Зміст

УкраїнськаРосійська

Частина перша. Про пізнання волі Божої

Глава I. Про Боже попущення

Початок усього вчення, відданого нам Божественною найвищою Премудрістю, Господом нашим Іісусом Христом, полягає в тому, щоб ми, ті, хто вірить у Нього, у всіх справах і словах своїх узгоджувалися з волею Божественною. Спаситель навчав нас цьому протягом усього Свого земного життя словами і ділами, простими промовами і притчами, нарешті, в Собі Самому залишив нам образ християнського життя, нехай за силою своєю наслідуємо Його.

Для пояснення цього Господнього вчення разом із богословами приймаємо дві підстави:1. Весь успіх наш у житті християнському залежить від того, як власну нашу волю ми будемо підкоряти волі Божій. Чим щиріша наша покірність Божественній волі, тим процвітання християнського життя стане щедрішим і багатопліднішим. Відомо, що досконалість послідовника Христового заснована на любові його до Бога і ближнього. Усі книги Святого Письма сповнені свідченнями про це: возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душою твоєю, і всією думкою твоєю; це перша і найбільша заповідь; друга ж подібна до неї: возлюби ближнього твого, як самого себе; на цих двох заповідях утверджується весь закон і пророки (Мф. 22:37-40). А тепер перебувають ці три: віра, надія, любов; але любов із них більша (1Кор. 13:13). Найбільше ж одягніться в любов, яка є сукупність досконалості (Кол. 3:14). – Словом, виконання всього закону полягає в діях, що випливають із любові нашої до Бога і до кожної людини, як до нашого ближнього: так і ми повинні завжди чинити у всіх наших стосунках до Бога і до всіх людей. У цьому-то і полягає “узгодження волі людської з волею Божественною”: чого хоче Бог, того і я хочу; чого Він не хоче, того і я не хочу. Нічого немає сильнішого за таку любов! Це думка блаженного Ієроніма та інших мудрих мужів.2. Нічого, крім одних гріхів, у світі не відбувається без волі Божої. Випадок (фортуна), сприятливий або сумний, не є чимось істотним, а сонною мрією язичників, що вигадали, через нерозумність свою, якусь богиню Фортуну, яка має начебто владу і силу розпоряджатися чергуванням щастя або нещастя в житті людей і цілих народів. Блаженний Августин⁶, дивуючись нерозумності язичників, запитував їх: “Що за причина, що богиня ваша Фортуна іноді буває добра, а іноді зла? Можливо, коли вона злиться, то перестає вже бути богинею і перетворюється на злісного демона? “⁷Мудрість християнська відкидає таке божество абсолютно: добро і зло, життя і смерть, злидні і багатство залежать від Господа. Це випливає до очевидності (подібно аксіомі) зі Святого Письма.2Усе у світі, навіть на вигляд зле, крім гріха, відбувається з волі Божої. Богослови пояснюють це в такий спосіб. Початок зла (у власному значенні) є гріх. У кожному гріху міститься: 1) причина, що його породжує, і 2) її неминучі наслідки, виправлення погрозою, покаранням і, нарешті, стратою. Причина гріха – брехливість, або свавілля гордовитого грішника; покарання ж узагалі (як виправні, так і страти), будучи гіркими наслідками своєї причини, відбуваються з волі Божої, як причини не гріха, але виправлення або знищення його. Отже: якщо ми з поняття гріха відкинемо його причину (брехливість, свавілля), то не буде жодного з гірких або злих його наслідків, який би не відбувався з волі Божої чи було б Богові не угодним. Як прикрощі гріховні ( окремої людини), так і загальносвітські лиха, зазвичай звані природними: голод, посуха, епідемії тощо, які часто не мають безпосереднього відношення до гріха окремої особи, відбуваються з волі Божої. А тому всі ці лиха трапляються заради досягнення праведних цілей Промислу Божого; один тільки гріх противний Богові (подібно до того, як зло противне добру або брехня противна істині), але попускається Богом заради непорушення особистої людської волі або її свободи. Ця воля Божа, що попускає (гріх), називається ще домобудівництвом, або Промислом Божим. Усе ж те, що ми називаємо у звичайному значенні злом (крім гріха – зла в точному значенні), відбувається з волі Божої за змістом богослов’я. Таким є основне положення, яке треба твердо тримати в умі; бо вельми розсудливо, доброчинно і благочестиво міркувати, що всяке зло або нещастя є для нас спасенним покаранням, що його посилає Бог; але не Бог є причиною нашої провини, тобто гріха нашого, що неминуче тягне за собою покарання по правді Божій. Звідси випливає наступний висновок: оскільки все у світі відбувається за Божим натхненням і велінням, то наш обов’язок все приймати без нарікання від Божої правиці і абсолютно підкорятися Йому, або Його всесвятійшій волі. І тим самим узгоджувати нашу волю з Його Божественною волею, не покладаючись ні в чому на випадок, подібно до стародавніх язичників. Затьмарені темрявою багатобожжя, вони приписували людський добробут або особливим божествам, або сліпому випадку, або, врешті-решт, недбалості і злому людському наміру як первинній причині свого щастя або нещастя. Подібні жахливі уявлення стародавніх християн вельми непристойні і повинні бути нами відкинуті. “Це або те сталося зі мною тому, що той чи інший зненавидів мене або ж нашкодив мені обмовками, наклепом; все було б інакше, якби такий-то був до мене прихильний до мене, потурбувався б про цю справу, не шкодуючи зусиль”. Марні такі скарги, нерозумні й марні такі жалі! Навпаки, розумніше, істинніше і благочестивіше думати і говорити про все, що сталося: “Господь так влаштував”; бо все добре і недобре, як зазначено нами вище, відбувається з волі Божої.

