той, Кому ти мною відданий, і перед проханням у Нього “весть, ихже требуете” (Мф. 6:8). Почувши це, залиш усі турботи. Бо залишення всіх турбот допоможе тобі наблизитися до града цього (досконалої мовчанки); якщо не будеш ставити себе серед людей (тобто вважати себе нижчим від усього створіння), зможеш вселитися до нього; якщо ж помреш для будь-якої людини, то станеш спадкоємцем того града і його скарбів. А оскільки ти багато разів запитував мене про одне й те саме: чи слід за потреби розмовляти з братією і давати їм відповіді на запитання їхні про помисли, то скажу, як вчинити тобі: віднині не дбай ні про що, окрім того, щоби здійснити свій шлях (безмовності). Я постійно пам’ятаю любов твою, і ти можеш пізнати це з того, що рух лютого гніву мало-помалу згасне в тобі. Хай буде мир тобі, улюблений брате мій Іоанне!

 

Відповідь 39, того ж великого старця до того ж, на те, що він побажав було припинити бесіду навіть і з тим, хто служить йому (братом), за словом старця: “якщо залишиш усі піклування, то це допоможе тобі наблизитися до того граду (досконалої мовчазності)”, і на той помисел, який спонукав його вишукувати причини різних спокус, що постають на нього.

Скажи братові: почекай трохи, тепер ще не час; я дбаю про тебе більше за тебе самого, а ще більше за Бога. Брате Іоанне, не злякайся жодної зі спокус, що повстають на тебе, на твою ж спокусу (досвідченості); бо не зрадить тебе Бог. Коли спіткає тебе що-небудь таке, не трудися вишукувати причини цього, але призивай ім’я Іісуса, кажучи: “Ісусе! Допоможи мені!”. І Він почує тебе: “Близ Господь всем призывающим Его” (Пс. 144:18). Не піддавайся малодушності, але прагни старанно вперед, і досягнеш бажаного у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.

 

Запитання 40, того ж до того ж великого старця: чи повинен він вивчити служителя, що служить йому рукоділлю, плетіння; і про одного брата, який спитав про свої помисли неясно, але здогадно, чи добре він це зробив?

Найсвітліше вчення Спасителя нашого таке: “да будет воля Твоя” (Мф. 6:10). Хто щиро вимовляє цю молитву, той залишає власну свою волю і покладає все на волю Божу. Навчити брата рукоділля плетіння корисно, але це збуджує заздрість (в інших). Можеш зайнятися цим зрідка, часом, зберігаючи совість братії, і в такий спосіб справа ця сховається. Щодо ж питання, висловленого вороже, скажу, що це власна, нерозважлива вигадка, і брат той потребує багатьох молитов, бо знамення буває не для віруючих, але для невіруючих.

 

Відповідь 41, того ж великого старця до того ж, коли він впав у багато помислів і піклування про добробут монастиря.

Багато чого витікає з твого серця, як сказано в Писанні: “изочту их, и паче песка умножатся” (Пс. 138:18). Брате, ніхто не знає, що буде з цим місцем, крім єдиного Бога, Який знає помисли серця, і мені Він сповістив це. Віруй же, що Господь не залишить його, але збереже і прославить його на славу імені слави Своєї. Йому слава навіки, амінь.

 

Відповідь 42, того ж великого старця до того ж, на запитання його: від чого сталася його неміч, і чи потрібно братам, які вирушають до Єгипту, сказати, як їм поводитися, і подбати про них, щоб вони не впали в скорботу, через незнання цих місць?

Скажи братові: у тебе змішані єгиптяни з єрусалимлянами, але не турбуйся: Бог дбає про тебе. (Що ти думаєш сказати братії), скажи зі страхом Божим і не сумуй за ними; помолися тільки, і Господь в усьому наставить їх по волі Своїй. Без Бога нічого не буває, тим більше на цьому місці. А що робиться зі страхом Божим, то служить до заспокоєння (братії) і до користі душевної.

 

Відповідь 43, того ж великого старця до того ж, щоб він усе, що до нього стосується, поклав на Бога.

Хто питиме воду, яку я послав тобі через мої відповіді, той навіки не відчує спраги; ти ж повинен був очікувати і сподіватися отримати заспокоєння вірою в Христа. Прийми цей хліб – частину моєї їжі – і залиш усі зовнішні турботи. Не бійся нічого, але Духом Святим прийми силу і надію; віруй, що рука Божа з тобою.

 

Відповідь 44.

Частину хліба, надісланого на благословення (від старця), авва Іоанн дав тому, хто служив йому, але не з власної руки (бо не був кліриком), а просто поклав, і той сам уже взяв його; й іншим і третім разом, отримавши благословення, (авва Іоанн) вчинив так само; роблячи ж це без поради (старця), не розумів, що згрішає цим. І ще: коли, за молитвами старця, відчув полегшення від пристрастей, сказав: “Ослабли в мені пристрасті”. Після цього послав він запитання про хульні помисли, і не отримав відповіді. Коли ж дивувався про причину цього, раптово попущенням Божим, до напоумлення його, з’явилося йому страшне мріяння, повторилося ще раз і раптом зникло. Схвильований і збентежений, авва Іоанн згадав гріх свій тільки щодо хліба, забувши сказане ним про знесилення в ньому пристрастей, вдягнув надісланий йому колись від старця куколь, вдався до Бога і багато молився про помилування. Старець написав йому про два гріхи його: про помисел хульний і про те, що покласти перед тим, хто служить йому (брату), благословенний хліб і дозволити йому самому взяти його, не було справою смирення, а скоріше справою зарозумілості й дитячого розуму.

Якщо хто усвідомлює, що він порушує заповідь, – це ознака пізнання (своєї немочі), а той, хто пізнає (її), виправляється; але просто скажемо: я віддав тебе колись у руки Божі, а ти ухиляєшся від цього; Писання ж говорить з Божих вуст, що праведні не ухиляються (1Царів. 15:5; Пар. 31: 7; Йов. 31:7). Що ж ти спокушаєш мене, вимагаючи мого слова? І ще говорить Писання: “ниже да изыдет велеречие из уст ваших” (1Сам. 2:3). А ти посмів відвернути вуста свої перед Богом і сказати, що пристрасті ослабли в тобі, замість того, щоб сказати: всі вони лежать в мені, як у сховищі; за це і був ти покинутий, і все твоє окаянство виявилося. Якби не було в тебе того покривала, яке ти отримав (від мене)15, то довелося б тобі потрудитися. “Верен же Бог, – сказано, – иже не оставит вас искуситися паче, еже можем, но сотворит со искушением и избытие, яко возмощи вам понести” (1Кор. 10:13). Передчасно зробити що-небудь є виконання своєї волі, і походить від зарозумілості; а, не маючи висвячення, давати іншим благословення, як архієпископ – не знаю, що й сказати на це. Хіба я не міг би і всім послати благословення, яке послав власне тобі? Ти малим покараний за багато і велике; пильнуй же над собою вперед неослабно, щоб винищити вісім іноплемінних народів. У перебуванні своєму не захоплюйся дитячими справами і придбай скоріше суворість, ніж простоту. Багато разів чув ти: “Без совета ничесоже твори” (Сир. 32:21). Про всяку пристрасть і хулу помолися Богу, і Він мало-помалу допоможе тобі. Пильнуй же вперед і збережи це в серці твоєму. Нікому не потрібно знати цього. Що було, те було. Іісус буде з тобою. Прости мені минуле, і виправлюся в майбутньому на віки вічні, амінь.

* * *

15 Тобто куколя святого Варсонофія. Дивись Відповідь 1-шу.

 

Відповідь 45, того ж великого старця до того ж (авви Іоанна), коли він, перебуваючи в тяжкій хворобі, а саме в сильній гарячці, до того ж протягом багатьох днів не вкушаючи їжі та перебуваючи без сну, з наріканням, через дію ворожу, вигукнув на авву16 та братів, які йому служать.

Брате, навіщо оводяніло твоє серце, і ти залишив Улюбленого і кинувся слідом за ворогом? Не послухав голосу Пастиря Христа, а пішов за вовком дияволом. Що таке постраждав ти? Що зазнав? Що означають ці кличі, які апостол поставив нарівні зі злохулінням, сказавши: “Всяк… гнев… и клич, и хула да возмется от вас, со всякою злобою” (Еф. 4:31). Ти не постраждав понад силу, за словом апостола: “верен… Бог, иже не оставит нас искуситися паче, еже можем” (1Кор. 10:13) та інше. Прокинься від цього сум’яття злих помислів. Сприйми жезл хреста, яким відженеш від себе вовків, тобто демонів. Згадуй слова Писання: “Вскую прискорбна еси, душе моя? и Вскую смущаеши мя? уповай на Бога, яко исповемся Ему, спасение лица моего и Бог мой” (Пс. 41:6). А вперед пильнуй і бережися гарячкувати, як нерозумне дитя, яке ще не має почуття (самосвідомості); бо ти маєш зійти з Христом на хрест, бути прибитим цвяхами і пронизаним копнем. Чого очікуєш, окаянний, волаючи проти Христової сили і докоряючи твою братію? Де ж сказане: “честию друг друга болша творяще” (Рим. 12:10)? Досить тобі й цього: сказано: “Даждь премудрому вину, и премудрейший будет” (Притч. 9:9). Потерпи, замовкни і дякуй за все, за словом: “О всем благодарите” (1Сол. 5:18). Очевидно ж, що дякувати слід і в потребах, і в скорботах, і в хворобах, і в розраді. Безперестанку призивай Бога, і Він перебуватиме з тобою і подасть тобі силу в ім’я Своє; Йому слава на віки віків, амінь.

* * *

16 Тобто на ігумена Серіда.

 

Відповідь 46. Коли авва Іоанн відчув полегшення від хвороби і прийшов до тями після колишніх спокус, ворог навів на нього страшні сни, щоб знову збентежити його; не досягнувши цього, знову уявив йому (уві сні) начебто монастир і церкву та багатьох людей, які приходили туди для отримання допомоги. Зміцнюючи його (у цих спокусах), старець пише йому таке:

Слава в вишніх Богу, брате: ворог наш диявол наважився, “яко лев рыкая, поглотити” (1Пет. 5:8) тебе, але не дозволила йому цього Божа рука, що завжди покриває нас. Коли ж він побачив, що не попускається йому виконати бажання його, став бентежити твій розум; чому і представив тобі деякі речі за допомогою поганих своїх снів. Бачачи ж, що Господь не попускає тобі спокуситися до кінця, або понад силу твою, і, як лукавий у злості своїй, (ворог) уявив тобі (уві сні) церкву і монастир, як би для допомоги. Ти ж утверди серце твоє, покладаючи на ньому без збентеження хресне знамення в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, і вірячи, що це допомагає нам знешкодити голову ворога. Придбай смиренне серце і віддай славу Тому, Хто врятував тебе від тенета диявола17; постраждав же ти це за нерадіння.

* * *

17 У слов’янському перекладі: смертныя.

 

Відповідь 47, того ж великого старця до того ж, який впав у боротьбу, що склалася з різних помислів, вельми тяжку і для багатьох незбагненну.

Скажи братові Іоанну: дивуюся любові твоїй, як ти не розумієш справи! Бачачи багато твоїх скорбот, не раз посилав я тобі благословення, щоб ти отримав через них силу за Богом. Тобі треба завжди міркувати про те, що написано в псалмі: “Pече, и ста дух бурен, и вознесошася волны его: восходят до небес и низходят до бездн: душа их в злых таяше” (Пс. 106:25,26). Усе це спіткало нас, і ми повинні перетерпіти ці лиха, доки не досягнемо “в пристанище хотения” Його (Пс. 106:30), як я і раніше писав тобі. Бог не віддав тебе в руки ворогів твоїх, і ти не віддавай сам себе в їхні руки. Якщо зробиш так, Бог не зрадить тебе. Чи бажаєш позбутися скорбот і не обтяжуватися ними? Чекай великих – і заспокоїшся. Згадуй Йова та інших святих, яких скорбот зазнали вони; придбай їхнє терпіння, і втішиться дух твій. Мужайся, міцнішай і молися за мене, згадуй слова мої, і душа моя оновиться.

 

Відповідь 48. Коли авва Серід з певної причини забарився віднести авві Іоанну попередню відповідь, останній сильно докоряв йому, і тим вельми засмутив. Потім, коли деякі з братії, які через неміч свою користуються послугами інших, переказали авві Іоанну про різні справи, які начебто марно і даремно роблять у гуртожитку, він, замість того, щоб напоумити й утримати їх від подібних пересудів, сказав, що ці справи і йому не подобаються. Почувши ж від авви Серіда, що він (авва Серід) зробив їх за порадою старця, сказав йому: старець залишив тебе діяти за своєю волею. З цієї-то нагоди послав йому старець нижченаведену відповідь, пояснюючи в ній, що те, що видається нам неправильним, робиться за особливим влаштуванням Промислу Божого, і вище за наше розуміння.

Після довгого часу знову спонукає нас любов погрозити тобі жезлом Христового покарання і заборони, нехай виповниться і на нас слово Писання: “Достовернее суть язвы друга” і т. д. (Притч. 27:6). Якщо покараємо тебе, не слабшай, згадуючи притчу того, хто сказав: “сыне мой, не пренемогай наказанием Господним, ниже ослабей, от Него обличаемь. егоже бо любит Господь, наказует: биет же всякого сына, егоже приемлет” (Євр. 12:5,6). Якщо ж і забороню тобі, то не невідомо тобі сказане апостолом: “обличи, запрети, умоли” (2Тим. 4:2). Немічний! Де розум твій? Ледачий! Де знаходиться думка твоя! Навіщо володарі розуму твого суперечать у тобі учням Владики, бажаючи перешкодити тому, щоб оселився на нього Владика, увійшов до Єрусалима, вигнав із храму Божого тих, хто продає і купує, і осоромив книжників і фарисеїв? Навіщо, коли ти повинен жити в Єрусалимі, вони тягнуть тебе до Вавилона? Навіщо, покинувши воду силоамську, хочеш пити каламутну воду єгипетську? Навіщо ухиляєшся від шляху смирення, яке говорить (собі): “Хто я такий?” і хочеш ходити шляхом розбещеним, сповненим скорбот і бід? Де залишилися слова мої, які день і ніч повторював я тобі? Де те, чого досягати тверджу я тобі так само, як і самому собі, і до чого досяг ти, як сам бачиш? Де я бажаю тебе бачити, і де ти знаходишся? І це за те, що ти не втримуєш язика свого, якому скоро даєш волю, а коли подаєш ближньому пораду, не розглядаєш наперед справи з належною увагою, щоб правильно зрозуміти її. Особливо, (якщо подаєш поради) тому, хто покриває нас заради Бога і вию свою за нас поклав (авві Серіду), якому ми зобов’язані вдячністю і повинні благати, щоб Господь зберіг його від усякого зла для користі нашої та багатьох інших, навчаючись цього від святого апостола, який із вдячністю говорив про деяких: “иже по души моей своя выя положиста” (Рим. 16:4). Як не згадуєш безтурботності, дарованої тобі через нього (Богом), і перебування твого в безмовності, яким користуєшся вільно, як цар? Тоді як він (авва Серід) носить тягар тих, хто приходить до нас, і тих, хто відходить, усуваючи від нас усяке занепокоєння; якщо приходять заради нас, то ми і повинні були б піклуватися про них, а не він. Тому дуже дякую Богові, що благоволив дати нам такого щирого сина, за душею нашою, а ти замість цього нерозумно сказав йому: “Умиваю руки мої від тебе”, і сказав це не один, а багато разів, і через це занурив душу його в великий сум, не згадавши слів апостола: “да не како многою скорбию пожерт будет таковый” (2Кор. 2:7). І якби не рука Божа і молитва отців його, то розтерзалося б серце його. Де заповіді мої, дані тобі: плач, плач, не шукай, щоб тебе вважали за щось, ні в чому не порівнюй себе з іншими, – ті заповіді, якими я привертав на іншу стежку любов твою? Залиш, нарешті, світ, зійди на хрест, скинь із себе земне, струси прах від ніг твоїх, “о срамоте нерадив” (Євр. 12:2), не розпалюй із халдеями печі, щоб не бути спаленою разом із ними гнівом Божим. Вважай кожну людину вищою за себе, – заплач за мерця твого. “Изми первее бревно из очесе твоего” (Мф. 7:5). Віднови скинутий дім твій, вигукни: “Сыне Давидов, помилуй мя… да прозрю” (Лк. 18:38,41). Зрозумій сказане: “да всяка уста заградятся” (Рим. 3:19), і не говори більше багато слів. Зачини двері твої (див. Мф. 6:6) для ворога. Зважуй слова свої і зроби замок до дверей твоїх (див. Сир. 28:29). Ти знаєш, до чого я кажу тобі: розумій сказане; потрудися вникнути в слова мої, і знайдеш у них плоди, гідні Бога; не посором сідин того, хто молиться за тебе день і ніч. Господь нехай дасть тобі зрозуміти і виконати це зі страхом Його. Амінь.

А як ти сказав авві Серіду: старець залишив тебе діяти по своїй волі, то значить, я один понесу осуд, який виголосив Господь через пророка: амінь кажу тобі: якщо побачиш брата твого, що ходить дорогою не доброю, і не скажеш йому, що шлях цей поганий, то: “крове же его от руки твоея взыщу” (Ієз. 3:18). Бережися, щоб не бути зганьбленим від (ворога), і послухай поради апостольської, за якою ми повинні “слово воздати” (Євр. 13:17) про нього (авву Серіду). Але ви не розумієте, що означає сказане18.

* * *

18 За іншим читанням: те, що відбувається.

 

Відповідь 49. Подякувавши старцю за виправлення, авва Іоанн просив його частіше писати до нього про спасіння душі. Також написав і про помисел, який бажав повідомити авві (Серіду), і просив старця, щоб він передав йому його.

Брате Іоанне! Не знаю, що це означає? Я написав тобі (все) від альфи до омеги, від устрою новоначального до досконалого, від початку шляху до кінця його, від скидання старої людини з принадами її, до вбрання в нову, створену за Богом (Еф. 4:22, 24), починаючи від того, щоб бути чужим від землі чуттєвої, до того, щоб зробитися небожителем і спадкоємцем мисленої землі обітованої. Вникни в мої послання, розжуй те, що міститься в них, і спасешся. Якщо ти тільки зрозумієш це: у них полягає Старий і Новий Завіт. Заглиблюючись у розуміння їх, ти не матимеш потреби в іншій книзі. Відкинь забуття і відступи від темряви; нехай буде серце твоє в мирі з (зовнішніми) почуттями, і все це здійсниться над тобою. Ідоложертвенний дим зникне з уявної твоєї Ніневії, і поширяться по ній пахощі пахощів духовного – покаяння, і втримає покарання, що загрожує їй низверненням. Де заснув ти? Навіщо ти поклав собі на чільне місце (мої) відповіді, які слугують твоєму спасінню? І не тільки для твого, а й для спасіння всіх, хто заглиблюється в них із вірою. Не слухай вперед цих сновидінь. Прокинься від обтяжливого сну, поспішай досягти Сігора, щоб не заскочило тебе руйнування цих п’яти міст; не обертайся назад, щоб не стати соляним стовпом. Будь мудрий “яко змия” (Мф. 10:16), щоб не спокусили тебе вороги твої, і незлобивий “яко голубие” (Мф. 10:16), щоб за захоплення в протилежне не повстала на тебе брань. Будь вірним рабом Владики, – інакше станеш рабом багатьох. Не віддаляйся від Нього; бо за це-то і був засуджений невірний (див. Лк. 12:46). Спостерігай за собою, як перебуваєш ти (в келії). Скажи собі: “Навіщо я веду таке життя? що придбав я від цього перебування?” І людинолюбний Бог просвітить серце твоє розумінням. Він уже позбавив тебе від усіх земних турбот. Слухай собі, брате мій, де ти перебуваєш і чого бажаєш. І Бог допоможе тобі в усьому. А про той помисел, про який ти просив мене сказати синові моєму (Серіду, скажу, що) міг би і я передати йому його, але якщо ти сам не скажеш йому, то цим віддалиш себе від досконалої і щирої любові до нього. Якщо у вас, за Писанням, “одно сердце и одна душа” (Діян. 4:32), то (пам’ятай, що) ніхто нічого не приховує від свого серця. Умудрися; ти ще жорстокосердний. Господь нехай пробачить тебе.

 

Відповідь 50, того ж великого старця до того ж, на запитання його: чи повинно йому, після Святої Великої седмиці, ні з ким більше не розмовляти?

Після свята мовчи п’ять днів на тиждень, а два дні, якщо трапиться потреба, розмовляй. – І знову повторю тобі, що повинен ти робити: постарайся по силі твоїй залишити всі піклування (про стороннє); бо Бог влаштовує корисне для всякої людини: або розчулює серце її, або через іншого збуджує її до корисного.

 

51. Після свята прийшов один єпископ, бажаючи розмовляти з аввою Іоанном, також дехто з новоначальників хотів запитати його про помисли свої; чому він і послав запитати про це того ж великого старця.

Відповідь. Ти знаєш, що ми ніколи не покладали уз ні на кого, нижче на самих себе. А як я вже сказав тобі: п’ять днів на тиждень мовчи, а два дні розмовляй, то не переймайся і цим (пришестям єпископа), а розмовляй тоді, коли я сказав тобі; розмовляючи ж, не переймайся, що сказати і як сказати, бо, по слову Христовому, “Дух Отца вашего есть глаголяй в вас” (Мф. 10:20). Щодо ж братії, про яких згадав ти, у разі потреби не відрікайся (говорити з ними), і Бог допоможе тобі. Амінь.

 

Відповідь 52, того ж великого старця до того ж, коли він говорив про безлад у світі.

Брате, поки є в нас час, будемо уважно ставитися до себе і навчатися мовчання, бо все прийшло в замішання. І якщо хочеш бути спокійним у всьому, будь мертвим у ставленні до кожної людини, і заспокоїшся. Зрозумій, що я кажу це щодо помислів, щодо всяких справ поводження з людьми і турбот; безмовствуй з світом.

Відповідь 53. Після попередньої відповіді авва Іоанн хотів зовсім припинити бесіди; один із братії вельми сумував за цим і благав його не відмовлятися за потреби розмовляти з ним. Зглянувшись, він обіцяв йому це і запитав про це старця, а так само і про коловій19, надісланий йому одним братом, – чи прийняти його?

Брате! Я послав тобі слово: залиш усі турботи. Чого ти ще хочеш? Слухай себе сам: жнива великі, не полишай їх, не май наміру збирати виноград після тих, хто збирає його; але залиш усе і займися (тепер) жнивами й оббиранням винограду, щоб одержати плоди з пшениці й вина: хай укріпиться та зрадіє серце твоє за Господа; міркуй над посланнями моїми: вони написані тобі не даремно. Про коловій же: якщо брат бажає дати тобі його від усього серця свого, прийми, засуджуючи себе, як недостойного.

* * *

19 Короткий безрукавний одяг, або мантія древніх отців.

 

Відповідь 54. Брат, маючи вельми тяжку боротьбу і соромлячись вільно сповідувати її авві (Серіду), послав до авви Іоанна, благаючи прийняти його таємно від авви (Серіда) і вислухати помисел його. Авва ж Іоанн не зміг цього зробити з двох причин: не хотів прийняти брата без поради (старця), щоб не подати спокуси іншим, і, з іншого боку, не хотів засмутити його (відмовою); і тому, спантеличений тим, що не знав, що робити, спитав про це особливо того самого великого старця, а разом і про те: чи не зачинити йому (зовсім) дверей своїх?

Скажи братові: хто буде настільки нерозумний, що обере собі справу, яка може нашкодити і прикрий, замість того, щоб робити найлегшу і найрадіснішу, зі смиренністю й увагою (до себе)20. Дверей своїх не зачиняй зовсім: умертвіння (від усього) полягає не в загородженні дверей, а в загородженні вуст. Вітаю тебе лобзанням святим.

* * *

20 За іншим читанням: і молитвою.

 

Відповідь 55. Один старець, єгиптянин, вступивши в монастир, у якому жили ці отці, написав до великого старця єгипетською мовою (бо він був єгиптянин), просячи молитви його та корисного для душі слова; запитував також, чи можна удостоїтися його бесіди; він же грецькою мовою написав йому таку відповідь:

Я поклав собі за правило нікому не писати, але надсилати відповіді через авву (Серіда); тому й не пишу тобі єгипетською, але, будучи переконаний (твоїм проханням), я сказав авві Серіду відповідь грецькою мовою, щоб він написав її тобі, тому що авва не розмовляє єгипетською. У посланні своєму ти називаєш мене улюбленим і батьком своїм у Господі, що знає труди, потреби й небезпеки душі; тому, якщо я батько твій, як ти пишеш, то даю тобі заповідь: не турбуй мене проханням про бесіду зі мною; я не так живу, щоб робити різницю між людьми. Якщо для тебе відчиню двері, то й для всіх; а якщо не відчиню тобі, то – і нікому іншому. Я написав це тому, що ти просив мене, кажучи: удостой мене лагідності твоєї і зроби милість бідній душі моїй. І ще сказав ти в тому ж посланні: гріх мій розлучив мене з тобою, володарю мій! Я ж, благодаттю Христа Сина Божого, досі не розлучався з тобою, але духом завжди перебуваю з любов’ю твоєю. Після цього, у тому ж посланні, ти написав мені: “Помолись за гріхи мої”, і я скажу тобі те ж саме: помолись за гріхи мої; бо сказано: “якоже хощете да творят вам человецы, и вы творите им такожде” (Лк. 6:31). Хоча я і окаянний і менший за всіх людей, але досі роблю це по силі моїй, заради Того, Хто сказав: “молитеся друг за друга, яко да исцелеете” (Як. 5:16). Якщо ми мандрівники, брате, то мандрівники й будемо. Не будемо вважати себе за щось, і ніхто не дасть нам жодного значення, і будемо спокійні. Вступивши до нас, подвизайся в терпінні; бо сказано: “претерпевый же до конца, той спасен будет” (Мф. 10:22). Найбільше ж старайся померти для всякої людини, і спасешся. Скажи помислу своєму: я помер і лежу в гробі. Повір мені, возлюблений, що, спонукуваний любов’ю Божою сказати любові твоїй все це, я перевершив усю міру. – Хто я, найменший? А тому й прошу вибачення, кажучи: Господа заради пробач мені, хто пустословить, і помолися за мене, рабе Божий Аврааме.

 

Відповідь 56, того ж великого старця до авви Павла, який, перебуваючи в безмовності, хотів прийняти до себе якогось сліпого брата, щоб послужити йому.

Брат Павло! В одній притчі говориться: чи бачив ти юнака, що біжить? Знай, що обдурив його старець. Старець, який обманює нас, є сатана; заздрячи, він хоче втягнути нас у халепу, під приводом правди. А того ми не знаємо, що багато хто, бажаючи витягти інших із річки, самі потонули разом із ними. Будь обережний, розглянь, з якого боку хоче ворог вловити тебе. Коли ж питаєш мене і отримуєш відповідь, ворог змінює один вид підступів своїх на інший – найлютіший. Бог не вимагає, щоб ти понад силу свою робив добро ближньому; бо Він каже так: не перестанеш благотворити ближньому, “елико аще обрящет рука твоя” (Еккл. 9:10). Припустімо, що сліпий той прийшов до тебе, а ти і сам сильно захворів: хто ж послужить тоді тобі і йому? Якщо ж хто-небудь і послужить тобі охоче, але ворог, що навіює тобі ці уявні правди (чесноти), буде твердити тобі: дивись, ти завдав гуртожитку обтяження; а така людина, як і сам ти знаєш, нестерпна для інших; бо, як говорить Писання, чоловіка або старця “малодушна… кто стерпит?” (Притч. 18:14). Якщо ж тобі потрібно зазнати на власному досвіді кілька важких днів, виконай, що бажаєш. Якби мене не питали, я не сказав би ні слова, але й те, що кажу тепер, кажу з любові Христової, щоб не впав в оману брат мій. Якщо ж співчуваєш (сліпцеві) Бога заради і віриш, що Бог сильний допомогти йому, помолися Господу, і Він зробить із ним, що Йому завгодно. Я не зв’язав тебе, брате, і не заповідь дав тобі, але пораду: чини ж як хочеш, пробач мене Господа заради і помолися за мене, найменшому.

 

Відповідь 57, того ж великого старця до того ж, який, почавши з одним бесіду про віру, як нездатний до такого дослідження, зніяковів під час змагання.

Божественний апостол, натхнений Духом Святим, сказав: “верен… Бог, Иже не оставит вас искуситися паче, еже можете, но сотворит со искушением и избытие, яко возмощи вам понести” (1Кор. 10:13). Однодушний і щиро возлюблений брат! Сповіщаю тебе про Господа, що, бачачи твою скорботу і збентеження від спокуси, яка тебе спіткала, я поболів (серцем) так сильно, як ніколи, – особливо пригадавши слова апостола: “Кто изнемогает, и не изнемогаю? Кто соблазняется, и аз не разжизаюся?” (2Кор. 11:29). І ще: “аще страждет един уд, с ним страждут вси уди” (1Кор. 12:26). Якщо я і не чиню по-апостольськи, але чув, що апостол заповідав “радоватися с радующимися, и плакати с плачущими” (Рим. 12:15). Слава Вишньому Богові, Який не попустив ненависникові добра – ворогові вилити на тебе всю злість свою так, як йому хотілося; бо він бажав би і живих поглинати людей, як свідчить про це верховний апостол Петро, кажучи: “яко лев рыкая, ходит, иский кого поглотити” (1Пет. 5:8). Владико мій, не будемо так скоро приймати збентеження від лукавих помислів, щоб повставати і бентежитися на ближнього нашого: це відбувається не інакше, як за дією диявольською. – Куди поділося: “Блажен муж, иже претерпит искушение: зане искусен быв” (Як. 1:12) та ін.? Написав же я це любові твоїй – не як тому, хто потребує повчання, бо якщо вникнеш у Писання, то і зрозумієш, і будеш пильнувати над собою більше за мене, бо я окаянний і немічний, і ось ще ношу тільки ім’я, – а від сердечної хвороби та сильної за Богом любові написав тобі це з багатьма слізьми. Нехай утвердить серце твоє в страху Своєму Той, Хто утвердив і поставив небо; і нехай заснує будівлю твою “на твердом камени” (Мф. 7:25) Той, Хто заснував “землю на водах” (Пс. 135:6); і нехай заборонить спокусам твоїм Той, Хто заборонив “ветрам и морю” (Мф. 8:26); нехай усуне від тебе забуття заповідей Той, Хто віддалив “востоцы от запад” (Пс. 102:12); нехай проявить ласку до твоїх душевних сил, як “щедрит отец сыны” (Пс. 102:13). І нехай просвітить серце твоє Той, Хто просвітив (див. Еф. 1:18) затьмарених раніше; і нехай дасть тобі терпіння пожити зі мною, якого ти полюбив, мирно, до останнього подиху, як задовго до цього оголосив нам це по благодаті Своєї Той, Хто Сказав нам це по благодаті Свої: “претерпевый… до конца, той спасен будет” (Мф. 10:22). І нехай дарує Він нам (дотримати) до кінця той мир один з одним, який Він дав учням Своїм (Ін. 14:27). І нехай сподобить нас досягти досконалої любові до Нього (1Ін. 4:18) Той, Хто сказав: “Аще любите Мя, заповеди Моя соблюдите” (Ін. 14:15). І ще Він же сказав: “о сем разумеют вси, яко Мои ученицы есте, аще любовь имате между собою” (Ін. 13:35). Якби ми мали таку любов, ніщо не розлучало б нас одне від одного до смерті. Втім, написано: “И ныне, Израилю” (Повт. 4:1); і ще: “Аще дух владеющаго взыдет на тя, места твоего не остави” (Еккл. 10:4); а я скажу тобі слово Рут: “да не будет ми разлучатися от тебе, но смерть разлучит между мною и тобою” (Рут. 1:17). Якщо ж ти похитнеш що-небудь із цього, тоді я ні в чому не буду винен: ти сам побачиш (наслідки цього) і даси відповідь у день Страшного Суду; бо я з радістю покладаю душу мою на смерть за тебе – брата мого. Втім, кажу тобі це не як заповідь. Мовчи з надією, – дивуючись Богу і прославляючи Його за те, що Він позбавив тебе великих небезпек, скорбот і різних спокус. Тому слава, амінь. Пробач мені, що багато базікав, бо від великої печалі й великої радості продовжив я слово моє до тебе. Господь із тобою, коханий мій!

Отримавши цю відповідь, (авва Павло) оголосив старцеві таке:

Владико і пане мій, пробач мене Господа ради і помолися за мене. – Відносно ж печалі моєї і збентеження, ти знаєш, владико, що вони походять від диявола: бо я з дитинства прийняв віру трьохсот сімнадцяти святих і богоносних отців, і ніколи не приймав, крім цього, жодного іншого вчення, а (тепер) бентежуся. Якщо тобі відомо, отче мій, що я бентежуся даремно, дай мені слово, що пан мій відповість за мене Богові, а мені від цього не буде жодної шкоди, і тоді я позбудуся смутку й збентеження, а тепер дуже страждаю від них, як людина проста й нерозумна, і покараний за багато гріхів моїх. Не звинувати мене, владико, але напиши, що даєш прощення; допоможи мені в цій (справі) сприятливими твоїми молитвами, і я вірю Богові, що ти знайдеш окаянну мою душу.

 

Відповідь 58.

Якби ти зрозумів написане тобі мною, то міг би зрозуміти, що я і сам собою написав тобі те, про що ти просиш; бо сказане мною: “Душу мою покладаю за тебе”, саме те й означає, що я відповідаю за любов твою. Не соромлюся сказати тобі, брате мій, що ти не можеш міркувати про віру; а якщо не можеш, то й не міркуй; бо цим накликаєш на себе лише скорботу і збентеження. Твердий у вірі, якщо говоритиме й змагатиметься з єретиками або невірними, ніколи не збентежиться; бо має всередині себе Іісуса, Начальника миру й тиші. І такий, після мирного змагання, може з любов’ю привести багатьох єретиків і невірних до пізнання Спасителя нашого Іісуса Христа. Тому, брате, оскільки міркувати про інші предмети вище за твою міру, то тримайся царського шляху, кажу, віри трьохсот сімнадцяти святих отців, у яку ти і хрестився: вона містить у собі все з точністю для тих, хто досконало розуміє. Мовчи, уважно розмірковуючи про гріхи свої і про те, як зустріти тобі Бога. І якщо таким чином дотримаєшся заповіді моєї, краще ж сказати, Божої, свідчу, що я дам за тебе відповідь у той день, у який Бог судитиме таємниці людські. Не засумнівайся в цьому, щоб не впасти в гірше; бо і солодке перетворює на гірке ворог, від якого, по-перше, нехай позбавить нас Господь Іісус. Не турбуйся відтепер про предмети, тобі не призначені; бо Господь узяв від тебе всі турботи. Лукавий же демон, бачачи, що ти позбувся (від них) молитвами святих, знайшов засіб залишити в тебе хоча б частину диму такої спокуси. Помолися за мене, брате, нехай не буде сказано і мені: “научая… инаго, себе ли не учиши” (Рим. 2:21). Остерігайся знову спіткнутися в цьому, нехай не засмутиш мене, возлюбленого твого. Господь нехай покриє нас крилами Своїми, амінь.

 

59. Інший брат запитав того ж великого старця, як розрізняти помисли: який (походить) від Бога, який від єства і який від демонів.

Відповідь. Сину мій Феодоре! Запитуючи про це, вникни добре, про що ти запитуєш, і приготуй себе до виконання цього на ділі. Бо в Писанні сказано: “не высокая мудрствующе, но смиренными ведущеся” (Рим. 12:16). Те, про що ти питаєш, стосується людей, які досягли великої міри (духовного віку). Якщо внутрішнє око не буде очищене багатьма лікуваннями, то воно не може позбутися тернистості й волчців і зібрати гроздь винограду, що укріплює й звеселяє серце. Якщо людина не досягне цієї міри, то не може розрізняти (оних помислів), але буде зганьблена демонами і впаде в спокусу, повіривши їм, бо вони змінюють речі, як хочуть, особливо для тих, котрі не знають підступів їхніх. Возлюблений! Покладайся на Господа, “и даст ти прошения сердца твоего” (Пс. 36:4). Кажи Йому в усіх випадках: нехай буде, Господи, “не еже Аз хощу, но еже Ты” (Мк. 14:36), і Він зробить із тобою з волі Своєї. Тепер вислухай, сину мій, яка відмінність помислів, про які ти запитав. Коли навіює тобі помисел зробити що-небудь з волі Божої, і ти знаходиш у цьому ділі радість, і водночас скорботу, яка їй протистоїть, то знай, що цей помисел від Бога, і спонукай себе перетерпіти, за словом апостола: “умерщвляю тело мое и порабощаю, да не како, иным проповедуя, сам неключимь буду” (1Кор. 9:27), і виконай волю Божу. Якщо ж прийде тобі природний помисел, тобто бажання природне, розглянь його старанно, і будеш у змозі розсудити про нього, бо Божественне Писання говорить: “Сего ради оставит человек отца своего и матерь и прилепится к жене своей, и будета два в плоть едину” (Бут. 2:24). Апостол, знаючи, що воля Божа полягає в тому, щоб ми залишили не тільки демонське, а й природне, сказав: “плоть не пользует ничтоже” (Ін. 6:63). Але той, хто приліплюється до дружини, плоть є, а той, хто приліплюється до Бога, “дух есть” (1Кор. 6:17). Тому тим, хто бажає бути духовними, треба відкидати плоть: бо що не корисно, те й шкідливо; а шкідливе треба відкидати. А тим, хто бажає у світі жити благочестиво, апостол сказав: “Честна женитва” (Євр. 13:4), та ін. А помисли, що походять від демонів, насамперед бувають сповнені збентеження й печалі й тягнуть слідом за собою потайки й тонко, бо вороги одягаються в одяг овечий, тобто навіюють думки, мабуть, праві, а “внутрь же суть волцы хищницы” (Мф. 7:15), тобто захоплюють і “прельщают сердца незлобивых” (Рим. 16:18) тим, що здається добрым, а насправді є зловредним. – Писання говорить про змія, що він “мудрейший”, а тому і бережи завжди його “главу” (Бут. 3:1,15), щоб він не знайшов у тебе нори і, оселившись у ній, не спричинив спустошення. Отже, якщо і ти бажаєш стати духовним, відклади тілесне; бо від чого хто відрікається, те й відкидає; і слухай слова Самого Господа: “аще кто хощет по Мне ити, да отвержется себе и возьмет крест свой и по Мне грядет” (Мф. 16:24). А як відрікається від себе людина? – Лише тим, що залишає природні бажання і піде за Ним. Тому-то й говорить Він (тут) власне про природне, а не про неприродне; бо якщо хто залишить (тільки) неприродне, то він не залишив ще нічого зі свого власного, заради Бога; тому що протиприродне не належить йому. А той, хто залишив природне, завжди волає з апостолом Петром: “се, мы оставихом вся и вслед Тебе идохом: что убо будет нам?” (Мф. 19:27), і чує блаженний голос Його, і обітницею засвідчується у наслідуванні життя вічного. Що залишив Петро, будучи небагатим, і чим хвалився, якщо не залишенням природних своїх бажань? Бо, якщо людина не помре для плоті, живучи духом, вона не може воскреснути (душею). Як у мерця зовсім немає бажань природних, так немає їх і в духовно-вмерлому для плоті. Якщо ж ти не досяг міри духовної, а ще немовлятствуєш розумом, то змирися перед учителем – нехай “накажет тя милостию” (Пс. 140:5), і “без совета ничесоже твори” (Сир. 32:21), хоч би що й здавалося тобі, здавалося б, добрим, бо світло демонів перетворюється згодом на темряву. Отже, якщо тоді, як ти що-небудь чуєш, думаєш, або бачиш, хоча мало збентежиться серце твоє, то це демонське. Прийми ж написане тобі стисло, вірячи, що якщо потрудишся здобути в цьому успіх, то Бог, Який усім дає буття, дасть і тобі, разом із ними, успадковувати блага Його у Христі Іісусі, Господі нашому, Котрому нехай буде слава, честь і держава, нині і повсякчас і на віки віків.

 

Відповідь 60. Тоді як (великий) старець нікого не приймав до себе, окрім свого учня авви (Серіда), той самий брат через листи просив поговорити з ним, кажучи, що і авва Мойсей, й інші отці брали до себе тих, котрі мали в тому потребу. Старець відповідав йому на це письмово і з передбаченням, виконання якого ми побачили насправді. Він сказав, що здасться йому, і при тому яким чином, і для чого, саме заради невіруючих в Іудеї. Після того, як той же брат впав у спокусу невір’я і говорив, що в келії зовсім немає старця, і авва (Серід) вигадує ніби він там, старець покликав цього брата та інших, що перебували на тому місці, вмив їм усім ноги, і я, грішний, (говорить про себе авва Серід) удостоївся цього омовіння. Після чого той брат, прийшовши до тями і згадавши відповідь цю, сповідував нам своє невір’я і передбачення старця, і всі ми прославили Бога. Відповідь же старця була такою:

Брате, ніхто не знає таємниць іншого, як тільки “дух человека, живущий в нем” (1Кор. 2:11). Кожен знає, що в нього в домі і що зібрав він у скарбницю свою, і, судячи з цього, приділяє і на прожиток інших. Ми і від Владики маємо повеління будувати “столп не прежде, нежели разочтем имение” (Лк. 14:28). Ти порахував мені святих, багатих по духу, і потішив мене знанням твоїм, а ще краще, якби й справами. Розглядаючи їхнє життя, знаходжу, що скільки вони надлишкували добрими справами, стільки я злими. Вони по дерзновенню до Бога робили це (приймали інших), а я, і не роблячи (не приймаю нікого), тремчу, знаючи вчинене мною і згадуючи того, хто сказав: “научая… инаго, себе ли не учиши” (Рим. 2:21). Я чую голос, який докоряє мені і каже: “Лицемере, изми первее бревно из очесе твоего” (Мф. 7:5), та інше. Прагну ж “вилучити” і не можу, але не впадаю у відчай, а сподіваюся досягти цього. – Скажи мені, брате, якщо хто скаже жебракові: “Інші багато дали, дай і ти, що нічого не маєш”, чи може він виконати це? Що ж (скажу) ще? Багато хто, мучачись спрагою і потім знайшовши воду для її втамування, не цікавиться, звідки взялася вона: з джерела, або від дощу, або з річки, – і багато хто, насолоджуючись світлом сонця, не цікавиться знати, велике воно чи мале, має воно відчуття чи ні; так само і про інші стихії. І про Бога святі отці, коли їх запитували, написали: шукай Господа, а не випробовуй, де мешкає Він. Що ж скажу я тобі, який залишив те, що вимагається від тебе, тобто піклування про гріхи свої, і побажав бачити мене – черв’яка смердючого, землю і попіл? Однак і я, божевільний, з радістю послав тобі відповідь, помиляючись і вважаючи себе чимось, і забув написане, що “себе быти что, ничтоже сый, умом льстит себе” (Гал. 6:3). Так, я помилився в цьому і говорив, будучи недостойним того; ти ж, як добрий і послушний діяч, трудися і не вимагай цього від мене, який бажає бачити і вітати тебе і всіх, з любові до вас по Богу. Я сам, якщо сповістить мені Бог, припаду до стоп ваших і поклонюся їм, просячи молитов і молитов ваших, щоб позбутися мені від невіруючих в Іудеї (Рим. 15:31). Не будемо, брате, в мріях марнувати днів наших, але потрудимося набути плачу, сповненого сліз21, нехай отримаємо блаженство (див. Мф. 5:4) і постараємося прийти до стану убогих і кротких (див. Мф. 5:3,5), щоб будемо співспадкоємцями їхніми й здобудемо мир (див. Пс. 33:15) з усіма; нехай удостоїмося бути з “сынами Божиими” (Мф. 5:9) і перетерпимо ганьбу і докір, щоб примножилася “мзда наша на небесех” (Мф. 5:12); і постараємося з’явитися Йому з ділами добрими: “да видят человецы добрая наша дела и прославят Отца нашего, Иже на небесех” (Мф. 5:16). Не викриваючи тебе, написав я це; бо себе самого бачу в багатьох гріхах; але безперестанку припадаю, молячись Богові, щоб Він молитвами святих дарував мені і тобі відпущення гріхів, амінь.

* * *

21 Див. відповідь 286.

 

Відповідь 61, того ж великого старця до того ж, який догоджав йому за таку чесноту, наводив вислови з Писання і запитував: чи слід залишити вживати в їжу овочі та жити за прикладом святих отців – із вірою та благопристойно; а також просив його молитов за зцілення очей, що розболілися.

Брате, на мені сповнилося через тебе слово Писання: “людие мои, блажащии вас льстят вы” (Іс. 3:12), та інше. Таке благовоління не допускає нам бачити мерзенність справ наших: воно, як гадаю, шкодить і тим, хто досягнув у міру (духовного процвітання), і відлучає від віри в Бога, Котрий каже: “Како… можете веровати в Мя, славу друг от друга приемлюще?”(Ін. 5:44). Той, хто розуміє смиренність апостола, вибере скоріше буйство, і нехай буде мудрий згодом (1Кор. 3:18). Бо хто показує себе розумним, а не більш духовним, той, дивуюся, якщо уникне осуду, призначеного за пихатість. Про смиренних же сказано, що вони отримують “благодать” (1Пет. 5:5). Якщо хто говорить про солодкість слів Божих, а сам не вкушає її, то цим він показує, що вона гірка. Чи не гірке слово це: “аще кто хощет по Мне ити, да отвержется себе и возмет крест свой и по Мне грядет” (Мф. 16:24)? А якщо воно солодке, то навіщо відкидаємо його, бажаючи виконати свою волю? Хто каже, що він знає шлях, який веде до якогось міста, і однак запитує про цей шлях, той або зневажає його, або, насміхаючись, спокушає інших. Якщо ж хто знає шлях і не хоче йти ним, то такий піддається осуду, як вельми недбайливий. Мав і авва Арсеній розум (духовний), але не показував його, бо, смиренномудріючи, говорив: “Хочу врятуватися і не знаю як”. Якщо хто покаже братові своєму шлях, а сам буде незадоволений йти ним, – буде винен. Шлях же цей полягає в тому, щоб те, що ми проходимо, і те, що залишаємо позаду, не привертало нас назад, інакше з’явимося на тому місці, з якого вийшли, гідні осуду, і праця наша буде марною. Хто хоче досконало пізнати шлях, але не йде з тим, хто знає його досконало, той ніколи не досягне граду (небесного). Залиш волю свою позаду себе, і смиряйся протягом усього твого життя, і спасешся. На запитання твоє про овочі (скажу): сам не шукай, а якщо дадуть – прийми і їж, зітхаючи, як винний осуду за солодкість (їжі твоєї). Якщо згадуєш про святих, то наслідуй і досконалість їхньої самовіддачі, і розчинену ділами віру їхню, бо “вера без дел мертва есть” (Як. 2:20); а якщо кажеш, (що хочеш жити) благопристойно, то не знайдеш діла прекраснішого за те, що здійснюється зі смиренністю: це-то і є слухняність. Хтось сказав, що син слухняний у житті. Щодо очей твоїх (скажу): Той, хто створив їх, сильний і просвітити їх разом із внутрішніми очима, якими якщо бачимо, за словом Спасителя, то не маємо потреби в цих (тілесних), як таких, що дивляться на суєту світу. Бог сильний створити, нехай удостоїмося і ми бути зі спасенними на славу всесвятаго імені Його. Амінь.

 

Відповідь 62, того ж великого старця до того ж, який запитав його разом з іншими: хто дав дияволу начальство і владу?

Якщо бажаєте знати те, що для вас зовсім не потрібно, – тобто хто дав дияволу начальство і владу, то пізнайте це з нижченаведеного і, через непорозуміння ваше, не вважайте Бога винуватцем зла. Візьміть приклад із самих себе: якщо хтось із вас, за власним свавіллям, ухиляється до зла, то він владно чинить це зло і буває судимий Богом, як такий, що вчинив зло самовладно. Але хто дав йому владу? Чи не Бог? За що ж Він засуджує його? – Через норовливість ворога не вважайте, нібито Бог дозволяє на зло. Зовсім ні, це несправедливо! Хоча деякі зі святих і сказали (щось подібне); але ви не цілком розумієте, в якому сенсі вони сказали це. Бог не утримав диявола, не завадив йому чинити зло; тому й сказано, що Бог дав йому начальство і владу. Пізнайте це з цих слів: “Аз же ожесточу сердце фараоново” (Вих. 7:3; див. Вих. 10:20). – Якщо так, то як же Він засуджує його? – Це говорить Він тому, що не покарав його раніше. Кожен може пізнати це і з книги Йова, де розповідається, що диявол занапастив його майно і дітей; розсуди ж, що сказав Іов: “Господь даде, Господь отъят: яко Господеви изволися, тако бысть: буди имя Господне благословено [во веки]” (Йов. 1:21). Чому Йов не іменує того, хто згубив, але Того, Хто довготерпів і міг перешкодити і утримати це зло? Поміркуй також, що не чому інакше сказано дияволу: “се, предаю ти его” (Іова) (Йов. 2:6), як тільки тому, що диявол засуджував Бога, називаючи Його винуватцем подяк, що їх виказував цей праведник за доброчинність, яку він на нього виливав. – Отже, оскільки Бог диявола не втримав, то й говориться, що Він ніби дав йому начальство і владу. Бог спочатку довірив йому добру владу і, одного разу давши, не забрав її; він же (диявол), прийнявши, відкинув її, і натомість зодягнувся в владу злу. А оскільки Бог не став на заваді йому, то й говориться, що Він дав дияволу начальство і владу. Не сказано в Писанні: “не восхоте благословения”, і Бог віддалив його від нього, але: і віддалиться від нього (Пс. 108:17). Не вважайте ж Бога винуватцем лиха, бо ця думка піддасть вас осуду, бо (вважайте, що) диявол сам собі обрав начальство над усяким злом, а Бог не став йому на заваді, бо в Писанні сказано: “И возлюби клятву, и приидет ему” (Пс. 108:17), а не говориться, що Бог наклав на неї клятву. Отже, перебувайте непохитні в Господі, віруючи, що Він є Начальником життя нашого і всього доброго, і вибачте мені, що я захопився вашими дитячими питаннями і залишив належну досконалість. Чада! Нехай благословить і нехай примножить плоди ваші Господь Іісус Христос в ім’я Отця, зі Святим Духом.

 

63. Тим часом і наглядачеві лікарні, який запитав: чи можна вивчати лікарські книги? (старець) відповідав:

Корисніше займатися лікарськими книжками, ніж обертатися думками в пристрастях, тому що, (сказав старець), ми ще не прийшли до такої досконалості, щоб зовсім позбутися полону пристрастей.

Святий відповідав обом пристойно і розважливо; сказавши ж: “Вибачте, що я захопився дитячими питаннями”, натякає або, точніше сказати, ясно показує, що такі запитання воістину властиві лише дитячому сенсу і сповнені великого нерозуміння, до того ж і згубної гордості.

 

Запитання 64, того ж до іншого старця: що мені робити, отче мій, я залишив дружину і дітей, і тепер сумую, що нікому про них піклуватися?

Відповідь. У отцівських переказах розповідається, що хтось, будучи скривджений іншим, прийшов до старця22 і сказав: “Мене образила одна людина, і я хочу помститися за себе”. Старець відповідав йому: “Ні, сину мій, залишимо помсту Богові”; але коли не міг умовити скривдженого, то сказав йому: “Станемо на молитву”. Під час молитви старець почав говорити вголос: “Боже! Ми не маємо більше потреби в Твоєму піклуванні про нас, бо самі хочемо мстити за себе”. (Почувши це, брат) прийшов у розчулення і сказав: “Прости мене, авва, я не буду більше мстити за себе”. Так само і я кажу тобі, брате, якщо ми дбаємо про дружину і чад, то Бог уже не дбає про них. Якщо ж залишимо ці турботи, то Бог подбає і про них, і про нас. Отже, не думай про те, щоб піклуватися або молитися про них, щоб не утримати їх у пам’яті, і не збереглася пристрасть у душі твоїй.

