Вибрані праці святих отців,  преподобний Антоній Великий

Пояснення деяких висловів преподобного Антонія Великого, зроблені після його смерті одним старцем

УкраїнськаРосійська

1. Питання монахів. Як розуміти слово святого авви Антонія до учня його Павла, коли той, покинувши світ, просився жити при ньому: «Якщо хочеш бути монахом, вступи до монастиря, де багато братів, які можуть підтримати тебе в годину слабости».

Відповідь старця. З цього повчаємось, що потрібно приймати до монастиря і немічних, і хворих і сліпих, і розслаблених; любити їх, якщо вони з радістю і щиро здобувають чесноти, хоча через немочі свої і не можуть вже працювати. Тому великого докору гідні ті настоятелі, які не приймають до монастиря немічних старців добрих звичаїв, зате радо – міцних юнаків для різних прислуг по монастирю, хоч вони безсоромні й страху Божого не мають. Таких настоятелів блаженний тлумач суворо викриває у книзі Про досконалість управління1 (обителей), кажучи: «Вони дозволяють учням своїм бути недбалими у доброчесності, зате всіляко спонукують їх до справ тілесних і мирських. Замість того, щоб дати можливість тим, що прийняли монашество, вправлятися у чеснотах, вони не дають їм ні відпочинку, ні спокою від світських справ, безперервно змушуючи їх до них; ще й докоряють, лають, висміюють та осуджують, якщо вони не особливо вправні в них, хоч би й були дуже дбайливі та ретельні у справах духовних. Навпаки, великими похвалами звеличують тих, які ввесь труд і вміння віддають мирським справам, хоч і дуже ліниві до здобуття чеснот. А працьовитість ця у них не від чесноти послуху, а від того, що вони люблять займатися світським. Але що понад усе гірше, – чи ліниві вони, чи старанні, – їх вважають за слуг. Авва Пімен сказав: «Якщо із трьох кіновітів2  один досконало перебуває у безмовності, другий – хворий, але дякує Богові, а третій охоче сповняє послух, – то всі вони перебувають в однаковому подвизі». Цими словами той Святий показав, що в монастирі, де зібрано багато кіновітів, потрібні не тільки міцні тілом юнаки, що сповняли б різноманітний послух, але й немічні брати, які віддають себе постійній безмовності, інакше марний увесь труд їхній.

2. Питання. Чому авва Антоній сказав Павлові, учневі своєму: «Іди, сиди в усамітненні!» Чи для того, щоб розпізнавати спокуси демонів?

Відповідь. Бо бажав йому досконалости!. Досконалість монаха полягає в здатності його панувати над собою усім духом своїм. Але така духовна влада постає разом із чистотою серця; чистота серця настає, коли серцем керує ум, а умом править безперервна молитва. Боротьба із демонами буває через помисли і примари, які в усамітненні й безмовності виринають з більшою силою3.

3. Питання. Що означає вислів авви Антонія: «Як гине риба, витягнута з води, так гине і монах, що довго гається поза своєю келією»?

Відповідь. Життя душі – це безперервні роздуми про Бога. Вони гідні зватись життям душі, бо охоплюють і з’єднують у собі ум і серце людини. Якщо ж монах буде вештатися по містах, то побачене й почуте позбавить його духовного життя, і він вмирає духовно, оскільки відходить від Бога і забуває про Нього, занедбує у серці своєму любов до Христа, яку здобув багатьма трудами, коли мовчав у келії. Крім того, у ньому слабне бажання скорбот та прикростей: такий монах віддається заспокоєнню тіла і втіхам. Забруднюється чистота його серця через бентежні порухи уяви, що входять і виходять через чуття зору, слуху, дотику, смаку і нюху тачерез слово; це ж усе приводить його до розпусти та інших пристрастей, що є справжньою смертю, погибеллю для монаха. Отож добре сказав блаженний Антоній: «Як гине риба, витягнута на сушу, так гине монах, який, покинувши келію, проводить час у містах та селищах».

4. Питання: Авва Антоній казав: «Хто живе в усамітненні, той вільний від потрійної боротьби, тобто боротьби язика, зору і слуху; в нього залишається тільки боротьба серця». Поясни нам, просимо тебе, ці слова блаженного.

Відповідь: Не тому він так сказав, що боротьба у безмовності та усамітненні є легшою від боротьби, якій підлягають брати в спільноті. Проте ті, що живуть в усамітненні, є вільними від боротьби стосовно почуттів, якими брати в спільноті бувають охоплені більше, аніж самітники – боріннями серця, що їх викликають у них демони. Отці наші задля того відходили у безмовність, аби зір, язик і слух не підсилювали боротьби. Бо як легко падають брати, що, живучи в спільноті, вештаються поза монастирем (у них до сердечної борні приєднується боротьба з боку тілесних почуттів), так само легко падають монахи, що живуть у безмовності, якщо, крім сердечної боротьби, долучиться в них боротьба тілесна. Це доволі переконливо засвідчили ті брати (самітники), до котрих приходили у якійсь справі жінки; тоді в них до сердечної боротьби приєднувались видіння тіла і краси обличчя: вони одразу ж були переможені посиленою боротьбою серця – і падали. Справді, у тих, що живуть в усамітненні, борня з боку душевних почуттів сильніша і невблаганніша, ніж борня тілесна. Цеможна зрозуміти й зі слів блаженного Евагрія, який каже, що з тими монахами, котрі живуть на самоті, демони власноруч ведуть боротьбу без усякого посередництва; а проти тих, котрі живуть в обителях, вони під’юджують розпусних монахів, жорстокіших, докучливіших і підступніших від котрих нема нікого.

5. Питання. Що означає такий вислів авви Антонія: «Келія монаха – це піч вавилонська, місце трьох юнаків, серед яких був Син Божий; кущ вогненний, з котрого Бог промовляв до Мойсея»?

Відповідь. Як вогонь має дві властивості, з яких одна – палючий жар, а друга – благодатне світло, так і терпеливе перебування монаха в келії, з одного боку, гнобить його гнітючою знемогою та боротьбою безмовности, а, з другого, – втішає поступом і заспокоює, коли той, обминаючи пристрасті, стає досконалим у чистоті й удостоюється світлих видінь. Значення того, що святий Антоній сказав про трьох юнаків, котрі бачили Сина Божого, є таке. Як Ананія, Азарія і Мисаїл, будучи вкиненими у Вавилоні до вогненної печі, не були спалені, і навіть обпалені, бо Ангел Божий за велику віру їхню зняв із них кайдани і визволив їх із вогню, так і брати, котрі живуть в усамітненні, повинні беззастережно покладатися на Господа Бога. Напочатку борня з пристрастями (яку здіймають на них демони) буває дуже важкою. Однак їх ніколи не залишає благодатна поміч Господа нашого, Сина Божого, щоб, перемігши пристрасті й ворогів, удостоїлися вони благодати досконалої любови та світлої слави Божої.