3Багато хто обманюється, через своє крайнє невігластво думаючи, що тільки зло, яке виникає від природних причин (повені, землетруси, неврожаї, повальні хвороби і раптова смерть), відбувається з волі Божої; бо здебільшого такі нещастя не мають прямого відношення до гріхів. Але злісні діяння, що походять від протизаконного наміру людського (брехня, образи, глузування, обмани і фальсифікації, грабежі, розбої, смертовбивства і т. ін.), трапляються, на думку таких людей, без допущення волі Божої та Його Промислу, але єдино через людську злість і розбещену людську волю, яка сама заподіює і завдає ближнім своїм усяке зло.А тому не тільки в минулий, давно минулий час, а й у теперішні часи нерідко можна почути скарги: “Голод і руйнування трапилися не від Бога, а від лихоїмців”; такими є твердження людей, які не знають Бога і не бояться його: вони не варті християнина і їх треба посилати в пітьму непроглядну, де немає світла.Предмет, про який зараз ми говорили, пояснимо прикладом. Хтось, хто намірився позбавити ближнього всього майна і бажаючи виконати свій злий намір таємно, прокрадається в будинок його, ніким не помічений, підпалює будову і так само непомітно виходить з дому. Незабаром починається пожежа; полум’я збільшується, перекидається вітром на інші будівлі; люди звідусіль збігаються гасити вогонь і захищати від пожежі сусідні будинки; палій біжить разом з усіма нібито для гасіння пожежі, але він має інший намір: користуючись метушнею, забирає з палаючого приміщення речі, нібито рятуючи від вогню; насправді ж викрадає і ховає їх.Усі дії палія, хоча вони слугують безпосередньою причиною розорення, якого зазнав господар будинку, але якщо їх розглядати винятково в собі самих, безвідносно їх до злого наміру палія, нічим не відрізнятимуться від так званих фізичних лих. Вони від Бога, подібно до того, як, наприклад, грім вбиває людину, блискавка запалює будинок або зростаюче дерево, ураган розносить скошене сіно, – словом, як усі лихі зміни, що спричиняються силою Божою, яка міститься в незмінних законах матеріальної, нерозумної природи. Так і палій: він не може ні увійти в будинок, ні вийти з нього, ні вогонь розпалити без дозволу Божого; та й самі ці дії ні злі, ні добрі, бо можуть послужити як до зла, так само і до добра. Але зла воля, лукавий намір, якими керувався палій, і причина – не Бог, а вільна воля того, хто вчинив підпал. Це його гріх, хоча Бог і попустив йому виконати на ділі свій злий намір, бо Бог міг би і заборонити вчинити його, якби то було Йому завгодно. Не заборонив же Господь вчинення злого наміру, але попустив виконати його за праведним судом Своїм. Про причини такого попущення сказано буде згодом.4У погрішностях іншого роду (ненавмисних фізичних ушкодженнях) причина, що їх спричиняє, є та сама, що й у зовнішньому скоєнні навмисних злочинів, тобто Боже попущення, як побачимо з прикладу. Хтось, пошкодивши ногу ненавмисно сам собі, або з чиєїсь вини, не може йти правильно; він, хоча і намагається твердо ступати, але насилу, і все-таки не так прямо ходить, як здоровий. Причина його руху полягає в природному спонуканні ходити; причина ж кульгавості – в самому пошкодженні, але не в бажанні заподіяти пошкодження, бо воно було несподіваним. Але порівняння ненавмисних проступків з навмисними злочинами далі цього не простягається: істотна відмінність між тими та іншими в тому, що ненавмисний проступок походить тільки від Божого потурання, а навмисний злочин – уже справа не Божественної волі (бо він є породженням спотвореного свавілля занепалої розумної істоти, допущене тільки Богом). Бог не забороняє тільки зовнішнього гріховного діяння, але Він не посприяє помилкам нашої волі, ні віддаленню її від правого шляху, від закону.Якщо ж не Бог – початок нашого морального падіння (яке одне і є істинним злом) і бути ним не може: Твої очі занадто пречисті, щоб міг Ти дивитись на зло, і на насильство дивитись не можеш (Авв. 1:13); і: Ти полюбив справедливість, а беззаконня зненавидів (Пс. 44:8), то цілком істинно, що всякі лиха, що виникають від вторинних причин, розумних або тих, що розуму не мають, хоч би в який спосіб вони відбулися, відбуваються всі з волі Божої, посилаються Його міцною правицею за Його поглядом і Промислом. Улюблений! Бог спрямував руку того, хто тебе б’є, Бог посунув язик того, хто кривдить, на наругу або наклеп на тебе: Бог дав нечестивому силу на твоє повалення. Сам Бог вустами пророка Ісаї підтверджує це, кажучи: Я Господь, і нема вже нікого, нема іншого Бога, крім Мене. Я тебе підперізую, хоч ти не знаєш Мене… Я, що світло формую та темність творю, чиню мир і недолю творю, Я Господь, Який робить це все! (Іс. 45:5,7). Ясніше підтверджує це пророк Амос: Чи станеться в місті нещастя, що його не Господь допустив?(Ам. 3:6), ніби кажучи: немає жодного лиха, яке трапилося б не з волі Божої, яка злий намір попускає, а до приведення його у виконання вказує спосіб і подає силу.

Так Бог, маючи намір покарати царя Давида за гріх перелюбу з жінкою Урії та за вбивство самого Урії гріхом кровозмішення, каже Давиду через пророка Нафана: Ось Я наведу на тебе зло з твого дому, і заберу жінок твоїх на очах твоїх, і дам ближньому твоєму (Авесалому), а він покладеться з жінками твоїми при світлі цього сонця. Хоч ти вчинив потаємно (тобто перелюб і вбивство), а Я зроблю цю річ (кровозмішання Авесалома) перед усім Ізраїлем та перед сонце (2Сам. 12:11-12). Вельми добре висловив цю думку блаженний Августин: “таким чином Бог виправляє добрих людей через злих “⁸. Також нерідко Боже правосуддя вживає нечестивих царів і князів у значенні своїх знарядь для навчання праведних терпінню і для покарання негідників за їхні злочини та проступки. Багато бачимо прикладів тому в давнину. Бог виявляє Свою благу волю в зловмисних прагненнях і діяннях нечестивих людей, саме для того, щоб через їхню неправду здійснити праведний Свій суд над винними перед Ним, і як чадолюбний батько карає дітей лозою за їхні проступки, але потім, бачачи їхнє виправлення, пестить їх і кидає лозу у вогонь, так чинить і Бог із людьми, котрі порочними вчинками розтлівають свою моральність.Ось приклади.