* * *

22 Авві Сисою. Див. “Сказание о подвижничестве святых и блаженных отцов”, стор. 248. (Вид. 1845 р.)

 

Запитання 65, того самого до того самого старця: що мені робити, бо сильна печаль про розлуку з дружиною не полишає мене?

Відповідь. Про чоловіка і дружину сказано: “будета оба в плоть едину” (Мф. 19:5; Бут. 2:24). Якщо відсічена буде якась частина твого тіла, то все воно страждає, поки не зцілиться виразка, і хвороба не припиниться; так і в цьому разі, як при відсіканні частини тіла, не можна не відчувати тобі страждання.

 

Відповідь 66, великого старця до того ж, на те саме запитання.

Якщо “вся возможна верующему” (Мк. 9:23), то де ж віра? Якщо ти обрав собі – бути мертвим, запитай мертвого, чи жадає він своєї дружини? І чи судиться за неї, якщо вона впаде в блуд? Якщо ти залишив “мертвых погребсти своя мертвецы” (Мф. 8:22), то чому не благовістиш царства свого? Доки спиш ти? Прокинься і вклич із Давидом: “Hе уклони сердце мое в словеса лукавствия, непщевати вины о гресех” (Пс. 140:4), якщо ти “паче всех учащих тя разумел еси” (Пс. 118:99). Лукаві демони, що вкладають помисли в серце твоє, знають, що боротьба з помислами про дружину буде для тебе важчою за (інші). Як же сховалося від тебе сказане в Писанні: “верен… Бог, Иже не оставит нас искуситися” (1Кор. 10:13), та ін. Якщо ж це трапляється з нами через неміч нашу, то (треба знати, що) ніхто, будучи сліпим, не звинувачує сонця за те, що воно його не просвітило або не допомогло йому. Якщо віриш за Писанням, що постає “яко паучина” (Пс. 38:12) душа людини, покараної за беззаконня, то навіщо розслаблюють руки твої перед початком боротьби? Якщо Той, Хто перебуває з нами, сильний розтрощити за нас усіх ворогів, то для чого невір’ям і бездіяльністю нашою показуємо, що Він далекий від нас? Якщо нікого немає сильнішого за Нього, і ти хвалишся, кажучи: “яко Ты со мною еси” (Пс. 22:4), кого ж боїшся і тремтиш, маючи з собою Сильного? Але, сповнившись любові, прийми хоча б трохи того небесного вогню, який Владика всіляких прийшов “воврещи на землю” (Лк. 12:49), і щоб, коли ворог вселяє плевели, вогонь цей спалив і винищив їх. Покажи фіміамом, запаленим від вогню цього, щоб Господь, відчувши пахощі кадила твого, приніс їх Своєму Отцю і Животворящому Духу і створив у тебе обитель у твоєму храмі, в якому ти поставив перед Ним жертву живу, святу, угодну Йому. – І тоді, зігрітий цим вогнем, ти безперестанку будеш бажати бути супутником, співгромадянином і співспадкоємцем святих, що виконали це (там), де “око не виде, и ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша, яже уготова Бог любящим Его” (1Кор. 2:9).

 

Запитання 67, того ж до іншого старця, який запитував: що мені робити, отче мій, я відчуваю страх ночами?

Відповідь. Громадяни доти бояться навали ворогів, поки не мають допомоги від царя. Коли ж отримають звістку, що в місто їхнє виступив вождь або воєначальник, то не турбуються більше, знаючи, що начальники піклуються про них. Якщо ж і почують про наближення ворогів, то, маючи захисника, вже не бояться. Так і ми, якщо віруємо в Бога, то не боїмося демонів; бо Бог посилає нам допомогу Свою.

 

Запитання 68, того ж до великого старця, надіслане письмово.

Божественне Писання говорить: “Накажет мя праведник милостию и обличит мя” (Пс. 140:5), але як лікар, роблячи розріз і припікаючи рани, очікує, що хворий через це отримає зцілення; так і хворий, хоч і знає, що операція болюча, але піддається їй, чекаючи на зцілення. Ось і я віддаю себе Богу і святині вашій, вважаючи, що я не сам собою прийшов сюди. Преподобний Отче! ти сам все про мене знаєш, тож скажи мені (що мені робити), тому що серце моє перебуває у великому збентеженні від пристрастей і від помислів. За допомогою твоїх молитов я готовий, якщо буде на те воля Божа, все прийняти від тебе старанно і з радістю, і, як ти наказав, пишу або говорю через господина авву.

Відповідь. Брате, ось, за велінням Божим, посилаю тобі це друге послання, яким благаю любов твою до Бога: пробуди мислене око твоє, що здригається від зневіри, нехай не заснеш у смерть (див. Пс. 118:28; Пс. 12:4). Не спи, нехай пізнає розум твій, як спостерігати за доброю землею твоєю, щоб не виросло на ній тернистості й не придушило насіння, за сказаним: “НОкрест нечестивии ходят” (Пс. 11:9). Але сильний Той, Хто незабаром може розтрощити їхнє іго і ріг. Амінь.

 

69. Того ж великого старця до одного безмовника, який запитував про того, хто служить йому, про збентеження від помислів і про родичів своїх по плоті.

Відповідь. Брате! я кажу тобі, як власній душі моїй. У Писанні сказано: “Блюдите же, да не како власть ваша… преткновение будет немощным” (1Кор. 8:9). Брат, що служить тобі, простий, не бажай навчити його мудрувати, бо через це наведеш на нього гнів; але будь задоволений тим, що він виконує твої потреби, і не подавай йому думки про мудрість. Він живе добре, не бентеж же серця його; тільки досконалі можуть допустити помисел увійти, і знову вигнати його; але ти не внось вогню, щоб він не спалив дубрави твоєї. Не дозволяй узяти одягу твого, щоб не довелося тобі брати його назад зі сваркою. Не спокушай себе збентеженням; бо ти не встоїш у такій спокусі. Слухай себе відтепер і молися за мене. Що ж стосується родичів твоїх по плоті, Господь сказав: “кто есть Мати Моя, и кто суть братия Моя?” (Мф. 12:48), і тому ти не повинен порушувати заповіді Божої і мати дружби з плотськими братами. Якщо ж вони потребують одягу, то чому не згадав ти скоріше жебраків і Самого Христа, Який сказав: був “наг, и одеясте Мя” (Мф. 25:36). Але, зганьблений демонами, ти приводиш собі на пам’ять тих, яких залишив заради Бога, і через це стаєш злочинцем. Горе нам, брате! Що вороги з нами роблять? Чи бажаєш плекати до родичів любов, яку ти і до всіх повинен мати? Молися за них, щоб і вони спаслися благодаттю Христовою. Уваж же собі, щоб не бути більше зганьбленим демонами. Залишивши склади, ми знову повернулися до абетки. Якщо хочеш спастися, спонукай себе померти (для всього земного). Вважай себе за ніщо і прагни до майбутнього, щоб під приводом доброї справи не втягнув тебе диявол у передчасні турботи. – Не турбуйся ні про що (зовнішнє), чи живі рідні твої, чи померли, не посилай (дізнаватися) про те. Згадай Господа, який сказав: “остави мертвых погребсти своя мертвецы” (Мф. 8:22). Себе слухай; рідні не врятують тебе в той страшний день. Багаторазово повторюю тобі: прокинься від найглибшого сну, бо не знаєш, о котрій годині Господь “приидет” (Мф. 25:13), нехай знайде Він тебе готовим. Що ж стосується осквернень (уві сні) – це є падіння душі. Возлюби Іісуса від усього серця твого, і не впадеш навіки. Мир тобі в любові Божій, мир тобі у вітанні святому.

 

70. Один безмовний батько просив цього ж великого старця помолитися за нього.

Відповідь. Коли людина посилає до царя заступника за себе попросити про що-небудь, то завжди молиться не про те, щоб тільки заступника прийняли, а щоб не було відмовлено в проханні, яке послано через нього до царя. Так і ви моліться, щоб я був почутий. Надаючи вам послух, молюся я коротко про здоров’я і спасіння душі і тіла вашого. І якщо буду почутий (Бог же всіляко почує), то припишу це вашим молитвам. Бо я не тільки не схоластик, тобто не праведний, який би міг клопотатися (за вас) словом, але не маю і дерзновенья (до Бога), а вважаю себе за раба, якого ви посилаєте. Отже, нехай почує Господь наші молитви; помоліться і за моє окаянство.

 

Запитання 71, того ж до того ж великого старця. Отче мій, як треба молитися: чи вимовляти: “Отче наш”, як сказав Господь, чи слідувати авві Макарію Скітському, який каже, що не треба багатослівно говорити, а, простягаючи руки, волати: “Господи, як Ти хочеш і як знаєш, помилуй мене”. Якщо ж повстане боротьба, то: “Господи, як Тобі завгодно, допоможи (мені)”. Чи не досконалим тільки заповідано вимовляти: “Отче наш”, та ін.?

Відповідь. “Отче наш” велено вимовляти і досконалим, і грішним: досконалим для того, щоб вони, пізнав, чиїми синами стали, постаралися не відпасти від Нього; грішним же для того, щоб вони, соромлячись, називаючи Отцем Того, Котрого часто ображали, засудили б себе й прийшли до покаяння. Але, як мені здається, (“Отче наш”) більш пристойно грішним; бо грішним властиво казати: “остави нам долги наша”. Які ж борги мають досконалі, що стали синами Отця Небесного? А говорити: “не введи нас во искушение, но избави от лукаваго” – рівнозначно словам авви Макарія: “помилуй” і “допоможи”.

 

Відповідь 72, того ж великого старця до того ж, який просив благословення і запитав про безпристрасність.

Брате! Бог знає корисне. Ти бажав отримати хліб від моєї немочі; але до гробу23 мого не входило більше трьох хлібів, призначених мені на тиждень; тепер же, можливо, за Промислом Божим (трапилося те), чого ніколи сам собою, без мого бажання, не робив колись найсолодший меду син хвороб моїх (авва Серід), до всіх однаково прихильний і користь усіх вважає за свою, – він зійшов до мене, несучи хліб, і я не міг повернути його, кажучи собі: корисно і в цьому відсікти свою волю, переламав цей хліб і послав любові твоїй, засуджуючи себе, як негідного того, що зробив. Господь же нехай виконає по вірі твоїй і мене нехай не засудить. Якщо трапиться про це розмова, то знай, що так сказано тільки для тебе, і можеш повідомити про це і двом братам, які приходять до тебе. Що стосується безпристрасності, це дарування Боже, і Бог дарує його тому, хто бажає. Господь нехай допоможе тобі в тому, до чого прагнеш за страхом і з волі Його. Амінь. Помолися за мене, брате.

* * *

23 Так називає святий свою келію.

 

Запитання 73, того ж до іншого старця. Отче мій, чому добрий старець назвав келію свою гробницею?

Відповідь. Тому, що він спочив від усіх пристрастей, бо зовсім помер від гріха; і келія його, в якій він, будучи ще живим, ув’язнився заради імені Іісусового, як у труні, є місцем спочинку, де не ходить ні демон, ні князь його диявол: вона зробилася святинею, вмістивши в собі оселю Божу. Тож усі і в усьому одностайно прославимо Бога.

 

Запитання 74, того ж до того ж старця. У житіях святих розповідається, що один із них творив сто молитов, інший стільки-то: чи повинні і ми мати міру в молитві, чи ні? І як здійснювати молитви: чи тривалі, чи вимовляти “Отче наш” і братися за рукоділля, і, під час заняття ним, що має робити (розумом)? Так само і про вечірній і нічний час, як проводити його тому, хто перебуває наодинці, і чи треба читати пісні або молитви?

Відповідь. Часи і пісні суть церковні перекази і добре засновані для згоди всіх людей (у молитвах), також і в гуртожитках для згоди багатьох. Скитяни ж ні часів, ні пісень не читають, але наодинці вправляються в рукоділлі, читанні й роздумах і, за деякий час, починають молитву. Коли ж стоїш на молитві, ти мусиш молитися про визволення тебе від старої людини, або вимовляти “Отче наш”, або і те, й інше разом, і потім сісти за рукоділля. А про те, щоб продовжувати молитву, коли стоїш на ній (скажу): якщо ти безперестанку молишся, за словом апостола (1Сол. 5:17), то не потрібна тривалість, коли встаєш на молитву, бо розум твій увесь день перебуває в ній. Коли ж сидиш за рукоділлям, маєш читати або говорити псалми усно, і наприкінці кожного псалма молитися сидячи, як наприклад: “Боже, помилуй мене окаянного!” Якщо ж турбують тебе помисли, то додавати: “Боже! Ти бачиш скорботу мою, допоможи мені”. І коли закінчиш три ряди сітки, стань на молитву і схили коліна, також і стоячи вимовляй сказану молитву. Що стосується вечірнього часу, то скитяни читають 12 псалмів, і наприкінці кожного, замість славослів’я, вимовляють: “аллілуіа”, і читають одну молитву; також і вночі читають 12 псалмів і після псалмоспіву сідають за рукоділля. А хто хоче, читає напам’ять псалми; інший випробовує свої помисли і житія святих отців; інший же, прочитавши 5 або 8 аркушів, читає (псалми), і знову береться за рукоділля. Коли ж хто співає, або читає напам’ять, повинен вимовляти вголос, якщо тільки поблизу його немає іншого, що спостерігає за ним, щоб ніхто не знав, що він робить.

 

Запитання 75, того ж до того ж старця про сон, скільки слід спати і скільки пильнувати, і скількома одягами задовольнятися.

Відповідь. Що стосується нічного сну, то молися з вечора дві години, рахуючи їх від заходу сонця, і, скінчивши славослів’я, спи шість годин, потім встань на бдіння і молись решту чотири години. І в літній час також, але скороти славослів’я і (читай) менше псалмів, у міру стислості ночей24. Щодо одягу: немічний, через слабкість тіла свого, повинен мати зимові та літні шати; а той, хто досяг, за словом апостола, того, щоб жадати, спрагнути, наготствувати (див. 1Кор. 4:11), у всякий час задовольняється одним одягом. Утім, брате, не будемо пишатися, а підемо за смиренням, і не будемо нарікати, маючи по два або по три одяги.

* * *

24 У найкоротший зимовий день сонце в Палестині сходить на початку восьмої години, заходить майже о п’ятій. Найтриваліший літній день має дещо більше 14 годин. Цього дня сонце сходить о 4 годині 57 хвилин, заходить о 7 годині 03 хвилини. Див. “Душеполезное Чтение”. Травень, 1878 р., с. 109. Ст. “Климат Святой Земли”.

 

Запитання 76, того ж до того ж старця. Ти сказав мені, отче мій, щоб я не спав шість годин, але як мені дізнатися, що я не спав шість годин?

Відповідь. Якщо хочеш з точністю дізнатися час, то засни коли-небудь вдень, щоб не знемогти тілом, а ніч не спи всю до ранку і розглянь, скільки тоді прочитаєш напам’ять Псалтиря, і потім розділи (кількість прочитаних псалмів) на кількість годин; і в літню пору так само, і дізнаєшся поділ часу.

 

Запитання 77, того ж до великого старця. Я хворий, отче мій, помолися за мене, щоб я міг із радістю переносити хворобу, і скажи мені, як омити нечистоти?

Відповідь. Люб’язний брате! Ти тішиш мене своїми словами і погоджуєшся зі мною, не розуміючи того, що сам говориш. У проханнях твоїх ти називаєш себе грішним, а грішний є злий раб; ти тепер кажеш, що тебе спіткала хвороба, а хвороба є покаранням. – Отже, покарання послано злому рабу. Якщо тобі важко нести покарання, то перестань бути злим; якщо ж ти злий, то прийми покарання; коли ж тішишся, коли тебе карають, то ти не злий, а хто не злий, той любимий Богом. “Егоже бо любит Господь, наказует” (Євр. 12:6). Розглянь же по істині, хто ти, і обери собі одне зі сказаного. Бог знає, що хоча я і нехтую своїм спасінням, але за силою моєю працюю (в молитвах) про вас, боячись заповіді. А бажаючи омити нечистоти, омий їх сльозами: бо вони чисто омивають усяку нечисть. Поки не замовкне гортань твоя, волайте до Іісуса: “Господи, спаси ны, погибаем” (Мф. 8:25). Очисти серце своє від попелу і запали той вогонь, який Господь прийшов ввергнути на землю: він винищить усе це і зробить золото твоє чистим, а горнило майстерним. Багато потрібно нам тверезості.

 

Запитання 78, того ж до того ж старця. Прошу напоумити мене, чому відбувається слабкість тіла і знемога серця, і чому не можу я постійно зберігати один устав у їжі?

Відповідь. Дивуюся я, брате, і дивуюся, як мирські люди, шукаючи придбань або йдучи на війну, не звертають уваги ані на диких звірів, ані на напади розбійників, ані на небезпеки моря, ані на саму смерть, і не слабшають душею, аби тільки здобути бажане багатство, хоч і не знають вірно, чи отримають його. Ми ж, окаянні й ледачі, які отримали владу наступати на змій і на скорпіонів і на всю силу ворожу, і чули це: “Я єсмь, не бійтеся” (Ін. 6:20), знаючи, безсумнівно, що ми не своєю силою боремося, а силою Бога, який укріплює та озброює нас, знемагаємо та зневірюємося. Чому так? Тому, що не пригвоздилася плоть наша страху Божому (див. Пс. 118:120), і ми ніколи не забували понести хліб наш від голосу зітхання нашого (див. Пс. 101:5,6). Тому переходимо ми з одного в інше, і від одного уставу їжі до іншого, що не прийняли досконало вогню, який Господь прийшов ввергнути на землю (див. Лк. 12:49). Вогонь цей спалив і винищив би терня на уявній нашій ниві; слабкість наша, недбальство і любов до тіла не допускає нас повстати. Господь мені свідок у тому, що я знаю людину25, і вона тут, у цій благословенній громаді (нехай не скаже хто-небудь, що я говорю про себе, і нехай не сприйме мене, нікчемного, за щось), яка, якщо перебуватиме, як є, нічого не їсть, не п’є і не одягається в одяг, до дня, коли Господь її відвідає, не матиме в цьому потреби навік, бо їжа, питво та вбрання її – це Дух Святий. Якщо хочеш позаздрити йому, працюй, старайся, бійся Бога, і Він виконає волю твою, як сказав устами пророка: “волю боящихся Его сотворит” (Пс. 144:19). І я хоча нічого не значу, але заради заповіді (Господньої) роблю по силі моїй. Від Бога ж залежить затвердити (нас), подати (нам) міцність і піднести нас у всяку добру справу, зберегти від усякого зла і врятувати в Царстві Своєму. Тому слава, амінь. – Помолися за мене, і попроси також і старця помолитися з тобою.

* * *

25 Імовірно, старець говорить це про себе, хоча й відхиляє від себе.

 

Запитання 79, того ж до того ж великого старця. Отче мій! Прошу тебе, скажи мені: як набуває хто-небудь смиренномудрість або молитву досконалу? Що роблячи, людина може вважати себе вільною від розсіювання (думок), і що корисно читати?

Відповідь. Брате, Господь навчив нас, як здобути досконалу смиренномудрість, кажучи: “научитеся от Меня, яко кроток есмь и смирен сердцем: и обрящете покой душам вашим” (Мф. 11:29). Якщо і ти хочеш набути досконалого спокою, пізнай, що перетерпів Господь, і ти перетерпи і відсікай у всьому свою волю. Сам Спаситель сказав: “снидох с небесе, не да творю волю Мою, но волю пославшаго Мя Отца” (Ін. 6:38). Досконала ж смиренномудрість полягає в тому, щоб зносити докори і ганьбу, та інше, що постраждав Учитель наш Іісус. Молитва ж досконала полягає в тому, щоб розмовляти з Богом, не розсіюючись думками, збираючи всі свої помисли і почуття. Людина входить у такий (стан), коли помре для всіх людей, для світу і для всього, що в ньому є. І (така) нічого не повинна більше говорити Богові в молитві, як тільки: “избави меня от лукаваго; да будет воля Твоя” (Мф. 6:13,10) у мені, і мати в умі, що вона стоїть перед Богом і з Ним розмовляє. Пізнає ж вона це, коли звільняється від розсіювання помислів і бачить, що розум її, просвічений про Господа, сповнюється радості. Ознакою того, що (людина) торкнулася досконалої молитви, слугує те, що вона не бентежиться більше, хоча б і весь світ її ображав. – Той, хто досконало молиться, є той, хто умертвляє себе світові й спокою його; а коли хто заради Бога старанно виконує свою справу, це не є розсіяння, але ретельність, угодна Богові. Корисно читати житія отців, бо таким чином розум просвічується в Господі.

 

80. Того ж до того ж прохання молитви за себе і за тих, які з ним перебувають.

Діти мої улюблені! Вітаю вас від Господа і молю Його зберегти вас від усякого зла і дати вам терпіння, як Йову, благодать, як Йосифу, покірність, як Мойсею, і мужність у битві, як Іісусові Навинові, володіння думками, як суддям, і підкорення ворогів, як царям Давиду й Соломонові, володіння землею, як ізраїльтянам; і в примиренні Його з вами нехай подасть Він вам прощення гріхів і здоров’я тілесне, як розслабленому; нехай врятує Він вас від хвилювання, як Петра, і нехай визволить вас від скорботи, як Павла та інших апостолів; нехай покроє вас від усякого зла, як чад Своїх щирих; і нехай дасть вам прохання серця вашого для користі душевної й тілесної за ім’я Його. Амінь.

 

Запитання 81, того ж до іншого старця, щоб пояснити йому про міру стриманості.

Відповідь Іоанна. Про міру стриманості в їжі та питті отці кажуть, що треба вживати того й іншого дещо менше, ніж належить, тобто не наповнювати зовсім шлунка. І всякий повинен визначити собі (міру) як у вареній їжі, так і у вині. Під час же зими ніхто багато не п’є; однак і тоді треба пити дещо менше, ніж належить, і щодо їжі чинити так само. Утім, міра стриманості не обмежується тільки їжею і питтям, але простягається і на розмови, і на сон, на одяг і на всі почуття; у всьому цьому повинна бути міра стриманості.

 

Запитання 82, того ж до того ж старця. Скажи мені, отче мій, що значить вживати “дещо менше, ніж належить” їжі, пиття або овочів?

Відповідь. Від усієї кількості їжі, тобто хліба та інших харчів або овочів, відокремлювати без малого одну унцію; а щодо вина і води, від обох відокремлювати менше половини чаші. Якщо ти уважний до себе і не важко тобі пити один тільки раз, це було б добре; якщо ж не можеш, то пий двічі, але щоразу дещо менше, ніж належить. А під час збентеження і брані помислів слід і звичайну кількість (їжі та пиття) дещо зменшувати, тобто їжу на одну унцію, а все пиття на половину чаші, так, щоб взагалі зменшити кількість їжі на дві унції, а пиття на цілу чашу. Помолися за мене, брате.

 

Питання 83, того ж до того ж, як кожен може дізнатися, скільки йому потрібно їсти і пити.

Відповідь. Спостерігаючи за собою протягом кількох днів, щодо всієї їжі, тобто хліба, інших харчів та овочів, людина може з досвіду довідатися, скільки потрібно її тілу їжі та пиття; наприклад: якщо хто-небудь (постійно) п’є по три чаші на день і їсть по одній літрі26 хліба і побачить, що тіло її вимагає більше трьох чаш не через те, щоб вона більше трудилась, або їла солоне, а так, без особливої причини, то це є брань. Коли ж не відчуває лайки, то, якщо може (повинен) із трьох чаш відмовити собі в половині однієї, і в їжі також, замість цілої літри вжити літру без однієї унції.

* * *

26 34 фунта

 

Запитання 84, того ж до великого старця. Просимо тебе, отче мій, скажи нам, скільки це “по силі людини”, чого Бог від нас вимагає. Інший, можливо, домішує що-небудь до цієї міри, вибачаючись своєю слабкістю, і думає, що він виконує все “по силі своїй”. Як нам правильно розуміти слова: “по силі своїй”.

Відповідь. Бог дав людині розум для того, щоб розрізняти речі. Після праці, піднятої в дорозі, або після інших важких справ, людина не може зберегти той самий порядок, якого дотримується вона в інші дні, але виявляється тілу невеличка поблажливість; наприклад: якщо хтось (звичайно) їсть на день півлітра хліба, і з нагоди праці з’їсть ще одну унцію, то він зробив “за силою своєю”, бо йому і потрібно було з’їсти більше. Хто, встаючи щодня опівночі, відпочине зайву годину, з нагоди праці, той також зробив за силою своєю, бо ознака утружнення є (потреба) заспокоїти себе трохи, як було сказано, щоб після цього знову спати, як зазвичай. Робити “по силі своїй” означає вживати дещо менше за належне і їжі, і пиття, і сну.

Спитаєш: яка має бути міра сну? Отці призначають для цього половину ночі. У їжі утримуй себе тоді, коли бажаєш з’їсти ще трохи, і таким чином завжди вживай її помірно.

 

Запитання 85, того ж до іншого старця. Яка має бути пристойна, щоденна міра вина і вареної їжі для того, хто живе усамітнено? І як отці трималися такого суворого правила щодо їжі? І чи всім личить те правило стриманості, яке ви мені сказали; чи отці відповідають згідно з устроєм того, хто запитує?

Відповідь. Щодо вина: здоровому й тому, хто бажає утриматися, досить однієї чаші на день, якщо він нічого не має крім цього. Якщо ж часто буває хворий, може вжити дві цілі. Так само і щодо вареної їжі, (той, хто живе усамітнено) повинен вживати один якийсь рід вареної їжі, і тим позбудеться він турбот про це. Що ж стосується до отців, як вони дотримувалися такого суворого правила в їжі, очевидно, що вони тіло своє зробили до того здатним. Втім, ті, хто добре і розважливо керують собою, згідно з силами тіла, влаштовують і життя своє. Помолися за мене.

Брате, те, що я сказав любові твоїй про стриманість, (відноситься) до подібних до нас, і я говорив своєю мірою. Якщо ми успішно виконаємо середнє, то досягаємо успіху і приходимо до більшого: вступивши на першу сходинку сходів, не будемо бажати негайно ж зійти на найвищу. Ті, хто приходять до тієї міри (успіху), про яку говорить апостол, можуть і насичуватися, і терпіти голод; бо вони всьому навчені; ти ж знаєш міру свою, брате. Я сказав уже тобі, що коли відчуваєш брань, маєш зменшити кількість їжі на одну унцію і в питті також обмежити себе.

 

86. Той самий брат ще запитав того самого старця: Отче мій, що значить за примхою вживати їжу, і що – на вимогу єства?

Відповідь. За примхою – значить хотіти прийняти їжу не за тілесною потребою, а для догоджання утробі. Якщо ж бачиш, що іноді єство охочіше приймає якогось з овочів, ніж сочива, і не за примхою, а за легкістю самої їжі, це слід розрізняти. Одні за природою своєю вимагають солодкої їжі, інші солоної, інші ж кислої: і це не є ні пристрасть, ні примха, ні обжерливість. А любити якусь їжу (особливо) і хтиво бажати її – це є примха, служителька обжерливості. Але ось із чого пізнавай, що ти одержимий пристрастю обжерливості, – коли вона володіє і помислом твоїм. Якщо ж опираєшся цьому і благочинно приймаєш їжу, за тілесною потребою, то це не є обжерливість.

 

Запитання 87, того ж до того ж. Отче мій, як же якщо пристрасть раніше не боре мене, а з’являється в самий час приймання їжі, що мені тоді робити, залишити їжу чи ні?

Відповідь. Негайно не залишай, але опирайся помислу, приводячи собі на пам’ять, що їжа перетворюється на сморід, що ми засуджуємо себе, приймаючи її, тоді як інші всіляко віддаляються від неї; і якщо пристрасть відступить, прийми їжу, засуджуючи себе; якщо ж не відступає, поклич ім’я Боже на допомогу, і заспокоїшся. Коли ж (пристрасть) здолає тебе так, що не в силах будеш їсти благочинно, то залиш їжу; а щоб інші, які сидять з тобою, не помітили, приймай потроху. У разі голоду, їж хліб, або іншу їжу, до якої не відчуваєш брані.

 

88 Того ж до того ж. Поясни мені, в чому полягає ознака обжерливості?

Відповідь. Коли бачиш, що помисел твій тішиться (представленням) харчів і спонукає тебе неодмінно всіх попереджати або присунути до себе якусь їжу: це є ненажерливість. Уваж же собі, щоб не їсти такої харчів з поспіхом, але благочинно, і краще надати її іншим, які сидять з тобою. Як я вже сказав, через обжерливість, не слід негайно ж відмовлятися від харчів, але слід остерігатися, щоб не приймати їх безчинно. І крім (брані ) обжерливості отці пишуть, що (взагалі) за трапезою не повинно простягати руки до частини іншого, бо це непристойно й огидно доброчесності в суспільстві. Коли ж запропонована їжа така, що не призначено кожному своєї частини, але всім разом їсти; тоді кожен може їсти з іншими, і це не буде непристойно, тільки з дотриманням благочестя, щоб не впасти в об’їдання чрева і не подати іншим приводу для осуду. Інша ж ознака обжерливості полягає в тому, щоб хотіти їсти завчасно; але не повинно цього робити без якої-небудь поважної причини. У всьому ж потрібно закликати допомогу Божу, і Бог не залишить нас.

 

Запитання 89, того ж до того ж. Чому відбувається тілесне збудження27?

Відповідь. Тілесне збудження походить від безтурботності: безтурботність таємно захоплює тебе в те, щоб судити й засуджувати (інших), а через це й зраджує тебе. Коли Ізраїль істинно працював Богові, то Бог зберігав його від ворогів; а коли недбальствував про істинне служіння, то Бог попускав ворогам вражати його.

* * *

27 Тобто плотська брань.

 

Запитання 90, того ж до того ж. Чи треба запитувати старців про всі помисли, які народжуються в серці? Коли хто молиться або співає псалми28: чи повинно йому вимовляти (слова) вголос? Також про пам’ятання всього, що будь-хто зробив, або чув, або говорив; і чи слід вправлятися в працях нарівні з отцями?

Відповідь. Брате, не про всі помисли, що виникають, треба запитувати (старців), бо інші швидкоплинні; але про ті, які довго залишаються в людині й борються з нею. Справа ця схожа на те, коли людина, хоча багато хто докучає їй, нехтує неприємностями і не дбає про них; якщо ж хтось (хоч і один) повстане і нападатиме на неї, тоді вона доносить на нього правителю. Про молитву ж і псалмоспівування (скажу, що) треба співати не тільки розумом, а й вустами, бо пророк Давид каже: “Господи, устне мои отверзеши, и уста моя возвестят хвалу Твою” (Пс. 50:17). І апостол також, показуючи, що потрібна участь вуст, сказав: “сиречь плод устен” (Євр. 13:15), та ін. А спогадів про те, що ти бачив, чув або зробив, ніщо не знищує, окрім молитви, з’єднаної зі смиренням, працями і сльозами і з відсіканням своєї волі. – Отці, які в ній трудилися, не інакше досягли, як з працею, сльозами і відсіканням своєї волі. А вправлятися в працях нарівні з отцями – значить вважати себе за щось і рівнятися з ними. Запитувати ж (отців) і вірити відповідям (їхнім) є смиренність і успіх у Господі. Помолися за мене, брате.

* * *

28 Псалмоспів не означає власне спів псалмів, але скрізь уживається в сенсі молитовного читання їх.

 

91. Хтось інший зі старців запитав того ж старця: Як берегти серце своє? Яким чином буває брань ворожа? Чи треба підкорятися ворогові, який бореться з нами? Про помисел блудний: чи треба загороджувати йому вхід? І як чинити, якщо він увійде? Про їжу: чи приймати її на вагу унцій29, чи просто керуючись розсудливістю і збереженням себе?

Відповідь. Слідкувати за серцем – значить мати розум тверезий і чистий від помислу, що наводить брань. – Спершу розум нехтує помислами своїми, а потім уже, коли ворог побачить безтурботність, намагається ввести в нього брань. Якщо ж хочеш дізнатися (про помисел), чи ворог він тобі, чи друг, сотвори молитву і запитай його: “наш ли еси, или от сопостат наших?” (Ісус. 5:13), і він скаже тобі істину, бо зрада буває від безтурботності. Не супереч же, бо вороги цього бажають (і бачачи протиріччя), не перестануть нападати: але помолися на них до Господа, скидаючи перед Ним неміч свою, і Він може не тільки відігнати, а й зовсім скасувати їх. Щодо ж блудного біса: вельми добре загородити йому вхід; якщо ж захопишся, і він увійде (через помисли), то трудися проти нього, кидаючи неміч свою перед Богом і молячись Йому, і Він вижене його. На запитання ж твоє про їжу (скажу): нехай розсудливість і охорона себе керують життям твоїм, і помолися за мене заради любові.

* * *

29 Унція дорівнює 8 драхмам (золотникам).

 

92. Того ж до того ж старця. Чому обтяжується серце моє, долає мене безмірний сон, і я зовсім не маю розчулення?

Відповідь. Це (ворог) всіляко наводить на безмовного для того, щоб, піддавшись зневірі, він тікав подвигу і прийшов у відчай. Ми ж повалимо неміч нашу перед Могутнім: “твори вся по преизбыточествию, ихже просим или разумеем” (Еф. 3:20), доки Він не розтрощить сонмища амореїв, і Він не допустить, щоб Мадіам, Амалік і сини Сходу винищили плоди наші (див. Суд. 6:3,4). Потерпимо ж за допомогою Владики нашого Бога, бо Він сильніший за всіх їх, і врятуємося.

 

Запитання 93, того ж до того ж. Чому вночі мрію я про одних осіб, а вдень відчуваю брань через інших? Трапляється ж так, що буває осквернення уві сні й без представляння постаті: так само трапляється, що інколи мріяння буває з втіхою, а інколи без втіхи?

Відповідь. Ті ж, які борються з тобою вдень, борються з тобою і вночі, показуючи через це, що ти ще перебуваєш у їхніх руках; вони ж перетворюються або на ту, або на іншу подобу. А що іноді (мріяння) буває з насолодою, а іноді без неї: це відбувається, як я вже сказав, тому, що вони приймають на себе різні образи, щоб привести людину в подив і збентеження. Нічна ж боротьба двояка: одна походить від сластолюбства, а інша – від спокуси диявольської, щоб привести людину до відчаю, – до тієї думки, що немає для неї більше порятунку. Коли трапиться тобі спокуса від цієї брані, роби сім разів по сім земних поклонів, тобто 49, кажучи на кожному: “Господи, пробач мене імені заради Твого святого!” Якщо ж (спокуса) трапиться під час хвороби або в день недільний, коли не слід робити земних поклонів, то замість 49 колінопреклонінь вимовляй молитву цю 70 разів. Різниця ж спокус така: спокуса диявольська буває від возношення, а спокуси сластолюбства бувають від обжерливості.

 

Запитання 94, того ж до того ж. Якщо трапиться мріяння (осквернення) вночі, а вранці треба приступити до Святого Причастя, як слід тоді приступити?

Відповідь. Приступимо як уражені, не як ті, що нехтують, але як такі, що мають потребу в лікареві, і Той, Хто зцілив кровоточиву, зцілить і нас. Возлюбимо багато, щоб і нам простилося багато. А коли приступиш до Причастя, кажи: “Нехай не буде мені Святиня ця, Владико, на суд або на осуд, але на освячення душі й тіла”. І тоді приступи зі страхом; і Владика наш Господь, за людинолюбством Своїм, зробить із нами милість Свою. Амінь.

 

Запитання 95, того ж до того ж. Оскільки ти, отче мій, сказав мені у відповіді своїй, що (мріяння), що трапляються з людиною вночі, одні бувають від підношення, через спокусу диявольську, інші через сластолюбство від обжерливого харчування, то чи можливо дияволові зробити це в людині виключно через заздрість, і тоді, коли вона не звеличується й не вдається до сластолюбства? І як дізнатися, якщо буває вночі рух плотський, природний він чи ні? Чи трапляється природний рух у досконалих? І чи робити земні поклони в П’ятидесятницю чи ні?

Відповідь. Диявол може зробити з нами спокусу і через заздрість; але коли з нашого боку не сприяє цьому підношення або сластолюбство, не може часто повторювати цього. Як той, хто будує будинок, якщо не знайде потрібних матеріалів, трудиться марно; так само і диявол. Ознака ж природного руху є, коли хто бачить, що рух трапляється йому не від зверхності, не від сластолюбства і не через заздрість диявольську. Буває ж це не через заздрість (диявольську), а від єства тоді, коли хто зазнає цього, заснувши з надією, після багатьох молитов, призиваючи Святу і Єдиносущну Трійцю і захищаючи себе хресним знаменням. Досконалі ж не схильні і до цього; бо загасили і природний (рух), оскопивши себе духовно Царства заради Небесного, тобто умертвили уди свої. А про земні поклони в П’ятидесятницю тобі вже було сказано в інший час, що треба їх класти тільки у своїй келії. Помолися за мене, брате.

 

Запитання 96, того ж до того ж. Чому трапляється, що я хочу втримати чрево своє і зменшити кількість їжі, і не можу? Якщо ж і зменшу, то знову, через кілька часу, повертаюся до першої міри своєї, також і в питті?

Відповідь. Бог нехай пом’яне любов твою, брате мій, за те, що ти згадав мені про пристрасті мої, бо і я страждаю тим самим. Ніхто не звільняється від цього, крім того, хто прийшов у міру того, хто сказав: “забых снести хлеб мой. Oт гласа воздыхания моего прильпе кость моя плоти моей” (Пс. 101:5,6). Такий скоро досягне зменшення їжі та пиття, бо сльози слугують йому хлібом, і врешті доходить до того, що харчується Духом Святим. Повір мені, брате, що я знаю людину (відому Господу) такої міри: впродовж тижня раз, і два, і частіше захоплюється вона духовною їжею і від солодощів її забуває чуттєву їжу, а коли приходить скуштувати (хліба), то, начебто пересичена та бридлива, не хоче куштувати її; куштуючи, засуджує себе, кажучи: чому я не завжди в такому стані? І бажає досягти успіху ще більше. – А ми, брате мій, де перебуваємо? Підемо, – помремо. Пробач мені, що, не знаходячи, чим похвалитися зі своїх праць, хвалюся чужими, на свій власний осуд.

 

97. Того ж до того ж питання. Прошу тебе, отче мій, поясни мені сутність справи: як досягти стану, про який сказав ти? Я не знаю цього; бо скільки разів не починав зменшувати їжу, зневіра і слабкість не залишали мене доти, доки я не повертався до колишньої своєї міри. І чому ти сказав, що тільки той, хто увійшов у міру того, хто сказав: “прильпе кость моя плоти моей” (Пс. 101:6), досягає того, щоб задовольнятися малим? І як, до того, як зменшити їжу, може прильпнути кістка до плоті?97. Того ж до того ж питання. Прошу тебе, отче мій, поясни мені сутність справи: як досягти стану, про який сказав ти? Я не знаю цього; бо скільки разів не починав зменшувати їжу, зневіра і слабкість не залишали мене доти, доки я не повертався до колишньої своєї міри. І чому ти сказав, що тільки той, хто увійшов у міру того, хто сказав: “прильпе кость моя плоти моей” (Пс. 101:6), досягає того, щоб задовольнятися малим? І як, до того, як зменшити їжу, може прильпнути кістка до плоті?

Відповідь. Брате, ти примушуєш мене говорити про те, що вище моєї міри, і боюся, щоб не бути мені засудженим за розповідь про чужі успіхи30. Слова Писання: “прильпе кость моя плоти моей”, означають, що всі кістки людини є – одне ціле, тобто всі помисли людини становлять одне ціле по Богу. – І тоді плоть ця піде за помислом по Богові, і з’являється радість Духа в серці, – живлячи ту душу і вгамовуючи тіло, і укріплюючи їх обох, і (така людина) вже не слабшає і не сумує, бо Іісус відтепер буває заступається за неї і ставить її поблизу присінка, де віднізвідти “отбеже всяка болезнь и печаль и воздыхание” (Іс. 51:11), і виповнюється на ньому слово Писання: “идеже бо есть сокровище ваше, ту будет и сердце ваше” (Мф. 6:21). Приводить же людину в таку міру досконале смирення.

* * *

30 У слов’янському перекладі: исправлениях.

 

Запитання 98, того ж до великого старця. Як можна досягти стриманості, як розрізняти неміч природну від тієї, яку наводять демони, і скільки слід куштувати їжі?

Відповідь. Брате, ти цікавишся потроху відкрити речі сокровенні, і я, як божевільний ще, думаю, що, про що ти запитуєш мене, цього ніхто не може розсудити, окрім того, хто досяг цієї міри (успіху). Жива людина відчуває дію холоду або теплоти, мертва ж не відчуває цього, бо втратила почуття. І як міри пізнання речей досягає лише той, хто вивчає їх, і (тоді) може міркувати про них, а той, хто не вчився і не досяг того (пізнання), якщо й тисячу разів запитає про них, що вони таке, й отримає відповідь, усе ще не може зрозуміти сутності речей: так і в теперішньому (випадку). Скільки не кажи комусь, але більше потрібен власний досвід. Про неміч (скажу): якщо тіло, приймаючи повсякденну їжу, розслаблюється, це – від демонів; інакше, це неміч природна. А утримуватися – значить вставати (з-за трапези) трохи неситим, як визначили старці новоначальним. – Коли ж людина досягне в міру апостола, який сказав: “не неразумеваем бо умышлений его” (2Кор. 2:11), то не може сховатися від неї, скільки слід їй їсти, бо вона вже навчена цьому (вправою і навичкою). Я змушений говорити про речі, вищі за мене, в чому немає і потреби; можливо, немає навіть і того, хто може прийняти і зрозуміти їх, крім деяких небагатьох. Бог отців наших нехай приведе тебе в радість цю: вона світла і солодка. Така (людина) вже не згадує про тілесну їжу, бо вона “забы снести хлеб” (Пс. 101:5) свій і перебуває розумом в іншому світі. “Вышних ищите, идеже есть Христос о десную Бога седя: горняя мудрствуйте, горним поучайтеся” (Кол. 3:1,2). Тому слава навіки, амінь.

 

Запитання 99, того ж до іншого старця. Авва, якщо трапиться нічне мріяння, чи добре сповідувати про це комусь із братії і, зробивши йому уклін, попросити помолитися за себе?

Відповідь. Про нічні мрії добре сказати тому, хто може чути це (не спокушаючись), і, зробивши уклін, треба просити помолитися за себе, бо Писання каже: “Исповедайте… друг другу согрешения и молитеся друг за друга, яко да исцелеете” (Як. 5:16).

 

100. Хтось із безмовних отців запитав того ж: як йому перебувати в келії?

Відповідь. Перебувати в келії – значить згадувати свої гріхи, плакати про них і нарікати, не спати над собою, щоб розум не був полонений, а якщо і буде полонений, то намагатися скоріше знову привести його в своє місце.

 

Запитання 101, того ж до того ж. Помисел каже мені, що повчання (в Писанні) доставляє чисту молитву: чи так це?

Відповідь. Брате, остерігайся бути зганьбленим демонами і говорити, що повчання доставляє чисту молитву. Як же пристрасті перебувають у людині, що має чисту молитву?

 

Запитання 102. Того самого до того самого. Коли розум буває навіжений звіром31?

Відповідь. Розум буває звірохищений тоді, коли людина не поспішить попередньо докорити собі. (Такий розум) має на собі сліди кусання зубів і терзання нігтів (звірів уявних), чому й потребує лікування, тобто покаяння.

* * *

31 Звірохищний, звіроїдний, – пошкоджений звіром (див. Вих. 22:31). Слово це означає тварину, не зовсім умертвлену звіром, але дещо пошкоджену ним і тому непридатну для жертвоприношення.

 

Запитання 103, того ж до того ж. Чи слід закривати очі при підступах ворожих, і коли повстає на мене тіло, що мені робити?

Відповідь. Диявол представляє людині речі чуттєвим і нечуттєвим чином. Слабкий закриває очі, щоб не бачити їх, а сильний, і бачачи їх, нехтує ними, бо “праведный яко лев уповая” (Притч. 28:1). Про повстання ж тіла: біжи поспішно з молитвою до Іісуса, і заспокоїшся.

 

Запитання 104. Чому трапляється зі мною, що я після запитання (від отців) засуджую іншого?

Відповідь. Засудження іншого після запитання трапляється з тобою за те, що ще не вмерло в тобі самовиправдання: засуджуй себе, і перестанеш засуджувати інших.

 

105. Той же, будучи обурений і вельми наляканий розбійниками, але милістю Божою зберігшись від них неушкодженим, сповістив тому самому старцю про свій острах і разом просив його молитов про збереження його на майбутній час.

Відповідь. Бог, Який сказав: “не имам тебе оставити, ниже имам от тебе отступити” (Євр. 13:5), нікого не зраджує; зраджує ж нас невір’я наше. Втім, і ті, які мають досконале уповання на Бога, піддаються іноді, за попущенням Божим, спокусам для випробування віри. Хіба розбійники, що нападали на тебе, були чисельніші за колісниці і сили фараона? А відомо, що вони раптово були потоплені одним словом і помахом Господнім. Чи вже не пам’ятаєш, як осліпли нападники на Єлисея? Хто осліпив їх? І для чого зробив і робить це Той, Хто “весть благочестивыя от напасти избавляти” (2Пет. 2:9)? Як ми забули Писання, яке говорить: “Господь сохранит тя от всякого зла, сохранит душу твою Господь” (Пс. 120:7)? Як ми забули слова Христові: “вам же и власи главнии вси изочтени суть” (Мф. 10:30), і: птах не впаде в сітку “без Отца вашего” (Мф. 10:29), чи не набагато краще за птаха є людина! О боязнь – дочка невір’я! Куди низвела вона нас?! Страх цей вельми шкідливий: він засліплює розум, послаблює серце, відштовхує людей від Бога, – він сестра відчаю, бо відмежовує людей від страху Божого і зводить у країну погибелі. Брате, втечемо від неї і пробудимо сплячого в нас Іісуса, вигукнувши: “Господи, спаси ны, погибаем” (Мф. 8:25). І Він, повставши, заборонить вітрам, і вони вщухнуть, а нам скаже: “Аз есмь, не бойтеся” (Ін. 6:20). Залишимо тростинний жезл (див. Вих. 4:2) і візьмемо жезл хреста, силою якого затверджуються кульгаві, повстають мертві, яким хвалився апостол (див. Гал. 6:14), яким ми звільнилися від зради, віддавшись тому, хто розіп’явся за нас. Він Сам урятує цим жезлом нас – овець Своїх, і віджене від нас кровожерливих вовків. Тому слава навіки, амінь.

 

106.

Так само і великий старець, коли його запитали про це, сказав: Брат, обтяжений сном! Випробуй слабке своє серце. Я дивуюся, як воно боїться рабів, що стоять зовні, а не бачить господарів їхніх, що перебувають усередині. Чуттєві розбійники суть раби розбійників уявних, тобто демонів, які в них діють. Ти повинен дякувати розбійникам, які приходять до тебе, за те, що вони, прийшовши, розбудили сплячих у тобі розбійників – господарів своїх. Куди так далеко відійшов Іісус, щоб тобі (не можна було) піти до Нього і благати Його прийти на допомогу? Чи не чує вухо твоє, що співають вуста твої: “Близ Господь… всем призывающим Его во истине: волю боящихся Его сотворит, и молитву их услышит, и спасет я” (Пс. 144:18,19). Приліпись до Нього, і Він позбавить тебе і від внутрішніх панів, і від зовнішніх рабів їхніх. Йому слава на віки віків, амінь.

 

107. Той же запитав іншого старця: Два помисли турбують мене щодо розбійників: один засуджує мене, кажучи: те, що ти маєш, належить гуртожитку, і тому гріх буде, якщо дозволиш узяти це, але, в разі приходу їх, ти повинен подати (про них) знак стуком або голосом. Інший же помисел засуджує мене, кажучи, що Господь сказав: “хотящему… ризу твою взяти, отпусти ему и срачицу” (Мф. 5:40). Як повелиш, владико, вчинити мені, бо я сумніваюся в цьому, і пробач мені, що я допускаю уявних розбійників входити і виходити і забарвлювати серце моє, а про видимі запитую. Помолися, щоб Господь попередньо позбавив мене від них.

Відповідь. Якщо ти ні над чим не маєш влади, то не нехтуй тим, що отримуєш, за любов’ю, від гуртожитку, інакше ти наражаєшся на осуд, бо людина підвладна не підпадає під заповідь (вищезазначену в запитанні). Отже, без збентеження постукай і заклич (брата, що живе поруч), кажучи: “Благослови, брате, і допоможи”, і покриє тебе Господь. Що ж стосується до уявних розбійників: нехай позбавить тебе Господь від тих і від інших. Мужайся, міцнішай і молися за мене.

 

108. Той самий брат, прочитавши в оповідях Отцівських, що той, хто істинно прагне врятуватися, повинен спершу (у співжитті) з людьми перетерпіти прикрості, безчестя, поневіряння32 , приниження і звільнитися від впливу почуттів своїх, і тоді вже піти в цілковиту мовчазну, як виявив у Собі і Сам Господь наш Іісус Христос (бо Він, перетерпівши все це, зійшов нарешті на Святий Хрест, що означає умертвіння плоті й пристрастей і святий досконалий заспокоєння). Той самий брат говорив самому собі: “Я, окаянний, нічого подібного не знав і не зробив, віддалився ж від людей тому, що, через неміч свою, спокушав усіх; тож чи не маю я знову увійти в гуртожиток і, за Божою поміччю, спершу виконати те, що заповідували батьки, а потім уже піти в мовчання: щоб інакше не марною була праця моя?”

Думки ці він повідомив великому старцю, який відповідав йому: отці сказали добре; – інакше й бути не може. Але як трапляється, що людина з багатьох причин робить висновок, ніби вона правильно чинить; тим часом, як внаслідок інших причин, вона зазнає шкоди, то й треба бути обережним. Як ти вже наважився перебувати у своїй келії (у мовчанні), то якщо після цього вступиш у гуртожиток, впадеш у марнославство; а може бути, навіть і не встоїш у своїй думці, тобто щоб перебувати в гуртожитку, і врешті-решт залишиш його; таким чином і вийде подвійне зло. Але якщо докоряєш собі, як такому, що не зробив нічого такого, що повинно було зробити для сходження на хрест, кажучи: “Я віддалився в безмовність через незнання”, то самодокор може замінити прикрості й безчестя, і так привести нарешті того, хто щиро приймає це, до міри хреста в Христі Іісусі, Господі нашому, Котрому слава й держава на віки віків, амінь.

* * *

32 У слов’янському перекладі: тщеты.

 

109. Того ж до того ж великого старця. Помолися за мене, бо я дуже скорблю.