6. Питання. Що означає вислів авви Антонія: «Не треба відплачувати злом за зло; і, якщо монах не досягнув ще цього ступеня, нехай зберігає мовчання і безмовність». Як можна досягти негнівливости за посередництвом безмовности?

Відповідь. Якщо немічний брат, образивши брата свого язиком і сповнившись до нього ненависти в серці, не виходитиме з келії та стримається від розмов з людьми, гамуючи злі помисли, постійно молячись і читаючи Писання, то відвідає його благодать миру, просвітиться серце його і дух його, вільний від пристрастей, возрадується в Бозі. Монах той, поглянувши на Хрест Господній, спалахне любов’ю до Нього і, поцілувавши Його, стане міркувати про те, що Бог, згідно з Писанням, так возлюбив світ, що і Сина Свого Єдинородного видав на смерть за нього (Іоанн 3:16); бо ж, звісно, любов Свою до нас виявив Бог тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками. Якщо ж Бог не пощадив власного Сина Свого, але видав Його за нас на смерть (і притому – на таку ганебну хресну смерть), як же разом із Ним не подарує нам усього (Рим. 8:32) або ж у чомусь іншому відмовить нам? Велика милість і любов Христа спонукує нас не тільки роздумати, що нам ніяк не можна жити для своїх бажань, а для Того, хто за нас умер (2Кор. 5:14-15), але й дивитись (як на початок і взірець у терпіннях) на Іісуса, Котрий прийняв за нас хресну смерть і, витерпівши таку ганьбу, знову возсів праворуч Бога во вишніх. Отож, якщо постраждаємо з Ним – з Ним і прославимось (Рим. 8:17), і якщо з Ним перетерпимо – з Ним і зацарюємо (2Тим. 2:12). Тому апостол Павло молить нас: Будемо вдивлятися, браття, на Хрест нашого Господа (Євр. 12:2). Глянь, скільки Іісус перетерпів за грішників, що були ворогами душ своїх! Не сумуйте ж і не розслаблюйтесь в душі своїй через те, що вам доводиться терпіти обмеження, образи, ганьбу і смерть, які й належаться вам за любов до Нього. Випрошуйте у молитвах ваших прощення тим, що викликають у вас невдоволення, подібно, як Господь молився за розпинателів своїх: Отче, відпусти їм (Лк. 23:34), і як блаженний Стефан просив прощення у нашого Господа для тих, що побивали його камінням, кажучи: Господи, не постав їм цього за гріх! (Діян. 7:60).

Якщо монах, сидячи усамітнено в келії своїй, буде так міркувати, то укріпиться духом, подолає в Господі усі пристрасті й не тільки не буде когось ображати або гніватись на когось чи злом відплачувати комусь за зло, але радітиме великою радістю і матиме за честь, якщо випаде терпіти йому наругу й образу. Ось до такої моральної стійкости доходить монах у келії своїй через безмовність, будучи уважним до себе і терпеливо сповняючи Христові заповіді: піст, молитву, роздумування про Бога та інші чесноти, які мають місце у безмовності. Отож дуже добре сказав блаженний авва Антоній: «Якщо монах не може стримати язика свого від образ, нарікання і багатослівности та несила йому утримати серце своє від таких падінь, – нехай по змозі докладає зусиль до мовчання».

7. Питання. Прийшли раз якісь брати до святого Антонія і просять його: «Настанови нас, як спастися». Старець відрік їм: «Ви чули Писання? Цього досить для вас». Але вони далі просили: «Ми і від тебе, отче, бажаємо щось почути». Тоді старецьсказав їм: «У Євангелії написано: Хто вдарить тебе в праву щоку, настав йому і ліву (Мф. 5:39). Вони ж на те: «Ми не можемо так робити». Старець радить: «Якщо ви не можете підставити другу щоку, то бодай зносіть удари в одну». – «І цього не можемо», -відповіли ті. «Якщо і цього не можете, – мовив старець, – тоді хоч не віддавайте ударом на удар». Браття сказали: «І цього не можемо». Тоді святий Антоній сказав учневі своєму: «Дай їм попоїсти, бо вони хворі. Якщо ви цього не можете, а іншого не бажаєте, то чим я вам зараджу? Вам потрібна молитва». Що означають ці слова святого старця?

Відповідь. Святий показав цим, що таких братів нічого не навчиш, лиш можна нагодувати їх і відпустити. Але оскільки старець в кінці промовив: «Вам потрібна молитва», то можна гадати, що під їжею він розумів молитви старців: «Якщо ви не можете ні цього, ні того, то за вас необхідно молитися». Як для хворих потрібна осібна страва через слабість їхнього шлунку, так і тим немічним, що не здатні сповнити і малої частини заповідей нашого Господа, потрібне зцілення, лікування душ, особливо – молитви отців, котрі могли б їм це випросити.

8. Питання. Святий авва Антоній засвідчив: «Бачив я раз усі сіті диявола, розкидані по землі, і з зітханням воскликнув: «Горе родові людському, хто ж може їх уникнути?» І почув голос, що промовляв до мене: «Від них спасає смиренномудрість, бо сіті лукавого не обплутають смиренного». Як бачив Святий ці сіті – чуттєво чи мисленно? І чий був той голос, що сказав йому: «Смиренномудрість спасає від сітей лукавого»?