Бог через пророка Ісаю погрожує розбещеному народу ізраїльському згубити його і спустошити Палестину через ассірійців: “Біда асирійцеві, жезлові гніву Мого, а кий у руках його це пересердя Моє (на ізраїльтян)! На люд нечестивий пошлю Я його, про народ Мого гніву йому накажу, щоб набрати здобичі й вчинити грабунок, і щоб потоптати його, як болото на вулицях. Та не так він собі розуміє, а серце його не так мислить, бо в серці його щоб немало народів понищити та погубити! (див.: Іс. 10:5-7). Тут Бог ясно показує, що не воля царя Ассирійського, але Його свята воля виконується ассіріянами. Він називає їх знаряддям гніву і бичем гніву Свого обурення на беззаконня ізраїльтян, а отже, Себе Самому приписує їхнє покарання: “Я послав їх, – каже Він, – узяти в них видобуток, і приборкати тих, хто неслухняний Мені, і тих, що дуже пишаються у своєму розумі, і які відкинули віру в Єдиного Бога, і пошанували язичницьких ідолів божевільними й жорстокими обрядами та жертвами. Сам же цар Ассирійський, приводячи у виконання волю Божу, буде думати інакше, а саме, що він робить це з власної своєї волі, і не схаменеться, але спрямується на вбивство і остаточне винищення народів, проте ж послужить він Моїй волі; коли ж війною ассіріїв покараю Я людей Моїх, виправлю їх, о! тоді горе палиці тій, горе ассіріянам, всіх їх, як непотрібне знаряддя, кину у вогонь на спалення”. Так само треба дивитися і на інші праведні покарання, які попускаються на нас від Бога за наші неправди.Римський імператор Тит, під час облоги Єрусалима обходячи його стіни і бачачи рови, наповнені трупами людей, кров, що ллється, понівечені й роздерті тіла, тяжко зітхнув і, звівши очі й руки до неба, сказав: “Боже милостивий! Не моя це справа!”^9.5Запитає хтось: якщо вірно, що всі лиха спіткають нас з волі Божої, то, можливо, не варто нам опиратися Його святій волі? Чи не марно вживати ліки в хворобах? Навіщо вести збройні полки проти ворога, що нападає? Чому добровільно не підносимо йому ключів від фортець наших, не пускаємо його охоче в наші землі для нашої ж погибелі? Навіщо не наслідуємо блаженнійшого архієрея Луппу…¹⁰, який вітав Аттілу такими словами: “Вітаю тебе, Аттіло, бич Божий!”? Тим, хто запитує мене про це, відповідаю словами апостола Павла: …не думайте про себе (про такі предмети) більше, ніж треба думати; але думайте скромно (тобто не за поняттями світу цього, але за смиренним розумінням і розглядом вищого порядку Промислу) (Рим. 12:3). У дусі цієї цнотливості постараємося розв’язувати наші непорозуміння і уявні протиріччя. Те, що руйнівні війни та інші біди відбуваються не без волі Божої, справа ясна (як помітили ми вище); але звідси не випливає, що не повинно ні озброюватися проти ворогів, ні вдаватися до лікування наших хвороб, вважаючи це протидією волі Божій.Богослови-схоластики розрізняли дві сторони волі Божої: 1) воля знамення, 2) воля благовоління. Про першу (волю) не стану поширюватися: достатньо нам і того, що сказано про неї у вищевикладеному. Зовсім інакше треба думати про волю благовоління Божого: поки триває сам факт її, ми не можемо знати справжнього наміру Божого про нас, а дізнаємося про це згодом. Пояснимо це на прикладі хвороби: з якої б причини вона не почалася, немає жодного сумніву, що на те була воля Божа. Однак же хворому невідомий намір Божий щодо часу продовження його хвороби, а тому йому не забороняється вдаватися до різних засобів зцілення; і коли вже він після вживання їх не отримає одужання, то може бути впевненим, що на те є воля Божа, щоб терпіти йому тривалу і найтяжчу хворобу. Так смиренно міркуй кожен хворобливий брат, що Богу завгодно протримати тебе в хворобі; але оскільки ти не знаєш, чи має Бог намір, щоб ти страждав до смерті, то можеш безгрішно вдаватися до засобів лікування для одужання. Безгрішність лікування доводиться і тим ще, що якщо Богу не хочеться зцілити тебе, то Він може позбавити всякий засіб лікарської сили. Так само треба міркувати про ворогів і війни. Бог багаторазово попускав ворогам підкорювати ізраїльський народ, для того щоб народ цей не бешкетував, не забував би про Бога свого; і ізраїльтяни, доки не усвідомлювали на те волі Божої, чинили опір своїм ворогам; але вони вчинили інакше, коли пророк Єремія сповістив їм волю Божу – підкоритися цареві Навуходоносору. Так і пожежа, що почалася, якщо її, попри всі старання народу й пожежної команди, не можна було загасити, то ясно, що суд Божий вирішив, щоб будинок не тільки підпалили, а й він згорів цілком, щоб випробувати терпіння друзів Божих і покарати ворогів. Так само слід міркувати про волю благовоління Божого і в усіх інших наших нещастях.

З іншого боку, безгрішність самозбереження доводиться і прикладами мирської досвідченості. Батько, бажаючи дізнатися про успіхи свого сина у вивченні фехтування, дає йому дерев’яну рапіру і велить битися із собою: тут не син повстає проти батька, а ратник протистоїть своєму супротивникові. Так само той, хто намагається загасити пожежу, перемогти свого ворога, вилікувати хворобу, чинить опір не Божественній волі, яка карає нас за неправди наші, а протиставляє себе тій причині (провині), що переслідує його й яку ненавидить Сам Бог: дім підпалено через злість, ненависть або користолюбство. Усі ці спонукання до підпалу винні й грішні: чинити опір їм усякому безперешкодно. Хто лікує хворобу, той не волі Божій чинить опір, а людському стражданню, бо навряд чи трапляється якась хвороба, яка б не була наслідком ненажерливості, нестриманості, неохайності тощо; отже, чинить опір причинам хвороботворним. Так само і той, хто зброєю чинить опір ворогові, опирається не Богові, а тому, хто несправедливо починає війну. У всіх подібних пригодах захищати себе безперешкодно і навіть обов’язково, якщо не виявиться, що з особливих причин така поведінка є неприйнятною для Бога.6Що дивного, коли Божественний Промисел і Його праведний суд вживає злих людей як знаряддя для звершення Його святої волі, коли і самі дияволи виконують цю справу. Як каже святитель Григорій, “звершується це за дивовижним устроєм милості Божої, за яким той самий засіб, який ворог використовує для спокуси нашого серця, щоб занапастити нас, милосердний Творець використовує для виправлення нашого, щоб оживотворити нас “¹¹.У Першій книзі Царств говориться про царя Саула: ІІ сталося другого дня, і напав злий дух від Бога на Саула (1Сам. 18:10). В іншому місці про той самий дух сказано: напав його дух злий, посланий від Господ (1Сам. 16:14). Як же узгодити обидва ці вирази: “злий дух від Бога”, ” злий дух від Господа”? Якщо злий або лукавий дух, то він не Божий дух, а якщо Божий, то він не злий дух. Слова ці самі себе пояснюють: дух цей називається злим або лукавим тому, що він був бажанням розбещеного серця Саулова, він мучив його і душив; духом же Божим або від Бога названий він тому, що був посланий Богом на покарання Саулу за гріхи його. Для зрозумілішого розуміння текстів Святого Письма, подібних до вище зазначених, наводимо пояснення блаженного Августина на біблійний вираз: “праві серцем”. Що означає “праві серцем”, або “праве серце?” На це запитання Августин відповідає: “Праві серцем суть ті, хто не чинить опір Богові. Вникніть, улюблені, і зрозумійте сенс, що полягає у виразі “праве серце”; але для цього необхідно знати: яка різниця між правим і лукавим серцем? Усяка