Відповідь. Бог неба і землі, молитвами святих Своїх, нехай виконає прохання ваші, про виконання яких і я молю Його. Ви бажаєте почути і зрадіти, і тим спонукаєте мене говорити, щоб і на мені виповнилося слово Писання: “Бых несмылен хваляся: вы мя понудисте” (2Кор. 12:11). Я і перед проханням вашим, заради палаючої в мені (подібно до найсильнішого вогняного полум’я) любові Христа, який сказав: “возлюбиши ближняго своего яко сам себе” (Мк. 12:31), не припиняю в горінні й теплоті Духа (див. Рим. 12:11) день і ніч молитися Богові, щоб Він зробив вас богоносними, щоб вселився в вас і походив (див. 2Кор. 6:16), і послав вам Духа Святого, Духа істини, Який, “вы (вас) научит всему… егда приидет… наставит вы на всяку истину” (Ін. 14:26,16:13), щоб удостоїтися вам наслідувати вічні блага, “ихже око не виде, и ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша” (1Кор. 2:9). Я був для вас як батько, який намагається включити дітей своїх до світлих воїнств царських, тоді як вони самі не дбають про це. Хай дасть же Бог і вам полум’я любові цієї. І (тоді) Бог упевнить вас, що вона підносить тих, хто має її, до сьомого неба, як деякі вже з дерзновенням сходять і благословляються: “аще в теле, не вем, аще ли кроме тела, не вем, Бог весть” (2Кор. 12:2)33, а щоб пізнати вам початок шляху до цієї радості, послухайте: перш за все приходить до людини Дух Святий, навчає її всього, і того, як слід смиренно молитися (про що не можете почути зараз); потім, наставляє її цей перший спалах, і вона піднімається на перше небо, потім на друге, і так далі, в міру досягнення успіху, навіть до сьомого. І там удостоюється бачити невимовні і страшні речі, яких ніхто не може чути, окрім тих, хто досягає цієї міри, якої нехай сподобить Господь і вас. Ті, хто зовсім помирає миром, терпінням і багатьма скорботами, можуть прийти в неї. О улюблений брате! Господь перетерпів хрест, і хіба тобі не радіти в скорботах, терпіння яких вводить у Царство Небесне? Добрий знак, що ти сумуєш; хіба ти не знаєш, що коли хто просить отців молитися за нього або благає Бога подати йому допомогу, тоді примножуються скорботи і спокуси до випробування його. Отже, не шукай спокою тілесного, якщо не посилає його тобі Господь, бо мерзенний перед Господом спокій тілесний, і Господь сказав: “в мире скорбни будете” (Ін. 16:33). Бог нехай допоможе тобі в усьому. Помолися за мене.

* * *

33 Можна думати, що святий розуміє тут себе; бо той, хто веде інших таким високим шляхом до Бога, звісно, сам перший здійснив цей шлях, силою Святого Духа.

 

110. Тому ж братові прийшла думка, що великий старець скоро помре: засмучений цією думкою і скорботливий за порятунок свій і всього гуртожитку, він відкрив це тому ж великому старцю і отримав таку відповідь:

Улюблений брате! Збуджений любов’ю Божою, ти виголосив глаголи смиренності до людини грішної та найгіршої, глаголи, які й у немилостивих людей можуть збудити співчуття. Що ж скажу тобі я, людина, яка не має ні співчуття, ні милосердя? Спонукають мене слова твої, але що подам тобі на втіху? – не знаю. Якби я мав що-небудь, сказав би тобі. Не залишу вас сирими ні в ці роки, ні в цей час, але перебуватиму з вами, за велінням Бога, що робить усе на користь, для спасіння душ рабів Своїх; бо це (Господь робить) не заради мене, а заради вас, хто просив цього, щоб ви принесли плід Богові, роблячи через мене ваше спасіння. Я скажу тоді: “Се, аз и дети, яже ми даде Бог” (Іс. 8:18), “соблюди их во имя Твое” (Ін. 17:11). Покрий їх правицею Своєю, приведи їх у притулок бажання Твого; напиши імена їхні в книзі Твоєї; дай їм заручини життя, даючи їм радість і кажучи: “Не бойся, малое стадо: яко благоизволи Отец ваш дати вам Царство” (Лк. 12:32). І помолися, щоб із відвагою міг я вимовити: Отче, дай мені, щоб, де буду я, там будуть і діти мої (див. Ін. 17:24). Повір мені, брате, що дух мій докладає зусиль, щоб сказати моєму Владиці, Який тішиться проханням рабів Своїх: “Владико, або разом зі мною введи і дітей моїх до Царства Свого, або викресли і мене з книги Твоєї”. Але неміч моя і недбальство перешкоджають мені мати таку дерзновенність; втім, милосердя Його велике. Маючи ж такого Владику, нехай втішимося, вірячи, що Він неодмінно зробить нам милість Свою. Бог не забуде праці подвигів отців наших, колись спочилих і нині живих, але скаже: пощаджу місце це заради Себе і заради тих, які вірно служать Мені на ньому. Бо я вірю безсумнівно, що на цьому місці є люди, які можуть благати Бога про незліченну кількість людей, і прохання їхні не будуть відкинуті, бо сказано: “волю их сотворит Господь” (Пс. 144:19); які можуть попросити, нехай Господні очі завжди звернені на це місце (бо їхні молитви підносять до Нього, як блискуча блискавка та сонячне проміння), про які радіє Отець, радіє Син і втішається Дух Святий. Будемо тільки уважними до самих себе, брате, а Бог дбає про місце це, бо воно стало місцем спочинку для рабів Його, і через них сповнюється написане: “Глас радости и спасения в селениих праведных” (Пс. 117:15). Утім, справа правиці Господньої створити силу (див. Пс. 117:16), дати нам силу, щоб ми могли прямувати стопами отців наших, тобто (наслідувати) їхнє вчення, життя, довготерпіння, любові, терпіння, гонінь і страждань, яких вони зазнали від ворога і чуттєво, і подумки. Якщо ж не засвоїмо собі чогось із життя їхнього, то як назвемося і чадами їхніми? Господь каже: “аще чада Авраамля бысте были, дела Авраамля бысте творили” (Ін. 8:39). Якщо ми не будемо страждати з ними, у міру немочі нашої, то як можемо колись і прославитися разом з ними? Якщо не помремо з ними, відсікаючи волю свою, то як і повстанемо з ними, в очікуванні почути це слово: “приидите, благословеннии Отца Моего, наследуйте уготованное вам Царство” (Мф. 25:34). Брате, якщо Господь виконав наші прохання, дарувавши нам у наставники отців наших, то будемо остерігатися, щоб лінощі наші, чи слабкість, чи недбальство, чи невір’я не розлучили нас із ними, адже Писання говорить: “Аще ли неверный отлучается, да разлучится” (1Кор. 7:15); пригадаємо ще сказане: “претерпевый… до конца, той спасен будет” (Мф. 10:22). Будемо невпинно молити Бога, щоб нікому з нас не розлучитися з отцями нашими ні в цьому віці, ні в майбутньому. Не полишимо світла для пошуків темряви, не зречемося солодощі меду для куштування гіркоти змія. Не будемо жадібні до самих себе, і не полюбимо смерті; не приймемо клятви замість благословення. Нехай не прогнівимо Христа, догоджаючи ворогові. Станемо тверезитися, не спати, йти поспіхом, будемо готові; пробудимося від глибокого сну нашого. Подумаймо про те, що Бог дарував нам не те тільки, щоб бути під ногами святих, а й те, щоб бути чадами їхніми і спадкоємцями. Блаженна душа, що вкусила цих (благ)! Блаженна душа, уражена любов’ю до цих (благ)! Блаженна душа, що приліпилася до них! Блаженна душа, що вдосконалилася в цьому! Її очікують у Царстві Небесному радість, веселість і мздовоздаяние на славу Отця і Сина і Святого Духа, амінь. Молись за мене, брате!

 

111. Того ж до того ж великого старця прохання молитви про те, щоб Бог дарував йому (духовний) успіх.

Відповідь. Брат, моли милість Того, Хто “всем человеком хощет спастися и в разум истины приити” (1Тим. 2:4), щоб Він дарував тобі духовну неспання, яке розпалює духовний “огонь”, що його “пришел низвести на землю” (Лк. 12:49) Господь, Владика неба і землі. Разом з тобою, за силою моєю, буду молитися і я, нехай дарує тобі це неспання Бог, що подає всім, хто важко і старанно просить, благодать, яка, прийшовши, наставить тебе на істину, бо вона просвіщає очі, виправляє розум, проганяє сон розслаблення і недбальства, очищає зброю, яка заіржавіла в землі лінощів, робить світлим одяг, спаплюжений у полоні ворогів, змушує зненавидіти погану їжу їхню і забажати насититися духовною жертвою, яку приносить Великий Архієрей наш; ця-то є та жертва, про яку відкрито було пророкові, що вона очищає “грехи и отъемлет беззакония” (Іс. 6:7), тим, хто плаче, прощає, “смиренным дает благодать” (Притч. 3:34), приймається гідними, і через неї успадковують вони життя вічне, в ім’я Отця, Сина і Святого Духа, амінь. Помолися за мене.

 

112. Той же брат просив великого старця помолитися за нього, щоб сподобитися йому принести себе в жертву мертвості Іісусовій.

Відповідь. З радістю прошу Бога виконати всяке благе ваше прохання, і вірю, що Він виконає це; бо некладений Той, Хто сказав: “Просите, и дастся вам” (Мф. 7:7). Отже, нехай виконає Господь прохання ваші. Амінь. Утім, не будь і сам безтурботний, але потрудися трохи; бо ті, хто шукають у царя високого достоїнства (влади), хоча і мають багатьох заступників за себе, однак і самі піддаються скорботам, небезпекам і працям, поки не отримають (бажаного); так само й ти зазнай хоча б невеликої праці, щоб отримати тобі велику милість. “Много… может молитва праведного поспешествуема” (Як. 5:16). Скажи і тому, хто перебуває з тобою, возлюбленому в Господі (братові), який завжди тебе наставляє і через те надає тобі велику милість, щоб він не переставав наставляти тебе. “Егоже бо любит Господь, наказует” (Євр. 12:6). Вітаю всіх вас у Господі і прошу помолитися за мене, заради любові.

 

113. Той же просив молитов великого старця, щоб позбутися йому старої людини.

Відповідь. Послухай, возлюблений брате, і прихили серце твоє до збереження сповіщених тобі Божественних глаголів, які походять не від людини, але від Духа Святого. Іісус є Лікар душ і тіл. Якщо ти маєш виразки, я введу тебе до Нього, і буду молити Його, щоб Він зцілив тебе, якщо тільки ти сам цього забажаєш. Він є подавець усіх благих обдарувань. Подає ж тобі не тільки за проханнями твоїми, але краще сказати – “несравненно больше всего”, чого ти просиш (Еф. 3:20). Іісус Син Божий є світло і сила; Він втілився від Святої Діви Марії, з’явився на землі, пожив з людьми і приніс за нас Самого Себе “в жертву живую… благоугодную Богу” (Рим. 12:1) і Отцю нашому, щоби зробити нас “Себе люди избранны, ревнители добрым делом” (Тит. 2:14), “царское священие, язык свят” (1Пет. 2:9), перетерпівши за нас усе це (страждання), Він залишив нам спосіб терпіння й тішиться, коли ми просимо Його. Я прошу Його просвітити серце твоє; втім, попрацюй і ти зі мною до поту; бо Син Божий каже: “Приидите ко Мне все труждающиися и обременении, и Аз упокою вы” (Мф. 11:28). Отже, благаючи про тебе, я вдаюся до Нього з великою невідступністю; але якщо і сам ти не вдасишся до Нього, то буде нам великий сором. Іісус нікого не відкидає; Він і в єдинонадесяту годину найняв робітників у виноградник Свій. Приліпись до Нього і потрудися трохи, щоб отримати нагороду нарівні з усіма. Бог дарував тобі розум, віддай Йому його, присвячуючи його небесному, “вышних ищите… горняя мудрствуйте” (Кол. 3:1,2), туди, де Він Сам перебуває; бо я молюся, щоб ти досягнув туди з усіма, хто любить ім’я Його. Цим тільки чином може кожен звільнитися від старої людини. Іісус сказав апостолам: “Вы есте соль земли” (Мф. 5:13); землею назвав Він тіло, бо Писання говорить: “земля еси, и в землю отъидеши” (Бут. 3:19). Будь сам для себе сіллю, осоляючи і висушуючи (в собі) гнилість і (винищуючи) черв’яків, тобто злі помисли. Якщо ти будеш це робити, то і я разом з тобою буду трудитися і осоляти, щоб не воссмердели (виразки твої) і не збудили в інших огиду. Бог і Спаситель наш хоче, щоб ми врятувалися, але нам належить волати невпинно: “Спаси мене, Господи”, і врятує тебе; бо деякі волали так і увійшли “в пристанище хотения” Його (Пс. 106:30), куди, сподіваюся, і ти ввійдеш, коли даси мені руку за силою (своєю). Поміркуй над сказаним і, слідуючи цьому, досягнеш (бажаного), як каже апостол: “Тако тецыте, да постигнете” (1Кор. 9:24). Молися за мене, брате, щоб не був засуджений за те, що говорю і не роблю.

 

Запитання 114, того самого до того самого великого старця: про різні помисли і про досконалість на шляху Божому.

Відповідь. Усе, що ти написав, забудькуватий брате мій, просячи в Бога через мою недоброчесність, хилиться до одного, – щоб позбутися старої людини, набути освячення душі й тіла й одержати порятунок у Царстві Божому разом зі святими, бо це і є та міра, про яку я тобі говорив, – щоб змінитися й очиститися від старої людини. “Несравненно больше” (тебе) (Еф. 3:20) прошу я Бога, спонукуваний (до того) любов’ю, щоб Він подав тобі те, про що ти просиш. І якщо ти не перешкодиш цьому своїм розслабленням і недбальством, то здивуєшся і прославиш Бога, як Він приведе тебе з небуття в буття. Бог нехай пробачить тобі гріхи твої, і тим, що послідує за цим, нехай приготує тобі прощення. Щодо нічних мрій, скажу тобі, що диявол через заздрість спокушає тебе ними: ти приносиш покаяння Богові, а (дух злості) хоче насваритися на тебе (і запевнити), що і всемогутнє покаяння марне; але не корися йому, бо ти маєш велику допомогу від молитви святих. Ретельність полягає в тому, щоб, якщо захопишся і згрішиш проти кого-небудь ділом або словом, піти до нього і зробити йому уклін34. І Бог, бачачи це, захистить тебе від ворогів твоїх. Щодо харчів: не будемо занадто піклуватися про себе. Трапляється й те, що ця боротьба буває від демонів, з метою втягнути нас у піклування, щоб, займаючись цим, ми залишили належні нам блага. Про досконалість же шляху Божого говорити тепер не слід, щоб не довести тебе до відчаю; але віруй, що туне спасає тебе Господь Бог молитвами святих; бо вони можуть благати Його. Помолися за мене, брате.

* * *

34 Випросити в нього прощення.

 

Запитання 115, того ж до того ж великого старця: про зневіру і деякі інші помисли.

Відповідь. Єдиний безгрішний Бог, Який врятує тих, хто сподівається на Нього, нехай зміцнить любов твою, щоб “преподобием и правдою ты служил Ему вся дни живота своего” (Лк. 1:75) в храмі внутрішньої людини, де приносяться Богові уявні жертви: золото, ливан і смирна; де закопується в жертву вгодоване тілечко і виливається чесна кров непорочного Агнця; де чути співчутливі вигуки святих Ангелів: “тогда возложат на алтарь Твой тельцы” (Пс. 50:21). “Тоді”! Коли ж це “тоді”? Коли приходить Господь наш, Великий Архієрей, Який приносить і приймає безкровну жертву; коли про ім’я Його у вухах кульгавого, що сидить при червоних дверях, чути буде радісний голос: “востани и ходи” (Діян. 3:6); тоді він входить до святині, “ходя и скача и хваля Бога” (Діян. 3:8); тоді він входить до святині, “ходя и скача и хваля Бога” (Діян. 3:8); тоді вщухає сон зневіри й невідання; тоді віддаляється дрімота зневіри й лінощів; тоді п’ять мудрих дів розпалюють “светилники своя” (Мф. 25:7) і радіють із Нареченим у святому палаці без зніяковілості, згідно оспівуючи: “Вкусите и видите, яко благ Господь: блажен муж, иже уповает Нань” (Пс. 33:9). Тоді припиняються брані, і осквернення, і рухи, і запроваджується святий мир Святої Трійці, закарбовується скарб і робиться недоступним викраденню. Молися про те, щоб тобі збагнути це, досягти цього і зрадіти у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.

 

116. Того ж до того ж великого старця про таємну спокусу і про успіх.

Відповідь. Брате, я дивуюся любові твоїй, як ти не осягаєш хитрощів бісів. Бо як роздратувалися вони проти Йова, коли свідчив про нього Бог, і як, передбачивши, що наблизився час юнакові очиститися, “стрясе его” (Мк. 9:20); так і тоді, коли бачать, що хтось досяг успіху, спокушають його через заздрість; не спокушають того, хто прийшов до процвітання через свої справи, тому, що такий переміг їх, а того, хто досяг успіху туне по молитвам святих, і це буває Божим потуранням, щоб людина пізнала свою неміч і не перевершилась (отриманим) обдаруванням. Як у воїнстві одні перевершують інших, так і обителі у Отця світів перевершують одна одну. Якби не було так, то чому вони “многи суть” (Ін. 14:2)? Бог нехай зміцнить тебе в страху Своєму. Помолися за мене.

 

Запитання 117, того ж до того ж великого старця: про процвітання душевне, про навчання брата, і про віру до спільного (духовного) батька.

Відповідь. Повір мені, улюблений брате, що ти, за допомогою Божою, перебуваєш не поза брамою Царства Небесного, але стій твердо, ретельно, уважно до самого себе, щоб не бути вилученим звідти. Від Бога залежить ввести (туди) людину за молитви святих Своїх; а від волі людини залежить утвердитися там або бути звідти випотрошеною. З волі Божої я поступово веду тебе на висоту чеснот. Отже, благодушествуй про Господа і старанно йди дорогою Його, і отримаєш від Нього допомогу про ім’я Його. Про брата ж (скажу): прийми його зі смиренним серцем і кажи йому те, що Бог покладе тобі на серце сказати йому, пам’ятаючи, що в нужді Він відчинив вуста і віслюку, і якщо все походить від Нього, то Йому ж припиши і користь, через тебе отриману. І коли Бог, що вклав слово в уста твої, побачить твою смиренність, то припише тобі нагороду за науку (брата); і виповниться на вас написане: “Брат от брата помогаемь, яко град тверд и огражден” (Притч. 18:19). Господь Іісус Христос нехай влаштує все на благо наше. Про найгіршого ж раба (скажу): якщо Бог дарував тобі віру, то Він же і ростить, і зберігає її, бо не може відкрити таємницю людям найгірший із них, але Бог буває все у всіх. Прости, брате, і помолися за мене.

 

Запитання 118, того ж до іншого старця. Як чинити тому, хто бажає мовчати, щоб уникнути прославлення імені свого, щоб слава, перевищуючи діла його, не зашкодила йому; бо отці сказали: горе тій людині, яка ім’я вища за діла її; і чи розмовляти з деякими, чи зовсім ні з ким не розмовляти?

Відповідь. Мати ім’я або славу, вищу за ділання своє, анітрохи не шкодить тому, хто не тішиться тим, або не погоджується з тим, що кажуть про нього, так само, як обмовленому в убивстві, але тому, хто нічого подібного не робив (не шкодить наклеп). Такий повинен думати: що люди мають про мене добру думку, не знаючи, який я. А те, щоб з одними розмовляти, а з іншими ні, або одних відкидати, а інших приймати – призводить до розрізнення людей. Отже, хто може перебувати безтурботно, пізнавши свою неміч (кажу через нерозумність свою), той добре робить.

 

Запитання 119, того ж до великого старця. Прошу тебе, шановний отче мій, зглянься над моєю неміччю і дозволь мені, коли хтось із отців побажає прийти до мене в келію, щоб помолитися за мене, прийняти його, бо я обтяжений зневірою, доки Бог молитвами вашими утвердить мою душу.

Відповідь. Брате мій, прошу любов твою, не став мене на висоті: я нерозумний і звеличуюсь, тоді як мав би мати впевненість, що знаходжусь унизу; бо слово твоє: “спустися” – значить, що я знаходжуся нагорі, на висоті. Але хіба вже не знаєш, що тому, хто має бути нижчим від усякої людини і перебувати в самому низу, нікуди вже більше зійти. Ти маєш настанову святого апостола Павла, який говорить: “Вся же искушающе, добрая держите” (1Сол. 5:21). Усяка справа, яку робить людина в страху Божому, приносить користь душі її. Отже, якщо бесіда (з отцями) приносить тобі користь, то я не перешкоджаю твоїй користі; бо вважаю себе гідним презирства від усіх, хто приходить помолитися за тебе і принести тобі користь. Тому, будеш ти мати побачення (з батьками) чи не будеш, Господь Іісус нехай зміцнить щиру любов твою. Що я значу серед людей, щоб міг дозволяти собі (вимагати) цього (від тебе)? Твоя користь становить мою радість. Отже, розмовляючи зі святими, що приходять (до тебе), і отримуючи від цього користь, проси їх помолитися і за мене, заради любові. Вважаю ж так, що і розмовляти заради Бога добре, і не розмовляти заради Бога – так само добре. Будь здоровий.

 

120. Того ж до того ж великого старця, прохання молитви, і про досконалу безмовність.

Відповідь. Господь наш Іісус Христос, Син Благословенного і Вишнього Бога, нехай утвердить і укріпить вас до прийняття Святого Свого Духа, Який благим Своїм приходом нехай навчить вас усьому, нехай просвітить серця ваші й наставить вас на істину, і нехай побачу я вас проквітлими, подібно до фініків в раю Божому, і нехай з’явитеся ви, як плодоносна маслина, серед святих, і як виноград плідний, увесь істинний, на Божественній ниві. Нехай сподобить же вас Господь випити з джерела премудрості; бо ті, які пили з нього, забували самих себе, будучи цілком поза старою людиною, і від джерела премудрості перейшли до іншого джерела – любові, що ніколи не відпадає (див. 1Кор. 13:8); і, перебуваючи в цьому стані, вони досягли міри, що перевищила розсіяння і високоумство, ставши всеціло розумом, всеціло оком, всецільно світлими, всеціло досконалими, всеціло богами. Потрудилися, звеличилися, прославилися, просвітилися, ожили; тому що раніше померли. Веселяться і веселять: веселяться про Нероздільну Трійцю і веселять Вишні Сили. Забажайте стану їхнього, течіть шляхом їхнім, поревнуйте вірі їхній, придбайте смиренність їхню, терпіння в усьому, щоб вам отримати надбання їхнє. – Тримайтеся їхньої невгамовної любові, щоб успадкувати невимовні блага: “ихже око не виде, и ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша, яже уготова Бог любящим Его” (1Кор. 2:9). Про безмовність же (скажу): тепер навчай себе ще певний час, і Бог сотворить із тобою милість Свою.

 

121. Тому ж великому старцеві: чи дозволить він йому (проходити) досконалу безмовність?

Відповідь. Я вже сказав любові твоїй, возлюблений брате, щодо мовчання, щоб ти ще трохи почекав, і сказав це не тому, щоб не бажав бачити, як ти досягнув цієї35 міри; зовсім ні! Навпаки, бажаю і молюся, щоб Він дарував тобі це, і більше цього; бо успіх ваш є найвища моя радість. Але дарування духовні посилаються від Бога у свій час. Він Сам закликає, допомагає і зберігає; бо Писання говорить: “не хваляй бо себе сей искусен, но егоже Бог восхваляет” (2Кор. 10:18). Якщо хочеш створити собі дім, спершу приготуй матеріал і все потрібне, і Зодчому залишиться тільки прийти і побудувати. Потрібне для такої будівлі полягає в такому: тверда віра для зведення стін; дерев’яні світлі вікна, крізь які проникає світло сонячне (всередину), для освячення будинку, щоб не було в ньому ніякої темряви. Ці дерев’яні вікна означають п’ять почуттів, утверджених Чесним Хрестом Христовим, крізь які проникає (у нас) світло уявного Сонця правди і не допускає жодної темряви входити (маю на увазі ворога і ненависника добра) в дім твій. Чи хочеш до всього цього покрівлі, що вкриває дім, нехай “Во дни солнце не ожжет тебе, ниже луна нощию” (Пс. 120:6). Покрівлею можна назвати любов до Бога, яка, вкриваючи дім, ніколи не падає і не допускає зайти сонцю “во гневе вашем” (див. Еф. 4:26), – щоб воно не з’явилося в день судний викривачем нашим, який спалить нас у вогні геєнському, – ні місяць (не допускає) свідчити про наш нічний зневіру і лінощі. Треба нарешті мати і двері, які б вводили в цей дім і зберігали того, хто живе в ньому. Коли ж кажу про двері, то розумій, брате, уявні двері – Сина Божого, Який говорить про Себе: “Аз есмь дверь” (Ін. 10:9). Якщо ти таким чином приготуєш дім свій, і не буде в ньому нічого ненависного Сину Божому, то Він прийде до тебе з благословенним Отцем і Святим Духом, і оселю в тебе “сотворима” (Ін. 14:23), навчить тебе того, що є безмовність, і просвітить серце твоє невимовною радістю. Амінь.

* * *

35 У слов’янському перекладі: в улаштування такої міри.

 

122. Прохання молитви і настанови до доброчесного життя.

Відповідь. Бог наш Іісус Христос нехай просвітить очі серця твого, жаданий і возлюблений сину мій, щоб засяяло в них просвітлення Святої, Єдиноначальної, Животворящої Трійці, щоб ти міг збагнути святі Його таїнства, порадіти вічною радістю, вийти з Єгипту, розсікти море жезлом, зв’язати руки лютого фараона і святкувати Богові, приносячи в жертву і з’їдаючи пасху в святині, обагряючи вуста свої в святій і чесній Його крові, будучи (до того ж) оперезаний до стегон, тримаючи жезл чистими руками і носячи чоботи на ногах тих, хто не спотикається; нехай нагодуєшся ти небесною манною, що її приносять хмари, що служать тобі, нехай не занепаде одяг твій, і нехай не зросте волосся на голові твоїй, але нехай очиститься серце твоє, щоб прийняти закон Владики, нехай ти розтрощиш серед людей твоїх вилите теля, нехай пожерла земля ворогів твоїх, що суперечать тобі, нехай запанує над царями Амореї, нехай спокутує Господь сім народів отих від твого лиця, і нехай успадкуєш ти їхню землю на віки віків. Нехай перейдеш ти Йордан силою Божественного чудодійства, і нехай візьмеш місто фінікійське (Єрихон), і врятуєш розпусницю Раав, що увірувала в Бога свого, нехай засіяєш, і насадиш, і скуштуєш, і наїсишся плодами, і прославиш Бога, що даровав тобі (Свою милість). Нехай не буде в тобі Бог інший, Бо ти будеш відтепер освячений Богу твоєму, і чужинці не спустошать землі твоєї, Бо ти будеш страшний для них. Нехай уб’єш ти Голіафа, щоб царювати з Давидом, і позбудешся старого, знайшовши нове. – Нехай увіруєш у Христа, щоб із Ним співрозп’ятися, померти, бути похованим, і нарешті повстати світло, і вознестися від землі славно, і жити з Ним вічно. Отже, пом’якши серце своє, і воно оновиться; скільки зм’якшиш його, стільки знайдеш у ньому думок для життя вічного у Христі Іісусі, Господі нашому. Амінь.

А до брата, який з тобою, будь поблажливим, за силою своєю: здоровий повинен поблажливо ставитися до немічного, поки Бог принесе корисне йому. Радійте про Господа.

 

123. Прохання того ж до того ж великого старця. Святий Отче! Благослови мене благословенням духовним і освяти мені посланий до тебе куколь і аналав, щоб мати мені їх як покров від усякого зла у Христі, Господі нашому.

Відповідь. Возлюблений брате! Якщо Владика Христос, Всемогутній Господь неба і землі, сказав тим, хто приступив до Нього: “по вере ваю буди вама” (Мф. 9:29), то що скажу я, жебрак і убогий? Але Бог благословень нехай благословить тебе “всяцем благословением духовным” (Еф. 1:3) і всякою благодаттю правди, і нехай зробить тебе співучасником світлості святих, спадкоємцем Царства, вільним від нечистих пристрастей, молитвами й клопотаннями всіх святих. Амінь. А про що просив ти (скажу): якщо ти віриш так36, то я буду носити їх (куколь і аналав) три дні і надішлю їх тобі, коли освятяться бесідою з Богом, здійснюваною через молитви святих, яка нехай втішить і тебе. Помолися за мене.

* * *

36 У слов’янському перекладі: извещаешися тако.

 

124. Того ж до того ж великого старця. Отче мій, як можу дізнатися, (перебуваючи) в келії своїй, чи відсікаю я свою волю, а так само і коли знаходжуся з людьми? І що є воля плотська, і воля, навіяна демонами, прикрита личиною добра? І яка воля по Богу?

Відповідь. Відсікати волю свою тому, хто перебуває в келії своїй, – значить не дбати про тілесний спокій у всіх його видах; воля плотська полягає в тому, щоб утихомирити тіло в будь-якому випадку, і тому, якщо не даруєш йому спокою, знай, що, перебуваючи в келії, відсікаєш свою волю. А відсікати волю свою, перебуваючи з людьми, значить померти для них і бути з ними немовби не існуючим. Мати ж волю по Богу, як каже апостол, означає відсікати “волю плоти” (Еф. 2:3). А воля, яку навіюють демони, полягає в тому, щоб виправдати себе і вірити собі, і тоді (людина) та буває захоплена (ними). Помолися за мене, брате, і пробач мене.

 

125. Того ж до того ж великого старця. Яку має призначити для себе щоденну їжу?

Відповідь. Якщо призначиш собі щоденну їжу в келії згідно з тим, як ти запитав, це введе тебе в піклування і брань. А що посилає Бог, тим і будь задоволений. “Иже ходит просто, ходит надеяся” (Притч. 10:9).

 

126. Питання того ж. Чи добре мені вправлятися в молитві: “Господи Іісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене”, чи краще повчатися в Божественному Писанні та стихословити псалми?

Відповідь. Треба робити і те, і інше: трохи того і трохи іншого поперемінно, за написаним: “сия подобаше творити, и онех не оставляти” (Мф. 23:23).

 

Запитання 127, того ж до того ж великого старця. Коли читаю псалми, чи повинно після кожного псалма вимовляти Отче наш, чи прочитувати свого часу Отче наш та інше (тобто тропарі) до кінця молитов (встановлених після кожної кафізми)?

Відповідь. Прочитати один раз37 Отче наш і наступні молитви буде одне й те саме, тобто буде достатньо.

* * *

37 Тобто один раз після цілої кафізми, а не після кожного псалма.

 

128. Того ж до того ж великого старця. Чи слід наприкінці вечірнього і нічного славослів’я і молитви, поминати: про мир Святих Церков, царя, правителів, усіх людей, жебраків, вдовиць тощо? І якщо той, кого просять (помолитися), усвідомлює себе пристрасним, чи повинен він молитися?

Відповідь. Поминати в молитві про мир Святих Церков та інше за цим наступне – добре, бо про це апостольський заповіт; але, виконуючи це, (треба усвідомлювати себе) негідним і таким, що не має на це сили; і за того, хто просить, добре помолитися. Євангельське й апостольське слово говорить: “Всякому… просящему у тебе, дай, дай” (Лк. 6:30), і: “молитеся друг за друга, яко да исцелеете” (Як. 5:16), і ще: “якоже хощете да творят вам человецы, и вы творите им такожде” (Лк. 6:31). І про апостолів молилися деякі. Хто не дбає про заповідь, той і сам себе засуджує, а тому можу чи не можу, примушую себе до виконання заповіді.

 

Відповідь 129, того ж великого старця до того ж і братії, що живе з ним, які просили в нього молитовної допомоги на ворогів, і – сказати їм, як живе інший старець, авва Іоанн.

Радійте в Господі, чада бажані й улюблені! Господь нехай виконає в “благих” прохання ваші, і нехай у вас “лук сильных изнеможе” (див. 1Сам. 2:4), і нехай підперезаєтесь ви з висоти силою. Дивуюся, якщо ви стільки ж бажаєте користі душам вашим, скільки я бажаю її, вдень і вночі благаючи Бога про спасіння ваше; не кажу ж, що не бажаєте, але що не знаєте її. Ще й тут (на землі) стають відомими чини, ступені та міри майбутнього наслідування. І як людина, славна у світі, досвідчена у справах життєвих, яка розуміє велич, перевагу і честь військового звання, намагається долучити до нього дітей своїх, щоб і вони досягли цієї величі, а діти через недосвідченість не зважають на це, а іноді, не розуміючи честі, якої удостоюються великі воїни, краще бажають зайнятися (якимось) мистецтвом, – так і я щодо вас. Але вибачте мені в тому, що я сказав, як людина божевільна; прийшовши ж до тями і згадавши, що я, земля і попіл, – сховище всіх зол, розплакався про те, про що говорив, і сказав собі: даремно похвалився “я, земля и пепел” (Бут. 18:27). Утім, як я вже раніше сказав, що бажаю вашого спасіння і хочу бути заступником за вас про всяке благо, то, якщо буду в змозі, виконаю це по силі моїй. Відносно ж життя одностайного сина мого, благословенного і смиренного послушника, який в усьому відкинув усі свої бажання навіть до смерті, що сказати вам? Господь сказав: “видевый Мене виде Отца” (Ін. 14:9), і про учня сказав, що він може (те саме), що й “учитель его” (Мф. 10:25). “Имеяй уши слышати да слышит” (Мф. 13:9). Вибачте мене і помоліться за мене.

 

130. Прохання того ж до того ж великого старця про здоров’я авви (Серіда), який був довго хворий, і про душевні пристрасті, і чи можна відвідувати близького до старця, що живе, і чому тіло відчуває тяжкість?

Радуйся, брате, про Господа! За здоров’я сина мого могли б помолитися Богові деякі зі святих, які перебувають тут (про що я і сповістив його), щоб він не був хворий жодного дня, – і це здійснилося б; але тоді він не отримав би плодів терпіння. Хіба він не знає, що зазнав я? – хвороби, гарячки, скорботи, поки прийшов у цей благонадійний притулок. Хвороба ця вельми корисна йому для терпіння і подяки. Про пристрасті (скажу): всякий повинен по можливості підкорити собі тіло своє убогістю і скорботою. Відвідати брата добре, а просторікувати погано. Сама справа навчить тебе, як вчинити: відвідай ближнього й утримайся від марнослів’я; наслідуй же співбесіду святих отців, наприклад (запитай): як перебуваєш, авва? І потім: скажи нам слово життя вічного, як знайти нам шлях Божий? помолись за мене грішного, і подібне до того. Нарешті (сотвори) молитву і піди з миром. Ти відчуваєш тяжкість у тілі від зневіри і через дію демонів. Нехай укріпить тебе на них Бог законно трудитися, перемогти і бути увінчаним у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава і держава на віки віків, амінь.

 

Відповідь 131, того ж великого старця до того ж.

Брате, ти сказав про себе: я хворий тілом і душею, а навіщо приховав, що здоровий волею своєю? Щодо душі й тіла ти не знаєш, що тобі корисно; про волю навряд чи, та й безліч обізнаних знають більше за тебе. Або не знаєш, що я завжди вражаю тебе (докорами) за будь-якої нагоди. Якщо можеш терпіти, терпи. Я говорю як божевільний, тому що справді божевільний; але й ти говориш так само; бо сказати: “Я не знаю, що мені корисно”, – означає те ж саме. Господь нехай дасть нам розум у всьому. Прости мене і помолися за мене.

 

132. Того ж до великого старця питання і прохання про молитву.

Молю тебе, чесний отче, скажи мені, що значить добра і зла воля, щоб я не залишив поза увагою святі твої слова; і пробач мені і помолися за мене, нехай я позбудуся диявола і його збентеження.

Відповідь. Брате, всякий спокій тілесний огидний Богові нашому; бо Він Сам сказав: “узкая врата, и тесный путь вводяй в живот” (Мф. 7:14). Обрати цей шлях є добра воля; і той, хто тримається його, в усякому ділі, довільно обирає собі скорботу за силою своєю. Або не знаєш, що говорить апостол: “умерщвляю тело мое и порабощаю” (1Кор. 9:27). Чи бачиш, що божественний чоловік волею поневолює тіло своє, хоча воно й опиралося тому? Той, хто має це добре бажання спасіння, до кожної з необхідних потребою дій своїх домішує невелику скорботу. Наприклад: можу лягти спати на м’якому, набитому пухом ліжку, але віддаю перевагу невеликій скорботі (якщо тільки це скорбота), і за власним бажанням лягаю на рогожі, заради немочі тілесної, соромлячись і цього, бо інші спочивають на голій землі, а інші – в узголів’ї, набитому половиною м’яса, як святий Арсеній та багато інших, а інші клали й тернину під голову, віддаючи перевагу скорботі. І ще: чи знаходжу близько воду або зручні куховарні? Як творець, повинен я обрати найдальшу з них, щоб завдати тілу невеликої скорботи. Ще: чи можу мати хорошу їжу і чистий хліб? Повинен віддати перевагу гіршому, щоб поскорбіти хоча б трохи, згадуючи тих, хто нудиться в голоді і зовсім не їсть варену їжу, а тим паче Владику нашого Іісуса, Який скуштував жовчі та оцту заради мене. Це-то і є воля по Богу. – Воля ж плотська полягає в протилежному цьому, тобто щоб у всьому мати спокій. Чи не пам’ятаєш, що говоримо кожного дня? Зачини швидше двері, щоб не занепокоїв нас вітер або пил. І знову: ось подивися, брате, їжа пригоріла, і я не можу їсти її, та інше; і просто сказати, в усьому так чинимо; це-то і є зла воля; відріж її, і спасешся. – Якщо ж перемагаєшся цим, то докоряй собі, а ближнього свого виправдовуй. Ледачий брате! Знай про Господа, що зотліла, яко павутина, душа моя. Важко врятуватися! І як помиляється той, хто думає врятуватися, заспокоюючи себе в усьому. Якщо потрудишся зі мною трохи, то я помолюся Богу, щоб Він виконав прохання твоє. І коли будеш згадувати Його і святих Його, то відступить від тебе диявол і збентеження його. Якщо скажу, що не молюся про те, щоб Господь укріпив і утвердив вас у всякій добрій справі, то збрешу; але Царство Небесне отримують лише ті, які примушують себе (див. Мф. 11:12). Якщо не постараємся трохи, то як можемо спастися? Або, як може молитва святих багато встигнути, якщо не буде “поспешествуема” (Як. 5:16). Помолися за мене, брате.

 

Відповідь 133. Того ж великого старця до того ж і братії, що живе з ним.

Господь наш Іісус Христос, Бог наш, нехай благословить вас усяким благословенням духовним і всякою благодаттю правди. Він же нехай засвідчить, скільки бажаю я спокою всякій людині, особливо ж вам, і що кажу вам як одностайним (братам), які хочуть заради імені Його волею йти тією дорогою, якою йшли і ми, терплячи тісноту і скорботу. Браття! Не пам’ятаю, щоб, знайшовши досконалий спокій, ми (коли-небудь) скористалися ним; але всіляко намагалися домішувати звідусіль малу тісноту і скорботу, боячись Того, Хто сказав: “восприял еси благая твоя в животе твоем” (Лк. 16:25), і: “многими скорбьми подобает нам внити во Царствие Божие” (Діян. 14:22). Так чинили ми й тоді, коли багато статків приходило в руки наші, і знає Бог, у якій убогості жили ми, заради Того, Хто зубожів для нас. Недобре давати собі спокій у всьому. Хто шукає цього, той живе для себе, а не для Бога; бо така (людина) не може відсікти свою волю. Помоліться за мене, шановні браття.

 

134. Того ж до того ж великого старця. Поясни мені, авва мій: вранці, протягом години, а іноді й двох, нападають на мене помисли, і не знаю, від чого це трапляється зі мною? Ще скажи мені й те: як може демон уявити в думці моїй образ жінки, або чогось іншого; адже особа полягає в самому тому помислі, і помисел і особа є не окремо одне від одного, а разом. І що мені робити, щоб звільнитися від того? Помолися за мене.

Відповідь. Брате, коли хто-небудь буває святий, то переймається думками, що приходять до нього. Коли ж зайнятий справою, то не має часу приймати їх. Отже, з раннього ранку тримай жорно38 у своїй владі, і будеш молоти пшеницю твою – хліби в їжу. Якщо ж суперник твій попередить тебе, то замість пшениці будеш молоти ним (жорном) кукіль. – На інше твоє запитання (скажу): брате, особи, зображувані живописцями, бувають нероздільні від фарб; якщо ж узяти дошку, на якій попередньо написано що-небудь, то вона в той самий час не приймає вже більше ні інших осіб, ні фарб. Отже, звільнитися (від помислів) означає попередньо зобразити на дошці твоїй (що слід). Будемо подвизатися в міру сил, і Бог допоможе нам. Йому слава, амінь. Помолися за мене, брате, і пробач мене заради Господа.

* * *

38 Тобто розум.

 

135. Того ж до того ж великого старця прохання і моління про блага, пристойні душі.

Відповідь. Радію я в Господі, і радіє в мені Господь, коли діти мої пропонують благі прохання, тобто – про спасіння душі та життя вічне. Нехай зрадіє ж і дух твій, брате, бо я включив тебе до пречудового воїнства для того, щоб ти безперестанку перебував у сховищі невимовних благ, і ось ти вже в ньому (тобто у воїнстві) перебуваєш. Отже, намагайся набути благоліпного одягу, співмірного з гідністю воїнства, щоб не бути вилученим із нього, – серце премудре і смиренне, а також упорядковане обличчя, яке віддаляється від усякого руху гніву і збентеження. Бо це місце вимагає таких саме слуг, які очищалися б від пристрастей і були б одягнені в шлюбний одяг, щоб не бути їм вигнаними геть із великим соромом. Ось, ти вступив у це воїнство, не полишай же його: це залежить від тебе самого; я ввів тебе, не виходь звідти; відокремив тебе від лівого боку, не змішуйся знову з тими, хто перебуває на ньому; благословив тебе, не шукай же клятви39 (див. Пс. 108:17). Я намагався ввести тебе і в інші невимовні, пречесні й чисті скарби Духа, і сказав мені (Дух Божий): тепер іще не час, але коли потрудиться зробити “шуйцу как десницу”, і стару людину новою, до прийняття Святого Духа, тоді прийме Духа, Котрий і “научит его всему” (див. Ін. 14:26), і наставить, і введе її в такі чертоги, в які входять тільки деякі, за їхню смиренність, послух, лагідність і терпіння. Не будь же праздним і роби “не брашно гиблющее, но брашно пребывающее в живот вечный” (Ін. 6:27), про Христа Іісуса, Господа нашого, в Якому зміцнюйся завжди, благословенний!

* * *

39 Прокляття.

 

136. Той же просив того ж великого старця помолитися за нього і сказати йому: яким чином людина сподобляється чистої і духовної молитви?

Відповідь. Возлюблений у Господі брат! Бог дав нам зручність йти шляхом угодним Йому, шляхом, який вводить у життя вічне, і я пояснюю вам, у чому він полягає, і як можемо знайти його, щоб у такий спосіб здобути всі вічні блага. Оскільки Господь наш Іісус Христос сказав: “просите, и дастся вам: ищите, и обрящете: толцыте, и отверзется вам” (Лк. 11:9), то помолися Самому Доброму Богові, щоб Він послав вам Святого Духа Втішителя, і Той, прийшовши, навчить вас усьому й відкриє вам усі таїнства. Його шукай собі в путівника; Він не допустить спокуси або розсіювання в серці, не допустить недбальства і зневіри або дрімоти в думці; просвітить очі, затвердить серце, піднесе розум. До Нього приліпись, Йому віруй, Його люби: бо Він умудряє божевільних, тішить розум, подає силу, чистоту, радість і правду; вчить довготерпінню і лагідності, любові і миру, і дарує (оні). Ти маєш твердий камінь, не знемагай; бо ні вітри, ні дощі, ні річки не можуть зруйнувати влаштованої на ньому будівлі. Маєш великого Керманича, Який забороняє вітрам і морю, і вони вщухають, і корабель утримується від краху; маєш Вчителя благого, Який поставив законом забувати задня і простягатися в “передня” (див. Флп. 3:13). Ось скарб некрадомий! Ось стовп незаперечний! Навіщо вважаєш, що я значу щось? І я не досягну цього, якщо не зможу перемогти гнів, і не придушу дратівливості, і не набуду устрою тихого, в якому спочиває Бог. Отже, облишимо лукавство і сприймемо простоту, укоренимо і виростимо на полі нашому виноград, нехай зберемо грона і приготуємо вино веселощів, щоб, напившись ним, забути скорботи і хвороби, що пригнічують нас на погибель душевну. Брат! Воля Бога Владики нашого полягає в тому, щоб ми спаслися. Чому ж ми не бажаємо цього? Отже, молися завжди старанно, щоб зійшла на нас благодать Духа. Сповнившись Його, Отці приліпилися до Господа досконалою любов’ю, взиваючи: “Kто ны разлучит от любве Христовой?” (Рим. 8:35). І говорили (самі собі): ніщо. Полюбимо (Його), щоб бути возлюбленими; приступимо всім серцем, щоб бути прийнятими; упокоримося багато, щоб Він підніс нас; заплачемо, щоб насміятися; засмутимося, щоб порадіти; пролєм сльози, щоб утішитися; будемо просити, щоб Дух прийшов до нас і наставив нас “на всяку истину” (Ін. 16:13); бо невидимий Той, Хто Сказав: “просите, и приимете” (Ін. 16:24). Господь нехай супроводжує нас у всьому з милості Своєї, щоб ми могли зрозуміти, які ми і чого вимагаємо, або чого бажаємо. Йому слава на віки віків, амінь.

 

137. Той же, припинивши бесіди з багатьма, бажав розмовляти з одним і запитав того самого великого старця: Я пов’язаний взаємним коханням з одним братом, який бажає розмовляти зі мною: розмовляти чи мені з ним чи ні?

Відповідь. Якщо ти пов’язаний взаємною любов’ю з одним із братії, то що думаєш про інших, перебуваючи посеред них і не розмовляючи з ними? Вникни, де ти тепер. І якщо хочеш, розмовляй, докоряючи собі. Помолися за мене.

 

138. Одного разу дехто з отців, похилого віку, багато потрудившись у пустелях і нарешті намірившись мовчати в гуртожитку, запитав іншого старця, як слід почати безмовність.

Відповідь. Іоанн Хреститель сказав Владиці нашому Христу Богові: “аз требую Тобою креститися, и Ты ли грядеши ко мне?” (Мф. 3:14). Утім, добре надумала любов твоя напоумити нас власним смиренням, щоб хоча б через те змусити нас засоромитися і зізнатися в пристрастях своїх; бо “без всякого прекословия меньшее от большого благословляется” (Євр. 7:7). Отже, ти повинен лікувати мене, тому що ти старший за мене, ти – духовний ієрей Божий, який, будучи покликаний помазати єлеєм хворих і лікуючи їх від хвороби тілесної, разом із помазанням даруєш їм і відпущення гріхів. А я, не долучений до кліру, через негідність свою, бо й вигляд білого волосся мого не втримав мене від юнацьких спогадів, як можу радити вищому себе? Якби той, хто запитує, був такою ж людиною, як і я, то моя балакучість не дозволила б мені мовчати, але неодмінно змусила б дати відповідь, бо язик мій нестримний; і я міг би сказати йому, що юнак, починаючи навчання з нижчих наук, (поступово) піднімається до вищих, так і ти. Хіба я не сказав би йому цього? Сказав би неодмінно. – А оскільки сказав би йому, що розумію, то скажу і тобі: п’ять днів мовчи, а два розмовляй. І якщо перебування твоє в безмовності буде по Богу, тобто якщо будеш знати, чого шукаєш, перебуваючи в келії, то не впадеш у руки біса марнославства. Той, хто знає, навіщо він прийшов у місто, про це тільки й думає, і ні до чого більше не звертає свого серця, щоб не забути, для чого прийшов. Прости мене, авва, що я не можу нічого більше сказати тобі, і помолися за мене Господа заради, бо не маю в мене ні справ, ні слів.

 

Запитання 139, того ж до того ж. Якщо даю тілу своєму їжі навіть більше за необхідне, – воно не в силах служити; менше ж дати побоююся, щоб воно не виснажилося зовсім, (скажи): як вчинити мені в цьому випадку? І щодо Святого Причастя: я бажаю причащатися кожного дня; але чи не послужить мені обтяженням (совісті), якщо Святі Дари приноситимуться до мене, грішного, або я сам повинен виходити для прийняття Причастя? І знову (запитую), як зберегти безмовність?

Відповідь. Авва, я вже сказав любові твоїй слова Іоанна до Спасителя, а ти й удруге написав до мене, божевільного і невігласа. Втім, якщо Іоанн не суперечив уже після, хто ж я – принижений, щоб став суперечити? Істинно кажу тобі, що я – нічого не значу і нічого не знаю; але заради слухняності кажу те, що в мене на серці. Не кажу ж, що це неодмінно так і має бути; але як розумію, так і кажу. Не зажадає Господь від хворого служби тілесної, але духовної, тобто молитви; бо (Він) каже: “Непрестанно молитеся” (1Сол. 5:17). Про харчування ж тіла: (скажу) якщо, отримавши достатню поживу, воно не може послужити, а не нагодувавши його, боїшся немочі, то тримайся середнього, не піднімаючись надто високо і не опускаючись надто низько, і виповниться Писання, що говорить: “Не уклонися ни на десно, ни на шуе” (Притч. 4:27). Давай тілу дещо менше проти вимоги його: бо шлях отцівський полягає в тому, щоб узагалі в перебуванні своєму не обтяжуватися ні питтям, ні їжею. (Зауважу) і про приношення Святого Причастя: якщо це буває не через презирство, а через неміч, не слугуватиме тобі на осуд; адже начальник лікарів сам приходить до тих, хто сильно страждає і небезпечно хворий, як і Господь наш Іісус Христос Сам прийшов до нас, уже грішних і хворих. Прости мене, отче мій, що я, негідний, сказав це з послуху.

 

Запитання 140, того ж до того ж. Вдова, будучи скривджена, прислала до мене, просячи написати до правителя, щоб він допоміг їй. У мені ж виникло через це два помисли: один каже мені, що я прийшов сюди на самопожертву, і якщо напишу на її прохання, то порушу обітницю самопожертви; інший помисел (навіює), що якщо не напишу, то порушу заповідь, яка велить допомагати скривдженим. Зроби милість, отче мій, скажи мені, як вчинити?

Відповідь. Якби ти був мертвий, і прийшла б до тебе скривджена вдова, чи міг би ти, хоча б і бажав, допомогти їй? Якщо ж допоможеш їй, то прийде й інша, і, знехтувавши нею, теж порушиш заповідь. Мрець не дбає ні про що подібне. Якщо і будуть нарікати на тебе, то це не зробить тобі ніякої шкоди.

 

Запитання 141. Брат, який жив у гуртожитку і прислужував старцю, запитав великого старця про свої помисли.

Відповідь. Ти нерозумний; тому й володіють тобою помисли, або, краще сказати, самовиправдання. Господь хоче, щоб ти вважав будь-яку людину вищою за себе. Отже, надавай старцеві своєму послух в усьому і виконуй все, що він не говорить тобі, чи буде це стосуватися їжі, чи пиття, чи будь-якої іншої речі, в усьому підкоряйся йому. Якщо ж трапиться якась важка справа, то запитай поради в авви (ігумена Серіда) і зроби так, як він скаже. Щодо псалмоспіву і пильнування: якщо що наказує тобі (старець), виконай, і все послужить тобі на спасіння душі; якщо і обмовить тебе, – радій: це вельми тобі корисно; якщо й образить тебе, перетерпи: “претерпевый же до конца, той спасен будет” (Мф. 10:22). За все ж дякуй Богові; тому що подяка клопоче перед Богом про неміч (людську). У всьому і завжди засуджуй себе, як такого, що грішить і спокушається, і Бог не засудить тебе; змирися в усьому – і отримаєш благодать у Бога. Якщо навчишся цього, Бог допоможе тобі набути сили: бо воля Його полягає в тому, щоб кожній людині “спастися и в разум истины приити” (1Тим. 2:4).

 

Відповідь 142, того ж великого старця до того ж.