Відповідь. Авва Макарій Великий (Єгипетський), учень святого Антонія, також бачив у дальній скитській пустині всі ворожі підступи, до того ж – саме тоді, коли бачив їх авва Антоній, тільки -інакше. Святий Макарій бачив бісів у вигляді двох чоловіків, з котрих перший був одягнений у дірявий одяг з латками різних кольорів; другий – у лахміття, поверх котрих була накинута якась тонка сітка, обвішана дзбанками. До них підходив іще якийсь третій, що був покритий крилами, ніби покровом. Власне цих – тілесними очима – бачив авва Макарій; а святий авва Антоній споглядав оком ума (як бачать видіння) усі ті сітки диявола, розставлені на монахів, котрими той намагається їх обплутати, зловити чи перешкодити їм щасливо простувати шляхом чеснот, як написано: Вони задумали мене з ніг збити (Пс. 140:5). Отож Антоній побачив, що диявольські сіті розставлені на землі так, як звіролови наставляють свої. Здивувався і вжахнувся з безлічі тенет і сітей, до котрих якщо б і звір якийсь потрапив, – не зміг би визволитись через розмаїття численних силець і пут. Так авві Антонію були показані всі тілесні й душевні пристрасті, якими біси воюють проти монахів. І бачив він святих Ангелів, котрі вказували йому сіть кожної пристрасти, а саме: сіть черевоугодництва, або об’їдання, сіть грошолюбства, сіть розпусти, сіть марнолюбства, сіть гордости та інших пристрастей. Окрім того, вони показали йому всі мудрування та хитрощі ворога: як влаштовує він свої сіті й засідки, аби перешкоджати браттям, обплутувати і зупиняти їх на правому шляху Божої любови. Коли ж Антоній зітхнув з жаху і воскликнув: «Горе нам, монахам! Як нам визволитись з сітей цих і не заплутатися в них?», – Ангели відкрили йому: «З усіх сітей спасає смиренномудрість; а хто її посідає, -той ніколи не заплутується в них і не падає». Але вони не сказали, що лише смиренномудрістю перемагаються пристрасті й демони. Потрібні й інші діла та подвиги до смиренномудрости. Сама смиренність не принесе ніякої користи, як і діла без покори нічого не вартують: вони без неї те саме, що м’ясо, посолене землею замість солі, що легко псується і пропадає. Отож тілесні труди, внутрішній подвиг ума, безмовність і постійна молитва з досконалою смиренністю перемагають усі пристрасті та демонів. Монах, що володіє цим скарбом, – невловимий для бісів, про що Ангели і сказали авві Антонію.

9. Питання. Авва Антоній сказав: «Якщо намагаємося подвизатися у доброму, треба нам якнайдужче упокорятися перед Господом, щоб Він, бачачи неміч нашу, покривав нас правицею Своєю й оберігав, бо якщо вознесемось гордістю, Він позбавить нас покрову Свого – і ми загинемо». Яке значення цього вислову блаженного?

Відповідь. Упокорятись ми повинні завжди: як у час скрути, скорбот і борінь, так і в час миру й спокою. Повсякчас потребуємо смиренности. Під час боротьби вона подає нам поміч і додає сил нести тягарі терпінь; а в час миру і спокою захищає від гордости й утримує від падінь. Також через наше зледачіння і забуття про Бога повинні ми впокорятися; тут сама неміч наша мала б вести нас до смирення і відігнати геть будь-яку гордість. Бог не хоче, щоб ми завжди перебували в небезпеках і тривозі, але яко благ і Чоловіколюбець захищаєнас і кладе край пристрастям та люті демонів. Якщо ж ми під час боротьби і подвигу смиренні, а в спокої та безпеці забуваємо про Бога і звеличуємося гордістю, то Господь, без сумніву, позбавить нас покрову Свого, і ми загинемо на власній своїй руїні з розпачу. Тому нема такого часу, коли нам непотрібна була б смиренність, бо завжди і всюди потребуємо її.

10. Питання. Один із старців просив у Бога, щоби побачити йому отців (у славі); і узрів їх усіх, окрім авви Антонія. Він спитав тоді того, хто йому показував: «Де ж авва Антоній?». Той відповів: «Антоній там, де Бог!» Як міг бачити той старець отців і чому не побачив серед них авви Антонія?

Відповідь. Ум старця міг бути захоплений раєм, де він бачив отців, або ж самі отці прийшли до нього, чи Ангел показав йому їх у видінні. Авви Антонія він не бачив з двох причин: для виявлення величі слави святого авви і для того, щоб упокорити старця того, аби не звеличився він гордістю, що бачив усіх отців. Бо, сповняючи прохання його, Бог тим видінням зобов’язував і старця наслідувати тих отців, а що не вдостоївся він бачити святого Антонія, – тим виявлялось, що не має він стільки сил, щоб наслідувати його; тож була йому дана спонука вгамувати гордість і впокоритися.

11. Питання. Прийшов раз авва Аммон-дівственник до авви Антонія і питає його: «Бачу, що я маю більше діл, ніж ти; чому ж твоє ім’я більше славиться між людьми, як моє?». Святий Антоній відповів йому: «Це тому, що я люблю Бога більше, ніж ти». З яким наміренням це було сказано?

Відповідь. Ні авва Аммон не хвалився своїми ділами, ні авва Антоній – своєю любов’ю; але намірення їхніх слів було таке: Оскільки ці Святі були першими засновниками монашого чину і наставниками пустинників, то вони бажали взаємно ствердити і всім монахам показати, що внутрішній устрій ума перевищує тілесні подвиги. Ум скеровує і захоплює душу монаха до найдосконалішої любови Бога, яка удостоює його видінь та одкровень слави Божої. Тілесні подвиги звільняють монаха від тілесних пристрастей, утверджують у чеснотах, дають йому силу відігнати похоті, а тілу забезпечують чистоту. Подвиг ума озброює душу проти демонів і помислів, що їх вони засівають, і забезпечує чистоту серця. Від любови серце стає сильним і гідним того, щоб ним правив Дух. Не кожен, хто досягає поступу в чеснотах і любить Господа, славиться між людьми; бо ось і авва Павло, начало пустинників і первородний з монахів (котрого святий Антоній називав деколи пророком Іллею, іноді Іоанном Христителем, деколи апостолом Павлом), за життя нітрохи не був знаний між людьми. Але, як я вже сказав, ті обидва отці хотіли взаємно запевнити і нас навчити, який чин подвижництва вищий – тілесний чи духовний; останній полягає у внутрішній прихованій боротьбі ума, в безперервних молитвах і роздумах про Бога, котрі підносять ум монаха в досконалий духовний устрій, що виявляється у духовній молитві, в подивлянні Бога, спогляданні слави Господа нашого Іісуса Христа, Якому хвала навіки-віків. Амінь.

12. Питання. Святий авва Антоній казав, що Бог не допускає дияволові сильно боротися з людським родом, бо немічний він. Як це розуміти?

Відповідь. Бог шкодує цей рід, не допускає, аби його надто гнобив диявол, а нам завжди бракує любови до Бога і ревности до добрих діл. Отож диявол слабше нападає на нас – через слабкість нашу і зледачіння.

13. Питання. Авва Антоній казав так: «Якщо мельник не зав’яже очей худобі, яка обертає колами, то у неї запаморочиться голова і вона впаде, не змігши працювати. Так і ми з Божого провидіння маємо прикриття, щоб нам не бачити добрих діл наших, аби, прославляючи себе за них, не загордіти і не втратити плоду всіх трудів. Тому деколи захоплюють нас нечисті помисли, щоб ми упокорювали самих себе. Ці нечисті помисли і є прикриттям того невеликого добра, яке чинимо; тож людина, що упокорює себе, не тратить своєї нагороди». – Поясни нам, що є повчального в цьому вислові?