людина, що мимоволі страждає, терпляче переносить усе: образи, печалі, труди, докори, вірячи, що так завгодно Богові, і, подібно до Іова, не дає божевілля Богові, тобто не вимовляє нічого нерозумного про Бога, нібито Бог не знає, що діється й твориться у світі; одного карає, іншому прощає провину та чинить милість; така людина – праве серцем. Навпаки: норовливі, розбещені й нерозумні серцем ті, які про все, що трапилося їм зазнати неприємного або злісного, кажуть: “Ми страждаємо несправедливо”, закидаючи це Богові, з волі Якого вони страждають, або, якщо не наважуються явно приписувати несправедливості Богові, то не вірять у промисел Божий про світ і, таким чином, забирають у Бога світоуправління. “Не може Він робити неправди, – кажуть вони, – проте несправедливо те, що я страждаю, а інший не знає жодного лиха; я знаю, що я грішний, але, правду кажучи, є ж і більші грішники, але вони веселяться, а я страждаю; несправедливо те, що найгірші живуть в усій великій радості й насолоді, а я, хоч і без вад, чи мало в чомусь грішний, живу в великому лихолітті та у повсякденних нападах та кривдах, а це є явною несправедливістю. І то мені добре відомо, що Бог не творить неправди, а неправда існує у світі, тому роблю висновок, що Бог не керує справами людськими і не має про нас Свого промислу”.Неправі серцем, тобто ті, що розпустилися в серці своєму, тримаються трьох хибних думок: 1) або що немає Бога; 2) або що Бог несправедливий, коли Йому все те (про що зазвичай кажуть розбещені) є благовидним, любим, і Він це допускає; 3) або що Бог не керує справами людей і не має жодної турботи або піклування про них. Ці три думки хибні і становлять найбільше нечестя проти Бога. Продовжимо, браття улюблені, нашу мову про правих серцем. Той правий серцем, або в серці своєму, хто в щасті й у нещасті дякує Богові, кажучи словами праведного Іова: Господь дав, Господь і взяв, (як Господь забажав, так і сталося,) нехай буде ім’я Господнє благословенне! (Йов. 1:21). Зауважте, люб’язні брати, щоб ви ніколи не казали: “Це мені диявол зробив”, але все, що трапляється з тобою, і добре, і зле, приписуй Богові своєму, знаючи, що диявол не може нічого, якщо Вищий Бог, що має владу над життям і смертю, не дозволив йому чогось вчинити для твоєї страти або виправлення: страти Бог попускає для нечестивих (безбожників, що свідомо вчиняють проти своєї совісті, явно відкидають істину тощо), виправлення ж – для нечестивих (нечестивих, тих, що свідомо поступають проти своєї совісті, які явно відкидають правду), а нечестивих (нечестивих, які явно відкидають правду, і т. п.), і т. п. п.), виправлення ж попускає для синів, які в чомусь згрішили: б’є ж усякого сина, якого приймає (Євр. 12:6). І ти не сподівайся залишитися без покарання, якщо тільки не думаєш бути відчуженим від Небесної спадщини: б’є ж усякого сина, якого приймає (визнає спадкоємцем). Чи так? Чи всякого? Де ти хотів сховатися від покарання? Усякого б’є неодмінно; ніхто не уникне покарання: хай буде тобі відомо, що Сам Єдинородний Син Божий, який не вчинив жодного гріха, не був виключений з покарання “¹². Чудове це вчення, дійсно гідне воно блаженного Августина.

А оскільки, за міркуванням Августина, ні диявол, ні ніхто з людей нікому іншому не може завдати жодного зла без попущення Божого, у наступній главі розглянемо: що допускає Бог, як допускає, і для чого, і з якої причини відбувається попущення Боже?Глава II. Що, як і чому Божественна воля те чи інше попускаєУ цьому відношенні безліч людей сильно помиляються, змішуючи попущення Боже з попущенням людським. Перше незмірно відрізняється від останнього за причинами свого походження: людське попущення походить від бездіяльності попустителя, яка і слугує безпосередньою причиною появи безлічі зол фізичних і моральних за небажання попередити або присікти їх на самому початку; іноді, втім, походить це попущення через те, що попуститель не мав змоги запобігти якомусь злу. За такого погляду і на попущення Боже у випадках, коли ми, вважаючи свого супротивника лиходієм і винуватцем наших нещасть, мучимо його не тільки словами, а й дією, народжується в душі нашій думка, ніби всезнайний Бог не дивиться на нас і, маючи можливість заборонити, дозволяє наносити нам тяжкі кривди.Для виправлення цієї злочинної думки необхідно розглянути попущення волі Божої в трьох відношеннях: а) з боку бажання Божого попустити що-небудь; б) з боку причини Божого попущення; і в) з боку сприяння волі Божої в скоєнні справи, яку попускають. Для кращого розуміння зазначених сторін попущення Божого необхідно розрізняти два роди зол, що попускаються.Перший рід зол, що охоплює різні прикрощі, тяготи, хвороби, нанесення образ або безчестя, як, наприклад, збідніння, ув’язнення у в’язниці, вигнання (заслання), – усе це не можна навіть назвати у прямому розумінні злом, а лише гіркими ліками, які посилає нам Бог для душевного зцілення. Другий рід зол, званий у власному сенсі злом: це наші гріхи (злочини проти Божих заповідей). Першого роду зло попускає Бог за бажанням Своїм або як страту для нечестивих безбожників, або як міру виправлення для синів (і дочок). Про зло другого роду, тобто про гріхи, не можна сказати, що вчинення їх бажає Бог, але тільки попускає. Усе, що дійсно існує у світі, перебуває в ньому за бажанням і Словом Божим, з волі Якого все існує і сталося, і без Нього ніщо не отримало буття, або дійсного існування (див.: Ін. 1:3). Але гріх не є чимось життєвим (реальним), а тільки примарною протилежністю дійсності, її привидом, тінню, нічим: гріх існує по одному іменуванню недосконалості брехні та лукавства неслухняних Богові, створених Ним істот, розумно вільних; тому гріх і стався спочатку, і нині відбувається проти бажання Божого, не від Бога, за Його, однак, попущенням. Причина попущення гріха ховається до часу в таємниці досконалості й непогрішності Божого світоправління, або Його Промислу. Богу досконало відомо все майбутнє, і Він може не допустити ненависного Йому гріха, але допускає його, бажаючи зі зла зробити добре, з неправого – праве для напоумлення і виправлення людей, щоб вони бачили, які наслідки тягне гріх і щодо того, хто згрішив, і щодо його ближніх, і щодо суспільства. У цьому полягає відмінність попущення Божого від попущення людського, через яке зло або не могло бути попереджене і припинене на початку заходами людськими, або принаймні було небажане вчинення допущеного. Навпаки, в Бозі бачимо і могутність Його не допустити, присікти виконання злого наміру, і водночас волю, яка дозволяє здійснитися тому чи іншому із зол. При цьому народжується питання: навіщо благоволить Бог попускати вчинення гріха, або яка спонукальна причина у Бога до попущення людей на гріх?2Нескінченна благість Божа ніколи