Брате, не дозволяй собі міркувати про помисли, що приходять до тебе: це справа не твоєї міри; ти не розумієш хитрощів їхніх, тому-то вони і бентежать тебе, як хочуть. А коли бентежать тебе, то скажи їм: я не знаю, хто ви такі, – Бог, що знає це, нехай не попустить вам спокусити мене, і поклади перед Богом неміч свою, кажучи: Господи! Я в руках Твоїх, допоможи мені і визволи мене від рук їхніх. Помисел же, який зволікає (в тобі) і перемагає тебе, оголоси авві твоєму, і він, за допомогою Божою, зцілить тебе. – А щодо рукоділля, що накажуть, виконуй – і врятуєшся за ім’я Боже. Щодо псалмів: не полишай вивчення їх: бо і це належить до духовного ділання, і постарайся вимовляти їх напам’ять: це для тебе дуже корисно. Не бажай почути про те, що вище сили твоєї; ти маєш повчання, які і по силі твоїй, і корисні тобі.

 

Відповідь 143, того ж великого старця до того ж.

Не будь зганьблений, о нерозумний! Не треба вірити ворогам своїм. Якщо залишиш піклування (про себе) і впадеш в смуток, то вороги прийдуть знову. Воїн під час миру вивчає те, що буде потрібно від нього під час брані. – Дивись, що сказав Господь змію: “той твою блюсти будет главу, и ты блюсти будеши его пяту” (Бут. 3:15). До останнього подиху не повинна людина залишати піклування (про себе). Отже, уважно стеж за собою, брате, і бережися гніву, марнославства, сну та інших пристрастей, знаючи, що ворог не спить і не дбає.

Брате, якщо хочеш врятуватися, придбай смиренність, послух і довільну покору. І коли чуєш що-небудь від старця, хай там що, скажи йому зі смиренням: помолися за мене, отче мій, нехай подасть мені Бог розум і бадьорість, щоб не образити тебе. Збережи це – і спасешся.

 

144. Той самий брат, потрапивши в хворобу і боячись померти в ній, просив із великим смиренням того самого великого старця про прощення йому гріхів і про терпіння, потрібне в хворобі до кінця.

Старець відповів йому так: Не сумуй, брате: смерть без гріхів – не смерть, а перехід від скорботи до спокою, від темряви до невимовного світла і життя вічного. Каже ж тобі Бог, Великий Цар наш: прощаються тобі всі гріхи твої, переважно за молитви й моління святих і заради твоєї віри в Нього; і нехай подасть Він тобі терпіння до кінця.

 

145. Того ж до того ж великого старця питання. Владико, отче мій, я в руках Божих і твоїх. Будь до мене милостивий до кінця і поспішай розв’язати мене40, віддавши Владиці моєму Христу, наставляючи святими твоїми молитвами, і направ мене на повітрі і в дорозі цій, якої не знаю.

Відповідь. Брате, я віддаю тебе Христу, що благоволив померти за нас, Володарю неба і землі та всього живого, нехай зменшить Він в очах твоїх страх смерті і зробить безперешкодним сходження душі твоєї, і нехай сподобить тебе вклонитися Святій Трійці зі дерзновенням, тобто як визволеного, але такого, хто боїться й тремтить, як Ангели; і нехай упокоїть тебе зі святими Своїми. Отже, йди і молись за мене.

* * *

40 До переходу у вічність.

 

146. Інший брат хворий, отримавши “чахотку”41 і вельми страждаючи, просив того ж великого старця помолитися за нього і випросити йому відпущення гріхів.

Відповідь. Не бійся, брате, але нехай зрадіє душа твоя і нехай зрадіє про Господа. І повір про Господа істині моїх слів, що Бог, за проханням твоїм, пробачив тобі всі твої гріхи від дитинства і до теперішнього часу. Хай буде ж благословенний Бог, який захотів пробачити тобі все! Отже, не сумуй про те, що ти страждаєш: це не зло, а хвороба, яка мине.

* * *

41 У Грецькій книзі: це, здається, був той простосердий діяч послуху Досифей, про якого пише авва Дорофей у першому своєму слові.

 

147. Оскільки хвороба його посилилася ще більше, то деякі з братії просили іншого старця пояснити їм попередню відповідь: про життя чи про смерть сказав старець.

Відповідь Іоанна. Про смерть. Але старець може випросити йому і життя, якщо отримає на те звістку від Бога.

 

148. Почувши це, вони просили великого старця помолитися, щоб Бог продовжив життя (хворому).

Відповідь. Добрий і Милосердний Бог мій більше й більше нехай наповнить вас радістю Святого Духа, амінь. Про брата ж скажу вам: досить йому й того, що він сподобився отримати; бо він збагатився раптово і з раба став вільним. Але нехай буде благословенний Бог, що благоволив так і прийняв моління. Не кажіть нічого братові, щоб не ввести його в скорботу, а збережіть цю таємницю: на нього чекає не смерть, а перехід від смерті в життя вічне, і від скорботи в спокій. Чада мої возлюблені, радійте про Господа.

 

149. Коли братові стало ще важче, і він вельми страждав, знову просили того ж великого старця, щоб він благав Бога швидше помилувати брата. Великий старець відповідав:

Хвороба його тривала для того, щоб не приписав собі дарованого йому за молінням про нього. Бог же створив і творить корисне йому молитвами святих, амінь. – І після цієї відповіді брат той помер із миром.

 

150. Один безмовний старець, ім’ям Євфимій, послав нижченаведену молитву до того ж великого старця, щоб через нього Бог дарував йому відповідь на питання, що містяться в цій молитві.

О Життєдавець! Шлях тих, хто перебуває у темряві! Просвіти й нас, що перебувають у темряві. Ти, Святий, сказав: “просите, и дастся вам… толцыте, и отверзется вам” (Лк. 11:9), а як Ти і нам хочеш відчинити двері спасіння, прискорюй, бо вже почав. Якби Ти не хотів спасти нас, то не зробив би нам відомим того, що для нас неможливе, для Тебе ж, як для Бога, можливе. Святий! Ти сказав нам: очисти себе, якщо хочеш, щоб прийшов Я до тебе; а я кажу, Святий, що пияцтво саме себе очистити не може. Владико! Ти сказав нам: той, хто бажає сподобитися Моїх обдарувань, повинен пізнати стежки Мої в усьому. Як же може пізнати їх сліпонароджений, якщо не відкриються його очі? Сліпий шукає керівника, щоб якимось чином знайти для себе хоча б малу послугу. Як Вартимей (син Тимеїв), сидячи при дорозі, просив милостині; і коли почув, що Світло правди проходить повз нього, по дорозі цій, звернувся: “Сыне Давидов, помилуй мя” (Лк. 18:39), і коли умилосердилася над ним Твоя милість, і Ти покликав його і сказав: “что хощеши, да ти сотворю? Он же рече: Господи, да прозрю”, і негайно ж милість Твоя промовила: “прозри”; і він прозрів, побачивши сліди Твої, і пішов за Тобою (Лк. 18:41,42). І я (також) хочу звернутися (до Тебе), але забороняє мені той, хто завжди хоче затьмарити очі тих, хто бачить. Якщо благості Твоїй завгодно закликати і мене і сказати: що хочеш, нехай зроблю тобі? – закличу і я, за прикладом того (сліпця): Господи, нехай відкриються мої очі. Бо якби якийсь прокажений міг очистити себе, то не волав би: Господи, “аще хощеши, можеши мя очистити” (Мк. 1:40); але очистив би сам себе. Подібно до нього і я волаю: зверни до мене той святий голос: “хощу, очистися” (Мк. 1:41), і проказа негайно залишить мене. Коли ж прозрю і буду очищений, тоді й пізнаю сліди Твої, щоб ходити слідом за Тобою; бо Ти – шлях заблукалих.

І я прошу тебе, батька мого: ой, отче, помолися Владиці моєму Христу, нехай відверзне мої очі, бо я маю в тобі керівника, що приводить мене до Владики Іісуса. Тому слава з Отцем і Святим Духом на віки віків, амінь.

Відповідь. І нині час сприяє тому, щоб оспівати євангельське слово: яко “не требуют здравии врача, но болящии” (Лк. 5:31). Якщо ж хворий вдасться до лікаря, то треба йому і виконувати те, що наказує лікар, за словами (Писання): “веровати же подобает приходящему к Богу, яко есть, и взыскующим Его мздовоздатель

” (Євр. 11:6); бо вірний Той, Хто сказав: відплачу вам “сторицею ныне во время сие… и в век градущий живот вечный” (Мк. 10:30). Ті, хто приходять до великого нашого Лікаря, отримують від Нього просвітлення, і Він лікує всі уявні їхні пристрасті. Не будемо хвалитися, кажучи, що ми вірні, бо інакше засудимося, як лицеміри і люди невірні: через видиме пізнається невидима віра, прихована в потаємницях сердечних. Якщо віруємо Христу Спасителеві, Який каже: по вірі твоїй буди тобі, то Він скаже і нині до душі нашої, що перебуває в тілі: “дерзай, дщи, віра твоя спасет тебе” (Мф. 9:22). Таким чином, віра наша полягає не в тому, щоб тільки проректи і вимовити устами, але досконала віра пізнається зі зцілення. Якщо ти вірував і зцілився, ходи і не спотикайся і не кульгай більше. – Чи зцілився ти? покажи, що припинилася кровотеча твоя. І якщо ти, о людино, досяг цього, то не далекий ти і від того, щоб почути слова Спасителя до найчистішої і найчервонішої душі твоєї: “Вся добра еси, ближняя моя, и порока несть в тебе” (Пісн. 4:7), і апостольське слово: “не имущу скверны, или порока, или нечто от таковых” (Еф. 5:27). Двері нам відчинені, і шлях, що вводить у життя вічне, відкритий перед нами. “Многими скорбьми подобает нам внити в Царствие Божие” (Діян. 14:22). Будемо ж терпляче продовжувати працю нашу: воістину, “Многими скорбьми подобает нам внити в Царствие Божие” (Рим. 8:18). Праведний Бог, і не забуде стількох праць наших, якщо до кінця збережемо послух; тому що Сам Він сказав: “Претерпевый… до конца, той спасется” (Мф. 24:13) про Христа Іісуса, Господа нашого. Амінь.

 

151. Запитання того ж до того ж великого старця про погані помисли, і про воскресіння, запропоноване у вигляді молитви.

Життя і Воскресіння! Відвідай нас, як Твоє створіння, і очисти нас, Святий, від злого легіону, подібно до того, як Ти колись зглянувся над творінням Твоїм і вигнав легіон бісів, що забажали увійти у свиней. У безсловесних свиней, чи в мене, обдарованого словесною душею? Бо я прийняв їх (у себе) і, кинувшись берегом, потрапив у море; хвилі вдаряють у мене, і я не розумію (що відбувається зі мною). Нині ж зсередини наче хтось спонукає мене пробудити Керманича, щоб Він подав мені руку і витягнув із глибини, як це зробив із Петром і сказав би і мені: “маловере, почто усумнелся еси?” (Мф. 14:31). А як Ти обіцяв через угодника Твого Варсонофія, у відповідях його, що ми покладені будемо в одній гробниці, то чи разом ми і воскреснемо? Боюся Того, Хто сказав: “два будета на селе: един поемлется, а другий оставляется: две мелюще в жерновех: едина поемлется, и едина оставляется” (Мф. 24:40,41). І як від самого створення світу люди спочивають (у землі), і часто трапляється, що тіла святих і грішних покладаються разом в одній домовині: то чи разом вони повстануть і під час воскресіння, коли обрані Твої Ангели прийдуть воскресити всіх праведних, чи ні, а повстануть лише одні обрані? Боячись цього, я молю через угодника Твого, щоб, як Ти оголосив мені, що в одному упокоїмося в гробу, так яви мені (тепер), що і воскресиш нас разом. І батька мого Варсонофія прошу: оскільки ми обидва отримали ниви для того, щоб стиснути їх, а я знесилений і не можу жати, то нехай потрудиться він, як сильний, принести Тобі, Владико, і за мене рукояті правди. Бо й у стародавніх отців знаходимо подібний приклад: троє вийшли жнивувати, і один із них, як і я, захворів і повернувся у свою келію, а ті, що залишилися, зберегли бадьорість і стиснули все. Коли ж закінчили жнива і повернулися в будинок, примушували і його взяти свою частину плати; він же суперечив, кажучи: “Яку частину, коли не я трудився за неї, а ви?” А як вони наполягали, щоб і він узяв свою частину, то й батьки вирішили йому взяти її, і похвалили суд їхній. Але Ти, Владико Христе Боже, утверди це моє моління, бо Твоя є слава на віки вічні, амінь.

Відповідь Варсонофія. Як господар будинку обирає собі вірних управителів, доручаючи їм ключі та майно і весь будинок свій, і від вірного управителя залежить те, коли йому заснути, яку спожити їжу, яку честь отримати від пана свого і з ким жити: з тими, що п’ють вино, або з тими, що живуть чесно, і першому призначено покарання, а другому – винагороду; так і Бог наш поставив у Себе правителями людей вірних і дав їм Свої ключі, щоб замикати й відчиняти, тобто (дав їм) свободу. Вони вірні: тому що всі християни охрещені; їм добре (належить) влаштовувати ввірене їм, тобто справи, що відповідають хрещенню, заради їхнього ж спасіння. Отже, хто з них збожеволіє з цього правого шляху, той робиться співучасником п’яниць, що впиваються вином беззаконня; такого можна назвати словесною свинею, і ви знаєте, що він зазнає в пришестя Владики. Якщо ж добре влаштує доручене йому, то всі знають, яке блаженство призначене за це Владикою; бо сказано: “Во всю землю изыде вещание их, и в концы вселенныя глаголы их” (Пс. 18:5). Щодо ж воскресіння: вік цей подібний до гумна, і пшениця тут змішана з куколем. Євангеліє вчить нас, що під час воскресіння повстануть усі разом (праведні й грішні), кажучи: “и разлучит их друг от друга, якоже пастырь разлучает овцы от козлищ” (Мф. 25:32). Що стосується двох дружин і двох чоловіків, це сказано про кінець, і відноситься до віри і невір’я, тобто що при кінці одна лише (віра) приймається, і тільки однією нею людина спасається. Про жнива братії: обидві сторони вчинили добре; той, хто захворів, мав бажання зробити, але хвороба перешкодила йому; а ті вважали, що Господь зміцнив їх молитвами хворого брата; і на всіх зійшла благодать Святого Духа. Господь сказав апостолам: “не радуйтеся, яко дуси вам повинуются: радуйтеся же, яко имена ваша написана суть на небесех” (Лк. 10:20); так і ми будемо шукати не того, чи всі ми разом повстанемо, а того, щоб почути: “приидите, благословеннии Отца Моего, наследуйте уготованное вам Царствие от сложения мира” (Мф. 25:34), і того, щоб бути разом з Іісусом, як Він сказав Отцеві. Йому слава навіки, амінь.

 

152. Те саме (питання), подібне (до колишнього).

Господи Іісусе Христе, Лікаре уражених душ, приносимо Тобі молитви, (запозичені) зі святих Твоїх слів, які прийми заради Твого угодника; бо Ти, Святий, сказав: “не требуют здравии врача, но болящии” (Лк. 5:31); про це ж нагадав і угодник твій Павло: “да не хромое совратится, но паче да исцелеет” (Євр. 12:13). Святий! Ти сказав в одній відповіді: якщо ти зцілився, чому кульгаєш? Той, хто зцілився, не кульгає, а ходить прямо. – Я ж кульгавий і уражений, тому й волаю, просячи, щоб Ти відвідав і мене, як відвідав того, хто йшов до Єрихона і потрапив у полон до розбійників, бо я потрапив до тих самих розбійників і поранений ними, перев’яжи і мої струпи, і посади на Свого святого під’яремника, що є добра віра, і приведи мене до святої Своєї оселі, і надай мені турботу, там, де Ти дбаєш про всіх стражденних. Владико! Кровоточива жінка зцілилася, приступивши до Тебе позаду і доторкнувшись до краю риз Твоїх; я ж щодня приймаю зцілення від святих Твоїх членів, тобто від Святого Тіла і Крові та води, що вийшла зі святого ребра Твого, і ще пристрасть моя кипить (у мені). – Святий! Оскільки Ти сказав, що той, хто приходить до лікаря і бажає отримати зцілення, повинен виконувати наказане ним; вживи для мене, Владико, які хочеш лікування, припікання та перев’язування, тільки зупини мою смердючу течію, тобто нечистий помисел. Ти ж, Господи, сказав, що двері відчинилися, але пси звідусіль стережуть і не дозволяють наблизитися до тих дверей; а Благий Владика будинку, бачачи здалека, що на жебрака, який іде до Нього, напали пси, посилає воротаря відігнати тих псів, щоб жебрак міг наблизитися й прийняти милостиню від Його милості.

Отче мій, так як ти написав нам, що той, хто прожив одне седмиріччя, побачить те, чого ще не було від створення світу; що ж робити нам, юним, як нам спастися? Помолися Господу, нехай вкаже Він нам ті святі гори, на які Він велів тікати (див. Мф. 24:16), щоб врятуватися, які це гори, уявні або видимі, щоб ми знали їх і, коли настане час, могли втекти туди й урятуватися в ім’я Отця й Сина та Святого Духа на віки віків, амінь.

Відповідь Варсонофія. Брате, розглянемо, що ми говоримо, і побачимо, що самі слова наші викривають нас. Той, хто приходить до лікаря, якщо, за наказом його, не дотримується належного порядку, то не може звільнитися від хвороби. А як ти побажав прийняти й інші цілі та лікування, то дивуюся любові твоїй, як ти не осягаєш всеохоплюючої премудрості великого нашого Лікаря, Який припинив прощення будь-якій людині, що шукає його; бо Він, відкривши лікарські Свої книжки для будь-якої людини, що хоче слухати свого порятунку, тим самим зробив нас безвідповідальними. Коли і жінки співають завжди: “Аз же есть червь, а не человек, поношение человеков и уничижение людей” (Пс. 21:7), то що повинні робити чоловіки? Не зі зневаги до жіночої статі кажу це, зовсім ні, бо нам не наказано того, – а (бажаючи показати), що хоча вони й були спочатку причиною злочину, але Бог не усунув їх від Божественного вчення. Отже, якщо бажаємо цього лікування, то навіщо відкидаємо його? Якщо ж, будучи зганьблені (ворогом), думаємо, що ми не відкинули його, а користуємося ним, то говоримо удавано, і не робимо. Істинно так: бо, випробувавши внутрішню нашу людину, упевнимося, що не переносимо ні докорів, ні досад, ні принижень, ні ганьби. І з теперішнього твого помислу, в якому я колись випробовував тебе, можеш зрозуміти це; бо, вже після скоєння справи, ти каявся, що не зрозумів. Бажаючи випробувати любов твою, я зробив те, що ти знаєш, і знайшов, що стара людина ще живе в тобі; але думаю, що любов твоя не малу отримала від цього користь. Господь наш досконалий і всім Своїм бажає бути досконалими, бо каже: “Будите убо вы совершени, якоже Отец ваш Небесный совершен есть” (Мф. 5:48). Хто терпить ці припікання, той рятується; бо той, хто відчуває нюхом свій сморід, не відчуває іншого (смороду), якщо стане і на купах трупів42; і обкрадений розбійниками не має що подати іншим. Стережися ж, возлюблений: ми, які перебуваємо поза всілякими турботами і піклуваннями, не хочемо навіть вважати себе тим, що ми насправді земля і прах; і ми постаріли, плекаючи в собі марнославство. Бо думати, що справа наша угодне Богові, що перебування наше (в мовчанні) повчає всіх, і що ми позбулися суддів і засуджень, – все це крайнє марнославство і більше нічого. Коли великий небесний Лікар наш дав нам лікування і перев’язі, від кого залежить причина загибелі нашої, якщо не від немочі нашої волі? Насамперед дарував Він нам смиренність, яка виганяє всяку гординю “и всяко возношение взимающееся на разум” (2Кор. 10:5) слави Сина Божого, – послух, який гасить “вся стрелы лукавого разжженныя” (Еф. 6:16), щоб відтинати в усьому волю свою перед ближнім. А це породжує безтурботність серцеву, світлий і тихий настрій обличчя і добру сталість зору. Дав нам і велику “перевязь”43, що стягує всі члени і зцілює всяку недугу і всяку виразку, – любов до Нього. Він Сам став зразком для нас; бо сказано: упокорив Себе, не тільки “послушлив быв”, а й “даже до смерти” (Флп. 2:8), і, кладучи за нас душу Свою, навчив нас, кажучи: “да любите друг друга: якоже возлюбих вы… и о сем разумеют вси, яко Мои ученицы есте, аще любовь имате между собою” (Ін. 13:34,35). Якщо не хочеш кульгати, візьми жезл хреста, і утверди ним руки твої, і помреш усьому, і не будеш кульгати більше; бо мертвий ніколи не кульгає. І якщо маєш жезл цей, не маєш потреби у привратнику: цим жезлом відженеш не тільки псів, а й начальника звірів – лева, що гарчить. І Яків сказав: “с жезлом бо сим преидох Иордан” (Бут. 32:10), і ще: “поклонися на верх жезла его” (Євр. 11:21). І Мойсей жезлом робив чудеса (див. Вих. 7:9); хто прибивається до цього хреста, той абсолютно зцілюється від мокротиння, що тече; бо померлий вмирає гріху. Чого можна очікувати після цього? – Одного тільки триденного воскресіння: досить для розіп’ятого воскреснути з Іісусом. Про седмиліття (скажу): – будуть різні скорботи і смути. А під іменуванням гір, про які ти згадав, треба розуміти Святу Марію Богородицю та інших святих, які будуть жити в ті часи і які твердо зберігають печать Сина Божого, бо Він спасає багатьох, заради них. Тому слава навіки, амінь.

* * *

42 Слова святої Синклітікії.

43 Пластир, припарка.

 

153. (Питання) того самого, подібне (до попередніх).

Трійця нероздільна, не розлучайся з нами: “Из уст младенец и ссущих совершил еси хвалу” (Пс. 8:3). Добрий отче мій! Ти, як істинний учень істинного Лікаря, дав мені лікування і запобіжні засоби. Але вже й перше припікання проникло наскрізь моє серце, і я не можу терпіти болю. Ти написав мені, щоб співати: “аз есмь червь, а не человек” (Пс. 21:7), і справді я співаю, і вклоняюсь, і славословлю, і звеличую на віки вічні, але не наважуюсь сказати, що я черв’як, а не людина, бо я людина, уражена тлінним хробаяком. Яка ж сила цього “Червя” Нетлінного? Цей (так назвав Себе в смиренні) Хробак прийшов заради мене, нехай позбавить мене від хробака тлінного, що розбестив рід людський. А як тлінний цей черв’як, що тліє і в’яне, входить у рани і виробляє гниття і сморід, то і прийшов Той Нетлінний Черв’як, про Якого сказано: “червь есмь, а не человек” (Пс. 21:7). І як той черв’як входить у виразки, так і Нетлінний Черв’як зійшов у пекло землі, і звідти почав розтлівати всяку нечестивість старого черв’яка. І таким чином очистивши, звів усіх, і Сам перебував Нетлінним. Цей-то “Червь” очистив Йова від тлінного хробака, і сказав йому: вставай, “Препояши яко муж чресла твоя” (Йов. 38:3). Цей “Червь”, висячи на дереві, привернув удою і змія. Цьому-то “Червю” підкорене все, крім Того, Хто підкорив Йому все: “вся бо покори под нозе Его” (1Кор. 15:27). Тлінний черв’як розтліває все, і не залишається на землі нічого такого, чого б він не винищував, – ні дерева, ні харчів, ні землі, ні тіла, крім солі та єлею. Що ж таке сіль і єлей? – Отець, що підкорив Йому все, осолив милістю Своєю створіння Своє і дав сіль апостолам, нехай осолять світ, щоб від смороду ідольського перейшли люди в благу смороду істинного Бога нашого. Амінь.

У чому полягає сила гірчиці, що (Господь) уподібнив їй Царство Небесне, а не оливці, фініку або одному з великих дерев, але саме їй, найменшій? Бо вона дуже їдка і стискає серця наші. Так, отче мій, помолися Господу, нехай покаже Він нам таємницю цього (іносказання), розумію хробака і гірчиці, щоб і ми прославили Отця і Сина зі Святим Духом на віки віків, амінь.

Отче мій! Ти нагадав мені давнє, і я не забув цього, але завжди згадую про те, в чому ворог не встиг, а тільки шаленів, бачачи плід, який був на цьому місці; терпіння твоє і людинолюбство Боже не дозволило виповнитися його кепській волі, і ми до сих пір існуємо, прославляючи Бога. Ти сказав мені, що я каюся після того, як зроблю; о! якби каятися хоча б після, а не залишатися в тому до кінця. І як ти сказав, що той, хто потрапив до розбійників і викрадений, не має що подати іншому, тому і я, спраглий, прошу, киньте мені ви (імущі) від крупиць ваших, щоб і я, подібно до пса від трапези, отримав їжу від вас, імущих. І як ти сказав, що постаріла зі мною гордість і облуда, то помолися, щоб вони залишили мене. Амінь.

Відповідь Варсонофія. Давид проголосив: “Возсмердеша и согниша раны моя, от лица безумия моего” (Пс. 37:6). Отже, безумство є вмістилище всіх зол; безумство породило непослух, а непослух – виразку; після виразки те саме безумство породило недбальство, а недбальство породило гниття і сморід, і вкрилася черв’яками окаянна плоть, і розбестилася; розбещена ж була викинута в море, і зробилася їжею великої риби, і залишалася в утробі її, – аж доки не прийшов Небесний Черв’як. Він, будучи взятий на хресну уду, зійшов у черево тієї риби, і устами її разом з утробою її вивів поживу, що вона поглинула, і, прийнявши плоть, помазав єлеєм, і омив водою, і спек вогнем, бо сказано: “Той вы крестит Духом Святым и огнем” (Лк. 3:16), і напоїв хлібом, і підбадьорив вином, і приправив сіллю, і позбавив від тління. До цього додав ще й гірчицю, яка утримує тління, стискає ніздрі змія, щоб він не міг відчути плоть цю, і потемніє очі його, щоб він не міг споглядати на досконалість смирення її. Знаючи все це, не нехтуймо повчанням Його; нехай не здійсниться і на нас сказане: “аще… соль обуяет (потеряет силу), чим осолится?” (Мф. 5:13). І в чому полягає недолік цього? – Чи не в тому тільки, що “Рече безумен в сердце своем: несть Бог” (Пс. 13:1)? Якщо ти не забув першого, то знаєш і останнє; послухай Того, Хто сказав: “ведевый волю господина своего, и не… сотворив… биен будет много” (Лк. 12:47). Якщо, знаючи, говоримо і не дбаємо (про виконання), то недалеко від нас горе, що чекає на тих, котрі згрішають у веденні. Якщо ж, за прикладом Авраама та Йова, думаємо, що ми земля і попіл (Бут. 18:27; див. Йов. 42:6), то навіки не будемо обікрадені, але завжди матимемо, що подати іншим: не золото й срібло, а взірець смирення, терпіння та любові до Бога. Тому слава навіки, амінь.

 

154. Той же, куштуючи (один тільки) хліб, запитав того ж великого старця про вживання їжі.

Відповідь. Радуйся, брате, про Господа. Моли Бога дати мені цілковите терпіння, бо я починаю справу і не доводжу її до кінця, але негайно після встановлення (собі правила) починаю вагатися; бажаю ж започаткувати й дійти до кінця, чуючи апостола, що говорить про початок і кінець: “яко начный дело благо в вас совершит е даже до дне Иисус Христова” (Флп. 1:6). І хоча я, гідний жалю, і не роблю нічого угодного Богові, однак, за твоїм наказом, даю тобі пораду, як брату: якщо можеш, куштуй по чотири “лаитины”44на тиждень, а в неділю, через неміч тілесну, юшку, або гаряче. – Я вважаю, що тобі добре їсти це; а можливо, кажу так і нерозумно, – не знаю; бо хто не вміє керувати собою, як може той керувати іншими? Пробач мені, брате, я мав би просити тебе встановити мені правило, але ще не допускає мене (до цього) моя гордість, корінь усього зла. – Помолися, брате, щоб пройти нам належний шлях, бо він сповнений хвилювань і небезпек, а я, як нерозумний, сміюся і зневажаю їх. Але втім, не перестаю сподіватися, маючи Владику милостивого і благоутробного. – Отже, любові заради подай мені руку свою, і притягни мене до Нього, і Він через тебе врятує і мене, окаянного. Йому слава на віки віків, амінь.

* * *

44 Вид печива.

 

155. Той же (брат), не виконавши поради, даної йому старцем щодо їжі, запитав про те саме вдруге. Старець відповідав йому так:

Брате, чи не тому ти відкинув мої слова, що знайшов мене слухняним любові твоїй. Утім, і в тому, що слова мої залишилися безплідними, провина не твоя, а моя: вони не є плодом тяжких зусиль, тому й не мають сили. – Хто запитує і не слухається (отців), той дратує Бога; за питанням же піде і заздрість ворожа, а ми досі не дізналися ще хитрощів демонських. Апостол безперестанку проповідує, кажучи: “не разумеваем бо умышлений его” (2Кор. 2:11). Дерзай, брате мій, якби я не вважав тебе одностайним собі, заради любові Христової, то не міг би дати тобі відповіді, бо, як сказав і раніше, не досяг ще такої міри. Але як Бог прив’язав мене до любові твоєї, то знову безглуздо кажу: задовольняйся протягом тижня чотирма лаїтинами, як я сказав тобі, а в день недільний їж за неміччю або одну юшку, або гаряче. Втім, не думай у серці своєму, що я дав тобі заповідь: це не заповідь, а братська порада. Поприще відкрите: “тецыте, да постигнете” (1Кор. 9:24), бо ми люди тлінні й малочасові на землі, – нехай здобудемо милість в цей страшний і грізний час у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.

 

Відповідь 156, того ж великого старця до того ж, що пояснює силу попередньої відповіді.

Брате, що скажу тобі я, який зовсім нічого не зробив? Хоча ти й кажеш, що ти робив і робиш, але я не пам’ятаю нічого про себе, окрім того, що завжди прогнівляю Бога ділами моїми, і тому нічого не чекаю від справ; сподіваюся ж врятуватися заради людинолюбства Його, бо Він помер для спасіння грішних. Перебуваю ж я в келії своїй в ім’я Його, доки Він прийде Сам Собою і скаже мені: “что хощеши, да ти сотворю?” Тоді скажу і я з тим сліпцем: “Господи, да прозрю” (Лк. 18:41). Якби й мав справи, то, боячись осуду, який спіткав фарисея, не посмів би говорити про них. Але кажу тобі, брате, що все моє життя і надія зосереджується в Ньому: і вдень і вночі я благаю Його подати мені очищення від явних і потаємних пристрастей. Що ми сміємо сказати про діла правди нашої45, чуючи: “всяка уста да заградятся” (Рим. 3:19) та ін., і ще: “Хваляйся… о Господе да хвалится” (2Кор. 10:17)? Блаженний же той, хто очистився від гніву та інших пристрастей, зберіг усі заповіді і каже: “раби неключими есмы” (Лк. 17:10). Якщо ж робимо одну добру справу, а іншою губимо її: то яка користь від того, що кожного дня творимо і розоряємо? Той, хто зневажає і славу, і безчестя, може врятуватися у Христі Іісусі, Господі нашому, Тому слава, амінь. Віддай мене Господу і мовчи з надією, молячись за мене, окаянного і смиренного.

* * *

45 У слов’янському перекладі:  исправлениях.

 

157. Запитання того ж до того ж великого старця. Отче мій! Помолися за мене, я знемагаю від праці. Перш, ніж я просив у тебе поради, якщо і брався за справу, яка була мені до снаги, робив то без зусиль; а відтоді, як ти подав мені пораду, я працюю до знемоги. І до цього я писав до тебе, просячи поради, а ти вважав мене за зарозумілого і нагадав мені про фарисея, а я сказав тобі це, отче мій, не з зарозумілості, а через нужду. Прошу тебе, помолися, щоб Господь відкрив тобі, що в мені є.

Відповідь великого старця. Брате, Божественне Писання говорить: усе за порадою твори, і “без совета ничесоже твори” (Сир. 32:21). – Коли ти робив не за порадою, а за своєю волею, то трудився нерозсудливо; бо немає нікого, хто не мав би потреби в раднику, окрім Самого, Хто створив премудрість. – Коли ж ти наважився за Богом відсікти свою волю, прийти в смиренність і прийняти найменшого твого брата радником, то подвиг тим на заздрість ненависника добра – демона, що завжди живить заздрість проти всіх. Чи бачиш норовливість ворожу? Я нічого не призначав тобі сам собою, але ти упросив мене, і я порадив тобі, як братові. – Ти ж, почувши, залишив (пораду без виконання) і запитав мене вдруге, а я нагадав тобі про фарисея; бо й той говорив із зарозумілістю те, що говорив. Ти шукав посвідчення46, а це не що інше, як зарозумілість. Будь уважним і побачиш справді, що щойно ти покладаєш початок, одразу ворог представляє тобі слушну причину, і ти руйнуєш розпочате, – знову покладаєш, і ще скоріше руйнуєш, а не згадуєш, що “претерпевый до конца, той спасен будет” (Мк. 13:13), і що “начный дело благо в вас совершит е даже до дне Иисус Христова” (Флп. 1:6). Якщо чинити по своїй волі, як ти чинив (досі); для тебе заспокійливо, я не сумую за цим, бо не хочу бути ні чиїмось аввою, ні вчителем, пам’ятаючи докір апостольський: “научая убо инаго, себе ли не учиши” (Рим. 2:21). Брате, справа тих, хто спасається, – стоншити душу свою, як павутину. Отже, багато треба терпіння, доки багатьма скорботами увійдемо в Царство Боже (Діян. 14:22) у Христі Іісусі, Господі нашому, амінь. Прости мене, брате, і помолися за мене.

* * *

46 У слов’янському перекладі: извещения.

 

158. Запитання того ж до того ж великого старця. Іісусе, Який шукав заблукалу вівцю, навчи і нас, як шукати Пастиря. Отче мій, хочу запитати в тебе одне слово. Писання говорить: “взыщите Господа и утвердитеся, взыщите лица Его выну” (Пс. 104:4). Як грішна людина може шукати Господа в будь-який час? Навчи нас заради Умудрителя тебе, як розуміти слова ці, щоб і ми завжди шукали обличчя Господнього. Тому слава навіки, амінь.

Відповідь. Брат Євфимій! Прошу любов твою сприяти молитві моїй до людинолюбця Бога; бо любов твоя просить мене написати тобі про стягнення Пастиря. Від першого дня донині молю Бога про прохання твоє, і Він відповідає мені: “Очисти серце своє від помислів старої людини, і виконаю прохання твої; бо обдарування Мої вміщаються лише в чистих, і їм подаються. Але доки серце твоє рухається гнівом, пам’яткозлобивом і тому подібними пристрастями старої людини, не увійде в нього премудрість. Якщо бажаєш Моїх обдарувань, вивергни з себе посудини чужого (пристрасті), і Мої обдарування самі собою увійдуть у тебе. Хіба не чув ти, що раб “не может двема господинома работати” (Мф. 6:24)? Якщо служиш Мені, то не дияволу; якщо ж йому, то вже не Мені служиш. Хто бажає сподобитися Моїх обдарувань, той нехай роздивиться сліди Мої: як незлобиве ягня, перетерпів Я всі страждання, не суперечачи ні в чому (див. Діян. 8:32), і вам заповідав бути незлобивими, подібно до голубів (див. Мф. 10:16), а ви замість цього вдаєтеся до лютості пристрастей. Остерігайтеся, щоб Я не сказав вам: “ходите светом огня вашего” (Іс. 50:11). Чуючи це, віддаюся плачу і риданню, доки умилосердиться і наді мною Його милість, і позбавить мене від лютих пристрастей старої людини, щоб приймати все, що спіткає мене, з великим терпінням, а ти знаєш, що виробляє терпіння, і апостол згадав про це (див. Рим. 5:3). Отже, помолися, брате мій, щоб мені отримати це, і, заради любові, викрий мене, якщо порушую що-небудь, щоб я виправився, бо хоча я і божевільний, але люблю тих, хто навчає і викриває мене, знаючи, що вчення їхнє послужить на спасіння душі моєї. Ще помолися, щоб мені уникнути падіння самовиправдання; бо я дуже сумую. – І пробач мені за все, що завжди вводжу тебе в працю; але за це діло уготована велика нагорода у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.

 

Запитання 159, того ж до того ж великого старця. Отче мій! Праці, які я тобі даю, ти приписав собі. Так і чинять премудрі, і не для того тільки (роблять це), щоб понести тягар одного ближнього, а щоб принести душевну користь багатьом, особливо ж ти, як батько, за багатьма своїми милосердями, (сам) спонукаєш нас питати про шлях життя. Оскільки Господь послав мені в тобі притулок і притулок, то благаю тебе, зроби милість, благай Владику, щоб Він виявив мені милість і відкрив мені хоча б дещицю, бо я й сам не знаю, як падаю, і поясни мені це, як пояснив раніше, щоб я міг покаятися, і потім, як той, що сприйняв душу мою, покажи мені шлях, яким мені треба йти.

Відповідь. Брате, як власній душі моїй, кажу я тобі, бо Господь пов’язав твою душу з моєю, сказавши: не залишай його. Не моя б справа вчити тебе, але скоріше навчатися від тебе: бо боюся того, хто сказав: “научая… инаго, себе ли не учиши” (Рим. 2:21). Ти кажеш, що премудрому досить і одного помаху; але для тебе цього було недостатньо, і ти бажаєш чути ясно. (Отже, знай), що якщо божевільний згрішить у слові, то всі прощають; бо він божевільний і не знає, що говорить. Якщо ж премудрий згрішить, то не отримує прощення, бо премудрий і згрішив у віданні. Так, якщо хтось із братії, що перебувають поза (безмовністю), згрішить у слові, він заслуговує на вибачення, бо він живе в співтоваристві інших; якщо ж (згрішимо) ми – уявні відлюдники і мовчазні, що мають серед людей добру славу: яке отримаємо прощення? І як ти бажаєш ясно дізнатися, у чому справа, то кажу: ти перебуваєш у мовчанні, як померлий світу; як же трапляється, що, коли вступаєш у бесіду, від любові й радості (раптом) переходиш до роздратування й пам’яткозлобивості, і засуджуєш ближнього, а не самого себе? І не тільки не кажеш, що ти недостойний, а й вважаєш себе за щось; бо за нагоди кажеш: “Скажи, що я це сказав, і послухають із задоволенням”. За кого вважаєш ти себе (вважаючи), що слово твоє із задоволенням приймуть? Чи за пророка Іллю? Докори собі і зрозумій, що все, що трапляється з тобою, буває не без волі Божої: упокій – до подяки, а скорбота – до терпіння. Де слово Писання: “примлете бо… аще кто по лицу биет вы” та ін. (2Кор. 11:20)? Тому ми далекі від Бога. Якщо хочеш дізнатися шлях той, то знай, що він полягає в наступному: приймати того, хто б’є, як того, хто гріє, того, хто не знає, як того, хто прославляє, того, хто приносить неприємності, як того, хто шанує, і того, хто утішає, як того, хто заспокоює; і якщо через забуття, а, можливо, і через свавілля, не дадуть тобі того, що треба, як правило, не журись, а, навпаки, кажи: “Якби була на те воля Божа, то я отримав би це”; а коли отримуєш, приймай з радісним обличчям, радіючи, подібно до Даниїла, який, коли Господь відвідав його, казав тільки: “помянул бо мя еси, Боже” (Дан. 14:38); говори і ти: “Бог помилував мене, недостойного”. Вважай себе негідним і залиш самовиправдання; а ти (навпаки), коли скажеш що-небудь, кажеш: “Я сказав добре”; і якщо збагнеш щось розумом, кажеш: “Добре збагнув я, добре зробив те, добре інше”. Для чого не думаємо про те, щоб не ображати нікого ні словом, ні ділом? І Бог допоможе нам у всьому. Ти захопився відкрити помисел свій братії, щоб виконати твою волю, наполягаючи, щоб справа твоя була зроблена неодмінно того самого дня, і тим вразив помисел молодших братів, які говорили: “Чому не потерпить старець, коли ще є два дні?” Скажи мені по істині, чи вимагала справа такого поспіху? Чи вже ти зійшов на небеса? (Ні), брате, просто скажу тобі: передчасною вимогою, за дією диявольською, ти вразив помисел братії. Відтепер “остави мертвыя погребсти своя мертвецы” (Лк. 9:60) і благовістимо Царство Боже в Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.

 

160. (Прохання) того ж до великого старця у вигляді молитви.

Життя відчайдушних! Не зглянься на мене, зануреного у відчай. “Явление словес Твоих просвещает и вразумляет младенцы” (Пс. 118:130). Святий! Ти сказав мені: “Очисти себе і виженеш із себе стару людину”. Чи може ж бріння саме себе очистити? Або будівля – сама себе прикрасити, якщо не прикрасить її будівничий? Або посудина, зроблена гончарем, чи може сама себе випалити, якщо той, хто її зробив, не вкладе її у вогонь і не випробує, чи придатна вона до вживання? І Ти, Святий, якщо бажаєш врятувати творіння Твоє, пошли Твій Божественний вогонь, нехай обпалить посудину, створену Тобою, щоб вона могла потім сприйняти від Тебе єлей і утримати його в собі; бо Твоя є слава й милість на віки віків, амінь.

Відповідь. Брате, не примушуй говорити мене, який бажає зберігати мовчання і мовчання; але ти утверди в Господі серце твоє і терпи непохитно; бо той, хто позаздрив на початку Адаму, і вигнав його з раю, заздрить і нашій однодумності про Христа. Але Той, Хто сказав: “бачив сатану як блискавку з небес зійшла” (Лк. 10:18), нехай скасує підступи його проти нас і нехай розірве тенета його. Стережися, щоб він не перехитрив тебе в чому-небудь, щоб не здригнутися тобі й не залишити місця твого, як він перехитрив і Малха47; бо (ворог) міцно засмучується на нас; якщо ж змиримося, то Господь скасує його. Будемо завжди звинувачувати самих себе: в цьому і полягає перемога. І для рішучості піти в пустелю, як сказали отці, є три умови, яких, якщо хто дотримаєсь, то може жити і між людьми, і в пустелях, і куди б не пішов, а саме: докоряти собі, залишити волю свою позаду себе та вважати себе нижчим від усього створіння. Нехай же буде відомо любові твоїй, що всі зусилля диявола спрямовані на те, щоб розлучити нас один від одного; бо він ясно бачить, що на нас справджується слово Писання: “Брат от брата помогаем, яко град тверд и огражден” (Притч. 18:19). Нехай не дасть йому Господь виконати в нас волю свою, але нехай розтрощить його, за непорушним словом Писання, “под ноги наши вскоре” (Рим. 16:20). Не сумнівайся ж; бо сподіваюся, що обидва ми будемо покладені в одному гробі (як я вже передбачив тобі). Бог з’єднав нас для того, щоб ми користалися один від одного, і ці спокуси слугують прикладом для користі й утвердження багатьох. Отже, віддайся мовчанню, брате, і помолися, нехай здійснимо шлях наш, щоб не минули без користі дні наші: час наблизився, тому-то ворог і приходить у несамовитість. Бог не вважає твою працю суєтною, зовсім ні! Але Сам, “Иже всем человеком хощет спастися и в разум истины приити” (1Тим. 2:4), хоче, щоб ти досяг досконалості. Він сказав через апостола: “глаголите, яко раби неключими есмы” (Лк. 17:10). Будемо триматися цього, і Господь зробить із нами милість заради імені Свого, нареченого на нас. Тому слава навіки, амінь.

* * *

47 3десь старець вказує на одного ченця, на ім’я Малх, який, через хитрощі диявола, вийшов зі свого монастиря і багато зазнав спокус.

 

161. Диявол через заздрість свою, бачачи користь цих відповідей, всеяв у думці старійшини, що запитує, невір’я до великого старця, а цей останній, довідавшись, що було у нього на серці, оголосив йому наступне:

Відповідь. По-перше і перш за все славлю Святу і Єдиносущну Трійцю, кажучи: слава Отцю, і Сину, і Святому Духу, і нині, і повсякчас, і на віки віків, амінь. Не передчасно починаю я слово своє з цього славослів’я, але щоб показати ненависникові добра демону, що в уявлюваних ним мріях не буває нічого подібного до такого славослів’я, а лише збентеження, смуток і зневіра. Але перейдемо, брате, до подяки Богові за те, що Він позбавив нас від великої спокуси, що спіткала нас, як нерозумних, і людяність Його не допустила, щоб ми загинули геть; бо завжди істинний Той, Хто сказав: “живу Аз, глаголет Адонаи Господь, яко не хощу смерти грешника, но еже обратитися… и живу быти ему” (Єз. 33:11). Отже, будемо віддавати невпинно подяку Тому, Хто врятував і завжди Спасає нас, Якому дякують Ангели, пресвітні Сили, небесні Воїнства, Херувими і Серафими, наймилосерднішими голосами безперестанку й мовчки волаючи та віщаючи: “Свят, Свят, Свят Господь Саваоф”, та інша (Іс. 6:3). – Пізнавши це, і ми подякуємо Того, Кому “небо – престол, а земля – подножие” (Іс. 66:1), Кому служить усе створіння. – Почнемо і ми від цього написаного перетворення (Святої Трійці), і подякуймо Отцю; бо Він помилував світ, і “не пощаде послать Единородного Своего Сына”, Спасителя й Відкупителя душ наших (Рим. 8:32). Подякуймо Синові; бо “Он смирил Себе, послушлив быв даже до смерти, смерти же крестныя” (Флп. 2:8), заради нас, людей. Подякуймо Святому і Животворящому Духу, що промовляв у законі, пророках і вчителях, Який привернув Петра до покаяння, наказав йому йти до Корнилія Сотника (див. Діян. 10), прославив його (Петра), дав йому владу воскрешати мертвих, як, наприклад, Тавифу; Духа, який завжди попереджає і руйнує тенета ворожі для тих, хто Його кличе, за пророцтвом Давида, котрий каже: “сеть сокрушися, и мы избавлени быхом. Помощь наша во имя Господа, сотворшаго небо и землю” (Пс. 123:7,8). Ось, Він помилував і нас і зцілив від такої недуги; послухаємо Його слова: “се здрав еси: ктому не согрешай, да не горше ти что будет” (Ін. 5:14). У всіх випадках будемо вдаватися до смирення; бо смиренний лежить на землі, а той, хто лежить на землі, куди може впасти? Очевидно ж, що тому, хто перебуває на висоті, зручно падати. Якщо ми навернулися і виправилися – це не від нас, але дар Божий, бо “Господь умудряет слепцы (говорит Писание), Господь возводит низверженныя” тощо. (Пс. 145:8). А що написано мені (тобою): “Кто ны разлучит от любве Христовой” (Рим. 8:35), – це слово великої міри: ось ми ледь було не перервали любові, бо померли і віддалилися від корабля Христового. Але краще мені не знімати печатки і не марнословити багато; спонукає мене до цього дехто, кажучи: “Де мудрі, (там) не умудряйся”. Отже, припиняю слово. Написав я тобі як щирому своєму улюбленцю. Виконуючи це, досягнеш тієї дороги, яка вводить у життя вічне, у Христі Іісусі, Господі нашому, з Котрим (хай буде) Отцю і Святому Духові слава, честь і держава на віки віків, амінь.

 

162. Отримавши це, старець віддався плачу і сльозам на багато днів. Втішаючи його, великий старець написав йому таке:

Брате, що минуло, залишимо позаду, за словом апостольським: “древняя мимоидоша, се быша вся нова” (2Кор. 5:17). Одностайно впряжемо себе в благе ярмо Христове і утвердимо себе в любові Христовій, бо сказано: “Бог любы есть” (1Ін. 4:8). І якщо хто каже, що він має любов, нехай не має (в собі) нічого такого, що ненавидить Христос; постараємося ж очистити серце наше від пристрастей старої людини, які ненавидить Бог: ми Його храми, а Бог не живе в храмі, оскверненому пристрастями. Отже, увійдемо і докінчимо малий час нашої безмовності (більша частина його вже минула), і помолимося, нехай за Його волею буде безмовним життя наше, на славу Пречистої і Святої Трійці. Увійди ж (у безмовність); віддай і мене Богові, і не докучай мені питаннями і листами; бо відтепер я скасовуюся (від усього). Аналав послав я тобі, за велінням твоїм; знаючи ж, що я ніщо інше, як земля і попіл, послав не як гідний, бо я нечистий і боржник в усьому, а щоб не порушити заповіді, яка говорить: “Всякому же просящему у тебе, дай” (Лк. 6:30), і заради любові про Христа. Отже, прийнявши його, помолися за мене, і помолися, щоб не марною була наша праця у Христі Іісусі, Господі нашому. Тому слава на віки віків, амінь.

 

163. Один хворий старець, ім’ям Андрій, мовчки в гуртожитку, пояснив тому самому великому старцю деякі свої таємниці; водночас дякував йому за те, що удостоївся жити поблизу нього, і (писав) про хворобу тілесну.

Відповідь. Якщо істинно віриш, що всіляко Бог привів тебе сюди, то дозволь Йому і дбати про тебе, поклади на Нього всі свої піклування, і Він влаштує все, що до тебе стосується, як Йому завгодно. Якщо ж ти (сам) потурбуєшся про якусь річ, або про тілесну хворобу, або про душевні пристрасті, то й про все маєш дбати, як знаєш. Коли хто віддасть усе Богові й зазнає невеликої скорботи, то двоєдушність постійно навіює йому: можливо, якби ти потурбувався про тіло, то не зазнав би такої скорботи; і тому хто віддає себе Богові, навіть до смерті, повинен віддатися Йому від щирого серця. Він краще за нас знає, що нам корисно по душі і по тілу, і скільки попустить тобі поскорбіти в тілі, стільки подасть і полегшення в гріхах твоїх. Бог нічого від тебе не вимагає, крім подяки, терпіння і молитви про прощення гріхів. Подивися ж, скільки я гордий: будучи зганьблений демонами і думаючи, що маю любов до Бога, я наважуюся48 сказати тобі: беру тепер на себе половину твого тягаря, і вперед Бог також допоможе. Сказав же це я нерозумно, бо знаю, що я слабкий, безсилий і не придатний до всякої доброї справи, але безсоромність моя не дає змоги мені зневіритися, бо маю Владику милосердного, милосердного, людинолюбного, що простягає руку грішникові аж до останнього його подиху. Прилипни до Нього, і Він влаштує все краще, ніж ми просимо або думаємо. Йому слава навіки, амінь. Прости мене, брате, і помолися за мене.

* * *

48 У слов’янському перекладі: «побеждаюсь».

 

164. Почувши від старця слова: “беру на себе половину твого тягаря”, і засмутившись, що він не обіцяв йому досконалого прощення, (старець Андрій), благаючи й схиляючи на милість (Варсонофія), вдруге просив дарувати йому досконале прощення у Христі.

Відповідь. Брате, я дивуюся любові твоїй, як ти не розумієш справ любові по Богу. Насамперед (скажу): Бог знає, що я вважаю себе землею, попелом і абсолютно нікчемним. Якщо ж кажу що-небудь комусь вище моєї міри, або понад мою силу, то кажу, спонукуваний любов’ю Христовою, себе ж усвідомлюю, як я вже сказав, нікчемним і непотрібним рабом. Ти не зрозумів слів моїх, і я зробив тебе спільником моїм; бо сказав, що беру на себе половину гріхів твоїх, а не сказав: “понесу третю частину”, і не допустив тебе носити й обтяжуватися більше за мене. Говорив я так, виганяючи самолюбство. Не сказав я: “дві частини”, ніби показуючи себе сильнішим; бо такий спосіб мови був би марнославством; не сказав і: “все понесу”; бо це справа досконалих, які стали братами Христа, Який поклав душу Свою за нас і досконалою любов’ю полюбив тих, хто полюбив Його. Якби я не сказав так, то могло б здаватися, що усуваю тебе від духовного діяння. Отже, не пишаюся, приписуючи собі все, і не заздрю тобі, зробивши тебе спільником моїм у цій добрій участі. Якщо ми брати, то розділимо багатство Отця нашого порівну, і не буде місця неправді. Якщо ж ти хочеш усе покласти на мене, то заради послуху приймаю і це. Вибач, що сильна любов приводить мене до марнослів’я; але нехай буде воно тобі радістю у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.