ВідповідьНе всі Святі удостоюються видінь; вони не бачать навіть добра, яке чинять, і приготованих їм обітниць, хоча й сповнені праведними ділами та чеснотами. Це не тому, що Бог не радіє з їхніх чеснот і не втішається їхніми добрими ділами. Неможливо, щоб Всеблагий зменшив дещо від нагороди, приготованої добрим! Але робить Він це для того, аби цнотливі люди не звеличились гордістю і не втратили через це своїх чеснот, не позбулись приготованих їм благ і не стали чужими для благодати Божої. Такі люди багаті на діла і докладають зусиль до чеснот, тож Бог хоронить їх. Допускає, однак, щоб демони інколи насміхалися з них: всівали їм нечисті помисли, наводили страх чи наносили рани, – щоб знали вони неміч свою і завжди були обережні й чуйні, бо доки вони в цьомусвіті, життя їхнє – мінливе й зрадливе. Але як згадка про добро, приготоване їм за добрі діла, підтримує у них ревність до постійного добродіяння, так усвідомлення своєї немочі відганяє від них гордість, упокорює і вселяє страх, щоб не втратили вони доброчесности своєї і одержали подвійну радість від Господа нашого Іісуса Христа – у безконечному Царстві Небесному.

14. Питання. Коли авва Єлленій із Сирії прийшов до святого Антонія, той, побачивши його, привітав: «Ласкаво просимо, зорянице, що сходиш уранці». Авва Єлленій відповів йому: «Вітаю і тебе, світлий стовпе, що прикрашаєш вселенну». – Хто той Єлленій? І чому блаженний так назвав його?

Відповідь. Єлленій жив у часи авви Антонія і рівнявся йому досконалістю та ділами. Імператор Константан Переможець високо цінив його, кажучи: «Дякую Господу Іісусу Христу, що в мої дні сяють три божественні світила – блаженний авва Антоній, авва Єлленій і авва Євхин». Сказав він так тому, що вони перевищували чеснотами всіх інших монахів, котрі жили і були знані в той час. Святий Антоній назвав Єлленія зоряницею тому, що, як рання зоря величиною і світлістю затьмарює усі інші зорі, так авва Єлленій світлом благодати перевищував інших монахів свого часу. А Єлленій, зі свого боку, бажаючи показати авві Антонію, що свідомий висоти його досконалости і величі світла благодати, даної йому, назвав його світлим стовпом, що прикрасив вселенну.

15. Питання. Авва Антоній сказав: «Ми не досягаємо поступу не тому, що не знаємо свого вибору або не розуміємо, чого вимагає діло, до якого приступаємо, але тому, що бажаємо набути чесноти без труду. Тож коли спокушає нас щось на нашому місці, переходимо до іншого, гадаючи, що є десь місце, де нема диявола. Але хто пізнав, що означає боротьба, той не розслаблюється, лише постійно воює з Божою поміччю; бо ж Господь наш сказав: Божеє Царство всередині вас» (Лк. 17:21). – На що вказує святий Антоній цими словами?

ВідповідьЗначення його слів таке. Переходячи з одного місця на друге, монахи сподіваються знайти куток, де нема лукавого; але, уздрівши спокуси і там, куди перейшли, знову віддаляються в інше місце. Та хто знає, що таке боротьба, той бореться з Божою поміччю там, де живе, і не шукає іншого місця. Значення сказаного Господом нашим: Божеє Царство всередині вас є таке: Ми, монахи, що відійшли від світу, взяли хрест свій згідно з заповіддю нашого Спасителя і Його наслідуємо, повинні перебувати на одному місці й, турбуючись тільки про спасіння душ своїх, зносити всіляку борню, яка випаде нам. Задля любови до Бога і сповнення волі Його, що полягає у зберіганні заповідей, треба нам (де б ми не були) терпеливо зносити всі боріння й спокуси від пристрастей, демонів чи людей. Але недосвідчені у боротьбі й незвиклі до будь-яких тягарів поспішають на інші місця, сподіваючись знайти там спокій від боротьби і захист від помислів, переселяючись з одного місця на друге чи мандруючи з однієї країни до іншої. Тому залишаймося на своїх місцях і, якщо спаде на нас спокуса, -постом, молитвою, коліноприклонінням, биттям себе в груди перед Хрестом Господа нашого зі сльозами і скрушеним серцем просімо собі в Бога помочі та спасіння. Бо ж Він завжди біля нас і в нас, як написано: Близький Господь до тих, у кого розбите серце; прибитих духом Він спасає (Пс. 34:19), і Сам Господь сказав: Божеє Царство всередині вас (Лк. 17:21), тобто Бог у нас перебуває. Бо Царство Боже – це Христос, Який живе в нас. Апостол Павло також навчає: Хіба не знаєте, що ви – храм Божий і що Дух Божий у вас перебуває? (1Кор. 3:16). І не тільки Господь живе в нас, але й ми в Ньому перебуваємо, як Він Сам сказав: У Мені перебувайте, -а Я у вас! (Іоанн 15:4). Отже, якщо ми в Бозі перебуваємо і одночасно є оселею Його, то не покидаймо нашого Господа в час бід, спокус і борінь, – переселюючись деінде, не шукаймо собі помочі та захисту в інших країнах чи краях, але залишаймось на своїх місцях, благаючи Господа, Який у нас перебуває, аби допоміг нам і визволив нас. Доручімо помисли свої отцям нашим і просім молитов їхніх – собі на поміч. Терплячи на своїх місцях, прибігаймо завжди під покров нашого Спасителя, і Він, без сумніву, виведе нас переможцями з усіх наших борінь.


1 Імовірно, тлумач висловів або правил взагалі. Ця книга не дійшла до нас.

2 Кіновіт – монах-самітник, що присвятив своє життя духовному єднанню з Богом у молитві та діяннях.

3 Сила відповіді. Усамітнення є нагодою до постійної борні з найтоншими помислами, що їх засівають демони. Ця борня молитовно ведеться умом в Бозі сущому й уважному серці, що ним керує Господь. Безперервність цього духовного подвигу та різноманітність досвідів борні навчає духовного самоподолання і витворює навик до цього. Тут – уся духовна досконалість монаха і кожного християнина.

1. Вопрос монахов. Как должно понять слово святого аввы Антония, которое он сказал ученику своему Павлу,1когда тот, оставя мир, просился жить при нем: «Если хочешь быть монахом, ступай в монастырь, где много братии, которые могут поддержать твою слабость»?