б не попустила творитися на землі таким злим беззаконням, якби вона не робила звідси найбільших благ і зроблене через злість не обертала б на спасіння. Бог попустив примножитися братерській заздрості проти неповинного Йосифа, але для якого благодіяння попустив, чи не для порятунку від голодної смерті не тільки його батьків, братів і родичів, а й усього Єгипту? Попустив Бог нечестивому Саулу всіляко озлоблювати лагідного, незлобивого Давида, але чи не для користі самого Давида і всього царства Єврейського (так, для найбільшої користі не тільки їхньої, а й усього роду людського через нащадка Давидова Христа Спасителя нашого)? Попустив Бог кинути в рів до розлючених левів безвинно обмовленого пророка Даниїла; але для чого? – Для піднесення його самого і друзів його на вищий ступінь величі і слави. Але навіщо мені розповідати про численні факти старозавітної історії, коли через попущення Боже первосвященики, фарисеї і старійшини єврейські через заздрість віддали на розп’яття Єдинородного Сина Божого, Іісуса Христа, і це попущення обернулося на спасіння всього роду людського. Таким чином, від кожного попущення відбуваються і відкриваються нам найбільші багатства слави Божої і Його благодіянь кожній людині і всьому роду людському. Звідси – милість Божа і милосердя Його, щедроти, всемогутність і величність, передвідання і Промисел Його; звідси найвища мудрість і правда Його невідомими нам шляхами опромінюють нас і тим самим збуджують багатьох уважних людей до відродження доброчесності, до примноження великотрудних, але праведних подвигів, які нагороджуються у теперішньому житті та майбутньому щедрими нагородами, а також разом із тим ореолом слави.

О, як дивно і велично проявляє себе думка Божественна в повсякденних своїх попущеннях!Нескладно від добра породити добро, але напрочуд зле перетворити на добре; є загальна приказка: “На спокійному морі всяк може бути керманичем”. Невелика мудрість, коли вітер попутний, корабель міцний, море спокійне і матроси корабля знають свою справу, пристань видно, – направити до неї корабель. Але інша річ, коли на морі вирує буря, корабель пошкоджений, хвилі з шумом вливаються на палубу і всередину корабля або коли ніч темна, нічого не видно, пірати оточили судно, екіпаж нечисленний і погано озброєний, і водночас капітан так майстерно розпорядився, що безбідно уник небезпеки; ось це дивовижно: капітан корабля справою довів свою мудрість і свою досвідченість в управлінні кораблем.Подібне помічаємо ми і в світоправлінні Божому: попущення волі Божої, що здається нам таким, що не веде до добра, Бог приводить до найкращого кінця за Своєю невимовною Премудрістю і правдою. Через попущення протизаконних діянь і сумних пригод Бог іноді беззаконників перетворює на найчесніших друзів Своїх; за Божим Промислом, який скеровує все до найкращого завершення, злісні задуми на шкоду того, кого спокушають вони, часто обертаються йому на користь і честь; напади й образи нерідко примножують його сили; найбільші беззаконня нечестивих утверджують багатьох у благочесті й чеснотах і оберігають від погибелі; звідти ж походить, що багато людей, мабуть, уже зовсім занурені в безодню погибелі, але на ділі виявляється, що вони через це саме врятовані. Йосифу кайдани і темниця слугують до почестей і до його найбільшої слави, братерська заздрість принесла йому більше користі, ніж прихильність усього світу; Саулова злість принесла Давиду царський вінець; лев’ячий рів ввів Данила в більшу честь і славу, яких не досягали й царі земні; Христос із хреста ввійшов до раю разом з розбійником, який покаявся, а з гори Оливкової вознісся на небеса і сів по правий бік Бога Отця.Якби Бог не допускав гріхопадінь, і допущених не виправляв, і не справляв би злих діянь на добрі наслідки, то навряд чи могли б ми пізнати притаманну Богові правду, яка карає злих і нагороджує праведних. Але через таке попущення злих діянь ми навчаємося пізнавати користь від дослідження самих попущень і переконуємося, якими дивовижними шляхами Бог з найбільших зол виробляє незліченну безліч добра. Про це вельми розумно висловився знаменитий вчений Боецій¹³: “Відомий порядок Божественного управління завжди досягає своїх цілей; бо якщо іноді що-небудь і ухилиться від Божественного встановлення вбік, то хоча іншим шляхом, воно все ж прямує до передбаченої мети, щоб ніщо не виявилося нерозумним в управлінні Промислу. Хоча й незручно людині осягати обмеженим розумом і висловлюватися слабким словом про найбільші та незліченні діяння необмеженого і всемогутнього Божества, але для нас достатньо упевнитися, що Бог є Творець і Промислитель усього сущого, і Він сам усе спрямовує якнайкраще до досягнення найбільшого добра. А тому, якщо розсудливо вдивимося в різноманітні явища природи й устрій людських суспільств, то нічого не знайдемо злого (у власному сенсі) і нерозумного в порядку вищого управління світом “¹⁴. Отже, існують численні причини попущень Божих, приклади яких ми навели на початку цього розділу.2Вище було передбачено розглянути попущення Боже з трьох боків: а) волю, що попущає, б) причини попущення і в) волю, що сприяє здійсненню попущеного. До розгляду цієї третьої сторони попущення Божого тепер і приступимо.Предвічний Бог ще перед усіма віками передбачив усе те, що Він згодом часів мав намір привести у виконання. Тоді ж Він знав і передбачав не тільки найсправедливіші причини попущень зла у світі, а й мав на те всевільну волю як попустити, так і сприяти здійсненню дозволеної дії. У богословів зазначена істина ясно і точно виражається словами: “Бог є помічником усьому істинно (не мрійливо) буваючому й існуючому”. Нічого у світі не буває і не здійснюється без допомоги першої і найвищої причини (волі Триєдиного Божества).Отже, якщо все, що попускає Бог, встановлене Ним від віків до попущення за найсправедливішими причинами, і Сам Бог благоволить бути невидимим помічником вчинення (зовнішньої сторони) попущеного діяння, то навіщо ми виливаємо на Бога і людей сумні й порожні скарги, навіщо часто обмовляємо й заперечуємо Промисел Божий і найсправедливіші причини Божого попущення? Чому не краще і справедливіше все неприємне і болісне, що трапилося з нами, приписувати з покірністю волі Божій і Його попущенню для нашого виправлення? Знаючи, по-перше, що попущення Божі бувають не без причин справедливих, по-друге, що вся сила і все найкраще міститься в тому Божому про нас намірі, з яким зроблено попущення і якому чинити опір не варто, – ми зобов’язані тим більше озирнутися й виправити себе каяттям перед Богом у своїх похибках. У попущеннях Божих чи добра воля, чи зла вона, але працює Богові, і з яким би не було наміром вона працювала, врешті-решт все відбувається для досягнення найкращих цілей.