 

165. Прохання того ж до того ж великого старця про те, щоб старець помолився за нього, з нагоди хвороби, що спіткала його.

Відповідь великого старця. Писання говорить: “проидохом сквозе огнь и воду, и извел еси ны в покой” (Пс. 65:12); і тим, хто бажає догодити Богові, треба пройти через невеликі скорботи. Як же ми догодимо святим мученикам за страждання, які вони зазнали заради Бога, якщо самі не можемо переносити і гарячки? Скажи скорботній душі своїй: чи не краще для тебе гарячка, ніж геєна? Не будьмо малодушними в хворобі; апостол каже: “егда бо немощствую, тогда силен есть” (2Кор. 12:10). Дивіться – Бог випробовує серця й утроби. Потерпимо, перенесемо, будемо учнями апостола, який сказав: “скорби терпяще” (Рим. 12:12), “благодаряще всегда о всех” (Еф. 5:20), щоб і на нас виповнилося слово Писання: “исповестся тебе, егда благосотвориши ему” (Пс. 48:19). Якщо ти був раніше заспокоєний щодо тіла, і до випробування твого зустрілася невелика скорбота, то чому не згадуєш про Йова, який сказав: “аще благая прияхом от руки Господни, злых ли не стерпим” (Йов. 2:10)? Знай, що ті, які бажають спокою в усьому, почують колись: “Прийміть блага ваші в житті вашому” (див. Лк. 16:25). Не будемо слабшати; ми маємо Бога милостивого, Який знає і неміч нашу більше за нас. Якщо Він, для випробування, попускає на нас хворобу, то ми маємо зцілення від апостола, який каже: “верен… Бог, Иже не оставит вас искуситися паче, еже можете, но сотворит со искушением и избытые, яко возмощи вам понести” (1Кор. 10:13). Господь нехай укріпить хворого і тих, хто служить йому, і діяння обох будуть на славу Божу. Щоб не бути малодушним і не обтяжуватися, дивіться на кінець терпіння. Близький Бог, що сказав: “не имам тебе оставити, ниже имам от тебе отступити” (Євр. 13:5). Повірте мені, браття, що марнославство опанувало мною: будучи хворим, я ніколи не лягав і не полишав свого рукоділля, хоча й сильні хвороби мене спіткали. Але незадовго до того, як я ув’язнився в келію, марнославство примудрилося і не стало допускати до мене хвороби; сумую тепер, бажаючи терпіння, а що терпіти, не знаю. Не охоплює мене скорбота, і знемагаю, чуючи, що “претерпевый… до конца, той спасен будет” (Мк. 13:13). Помолись, щоб я зберіг надію спасіння мого у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.

 

166. Той самий старець, усе ще хворий, просив того самого великого старця помолитися за нього, щоб Бог послав йому допомогу.

Відповідь. Маючи Бога, – не бійся, але всі турботи твої поклади на Нього, і Він подбає про тебе. Або ти не знаєш, що якщо “земная наша храмина тела разорится, создание от Бога имамы, храмину нерукотворену, вечну на небесех” (2Кор. 5:1). Безсумнівно віруй, і Бог допоможе тобі, по милості Своїй. Йому слава на віки вічні, амінь.

 

167. Той самий старець, живучи з одним братом, коли вони обидва захворіли, просив іншого старця (Іоанна) помолитися за них.

Відповідь Іоанна. Господь сказав: “В терпении вашем стяжите души ваша” (Лк. 21:19), і апостол, наслідуючи Його, сказав: “Терпя потерпех Господа, и внят ми” (Євр. 10:36), і пророк: “” (Пс. 39:2). Милосердний же Владика наш Бог ще каже: “претерпевый… до конца, той спасен будет” (Мк. 13:13). Перебувайте обидва в терпінні, дякуючи Богові й слухаючи відвідування Божого, що відбувається над вами; бо все це трапляється на випробування ваше. Вникніть у те, що ви самі вимовляєте: “Искуси мя, Боже… истяжи мя” (Пс. 138:23). Прошу вас, помоліться за мене, заради любові до Бога.

 

Запитання 168, того ж до великого старця. Помисел говорить мені, що я не можу врятуватися; помолися за мене, милостивий отче мій, і скажи мені, що робити, я не в змозі постити.

Відповідь. Бог неба і землі нехай сподобить тебе і мене, негідного, отримати милість у цей час, і з відвагою постати на Страшному і славному Суді Його. Возлюблений брате! Маючи настільки милостивого Бога, не впадай у відчай: бо це велика радість дияволу. Залишайся в надії на Господа, що ніхто з тих, хто зазнав до кінця на цьому місці, не буде вигнаний з огорожі овець Христа, Бога нашого, бо на цьому місці є люди, які мають велике дерзновенство до Бога, і вони старанно моляться до Нього, щоб ми, які живуть з ними, на тому благословенному місці не відлучилися від них, а як тут, на місці, що його обрав собі Бог для прикликання імені Його, перебуваємо нерозлучно, то так нехай будемо разом і в майбутньому (віці). Не бійся ж, найчесніший (батьку)! Якщо і я, немічний і найгірший, отримав сповіщення, що ти зарахований і приписаний до благословенної черідки Христової, то тим паче святі Божі отці та достойні Його отримали про те саме сповіщення. “Потерпи же Господа” (Пс. 26:14), і уповай на Нього. Про піст чуттєвий не сумуй, він нічого не значить без духовного: “не входящее” без насолоди в людину “сквернит человека, но исходящее из него” (Мф. 15:11); і ще (скажу): Бог дав ченцеві міркування для того, щоб воно керувало його діями. Поміркуй же, коханий, від кого вимагає Бог милостині, від бідного чи від багатого? Він сказав так: не припиняй милостині тому, хто просить, “аще обрящет рука твоя” (Еккл. 9:10). Тому не від немічних тілом вимагає Бог посту, але від сильних і здорових. Знизь трохи тілу, і це не буде гріхом. Бог не вимагає від тебе (посту), бо знає хворобу, яку послав тобі. – Дякуй же Богові за все: подяка клопоче за неміч перед Богом. Відкинь “ветхого человека, тлеющаго в похотех прелестных, и облекись в нового человека, созданного по Богу” (Еф. 4:22, 24). Радуйся про Господа і веселися, завжди утішений, разом зі святими Його. Хто зобразить, або хто може дослідити невимовну радість святих, невимовну їхню радість і незрівнянне світло; як Господь тут відкриває їм явлення Своїх чудових і преславних таємниць і уготовані їм славу й спокій; як усуває їхній розум від тутешнього світу, і вони завжди бачать себе на небі із Христом і Його Ангелами. Ні голод, ні спрага – ніщо земне не завдає їм скорботи; бо вони здобули свободу від життєвих докорів, пристрастей і гріхів, і інакше скажу словами Писання: “идеже бо есть сокровище их, ту… и сердце их” (Мф. 6:21). Хто досяг цього, той знає, що він чує. Що ж робити мені, який нічого доброго не зробив? Але не впадаю у відчай; Бог сильний і нас зарахувати до тих, які отримають милість у Христі Іісусі, Господі нашому. Слава Йому з Отцем і Святим Духом на віки віків, амінь. Господь нехай почує істинних рабів Своїх, і нехай ниспослет вам Сам незабаром велику Свою милість, і мене нехай напоумить, щоб прийти мені в пізнання істини. – Молись за мене і привітай брата, що служить тобі, попроси і його також молитися за мою негідність.

 

Запитання 169, того ж до того ж великого старця. Я відчуваю сильний лом у руках і ногах, і боюся, чи не від бісів це; скажи мені, отче мій: чи так це? І що мені робити, я дуже сумую, що не можу постити, а повинен кілька разів (на день) приймати їжу? Також, що означає, що я бачу уві сні диких звірів? Прошу тебе, владико, Господа заради, прийшли мені мале благословення від святої твоєї їжі і води, щоб отримати мені через них розраду.

Відповідь. Не засмучуйся, коханий мій, хвороба твоя не від бісів, як ти думаєш, але вона є напоумлення Боже, (і послужить) нам до успіху, якщо будемо дякувати Богові. Чи не був Йов вірним другом Божим? І чого не зазнав він, дякуючи і благословляючи Бога? А терпіння привело його нарешті до безприкладної слави. Потерпи ж і ти трохи і “узриши славу Божию” (Ін. 11:40). Про піст же не сумуй, як я раніше сказав тобі: Бог ні від кого не вимагає (трудів) понад силу. Та й що таке піст, як не покарання тіла для того, щоб утихомирити тіло здорове і зробити його немічним для пристрастей, за словом апостола: “егда бо немощствую, тогда силен есть” (2Кор. 12:10). А хвороба більша за цю кару, і ставиться замість посту і навіть більше – тому, хто переносить її з терпінням, дякує Богові і через терпіння отримує плід спасіння свого; бо замість того, щоб послаблювати його тіло постом, воно вже й без того болюче. Дякуй (Богові), що ти звільнився від праці постити. Якщо і десять разів на день будеш їсти, не засмучуйся, ти не будеш засуджений за це, бо чиниш так не за навіюванням демонським і не через розслаблення помислу, але трапляється це з нами на випробування наше і на душевну користь. Сни ж твої про диких звірів не що інше, як мріяння, що наносяться демонами, які хочуть звабити тебе ними, щоб ти приписав їм і хворобу свою. Але нехай усуне їх Господь словом уст Своїх, за молитвами святих. Амінь. Не засмучуйся: “Егоже бо любит Господь, наказует: биет же всякого сына, егоже приемлет” (Євр. 12:6). Вірую, що і за це тілесне страждання Бог зробить із тобою милість Свою, як Йому завгодно. Господь нехай зміцнить тебе і нехай утвердить у терпінні. Амінь. Посилаю тобі трохи води з посудини блаженного отця нашого Євфимія і невелике благословення від моєї їжі, щоб ти благословив мені їжу. Помолися за мене, вельмишановний мною!

 

170. Прошение того же к другому старцу.

Отец мой! Помолись о тяжкой моей болезни и скажи мне об употреблении пищи. Не подаю ли я соблазна тем, что скоро и часто принимаю ее? И о псалмопении: как должно проходить его, ибо я не могу читать псалмов. Насади меня, владыко, напой меня и объясни мне, что значат слова святого отца нашего: «Господь сотворит с тобою милость Свою», не о смерти ли сказал он это?

Ответ Иоанна. Если бы и умолчал я, не имеющий что сказать, то не скрыл бы чрез это ничего доброго. Зачем ищешь ты хлеба от того, который сам питается рожцами? Говорю же тебе, что хотя я и ничего не значу, но сорадуюсь тебе о том, что написал тебе благословенный отец наш. Вот, он питает тебя твердою пищею духовного хлеба; зачем же требуешь ты водяного моего молока, возбуждающего отвращение? Ни Писание, ни отцы не запрещают снисходить телу, если сие делается с рассуждением, а не по сластолюбию. Итак, как я уже и прежде сказал тебе, когда ты ешь и пьешь не по невоздержанию и не из сластолюбия, то это не служит тебе к осуждению и не подает соблазна другим; о сем именно Господь сказал, что (такое употребление пищи) «не сквернит человека» (Мф. 15:11). Не скорби и о псалмопении или служении твоем: Бог не требует его от тебя, по случаю болезни. Внимающий себе оскорбляет себя постом, ради Бога и своего спасения; ты же имеешь скорбь болезни, вместо скорби поста. Не беспокойся и о болезни твоей: Господь не оставляет тебя, но направляет ее, как Сам ведает, для твоей же пользы, чтобы не постигла тебя скорбь, превышающая твои силы. Не о смерти сказал тебе старец, но о милости, которую Господь хочет оказать любви твоей. Прошу тебя потерпеть, как сказал старец, и поистине «узриши славу Божию» (Ін. 11:40). О насаждении же: если “насаждяй и напаяяй” (1Кор. 3:7) ничего не значат, а ты приписал мне и то и другое, то вместо меня ничтожного имеешь ты Бога, Который возращает, и покрывает, и творит с тобою по милости Своей. Итак, наслаждаясь Его благостью, мужайся в Нем и крепись, и молись о мне, чтобы и на мне явил Господь милость Свою.

 

171. Той самий старець, страждаючи в хворобі, знову просив того самого старця (Іоанна) помолитися за нього.

Відповідь Іоанна. Хвороба твоя трапилася тобі на випробування; потерпи ж із вдячністю і будеш незабаром помилуваний Богом. Вітаю вас у Господі і прошу помолитися за мене.

 

172. Той же знову просив великого старця про те саме.

Відповідь. Ось і брат Іоанн сказав, що Бог незабаром тебе помилує; що ж скажу я, останній? Радий би я був, якби це сьогодні ж здійснилося, і вірю, що Господь пошле тобі сьогодні полегшення, за молитвами святих Своїх. Помоліться за мене, возлюблені мої!

 

173. Після цієї відповіді, негайно того ж дня (старець Андрій) одужав і послав до старця, дякуючи йому і сповіщаючи його про милості Божі, отримані через нього.

Відповідь Варсонофія. Господь наш Іісус Христос, сповіщаючи радість учням Своїм і апостолам, сказав їм: “не радуйтеся, яко дуси вам повинуются о имени Моем, но яко имена ваша написана суть на небесех” (Лк. 10:20). Так і ми, якщо тріумфуємо і вигукуємо в радості, бо ім’ям Бога і начальника душ наших Іісуса Христа отримали допомогу тілу: що ж буде, коли страшним і славним ім’ям Його подасться душі нашій вседосконале очищення від усіх пристрастей? Які голоси, які язики, уста, серця і думки будуть у змозі віддати Йому належне славослів’я? Думаю, що й у безтілесних не можна знайти його, бо Бог незбагненний. Йому слава, і влада, і сила на віки віків, амінь.

 

174. Цьому ж старцю сказав один брат: “Ось, старець, ти оновився молитвами святих”; і він відповів йому: “Щоразу, як ти говорив мені це, демони трощили моє тіло, і я помічаю це вже майже вчетверте”. Про те запитали іншого старця, і він відповідав.

Відповідь Іоанна. У цій справі діють заздрість і невіра: заздрість – тому, що демони не радіють, коли людина буває облагороджена; невіра ж – так, що людина, бачачи неміч свою, впадає у сумнів.

 

Запитання 175. Скажи нам, отче наш, чи ми страждаємо від невір’я, чи демони приводять нас у нього?

Відповідь. Демони, від заздрості, завдають нам невір’я; і якщо ми його приймемо, то робимося їхніми слугами і спільниками.

 

Запитання 176, того ж до великого старця. Отче мій, коли я відчуваю полегшення від хвороби, то як має мені тоді молитися і в чому мені вправлятися щодня?

Відповідь. Радуйся про Господа, і ще кажу, радуйся (див. Флп. 4:4)! Ти звеселив мене тепер питанням своїм (і не тільки мене), але ще більше Бога й Ангелів Його. До того, про що ти писав, відносяться слова Господні: “сия подобаше творити, и онех не оставляти” (Мф. 23:23). Повинен ти дещо вправлятися в псалмоспіві, дещо молитися усно; потрібен час і на те, щоб випробовувати і берегти свої помисли. У кого на обіді багато різних наїдків, той багато їсть, і з насолодою; а хто щодня вживає одну й ту саму їжу, той не тільки без насолоди куштує її, а й інколи відчуває, можливо, й відразу від неї. Так і в нашому стані буває. Тільки досконалі можуть привчити себе вживати щодня одну й ту саму їжу без відрази. У псалмоспіві ж і молитві устній не зв’язуй себе, але роби, скільки Господь тебе зміцнить; не полишай також читання і внутрішньої молитви. Кілька того, кілька іншого, і так проведеш день, догоджаючи Богові. Досконалі отці наші не мали певного правила, але протягом цілого дня виконували своє правило: дещо вправлялися в псалмоспіві, дещо читали напам’ять молитви, дещо випробовували помисли, трохи, але дбали і про їжу, і все це робили зі страхом Божим. Бо сказано: “аще ли… что творите, вся во славу Божию творите” (1Кор. 10:31). Господь Іісус нехай збереже нас від усякого зла. Амінь.

 

Запитання 177, того ж до того ж великого старця. Як треба випробовувати свої помисли і як уникати полону (пристрасних помислів)?

Відповідь. Випробування помислів полягає в такому: коли прийде тобі помисел, розглянь, що від нього походить. Наведу тобі на це і приклад: уяви собі, що хто-небудь тобі дошкулив, і помисел спонукає тебе сказати йому що-небудь; а ти скажи твоєму помислу: “Якщо я скажу йому, збентежу його через те, і він буде на мене сумувати; тож потерплю трохи, і минеться”. Якщо ж помисел буде не про людину, але хто-небудь сам у собі думає зле, то так повинен випробовувати помисел: запитати себе, до чого призводять злі думки, і вони припиняться. І з усіма помислами чини так само: щойно приходить помисел, випробуй його і відсіки. Щодо ж полону, знай, що воно вимагає великої пильності. Отці кажуть: якщо захоплюють розум твій у блуд, нагадуй йому про цнотливість; якщо ж захоплюють у обжерливість, наведи йому на пам’ять піст; таким самим чином чини і щодо інших пристрастей. Не сумуй, маючи на увазі отримати милість, як тобі вже й обіцяно. “Аще бо живем, Господеви живем, аще же умираем, Господеви умираем” (Рим. 14:8).

 

Запитання 178, того ж до того ж великого старця. Отче мій, скажи: до якої міри (духовного віку) належить невпинна молитва? І чи повинно мати правило?

Відповідь. Радуйся за Господа, брате мій! Радуйся за Господа, коханий! Радій за Господа, співспадкоємець мій! Невпинно молитися належить до міри безпристрасності. І через те виявляється пришестя Духа, Який навчає всього; якщо ж усього, то й молитви. Бо апостол каже: “о чесом бо помолимся, якоже подобает, не вемы, но Сам Дух ходатайствует о нас воздыхании неизглаголанными” (Рим. 8:26). Що скажу тобі про будівлі Риму, коли ти ще не бував там? Людина, яка мовчить, і тим більше лежить на одрі, не має правила. Будь подібний до людини, яка їсть і п’є, поки це її тішить: так, якщо приходить тобі (бажання) читати і бачиш у серці своєму розчулення, читай скільки можеш, і під час співу (псалмів) чини так само. Намагайся ж, по силі твоїй, безперестанно приносити Богові подяку і волати: “Господи, помилуй”, і не бійся: дарування Божі непорушні (Рим. 11:20).

 

179. Прохання і питання того ж до того ж. Той самий (старець) після одужання знову захворів на шлунок і послав до того самого великого старця, просячи помолитися за нього і кажучи:

З опівночі відчуваю я сухість у роті, (тяжкість) у повіках, (слабкість) у руках і ногах. І коли прокидаюся, майже цілу годину відчуваю тремтіння в усьому тілі, починаючи зі шлунка, а потім слабшаю до крайності. Хочу прочитати псалом, і не можуть уста; якщо ж захочу вимовляти його в серці, то сон долає мене. І не знаю, що мені робити. Бачу перешкоди моєму спасінню. Прошу тебе, отче мій, Господа ради, помолися за мене і поясни мені, що це означає.

Відповідь Варсонофія. Це походить від хвороби шлунка, але приходить обтяження і через дію бісівську. Нехтуй те й інше, за сказаним: “иже Христовы суть, плоть распяша со страстьми и похотьми” (Гал. 5:24). Ось, старці моляться за любов твою, поплач і ти трохи в молитві, дякуючи Богові й благаючи Його про помилування; і Він помилує тебе, бо ми маємо Владику багатомилостивого й щедрого Отця. І ніхто ні з Вишніх Сил, ні з земних істинних рабів Його, ніхто не в силах виразити як слід, скільки благість Його бажає милувати рід людський. Але зволікає Він (визволити) нас, щоб примножити терпіння наше, до нашого ж спасіння, як і Сам навчив нас, кажучи: “В терпении вашем стяжите души ваша” (Лк. 21:19). Не сумуй же, брате, – Іісус почав уже надавати тобі милість Свою. Слава Йому навіки, амінь. Помолися за мене.

 

Запитання 180, того ж до іншого старця. Про що сказав це отець наш: “Іісус почав уже чинити тобі милість Свою”?

Відповідь Іоанна. Він сказав про великий успіх у душевній користі, тому що ти вже перебуваєш у такій “дружині” (святих отців), з якою і воскреснеш колись у радості великій, якщо тільки до кінця збережеш терпіння і подяку.

 

181. Прохання того ж до великого старця. Вірую, що “елика аще свяжете на земли, будут связана на небеси, и елика аще разрешите на земли, будут разрешена на небесех” (Мф. 18:18), і благаю тебе, отче мій, щедротами Божими, поможи моїй немочі; я знеможений душею й тілом, і обтяжую братію, з якою живу. Випроси мені в Бога (силу) самому виконувати мої потреби, щоб братам не доводилося носити мої тяготи. Вірую, що Бог подасть тобі все, чого не попросиш у Нього. Будь співчутливий до моєї немочі і пробач мені, отче мій.

Відповідь Варсонофія. Ключ твій, брате, відчиняє двері мої, бо я безумний і не можу приховати чудес Божих, і тому кожен, хто почує мої слова, жахнеться і скаже: “Він не в своєму розумі і не знає сам, що говорить”. Думаю, що Богові “вся возможна” (Мф. 19:26) і немає нічого неможливого Йому (див. Йов. 10:13). Як Він діяв через древніх, підняв розслабленого і воскресив померлу Тавіфу, так може діяти і через нинішніх рабів Своїх. Перед Ним кажу і не брешу, що знаю одного раба Божого в нашому роді, в цей час і на цьому благословенному місці, який і мертвих може воскрешати в ім’я Владики нашого Іісуса Христа, і демонів виганяти, і невиліковні хвороби зцілювати, і робити інші чудеса, не менші, ніж апостольські, як свідчить Той, Хто дав йому обдарування, або, точніше сказати, обдарування. Та й що це значить порівняно з тим, що можна зробити “о имени Иисусове” (Флп. 2:10)! Але він не вживає влади своєї, хоч і брані може припинити, і укласти, і відкрити небо, подібно до Іллі. Господь наш завжди має вірних рабів Своїх, яких не називає вже не рабами, а синами, і хоч ворог і заздрить їм, але, за благодаттю Христовою, анітрохи не може зашкодити. Бо корабель минув уже хвилювання, воїн – брані, керманич – злі вітри, хлібороб – зиму, купець – розбійників, а чернець досягнув досконалості в усамітненні своєму. Чуючи такі горді слова, хто не скаже, що я втратив розум. І воістину, говорю ніби в божевіллі; але я не про себе свідчу, а про іншого. І якщо хто надумає сказати: “Він поза розумом” (як я вже й сказав), нехай говорить. А хто бажає поревнувати, щоб досягти цієї міри (духовного віку), той нехай не лінується. Я сказав це любові твоїй, запевняючи тебе, що можливо бути і тому, чого ти бажаєш, бо якщо Бог, за молитвою нашою, визначив тобі небесні блага, невимовні й вічні, “ихже око не виде, и ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша, яже уготова Бог любящим Его” (1Кор. 2:9), і ти отримаєш їх, зберігши заповідане тобі, то тим паче неважко благати Бога про тілесні страждання й отримати благодать, щоб жодного дня не бути тобі більше хворим і не відчувати обтяження. Але Іісус краще за нас знає, що корисно людині і що їй допомагає, – щоб одному отримати нагороду за терпіння, подібно до Йова, а іншим за служіння, як Євлогію схоластику. Не проси ж нічого в Бога, через рабів Його, крім допомоги й терпіння. “Претерпевый же до конца, той спасен будет” (Мф. 10:22) про Христа Іісуса, Господа нашого. “Той печется о нас” (1Пет. 5:7) на віки вічні, амінь. Чи ти не знаєш, що Господь сказав святому Павлу, коли він просив звільнення від скорботи? “Довлеет ти благодать Моя” (2Кор. 12:9). Як сказав Він це: через брак любові до нього, чи знаючи, що йому корисно? Згадай, що “недостойны страсти нынешняго времене к хотящей славе явитися в нас” (Рим. 8:18). Пробачте мене і помоліться за мене, окаянного, щоб і я до кінця перебув у цій мірі. Той, хто її досяг, став уже в числі братії Іісуса. Тому слава навіки, амінь.

 

182. Прохання того ж до того ж великого старця про те, щоб отримати милість в цей день.

Відповідь Варсонофія. Возлюблений у Христі брате Андрію, дивуюся я любові твоїй, а ще більше – простоті твоїй, що сумнівається в обітницях. Господь сказав Филипові: “толико время с вами есть, и не познал еси Мене, Филиппе?” (Ін. 14:9). Віруй, брате, що обітниці здійсняться на нас, і якщо забажаєте, то дасться і більше; бо можна отримати малу милість, можна отримати і велику, і Давид обрав собі велику. Хто бажає великої милості, той отримує її через смиренність, лагідність, терпіння і подібне до того. Милість отримуєш ти за молитвами святих, а яку, – малу чи велику, це від тебе залежить: обери собі, що хочеш. Живи в мирі й освяченні, будь терплячим до ближнього зі смиренням, як чернець, і, як постарілий, служи іншим прикладом. Брата, який перебуває при тобі і служить тобі, шануй за сина, і якщо він помилиться в чому-небудь або зіпсує що-небудь, напоуми його і поясни йому його проступок, щоб він виправився. І помолися за мене.

 

183. Того ж до того ж великого старця. Отче мій, признач мені правило, як новоначальному і такому, що не прийняв ще образу чернечого. І помолися за мене; бо брат ображає мене, а іншого заспокоює.

Відповідь. Люблячий брате мій! Ти написав мені про річ, що перевершує твої сили, – щоб призначити тобі справу, якої не можеш понести. Ти просиш призначити тобі правило, як новоначальному і такому, що не прийняв ще образу чернечого. А новоначальному пристойно таке: перебувати в глибокому смиренні, ні в якому разі не вважати себе за щось, не говорити: що це, або для чого це? Але, перебуваючи в послуху і великій покірності, не порівнювати себе ні з ким, не казати: “Такого-то шанують, чому ж не шанують і мене; він заспокоєний в усьому, чому ж я не маю заспокоєння”, – бути зневаженим в усьому і не обурюватися. Ось справи істинного новоначальника, який дійсно бажає спастися. Але тобі важко понести це і через неміч тілесну, і тому, що ти вже постарів. Ти побажаєш нести важке, а я накладаю на тебе найлегше; втім, не примушую, але тільки раджу. Вважай брата твого сином своїм, як я вже говорив тобі, і як ти його і шануєш. Якщо ж він, через спокусу, заспокоїть когось іншого більше, ніж тебе, то, можливо, Бог хоче того заспокоїти, а тебе втримати в тісноті, і сповістив брату так вчинити з тобою, а тому потерпи і не сумуй. Терпінням скорбот спасаємо ми душі наші, і не інакше робимося спільниками Христових страждань, як терпінням скорбот. За все віддавай подяку Богові, бо подяка ходатайствує перед Богом про немочі. Правило твоє нехай буде в тому, щоб жити, слухаючи свої помисли і мати страх Божий. Як я зустріну Бога? Як я провів минулий час? Покаюся хоча тепер, коли кінець мій уже наблизився, і потерплю (немочі) ближнього мого і скорботи і спокуси, які вони мені завдають, доки Господь проявить до мене милість Свою, приведе мене до встрою безгнів’я і прожене від мене заздрість – породження диявола. Проводь залишок днів своїх, випробовуючи помисли і чинячи опір, коли наносять збентеження. Наставляй сина твого зі страхом Божим і нагадуй йому проступки його, знаючи, що і він людина, схильна до спокус. Господь Іісус, Син Бога живого, нехай дасть нам мирний благоустрій (душі) і життя в страху Його. Дивуюся я, як ви читаєте Писання, яке говорить: “Всякую радость имейте, братие моя, егда во искушения впадаете различна” (Як. 1:2), а нікчемне бентежить вас. Пізнайте ж, принаймні, де ви перебуваєте, і яка ваша сила, нехай упокориться залізна шия, і мир Божий буде з вами. Вибачте мені й моліться за мене, щоб я не почув: “научая иного, себе ли не учиши” (Рим. 2:21). Але що мені робити? Любов примушує мене. Однак сподіваюся на милість Владики нашого Бога

 

Запитання 184, того ж до того ж великого старця. Помисел каже мені: ти і раз, і десять разів уже говорив братові; залиш його, нехай він робить як хоче, а ти відклади піклування, як сказали отці.

Відповідь. Багатолюбивий і одностайний брате мій, нехай буде з тобою мир, який Господь дарував учням Своїм. Насамперед дав Він їм мир, виганяючи з них усі тілесні помисли й усяке розуміння диявольське, щоб серця їхні зробилися чистими й чисто прийняли вчення та заповіді свого Владики. Так і ти, возлюблений, отримавши грізний мир цей не від мене, але від Спасителя Іісуса Христа, приготуйся спокійно й уважно вислухати й виконати (слова мої). Ти знаєш, як бажав би я взяти тебе і піднести на небо. Ворог всіляко намагався збентежити тебе заздрістю та гнівом, але не знайшов собі місця, а в незначному знайшов можливість посваритися з тобою, і тим веде він боротьбу проти тебе, а через тебе бентежить і брата, тоді як я писав тобі в перших посланнях, щоб ти пояснював брату його проступки та напоумлював його. Або я погано сказав і ти знехтував моїми словами, або я сказав справедливо, а ти переможений від брані. І диявол уже радіє за тебе, приходить, навіюючи тобі гірке самовиправдання, і каже: ти і раз, і десять разів говорив (братові), облиш же його, нехай робить як хоче, а ти відклади піклування, як сказали отці. Але і в цьому поруганий ти, бо від тебе так далеко ця міра (духовного віку), як небо від землі. Чи хочеш упевнитися в цьому? Згадай, що Господь сказав про дерева: які вони, такі приносять і плоди. Розглянь же, що виникає з мовчання, яке навіює тобі диявол? – збентеження і гнів. Бо коли ти сам собою, не спитавшись, берешся за справу, то скоро потрапиш у пастку, як це трапляється з людьми простими й ненавченими. Ясно покажу тобі, що довготерпіння твоє не по Богові: ти збираєш кілька днів, а потім в один день виснажуєш мішець свій, і він залишається порожнім. Довготерпіння ж по Богу зовсім нічого не говорить до самого кінця. А ти, господарю мій, брате, подібний до володаря: замість того, щоб дати рабу своєму один удар у ланіту, пояснити йому проступки його та помиритися з ним, терпиш кілька днів, а потім раптом завдаєш брату одного удару, який, можливо, буде для нього вбивчим, і береш (на себе) душу його.

 

185. Той же запитав про те саме іншого старця і додав: чи не перейти йому з келії, можливо, брань припиниться через це?

Відповідь Іоанна. Якби ти послухав відповіді старця і виконав би, що він тобі сказав: “У жодному разі не вважай себе чимось і не шукай рівності з іншим”: то заспокоївся б і не збентежився б, і не було б потреби ні мене питати, ні іншого кого. Стережися, брате, ти зганьблений бісами. Ти говориш про гріхи того брата, як про ті, що справді були; але скажи мені: чи справді ти знаєш, що вони були зроблені? Іноді говорять про чиїсь гріхи за підозрою, а потім виявляється, що їх не було. Про які (гріхи) сказав Господь людям: “аминь глаголю вам… аще ли не отпущаете человеком согрешения их, ни Отец ваш Небесный отпустит вам согрешений ваших” (Мф. 6:16,15)? Про які говорив Він, про дійсні чи про підозрювані? Звичайно, про дійсних. Як же ти судиш і засуджуєш брата свого за гріхи, зроблені протягом трьох тижнів? Хіба не знаєш, що ти піддаєш себе великому осуду? Якщо ти стягуєш за це з брата твого, то Бог стягне з тебе за все, зроблене від юності й до цього дня. Де ж слова апостола: “солнце да не зайдет в гневе вашем” (Еф. 4:26)? Де: “Друг друга тяготы носите” (Гал. 6:2)? Де послання старця, яке може тебе керувати? Що віддаєш ти братові замість подяки? Хіба ти не розумієш, що говориш: “воздаша ми злая воз благая” та ін. (Пс. 37:21)? Як служить вам брат, чи не заради Бога і любові до Нього? І як бентежите ви його помисли? Будь уважний, кінець твій близький, як ти вже і чув, і сам зізнаєшся, а біси не допускають тебе вважати себе за ніщо, і заспокойся. Озброюйся на помисли, що приносять тобі збентеження, як і старець сказав тобі, і отримаєш допомогу. Втім, коли б і до незліченних хитрощів ти вдався, що б ти не робив, хоч і з келії перейшов би: доки триває боротьба і спокуса, вона не полишить тебе, якби не будеш опиратися помислам. Маючи щось і від своїх праць, з’єднуй те з молитвою святих, бо вона багато чого може, якщо буде “поспешествуема” (Як. 5:16). Скажи своєму помислу: “Завтра я помру”. Вважай себе за ніщо, і ти заспокоїшся. Господь нехай дасть тобі мир Свій. Амінь.

 

186. Того ж до того ж. Отче мій! Я наставляв брата з любов’ю Божою, але він не прийняв слів моїх, і я зніяковів. Що ж мені робити? Якщо буду розмовляти лише з тими братами, з якими ти призначив, чи не послужить це кому-небудь спокусою?

Відповідь. Ми самі не розуміємо, що говоримо. Усяке напоумлення, під час якого людина сама бентежиться в серці, не угодне Богові, але відбувається за дією диявольською і буває змішане із самовиправданням. Якщо ти Бога заради напоумляв ближнього, то як же сам зніяковів? Богоугодне напоумлення (брата) не дає змоги зніяковіти (тому, хто наставляє); але якщо той, хто наставляє, пішовши, і обмовить його, то той, хто напоумлював, не зніяковіє, а зазнає тягаря братнього. І самим вам пояснилося тепер, що це була спокуса, але Бог скасував її і скасує. Господь нехай дасть вам здоров’я душі й тіла, щоб розуміти вам підступи лукавого і позбутися їх. Моліться за мене. – Щодо бесіди з братами, про яких ти згадав, скажу: коли вона буває з любові до Бога, то не подає спокуси, а служить для повчання.

 

Запитання 187, того ж до того ж. Авва! Брат дуже мене ображає, і якби можна було, я із задоволенням змінив би його. Та й думка каже мені, що якби я був один, то не сумував би і зручніше міг би врятуватися. Скажи ж мені: чи корисно мені це?

Відповідь Іоанна. Брате, нехай не турбує тебе самовиправдання, яке говорить: “Якби я був один, то не сумував би і зручніше міг би врятуватися”. Цим ти суперечиш Писанню, бо там сказано: “Многи скорби праведным” (Пс. 33:20), і ще: “Многи раны грешному” (Пс. 31:10). Отже, праведний ти чи грішний, але в усякому разі маєш зазнати докорів докору; бо ми не можемо обійтися без скорботи. Скорбота вчить нас терпінню, і апостол, як найвидатніший учитель цього, каже: “скорби терпяще” (Рим. 12:12); адже на тих, хто прагне спастися, чекають скорботи. Сам Господь сказав: “в мире скорбни будете” (Ін. 16:33). Ще сказано: “многими скорбьми подобает нам внити во Царствие Божие” (Діян. 14:22). Знай же, брате, що Той, Який сказав: “прискорбна есть душа Моя до смерти” (Мф. 26:38), бажаючи врятувати тебе, попустив тобі поскорбіти трохи, щоб ти за терпіння міг отримати в Нього милість там, в той грізний час. Якщо ми хочемо в усьому мати спокій, то почуємо колись: сприймайте блага ваша в житті вашому (див. Лк. 16:25). Владика наш перетерпів за нас усі страждання: чому ж ми, згадуючи їх, не терпимо, щоб стати спільниками їх? Нам дана заповідь: “О всем благодарите” (1Сол. 5:18); бережися ж, щоб ненависник добра не втягнув нас у невдячність, і тоді ми все втратимо. Що стосується того, щоб взяти тобі іншого брата, то авві не важко дати тобі іншого; йому все одно. Але якщо ти отримаєш, за своїм бажанням, іншого, і той також буде тебе чимось ображати, – що тоді станеш робити? Правда, цей брат недбалий, але в ньому є деяка простота49. Не для того кажу це тобі, щоб перешкодити тобі взяти іншого, але раджу тобі все випробувати й утримати те, що добре. Як інший служить тобі Бога заради, так і ти повинен носити тяготи його, щоб взаємно виконати “закон Христов” (Гал. 6:2). Хіба я не бажаю твого спокою? Бог знає, що, якби міг, я бажав би послужити тобі все моє життя. Але що мені робити, коли я вже ні до чого не здатний. Зненавидимо тілесний спокій, щоб він не віддалив від нас Бога, бо він мерзенний Йому. Я написав тобі це, як єдинодушному братові. Бог попустив нам трохи поскорбіти, тому що без скорботи немає успіху в страху Божому. Прости мене, страждалець, і помолися за мене, щоб покласти мені початок. Я вже недалекий від кончини моєї.

* * *

49 У грецькому перекладі: щирість.

 

Відповідь 188, великого старця до того ж.

Радуйся, брате, і будь спокійний; нехай не бентежить тебе диявол марним. Що думає любов твоя: хіба спокуса або скорбота трапляється з ким-небудь без Божого попущення? Ні. Бог попускає це для користі нашої душевної; а диявол, бачачи це, і тепер, як колись, інакше показував нам речі, доки не вигнав нас зі святого світу, як із раю. Чого не змінив він у нас? Замість святого світу чи не вклав у нас лютого гніву? Замість ненависті до зла, що походить від Бога, чи не вклав він у нас хибну ненависть до добра і до Самого Бога? Але ми не заглиблюємося в це і не знаємо, що Бог, бажаючи очистити нас від усякої кепської думки, від усякого лукавого і душогубного помислу, сказав, щоб ми молилися за ворогів наших, благословляли тих, хто нас проклинає, і заповідав любити ворогів наших (див. Мф. 5:44). І якщо нам заповідав любити ворогів наших, то тим паче тих, які ні недбало, ні старанно, проте служать нам. Яке отримаємо ми прощення, якщо не любитимемо тих, хто благодійничає і служить нам, хоча біси й уявляють нам, що вони недбало виконують своє служіння? Якщо ти хочеш врятуватися і ввірити душу свою Богові й нам, то не треба вірити своєму помислу, бо біси сіють у тобі зле насіння і представляють одне замість іншого. Дослухайся ж поради нашої і зрозумієш шлях Божий. Господь сказав: “аще хощете и послушаете Мене, благая земли снесте”, та ін. (Іс. 1:19). Отже, від нас залежить: “снести” чи “не снести”. Навіщо ж засуджуємо ми ближнього? Аж ніяк нікого і ні в чому не звинувачуй, але в усьому старайся догодити ближньому. І не думай ні про кого зла: через це сам робишся злим; бо зле думає злий, а добре – добрий. Думати ж про інших: “Вони про мене говорять”, – це лайка, притаманна новоначальним. Отже, тому, якщо двоє молитимуться в одній келії або наставлятимуть один одного, інший може сказати про них що-небудь противне. Але якщо він так думає, то дуже помиляється, і нерозумінням своїм, очевидно, готує собі погибель. Не май таких підозр; брат вважає, що заради вас і він отримає милість. Хоча він і завдає вам невеликої скорботи, але через те ви можете набути терпіння; радійте ж і веселіться, бо велика нагорода за терпіння. Ти вже й раніше, через брата Іоанна, дізнався, що не без волі Божої попускається на нас скорбота, для нашої користі. Не вір же демонам ні в чому, що стосується брата твого; бо немає того насправді, що вони тобі показують: але демони хочуть тебе тільки збентежити. Нехай скасує їх Господь! А те, що ти подумав: “Пришел я сюда, чтобы сделаться рабом людей”, – ще не є смирення. – Апостол хвалився тим, що був рабом усіх (див. 1Кор. 9:19), і чи ти це говориш? Коли прийдеш ти в цю міру смирення? Ти сам не знаєш, брате, що ти сказав. Господь нехай пробачить тебе.

 

Відповідь 189, того ж великого старця до того ж.

Дивуюся я тим, які, багато років перебуваючи в училищах, знову вчать абетку і читають по складах, тоді як їм належало б бути вже досконалими вчителями. Так дивуюся і тим, хто довго перебуває в чернецтві, хто мав би й іншим пояснювати найглибші помисли, а натомість ще й самі терплять брані, властиві новоначальним. Ви, як досконалі, мали б наставляти тих, хто помиляється, на правильний шлях; а замість того ви не тільки не носите тяготи немічних, а й самі ще обтяжуєте душі їхні, занурюючи їх у печаль. Слухай себе, брате. Хіба мало шкодить нині душі твоїй те, що ти обтяжуєш думки ближнього? Він попрацює і зробить що-небудь заради Бога, а ти після подаєш йому думку, що він зробив це, як йому самому заманулося. Чи пристойно людині досконалій говорити так немічному? Не так маєш ти чинити з новоначальним, але наставляти і повчати його, боячись того, хто сказав: “не полагати претыкания брату или соблазна” (Рим. 14:13). Яка потреба говорити ближньому слова, які його засмучують? Але навіщо і я кажу тобі це, коли сам так само чиню? – Божевілля моє не дозволило мені втримати слова, поки я не вимовив і не збентежив душу брата мого. Коли диявол вселяє в тебе злі помисли, знай, що це його справа – вселяти одне замість іншого, а згадати про смерть він тебе не допускає. Навіщо ви бентежитеся нікчемним, як новоначальники і нерозумні? Чому не згадуєте слово Писання: “лишени, скорбяще, озлоблени” (Євр. 11:37)? Отці наші обирали собі скорботи: чи не соромно нам шукати в усьому спокою? Згадаймо, окаянні, і розсудимо, що все це записано у вищих пам’ятних книгах, і в усьому вимагатимуть від нас докладного звіту. Пишу це, бажаючи очистити вас від усякої гнилості; якщо ж ображаю вас – вибачте, не буду більше ображати. Помоліться за мене, щоб прийти мені в пізнання життя. Про смерть же твою багато разів говорив я тобі і тепер кажу, що не забаришся в тілі.

 

190. Того ж до того ж великого старця. Ти знаєш, отче мій, що я аж ніяк ні в чому не смію опиратися твоєму велінню; що б ти не говорив, слова твої – життя моє; але помолись за мене, тому що брат сильно мене ображає.

Відповідь. Радуйся, любий мій, радуйся про Господа! Я знаю і впевнений у Господі, що якщо скажу тобі: “Пробудь цілий рік у в’язниці”, то і в цьому ти не будеш суперечити мені; бо знаю, як і кому я кажу – товаришу по службі моїй і одностайному братові. Хіба ти не знаєш, що каже Йов: “Не искушение ли житие человеку на земли” (Йов. 7:1)? Будь же завжди готовий на спокуси і скорботи, “задняя убо забывая, – по слову апостола, – в предняя же простираяся” (Флп. 3:13). Дивись, щоб, кажучи так про брата, тобі не захопитися злопам’ятством. “Господь да сокрушит сатану под ноги ваша вскоре” (Рим. 16:20). Благодать, мир і любов Божа нехай будуть із вами до кінця. Амінь. І дасть Він вам радість, радість і любов, яка “николиже отпадает” (1Кор. 13:8), щоб усе переносити одне від одного в страху Божому; бо смерть не забариться.

 

191. Того ж до того ж великого старця. Скажи мені, отче мій, що є смиренність, і помолися, щоб шлях смерті був для мене мирний.

Відповідь. Смирення полягає в тому, щоб вважати себе землею і попелом – на ділі, а не на словах тільки, і щоб говорити: хто я такий? І хто вважає мене за що-небудь? Я ні з ким не маю справи. Про смерть же твою скажу: потерпи Господа ще трохи, і Він прославить результат твій великою радістю. Помолися за мене, брате. Вітаю тебе в Господі.

 

192. Того ж до того ж великого старця. Авва! Брат сильно чинив опір мені і не виявив мені ніякого співчуття. Що повелиш мені робити?

Відповідь. Брате Андрію! Дивуюся я твоїй простоті. Невже ти думаєш, що диявол перестає спокушати кого-небудь? Хіба можемо ми звинувачувати тих біснуватих, які падають на землю і виділяють піну? Точно так само не можемо звинувачувати і тих, яких диявол ввергає в суперечність і неспівчутливість, але повинні звинувачувати пристрасть. Вникни уважніше в те, що я говорю; бо і тебе бентежить диявол, і ти не дивишся на свої гріхи, а пильно бачиш гріхи ближнього. Про провини брата ти сказав, а про свої не говориш. Кілька днів тому ти запитував мене про смирення і почув, що маєш визнавати себе землею і попелом і вважати себе за ніщо. Земля ж і попіл, і той, хто вважає себе нічим, – чи шукає співчуття від будь-кого, тим паче від людини, яку бентежить диявол – ненависник добра? До того ж, ти досконаліший за нього і за віком, і за образом чернечим, і удостоєний висвячення; а хто досконаліший, той повинен терпіти немочі меншого, кажучи: я недостойний. Якщо ж ти говориш це, а не переносиш терпляче скорбот, то даремно і говориш. Та й хто ти, щоб дивитися на чужі пристрасті? – Людина, яка отримала радісну звістку про безмірні блага, ти мав би, розмірковуючи про них, забувати “снести хлеб свой” (Пс. 101:5). Але ти ще не скуштував їх і не полюбив як слід. Згадай Лазаря, скільки часу терпів він, дякуючи Богові. Не забувай і того, що я багаторазово говорив тобі: це заздрість диявола, який знає, що тобі уготовано; але вірю Богу, що він нічого не встигне зробити.

 

193. Того ж до того ж великого старця, прохання молитви. Помолися за мене, отче мій, я впав у мрійливість.

Відповідь. Брате Андрію, вигукнимо зі святим Павлом: “О, глубина богатства и премудрости и разума Божия! яко неиспытани судове Его, и неизследовани путие Его” (Рим. 11:33). Як і нас Він не допускає багато хвалитися луком нашим і думати, що меч наш врятує нас: (рятує нас) благодать благості Його; бо сказано: “Благодатию бо есте спасени” (Еф. 2:8). Для того Він і залишає нас впасти в мріяння і в інші пристрасті, щоб ми пізнали неміч свою, і де ще перебуваємо. По доброті Своїй залишає Він нас, для нашої ж користі, щоб уповання наше і надію покладали ми на Нього, а не на себе. Але остерігайся подумати, що ми з волі Божої впадаємо в мріяння і в інші пристрасті (на це немає волі Божої), але через недбальство наше попускає це на нас Бог, і по людинолюбству Своєму від злих (справ наших) приводить нас до смирення, для нашого ж спасіння. Що ж? Чи припишемо своє спасіння злим пристрастям? Нехай не буде цього! Не пристрастям, а Його благоутробності та всезнаючій премудрості. Зрозумій же, як Він збудив розум наш, щоб ми не забували говорити: “Аще не Господь помогл бы ми, вмале вселилася бы во ад душа моя” (Пс. 93:17), та ін. Отже, знаючи, що піддаємося цьому через неміч нашу і через недбальство наше, за силою нашою постараємося, щоб не впасти в те ж саме знову; і Він, за милістю Своєю, позбавить нас від цих (спокус). На Петрові й Павлові показав Він те саме: віддалив від них силу Свою на малий час, щоб пізнали, що й вони люди. І один відрікся від Христа, інший же спущений був у кошику з вікна, щоб вони навчилися сподіватися не на себе, а на Владику всіх. Пізнай же і ти, хто ти такий; будь милостивий до того, хто служить тобі, і засуджуй себе самого. Смирися воістину не тільки перед Богом, а й перед людьми, і поклади всі свої піклування на Того, Хто “может сделать несравненно больше всего, чего мы просим, или о чем помышляем” (Еф. 3:20), і Він виконає все обіцяне тобі, бо не відкине тих, хто щиро просив Його, власних і чесних рабів Його, які через Нього й у Ньому повністю звільнилися від старої людини і з невимовною радістю чули від Нього: “елика аще свяжете на земли, будут связана на небеси” (Мф. 18:18), та ін. І Він дасть їм усяку “власть на небеси и на земли” (Мф. 28:18). Отже, “Работайте Господеви со страхом, и радуйтеся Ему с трепетом” (Пс. 2:11). І мовчазними устами дякуй Йому, що через рабів Своїх помилував Він тебе і багатьох інших. Йому слава навіки, амінь.

 

Відповідь 194, того ж великого старця до того ж, хто просив молитви.

Бог Вишній, Щедрий і Милостивий нехай дасть вам згори силу завжди повчатися в тому, що вам написано, і трудитися в істинно духовному ділі, тобто боротися зі збентеженням, яке вас бентежить. Нехай будете і ви серед тих, які отримали таланти і примножили їх, нехай почуєте те саме, що і вони почули, і нехай спонукаєте себе терпіти один одного; нехай принесе земля ваша Богові плоди добрі та вчасні, у сто, у шістдесят і в тридцять разів. Така молитва моя до Бога, щоб, коли ви це виконаєте, побачити мені вас, щирі друзі мої, у Царстві Бога мого, які радіють у Господі, у Царстві Бога мого.

 

Запитання 195, того ж до того ж великого старця. Скажи мені, отче мій, від чого сталася спокуса, що була з нами? Що вона означає і як вона скасовується? І помолися, щоб я позбувся її.

Відповідь. Ненависник добра, диявол, знаючи, що приносить користь душам вашим, і що немає способу життя більш спасенного, ніж той, щоб нести тяготи один одного, позаздрив вам і намагається збентежити вас. Ось від чого сталася з вами та спокуса, яку нехай знищить Господь. Скасовується ж подібна спокуса тим, щоб носити тяготи один одного і молитися за людину, через яку трапляється спокуса. Без уважного подвигу не буває позбавлення від спокуси. А що тобі спадає на думку піти звідси – і це є спокуса, що походить від заздрості диявольської, через самовиправдання, щоб відлучити тебе від любові святих, які моляться за тебе, і позбавити допомоги їхньої. Ось я показав тобі вхід і результат спокуси. Потерпи трохи – і отримаєш полегшення від цих спокус у Христі Іісусі, амінь.

 

Відповідь 196, того ж великого старця до того ж, коли він знемог від спокус, що повстали на нього.

Андрію! Єдинодушний брате наш, не знемагай. Бог не залишив тебе і не залишить; але знай, що вирок, вимовлений Владикою спільному нашому батькові Адаму: “в поте лица твоего снеси хлеб твой” (Бут. 3:19), – непорушний. І як заповідь ця дана зовнішній людині, так і внутрішній заповідано подвигами своїми сприяти молитвам святих, і вони багато допоможуть людині, щоб вона не залишилася безплідною. Бо, як золото, яке розпалюють у горнилі, тримають щипцями і вдаряють молотом, робиться чистим і придатним для царського вінця, так і людина, яку підтримує могутня і багатосовершальна молитва святих, розпалюється скорботами, сприймає удари спокус і, якщо терпить усе з вдячністю, – робиться сином царства. Отже, все, що не трапляється з тобою, служить для твоєї користі, щоб і ти отримав дерзновення перед Богом і через заступництво святих, і через власні труди свої. Не соромся ж приносити тепер Богові зачаток їх, щоб замість духовної радості не спіткав тебе сум, і вір, що Той, Хто дав обітниці, виконає їх (див. Євр. 10:23). Вітання в Господі, возлюблений мій.