Ответ старца. Из этого научаемся, что мы должны принимать в монастырь и стариков немощных, больных, слепых и расслабленных и любить их, когда они с радостью и усердием посвящают себя стяжанию добродетелей, хотя по немощам своим и не могут поднимать всех трудов. Потому немалого укора достойны те настоятели монастырей, которые не принимают стариков немощных, хотя известно, что они очень добрых нравов, а принимают охотно крепких юношей для исполнения разных служб по монастырю и для посылок, хотя они дерзки и бесстыжи.

Таких настоятелей блаженный истолкователь строго обличает в книге «О совершенстве управления (обителей)»2, говоря: они позволяют ученикам своим оставаться нерадивыми в делах добродетели, а к делам телесным и мирским сильно побуждают их. Тем, которые приняли монашество, чтобы прилежать добродетелям, они не дают отдыха и покоя от мирских дел, непрестанно заставляя исполнять их; и укоряют их, бранят, осмеивают, осуждают, если когда они не с особенною поспешностью исполняют порученное им дело; по немощи ли то, или иногда по ослаблению усердия, хотя бы они очень были заботливы и усердны в делах духовных; напротив – великими похвалами превозносят тех, которые весь труд и заботу обращают на мирские дела, хотя они преленивы на стяжание добродетелей. И это трудолюбие происходит у них не от добродетели послушания, а от того, что они любят заниматься мирским. Но что всего хуже – ленивы ли они или старательны, их имеют как рабов. Авва же Пимен сказал: если из трех киновитов один прекрасно безмолвствует, другой болен, но благодарит Бога, а третий охотно исполняет послушание, то все они в одном состоят подвиге. Этими словами показал святой сей, что в монастыре, где многие собраны киновиты, не одни крепкие телом, нужные для исправления разных послушаний, должны быть, но и немощные братия, предающие себя непрестанному безмолвию: иначе суетен весь труд их.

2. Вопрос. Чего ради авва Антоний сказал Павлу, ученику своему: ступай, сиди в уединении, чтобы изучить брани, бывающие от демонов?

Ответ. Желая ему совершенства.  Ибо совершенство монаха состоит в навыке его править духом всем в себе. Но такое самоправление духовное приходит вместе с чистотою сердца; чистота же сердца бывает, когда им правит ум, а умом правит непрестанная молитва. Брань же от демонов бывает через помыслы и привидения, которые в уединении и безмолвии сильнее возбуждаются3.

3. Вопрос. Что значит сказанное аввою Антонием: как извлеченные из воды рыбы умирают, так случается и с монахом, который долго промедливает вне келлии своей? Каким образом монах умирает подобно рыбе?

Ответ. Жизнь души состоит в непрестанном любительном богомыслии, которое достойно именоваться жизнью души, обнимая и соединяя в себе ум и сердце. Итак, если монах будет толкаться по городам, то, развлекаясь видением и разговорами, он лишается духовной жизни и умирает, потому что он отводится от Бога и забывает Его и изгоняет из сердца своего любовь ко Христу, которую стяжал себе многими трудами, когда безмолвствовал в келлии. Сверх того, расслабляется в нем любовь к лишениям и притрудностям, и он предается упокоению плоти и удовольствиям. И возмущается чистота сердца его, по причине мятущегося движения образов, которые входят и выходят через чувства зрения, слуха, осязания, вкуса и обоняния и чрез слово. Это же все наводит его тогда на блуд и другие страсти, кои суть истинная смерть и погибель монаха.

Итак, хорошо сказал блаженный Антоний: как умирают рыбы, извлеченные на сушу, так умирает монах, который, оставя келлию, проводит время в городах и селениях.

4. Вопрос. Авва Антоний говорит: «Кто живет в уединении, свободен от трех браней: брани от языка, зрения и слуха; остается же у него только брань сердца». Объясни нам, пожалуйста, эти слова блаженного.

Ответ. Не потому он так сказал, чтобы брань в безмолвии и уединении была меньше брани, воздвигаемой в братиях, которых ум развлекается зрением, слухом и языком; но он показывает этими словами, что живущим в уединении чужды брани со стороны чувств, которыми другие терзаемы бывают более, чем те бранями сердца, которые поднимают в них демоны.

Отцы наши того ради уходили на безмолвие, чтобы брани сердца не были усиливаемы бранями со стороны зрения, языка и слуха. Ибо как легко падают братия [общежительные], которые то выходят, то входят, то из монастыря, то в монастырь, потому что у них к брани сердечной присоединяется брань со стороны телесных чувств, – так удобно падают и монахи, которые живут в безмолвии и тревожимы бывают только бранью сердечною, если и к ним подойдет брань со стороны телесных чувств. Это довольно полно оправдано теми братиями [отшельниками], к которым, в то время, когда они жили в уединении, приходили по какому-либо случаю женщины и у которых потому к брани сердечной присоединялось видение тела и красоты лица: они тотчас были преодолеваемы усиливавшеюся бранью сердца – и падали.

Что подлинно у тех, кои живут в уединении, брань со стороны душевных чувств сильнее и ожесточеннее, нежели брань со стороны чувств телесных, – это можно видеть и из слов блаженного Евагрия4, который говорит, что с теми монахами, которые живут в уединении, демоны ведут брань прямо сами от себя, без всякого посредства, а против тех, которые живут в обителях и ревнуют о преуспеянии в добродетелях, они возбуждают и поднимают распущенных монахов, более которых никого нет жесточе, досадительнее и коварнее.

5. Вопрос. Что означает следующее изречение, сказанное святым аввою Антонием: «Келлия монаха есть пещь вавилонская, место трех отроков, среди которых был Сын Божий, и есть столп огненный, из которого Богговорил с Моисеем»?

Ответ. Как огонь имеет два свойства, из коих одно есть жар, больно обжигающий, а другое – освещение радующее; так и терпеливое пребывание в келлии имеет два действия, из коих одно – тяготит и беспокоит новичков в безмолвии то крайним измождением, то бранью, а другое – радует преуспеянием, делая покойными тех, кои, миновав страсти, являются совершенными в чистоте и удостаиваются светлых видений.

Смысл же сказанного им о трех отроках, что они видели Сына Божия, есть следующий: как Анания, Азария и Мисаил, будучи ввержены в Вавилоне в пещь огненную, не были сожжены и даже обожжены, потому что к ним послан был Ангел Божий снять с них узы и избавить от разрушительного действия огня, так и для братий, в уединении живущих, сначала брань со страстьми, поднимаемая на них демонами, бывает очень трудна; но их никогда не оставляет благодатная помощь Господа нашего, Сына Божия, явно посещая их и обитая с ними, чтобы, когда с сей помощью победят они страсти и врагов, удостоить их благодати совершенной любви и светлой славы своей.