Справді, святі, які догодили Богові, все те, що траплялося з ними в житті, приємне чи неприємне, приписували волі, дії Божій, бо вони не звертали уваги на чужі гріхи, але всі вчинки людські розглядали як Божий дар або Боже попущення за свої гріхи. Святі міркували так: всеблагий Бог ніколи б не попустив нічого злого, якби не знав, що звідси Він зробить численні великі благодіяння. Подібну думку висловив і блаженний Августин: “Бог визнав за краще зле перетворювати на добре, ніж зовсім не попускати зла. Тому що Бог, будучи всеблагим, жодним чином не допустив би зла в справах Своїх, якби Він не був настільки всемогутнім і благим, щоб не міг від зла зробити благе, добре “¹⁵. Справедливо говорив учитель Феофіл¹⁶: “Бог незбагненно втручається в наші омани і в наші гріхи не для похвали їх або співучасті в них, але зневажаючи їх, ненавидячи і виправляючи їх; Бог виробляє зі зла багато доброго, подібно до того, як би Він вогонь перетворив на воду”. Тут треба згадати і про іншу його настанову: “Усі, хто ображає нас у будь-який спосіб, – кожний із них поєднує в собі нібито дві особи, одна діє свідомо, інша – несвідомо: по-перше, він бажає через злу прихильність діяти проти нас вороже: з наміром образити нашу особу, позбавити майна і т. д.., хоча в цьому намірі своєму і не завжди встигає; при успіху ж своєму, через попущення Боже, робиться вона несвідомо другою особою, яка діє як знаряддя в руках Божих, карає або виправляє нашу поведінку, і тим самим несвідомо служить Богові”. Такими несвідомими служителями Божими були відомі в історії: Навуходоносор¹⁷, Аттіла¹⁸, Тотіла¹⁹, Тамерлан²⁰ та інші бичі Божі; такими ж є Веспасіан і син його Тит, які заради слави й поширення Римської імперії намагалися знищити євреїв, але обманулися. Дійсно, вони були мучителями і сильними воїнами – знаряддям гніву Божого на народ неправедний. Євреї не могли досягти спокою і щастя на землі не інакше, як за допомоги терм Неронових. Але щоб ясніше викласти читачам зазначене тут пояснення попущення Божого, нехай буде нам дозволено торкнутися деяких досліджень і суджень.3Дозволь запитати тебе, улюблений брате християнине, який вельми часто оголошує небо і землю своїми скорботними скаргами. Скажи мені, що тебе ображає: чи воля (намір) кривдника, чи тільки його влада (можливість здійснити намір), чи і те, і те? Ти відповідаєш: мене ображає і те й інше. У відповідь на це скажу тобі, що ні воля зловмисна, ні приведення її до виконання (влада) не можуть завдати тобі образи: злий намір (воля) без влади мізерний і ніякої шкоди тобі не завдає, а приведення наміру до виконання залежить від попущення, тобто від волі Божої, яка справедлива і свята. Тобі відомо, що всяка влада від Бога, навіщо ж ти журишся і скаржишся на кривдника за те, що він зробив тобі не що інше, як тільки попущене йому Богом, інакше б він не міг образити тебе без Божого попущення. Скажеш: противник завдав мені найбільшої образи. Скажи, яку, бо за гріхи твої тебе карає Бог, або вчить терпіння, або примножує твою нагороду за безневинну образу, – і ти вважаєш себе скривдженим? Цю лукаву людину, скажеш, і її злісну волю я ненавиджу. Але ти завжди звертаєш свою увагу на діяння інших людей, а я раджу тобі краще звернути погляд свій до Бога і до своєї совісті, безпристрасного внутрішнього ока. Воля людська, хоча вона і зла, і нечестива, що ж вона могла тобі зробити, у чому її успіх? Ти не стільки шкодуєш про те, що твій супротивник хотів тобі нашкодити, скільки про те, що він пошкодив і що міг пошкодити? Від кого ж це сталося і чому він міг тобі шкодити, чи не за владою і волею Божою; а якщо за владою і волею Божою, – то завжди за судьбами праведними, гідними і святими. Отже, ти або замовкни, або зверни свої скарги до Божественного попущення, і це останнє твердо запам’ятай у душі своїй, що ніколи Бог не попустить, щоб чужа зла воля могла заподіяти тобі хоч би яке зло, що не послужило б тобі на користь, якщо тільки ти сам собі самому не зашкодиш. І хто може зробити нам зло, якщо ми будемо ревнителями всього доброго? Прекрасно сказав блаженний Августин: “Не бійся ворога, він настільки сильний зашкодити, наскільки отримав для того влади від Бога. Того ж бійся, Який сильний стільки зробити, скільки захоче, і Який нічого несправедливого не робить, але що Він робить, то все – справедливо; а якщо що-небудь, на нашу думку, здавалося б несправедливим, то, якщо безсумнівно, що воно сталося з волі Божої, вір, воно – справедливо і істинно. Спитаєш: якщо хто вбив невинну людину, справедливо він вчинив чи несправедливо? Немає сумніву, що це несправедливо і гідно страти. Чому ж Бог, запитаєш знову, попустив таку несправедливість? Ти хочеш вести суперечку з Богом перш, ніж став гідним запитувати Бога: з якої причини, Боже, Ти попустив це? Наміри Божі про те або причини Його попущення не можу тобі, люб’язний мій, прямо пояснити через неосяжність Премудрості Божої розумом людським; але тільки стверджую, що той, хто вбив невинну людину, діяв несправедливо, і що цього вбивства не було б, якби Бог не попустив його з невідомої нам праведної причини. Говорячи іншими словами: вбивця вчинив справу несправедливу, що вимагає страти; але попущення Боже – праведне і премудре з причини праведної, але від нас прихованої до часу “²¹.