 

Відповідь 197, того ж великого старця до того ж, хто впав у сильний відчайсм

Брате Андрію, нехай не попустить людинолюбний Бог наш ненависникові добра ворогові посіяти в тобі смуток свій і зневіру, щоб він не довів тебе до відчаю навіть щодо того, що Духом Святим обіцяно тобі, улюбленому благословенним Богом, але нехай відчинить Господь серце твоє “разумети Писания”, як відкрив колись серце Клеопи (див. Лк. 24:31,32). Як же Бог і після обітниць, даних святому патріарху Аврааму, все ще спокушав його? Бо сказано: “И… по глаголех сих” (Бут. 22:1), тобто обітницях, даних йому як другові Божому, який приніс Богові таку жертву і гідний був, щоб не зазнати більше ніяких скорбот, якого віру Бог зарахував до правди (див. Бут. 15:6; Як. 2:23), і такому чоловікові попустив Він впасти в спокусу, до випробування його і до безвідповідальності темних сил, щоб Авраам був взірцем для вірних, “яко многими скорбьми подобает им внити в Царствие Божие” (Діян. 14:22), щоб вони терпінням своїм спасали душі свої (див. Лк. 21:19), “дякуючи… за все Бога” (Еф. 5:20). До того ж, згадай і святого Іова, вічного друга Божого, істинного, щирого, праведного, непорочного, доброчесного, благочестивого, який уникав усякого лихого вчинку (див. Йов. 1:1), – як його, що не заслужив терпіти скорботи, Бог спокусив, щоб перевірити його доброчесність, аж доки Йов не осоромив ворогів та наклепників, тож вони зазнали докору через нього. Для зміцнення своєї віри наведи собі на пам’ять “начальника и совершителя спасения нашего Иисуса” (Євр. 12:2), який позбавив нас від накладеного прокляття (див. Гал. 3:13), як Він, наблизившись до часу Свого хреста, показуючи нам шлях терпіння та порятунку, говорив: “Отче… аще возможно есть, да мимоидет от Мене чаша сия: но обаче не якоже Аз хощу, но якоже Ты хощеши” (Мф. 26:39). Заради нас зробив це Той, Хто заборонив колись Петру, коли той сказав: “милосерд Ты, Господи: не имать быти Тебе сие” (Мф. 16:22), показуючи тим, що Він готовий і благословляє постраждати; молився ж переступити чашу тієї заради нашої тільки немочі, щоб ми не знемагали, коли молимося і не буваємо скоро почуті. Приклонимося до страждань Спасителя нашого, Який став людиною, і разом із Ним будемо терпіти ганьбу, рани, приниження, образу через обпльовування, докір багряниці, ганьбу тернового вінця, оцет із жовчю, біль від встромляння цвяхів, прободіння списом, вилиття води й крові, і запозич із цього відраду твоїм хворобам. Господь не залишить осьще праці твоєї. Він попустив тобі потерпіти малу хворобу для того, щоб ти не був чужим для святих, коли побачиш їх в цей час, що носять плоди терпіння скорбот і прославлених, щоб і ти був спільником їхніх та Іісуса, маючи зі святими дерзновення перед Ним. Не сумуй же, Бог не забув тебе, але дбає про тебе, як про щирого Свого сина, а не як про блудницю. Ти тоді добре подвизаєшся, коли ретельно уважніше ставишся до себе, щоб не відпасти від страху Божого і від подяки Богові. Блаженний ти, якщо воістину став дивним і убогим, бо такі успадкують Царство Боже. Мужайся і зміцнюйся в Господі. Не втомлююся писати до тебе одне й те саме, але бажаю, нехай подасть тобі це Господь. Помолися за мене.

Відповідь 198. Того ж до того ж великого старця прохання про утвердження серця його і прощення гріхів, зроблених за все життя від народження його.

Господь Іісус Христос нехай буде тобі зцілення і зміцнення душі й тіла, і нехай утвердить Він серце твоє, щоб не володів тобою ненависник добра і людиноненависник – диявол. Про прощення ж гріхів твоїх від дня народження до цього дня знай, що Господь дасть тобі його після закінчення сорока днів, для того, щоб у цьому даруванні бути тобі спільником молитов моїх, за мале твоє терпіння. Отже, мужайся про Господа і кріпись. Господь із тобою, великий Лікар душ і тіл наших. Мир тобі в Господі, брате мій.

Відповідь 199, іншого старця Іоанна до того ж.му же.

Якщо люди називають блаженним того, хто збагачується мирськими благами, то незрівнянно більше догоджаю я любові твоїй, бо ти збагатився в Бозі, молитвами благословенного отця нашого. Однак, якби молитва не попередила і якби він не сказав тобі: “Зміцнюйся, будь мужнім і міцнішай”, ти впав би в небезпечну хворобу, щоб, після малого недбальства і малодушності, зберігав ти довготерпіння і сталість у своїх помислах і щодо братів, які служать тобі, згадуючи слова апостола: “Друг друга тяготы носите, и тако исполните закон Христов” (Гал. 6:2). Люблячи, Господь покарав тебе милістю, за молитвою раба Свого, щоб ти через перенесення невеликого покарання сприяв молитві його, і терпіння це поставив би тобі на діло, нехай затуляться вуста ворога, щоб він не міг сказати: “Якби його спокусили покаранням, він би не встояв”. Отже, не сумуй: що ти чув від старця, те й збудеться. Мужайся, за його словом, і міцнішай.

 

200. Той самий старець, коли позбувся спокус за допомогою молитов святого старця і духовного його вчення, послав дякувати йому за це. Старець відповідав йому таке.

Відповідь Варсонофія. Віддаймо всяке славослів’я Богу слави і оспіваймо Його на віки вічні, амінь. Нам не личить слава, але Йому єдиному, і Сину Його, і Святому Його Духу. Бог, який хоче і на нас виконати слово Писання: “Брат от брата помогаемь, яко град тверд и огражден” (Притч. 18:19), привів любов твою до нашої немочі, щоб ми надавали один одному допомогу заради Бога. Нехай подасть же всім вам допомогу великий Оний Брат наш; розумію (Господа нашого) Іісуса. Він благоволив зробити нас Своїми братами (див. Євр. 2:11), і ми вже стали ними, і Ангели ублажають нас. О, Кого маємо ми (своїм) Братом! – Сильного для того, щоб укріпити нас, – Міцного, щоб розділити нам корисливості, – Воєначальника, щоб під час брані вразити ворогів, які нападають на нас, – Лікаря, щоб вилікувати внутрішню нашу людину, разом із зовнішньою, що скорилися Йому, – Годувальника, що живить нас духовною їжею, – Живого, щоб оживити і нас, – Милостивого, щоб нас помилувати, – Щедрого, щоб нас змилостивити, – Царя, щоб і нас зробити царями, – Бога, щоб і нас зробити богами. Отже, знаючи, що все полягає в Ньому, молись до Нього, і перш ніж ти попросиш, Він знає, що тобі потрібно, і подасть тобі за проханням серця твого, якщо тільки сам не станеш на заваді тому. Завжди возноси Йому славослів’я, бо Йому личить слава на віки вічні, амінь. Помолися за мене, брате, щоб я пізнав свою неміч.

 

201. Того ж до того ж великого старця прохання про бездождя, і про довготривале його мовчання.

Відповідь. Бог нічого не робить передчасно, але все – для користі людей. Хоч Він і притримав дощ для покарання їх, але знову помилує їх і пошле його; так і слово притримано було на час, щоб дехто оговтався, але вони стали ще більш нечутливими, і Бог знову наказує говорити, і слово подається на користь тих, хто цього потребує.

 

202. Прохання того ж до того ж великого старця. Преподобний отче мій! Прошу тебе, виконай на мені святі твої обіцянки про залишення гріхів.

Відповідь Варсонофія. “Благословен Бог и Отец Господа нашего Иисуса Христа, благословивый нас всяцем благословением духовным в небесных” (Еф. 1:3). Якщо ти приготуєш себе до прийняття того, чого просиш, то отримаєш це через велику працю твою і через мене немічного, бо набуття і користь будь-якої людини і будь-якої душі вважаю я за мої власні. Радісно і горячи духом приношу я себе в жертву за душі, як знає це єдиний Серцезнавець наш Бог. Знаю і сподіваюся, що праця наша не буде марною. Будь упевнений, що отримаєш прохане тобою; але, отримавши це, збережи благодать цю. Багато хто удостоювався отримати благодать, але, отримавши її, відпали; бо не зберігали зі страхом того, що отримали. Отже, будь охочим до благ і водночас хранителем їх, угодним рабом свого Владики, – смиренним учнем Смиренного, що змирився заради тебе, слухняним – Слухняного, незлобливим – Незлобливого, довготерпеливим – Довготерпеливого, милостивим – Милостивого, тим, хто носить тяготи ближнього, як і Владика поніс твої тяготи, тим, хто любить усіх щиро, як і Він полюбив нас, тим, хто слідує за Ним в усьому, аж доки Він не візьме тебе до великого Свого спочинку, де “око не виде, и ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша, яже уготова Бог любящим Его” (1Кор. 2:9). Тому слава навіки, амінь. Помолись за мене, інок!

 

203. Той же просив великого старця про те саме.

Відповідь. Брате Андрію, нехай Іісус виконає тобі всі прохання, про які Він сказав: “просите, и приимете” (Ін. 16:24). Тільки приготуй дім свій, ретельно очистивши його, щоб прийняти дарування. Вони зберігаються (тільки) в очищеному домі, і там видають пахощі свої, де немає нечистоти. Хто вкушає їх, той робиться чужим від старої людини, розіп’ятим для світу, так само як і світ для нього, і живе завжди в Господі. Скільки не б’ють хвилі ворожі, – не розбивають корабля його; і відтепер він стає страшним для супротивників; бо вони бачать на ньому святу печатку, і наскільки він стає ворогом їхнім, стільки робиться щирим і люб’язним другом Великого Царя. Отже, брате, зненавидь досконало, щоб досконало полюбити. Віддалися досконало, щоб досконало наблизитися. Нехтуй (одним) усиновленням, щоб отримати (інше) усиновлення. Перестань виконувати бажання, і виконай бажання. Уражай сам себе, і лікуй сам себе. Умертви себе, і оживи себе. Забудь себе самого, і пізнай себе самого. І ти будеш мати справи чернечі.

 

204. Той же просив великого старця про те саме.

Відповідь. Брате Андрію! возлюблений душі моєї, якби ти знав як годиться дар Божий, то, якби й усе волосся голови твоєї було вустами, воно не могло б гідно прославити й подякувати Богові; але вірю, що й ти пізнаєш дар Господній. Бог знає, що ні години, ні миті ока не мине без того, щоб я не мав тебе в пам’яті і не молився за тебе. Якщо я так люблю тебе, то Бог, який створив тебе, звичайно, ще більше любить тебе. Молю Його наставити тебе і спрямувати по волі Своїй. Він і спрямовує тебе до користі душі твоєї; хоча й зволікає (позбавленням), але примножує душевну користь твою. Перебувай же у своїй келії, дякуючи Богові за все і знищуючи себе в усьому; віруй також, що все, сказане тобі, збудеться в Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.

 

Відповідь 205, того ж великого старця до того ж, який просив про дарування йому від Бога духовного розуму; і про те ж.

Брате Андрію, Владика наш Христос сказав Марфі: “аще веруеши, узриши славу Божию” (Ін. 11:40). Віруй і ти, і побачиш Лазаря, воскреслого з мертвих, який вечеряє з Іісусом, побачиш Марію, що сидить при святих ногах Його і звільнилася від Марфиних турбот; вір же, що отримаєш все те, що я, негідний, просив Бога подати любові твоїй. Бог нічого не вимагає від тебе, крім терпіння і подяки, і Він відкриє тобі скарб наявної в Ньому премудрості та розуму. Вітаю тебе в Господі; здрастуй в Ньому душею і тілом, і помолися за мене.

 

Відповідь 206, того ж великого старця до того ж.

Любезный мой брат Андрей, послушай! Если те, которые получают от царя новые золотые монеты, берегут их тщательно и осторожно, то они сохраняют свой блеск и чистоту свою; если же нерадят о них, то (монеты) не только ржавеют, но даже и пропадают; потому-то один мудрец и сказал: «Завязывай серебро свое». А я говорю тебе: не только завяжи – несомненною верою, но и запечатай смирением и сохранением терпения, которыми спасается терпящий. Смело говорю тебе, потому что Бог попустил мне сказать это: чрез меня, худейшего, говорит тебе великий Ходатай Иисус, Сын Благословенного Отца, Податель Святого Духа: прощаются тебе многие грехи твои, от рождения твоего и доныне сделанные. Итак, приняв сию великую и неизреченную радость, возлюби Его всею силою, принося «плод достоин покаяния» (Мф. 3:8), взывая со святым Павлом сладкозвучные слова сии: «Кто ны разлучит от любве Христовы? скорбь ли, или теснота… или глад, или нагота, или беда, или страх, или меч?” (Рим. 8:35). Говоря Христу: «Тебе ради умерщвляеми есмы весь день: вменихомся якоже овцы заколения. Но во всех сих препобеждаем за Возлюбившаго ны. Известихся бо, яко ни смерть, ни живот, ни Ангели, ни Начала, ниже Силы, ни настоящая, ни грядущая, ни высота, ни глубина, ни ина тварь кая возможет нас разлучити от любве Божия, яже о Христе Иисусе Господе нашем» (Рим. 8:36-39). И поучайся в этом, не только произнося устами, но исполняй сие и делами; ибо сказано: «В терпении вашем стяжите души ваша» (Лк. 21:19). Ты получил великое достоинство, покажи и великие дела, достойные терпения и благодарения, которыми достигают совершенстЛюб’язний мій брате Андрію, послухай: якщо ті, які отримують від царя нові золоті монети, бережуть їх ретельно й обережно, то вони зберігають свій блиск і чистоту свою; якщо ж не піклуються про них, то (монети) не лише іржавіють, а й навіть зникають; тому-то один мудрець і сказав: “Зав’язуй срібло своє”. А я кажу тобі: не тільки зав’яжи – безсумнівною вірою, а й запечатай смиренністю і збереженням терпіння, якими рятується той, хто терпить. Сміливо кажу тобі, тому що Бог дозволив мені сказати це: через мене, худого, говорить тобі великий Заступник Іісус, Син Благословенного Отця, Податель Святого Духа: прощаються тобі багато гріхів твоїх, від народження твого і донині зроблені. Отже, прийнявши цю велику й невимовну радість, возлюби Його всією силою, приносячи “плод достоин покаяния” (Мф. 3:8), взиваючи зі святим Павлом солодкозвучні слова ці: “Кто ны разлучит от любве Христовы? скорбь ли, или теснота… или глад, или нагота, или беда, или страх, или меч?” (Рим. 8:35). Говорячи Христу: “Тебе ради умерщвляеми есмы весь день: вменихомся якоже овцы заколения. Но во всех сих препобеждаем за Возлюбившаго ны. Известихся бо, яко ни смерть, ни живот, ни Ангели, ни Начала, ниже Силы, ни настоящая, ни грядущая, ни высота, ни глубина, ни ина тварь кая возможет нас разлучити от любве Божия, яже о Христе Иисусе Господе нашем” (Рим. 8:36-39). І повчайся в цьому, не тільки вимовляючи устами, але виконуй це і ділами; бо сказано: “В терпении вашем стяжите души ваша” (Лк. 21:19). Ти отримав велику гідність, покажи і великі справи, гідні терпіння і подяки, якими досягають досконалості; нехай будемо і ми гідні цього в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, амінь. Міркуй про це часто і діяльно, вкушай насолоду (слів цих) і відчуєш пахощі, які вони видають душі твоїй та іншим, кому трапиться. Мужайся в Господі й міцнішай, о благоговійний!ва; да будем и мы достойны оного о имени Отца и Сына и Святого Духа, аминь. Рассуждай о сем часто и деятельно, вкушай сладость (слов сих) и почувствуешь благоухание, которое они издают душе твоей и другим, кому случится. Мужайся о Господе и крепись, о благоговейнейший!

 

Відповідь 207, того ж великого старця до того ж.

Брате Андрію, Господь сказав, що “Илия уже прииде” (Мф. 17:12). І я кажу тобі, що уявний твій Лазар уже воскрес і звільнений від пут, і на ньому виповнилося слово Писання: “растерзал еси узы моя” (Пс. 115:7). Відтепер ти і сам маєш приносити жертву похвали Тому, Хто визволив тебе, щоб за недбальство не впасти в колишні узи, за словом Спасителя, Який сказав: “се здрав еси” (Ін. 5:14), та ін. Дякуй Богові, бо Він промишляє і дбає про тебе і вправить тебе в усьому, якщо тільки і ти постійно будеш бажати цього. Будь здоровий душею і тілом, і помолися за мене.

 

208. Той же, отримавши дарування, просив, щоб великий старець віддав його і тих, хто з ним, Богові.

Відповідь. Андрію, рабу Божому Вишньому і співслужителю мені, худішому, мир тобі та іншим співслужителям нашим від Бога Отця і Господа нашого Іісуса Христа. Оголошую вам, що, ще перед проханням вашим, я вже віддав вас Святій, Поклоняємой і Єдиносущній, Животворящій і Безначальній Трійці на охорону від усякого зла. Але не хочу залишити вас у невіданні і про те, що є інший переказ, більш грізний, більш тяжкий і страшний, більш жаданий і улюблений, більш чесний і славний. І ось який він, послухайте. Коли ворог наш, ненависник добра, посоромиться, чуючи блаженний оний і життєдайний глас Спасителя нашого до нас, сповнений радості, радості й утіхи, просвічуючи тих, хто чує, невимовною світлістю, і волаючи: “приидите, благословеннии Отца Моего, наследуйте уготованное вам Царствие от сложения мира” (Мф. 25:34); тоді звершиться велике Його передання, “егда предаст Царство Богу и Отцу” (1Кор. 15:24). Таким воно є, і крім цього немає іншого. Послухайте ж і те, як воно відбувається: кожен зі святих, приводячи синів, яких Бог урятував через нього, гучно і з великою відвагою, за загального здивування святих Ангелів і всіх Небесних Сил, скаже: “Се, аз и дети, яже ми даде Бог” (Іс. 8:18); і не лише їх, а й себе віддасть Богові; і тоді Бог буде “всяческая во всех” (1Кор. 15:28). Помоліться ж, щоб і нам досягти цього. Блаженний, хто очікує і досягає цього. Помоліться за мене, улюблені!

 

209. Той же, зазнаючи мрій і спокус від демонів і дивуючись, що, після прояву на ньому такої людинолюбності Господньої й обіцянки майбутніх благ, ще піддався спокусам, запитав про це того самого великого старця, а водночас і про те, чи цілі ще печатки даних йому обітниць?

Відповідь. “Мир мног любящим Господа, и несть им соблазна” (Пс. 118:165). Мир нехай буде тобі в Бозі, найчесніший і єдиномудрий брате наш Андрію; нехай не розслабить тебе занепокоєння, яке завдають бісівські пристрасті та мрії! Віруй, що хоча (біси) і турбують і спокушають нас, але не встигнуть нічого зробити, а ще збільшують чесноту нашу, якщо тільки старанно уважно слухаємо себе, щоб зберегти мале терпіння. Про праведника, що спасається вірою, Господь каже: «”яко аще усумнится, “не благоволит душа Моя о нем”» (Євр. 10:38). Не будемо послаблювати зусиль, щоб не втратити обітниць, даних нам людинолюбним і милосердним Богом. Від Нього залежить подати, а наша справа зберегти. І не дивуйся, що після святих обітниць і нерозкаяних обдарувань Божих біси знову споруджують на тебе ганебні пристрасті свої, сподіваючись викрасти безмірне багатство, але згадуй, якими вони були безсоромними після того, як Сам Владика, Бог наш, засвідчив про святого й славного Йова, які спокуси та підступи спорудили вони, щоб повалити цей стовп (терпіння): але не подолали його, і не могли розкрасти скарби світлої його віри і подяки. Золото стало чистішим, пройшовши через вогонь, тобто праведник через безліч спокус. Бог дозволив і допустив, щоб і після особливого свідоцтва Його про праведника раб Його був спокушений, для більшої честі і слави Владики і безвідповідальності ворогів. Не сумуй же, печатки обітниць цілі, але “потерпи Господа” (Пс. 26:14): “претерпевый же до конца, той спасен будет” (Мф. 10:22) у Христі Іісусі, Господі нашому, амінь.

 

Відповідь 210, того ж великого старця тому ж, коли йому прийшла думка, що нестриманість від їжі перешкоджає йому досягти обітованого.

Не принижую я стриманості й посту, радячи любові твоїй належним чином задовольняти завжди потреби тіла; зовсім ні! Але якщо внутрішнє ділання по Богу не допоможе людині, то марно вона трудиться в зовнішньому. Тому-то й Господь сказав, що “не входящее во уста сквернит человека: но исходящее изо уст” (Мф. 15:11). Бо внутрішнє ділання з хворобою серцевою виробляє істинну безмовність серця; така безмовність виробляє смиренність, а смиренність робить людину обителью Божою; від вселення ж Божого (в людину) виганяють лукавих демонів і начальника їхнього диявола з ганебними їхніми пристрастями, і людина робиться храмом Божим, освячуваним, освіченим, очищеним і сповненим усіляких пахощів, доброти і радості. Людина ця робиться богоносцем; навіть більше, вона буває богом, як сказано: “Аз рех: бози есте, и сынове Вышняго вси” (Пс. 81:6). Нехай не бентежить тебе думка, або, правильніше сказати, лукава50, що ніби тілесна їжа перешкоджає тобі досягти обітованої; бо їжа свята, і неможливо, щоб із доброго сталося зле. Але те, що “виходить із вуст”, що походить із серця, утримує людину і перешкоджає їй скоро досягти належних їй обітниць. Не сумнівайся ж, задовольняючи потреби тіла; але за силою внутрішньої людини працюй над тим, щоб упокорити свої помисли; і тоді Бог відкриє очі серця твого, щоб бачити істинне світло і бути в змозі сказати: благодаттю врятований я в Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.

* * *

50 Диявол.

 

Питання 211, того ж до того ж.

Ти знаєш, владико мій, що я немічний душею і тілом, і тому прошу тебе: помолись Богу, нехай подасть Він мені силу і допомогу до терпіння, щоб я міг із вдячністю переносити те, що мене спіткає.

Відповідь Варсонофія. Брате Андрію, нехай буде відомо любові твоїй, що всі обдарування даються нам пришестям Святого Духа і бувають різноманітні й різноманітні. Одного разу Господь дав апостолам духа – виганяти бісів, іншим разом – силу здійснювати зцілення, іншим разом – дар прозріння і ще воскресіння мертвих, а також перевагу прощати гріхи, визволяти душі з пітьми і виводити їх на світло. І ось, я молю Бога, щоб Він, після визволення душі твоєї, дав тобі Духа Святого заради терпіння і подяки, нехай посоромиться супротивник, не маючи що свідчити проти нас. Посприяй же і ти мені трохи, примушуючи себе набути терпіння, і “Бог же, богат сый в милости” (Еф. 2:4), подасть тобі його. Помолися за мене, брате!

Запитання 212, того ж до того ж великого старця. Прошу тебе, владико мій, згадуй мене завжди і скажи мені, як мені поводитися з братом, який живе поблизу.

Відповідь. Брате, у Писанні сказано: “Аще забуду тебе, Иерусалиме, забвена буди десница моя” (Пс. 136:5), та ін. Кажу це тобі на згадку про тебе. А щодо того, як треба поводитися з ближнім, нехай буде тобі відомо, що хто бажає догодити Богові, той примушує себе відсікати волю свою перед ближнім; бо Господь сказав: “Царствие Небесное нудится, и нуждницы восхищают е” (Мф. 11:12). Отже, дізнайся, що служить для заспокоєння брата, роби це, і отримаєш і ти спокій від Бога, у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.

 

213. Брат, що живе поблизу цього немічного старця (Андрія), зі співчуття до його немочі, переконливо просив великого старця помолитися за нього.

Відповідь. Брате надокучливий! Якби ти знав “дар Божий” (Ін. 4:10), для чого (Господь) від часу до часу, як добросердечний Отець, карає раба Свого Андрія, ти прославив би Його. Господь робить це для того, щоб затулити погані вуста змія, щоб він не знайшов приводу для звинувачення його в день судний, заради великих обіцянок, даних йому Богом через мене, найгіршого і непотрібного раба. Що ж? Чи ти думаєш, що я не співчуваю йому більше за всяку людину? Воістину співчуваю! Інакше, де було б (слово Писання): “аще страждет един уд, с ним страждут вси уди” (1Кор. 12:26)? Якби він справді знав гідність того, що належить йому, то разом із Павлом, дякуючи, радіючи і взиваючи, заспівав би: “недостойны страсти нынешняго времене к хотящей славе явитися в нас” (Рим. 8:18). Нехай Бог зміцнить його і нехай пошле йому велику милість. Вітаю вас у Дусі Святому, бачачи успіх ваш, у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.

 

214. Той же брат сам від себе шукав посильно послужити старцеві разом зі своїм служителем. Коли ж старець сумнівався і не хотів прийняти від нього служіння, слідуючи авві Феодору Фермейському, який соромився що-небудь наказувати своєму учневі, тоді брат запитав про те іншого старця.

Відповідь Іоанна. Бог неба і землі нехай примножить віру твою, найчесніший і найулюбленіший брате наш, і нехай утвердить любов твою в страху Своєму, щоб виконати добрий намір твій щодо ближнього. Отже, якщо потрудишся трохи по силі своїй, то Бог не позбавить тебе відплати за працю твою. Чим можеш – заспокой старця: і це буде до вподоби Богові більше за боголіпне служіння і жертву; а чого не можеш сам, то нехай зробить брат (той, хто тобі служить). Старець же, будучи немічним, не повинен сумніватися приймати від вас послуги, але дякувати Богові й молитися за вас; він немічний, а тому й не зобов’язаний дотримуватися слів авви Феодора, який говорив про брата, який йому служить: “Я не начальник гуртожитку, щоб наказувати йому; якщо він хоче робити, нехай бере приклад з мене і робить те, що я роблю”. Авва Феодор говорив так тому, що був у змозі сам виконати свої потреби і (навіть) служити іншим, а цей (старець) немічний. Кожен повинен відповідно до своєї міри й устрою перебувати в страху Божому, завжди дякуючи Богові за те, що через нього інші отримують відплату. Нехай хворий не заздрить братові, який бажає почути слова Господа: “болен был и посетисте Мене” (Мф. 25:36). Бог не зажадає від хворого, як ми вже багато разів чули, нічого, окрім подяки й терпіння, бо вони клопочуть перед Богом за неміч (людську). Отже, нехай не сумнівається той, хто приймає послуги від якогось брата, який бажає потрудитися заради Бога, і нехай не каже: “Я обтяжую або ображаю його”; але нехай скаже: “Може, і той, хто служить, бути рівний зі тими, хто страждає, коли Бог сповістив його, щоб він здобув собі відплату через мене; нехай Господь укріпить його, а мене – нехай не засудить”. Нехай він збереже це, і живіть з миром, благодаттю Христа Бога нашого. Насамперед: “Друг друга тяготы носите, и тако исполните закон Христов” (Гал. 6:2). До цього будемо згадувати, що і смерть не забариться прийти. “Работайте Господеви со страхом” (Пс. 2:11) і ближньому, щоб успадковувати через нього безсмертне життя, про Христа Іісуса, Господа нашого, сподіваючись на Нього, “не пецытеся убо на утрей” (Мф. 6:34), бо Він Сам печеться про нас. І якщо покладемо турботи наші на Нього, то Він попіклується про нас, як Йому завгодно. Тому слава, амінь. Вітаю вас у Господі, просячи помолитися за мене любові заради.

 

215. Деякий брат, маючи три помисли і бажаючи запитати про них великого старця, зробив питання не ясно, а вороже, для того, щоб сховатися від авви (ігумена Серіда), а саме: він написав кілька літер і, задумавши в думці те, про що хотів запитати, кожний окремий розділ запитання зобразив подумки однією з обраних ним літер. Букви ж були такі: перша I, якою він у думці своїй зобразив питання про правильну безмовність і досконале мовчання, щоб аж ніяк ні з ким не розмовляти. Друга К, про статут щодо їжі, якою запитував, чи слід дотримуватися сухоїдіння і не пити вина, і чи з одним тільки своїм служителем йому розмовляти. Третя Л, під якою приховав питання: чи слід входити в спілкування (з ким-небудь) і поблажливо ставитися до тіла в їжі?

Великий же старець відповідав йому на це так: Не ухиляйся ні праворуч, ні ліворуч, поки обидва стануть правими.

 

216. Той самий брат запропонував тому самому великому старцю інше запитання, не запитавши прямо і не зобразивши запитання за допомогою букв вороже, як уперше, а лише задумавши його в розумі. Питання ж стосувалося тяжкості сну, немочі душевної, (містило в собі) прохання про допомогу і молитви про його порятунок, і (нарешті) що значить сказане у відповіді, доки обидва не стануть правими?

На це старець відповідав наступне: Перше шкідливе, друге корисне. І скільки шкідливо перше, стільки корисно друге.

 

217. Дивуючись про це, брат знову просив пояснити йому, як це шкідливо, і що треба робити, щоб допомогти собі, і що значить сказане у відповіді про двох?

І великий старець відповідав йому так:

Саме єство навчає нас, що “вся права суть разумевающим” (Притч. 8:9). А про те, що значить обидва, це я сказав про вас, про тих, хто запитує, і про те, через кого надсилаються відповіді51. Про сон же: (причина цього) в душі й тілі: поки не підкориться тілесне духовному, не можуть ослабнути в ньому пристрасті. Тому-то я і зблизив помисли один з одним.

* * *

51 Тобто про авву Серіда.

 

218. Дивуючись же знову, що б таке означало: зблизити помисли один з одним, він просив пояснити йому це. На що великий старець відповідав йому таке:

Вибачте мене, Господа ради, говорю нерозумно. Господь сказав Своїм учням: “еще ли и вы без разума есте?” (Мф. 15:16). Глава перша і глава друга означають одне й те саме.

 

219. Почувши це, брат сказав старцеві: отче мій! кидаю душу мою в щедроти Божі і в руки твої; помолись про спасіння смиренної душі моєї.

Відповідь письмова. Брате, будьмо уважними до себе з повною увагою, бо неможливо скоро осягати речі. Якщо апостол, який досяг уже, визнає себе таким, що ще не досяг, то тим паче ми, нікчемні, повинні смиренномудрствувати. А як ви подумали, що я, заради Бога, буду приймати помисли в ворожіннях і також у ворожіннях робитиму тобі відповіді, то (зауважу): вони справді спонукають розумну душу до духовного переживання, і особливо тих, хто розуміє, бо, досліджуючи ворожіння, знаходимо приховану в них користь. Маючи ж слово апостола, який, збуджуючи нас, каже: “не высокая мудрствующе, но смиренными ведущеся” (Рим. 12:16); не висловлюй більше помислів твоїх гадально, бо божевільна моя відповідь буде тобі незрозуміла і лише вводитиме нас у безперервну взаємну надокучливість. Воістину, і некорисно нам гадально розмовляти або писати один до одного; хоча й бачимо, що цей спосіб (також) даний нам Богом, але на випадок потреби. А як ми члени один одного по Богу і знаємо, що “брат от брата помогаемь, яко град тверд” (Притч. 18:19), то відкрито скажи або напиши мені твої помисли через брата, і отримаєш відповідь. Це веде обох до смирення. Скажи мені, яка потреба вживати високий спосіб пояснення, коли можна досягти смиренням? Отже, роби це рідко, бо серцю корисне сокрушення від помислів. Ось відповідь на те, що ти сказав: “Підкорю тобі душу й тіло”: якщо хто заради Бога наважується скоритися своєму братові, такому треба думати, що він підкоряється Богові, а Бог може збудити нас від сну уявного пияцтва. А як ти просив мене помолитися за тебе, то і я прошу тебе про те саме, і це засновано на слові Писання, де сказано, що це веде до зцілення (див. Як. 5:16). Оскільки обидва вищезгадані розділи залишилися для вас незрозумілими, то тепер кажу ясно: що в першому посланні, то стосується власне тебе і сина мого Серіда. А інший розділ стосується душі й тіла; те саме треба розуміти про духовне й тілесне. Писання говорить: “аще два от вас совещаета на земли о всяцей вещи, еяже аще просита, молящеся, приимут” (Мф. 18:19). Зрозуміло те саме і про всіх нас: якщо не будемо згодні, то співперебування наше ніколи не стане чистим. Помолися, брате, нехай проведемо мирно малі дні наші, – це робиться не так, як трапиться, бо (тільки) “прилепляяйся Господеви един дух есть [с Господем]” (1Кор. 6:17). Нехай дасть Він усім нам пройти цю безодню нешкідливо, в ім’я Його, Тому слава на віки вічні, амінь. Здобудь смирення, терпіння, надію і найбільше любов до Бога.

 

220. Хтось запитав авву Іоанна про одну справу і, отримавши відповідь, послав запитати про ту ж саму в авви Варсонофія, приховавши від нього, що він запитував уже про це іншого старця. Святий Варсонофій відповідав йому: “Як сказав тобі брат Іоанн, так і зроби”. Через деякий час трапилося ще тому самому братові запитати щось в авви Іоанна, і він, отримавши від нього відповідь, послав запитати про те саме авву Варсонофія.

Старець відповів йому: “Досить тобі сказаного. Бог Варсонофія та Іоанна один”. Після цього брат цей не питав уже ніколи обох про один і той самий предмет, задовольняючись відповіддю одного з них.

 

221.

Авва Іоанн залишався безмовним у першій келії старця, побудованій йому поза межами обителі, вісімнадцять років, до самої смерті своєї, яку він і передбачив, кажучи: “У седминах авви Серіда я помру”. Коли ж ми просили його не залишати нас сирими, він сказав: якби авва Серід прожив більше, то і я прожив би ще п’ять років, але як Бог приховав його від мене і взяв його, то і я не проживу більше. Тоді авва Еліан, як новопострижений і після посвяти своєї поставлений в ігумена гуртожитку, благав авву Варсонофія з багатьма благаннями та сльозами дарувати нам старця, оскільки сам авва Варсонофій уже більше не давав відповідей. Пізнавши це духом, авва Іоанн наступного дня, коли ми знову прийшли благати його, попередив нас і сказав авві Еліану: “Навіщо турбуєш про мене старця? Не трудися, я не проживу більше”. Тоді ми заплакали і припали до ніг його. Авва ж Еліан, обнявши їх, сказав: “Хоча два тижні даруй мені, щоб я міг запитати тебе щодо монастиря і управління ним”. Старець, зглянувшись і будучи сповненим Святим Духом, який живе в ньому, прорік: “Добре, я залишуся з тобою ще на два тижні”. І протягом цього часу авва Еліан запитував його про все, що стосується управління гуртожитком. Після закінчення ж двох тижнів старець заповідав нам не оголошувати про успіх свій до настання самого того дня і, скликавши всю братію і тих, хто трапився в гуртожитку, привітав кожного і відпустив їх; відпустивши ж усіх, віддав з миром дух свій Богові.

 

222. Брат запитав великого старця: Скажи мені, отче мій, що мені робити в збентеженні помислів серця мого? Чи залишити мені зовсім вживання вина? Чи можна спати сидячи? І помолися про хворобу ока мого. Чи слід показати мені його лікарю? І прошу тебе помолитися Богу, нехай дарує мені хоча б малий успіх і щоб я не ухилився від святих ваших слідів.

Відповідь. Брате, ти забажав почути від мене недобре щодо твоїх помислів, чи тобі не сподобалося те, що ти чув від брата Іоанна? Такі збентеження трапляються з тобою тому, що ти маєш непостійне серце. Якщо, за словом Спасителя, “вся возможна верующему” (Мк. 9:23), то де ж віра твоя? Про вино: залишати його зовсім не треба, але вживай потроху. А якщо спати сидячи: це згодом призводить до смирення. Взагалі ж віддай себе всього Богу, у страху Його. Щодо хворого ока твого: не бійся, маючи Бога, що просвіщає тебе. Якщо ж трапиться хтось, хто знає, і покажеш йому, то не згрішиш, тому що і це смиряє тебе. Це говориться тобі мною, написано ж сином моїм Серідом. Отже, якщо помисел не захопить тебе принизити мої слова, сказані від Бога, то я помолюся Йому привести тебе до більшого успіху і буду просити, щоб тобі не відлучатися від нас ні в цьому столітті, ні в майбутньому. Примудрись же більше за всіх демонів, що навчають тебе спокусам, і будеш завжди привертати до благого душу і помисли твої, і не укладай з ними союзу, бо вони всезлобні чужинці, і успадкуєш землю ізраїльтян, за Христа Іісуса, Господа нашого, Котрому слава на віки віків, амінь.

 

Питання 223, того ж до того ж.

Прошу тебе, отче мій, скажи мені: чи від вас пішла перша відповідь, тому що помисел говорить мені: чи не від авви (Серіда він зроблений) ім’ям твоїм? Скажи мені: як зцілюються пристрасті мої? Дай мені заповідь на спасіння душі моєї; випроси мені відпущення гріхів. І (скажи) чи добре, як каже мені помисел, залишатися завжди при послуху в куховарні?

Відповідь. Слухай, сину мій, всякій пристрасті є лікування, і всякому гріху – покаяння. Якщо ти не вірний, як сказав сам, і хочеш зцілитися від невір’я, то лікування на це таке: віра, щоб безсумнівно вірити благому. Якщо ж залишаєшся в невір’ї, стережися, щоб не відпасти від того блаженства, про яке сказано: “блажени не видевшии и веровавше” (Ін. 20:29), бо Писання говорить: “веруйте во свет, да сынове света будете” (Ін. 12:36). Ось і другу відповідь послав я тобі, бо ти не повірив першій. Якби ти прийняв “пророка во имя пророчо, то и мзду пророчу получил бы” (Мф. 10:41), тобто: якби й не від мене була та перша відповідь, а ти прийняв би її нібито від мене, то одержав би користь по вірі твоїй, бо вірний Сказав, що Сказав: “Дасть тобі Господь по серцю твоєму” (Пс. 19:5). На твоє бажання – упевнитися, що перша відповідь була точно від мене, а не від авви Серіда, скажу: навіщо ти уподібнився до тих, що спокушали Господа і “просиша Его знамение с небесе показати им” (Мф. 16:1), яких Він і відігнав, як спокусників, сказавши: “знамение не дастся им” (Мф. 16:4), а не вподібнився Ахазові, котрий, маючи повеління просити знамення, відмовився, сказавши: “не имам просити, ниже искушу Господа” (Іс. 7:12). Якби ти, почувши, повірив просто, то отримав би велику користь; але, щоб невір’я знову не вступило з тобою в боротьбу, я наказав авві Серіду стати біля дверей моїх і гучно прочитати написані тобі мною слова на ганьбу диявола. Бо, якщо авва прочитає їх гучно, то як може боротися з тобою диявол, кажучи, що я (тобто старець Варсонофій) їх не чую? Якщо ж я чую, а інший написав тобі їх, як йому хотілося, чому я не заперечую йому? Якби ти вважав мене прозорливим і вірив, що я від Бога пізнаю те, що трапляється, то міг би бути впевнений, що ніхто не посміє змінити слово моє без того, щоб я не дізнався про це. Однак і мене ворог таємно принизив в очах твоїх, навіявши тобі вважати мене людиною, яка не може передбачити що-небудь. Якщо бажаєш від мене заповіді для спасіння і для життя свого: придбай крайню смиренність і слухняність у всьому, бо вони суть викорінювачі всіх пристрастей і насаджувачі всіляких благ, і не давай у собі місця обурення, коли слухатимеш вчення авви твого (ігумена Серіда), бо інше є сім’я вороже. Якщо ж постараєшся посильно робити і зберігати (все це), то сподіваюся на Христа, що втілився для порятунку грішних, що не забаришся принести добрий і добрий плід. А про гріхи, зроблені раніше, про які ти згадуєш, зазначу: якщо збережеш мою заповідь про Христа Іісуса, то вір безсумнівно, що Господь пробачив їх тобі, і що ти наче тепер тільки народився через покаяння, принесене тобою Богові. Писати ж тобі про кожну пристрасть особливо немає потреби, бо я одним словом призначив тобі зцілення їх: Господь каже: “вселюся в смиренних “52. Що ж? Чи ти думаєш, що може що-небудь зле, вороже оселитися там, де ворог бачить Господа, що живе? Знай, що лиходій не може з’явитися туди, де знаходяться судилища правителів. Щодо ж куховарні: ти не можеш назавжди залишитися при цьому послуху, бо це дасть іншим привід для заздрості; але коли тобі накажуть, не лінуйся і не підкоряйся, а трудися старанно, бо через це отримаєш благодать. Про дві ж пристрасті, розумію забуття і недбальство, запитай, брате, старанно і роби (сказане) ретельно, а не подібно до того, (як вчинив) ти під час перших запитань, які віддав забуттю і сестрі його – недбальству; але віднови духовні твої запитання, благостістю Святої Трійці, і зігрій твоє серце в страху Божому, збуджуючи його від уявного сну двох вищезазначених злих пристрастей. Зігрівшись, воно прийме бажання майбутніх благ, і відтепер ти будеш мати піклування про них, а через це піклування відступить від тебе чуттєвий сон, і тоді скажеш подібно до Давида: “в поучении моем разгорится огнь” (Пс. 38:4). Запитавши про дві ці пристрасті, ти почув скорочено про всі пристрасті: вони подібні до хворосту і згорають від духовного вогню. Якщо я і скажу тобі про подвиги53 духовні, то знай, що без зберігання розуму54 вони ні в що не ставляться людині. Отже, полюби працю і навчання в цьому, і досягнеш того, щоб без остраху йти царським шляхом про Господа. Це написав я тобі, і повір словам моїм, що, якщо побачу твою старанність у Бозі, буду безперестанку молитися до Господа – врятувати тебе від смерті у життя вічне, у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки вічні, амінь.

* * *

52 За єврейським текстом Іс. 57:15; у слов’янському перекладі: “во святых почиваяй… и даяй живот сокрушенным сердцем.” – Ред.

53 У слов’янському перекладі: про “жительствах”.

54 Під зберіганням розуму отці розуміють взагалі подвиг внутрішньої людини.

 

Запитання 224, того ж до того ж великого старця.

Авва, помисел лякає мене (вселяючи): “Що ти питаєш і не робиш, як би не прокляв тебе за це старець”. Але помолися, нехай дарує мені Бог розуміти те, що ви мені пишете, і виконувати це.

Відповідь Варсонофія. Чадо! Хто слухає і виконує, той робить так для себе і собі приносить користь. Ти кажеш, що помисли лякають тебе, як би я не прокляв тебе; але чи можна тому, хто боїться Бога, проклинати когось, коли Господь каже: “благословите, а не клените” (Рим. 12:14). Слухай же, брате, вони хочуть тебе спокусити до того, що мало корисно, як-от: спати сидячи або не класти узголів’я, які те саме, що “мятва и копр и кимин”, і навіюють: “остависте вящшая закона” (Мф. 23:23), тобто, щоб вгасити гнів, висушити дратівливість і підкорятися в усьому. Посівають же в тобі для того, щоб привести в знемогу твоє тіло, через що ти впадеш у недугу і мимоволі потребуватимеш м’якого ліжка і різних харчів; а краще будь задоволений одним узголів’ям і спочивай на ньому зі страхом Божим. Щодо ж того, щоб зрозуміти тобі мої відповіді, помолися Богові, і Він, як Податель усякого благого обдарування, подасть тобі благе розуміння. Будь упевнений, що якщо ти потрудишся, по силі твоїй, у виконанні почутого від мене, то я вдесятеро більше зроблю, по силі моїй, щоб випросити тобі допомогу від людинолюбного Бога. Вклади в горщик твій приправу55 з уявних ліків, якими є: смиренність, слухняність, віра, надія, любов, бо той, хто має їх, влаштовує бенкет Небесному Цареві Христу, Якому слава на віки вічні, амінь.

* * *

55 Треба зауважити, що брат, до якого це писано, був кухарем в обителі.

 

225. Прохання того ж до того ж великого старця.

Отче мій! Читаючи грецькою, я не розумію того, що читаю, тому й прошу тебе, помолися, щоб Господь напоумив мене в читанні. І скажи мені: чи треба вивчати по-грецьки псалми?

Відповідь. Щодо читання грецькою мовою: якщо шукатимеш зі смиренням того, що завгодно Богові і служить на користь душі, то Бог подасть розум, і якщо Бог дасть, то явно, що це служить на спасіння душі. Грецькою ж мовою написана більша частина книг, і якщо потрудишся і псалми вивчити цією говіркою, то це послужить тобі посібником під час читання книг, написаних нею. Але, чи читанням займаєшся, чи вивченням псалмів, безперестанку згадуй Бога, який сказав: “научитеся от Мене, яко кроток есмь и смирен сердцем: и обрящете покой душам вашим” (Мф. 11:29). Зрозумій, що кажу тобі. І якщо потрудишся чинити так, то праця твоя матиме благодать у життя вічне, у Христі Іісусі, Господі нашому. Амінь.

 

226. Прохання того ж до того ж великого старця.

Отче мій! Я захопився хульним помислом, прошу тебе, пробач мене Господа заради і помолися, щоб мені виправитися.

Відповідь. Якби можна, то корисно було б наповнити ці письмена сльозами і послати їх тобі, який образив себе. І що я можу зробити для людини, яка не приготувала землі серця свого до прийняття слів, посіяних на неї мною письмовими відповідями, до відновлення душі зі старої, до оновлення життя вічного? Якби ти прийняв мої слова з старанністю, то скуштував би їхню солодкість, яка тішить душу і відганяє найлютішу гіркоту, всеяну в тебе демонами. Уже чимало часу тому, як ополчився на тебе біс хульний, який губить душі, що приймають його. Досліди і знайдеш, що без жодної вартої уваги причини він упіймав тебе за “гривну”56, щоб умертвити тебе. О! Хай не дасть йому Бог мого місця – виконати на тобі “свою волю” (2Тим. 2:26). Якщо не впадемо у відчай, то завжди має бути перед Богом, приймаючи покаяння. Якщо впадемо у відчай, то робимо самі себе винними осуду, маючи “кровь на главе своей” (Єз. 33:4). Отже, прокинься від омани полону, і почуття, викрадені в тебе ворогом, звернися до вчень Христових, які дав тобі я, який наказав тобі насамперед загасити гнів і дратівливість, знаючи, що вони приводять людину до погибелі хулення на Бога. Придбай же смиренність, що обпалює демонів, послух, що відкриває Сину Божому вхід у людину, віру, що рятує людину, надію, що несоромляє, любов, що не дозволяє людині відпасти від Бога. Але ти мало потурбувався про ці (чесноти), а навпаки, обрав сам собі протилежне: гнів, дратівливість і цілковиту погибель – вищезгадане хуління. І хоча чув від мене, що якщо потрудишся, по силі твоїй, залишити ці пристрасті й приліпитися до вищезазначених благих чеснот, то я вдесятеро більше зроблю, по силі моїй, щоб допомогти тобі молитовно, та незважаючи на це, ти недбайливо ставишся, ганьбячи сивини мої. Утім, дивлячись на благодать Божу, щоб зрозуміти, скільки Він благ, потрудися виправитися. І як ми маємо заповідь прощати, то й прощено тобі минуле; але виправся відтепер. Про вчорашнє ж протягом 40 днів принось покаяння Богові, роблячи щодня по три поклони, і кажи: “Пробач мені, що хулив Тебе, Бога мого!” і сповідуй Його злословившими вустами тричі на день, кажучи: “Слава Тобі, Боже мій, і благословенний ти на віки віків, амінь”. І не впадай у те саме знову, щоб не сталося з тобою чогось гіршого. Від байдужості серця ти прийшов у гнів, а від гніву перейшов до того, що відступив від Святого Причастя, а будучи в полоні зовсім, впав і в рів хули цієї. І якби не передувала рука людинолюбного Бога і молитви святих, то душа твоя впала б у погибель відчаю. Нарешті, через мене, найменшого, говорить тобі Бог: чи згрішив ти, не гріши більше. Молись і за колишні гріхи твої. Бог милостивий і за бажання нашого прощає нам гріхи. При всьому тому згадуй, що “много может молитва праведного поспешествуема” (Як. 5:16). Якщо завгодно тобі – роби; якщо ж ні – пробач мені за все.

* * *

56 Ланцюг на шиї (див. Сир. 6:25).

 

227. Тому ж братові, коли він просив вибачення, великий старець відповідав знову.

Смерть і життя наше в наших же руках (див. Повт. 30:19). Якщо не повторимо колишніх наших гріхів, то вже маємо від Бога прощення їх, тільки б не засумнівалися знову. Отже, утвердися, брате, відтепер, щоб не здійснилося і на тобі: “се здрав еси: ктому не согрешай, да не горше ти что будет” (Ін. 5:14). Біжи від непокори твоєї; віддали від себе невір’я; будь далеким від безнадії і приліпись до Бога любов’ю, вірою і надією, і матимеш у Ньому життя вічне. Амінь.

 

228. Прохання того ж до того ж великого старця.

Отче мій, помолись, щоб Бог позбавив мене нічних мрій, і, якщо можливо, удостой мене вклонитися тобі та почути твій святий голос; вірю, що якщо я удостоюсь цього, то отримаю через це велику допомогу.

Відповідь. Писання говорить: “Верный в мале, и во мнозе верен есть” (Лк. 16:10). Якби ти вірив мені відсутньому, то вірив би і присутньому. Бо Господь догоджає тим, хто не бачив, і тим, хто вірував (див. Ін. 20:29). Багаторазово писав я тобі про невір’я, гнів і нечуття, і бачу, що все одно, наче б я жодного разу не посилав тобі слів моїх. А як я маю подавати те, що маю, за словом Писання: “Всякому… просящему у тебе, дай” (Лк. 6:30), то й кажу тобі, щоб ти набув смиренності, слухняності, любові, надії, і тоді я відповідатиму людинолюбному Богові за всі гріхи твої. Знай же те, що якщо не упокоришся, то не послухаєшся, якщо не слухаєш, то не любиш, якщо не любиш, то не віриш, і якщо не віриш, то й не сподіваєшся. Отже, якщо потрудишся придбати це, то я приймаю на себе всі гріхи твої. Тоді, якщо визнаєш себе прокаженим, вірю, що почуєш і ти від Спасителя: “хощу, очистися” (Лк. 5:13); якщо – грішним, то почуєш: “греси твои мнози” (Лк. 7:47); якщо ж – сліпим, то отримаєш по вірі твоїй (прозріння). І раніше писав я тобі про це, а ти спиш. Збережи уста твої, щоб знову не впасти в найлютіше хуління, хоча б і потрібно було покласти тобі й саму душу свою. Багато поту пролив я, благаючи про це Бога. Якщо ж будеш уважним і збережеш сказане від усієї душі твоєї, то, за допомогою Христової, воно збереже тебе не тільки від нічних мрій, а й від усіх підступів вражих. Амінь.

 

229. Того ж до того ж великого старця.

Зроби мені милість, владико, і скажи, як врятуватися в даний час, бо помисел боязні зійшов мені на серце. Що повелиш мені робити?

Відповідь. У всякий час, якщо можлива людина відсікти свою волю в усьому і мати смиренне серце, і смерть завжди перед очима, то може врятуватися благодаттю Божою, і де б вона не була, нею не заволодіє страх, тому що такий задня забуває, а до передньої простягається (див. Флп. 3:13). Поводься так і будеш спасенний Богом беззаперечно.

 

230.

Один із молодших братів, маючи віру до того ж брата, часто приходив до нього для користі душевної, (до того ж) виконував іноді й потреби його, прислуговуючи йому. А брат цей, не зрозумівши, чи корисно це буде йому, нічого не питав старця. Старець же, пізнавши це від Бога, як прозорливий, пише йому від себе таке.