6. Вопрос. Что значит следующее изречение аввы Антония: «Не должно воздавать злом за зло; и если монах не достиг еще сей степени, да хранит молчание и безмолвие»? Как можно достигать сего [безгневия] посредством безмолвия?

Ответ. Если брат немощный, оскорбляющий брата своего языком и ненависть к нему питающий в сердце, удержит себя в келлии, воздержится от разговоров с людьми, подавляя между тем злые помыслы и постоянно прилежа молитвам и чтению Писаний, то посетит его благодать мира: просветится сердце его и дух его возрадуется в Боге, получив свободу от страсти. Ибо человек сей, взглянув на Крест Господень, воспламенится любовью к нему и, поцеловав его, станет рассуждать о том, как Бог, по Писанию, так возлюбил мир, что и Сына Своего Единородного предал на смерть за него (Ін. 3:16); что, конечно, любовь Свою к нам показал Бог тем, что еще грешником нам сущим, Христос за ны умре (Рим. 5:8).

Если же Сына Своего не пощадил Бог, но за нас предал Его на смерть, и притом на такую позорную смерть Креста, како не и с Ним вся нам дарствует (Рим. 8:23) или в чем другом откажет нам? Великая же к нам милость и любовь Христова побуждают нас не только подумать, что нам следует жить никак не для своих пожеланий, а для Того, Кто за нас умер (2Кор. 5:14-15), но и взирать, как на начало и образец терпения, на Иисуса, Который понес за нас крестную смерть и, потерпев такое поношение, опять воссел одесную Бога на высоких. Итак, если с Ним страждем, да и с Ним прославимся (Рим. 8:17), и если с Ним терпим, с Ним и воцаримся (2Тим. 2:12). Посему апостол Павел увещевает нас, говоря: будем взирать, братия, на Крест Господа нашего (Євр. 12:2). Смотри, сколько перенес Он за грешников, которые были врагами душ своих! Не унывайте же и не расслабляйтесь душами своими по той причине, что вам приходится терпеть тесноту, обиды, поношение и смерть, которые надлежат вам за любовь к Нему. Испрашивайте в молитвах ваших прощения тем, кои причиняют вам неудовольствия; подобно тому как Господь молился за распинателей Своих, говоря: Отче, отпусти им (Лк. 23:34), и как блаженный Стефан испрашивал прощения у Господа нашего тем, кои побивали его камнями, говоря: Господи, не постави им греха сего (Деян. 7:60). Если монах тот, сидя уединенно в келлии своей, будет рассуждать таким образом, то укрепится духом, возгосподствует над всеми страстями в Господе и не только не станет кого-либо обижать, или гневаться на кого, или злом воздавать за зло кому, но будет великою радоваться радостью и в честь себе вменять, если случится потерпеть ему поругание и обиду. Вот до какой нравственной крепости доходит монах в келлии своей по причине безмолвия, внимания к себе и терпеливого исполнения заповедей Христовых, каковы пост, молитва, богомыслие и другие добродетели, имеющие место в безмолвии. Итак, очень хорошо сказал блаженный авва Антоний: если монах не может воздержать языка своего от нанесения оскорблений, ропота и многословия и сердца своего не силен удержать от таких падений, пусть, по крайней мере, сколько может, прилежит безмолвию и молчанию.

7. Вопрос. Пришли некогда братия к авве Антонию и сказали ему: «Дай нам заповедь, которую мы могли бы исполнять». Он говорит им: «Написано в Евангелии: если кто ударит тебя в одну ланиту, обрати к нему другую (Мф. 5:39)». Те отвечали ему: «Мы этого никак не можем исполнить». Старец сказал им: «Если вы не можете обращать другой ланиты, переносите терпеливо удар в одну». Они сказали: «И это не можем делать». Он еще сказал им: «Если и этого не можете, по крайней мере, не отвечайте ударами тому, кто вас ударил».

Они сказали: «И этого не можем делать». Тогда великий старец сказал ученику своему: «Приготовь братиям этим немного пищи, потому что они больны». Что значат эти слова святого отца?

Ответ. Он хотел сказать, что с такими нечего делать, как покормить их и отпустить. Но как старец в заключение сказал: «Для вас нужна молитва», то можно думать, что под пищею он разумел молитвы старцев, как бы так говоря: если вы не можете ни того, ни этого, то нужна молитва о вас. Ибо как для больных потребна особая пища по слабости их желудка, который не может принимать всякого рода пищу, так и для вас, у которых мысль так немощна, что не может и малой части заповедей Господа нашего исполнять, нужно целение и врачевание душ, именно молитвы отцов, которые могли бы их вам испросить.

8. Вопрос. Святой авва Антоний сказал: «Я видел сети диавола простертые по всей земле, восстенал от этого и сказал: горе роду человеческому; кто может избавиться от них? И сказали мне: смирение спасает от них, ибо они не могут спутывать его».

Как видел святой сети сии – чувственно или мысленно? И кто те, которые сказали ему: «Смирение спасает от них, ибо они не могут спутывать его»?

Ответ. Авва Макарий Великий, Египетский, ученик аввы Антония, видел также во внутреннейшей пустыне Скитской все козни вражеские в то же время, как видел их авва Антоний, только – в другом образе. Святой Макарий видел бесов в подобии двух человек, из которых один был одет в дырявую одежду с нашивками разных цветов; тело же другого все покрыто было изношенною одеждою, наверху которой была некая сеть, обвешанная пузырьками. К ним подходил еще некто, покрытый крыльями наподобие покрова. Вот этих телесно – телесными очами – видел авва Макарий.

А святой авва Антоний видел оком ума, как видят видение, все те сети диавола, которые он всегда строит монахам и которыми старается их опутать, уловить и помешать им благополучно кончить шествие свое путем добродетели, как написано: скрыша гордии сеть мне, и ужы препяша сеть ногама моима (Пс. 139:5). Итак, он видел, что сети диавольские устроены по земле таким же образом, как звероловы протягивают свои. Видя это, он удивился и ужаснулся по причине множества тенет и сетей, в которые, если б и зверь попался какой, не мог бы высвободится по множеству разных силков и пут.

Под таким образом представились авве Антонию виды всех страстей телесных и душевных, которыми бесы борют монахов. И видел он Ангелов святых, которые поименно обозначали ему сеть каждой страсти, именно: сеть чревоугодия или объедения, сеть сребролюбия, сеть блуда, тщеславия, гордости и прочих страстей. Сверх того, они показали ему все искусства и хитрости, какими враги устрояют свои сети и засады, чтобы положить братиям препону, опутать их и остановить их шествие по великому пути любви Божией. Когда, пораженный ужасом при виде сетей, восстенал он и сказал: «Горе нам, монахам! Как избавиться нам и спастись от этих сетей, чтобы не запутываться в них?» – Ангелы сказали ему: «Смирение спасает от всех их; и кто им обладает, тот никогда не запутается в них и не падет».