Подібним чином розглядає блаженний Августин справу про вбивство Христа, нашого Спасителя. “Іуда, беззаконний зрадник Христовий, і гонителі Христові – всі беззаконники, всі нечестивці, всі несправедливці, всі загиблі; проте ж Отець Сина Свого не пощадив, але віддав Його (попустив вбити Його) за спасіння всіх нас. Ось таємнича причина попущення Божого на вбивство Єдинородного Свого Сина законозлочинцями, – причина на той час незрозуміла. Поміркуй сам, люб’язний мій, якщо можеш, усяку подібну справу, відокрем обидві її сторони (законозлочинця, який чинить злу справу, від Бога, який дає згоду на попущення), з’ясуй потім; виконай перед Господом твої обіцянки, які ти висловив перед Ним (див.: Пс. 75:12). Розглянь, що зробив тобі нечестивий, що – праведний? Той захотів навмисне зробити зло, усвідомлюючи свою неправду; цей попустив здійснитися зловмисництву, і попустив справедливо для того, щоб воля нечестивого загинула, а праведне попущення прославилося. Не дивуйся ж, що Бог попускає чинитися злу: Він попускає це за праведним Своїм судом, попускає мірою, числом і вагою. У Нього немає неправди, ти сам тільки цілком віддайся Йому, довірся Йому “²².Для заспокоєння себе відомий один тільки вірний засіб: коли тебе хтось образив або скривдив, не звертай уваги на злість кривдника, а звернися до правосудного Бога, що дозволив скривдити тебе твоєму супротивникові, і не відплачуй йому злом за скоєне зло, адже його попустив Бог для досягнення цілей добрих і справедливих, хоча й невідомих тобі до часу. Цього звичаю дотримувалися всі святі угодники Божі: вони не дошукувалися, хто і за що їх образив, але завжди звертали серця свої до Бога, смиренно визнаючи справедливість Божого попущення. І тому вони вважали нанесені їм образи за благодіяння для себе, а своїх супротивників – за благодійників, кажучи: ось наші справжні благодійники, вони не лестять нам; ті ж, які хвалять і величають нас в очі, лестять нам – шкодять нашому внутрішньому вдосконаленню. Тому святі свій уявний погляд завжди звертали до Бога, у всякій справі покладалися на Промисел Божий і всього доброго очікували від Бога.З іншого боку, звідси ж видно, що гріх, вчинений проти ближнього з Божого попущення, не заслуговує на жодне пом’якшення провини грішника тому тільки, що його протизаконне діяння дало Богові привід створити від зла більше добро; бо для добра, яке сталося, подано тільки привід тому, хто згрішив, і не від себе, а через багатство Божественної доброти; намір же у того, хто згрішив, був злий і залишився злим. Так, наприклад, якби хтось із лиходіїв, підклавши вогонь під хатину бідняка через злість на нього, спалив її, а добра і заможна людина, зі свого співчуття до бідняка, побудувала йому на місці згорілої хатини кращий дім, то і в такому разі не применшували б провину палія ні малоцінність підпаленої хатини, ні добро, зроблене бідняку у зв’язку з підпалом і втратою ним хатини.Для кращого розуміння сокровенних і незбагненних доль Божих і Його Промислу поговоримо про це в наступній главі.Глава III. Про те, як із незбагненних судів Божих ми можемо дізнаватися Його святу волюПротягом усього життя ми повинні часто повторювати вислів царственого пророка. Твоя справедливість немов гори Божі, Твої суди безодня велика (див.: Пс. 35:7), безодня вельми велика; безмежно велика! На цю безодню колись наче перстом вказували два біблійних почесних служителя єгипетського царя Фараона: виночерпій і хлібодар. Обидва одного царя служителі, обидва впали в немилість царя, обох віддано під арешт і посаджено до в’язниці за тяжку провину, на обох розгнівався цар; і про них обох згадав він під час придворного бенкету, обох міг би він і помилувати, якби це було до вподоби Божій правді, або ж засудити на страту за рівної їхньої вини; однак одного засудив на безчесну страту, а другого помилував і відправив на колишнє місце служіння: хлібодара велів повісити і віддати на поживу хижим воронам, а виночерпій знову стояв перед царським столом (див. Бут. 40). Такі долі Божі: одних Він за праведним Своїм судом видаляє від Свого обличчя, інших удостоює Свого споглядання за великою Своєю милістю. І хто може дослідити великі справи Його? Хто може виміряти силу величі Його? і хто може також виректи милості Його? – каже син Сирахів (Сир. 18:3-4).1Наскільки потаємні й незбагненні долі Божі про Навуходоносора, царя Вавилонського, і про фараона, який не знав Йосифа (див.: Вих. 1:18), і про яких справедливо сказав блаженний Августин: “Одного (Навуходоносора) за незліченні його нечестя Бог покарав, а відтак він привів його до спасенного й вельми корисного покаяння (виправлення себе). Натомість фараон озлобився, незважаючи на кари Божі, знехтував ними і загинув у Червоному морі з усім своїм військом; обидва вони були – люди; обидва царі язичницькі, обидва були покарані. Чому ж неоднаковий кінець отримали? Один зрозумів караючу руку Божу, зітхнув перед Богом і виправив свою поведінку; інший не послухався сповіщеної йому волі Божої, залишився у своїй гріховній завзятості – і загинув”.