Вмовляння Варсонофія. Брате, за довготерпінням Своїм, за молитви святих і твого авви, Бог пробачив тобі колишні твої гріхи, до явища плодів правди, щоб сповнилися на тобі слова Писання: “Идеже бо умножися грех, преизбыточествова благодать” (Рим. 5:20). Навіщо допускаєш вогню знову увійти в твою діброву? Вороги не допускають тебе пізнати, що тобі корисно, поки не візьмуть тебе в руки свої, і тоді виконають на тобі волю свою. Ця справа містить у собі не користь, а лихо; будь уважний; навіюючи самовиправдання, вони роблять із тебе вчителя, щоб накликати на тебе заборону апостола, який каже: “научая убо инаго, себе ли не учиши” (Рим. 2:21). Послухай, брате, хіба ти розслаблений, що погоджуєшся на те, щоб інший служив тобі? Хіба не знаєш, що це обертається на осуд, особливо юному, який ще може послужити й іншим? Повір мені: я, найгірший, поки Бог не сповістив мені мовчати, сам собі служив, і в хворобі сам готував собі трохи вареної їжі і теплоту. Не роби так (як робив досі), інакше помреш злою смертю. За потреби, що трапилася, не говори нікому нічого, крім потрібного: бо той, хто не влаштував і своєї келії, як влаштує келію іншого? Чи ти не знаєш, що сказав Господь: “Сын Человеческий не прииде, да послужат Ему, но послужити” (Мф. 20:28). Не спокушайся і не спокушайся через те (зі шляху): “зане кровь твоя на главе твоей” (Єз. 33:4). Але скажи зі смиренням (як це і справді є) тим, хто запитує тебе про що-небудь: “Вибачте мені, я (сам) помиляюся, бо запитував і почув, що юний юному не принесе користі, якщо і силу всього Писання подасть йому замість пиття”. Якщо попрацюєш посильно, то я даю тобі слово перед Богом, що ти не будеш викреслений з мого серця, але я зроблю за силою моєю, молячи Бога, нехай приведе Він тебе з омани демонів у пізнання Христове, з другої смерті гріха в життя вічне. Якщо хочеш спастися, не нехтуй сказаного. О! Нехай побачу я тебе таким, що приносить плід у вертограді Владики нашого Іісуса Христа, у тридцять, шістдесят і в сто (разів), на славу Отця і Сина і Святого Духа, амінь.

 

231. Прохання того ж до того ж великого старця.

Господа ради, пробач мені, отче мій: я був зганьблений (ворогом), сам не знаючи того, і помолися, щоб покласти мені початок.

Відповідь. Брате, ми бачимо, що ті, які приходили до Владики Христа з істинним покаянням, отримували прощення гріхів, як сказав Він грішниці: “отпущаются тебе греси твои мнози” (Лк. 7:48). І я кажу тобі: якщо потрудишся, за силою твоєю, виконати те, що кажу тобі, то і помилує тебе Той, Хто помилував Давида і пробачив його і грішницю. А сказавши: “Хочу покласти початок”, цим обрадував і мене. Початок же є смирення і страх Божий. А страх Божий “начало премудрости” (Притч. 1:7). Що ж є початок премудрості, як не те, щоб віддалятися від усього ненависного Богові? А як віддалятися від цього? Не робити нічого без запитання і поради, також і не говорити чогось неналежного, і до того ж визнавати себе нерозумним, несолоним і приниженим, і зовсім нічого не значущим. Не як праведний кажу тобі, брате, те, що хочу сказати, – Богові відомо це; але якщо будеш мати віру (до слів моїх), то Господь вчинить із тобою по вірі твоїй, бо сказано: “много… может молитва праведного поспешествуема” (Як. 5:16). Постарайся зібрати в “вретище” твоє “сто динаріїв”, і я покладу в неї “тисячі моїх талантів”. Не нехтуй словами моїми, інакше багато плакатимеш. Згадуй же завжди і зберігай їх, і вірю, що не марною буде праця як твоя, так і моя, для тебе піднята. Якщо збережеш ці перли, збагатишся ними у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.

 

232. Прохання того ж до того ж великого старця.

Владико, я скорблю на авву за те, що він надає деяким братам більшу перевагу, порівняно зі мною, і спокушаюся на нього за це, тож відчуваю і боротьбу помислів, які спонукають мене ненавидіти його; прошу, помолися за мене і скажи, що мені робити.

Відповідь. Брате, ти спокушаєш сам себе. Хіба не знаєш, що “кийждо же искушается, от своея похоти влекомь и прельщаем” (Як. 1:14)? Зауваж собі, тому що диявол скоро почав намагатися похитнути тебе в зробленому тобі напоумленні; нехай не дасть йому Бог місця. Господь сказав Петру: “се сатана просит вас, да бы сеял, яко пшеницу: Аз же молихся о тебе Отцу Моему, да не оскудеет вера твоя” (Лк. 22:31,32). Брате, не прислухайся ні до кого іншого, окрім самого себе, і не цікався, бо це не корисно для тебе в жодному відношенні. Чи не через нікчемну річ так збентежив сатана твоє серце? Бережися, щоб не зробити марним моє за тебе благання до Бога. Якби ти й не вдався тепер до мене, я оголосив би тобі це. “Согрешил ли еси? умолкни” (Бут. 4:7) і не думай про зле, а про благе; бо благий думає про благе, а злий про зле. Господь нехай пробачить тобі. Повстань знову, підтримуваний рукою Божою, і не вір думкам своїм, бо демони показують тобі речі як хочуть; відгороджуйся від них, – вони люті й шаленіють на тебе. Нехай скасує Господь незабаром їхні на тебе підступи, брате. Амінь.

 

233. Той самий брат, коли його ще турбували ті самі помисли, послав знову до того самого старця, просячи дати йому слово життя. Він же написав йому у відповідь таке:

Брате, ці помисли й біси злісно бентежать тебе проти авви твого, через злу свою хитрість, щоб ти зненавидів того, хто любить тебе, й образив того, хто бажає зберегти тебе, як свою власну душу, і щоб виконати на тобі сказане: “Вместо еже любити мя, оболгаху мя… и положиша на мя злая за благая… ненависть за возлюбление мое” (Пс. 108:4,5). Багато разів він засвідчував тебе, що любить тебе, а ти не віриш цьому; заздрість диявольська засліплює твоє серце, щоб думати тобі про зле замість доброго і про гірке замість солодкого, щоб і тебе спіткало горе того, хто називає добре лукавим, а солодке гірким, називає темряву світлом, а світло – темрявою (див. Іс. 5:20). Вороги крадуть тебе, нерозумний і відсталий серцем (див. Лк. 24:25), а ти й не розумієш, що вони хочуть привести тебе до душевної загибелі, приховуєш у себе (помисли), зневажаєш і відкидаєш слова мої. Не корисно тобі це, істинно не корисно. Якщо ж серце твоє не сповнене віри, то ти не людина, а диявол, бо він перебуває постійно в невір’ї та непокорі, і непокірні стають подібними до нього дияволами. Брате мій, чи ти не розумієш, що робиш, часто засмучуючи свого авву, тоді як він несе твій тягар і часто втішає тебе, як істинного й возлюбленого сина, бо й насправді вважає тебе таким. На якийсь час серце твоє пом’якшується, але ти не утримуєшся в цьому благому (устрої), а незабаром знову змінюєшся, як місяць. Маючи надію на Владику Бога мого, закликаю Його у свідки, що без Бога я нічого не кажу тобі для спасіння душі твоєї. І багато разів думав я послати тобі слово про рухи і думки серця твого, але відкладав до цього часу, чекаючи, щоб ти сам пізнав свою користь.

Гей, сину мій! послухай мене, найгіршого, віддали від себе злі думки і сприйми благі: незлобивість, любов, довготерпіння, смиренність, що виснажує весь диявольський колчан, що прохолоджує голову тих, хто її здобуває, і привертає до себе благодать Божу. Прокинься, пильнуй, будь благодушним, утішся цим і забажай спастися. Зненавидь заздрість, ревнощі, завзяття, лихослів’я і подібне до цього, і будь незлобивою вівцею отари Христової, чесним членом гуртожитку, посудиною освяченою, сином царства, спадкоємцем слави, щоб, поживучи за заповідями Самого Христа, здобути життя вічне і славне воскресіння. Свідок мені Бог, що я молюся про спасіння душі твоєї. Нехай допоможе Він тобі, за бажанням моїм, “спастися и в разум истины приити” (1Тим. 2:4). Якби ти часто повчався в моїх словах, то не поповзнувся б і не заблукав би, а ходив би тісною стежкою Божьою, яка веде до життя вічного, у Христі Іісусі, Господі нашому. Бог нехай напоумить тебе, брате, до виконання волі Його.

 

Запитання 234, того ж до того ж великого старця.

Прости мене, пане авва, Господа ради. Наводжу собі на пам’ять, що отці кажуть: “Увійдемо в келію і згадаймо про гріхи наші”, але коли згадую, не хворію про них серцем. Багаторазово бажаю і розчулення, але воно не приходить. Скажи мені: що перешкоджає йому приходити?

Відповідь. Брате, ти насміхаєшся, кажучи: “бажаю”, а (справді) не бажаєш, бо не бажаєш істинно; бо увійти до келії належить до душі, а отже, дослідити її й віддалити помисел наш від усякої людини, і тоді ми розбиваємося й розчулюємося. Прийти ж тобі в розчулення перешкоджає воля твоя: бо якщо людина не відітне своєї волі, то не може набути хвороби серцевої. Не дозволяє ж тобі відсікти волю свою – невір’я, а невір’я походить від того, що ми бажаємо слави людської; Господь же сказав: “Како вы можете веровати, славу друг от друга приемлюще, и славы, яже от Единого Бога, не ищете?” (Ін. 5:44). Багато разів забороняв я воді увійти в черево твоє через уста, а ти носом втягуєш її: розумію під цим люте самовиправдання, яке зводить людину в пекло. Тому-то і лаються над тобою злі демони і зручне роблять для тебе незручним. Якщо бажаєш запитувати мене, то або ти залиш свою волю, самовиправдання і людинодогоджання, або я залишу тебе; бо якщо не потрудишся відсікти свою волю, хоча серце і не дозволяє на це, – яка користь буде від запитування твого? Я сказав тобі: дай ти “сто динаріїв”, і я подам “тисячі моїх талантів”. Ось і колишні гріхи твої вже прощені, а ти посилюєшся оком самовиправдання увійти в гірше. Перестань, брате; шлях цей не веде до добра. Мати Сарра сказала: “Якщо буду бажати догодити всім людям, то доведеться каятися в дверях їхніх”. І апостол каже: “Аще бо бых еще человеком угождал, Христов раб не бых убо был” (Гал. 1:10). Якщо воістину хочеш оплакувати гріхи свої, уважніше ставись до себе і помри для кожної людини. Брате, без праці людина не може спастися. Відріж три ці речі: волю, самовиправдання, догоджання людині, і воістину прийде до тебе упокоєння, і Бог покриє тебе від усякого зла. Брате! підтверджую тобі: слухай себе, радій, коли тебе б’ють, докоряють, докучають, карають. Залиш підступність змія, а не мудрість його; утримай незлобивість голуба з мудрістю, і Господь допоможе тобі. Ось шлях порятунку. Якщо він до вподоби тобі, – йди ним, і Бог подасть тобі руку (допомоги). Якщо ж не бажаєш, то сам побачиш, що вийде. Кожен має вільну волю і владу діяти. Якщо ж надаси її іншому, то будеш вільний від піклування, і інший візьме на себе твої турботи. Обери що хочеш.

 

Запитання 235, того ж до того ж великого старця.

Що є підступність, мудрість і незлобивість57 з мудрістю?

Відповідь. Я сказав тобі “підступність зміїна” для того, щоб відокремити від неї твою власну мудрість, тому що підступність диявола вводить у людину всі злі помисли, і якщо людина перебуває в них, то простягає підступність свою на Бога; все ж, що походить від підступності, є погибель душі. Бо всяке “злое древо плоды злы творит” (Мф. 7:17), а мудрість приводить людину до розсуду. Я сказав тобі, брате, збережи незлобивість голубину з мудрістю, бо думки, які з них походять, добрі й корисні, бо “всяко древо доброе плоды добры творит” (Мф. 7:17). Підступність заподіює зло душі й тілу людини; незлобивість же з мудрістю служить для заспокоєння помислів, доставляє мовчання душі й тілу і вводить людину в життя вічне. Постарайся придбати їх, і Господь допоможе тобі. Бо в цьому-то і полягає воля Його, тобто щоб кожна людина отримала спасіння.

* * *

57 У слов’янському перекладі: целость.

 

Запитання 236, того ж до того ж великого старця.

Владико, помисел навіює мені, що поза безмовністю я не можу покаятися; якщо можливо, – дозволь мені мовчати протягом кількох днів, і помолися, нехай збережу безмовність.

Відповідь. Брате! Намір твій прийняв я, або краще сказати – Бог, Який може сприяти у благе на користь твою, з волі Своєї, а не з твоєї. Сам Господь наш Іісус Христос навчив нас творити не свою волю, а Його, як і Він виконував волю Отця Свого. Заради Нього я простягаю навіть до цього дня над тобою крила мої і ношу твої тяготи, гріхи, зневагу до слів моїх, що до тебе звертаються, і недбальство. І бачачи все це, я покривав те, як бачить і покриває гріхи наші Бог, чекаючи твого покаяння. Ти ж вчинив як людина, яка сиділа під тінистим деревом і вийшла з-під нього на сонце, де пробула доти, доки не розгорілася і заподіяла собі крайньої шкоди. Але живий Господь: у всьому цьому я не залишив тебе. І не дивуйся цьому, бо Бог клявся Собою, що не бажає смерті грішника, але “еже обратитися… и живу быти ему” (Єз. 33:11), а як він не навертається, то й перебуває в згубі. Ти ж, сину мій, кажучи: “Повели мені мовчати кілька днів”, просив кислосолодкого, розумію, уксусу волі твоєї та меду покаяння твого, як той, хто достовірно знає, що тобі корисно. Це-то і є зарозумілість, тоді як тобі слід було б сказати: “Настав мене на шлях Божий”. Бог нехай просвітить сердечні очі твої пізнати, як я дбаю про тебе, щадячи тебе, щоб ти не загинув. Але необхідно, щоб і ти дещо сприяв цьому, в ім’я Боже. Ось, я даю тобі заповідь на спасіння: якщо збережеш її, то я приймаю на себе рукописання, яке є на тобі, і благодаттю Христовою не залишу тебе ні в нинішньому віці, ні в майбутньому. Не спокушайся насиченням утроби і не потіш себе прийняттям їжі або пиття, крім задоволення тілесної потреби. Бережися, щоб не засуджувати нікого; будь покірним, і так прийдеш у смиренність, і всі пристрасті зникнуть із тебе. Не обтяжуйся, вважай цю заповідь важкою, бо неможливо нікому врятуватися без праці й дотримання заповідей. Ось, я взяв на себе твій тягар і обов’язок, і ось, ти став людиною новою, невинною, чистою: будь же відтепер у чистоті. Послухай слів Спасителя: “се здрав еси: ктому не согрешай, да не горше ти что будет” (Ін. 5:14). І не думай, щоб спасіння було справою безвідмовною; воно вимагає багато старань, праці та спонукання. Не розслабляйся, догоджаючи своєму тілу, інакше воно принизить тебе. Безсумнівно, що і великі мужі бувають ним принижені, якщо не слухають себе. Отже, мужайся, брате мій, і збережи заповіді мої, краще ж сказати Божі, і тим принесеш мені радість, і Господь збереже тебе від лукавого та потішить тебе в Царстві Своєму. Повчайся в цьому завжди. Забажай спастися, і Бог врятує тебе. Тому слава на віки віків, амінь.

 

Запитання 237, того ж до того ж великого старця.

Прости мене, Господа ради, пане авва! Святиня твоя сказала мені: “Ось прощені тобі беззаконня твої”. Авва ж Ісая каже, що поки людина відчуває солодкість їх, то вони ще не бувають їй прощені, а я відчуваю солодкість їх. Господа заради скажи мені про те ясніше, бо помисел турбує мене, кажучи: “Будучи таким, ти не повинен би був приймати висвячення, тому що в цій справі є і марнославство, і тяжкість”, а тому і сумніваюся щодо служіння. Водночас прошу сказати мені ось про що: помисел навіює мені, що я покинутий Богом, бо минулого тижня був сильно обтяжений блудною пристрастю.

Відповідь. О, яка порада лукавих демонів! О, яка принада начальника їхнього, диявола, доброненависника і людиноненависника від початку і навіть до кінця. Бо як сам він відступив від Бога, так хоче згубити і всіх людей. Брате, я сказав тобі, що колишні гріхи твої прощені тобі, а не сказав, що не будеш мати брані з ними, бо на людину чекає подвиг. Якби ти й не мав гріхів, то диявол приносив би тобі (на думку) насолоду їхню, а тепер приносить тобі на думку насолоду їхню тому, що ти грішив раніше. Приклад, який сказав авва Ісая, відноситься до насолод гріховних і до тих, які досягають їх на ділі, бо одне – згадати солодкість меду, а інше – згадати і скуштувати його. Отже, тому, кому хоча й приходить на пам’ять гріховна насолода, але хто не допускає дій солодких, а суперечить і трудиться проти неї, прощені колишні гріхи. Це є підступи супостата і супротивника нашого, який завжди шукає поглинати людей живими, щоб привести в розпач порятунку і безнадію життя вічного, що не затвердилося на твердому камені віри, в міру якої кожен отримає (воздаяння). Отже, збережи себе від цих (помислів), щоб не впасти зовсім у руки диявола, і помилує тебе Господь, що живе навіки. Про рукоположення ж: хто наважиться назвати себе гідним? Воістину, хіба той, хто біснується і зовсім забувся. Отже, засуджуючи себе, служи Богу в даному тобі сані, а від Господа виходять милість, допомога і сила. У служінні ж згадуй сказане: “Работайте Господеви со страхом, и радуйтеся Ему с трепетом” (Пс. 2:11), і: “творяй Ангелы Своя духи, и слуги Своя пламень огненный” (Пс. 103:4). Не бійся, ти не покинутий Богом: якщо ми не залишимо Його, Він не залишає нас, бо воля Його в тому й полягає, щоб ми звернулися до Нього і спаслися. Що ж стосується до сильного обтяження твого блудними помислами: це трапляється через те, що думаєш про ближнього зле і засуджуєш його; буває і від вільного поводження з тими, з якими я говорив тобі не міркувати. Якщо мирські люди, які бажають збагатитися, зазнають багато лиха на морі та в подорожах – тим більше повинні зазнавати ми, які очікуємо отримати Царство Небесне і назватися Божими дітьми, і чуємо, що “несть наша брань к крови и плоти, но к началом, и ко властем” (Еф. 6:12). Ти ще не трудився проти гріха до пролиття крові і вже розслабляєшся духом зневіри. Що ти перетерпів? Що переніс? Які різні спокуси перетерпів з радістю? Ах, інок сплячий! Покажи дияволу, що ти живеш для Бога, вдаючись до Нього, діючи руками і ногами, коли пливеш серед обуреванія уявних хвиль, які піднімаються до небес і опускаються до безодень. Сповідаюся тобі перед Богом, що серце моє (як знає Бог, Який створив його і поклав у ньому заповіт святих заповідей, що зберігаються в ньому) трудилося з тобою, щоб вивести тебе силою Божою з темряви на світло правдиве, зі смерті осуду на життя правди. Слухай себе, брате, бо без праці та смирення неможливо спастися.

 

Запитання 238, того ж до того ж великого старця.

Отче мій, оскільки святиня твоя звеліла мені служити, то прошу тебе сказати мені, про що я маю мислити або в чому повчатися, коли стою перед жертовником із пресвітером, коли подрібнюю Святий Хліб або напоюю Святою Кров’ю, коли несу комусь Святе Причащання? Чи повинен я мати особливий одяг власне для служіння і чи носити навколо тіла “остегны” (Сир. 45:10)58.

Відповідь. Брате! Те, що має духовне значення, ти розумієш плотським чином. Служитель59 повинен бути як Херувим: все око, весь розум; він повинен міркувати й мудрувати про небесне зі страхом і трепетом і славословити, бо носить Тіло і Кров Безсмертного Царя. Він представляє також і обличчя Серафимів, бо співає славослів’я й осіняє сокровенні Таємниці рипідою, немов би святими крилами, утворюючи через те піднесення своє від землі й від усього речового; йому (треба) невпинно оспівувати розумом, у храмі внутрішньої людини, переможну пісню чудової слави Бога нашого: “Свят, Свят, Свят Господь Саваоф: исполнь небо и земля славы Твоея” (Іс. 6:3). Почувши страшний і грізний глас цієї пісні, диявол із трепетом віддаляється від полоненої душі. У сум’ятті і з соромом тікають біси, залишаючи її вільною від їхнього поневолення. Після цього душа бачить світло істинне, що засяяло над нею, уважно розглядає красу Безсмертного Агнця, бажає насититися Тілом і Кров’ю Його, і тоді чує слово гучного Давида, що волає: “Вкусите и видите, яко благ Господь” (Пс. 33:9), і, приступивши зі страхом, причащається Тіла і Крові Христової. Таке причастя невід’ємно перебуває в душі, зберігаючи її від усякої пристрасті. Про це роздумуй, якщо стоїш перед Святими Тайнами, якщо роздробляєш Хліб або напоюєш Кров’ю, якщо несеш Причастя до кого-небудь, або споживаєш Святиню і, взагалі, коли здійснюєш служіння при жертовнику. Щодо ж одягу (скажу): придбай духовне вбрання, яким догоджає Бог. “Остегны” ж означають умертвіння членів. Скажи мені, брате, якщо людина одягне на себе шовковий одяг, а буде блудником, чи очищає її той одяг від блуду або інших пристрастей? Що ж робити удостоєним служіння Святим Тайнам, якщо вони убогі одягом? Господь повелів піклуватися лише про одну ризу, тобто про вбрання чеснот, якого нехай сподобить усіх нас Бог на віки віків, амінь.

* * *

58 Одяг, що покривав стегна.

59 Служить у сані диякона.

 

Запитання 239, того ж до того ж великого старця.

Прости мене, владико, і помолися за мене, Господа заради, щоб освятилися органи почуттів моїх. Я чув від твоєї святині, що диякон повинен бути подібний до Херувимів і Серафимів; а я оскверняюся через почуття мої. Що мені робити, щоб служіння моє не було мені в осуд? Я відчуваю, що я окаянний, але не можу себе втримати. Бога ради допоможи мені, щоб зовсім не погубити мені душі своєї.

Відповідь. Намагайся, за силою своєю, завжди пам’ятати, яким має бути диякон і яким ти є, пам’ятаючи до того ж смерть і розмірковуючи, як тобі постати перед лицем Божим. Якщо станеш невпинно засуджувати самого себе, то серце твоє розтрощиться і звернеться до покаяння, і Той, Хто сказав через святого пророка: “глаголи ты беззакония твоя прежде, да оправдишися” (Іс. 43:26), виправдає тебе і звільнить від усякого осуду. Бо Писання говорить: “Бог оправдаяй. Кто осуждаяй?” (Рим. 8:33,34). Набудь смиренності, послуху, покори, як я вже багаторазово говорив тобі, – і спасешся. Аж ніяк не будь непокірливим, запитуючи: “Що це? для чого це?” Але будь покірним, і особливо своєму авві, який, після Бога, перший має піклування про тебе і якому довірена душа твоя. Якщо постараєшся виконати цю настанову, то і я незрівнянно більше зроблю, по силі моїй, щоб Бог дав тобі міцність. Господь нехай збереже тебе і нехай захистить від лукавого. Амінь.

 

Запитання 240, того ж до того ж великого старця.

Скажи мені, отче мій, як порадиш чинити мені при малому моєму служінні, яке я проходжу? Зневажений бісами, як і завжди, я не можу благодушно переносити того, що маю не більше одного одягу. Що ти не повелиш мені – виконаю, щоб бути помилуваним. Богу відомо, що я перебуваю у великому безладді та пристрастях. Помолися за мене, Господа заради, щоб не розлучитися мені з надрами вашими хоча б у нинішньому столітті, бо соромлюся сказати – у майбутньому, через пристрасті мої.

Відповідь. Брате, примушування себе в усьому і смиренність приводять до успіху, бо апостол говорить так: “во всем скорбяще, но не стужающе си” (2Кор. 4:8). Коли і ми доручили авві наше матеріальне надбання і не втримали нічого в руках наших, то Бог знає і свідок того, що ми не зробили ще нічого такого, за що б авва мав дякувати нам, але скоріше ми зобов’язані дякувати йому, що він узяв на себе тягар наш і тим позбавив нас від турбот. І апостол Петро сказав: “Повинитеся убо всякому человечу {начальству} Господа ради” (1Пет. 2:13), і Яків сказав: “яко иже бо весь закон соблюдет, согрешит же во единем, бысть всем повинен” (Як. 2:10). Тому-то і не повинно нікому мати своєї волі, а докоряти собі; через що людина і отримає милість Божу. Якщо ж через посміховисько від диявола такий замислиться про себе, що він вчинив добре, – втратить усе, що зробив. І так чинячи, як чинив ти і раніше, смиренномудрствуй, кажучи: “Прости мене, Господи, що я обтяжив авву, поклавши на нього тягар мій”. Господь Іісус Христос нехай спасе нас, амінь.

 

241. Інший брат, диякон, відмовлявся служити при жертовнику, згадуючи колишні гріхи свої, і як про це, так і про тілесну неміч свою запитав того ж великого старця. І він відповідав йому таке:

Відповідь. Брате, Писання навчає нас, що “хотящии благочестно жити о Христе Иисусе, гоними будут” (2Тим. 3:12). Від кого ж нині можна терпіти гоніння? Від бісів, які віддаляють їх від страху Божого і від служіння Богу. Покаяння в гріху вимагає, щоб не робити його більше, і віддалення від зла полягає в тому, щоб залишити його. Нехай не ображають тебе колишні гріхи твої: і не ухиляйся від служіння Богові зі страхом і трепетом. Пам’ятай, що це є освячення душі твоєї. Якщо ти будеш вірити цьому, то завжди будеш (слухати себе) з трепетом, щоб не згрішати і не позбутися цього освячення. Отже, переноси страждання і скорботи з вдячністю, бо це покарання Боже, і Бог помилує тебе і зверне їх на спасіння душі твоєї, амінь.

 

242. Інший брат запитав того ж великого старця.

Скажи мені, отче мій, чи природна дратівливість чи протиприродна, і яка в ній відмінність?

Відповідь. Брате, є дратівливість природна і є дратівливість протиприродна. Природна опирається виконанню хтивих прагнень, і вона не потребує лікування, як здорова. Протиприродна повстає, якщо не виконуються хтиві жадання. Ця остання вимагає лікування сильніших, ніж жадання. Той, хто подає воїну силу, – більший за нього, і якщо припиниться подаяння сили, то воїн, не знаходячи її більше, робиться бездіяльним.

 

243. Запитання іншого брата до того ж старця. Звідки людина має пристрасті?

Відповідь. Бог створив душу й тіло безпристрасними, але через непослух вони впали в пристрасті.

 

244. Інший брат запитував того ж великого старця: я страждаю від душевних пристрастей моїх: скажи, заради Господа, що мені робити, щоб звільнитися від них, і помолися за мене.

Відповідь. Брате, хто бажає врятуватися і стати сином Божим, той повинен набути великого смирення, послуху, покірності та лагідності. Дивись, ти питав, що тобі робити; я сказав тобі це і ручаюся, що ні ворог, ні пристрасть не заволодіють тобою, бо вони згорають від смирення, як від вогню, і серце заспокоюється, коли його просвічують про Христа, Якому слава, амінь.

 

245. Той самий брат, будучи призначений аввою жити з одним старцем і служити йому, запитав іншого старця, авву Іоанна: як мені дізнатися, отче мій, чи живу я богоугодно, чи отримую шкоду від того, що не живу з братією у гуртожитку, а наодинці? До того ж і пристрасті турбують мене. Як повелиш мені чинити щодо псалмів? Так само дай мені настанову і про сон, – боюся, як би він не опанував мною; так само і про забуття. А як нечиста пристрасть багато турбує мене, то питаю: у чому полягає ознака згоди60 з помислами?

Відповідь Іоанна. Коли хочеш збагнути, чи отримуєш користь чи шкоду, живучи особливо, дізнавайся за такою ознакою: якщо живеш так із послуху, то знай, що отримуєш користь. Бо Писання каже: що “послушание паче жертвы” (1Сам. 15:22). Якщо ж суперечиш, то шкодиш собі; бо це є зла воля. Ти не розлучився від братії своєї, зовсім ні! Але Бог влаштував так, щоб, за неміччю тіла свого, ти придбав собі нагороду через старця. Щодо ж пристрастей: вони не можуть не повстати на людину до випробування її. Чоловік, не випробуваний спокусами, не спокушений. Ти сказав: “Живу один”, не вважай так, щоб не нашкодити собі; бо якщо ти віруєш, то ти вже не один, але маєш із собою Бога, Якому віддав тебе великий старець, і молитву його, яка допомагає тобі; а ти покажи тільки послух – і спасешся. Ти не отримуєш шкоди, тож не бійся. Про псалми ж: як роблять брати, так роби і ти. Промовляй на кожну пісню по три псалми і роби земний уклін, і сон не оволодіє тобою, за винятком немочі. Так повинен ти чинити щоночі. Забуття є погибель душі; походить же воно від презирства і недбальства. Про погану і ненависну пристрасть (скажу): для викорінення її необхідна праця серцева і тілесна; серцева, щоб серце безперестанку молилося Богові; тілесна, щоб людина умертвила і посильно поневолила своє тіло. Згода ж із помислами полягає в тому, що коли що-небудь подобається людині, вона тішиться цим у серці своєму і з задоволенням розмірковує про це. Якщо ж хто суперечить помислу і веде з ним боротьбу, щоб не приймати його, – це не є злагода, а боротьба, і це приводить людину до досвідченості й успіху. Господь Іісус Христос нехай очистить тебе від гріхів твоїх і нехай зміцнить тебе благодаттю Своєю в немочі твоїй. Амінь.

* * *

60 У слов’янському перекладі: «сложения».

 

Запитання 246, того ж до того ж.

Що є послух? Про що я повинен молитися? І якщо хто скаже мені: помолися за мене, – що мені робити? Чи повинен я завжди поминати його?

Відповідь. Послух полягає в тому, щоб відсікати свою волю. Але без праці ніхто не може набути послуху. Коли ти перебуваєш у келії заради послуху, а не заради тілесного спокою – це не є твоя воля, і ти перебуваєш так не через пристрасть, але догоджаєш Богові. Якщо ж ти перебуваєш, тішачись упокоєнням, то не догоджаєш Богові. У молитві ж говори: “Господи! Визволи мене від гріхів моїх і від пристрастей безчесних”. Коли хтось скаже: помолися за мене, скажи в серці своєму: “Нехай Бог помилує нас”, і цього достатньо. А поминати його завжди – справа не твоя, але досконалих, здатних молитися одне за одного.

 

Запитання 247, того ж до того ж.

Прошу тебе, отче мій, скажи мені: як я можу дізнатися, що я перебуваю в послуху і залишаю свою волю? І що мені треба робити, щоб зрівнятися з братами? Бо чую від отців, що хто перебуває в покорі й не виконує своєї волі, а зрівнюється в усьому з братією, такий швидко приходить до успіху. Випробовую ж серце моє, чи так я перебуваю, як браття, у гуртожитку, і сумніваюся в цьому, бо раніше їх дозволяю на їжу і їм один; хотів би випробувати, чи можу їсти пізніше, але боюся своєї немочі.

Відповідь. Що ти живеш подібно (братам) у гуртожитку, це можеш дізнатися з того, якщо не робиш нічого по своїй волі. Ознака цього не в тому, щоб їсти одному або з братією, але робити те, що повелять тобі без твого шукання. Вважай же себе в числі немічних. Чи поза гуртожитком вважаються немічні за те, що вони їдять одні? Зовсім ні! Бо вони роблять це через неміч, з дозволу авви. Так і тобі Бог дав на вибачення старця, щоб не спокушалися недосвідчені, бачачи, що ти їси раніше за інших. А їсти пізніше, нарівні зі здоровими, тобі не заповідано; інакше, якщо знесилишся, то знову забажаєш подбати про себе і накличеш собі скорботу. Отже, маючи привід на те, щоб не подати комусь спокуси, не сумнівайся, що є один; бо робити всяку справу, за настановою авви, а не з власної волі, властиво гуртожитку і дорівнює тебе з братами, що живуть у гуртожитку. Чи забув, що сперечався з аввою і не хотів прийняти на себе обов’язки служити старцю? Як смів ти так безумно нарікати? Чи про їжу тут йшла справа? Чи не своєволля це було? Якщо бажаєш отримати користь і жити як у гуртожитку, – відсікай в усьому свою волю і підкоряйся нарівні з братією, і тоді будеш співмешканцем з ними, наставленим для користі душі твоєї отцями твоїми, великим старцем та іншими. Дослухайся до їхньої поради, благодаттю Христовою, бо вони більше за тебе, брате, знають, що корисно душі твоїй.

 

Запитання 248, того ж до великого старця.

Той самий брат, отримуючи веління від старця, якому він служив, прочитати молитву, а іноді благословити їжу (старець був кліриком) або що-небудь подібне, і не належачи сам до кліру, непокоївся цим і запитав великого старця, чи слід йому слухати в тому свого старця.

Відповідь. Збережи себе від того, щоб не радіти, коли тебе шанують за щось, і покажи послух, що виганяє покірливість, ненависну Богові й тим, хто любить Його. Тримайся ж послуху, який підносить на небо і тих, хто його здобув, робить подібними до Сина Божого. Йому слава навіки, амінь.

 

Запитання 249, іншого брата до іншого старця61.

У мене є майно, і хочу одну частину з нього пожертвувати в гуртожиток, а іншу роздати жебракам. Скажи мені, отче мій, чи повинен я роздати його через авву?

Відповідь. Брате, на перші запитання відповідав я тобі як людині, яка ще вимагала молока. Тепер же, коли ти говориш про досконале зречення від світу, то слухай уважно, за словом Писання: “расшири уста твоя, и исполню я” (Пс. 80:11). Брате, не в мене, найхудішого, маєш ти вчитися, що робити; але послухай краще, що написано в Діяннях апостольських про тих, хто продавав майно своє і покладав ціну до ніг апостолів: “даяшеся же коемуждо, егоже аще кто требоваше” (Діяння, 4:35). Не самі вони роздавали, але через апостолів; самі ж робилися вільними від турбот, майна і марнославства. Так і ти зроби, якщо бажаєш прийти в цю міру, насолоджуватися спокоєм, відмовитися від усіх турбот і безтурботно жити для Бога. Брате! Твоє майно дуже незначне порівняно з тим, яке інші віддавали авві Ісаї. Йому приносили десятки тисяч, кажучи: “Розпоряджайся ними, як знаєш”, а не говорили, куди і як їх віддати. Зробивши таким чином те, що веде до досконалості, вони жили вже без піклування. Якщо буде воля Божа на те, щоб і ти досягнув цього радісного стану, то ти маєш бути вдячний тому, хто понесе твій тягар; як би тільки сіяч зла не посіяв у тобі тієї думки, що той, хто прийняв твоє майно, має бути тобі вдячний. Бог нехай влаштує для тебе корисне для спасіння душі.

* * *

61 Звідси починаються запитання преподобного авви Дорофея.

 

250. Той же (брат) запитав великого старця: чи повинен він через свого авву роздати майно, і як роздати його, і кому?

Відповідь. Господь нехай благословить тебе, сину мій! Ти хочеш звільнитися від турбот і водночас не хочеш, утримуючись власною волею. Ти тільки скажи, скільки бажаєш призначити їм у гуртожиток і скільки для бідних, і не турбуйся більше. Бо послух полягає в тому, щоб не мати своєї волі. Що дорогоцінніше душі твоєї, про яку Господь сказав, що вона дорожча за весь світ (див. Мф. 16:26). Якщо ж ти і її віддав Богові й духовним отцям твоїм, то навіщо ж сумніваєшся ввірити їм маловажне? Дивись, як таємно веде з тобою брань марнославство і невіра! Якщо чиниш так, то ти і душі своєї не ввірив їм істинно; як же очікуєш отримати через них милість? Бажаючи, заради Бога, бути вільним від усього, залиш усі турботи; і я візьму на себе турботи твої разом із тим, кого ти призначиш; тільки ти будь чужий турбот, заради Бога, і пробач мені, з любові.

 

Запитання 251, того ж до того ж великого старця. Скажи мені, отче мій, як досягти відсікання своєї волі й того, щоб сказати: “се, мы оставихом вся и вслед Тебе идохом” (Мф. 19:27). Я залишив для свого прожитку невелику хатину, тому що я немічний.

Відповідь великого старця. Відсікання своєї волі є кровопролиття, і для досягнення цього людина повинна потрудитися до смерті і відкидати свою волю. Слово ж: “се, мы оставихом вся и вслед Тебе идохом” відноситься до досконалості: (тут маються на увазі) не тільки помістя і малі хатини, а й помисли, і бажання. Ти не досяг ще такої досконалості; коли ж наблизишся до неї, почуєш, що тобі слід робити. Тепер же одне кажу тобі: залиш усі піклування про речі. Хатиною же тою володій поки що для прожитку себе. Господь Іісус Христос нехай приведе тебе в невимовну радість, бо Він є Світло вічне. Амінь.

 

252. Той самий брат запитав того самого великого старця: я сильно бореться з блудною пристрастю; побоююся, щоб не впасти в розпач, і через неміч тіла мого не можу утримуватися; помолися за мене, Господа заради, і скажи мені, отче мій, що мені робити?

Відповідь. Брате! Диявол із заздрощів накинув на тебе брань. Бережи очі свої і не харчуйся досита. Вина вживай небагато, через неміч тіла, про яку говориш. Придбай же смирення, що розриває всі сіті ворожі. І я, нікчемний, зроблю, по силі моїй, молячи Бога, щоб Він позбавив тебе від усякої спокуси і зберіг від усякого зла. Не поступайся ворогові, брате, і не впадай у відчай, бо це велика радість дияволу. Молися невпинно, кажучи: “Господи Іісусе Христе, позбави мене від пристрастей ганебних”, і Бог помилує тебе, і отримаєш силу молитвами святих. Амінь.

 

253. Той самий брат, бореться з тією самою блудною пристрастю, просив того самого великого старця помолитися за нього і сказати йому, як розпізнати, чи своєю хтивістю спокушається людина, чи ворогом.

Відповідь. Брате, без праці й сердечного розкаяння ніхто не може позбутися пристрастей і догодити Богові. Коли людина спокушається своєю хтивістю, можна дізнатися з того, що вона не дбає про себе і дозволяє серцю своєму міркувати про зроблене нею раніше; і тоді людина сама собою накликає на себе пристрасть через свою хтивість. Розум її, мало-помалу засліплений пристрастю, починає непомітно для неї самої звертати увагу на того, до кого відчуває потяг, або говорити з ним, і знаходити причини для того, щоб з ним поговорити або посидіти, і всіма засобами намагається виконати своє бажання. Якщо дозволити думці обертатися в цьому, то примножиться боротьба до падіння, хоча й не тілом, але духом у згоді з помислами, і виявляється, що така людина (сама) запалює вогонь у своїй плоті. Твереза ж і розсудлива людина, яка бажає врятуватися, коли бачить, від чого зазнає шкоди, ретельно береже себе від злих спогадів і не захоплюється пристрасними думками, віддаляється від зустрічі й бесіди з тими, до яких відчуває потяг, і від усякого приводу для гріха, щоб самій не розпалити в собі вогню. Ось боротьба, що походить від своєї похоті або своєволі (людини). А та, яка буває від диявола, відбувається так: серце того, хто бажає врятуватися, боїться, щоб не прийняти в себе насіння (ворожого). І в цьому випадку людина тверезо береже себе від злих спогадів, щоб не захопитися пристрасними помислами, і від зустрічі, бесіди і всякого приводу до побачення. Якщо є потреба до нього (особи, що захоплює) у справі, то краще залишити справу, щоб не загинула душа. Пильнуй, брате, ти смертний і недовговічний; не бажай же за малий час (насолоди) втратити життя вічне. Яку користь приносить сморід і нечистота гріха? Тільки сором, ганьбу і спокусу; утримання ж приносить перемогу, вінець і похвалу. Приборкуй коня свого вуздою ведення, щоб він, дивлячись туди й сюди, не розпалювався хтивістю на жінок і чоловіків і не скинув би тебе – вершника свого – на землю. Молися Богові, щоб Він відвернув очі твої, “еже не видети суеты” (Пс. 118:37). І коли набудеш мужнього серця, чвари залишать тебе. Очищай себе, як вино очищає рани, і не дозволяй накопичуватися в тобі смороду і нечистоті. Придбай плач, щоб він віддалив від тебе свободу в наверненні, яка губить душі тих, хто засвоїв її. Не кидай знаряддя, без якого не можна обробити родючу землю. Знаряддя це, зроблене Великим Богом, є смирення: воно викорінює всі кукіль з поля Владики і подає благодать тим, хто мешкає на ньому. Смирення не падає, але відкидає від падіння тих, які мають його. Возлюби всім серцем плач, бо і він співучасник благого цього ділання. Постарайся в усьому відсікати свою волю, бо це ставиться людині в жертву: це-то і означає: “Тебе ради умерщвляемся весь день, вменихомся яко овцы заколения” (Пс. 43:23). Не розслабляй себе бесідами, бо вони не допускають тебе досягати успіху про Бога. Сильно приборкуй органи чуття твоїх: зору, слуху, нюху, смаку і дотику – і досягнеш успіху благодаттю Христовою. Без мук (ніхто) не буває мучеником, як і Господь сказав: “в терпении вашем стяжите души ваша” (Лк. 21:19), і апостол каже: “в терпении мнозе, в скорбех” (2Кор. 6:4) та ін. Дивись, не показуй халдеям скарбів дому твого (див. 2Царів. 20:12-18), інакше візьмуть вони тебе в полон і поведуть до Навуходоносора, царя Вавилонського (див. 2Царів. 24:13-16). Розуміючись завжди відповіддю моєю, зневажай пристрасті, щоб вони не потоптали тебе і насильно не зробили тобі зла. Тікай від них, як сарна від тенет (див. Притч. 6:5), щоб вони не закололи тебе, як ягня. Не бійся їх, вони не мають сили: Господь наш Іісус Христос розслабив їх і зробив безсилими. Не піддавайся сну, хоча вони й напівмертві, але не сплять; не будь недбайливим, бо вони не недбайливі. Хоч трохи простягни і ти руку батькам твоїм, які бажають витягти тебе зі смердючої твані. Згадуй, що “много… может молитва праведного поспешествуема” (Як. 5:16). Не суди, не принижуй і не спокушай нікого. Не приписуй нікому того, чого не знаєш про нього достовірно, бо це погибель душевна. До себе прислухайся і чекай смерті, що наближається. Говори собі слово блаженного Арсенія: “Арсенію, навіщо ти вийшов (зі світу)?” Навчайся того, чого прийшов ти тут шукати. Йди до Іісуса, щоб і досягти Його. Якщо хочеш спастися, йди скоро, щоб увійти і тобі в добре зібрання святих старців. Якщо хочеш досягти успіху – працюй. Побажай бути прославленим зі святими в невимовній славі, а не бути з ганебними демонами в невимовній муці. Забажай бути в Царстві Небесному, а не в геєні вогненній. Забажай почути: “приидите, благословеннии Отца Моего” (Мф. 25:34) і: “добре, рабе благий и верный” (Мф. 25:23) та ін., а не почути: “идите от Мене, проклятии” (Мф. 25:41), “лукавый рабе и ленивый” (Мф. 25:26). Господу слава навіки, амінь.

 

Запитання 254, того ж до того ж великого старця.

Маючи багато гріхів, я хочу покаятися, але, через неміч тілесну, не можу подвизатися подібно до отців; прошу тебе, скажи мені: як мені покласти початок? Признач мені що-небудь і поясни, що значить сказане тобою в попередній відповіді: “Не показуй вавилонянам скарбів дому твого, інакше вони візьмуть тебе в полон і відведуть у Вавилон”.

Відповідь Варсонофія. Брате, є жебраки, яких догоджає Господь, тому що вони відкинули все своє майно, тобто всі свої пристрасті, і оголилися від них заради імені Його; такі воістину жебраки, і їм належить блаженство. Є й інші жебраки, які не набули нічого доброго, яким Господь погрожує, кажучи: “идите от Мене, проклятии” (Мф. 25:41). Хто має такі надбання і обтяжується ними, нехай відкине їх, нехай буде без піклування. Отже, якщо бажаєш покласти початок покаяння, подивися, що зробила блудниця: сльозами своїми омила вона ноги Владики (див. Лк. 7:38). Плач омиває всякого від гріхів; але людина досягає плачу працею, за допомогою багатого повчання в Писанні, терпіння, роздумів про Страшний Суд і сором вічний, і через самовіддачу, як Господь сказав: “аще кто хощет по Мне ити, да отвержется себе и возмет крест свой и по Мне грядет” (Мф. 16:24). Відректися ж від себе і взяти хрест свій – значить відсікати свою волю в усьому і вважати себе за ніщо. Оскільки ти сказав, що немічний тілом і не можеш нічого робити, то роби за силою своєю, ївши хліба і пиття дещо менше, ніж треба, бо Бог прийняв дві лепти вдовиці і порадів про них більше, ніж про все інше. Навчи себе не поводитися з іншими вільно, і ти спасешся. Бережи колишні відповіді мої і цю останню як зіницю ока. Що ж стосується слів моїх: “не показуй скарбів твоїх вавилонянам”, я говорив це про бісів, яким ти покажеш їх, якщо будеш казати людям, що тобі написана ця відповідь. Біси, бачачи це, розсердяться на тебе і будуть бороти тебе марнославством, а простих слухачів спокушати, і ти понесеш осуд за те й за інше. Тим же, які можуть чути і зберігати (слова мої), вони принесуть радість і користь. Усе, що не робиш доброго, намагайся приховувати, бо це тобі корисно. Господь нехай напоумить тебе молитвами святих. Амінь.

 

Запитання 255, того ж до того ж великого старця.

Помолись за мене, отче мій, мене дуже бентежать помисли розпусти, зневіри і боязні; і помисел говорить мені, щоб я розмовляв із братом, до якого відчуваю потяг, коли його бачу, щоб мовчанням моїм не подати йому приводу до підозр. Відчуваю також, що біси ніби тиснуть на мене, і впадаю в страх.

Відповідь. Брате, ти не навчений ще битися з ворогом, тому й приходять тобі помисли остраху, зневіри і блуду. Протистань їм твердим серцем, бо борці, якщо не подвизаються, не бувають увінчані, і воїни, якщо не покажуть царю свого мистецтва в бранях, не удостоюються честі. Згадай, яким був Давид. Чи не співаєш і ти: “Искуси мя, Господи, и испытай мя, разжжи утробы моя и сердце мое” (Пс. 25:2). І ще: “Аще ополчится на мя полк, не убоится сердце мое: аще востанет на мя брань, на Него аз уповаю” (Пс. 26:3). Також про острах: “Аще бо и пойду посреде сени смертныя, не убоюся зла, яко Ты со мною еси” (Пс. 22:4). Про зневіру ж: “Аще дух владеющаго взыдет на тя, места твоего не остави” (Еккл. 10:4). Хіба ти не хочеш бути майстерним? Але чоловік, не випробуваний спокусами, не майстерний. Брані роблять людину майстерною. Діяння ченця полягає в тому, щоб терпіти брані і противитися їм з мужністю серця. Але оскільки ти не знаєш хитрощів ворога, то він і приносить тобі помисли остраху і розслабляє твоє серце. Ти маєш знати, що Бог не попустить на тебе брані та спокуси, які вищі за силу твою; цього навчає тебе й апостол, кажучи: “верен же Бог, Иже не оставит вас искуситися паче, еже можете” (1Кор. 10:13). Брате, і я в юності моїй багаторазово і сильно бував спокушений бісом розпусти і працював, трудячись, трудячись проти таких помислів, суперечачи їм і не погоджуючись із ними, але уявляючи собі перед очима вічні муки. П’ять років чинив я так щодня, і Бог полегшив мене від цих помислів. Брань цю скасовує безперестанна молитва з плачем. А те, що біси давлять тебе, походить від заздрості їхньої; якби могли, вони вигнали б тебе і з келії твоєї; але Бог не попускає їм володіти тобою, та вони й не мають на те влади. Бог незабаром міг би полегшити тебе, але ти не став би тоді опиратися іншій пристрасті. Нехай не розслаблять тебе біси, щоб звертати увагу на брата (яким захоплюєшся) або розмовляти з ним; але якщо тобі і трапиться ненавмисно з ним зійтися, проти твого бажання, притримай погляд твій зі страхом і благопристойністю і не слухай уважно його голосу. Якщо ж брат той, через незнання, сам заговорить із тобою або сяде біля тебе, то майстерно ухилися від нього, утім, не раптом, але з благопристойністю. Скажи помислу своєму: згадай Страшний Суд Божий і сором, який спіткає тоді тих, хто захоплюється цими ганебними пристрастями. Примушуй помисел свій і отримаєш допомогу молитвами святих, і Бог помилує тебе. Не будь дитиною розумом, “но злобою младенствуйте” (1Кор. 14:20); розумом же, брате, досконалий будь. Дивись собі, як тобі зустріти Бога. Амінь.

 

256. Той самий брат просив того самого великого старця, кажучи: помолись за мене, отче мій, бо я окаянний в усьому і маю потребу у великому людинолюбстві. Помисли, що виникають у мені, кажуть: “Іди в чужу сторону і там спасешся”. За молитвами вашими, нехай не попустить Бог опанувати мене цими помислами.

Відповідь. Брате, хай буде проклятий той, хто посіяв у серці твоєму такі помисли, щоб вийти з цього місця заради порушення заповідей. Це – диявол. Він пропонує тобі це під виглядом правди для того, щоб, посварившись над тобою, зробити тебе предметом спокуси для багатьох, щоб ти і за них зазнав осуду. Утім, ти зазнаєш цього через свою недбалість і марнославство. Ти кажеш: “Якщо піду в чужу сторону, там буду переносити безчестя”. Чому ж тепер, щойно почуєш, що брат твій сказав щось на тебе, серце твоє бентежиться, і ти не хочеш, щоб хто-небудь знав про твій гріх? До недбальства і марнославства приєднують свої підступи і демони, щоб погубити твою душу. Будь упевнений у Господі, що якби не допомога Божа і не молитви істинних рабів Божих, які перебувають тут, ти не міг би і рівно року пробути в монастирі. Але як сліпий нічого не бачить, так і ти не бачиш благодіяння, яке надав тобі Бог і продовжує надавати за молитвами святих і блаженного Авраамія, який сказав тобі та братові твоєму: “Коли ви залишитеся в цьому місці, то матимете мене заступником”. Брате! Пильнуй за собою ретельно; подвизайся проти помислів, щоб не впасти в недбальство й марнославство, не робити нічого з власної волі й не приймати помислів і самовиправдань, які виникають у тобі, інакше ти піддасишся сильному падінню. Знай же достовірно, що куди б ти не пішов, хоч би пройшов усю землю з кінця в кінець, ніде не отримаєш такої користі, як на цьому місці. Що для корабля якір, то буде для тебе молитва тутешніх отців. Придбай твердість, і вона віддалить від тебе свободу в поводженні з ближніми, причину всіх зол у людині. Залиш усі (зовнішні) турботи, і тоді будеш вільно служити Богові. Стань мертвим для будь-якої людини: в цьому-то і полягає мандрівництво. Вважай себе за ніщо, і думка твоя не буде бентежитися. Не думай, щоб ти зробив що-небудь добре; і нагорода твоя збережеться цілою. Понад усе пам’ятай, що ти не довго пробудеш у тілі, і старайся, щоб із відвагою міг ти сказати в цей час: “Уготовихся и не смутихся” (Пс. 118:60). Брате, не можна жити без праці, і ніхто не вінчається без подвигу. Примушуй себе подвизатися за своє спасіння, і допоможе тобі Бог, “Иже всем человеком хощет спастися и в разум истины приити” (1Тим. 2:4). Він нехай помилує тебе, сину мій, щоб ти міг з ретельністю приступити до догоджання Йому. Бо Його є милість і сила і слава на віки віків, амінь.