Но они не сказали, что не одним смирением препобеждаются страсти и демоны: требуются еще и другие дела и подвиги вместе со смирением. Смирение одно само по себе никакой не принесет пользы; равно как и дела без смирения ничего не значат, ибо они без него – что мясо землею, а не солью осоленное, которое легко портится и пропадает.

Итак, телесные труды, внутренний подвиг ума, безмолвие и непрестанная молитва с совершенным смирением преодолевают все страсти и демонов, так что сии последние и достать не сильны монаха, обладающего ими, как Ангелы сказали авве Антонию.

9. Вопрос. Авва Антоний сказал: «Если подвизаемся подвигом добрым, должно нам крепко бояться и крайне смиряться пред Богом, чтобы Он, ведающий немощь нашу, покрывал нас десницею Своею и хранил, ибо, если вознесемся гордостью, Он снимет покров Свой с нас – и мы погибнем». Какой смысл этого изречения блаженного?

Ответ. Смиряться должны мы всегда. Как во время теснот, скорбей и браней, так и во время мира и покоя от браней. Во всякое время имеем мы нужду в смирении, так как оно во время брани доставляет нам помощь и придает силы к поднятию тягости терпения, а во время мира и покоя от браней – защищает нас от гордости и удерживает от падений.

Также по причине разленения нашего и пленяющего нас богозабвения должны мы смиряться, ибо очевидная здесь немощь наша сама собою поведет к смирению и заставит отгонять всякую гордость. Бог не хочет, чтобы мы всегда находились в опасностях и тревогах, но, по Своей благости и человеколюбию, покрывает нас и прекращает брани страстей и свирепость демонов.

Итак, если мы во время брани и подвига прибегаем к смирению, ради опасности и затруднения, а во время спокойствия и безопасности от браней забываем Бога и возносимся гордостью, то Он, без сомнения, снимет с нас покров Свой, и мы погибнем в разорении и отчаянии. Поэтому нет времени, в которое не было бы нам потребно смирение, так как во всяком месте и во всех действиях мы всеконечно имеем в нем нужду.

10. Вопрос. Некто из старцев молил Бога показать ему всех отцов, и ему дано было видеть их всех, кроме святого аввы Антония. Тот, кто показывал ему их, сказал: «Где Бог – там авва Антоний». Как видел он всех отцов и почему не видел аввы Антония?

Ответ. Или ум старца был восхищен в рай и видел там отцов, или сами отцы пришли к нему, или Ангел показал ему их посредством видения. Авва же Антоний не был им видим под двум причинам: для показа величия славы святого аввы Антония и для того, чтобы смирить старца, дабы не превознесся он гордостью, что видел всех отцов. Ибо, исполняя его прошения, Бог этим видением отцов обязывал его подражать им; а что не удостоен он видеть святого Антония, этим внушалось, что старец не имеет столько сил, чтобы подражать ему, – чем давалось ему побуждение подавлять гордость и смиряться.

11. Вопрос. Пришел однажды авва Аммон девственник5к авве Антонию и сказал ему: «Вижу, что я имею больше дел, нежели ты; каким же образом имя твое больше славится между людьми, чем мое?» Святой Антоний ответил ему: «Это оттого, что я люблю Бога больше, нежели ты». С каким намерением это сказано?

Ответ. Ни авва Аммон не хвалился своими делами, ни авва Антоний своею любовию, но намерение слов их было таково. Так как эти святые были первыми учредителями чина монашеского и начинателями пустынножительства, то они имели в виду обоюдным согласием утвердить и всем монахам показать, что внутренний строй ума превосходнее телесных подвигов. Ибо сей внутренний строй ума направляет и восторгает душу монаха к совершеннейшей любви к Богу, делающей его достойным видений и откровений славы Божией. Телесные подвиги освобождают монаха от страстей телесных, утверждают в добродетелях, силу ему подают к отгнанию похотей и телу доставляют чистоту. А подвиг ума вооружает душу против демонов и помыслов, ими всеваемых, и доставляет чистоту сердцу, которое крепость получает от любви и делается достойным того, чтобы им правил Дух.

Не всякого преуспевающего в добродетелях и любящего Господа славе нужно распространяться между людьми, ибо вот авва Павел6, начало пустынножителей и перворожденный из монахов (которого авва Антоний называл иногда пророком Илиею, иногда Иоанном Крестителем, иногда апостолом Павлом), пока жив был, нимало не был известен между людьми. Но, как я уже сказал, те оба отца хотели взаимно утвердить и нас научить, какой чин подвижничества превосходнее другого – телесный или духовный, состоящий во внутренней сокровенной брани ума, в непрестанной молитве и богомыслии, которые, достигши совершенства, возвышают ум монаха в духовный строй, состоящий в духовной молитве, в удивлении Богу, в созерцании Его и в явлении славы Господа нашего Бога, Коему хвала во веки веков. Аминь.

12. Вопрос. Святой авва Антоний сказал, что Бог не попускает диаволу наводить сильные брани на род сей, потому что он немощен. Как это так?

Ответ. Бог жалеет род сей, не попускает быть ему слишком теснимому от диавола, так как у нас недостаточны жар любви к Богу и ревность о добрых делах. Итак, диавол слабее нападает на нас – по причине нашей слабости и разленения.

13. Вопрос. Что значат следующие слова аввы Антония: «Если бы мельник не закрывал глаз мула, то он ничего не мог бы приобрести, ибо мул падал бы от кружения головы и работа прекращалась. Подобно сему и мы бываем покрываемы по Божественному устроению. Ибо и мы вначале делаем добро, не видя его, чтобы не стали мы считать себя блаженными и не погибли потому труды наши, почему иногда впадаем в срамные помышления, чтобы, видя их, укоряли самих себя. Эти-то срамные помышления – прикрытие того небольшого добра, которое делаем, так как человек, который укоряет себя, не потеряет награды своей. Объясни нам, что есть полезного в этом изречении?

Ответ. Не все святые удостаиваются видеть видения; они не видят даже добра, которое делают, и уготованных им обетований, хотя они преисполнены благих дел и добродетелей.

Не потому так, чтобы Бог не радовался их добродетелям и не утешался их добрыми делами. Чтобы Всеблагий умалил нечто от награды, уготованной добрым, – да не будет!

Но все это делает Он для того, чтобы добродетельные люди не вознеслись гордостью и чтобы через то совсем не погибла цена их добродетели, чтобы не лишились они уготованных им благ и не сделались чуждыми благодати Божией. Посему, хотя за то, что они добрые суть делатели и прилежат добродетелям, Бог хранит их, но попускает, однако же, иногда, что демоны посмеиваются над ними, всевают в них срамные помыслы, или наводят страх, или наносят раны, – чтобы знали они немощь свою и всегда были осторожны и опасливы, ибо пока остаются они в мире сем, жизнь их изменчива и превратна.

Но как помышление о благе, которое уготовано им за добрые дела, поддерживает в них ревность к постоянному доброделанию для получения его, так осознание своих недостатков и своей немощи отклоняет их от гордости и делает то, что они готовы бывают на всякий род смирения и всячески опасаются, как бы не потерять своей добродетели в то время, когда могут получить сугубую радость от Господа нашего Иисуса Христа в бесконечном Царствии Небесном.

14. Вопрос. Когда авва Еллений из Сирии пришел к авве Антонию, авва Антоний, увидев его, сказал: «Добро пожаловать, денница, восходящая заутра». А авва Еллений отвечал ему: «Здравствуй и ты, светлый столп, украсивший вселенную». Кто этот Еллений? И почему блаженный так называл его?

Ответ. Еллений этот жил во времена аввы Антония и был равен ему по степени совершенства и делам. Его похвалил император Константин Победитель, говоря: «Благодарю Господа Иисуса Христа, что в дни мои есть три божественных светила – блаженный авва Антоний, авва Еллений и авва Евхин». Так сказал он потому, что они гораздо превосходили всех монахов, которые жили и были известны в то время.

Назвал же его авва Антоний денницею потому, что как денница величиною и светлостью превосходит все другие звезды, так авва Елле- ний светом благодати превосходил всех прочих монахов его времени. И он со своей стороны, желая показать авве Антонию, что ему не безызвестна высота его совершенства и величина света благодати, ему данной, назвал его светлым столпом, который украсил вселенную.

15. Вопрос. Авва Антоний сказал: «Потому мы не преуспеваем, что не знаем своей степени и своего чина и не понимаем, чего требует дело, к которому приступаем, но хотим достигнуть добродетели без труда. Поэтому, коль скоро встретим искушение на месте, в котором живем, переходим на другое, думая, что есть где-нибудь место, в котором нет диавола. Но кто познал, что есть брань, тот постоянно [везде] воинствует, с Божией помощью, потому что Господь наш сказал:«Царствие Божие внутрь вас есть»(Лк. 17:21)». На что указывает он сими словами?

Ответ. Смысл его слов таков. Переходят с одного места на другое, чая найти место, где нет диавола; но, встречая искушения и там, куда перешли, удаляются в иное место. Но кто знает, что есть брань, тот борется, с Божиею помощью, там, где живет, и не ищет другого места.

Смысл же сказанного Господом нашим: Царствие Божие внутрь вас есть – есть тот, что мы, монахи, исшедшие из мира, взявшие крест свой, по заповеди Господа нашего, и Ему последовавшие, должны пребывать в одном месте и, заботясь единственно о спасении душ своих, переносить всякого рода встречающиеся там брани.

По любви к Богу и ради исполнения воли Его, которая состоит в соблюдении Его заповеди, нам должно, где бы мы ни были, терпеливо переносить все брани и искушения: будут ли они от страстей, или от демонов, или от людей.

Но эти, не искусные в брани, не привыкшие сносить никакой тяготы, спешат в другие места, ожидая найти покой от брани и убежище от помыслов, переселяясь с одного места на другое и из одной страны в другую.

Посему будем оставаться на своих местах и, если нападет на нас брань или искушение, станем поститься, молиться, преклонять колена, бить себя в перси пред Крестом Господа нашего, со слезами и болезнью сердечной прося себе у Него помощи и спасения; так как Он всегда присущ нам и обитает в нас, как написано: близ Господь сокрушенных сердцем, и смиренныя духом спасет (Пс. 33:19), и как Сам Господь сказал: Царствие Божие внутрь вас есть (Лк. 17:21), – то есть: Я в вас обитаю. Ибо Царствие Божие есть Христос, Который всегда в нас обитает.

Блаженный Павел тоже говорит: не знаете ли, что Христос живет в вас? (1Кор. 3:16). И не Он только живет в нас, но и мы в Нем пребываем, как Он Сам говорит: будите во Мне и Аз в вас (Ін. 15:4).

Итак, если мы в Боге обитаем и сами есмы жилище Ему, то не будем оставлять Господа нашего во время искушений, бед и браней и, переселяясь инуды, не будем искать себе помощи и убежища от стран и мест; но на своих пребудем местах, умоляя Господа, в нас обитающего, подать нам помощь и избавить нас. При этом будем открывать свои помыслы отцам нашим и просить их молитв в помощь нам. Терпя на своих местах, будем всегда прибегать к покрову Спасителя нашего, – и Он, несомненно, сделает нас победителями во всех бранях наших.

Комментарий

Перевод выполнен святителем Феофаном Затворником. Публикуется по: Добротолюбие. Т. 1. С. 120–132.

* * *

1 Имеется в виду преподобный Павел Препростый.

2 Указываемая книга изречений, или правил, не дошла до нас. – Прим. ред.

3 Уединение дает непрестанные случаи к брани с самыми тонкими помыслами, всеваемыми демонами. Эта брань ведется умом молитвенно в Боге сущем и внимающем сердцу и ими правящем. Непрерывность сего подвига духовного при разнообразии опытов брани научает духовному самоуправлению и образует навык к нему, а в нем все духовное совершенство монаха и всякого христианина.

4 Евагрий Понтийский первым систематизировал опыт монашеской аскезы (см.: Творения аввы Евагрия. М., 1994). Принял постриг от Руфина в Елеонском монастыре (382), затем ушел в Египетскую пустыню, где два года подвизался на Нитрийской горе, 14 лет – в пустыне Келлий. Сократ Схоластик называет его учениками Макария Египетского и Макария Александрийского. О нем см. Палладия, гл. 72. – Прим. ред.

5 Имеется в виду преподобный Аммон Нитрийский. –Прим. ред.

6 Преподобный Павел Фивейский. Его житие см. ПАВЕЛ ФИВЕЙСКИЙ. – Прим. ред.

 

Источник: Поучения / Преподобный Антоний Великий ; [Сост. Е.А. Смирнова]. – Москва : Изд-во Сретенского монастыря, 2008. – 701 с., [1] л. цв. ил. (Духовная сокровищница) / Объяснения некоторых изречений преподобного Антония Великого, сделанные после его смерти одним старцем. 397-674 с.

 

Знайшли помилку