 

Запитання 257, того ж до того ж великого старця. Отче мій, що означає сказане тобою, що я не міг би й року одного пробути в монастирі? І помолися за мене Господа заради, тому що під час сну нападає на мене демон і пригнічує мене; і я маю потребу в твоєму людинолюбстві.

Відповідь. Я сказав тобі, що якби не молитви отців, то ти не міг би й одного року пробути в монастирі, розуміючи це про чернецтво. Тому що не всі, що живуть у монастирях, – ченці, але той монах, хто виконує справу чернечу. Господь сказав: “Не всяк глаголяй Ми: Господи, Господи, внидет в Царствие Небесное: но творяй волю Отца Моего, Иже есть на небесех” (Мф. 7:21). Брате, навіщо ти, перебуваючи в біді, дозволяєш ворогові знущатися над тобою? Ти запитуєш і не намагаєшся виконувати сказаного тобі; знову запитуєш і марнославно передаєш це іншим з людської догідливості, і сам перешкоджаєш собі досягти успіху незабаром; а тому і піддаєшся спокусам уві сні, і демон нападає на тебе і тисне на тебе. Бог же попускає це для того, щоб ти порозумнішав і докорив собі, як слід ченцеві, а ти не розумієш цього, брате. Час нам дано для того, щоб випробовувати наші пристрасті, плакати і ридати. Якщо ж ти, перебуваючи в келії, розсіюєшся думками, докоряй собі в усьому і схили неміч твою перед Богом. Він допоможе тобі і зміцнить тебе досягти успіху в Ньому, амінь.

 

Питання 258, того ж до іншого старця, і прохання про молитву.

Заради Господа, помолися за мене, щоб мені позбутися ганебних пристрастей і марнославства, бо вони оскверняють мене в усякій справі, про яку думаю, що роблю добру справу; також прошу тебе сказати мені, з яким наміром треба здійснювати пам’ять святих і як вивергнути із себе внутрішнє зло.

Відповідь Іоанна. Якщо хочеш позбутися ганебних пристрастей, не поводься ні з ким вільно, особливо ж із тими, до яких серце твоє схиляється через пристрасть похоті; через те звільнишся і від марнославства; бо до марнославства домішується догоджання до людей, до догоджання до людей – вільне звертання, а вільне звертання62 є матір’ю всіх пристрастей. Хто звершує пам’ять святих без марнославства, вважаючи, що робить це за Божою вказівкою, а не за власною думкою, той робиться співпричасником святих і отримує нагороду від Владики їхнього. Піклування ж про спасіння душі й любов до Бога допомагають усякому вивергнути із себе внутрішнє зло й чисто покаятися. Вислухай мене, сину мій, і з видимого роби висновок і про невидиме. Коли ти буваєш дещо нездоровий тілом, то утримуєшся від шкідливого тобі. Чому ж не намагаєшся утриматися, коли ти хворий душею? Багато потрібно нам трудів і потів, як апостол каже: “умерщвляю тело мое и порабощаю” (1Кор. 9:27). Зроби по силі твоїй, і Бог допоможе тобі молитвами отців твоїх; бо прагне бачити наше спасіння Той, Хто присягався Самим Собою, що не хоче смерті грішника, “но еже обратитися… и живу быти ему” (Єз. 33:11). Велика сила сходить із місця, де молитви істинних рабів Божих, що приносяться Богові за всіх нас; вірю, що не посоромить їх Господь. Приєднай до них і свої дві лепти, і ти порадуєш Господа, як і вдовиця євангельська. Прив’яжи обтяжений човен твій до корабля батьків твоїх, і вони поведуть тебе до Іісуса, що може дарувати тобі смиренність, і силу, і розум, вінець і радість, амінь.

* * *

62 У слов’янському перекладі: “дерзновение”.

 

Запитання 259, того ж до великого старця.

Я молодий і нерозумний, а служіння моє перевищує мої сили, і тому прошу тебе, отче мій, випроси в мене в Бога розум, щоб я міг роздавати речі згідно з потребою, сказати слово вчасно й помовчати вчасно, щоб серед сумнівів призивав Бога й твої молитви й отримував допомогу, і щоб не впасти мені в оману.

Відповідь Варсонофія. Надзвичайно радію, коли хто просить чогось, керуючись страхом Божим; такий сміливо нехай сподівається, що прохання його здійсниться. Але послухай, брате, якщо ти просиш насіння для свого поля, то удобри спершу поле до прийняття насіння. Бо про добру й оброблену землю сказано, що вона принесла “плод сторицею” (Лк. 8:8). Я зроблю, за силою моєю, що можу, заради заповіді Божої; але усвідомлюю свою неміч, що не можу дарувати тобі прошеного, через мою недостойність. Втім, якщо ти віриш, то отримаєш по вірі твоїй не тільки це, а й усе, в чому маєш потребу. “Весть бо Отец ваш, ихже требуете, прежде прошения вашего” (Мф. 6:8). Отже, не сумнівайся, і я вірю, що Бог сотворить за проханням твоїм не заради мене, але заради твоєї віри. Насамперед смирися перед Богом, “ибо смиренным же дает Он благодать” (1Пет. 5:5), у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.

 

260. Той самий брат запитував іншого старця, як йому діяти, за силою цієї отцівської відповіді.

Відповідь. Якщо ти хочеш навчитися, як тобі діяти за силою цієї відповіді старця, то так треба чинити: коли хочеш говорити з ким-небудь або зробити що-небудь, призивай ім’я старця, і Бог покладе тобі на серце, що маєш зробити або що сказати. Але (роби це) зі смиренням, щоб не позбутися цієї благодаті.

 

Запитання 261, того ж до великого старця.

Отче мій! Ти зробив милість мені немічному і дав мені пораду, коли що-небудь роблю або кажу, закликати ім’я Боже і твої молитви, і сказав, що через це матиму успіх; я примушую себе робити й говорити відповідно до волі Божої, але трапляється, що іноді і забуваю (закликати ім’я Боже і твої молитви) через недбальство моє, і тому прошу тебе, випроси мені в Бога тверезість і не дозволь мені блукати за власною волею. Ще прошу тебе сказати мені, як мені чинити в тому випадку, коли, закликавши за будь-якої справи ім’я Боже і твої молитви, я все ще сумніваюся, чи зробити справу чи ні. Також, якщо мене запитають про що-небудь, і перш, ніж я встигну закликати Бога або збагну, що сказати, той, хто запитав, негайно зажадає відповіді, – як мені вчинити під час такого ненавмисного запитання? Прошу тебе помолитися і про те, щоб я міг володіти своїми очима, бо вони дуже розважаються.

Відповідь. Якщо хто отримає від батьків заповідь, пораду або відповідь про що-небудь, і через забуття або недбальство забуде, то пізнавши, що він згрішив, хай покається, і Бог пробачить йому. Брате, чому ж ти написав про одне тільки тверезість? Я молю Бога, нехай подасть Він тобі всяке благе обдарування, і нехай перебуватиме воно з тобою на віки вічні. Якщо трапиться тобі робити що-небудь і закличеш Бога і молитви святих, але все ще сумніваєшся, – виконай цю справу, вона згідно з волею Божою, бо ти на початку її закликав Бога. Що стосується того, як відповідати на раптове запитання, то нічого немає швидше за розум; піднеси його до Бога, і Він подасть тобі, що відповідати без сорому. Смирення охороняє очі від розваги і всю людину від усякого зла. Я прошу тобі ще більших обдарувань (про які говорив тобі), але під умовою, якщо ти будеш діяти за силою твоєю. Слухай себе, і не тільки святі, а й Сам Бог подасть тобі руку (допомоги) і зробить тобі милість.

262. Прохання того ж до того ж великого старця.

Милосердний отче мій! Ти бачиш сліпоту душі моєї, і тому знову прошу тебе, випроси мені просвітлення серця, щоб я міг розрізняти правий помисел від таємно шкідливого, бо боюся, як би не повірити (іноді) останньому. Багато разів траплялося, що, коли я давав річ, мені здавалося, що роблю це не через пристрасть; але, випробовуючи помисел свій, чи приємно йому (помислу) буде, якщо через іншого дам брату цю річ, так, щоб брат не знав, що я йому дав її, знаходив я, що це неприємно було моєму помислу. Трапляється також, що я, здається, не через пристрасть починаю що-небудь робити або говорити; але в той час, як видаю річ або кажу, помисел мій тішиться цим; отже, що робити мені, окаянному? І в інший спосіб ображає мене та сама дія або, краще сказати, – любить славу моє серце; трапляється, що, коли дехто говорить мені про будь-яку справу, перш ніж він закінчить промову свою, помисел мій погоджується з ними та тішиться цим, як такий, що розуміє те. Прошу тебе, отче мій, випроси мені силу мовчати, бо дивуюся, як я тішуся тим, що, як сам63 знаю, даремно і позбавляє людину всякого блага.

Відповідь Варсонофія. Без хвороби серцевої ніхто не отримує дарування розрізняти помисли. Я молю Бога дарувати тобі це, але нехай і твоє серце похворіє трохи, і Бог подасть тобі це дарування. Подібно до цього розумій і про інше. Коли Бог, за молитвами святих і за хворобливість твого серця, дасть тобі це обдарування, то завжди вже будеш у змозі розрізняти помисли Духом Його. Коли бачиш, що з’являється нагода виявити своє знання, мовчи, як ти й чув уже від істинного мого про Бога сина, якого маєш ти слухати щодо всякого твого помислу, бо він говорить тобі не від себе, а вимовляє те, що Бог дає йому на користь кожного. Бог нехай збереже тебе і нехай подасть тобі силу в усякому разі мовчати розсудливо, і благодать, щоб пізнавати тобі, коли маєш говорити без пристрасті. Бо серце твоє ще не знає досконало, що обширні промови оскверняють людину, інакше воно не попускало б тобі тішитися ними.

* * *

63 У слов’янському перекладі: “мое сердце”.

 

Запитання 263, того ж до того ж великого старця. Велике милосердя твоє до мене грішного знову дає мені сміливість турбувати тебе. Зрозумій мене, отче мій: як має трудитися серце моє, щоб досягти дару міркування? Напиши мені, господарю мій, і про безперервну про Бога пам’ять64, якщо удостоїш мене цього повчання, і утверди мене в ньому, бо помисел мій боїться, що не в силах буду зберігати цього, тому й прошу тебе, владико, скажи, чи справді корисна мені ця справа. Я вірю, що коли слово виходить з уст твоїх, воно дає силу моєму серцю.

Відповідь Варсонофія. Сердечна праця твоя повинна полягати в тому, щоб невпинно молитися Богові, нехай не попустить Він тобі помилятися або слідувати власним своїм бажанням: через це досягнеш ти міркування. Про безперестанну ж пам’ять, тобто повчання: поклади початок і не бійся; Бог зміцнить і затвердить тебе. Але цей з надією, щоб і потиснути, якщо не ослабнеш (див. Гал. 6:9). Благословенний Бог, що благословляє тебе покласти початок, Він подасть тобі силу і зберігати в міру твою.

* * *

64 Тобто про внутрішню молитву.

 

Питання 264, того ж до того ж.

Багаторазово траплялося мені колись відчувати малу теплоту протягом небагатьох днів, але потім вона знову минала; і тепер протягом однієї години старанно зберігаю пам’ять про Бога, а в іншу – з спонуканням себе; і лякає мене думка65, що мала теплота ця, як і раніше, буде тривати лише кілька днів, потім залишить мене, і душа моя загине зовсім. Тому й прошу тебе, благий отче мій, не залиш мене, але поясни мені, що віддаляє від мене цю пам’ять і теплоту? Випроси мені й охорону почуттів, бо я багато піддаюся полонінню через них, а особливо тоді, коли серце моє шукає приводу для гріха, а й саме собою, без мого бажання, випромінює воно спогади пристрасні, або божевільні, або позачасові помисли. Тому прошу тебе, отче мій, сильний у Господі, даруй мені, рабу твоєму, тверезість, щоб я пізнавав те, що входить до мого серця, і (скажи), як чинити66 мені, щоб воно не віддалило мене від твого благословення. Поясни мені ще й це: якщо зроблю що-небудь або скажу і допомогою Божою буду збережений від гріха, то, після позбавлення від нього, чи повинен я дякувати Богові? І чи приводить це в любов Божу? Або зовсім не приймати думки, що я уникнув гріха, але випробовувати гріхи свої в тому, що трапилося, у ділі або словах і просити в них прощення?

Відповідь Варсонофія. Постарайся серцевим хворобливістю придбати теплоту і молитву, і Бог дасть тобі мати їх завжди; забуття виганяє їх, саме ж воно народжується від недбальства. Про зберігання почуттів: усяке дарування отримується через хворобливість серця. Обдарування ж тверезості не дозволяє помислам входити, і якщо вони й увійдуть, то не допускає їх зробити шкоду. Бог нехай подасть тобі тверезість і пильнування. Заповідано: “О всем благодарите” (1Сол. 5:18), тим паче за те, про що ти мені пояснив; випробовувати ж гріхи і просити прощення дуже корисно.

* * *

65 У слов’янському перекладі: “трудитися”.

66 Тут у грецькій книзі бракує кількох слів, і вони запозичені зі слов’янського перекладу старця Паїсія.

 

265. Прохання того ж до того ж великого старця. Прошу тебе, отче мій святий, випроси мені в Бога силу; бо те, що я заповідаю собі, будучи один, не виконую, коли сходяться з братією, і боюся, щоб мені не звикнути, згрішаючи, тільки каятися, а не виправлятися, не перебувати в гріхах і не померти так. Знаю, що скорботи пристрастей корисні мені, вони розтрощать, можливо, жорстокість душі моєї, і не смію, божевільний, бажати спокою від них, але про те прошу, через ваше заступництво, отче мій, щоб не часто перемагатися, якщо це мені корисно, і не сумувати про це серцем.

Відповідь. Ніхто і нікому не може сказати: “Я буду про тебе піклуватися, а ти будь спокійний”, бо виявиться винним. Але той, кого підтримують, повинен докласти трішки власного старання, робити належне за силою своєю, уважно зберігаючи заповіді батьків своїх. І якщо впаде одного разу, то нехай знову повстане, і якщо захопиться одного разу, нехай знову постарається навести лад. Я вірю Богові, що такій людині не обернеться це (падати і повставати) на навичку і не оволодіє нею недбальство, але Бог невдовзі приведе її до устрою ревних (діячів), і не візьме душі її доти, доки не приведе її до високої міри, “в мужа совершенна” (Еф. 4:13). Отже, не слабшай, але, доки маєш час, роби, упокорюйся, будь слухняним, підкоряйся, і допоможе тобі Бог, що дає благодать смиренним, а гордим противиться (див. 1Пет. 5:5). Безперестанно говори: “Іісусе, допоможи мені”, і допоможе. Бог нехай позбавить душу твою, сину мій, від пристрастей ганебних.

 

Запитання 266, того ж до того ж великого старця.

Вклоняюся тобі, милосердний батьку мій і лікарю немічної душі моєї. На жаль мені, що показав ти мені, до чого привернув мене! І де я перебуваю, ніби зв’язаний худою моєю звичкою; якщо й визволюся трохи, знову повертаюся (до того ж), бо даю і приймаю (різні речі). Якби я не соромився благості Божої і твого милосердя (бо знаю, з якого скрутного становища привів Він мене до ніг ваших), то міг би впасти у відчай. Коли молитви ваші охороняють мене, я перебуваю в мирі; коли ж буваю трохи покинутий, щоб виявилося моє власне бажання, – негайно перемагаюся. З ранку усамітнююся в келії, але, коли трапиться потреба, мушу буваю вийти з неї, і після закінчення справи вже не в силах буваю повернутися до неї; але (ворог) представляє мені привід за приводом щодо справ, які і без мене можуть бути виконані, поки не вразить мене; таким чином, повертаюся я до келії вже пізно, з великою неприємністю, похмурий і засмучений, не знаючи, що мені робити. І тому, святий отче мій, ось я перед твоїм серцем, що бачить усе: зроби зі мною, за милосердям твоїм, як хочеш і як знаєш; (утім) я не знаю, що й сказати тобі, але пробач мене, Бога ради.

Відповідь. Брате, не повинно тобі впадати у відчай внаслідок того, що ти написав мені. Керманич, коли корабель його б’ють хвилі, не впадає у відчай у своєму порятунку, але керує кораблем, доки не приведе його в пристань. Так і ти, бачачи, що захопився і розсіявся у справі, звернися до початку шляху, кажучи з пророком: “И рех: ныне начах” (Пс. 76:11), та ін. Розглядай справи, що трапляються: чи можуть вони бути виконані браттями або тобою, і не ухилишся зі шляху. Піклування заради Бога є духовне ділання, що виконується і здійснюється для спасіння душі; намагайся тільки, за силою своєю, для нікчемних справ не виходити з келії, бо це демонська хитрість. Будь розумно уважний до себе, і Бог допоможе тобі молитвами святих. Амінь.

 

267. Прохання того ж до того ж великого старця, щоб він поніс гріхи його.

Відповідь. Брате, хоча ти просиш про справу, що перевищує мої сили, але покажу тобі міру любові, яка примушує себе і на те, що вище сил. За прихильністю до тебе67 я беру на себе і понесу твій тягар, тільки з тим, щоб і ти взяв на себе – зберігати мої слова і заповіді, бо вони рятівні, і ти поживеш безсоромно.

* * *

67 У слов’янському перекладі: “Се, удивихся лицу твоему”.

 

Запитання 268, того ж до того ж великого старця, про заповіді, які він дав йому, і прохання про те, щоб бути в змозі зберегти їх.

Відповідь. Той, хто зміцнив отців наших, нехай зміцнить і твою любов, брате, і нехай дасть тобі розум духовний, щоб ти міг у всіх справах своїх чинити розумно. Утримуй язик свій від марнослів’я, черево від сластолюбства і не дратуй ближнього. Не будь зухвалим, вважай себе за ніщо, зберігай любов до всіх і май завжди Бога в розумі своєму, поминаючи: “когда… явлюся лицу Божию” (Пс. 41:3). Зберігай це, і земля твоя принесе столітній плід Богові, Якому слава на віки віків, амінь.

 

Запитання 269, того ж до того ж великого старця. Отче мій, що значить ставити себе ні в що68?

Відповідь. Брате, ставити себе ні в що – значить ні з ким не порівнювати себе і не говорити про (свою) добру справу: “І я це зробив”.

* * *

68 У слов’янському перекладі: “невменяемость”.

 

270. Прохання того самого до того самого: щодо порушення даних йому заповідей, про допомогу в покаянні і як треба каятися; і якщо трапиться порушити (заповідь), чи знищується через те завіт?

Відповідь. В ім’я Боже, нехай здійсниться за проханням твоїм те, про що ти просив. Бережися ж зарозумілості, щоб не втратити всього. Коли порушиш заповідь, поспішай до покаяння; і хоча маєш перев’язь для своєї рани, не піддавайся недбальству, щоб не сталося з тобою гірше, ніж раніше. Поки ти тримаєшся за мене, завіт мій з тобою залишається непорушним; в іншому випадку, – як помилує тебе Бог, щоб чути і виконувати про Христа. Амінь.

 

271. Того ж до того ж великого старця, прохання молитви, щоб і в майбутньому віці не позбутися його покрову.

Відповідь. Сину мій, якби ти зрозумів сказане тобі мною, то міг би пізнати, що я вже дав тобі заставу порятунку душі твоєї; я не хочу звабити тебе або відлучити від тих, хто спасається, істинних чад моїх, і від покрову Божого, а й сам ти постарайся не відлучитися від такого життя. Апостол нікого не відлучив, а сказав: “Аще ли неверный отлучается, да разлучится” (1Кор. 7:15). Але нехай не здійсниться цього на тобі; я згадав про це тільки для утвердження твого, щоб ти уважно ставився до себе, намагаючись не відпасти від цього очікування і надії. Помагай же про Господа, Який сказав учням Своїм, що вони приймуть силу згори (див. Лк. 24:49).

 

Запитання 272, того ж до іншого старця. Якщо хто вважає себе нижчим за все створіння, а дії його не відповідають цьому: як про це думати?

Відповідь. Якщо дія незгодна зі свідомістю, то і вона не є істинною, але наруга бісівська.

 

Запитання 273. Отче мій! Немає ще того, щоб я вважав себе нижчим від усього створіння, але коли випробовую свою совість, знаходжу себе таким, що заслуговує на те, щоб вважати себе нижчим від усього створіння. Невже і ця наруга від бісів?

Відповідь. Брате! Тепер (тільки) вступив ти на праву стезю. Ось сама істина. Бог нехай приведе тебе в ту міру, щоб вважати себе нижчим за все створіння. Радій у Господі.

 

Запитання 274, того ж до того ж. Скажи мені, владико мій: яким шляхом скоріше можна досягти спасіння, – працями чи смиренням, і як позбутися забвіння?

Відповідь. Істинна праця не може бути без смирення, бо сама по собі праця суєтна і не ставиться ні в що. Писання говорить: “Виждь смирение мое и труд мой, и остави вся грехи моя” (Пс. 24:18). Отже, хто поєднує смирення з працею, той скоро досягне (мети). Той, хто має смирення з приниженням – також досягає, бо приниження замінює працю. А хто має одне тільки смирення, той хоч і встигає, але не так скоро. Той, хто бажає набути істинного смирення, аж ніяк у жодному разі не повинен вважати себе чим-небудь. У цьому полягає справжнє смирення. Той, хто приймає той вогонь, який Господь “придох воврещи на землю” (Лк. 12:49), не знає забуття і полону, бо завжди відчуває цей вогонь. Візьми приклад від чуттєвого вогню. Якщо до людини, яка перебуває вже при смерті, наблизиться вогонь, вона негайно відчуває біль; і хоч би чим людина була зайнята, якщо впаде на неї вугілля, яке горить, вона нітрохи не може вже залишатися у своєму захопленні. Брате! Вогонь ніколи не згасає, інакше він і не був би вогнем. Якщо ти хочеш позбутися забвіння і полону, то не інакше можеш того досягти, як здобувши в собі духовний вогонь, бо тільки від його теплоти зникають забвіння і полон. Набувається ж вогонь цей прагненням до Бога. Брате, якщо серце твоє день і ніч із хворобою не шукатиме Господа, ти не можеш досягти успіху. Якщо ж, полишивши все інше, займешся цим, то досягнеш цього; бо Писання каже: “Упразднитеся и разумейте” (Пс. 45:11), та ін. Хай дасть тобі Господь зрозуміти це і подвизатися в цьому.

 

Запитання 275, того ж до того ж. Отче мій, що є смирення? Що приниження? І що розтрощення серця? Чи набуває той смирення, хто сам себе принижує в серці? Чи потрібно для цього перенести ще й зовнішні ганьби й досади від людей і вправлятися в найнижчих справах69? Чи повинен також смиренномудрий показувати своє смирення на словах, чи намагатися бути смиренним і у вчинках?

Відповідь. Смирення полягає в тому, щоб у жодному разі не вважати себе чимось, у всьому відсікати свою волю, коритися всім і без збентеження переносити те, що спіткає нас ззовні. Таким є справжнє смирення, в якому не знаходить собі місця марнославство. Смиренномудрий не повинен намагатися виявляти своє смирення на словах, але досить для нього говорити: “прости мене”, або “помолися за мене”. Не повинно також самому собою викликатися на виконання низьких справ; бо і те, і інше веде до марнославства, перешкоджає досягненню успіху і більше завдає шкоди, ніж користі; але коли накажуть щось, не суперечити, а виконувати зі слухняністю: ось що призводить до досягнення успіху. Приниження ж буває двоякого роду. Одне серцеве, а інше походить від ганьби, яку приймають ззовні. Приниження, що приймається ззовні, є більш сердечним; бо легше самому себе принизити, ніж перенести приниження від інших, бо останнє спричиняє набагато більшу хворобу в серці. Скорбота ж серця полягає в тому, щоб зберігати його і не допускати захоплюватися некорисними думками.

* * *

69 Тобто таких, які вважаються принизливими в очах інших.

 

Запитання 276, того ж до того ж. Якщо кого-небудь хвалять, чи не повинен він відповідати, кажучи ніби зі смиренням?

Відповідь. Мовчати набагато корисніше. Бо якщо хто відповідає, то це означає, що він приймає похвалу, а це є вже марнославство. Навіть і те, коли думає, що він відповідає смиренно, є вже марнославство; бо коли він ті самі слова, які сам говорить про себе, почує від іншого, то не може перенести їх.

 

Запитання 277, того ж до того ж. Але трапляється, що той, хто похвалив, зробивши висновок із мовчання його, що він прийняв похвалу, спокуситься цим; як же треба чинити?

Відповідь. Невідоме подвижник повинен залишити Богові, нехай сповістить Він Сам того, хто чує. Чому знати: можливо, той, хто хвалив, отримав користь від його мовчання, вважаючи, що він не прийняв похвали, а він думає, що той спокусився. Якщо той, хто спокусився, сам виявляє це, тоді треба пояснити йому зі смиренномудрістю, кажучи: вибач мені, брате, я нічого не усвідомлюю в собі доброго, тому й не знайшов, що тобі відповісти, але помолися за мене Господа заради.

 

Запитання 278, того ж до того ж. Трапляється, що інший справді грішний і зі смиренномудрістю, а не з марнославства говорить істину: невже він і тоді не повинен відповідати?

Відповідь Іоанна. Не повинен, хоча б і так було; бо якщо він і смиренномудрствує на деякий час, але той, хто слухає, вважає його смиренномудрим, і це буде обтяжувати його70; тому що Господь сказав: “Горе, егда добре рекут вам вси человецы” (Лк. 6:26), відносячи це до грішників, які не мають справ, а отримують похвалу.

* * *

70 Шкідливо йому.

 

Запитання 279, того ж до того ж. Як же ми знаходимо, що деякі зі святих, коли їх хвалили, відповідали зі смиренням?

Відповідь. Отці, досягнувши тієї міри, про яку сказав Господь: “егда сотворите вся повеленная вам, глаголите, яко раби неключими есмы” (Лк. 17:10), і воістину вважаючи себе такими, так і відповідають, як думають про себе; якщо ж і від іншого те ж саме почують, не обурюються, а благословляють його як такого, що сказав істину.

 

Запитання 280, того ж до того ж. Якщо хто-небудь, будучи облагороджений іншим, дякує йому, як своєму благодійникові, невже і в такому разі не повинно відповідати?

Відповідь. Мовчання завжди добре. Але щоб не здалося, що благодійник відкидає подяку, яку йому приносять, він повинен зі смиренням сказати: “пробач мені, авва, і помолись за мене Господа заради”, маючи в серці своєму, що він сам нічого не зробив; бо Господь доброчинний усім. До того ж повинен молити Бога, щоб не понести осуду за свої слова.

 

Запитання 281, того ж до того ж. Помолись за мене, отче мій, щоб я позбувся язика свого, свободи в зверненні та догоджання чреву.

Відповідь. Відносно язика, свободи в зверненні і обжерливості, як ти мене просив помолитися, так і сам старайся, за силою своєю, утримуватися, бо їх не можна приборкати без хвороби серцевої, без тверезості і плачу, згадуючи, що “много бо может молитва праведного поспешествуема” (Як. 5:16). Усі пристрасті перемагає смиренність, яку всякий набуває працею. Брате, нехай Бог подасть тобі силу, поєднану з міркуванням і страхом Божим.

 

Запитання 282, того ж до того ж. Якщо це здобувається плачем, як ти сказав, то як же мені зберегти плач, коли я знаходжуся серед людей, служу іншим і дбаю про те, що кому дати з хворих? І чи є серцевий плач без сліз?

Відповідь Іоанна. Не плач походить від сліз, а сльози від плачу. Якщо людина, перебуваючи серед інших, відсікає свою волю і не звертає уваги на чужі гріхи, то набуває плачу. Бо через це збираються її помисли і, збираючись таким чином, народжують у серці смуток за Богом (див. 2Кор. 7:10), а смуток цей – сльози.

 

Запитання 283, того ж до того ж.

Я пояснюю свої помисли авві і відчуваю, що дехто сумує на те. Як же мені чинити? Чи не отримую я шкоди, перебуваючи в келії і, – як, насміхаючись наді мною, навіює мені думка, – нібито зважаючи на свій намір. Потім, якщо намір мій, за вашого заступництва, і не буде за пристрастю, – як можу зробити всю цю справу без шкоди, будучи немічним і не маючи ще ненависті до пристрастей моїх? І тому прошу тебе, якщо і ти так само розсудиш, і то мені корисно, щоб не бути мені більше посередником між братією і аввою поза лікарнею, як би не викликати через це заздрощі і не похитнутися самому. Душа моя в твоїх руках, отче мій, скажи мені, як накажеш мені чинити.

Відповідь. Якщо говориш71 щиросердно, не через пристрасть і не через марнославство, а тільки для користі, то не звертай уваги на слова людей. Подвизайся, за допомогою молитов святих, поки не встигнеш закінчити всю справу без шкоди. Бути посередником не за пристрастю, як я сказав, справа добра, тому що не всім можливо, та не всім і корисно говорити прямо з аввою. Коли ти говориш по Богу, то не від себе говориш і робиш добро, але Бог діє у всьому. А благе Боже не породжує заздрості. Якщо ж вона і з’явиться на малий час, то скоро згасає. Душі всіх нас у руках Бога; Він береже нас і зміцнює на корисне.

* * *

71 Авві про інших.

 

Запитання 284, того ж до того ж. Якщо я знаходжу що-небудь корисним для декого, чи повинен я сказати те, не будучи запитаний про це? І якщо брат, якого це стосується, буде старший за мене або клірик: чи сказати мені про нього авві чи промовчати? Коли мене запитають, то як відповідати? Якщо ж корисно говорити і самому по собі, то як мені говорити, щоб не здатися лицеміром, тобто уникнути смиренності в словах і не говорити, ніби навчаючи з владою?

Відповідь. Отці сказали, що добре говорити заради Бога, добре і мовчати заради Бога. Слова ж їхні означають таке: говорити, як я сказав, не за пристрастю – добре, тому що той, хто так говорить заради Бога, говорить; а коли хто бачить, що хоче що-небудь сказати за пристрастю, то, якщо промовчить, добре зробить, тому що він промовчить заради Бога. Якщо ж хочеш говорити по Богу, не турбуйся про те, що сказати, інакше ти не виконаєш заповіді; але довір цю справу Богові, і Він вкладе в уста твої, що сказати для користі. Бог сильний препоясати нас немічних силою (див. 1Сам. 2:4). Він нехай зміцнить тебе, брате.

 

Запитання 285, того ж до того ж. У чому треба відсікати волю свою перед аввою: у доброму, у середньому72 або в тому, що здається противним заповіді Божій? І якщо веління його буде вищим за сили мої, чи повинен я відмовитися, щоб не впасти після в скорботу і збентеження. І ще, якщо кому-небудь потрібно буде попросити чогось в авви, він скаже мені, щоб я допоміг йому в тій справі, і я погоджуся: чи не дасть це поживи моїй честолюбності, начебто я що-небудь значу?

Відповідь. Брате, хто хоче бути ченцем, той аж ніяк ні в чому не повинен мати своєї волі. Христос, навчаючи нас цього, сказав, що прийшов у світ, “не да творю волю Мою” (Ін. 6:38) та ін. Бо хто хоче одне виконувати, а від іншого відмовлятися, той показує, що він або розумніший за того, хто йому велить, або зганьблений бісами. Отже, ти повинен слухатися в усьому, хоча б тобі і здавалося, що справа буде не безгрішна. Авва, який призначає тобі її, понесе і гріх твій, бо з нього стягнеться відповідь за тебе. Якщо ж справа, що призначається, здасться тобі важкою, запитай про це авву і дай йому можливість розсудити. Якщо ж братія призначатимуть тобі подібну справу, а ти бачиш або знаєш, що вона шкідлива, або перевершує твої сили, знову запитай авву, і що він скаже, те й зроби. Якщо ж будеш розбирати не тільки справи, а й людей, то накличеш собі скорботи. (Але де бачиш, що справа добра, там покажи послух братії, а в чому сумнівається думка, або що перевершує твої сили, або пов’язане зі шкодою)73, все те говори авві твоєму, і як він розсудить, так і вчини, і будеш спокійний; бо авва знає, що робить, і як піклуватися про душу твою. Вір, що все, що він говорить тобі, говорить по Богу (а все, що буває по Богу), корисно і не приносить ні скорботи, ні збентеження (від доброго не походить нічого злого). “Всяко древо доброе плоды добры творит” (Мф. 7:17). Якщо ж хто-небудь у разі потреби попросить тебе допомогти йому в авви, виконай це як заповідь, яку дав тобі авва; бо якщо він посадить тебе біля дверей і скаже: “Говори мені про всякого, хто б не прийшов”, ти не від себе будеш робити це, але виконуючи наказ того, хто повелів. Якщо авва накаже тобі говорити йому чи не говорити, це вже не твоя справа.

* * *

72 Під середніми справами маються на увазі такі, в яких немає шкоди, але немає й істотної користі.

73 Слів, що містяться в дужках, немає в грецькій книзі, виданій у Венеції 1816 року.

 

Запитання 286, того ж до того ж. Коли брат запитає мене про якесь слово чи справу, якого я не знаю, відповідати йому чи ні? Також коли мене і не питають, але я сам бачу, що недобре роблять що-небудь, – чи потрібно хоч один раз сказати про це тому, хто робить погано, чи ні?

Відповідь. На всі ці запитання одна відповідь: остерігайся, щоб не сказати по марнославству, але говори зі смиренням і страхом Божим. У всіх випадках (про які ти питав) скажи і нагадай, якщо потрібно, однак у своєму тільки монастирі, а не в іншому місці, бо ті, хто живуть в одному гуртожитку, – це ніби одне тіло. А коли перебуваєш в іншому місці, сам від себе не говори нічого, щоб не здатися вчителем; але коли тебе запитають, скажи зі смиренням, і Бог напоумить тебе, брате.

 

Запитання 287, того ж до того ж. Ти сказав мені, що коли мене запитають, або сам бачу щось, то я маю сказати зі смиренністю; але якщо бачу, що, коли кажу, серце моє тішиться марнославством, або хоча тоді й не тішусь, але знаю, що тішитимусь ним опісля, то чи промовчати мені, чи ні?

Відповідь. Сказати що-небудь зі смиренням не означає говорити по-учительськи, а так, як сам чув від авви і від отців. Якщо ж корисно сказати що-небудь братові, а марнославство спонукає тебе насолодитися цим, то знай, що ворог хоче перешкодити тобі зробити користь братові. Якщо будеш слухатися марнославства, брат ніколи не отримає через тебе користі; але відкинь марнославство і знехтуй ним, а коли скажеш брату (належне), покайся перед Богом, кажучи: “Пробач мені, Господи, що я марнославно говорив”, і в останньому випадку чини так само.

 

Запитання 288, того ж. Отче мій, як узгодити це: ти наказав мені, коли бачу щось некорисне, говорити, перш ніж мене спитають, а отці кажуть, що не треба починати розмови перед питанням, і авва Ністерой чи не тому приводив інших у здивування74, що, будучи у гуртожитку, казав: “Я й віслюк – одне й те ж саме”. Скажи мені також, отче мій, що значить слухати свої помисли? Чи треба займатися цим у певний час, і як це робити?

Відповідь Іоанна. Брате! Старці відповідають згідно з (духовним) віком людини. Є час, у який людина може послужити, і тоді вона повинна надавати іншим послуги; але настане і такий час, коли їй будуть служити інші: тоді духовний вік її буде вже не той, що раніше. Досконалим досконале і говориться, а тим, хто під законом, викладається інше, бо ще випробовуються під пестуном. Коли і ти будеш мертвий для світу, як авва Ністерой, тоді можеш сказати: “я осел”. Не пишайся, бо зашкодиш собі тим. Отці призначили час для уваги до своїх помислів, кажучи: “Вранці випробовуй себе, як провів ти ніч, і ввечері так само, як провів день; і серед дня, коли обтяжишся помислами, роздивись себе”.

* * *

74 Див. “Достопамятные сказания о жизни и подвижничестве святых и блаженных отцов”. С. 213, 214. Изд. 2-е, 1846р.

 

289. Того ж до того ж. Якщо хто зі старців, вищих за мене, запитає мене про що-небудь, чи повинен я сказати, що знаходжу корисним?

Відповідь Іоанна. Не твоя справа казати це, бо ти не знаєш волі Божої, чи справді це корисно, але якщо хтось із них запитає тебе, скажи йому зі смиренням: “пробач мені” і “я не знаю”.

 

290. Того ж до того ж. Коли брат робить що-небудь середнє, але не згідно з моєю волею, і я сумую за цим, як мені вчинити: чи промовчати і не заспокоїти свого серця, чи лагідно сказати і тим позбутися збентеження? Якщо ж справа ця іншим заподіює скорботу, а не мені – чи сказати мені заради інших, чи це буде марне втручання в чужу справу?

Відповідь Іоанна. Якщо справа буде безгрішна, середня, і ти хочеш сказати для того тільки, щоб заспокоїти своє серце, то в цьому виявляється твоя поразка, що ти, через неміч свою, не можеш потерпіти. Докори ж собі і мовчи. А коли брат іншим заподіює скорботу, то скажи авві твоєму, і він або сам скаже тому братові, або тебе напоумить, що тобі сказати йому, і ти будеш спокійний.

 

Запитання 291, того ж. Якщо я говорю авві заради інших і здогадуюся, що брат ніяковіє від цього, – як мені вчинити? Також, коли він ображає і інших, і мене – чи сказати мені заради інших, чи промовчати, бо це і мене турбує? Якщо ж знаю, що брат не сумує про це, чи сказати і себе заради, чи примусити себе промовчати?

Відповідь Іоанна. Якщо ти скажеш авві, а брат збентежиться цим, то тобі немає до того діла. Коли потрібно буде сказати заради інших і це тебе турбує, скажи заради них; себе ж заради примусь себе не говорити.

 

Питання 292, того ж. Але помисел говорить мені, що якщо брат образиться на мене, він зробиться мені ворогом, вважаючи, що я на нього наклеветав перед аввою.

Відповідь Іоанна. Це злий помисел, що забороняє виправленню брата. Не утримуйся, але говори авві тільки по Богу, а не за пристрастю; бо і на лікарів нарікають хворі, яких вони лікують, але лікарі нехтують цим, знаючи, що після вони будуть їм дякувати.

 

Запитання 293, того самого. Коли бачу, що помисел спонукає мене сказати не для користі брата, а для того, щоб обмовити його75, – сказати мені чи промовчати?

Відповідь Іоанна. Надумай свій помисел сказати по Богу, а не по пристрасті. Якщо ж перемагаєшся бажанням обмовити (брата), скажи авві, сповідуючи йому наклеп свій, щоб обом вам отримати зцілення: братові від гріха, а тобі від наклепу.

* * *

75 Тут мається на увазі не те, щоб грубо обмовляти брата, але сказати про когось істину – упереджено.

 

Запитання 294. Якщо ж помисел не допустить мене сповідати авві, що я говорю з наміром обмовити брата, – що мені робити: сказати чи ні?

Відповідь. Не говори нічого, і Господь подбає про це. Тобі не слід говорити зі шкодою душевною. Господь виправить брата, як Йому завгодно.

 

Запитання 295. Буває, що я, здається, роблю що-небудь як повинно76, але інший поправляє мою справу; а я відповідь йому даю з марнославством; як мені чинити в подібних випадках?

Відповідь Іоанна. Якщо тобі не потрібно відповідати, – мовчи. А коли справа братерська наводить тобі сумнів, докори собі в марнославстві й вилікуй брата.

* * *

76 У слов’янському перекладі: “с разумом”.

 

Запитання 296. Якщо роблю щось середнє і бачу, що коли брат дізнається, що я це роблю, він спокуситься цим, і марнославство спонукає мене приховати це діло (бо соромлюся, коли брат побачить його): чи маю я його приховати, щоб уникнути спокуси, чи не приховувати, щоб уникнути марнославства? Також, коли не знаю напевно, чи спокушається брат, але тільки підозрюю це – як мені чинити?

Відповідь Іоанна. Якщо серце засуджує тебе, що подаєш братові спокусу, то сховай це діло і не давай йому приводу до подібних помислів. А коли не знаєш напевно, але тільки підозрюєш, не турбуйся про це.

 

Запитання 297, того ж. Якщо скажу комусь різке слово, а він не зрозуміє його, – чи маю я покаятися перед ним, чи промовчати і не давати йому думки про те?

Відповідь Іоанна. Якщо брат не зрозуміє, що ти сказав йому шпильку, мовчи і не бентеж його; але постарайся покаятися в тому перед Богом.

 

Запитання 298. Якщо хто-небудь побачить, що брат згрішив, і скаже про це авві, – той, про якого сказано, як повинен бути приготований до того, хто сказав на нього?

Відповідь Іоанна. Якщо той, хто згрішив, – вірний77 і живе за Богом, то хоча б хто-небудь і через ворожнечу сказав на нього авві, він повинен подумати: брат сказав це, бажаючи принести мені користь; і так виповниться на ньому слово Писання: “ДБлагий человек от благаго сокровища сердца своего износит благая” (Мф. 12:35); розмірковуючи над цим, він скоріше повинен полюбити цього брата, аніж ненавидіти. Хто завжди таким чином чинить, той досягає успіху в Бозі.

* * *

77 Тобто істинний християнин.

 

Запитання 299, того самого. Оскільки я відчуваю, що, через марнославство своє, трохи червонію, коли роблю уклін за декого, то чи маю я намагатися з наміром кланятися за інших, чи як трапиться?

Відповідь Іоанна. Ти не повинен хитрувати з наміром кланятися при інших або особливо (наодинці), але робити це як доведеться.

 

Питання 300. Чи повинен я робити уклін і молодшим, або лікувати їх словами, щоб з іншого боку не закралося (в мене) марнославство.

Відповідь Іоанна. Трапляється, що великі й поважні люди бувають винні нікчемним і найостаннішим, і зобов’язані віддати борг без марнославства, бо були винні; так і ти, якщо винен комусь, хто молодший за тебе, вклонися йому без марнославства, знаючи, що ти його боржник.

 

Запитання 301, того самого. Якщо пристрасний помисел увійде до мого серця, чим я маю протистояти йому: чи тим, щоб суперечити йому, чи виголосити заборону і ніби прогніватися на нього, чи тим, щоб вдатися до Бога і схилити перед Ним свою неміч?

Відповідь Іоанна. Брате, пристрасті – ті ж скорботи, і Господь не відділив їх, але сказав: “призови Мя в день скорби твоея, и изму тя, и прославиши Мя” (Пс. 49:15). І тому щодо всякої пристрасті нічого немає кориснішого, як закликати ім’я Боже. Суперечити ж пристойно не всім, але тільки сильним про Бога, яким підкоряються біси; якщо ж хто з несильних буде суперечити, біси знущаються над ним, що, перебуваючи в їхній владі, він їм же суперечить. Також і забороняти їм – справа мужів великих, які мають над ними владу. Чи багато хто зі святих забороняли дияволу, подібно до Архангела Михаїла, який зробив це тому, що мав владу. Нам же, немічним, залишається тільки вдаватися до імені Іісусового; бо пристрасті, як сказано, суть демони – і виходять (від призивання цього імені). Чого ж ти хочеш більше цього? Нехай Бог укріпить тебе в страху Своєму і нехай подасть тобі перемогу.

 

302. Прохання того ж: прошу тебе, отче мій, дай мені слово, що ти молишся за мене, як і святий старець дав мені його. І коли я буваю переможений у чомусь, думка каже мені: Бог тому не дає тобі сили опанувати пристрасть, що в тобі є гордість, або тому, щоб, опанувавши її, ти не впав у марнославство, або, якщо легко отримаєш цю владу, легко і втратиш її, або для того, щоб ти, бажаючи отримати її, часто прибігав до Бога, або з якоїсь іншої причини, – чи це походить від розслаблення мого? І як мені чинити?

Відповідь Іоанна. Якщо всі ми єдині, то дерзаю сказати, що старець у Бозі, і я з ним. Якщо він дав тобі слово – то і я через нього. Знаю, що я немічний і найостанніший, але віддалитися від старця не можу, бо, за милістю його, ми двоє складаємо єдине. Отже, уважніше до себе, брате. Постарайся працювати, щоб зберегти ці заповіді. Якщо ж і переможений будеш у чому-небудь, не слабшай, не впадай у відчай, але встань знову, і Бог допоможе тобі. Те, що ти перемагаєшся і не долаєш пристрасті, походить і від перших причин, згаданих тобою, але трапляється, що і від розслаблення піддаєшся тому. Для звільнення ж від того і від іншого треба схилити себе перед милістю Господньою з плачем, нехай звільнить Він тебе від цих і від інших пристрастей, молитвами святих. Амінь.

 

303. Той же до того ж. Прохання допомоги в тому, що заповів великий старець.

Відповідь. Брате, Старець нічого не залишив без вирішення у своїх до тебе відповідях і затулив через те уста всім. Чого ти ще хочеш, коли тобі сказано: “Збережи слова мої, і завіт мій з тобою буде непорушний”. По силі твоїй, намагайся зберегти заповіт його; бо в ньому полягає наслідування Царства, рай солодощів, і “ихже око не виде… ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша, яже уготова Бог любящим Его” (1Кор. 2:9). Ти маєш привнести свої зусилля і старання; а покров, милість і подаяння сили залежить від Бога. Йому слава навіки, амінь.

 

Питання 304. Що мені робити, я боюся сорому безчесть. І якщо вступлю в розмову з деякими, дуже захоплююся нею і полонюся, так що зовсім забуваю себе; коли ж схаменуся, соромлюся залишити тих, хто розмовляє, і піти.

Відповідь Іоанна. Щоб немічному не впасти в усе це і в славолюбіє, йому слід всіляко уникати багатослів’я і припиняти розмову, вибачаючись аввою, нібито той наказав йому щось зробити, і тому він поспішає. А не переносити безчестя є справа невіри. Брате, Іісус став людиною і переніс безчестя, а хіба ти більший за Іісуса? – Це невіра і спокуса демонська. Хто бажає смирення, як каже, і не понесе безчестя, той не може досягти смирення. Ось, ти чув (сказане), не нехтуй же цього; бо і сама справа знехтує тобою. Коли розмова приносить користь і не служить перешкодою більш потрібній справі, то стій, поки розмовляють. Якщо ж розмова ця не корисна, скажи: “Вибач, я немічний”. Про сором же (скажу): розмірковуючи про всенародний сором, який перед Господом спіткає грішників, поставиш ти тимчасовий ні в що.

 

Запитання 305, того ж. Коли приходять у монастир деякі, або мирські, або отці, помисел навіює мені запитати в них про користь душі або про справи. Як ти розсудиш про це?

Відповідь Іоанна. Брате, хто воістину бажає бути учнем Христовим, той ні в чому не має влади над самим собою, щоб самому по собі робити що-небудь. Хоча він і думає отримати користь від бесіди з тими, хто приходить, але порушує заповідь, яка говорить: усе з порадою твори (див. Сир. 32:21). Що ж ти ще хочеш чути понад те, що сказали отці? Якщо деякі з тих, хто прийшов, будуть розмовляти про слово Боже, запитай авву твого зі смиренням: “Авва, чи бажаєш, щоб я почекав і послухав, чи мені йти?” І що він скаже, те й роби спокійно. Якщо ж і по потребі хочеш запитати когось, ченця або мирського, то скажи авві; і коли він знайде потрібним, сам запитає те, що ти хочеш дізнатися; а коли тобі скаже: “запитай ти”, – тоді запитай.

 

Запитання 306. Якщо ж я не хочу питати, але трапиться мені зустрітися з ким-небудь із них, або хтось сам запитає мене про що-небудь, то як повелиш тоді вчинити?Запитання 306. Якщо ж я не хочу питати, але трапиться мені зустрітися з ким-небудь із них, або хтось сам запитає мене про що-небудь, то як повелиш тоді вчинити?

Відповідь Іоанна. При зустрічі з ким-небудь обмежуйся тільки привітанням і потім скажи: “Помолися за мене, я йду у справі”, і піди. А коли запитають тебе про що-небудь і ти знаєш це, то скажи і проходь далі; за незнання, скажи: “не знаю”, і проходь далі.

 

Питання 307. Якщо ж (хто-небудь) застане мене в той час, як я сиджу або роблю що-небудь, і сяде біля мене і захоче говорити зі мною, то що мені робити?

Відповідь Іоанна. Якщо (хто-небудь) застане тебе сидячим де-небудь і підійде до тебе, прийми від нього благословення і зроби те ж саме, що й колись, і скажи йому: “помолись за мене”; і хоча б ледь не руками утримував тебе, скажи йому: “Пробач мені, мені дана заповідь ні з ким не розмовляти без волі авви, але скажу йому, і що він накаже, те зроблю”. Якщо ж хто-небудь підійде до тебе і сяде в той час, як ти робиш що-небудь, то, за даною тобі заповіддю, знайди який-небудь привід і встань.

 

Запитання 308, того ж. Що означає сказане аввою Ісаєю: привітавши мандрівника, запитай його: як він живе, і потім сиди з ним мовчки?

Відповідь. Ти написав мені, що авва Ісая заповідав прийняти мандрівника і, після привітання, запитати його, як він живе, а потім сидіти з ним мовчки; але все це було сказано старцю, який був уже в літах і досяг (високого) ступеня (духовного). Істинний же учень і той, хто бажає бути ченцем, береже себе від подібних бесід, бо від них народжуються: недбальство, розслаблення, непокірність і люта зухвалість. В іншому місці (“Отцівських сказань”) написано: “Іоанн цим не займається”. І це означає усунути від себе турботи щодо будь-якої людини.

 

Запитання 309. Думка каже мені: одним разом відріж побачення і ти позбудешся (від захоплення ними). І знову каже: відсікай мало-помалу, щоб ті, хто бачить тебе, не стали дивуватися. Скажи мені, що з цього краще?

Відповідь Іоанна. Про те, щоб припинити побачення одного разу назавжди або мало-помалу, щоб ті, хто бачить тебе, не стали дивуватися, (скажу): якщо відсічеш побачення одним разом, то будеш спокійний, а інакше подаси привід (до нових розмов і різних помислів). До розмов – тому що будуть говорити: “Він розмовляв зі мною раніше, поговорю і я з ним”; до помислів же – тому що інший подумає: “Правильно, цей брат має щось проти мене, бо раніше говорив зі мною, а тепер не говорить”. Побажай досягти цього, і Бог допоможе тобі.

 

Запитання 310, того ж. Іноді деякі хворі приходять у монастир, просячи чогось із лікарні, і мені призначено аввою роздавати їм потрібне, через що я змушений буваю розмовляти з ними, і думаю, чи не за власним бажанням я це роблю, – поясни мені це, отче мій, і помолися за мене, щоб мати мені при цьому спокій.

Відповідь Іоанна. Щодо хворих, які приходять і мають потребу отримати що-небудь із лікарні (скажу): якщо ти всім однаково будеш роздавати, – ти не маєш турбуватися про це, тому що тобі наказано так робити. Але будь вельми уважний до того, щоб не завести з ким-небудь розмови, з цієї нагоди, і не продовжити побачення, яке трапилося через необхідність, за винятком того, коли потрібно буде запитати про будь-яку справу або купівлю; а й у такому випадку обмежуйся тільки необхідним питанням, щоб зла воля твоя не знайшла собі поживи. Збережи це і отримаєш спокій.

 

Запитання 311. Думка каже мені, що безмовність найпотрібніша і що вона мені корисна; чи справедливо вона мені так навіює?

Відповідь Іоанна. У чому полягає безмовність, як не в тому, щоб утримувати серце своє від того, щоб давати (іншим речі) і (самому) приймати (від них), від догоджання до людини та інших подібних дій. Коли Господь викрив книжника через притчу про того, хто потрапив у руки розбійників, і до того ж запитав його: “Кто был ближний его?” – книжник відповідав: “сотворивый милость с ним” (Лк. 10:37); і ще сказав Господь у Писанні: “милости хощу, а не жертвы” (