Ось інший приклад незбагненності суду Божого. Один із найкращих царів іудейських був Аса, який чинив добро перед Богом і зміцнив своє царство, скинув ідолів по всій землі Іудейській, винищив ідолопоклонство, цю гидоту перших царів у коліні Іудовому та Веніаміновому, поклав край поклонінню висотам і дібровам. Однак цей славний цар, який довгий час похвально царював, був тридцять років прикладом благочестивих царів, наприкінці свого царювання втратив колишню славу свою. Він ув’язнив пророка Ананію, який викривав його в поганих вчинках, стратив багатьох невинних громадян і, нарешті, захворівши, не звернувся до Бога з покаянням у своїх гріхах і з молитвою про своє зцілення, але вдався до лікарів і знахарів. О, як змінився він на гірше, як не схожі останні його діяння на перші! Спочатку будучи царем правди, став самовпевненим неслухняним до волі Божої, оголошеної йому через пророка (див.: 2 Хронік 15-16). Навпаки, найбеззаконніший і найнечестивіший Манассія довів народ іудейський до тієї міри нечестя, що він став гіршим за ті народи, які Бог винищив з лиця синів Ізраїлевих, пізнав у своєму нещасті тяжіння руки Божої, що тяжіла над ним, навернувся до Бога, покаявся в своєму нечесті та здобув прощення й милість Божу (див.: 2 Хронік. 33:9). О Боже, суди Твої – безодня велика, безодня без міри глибока!2Саул і Давид – перші царі народу ізраїльського, як вони дивовижні за відмінністю над ними суду Божого! Обидва вони були спочатку гідні похвали, обидва тяжко грішили зі спокусою для всього царства, обидва зазнали тяжких покарань, але як по-різному подіяли на них ці покарання! Саул відкинув у своєму нечесті й тяжко помер; Давид перетворив покарання на ліки для себе й виявився улюбленим обранцем Божим. Тут недоречні питання: чому це і для чого? Такі запитання виникають через спокусу духа злоби і багатьох згубили: що, чи справді сказав Бог: не їжте плодів ні з якого дерева в райському саду? – запитав колись найхитріший з усіх звірів жінку (Єву) (див.: Бут. 3:1). На це запитання Єві слід було б відповідати лукавому звірові: ми знаємо, що Бог заповідав нам не їсти плодів з одного тільки дерева пізнання добра і зла, але чому і для чого Він заповідав це, того ми не повинні питати в Бога: Бо хто пізнав розум Господній? Або хто був порадником Йому? Або хто дав Йому наперед, щоб Він повинен був віддати? Бо все із Нього, Ним і до Нього (Рим. 11:34-36). Думаю, знайдуться ті, хто стверджує, що не забороняється іноді запитати про причину тієї чи іншої заповіді. У кого запитати, як не у Бога, Якому одному відомо, що добре або що тільки дозволено? Якщо слуга у свого пана або підлеглий у свого начальника вимагає пояснити йому причину свого наказу або якогось розпорядження, то перший вважатиме це за образу собі, а другий – за бунт і непокору. Ти ж насмілюєшся на велику зухвалість проти Бога. Крім Його святої волі немає іншої причини у Промислу Божого, подібно до того як би і зовсім її не існувало.Настільки незрозуміло, дивно і це: самаритяни охоче повірили словам Господа й благали Його залишитися в них (див.: Ін. 4:39-41); маловірні гергесіяни, навпаки, просили Господа скоріше піти від них (див.: Мф. 8:34). Невірні іудеї ні словами, ні ділами, ні знаменнями і чудесами Господа не схаменулися і не увірували в істину Його Божественного посланництва: суди Твої, Господи, – безодня велика!Іуліан Александрійський²³, святий мученик, через хворобу ніг не міг ходити, і його принесли двоє його служителів на судилище гонителів християнства. Один зі слуг був християнином, але відрікся на судилищі як від Христа, так і від свого пана і загинув у мерзенному ідолопоклонстві; інший із них, на ім’я Евн, не зрадив ні Бога, ні свого пана і залишився у вірі Христовій непохитним. Обох сповідників Христових спочатку посадили на верблюдів і водили містом Александрії з безчестям і наругою, потім піддали немилосердному побиттю, а наостанок кинули живими на запалене вогнище, де в доброму сповіді віддали душі свої Богові. Дивлячись на їхні муки, один із присутніх при цьому воїнів на ім’я Веса, співчуваючи невинним мученикам, почав вмовляти народ і вгамовувати його від буйства. Його привели на суд, застерегли, що він теж сповідує віру Христову, і за ухвалою судді засудили до смертної кари: кат відрубав йому голову; у такий спосіб він здобув мученицький вінець замість служителя-християнина, який відкинув Христа.Святий Афанасій, архієпископ Александрійський, описує в “Діяннях Антонія Великого “²⁴ таку подію: двоє ченців здійснили подорож відвідати святого Антонія в його пустелі. Але, йдучи безводною спекотною пустелею, вони зовсім знесилилися від спраги, і один із них помер, а інший перебував при смерті. Святий Антоній, перебуваючи від них далеко, за кілька миль, сидячи у своєму монастирі на камені, поспішно кличе двох своїх ченців і каже їм: “Якнайскоріше біжіть туди-то в пустелю, захопивши із собою посудину води; бо один із двох братів, які йдуть до нас, уже помер від спраги, а інший ще дихає, але вельми страждає й ослаб; якщо забаритеся, то й іншого не застанете в живих: це відкрив мені Бог, коли я стояв на молитві”. Отримавши наказ, послані негайно вирушили в дорогу: знайшовши мандрівників, тіло померлого поховали, іншого, освіживши водою і підкріпивши їжею, привели з собою до святого Антонія. При цьому описі Афанасій розсудливо зауважує, що хто-небудь може запитати при цьому: а навіщо святий Антоній не послав своїх ченців раніше для спасіння мандрівників, ще до смерті одного з них? Таке питання воістину непристойне для християнина, тому що це не було справою святого Антонія, але це був суд Божий: Сам Бог виголосив Свій праведний вирок над вмираючим і над спраглим – живим; Він же відкрив Свою волю святому Антонію про спасіння мандрівника.

Антоній Великий, розмірковуючи і дивуючись потаємним і недовідомим таємницям Божим, воззвав смиренно до Бога: “О Господи, Боже мій! Тобі буває благоугодно іноді дарувати довголітнє життя людям, мабуть, марним і зануреним у безодню беззаконь, а іноді передчасно позбавляєш життя людей, вельми корисних для блага суспільства: одні, мало згрішивші, страчені Тобою тяжко; інші, навпаки, живуть собі без жодних скорбот, щасливо, і через це отримують нахабство скоювати злочини: вилазять їм очі від жиру (Пс. 72:7)”. Під час цих роздумів Антоній чує голос: “Будь уважний до самого себе: те, про що ти розмірковуєш, є суд Божий, і ти його не досліджуй і не випробовуй”.Які то величні діла Твої, Господи, дуже глибокі думки Твої, нерозумна людина не знає, а недоумок не зрозуміє того! (див.: Пс. 91:6-7). Воістину Ти Бог сокровенний (не осяжний розумом Твого творіння). 1117 року, коли в усій Італії був землетрус, оповідає Рогерій²⁵, дехто з мешканців міста Медіолана зібрався в одному домі у справі про виправлення громадських потреб; раптом чути з подвір’я голос, який кличе на ім’я одного з тих, хто був у цьому домі, щоб він вийшов. Той дивувався, хто кличе і навіщо, а тому зволікав виходити. Несподівано хтось невідомий наблизився до дверей, просив, щоб покликаний скоріше вийшов. Тільки-но викликаний відступив на кілька кроків від будинку, будинок падає і під його руїнами гинуть усі, хто був усередині. Питається, чому один тільки з тих, хто перебував у будинку, врятований, а всі інші загинули?Суди Господні – велика безодня! Хто не бачить ясно в цій події стародавніх чудес, що відбулися? Так вивів Ангел Господній Лота з його дітьми з Содому, а всіх інших жителів залишив на жертву вогню. Таким же чудесним чином збережено неушкодженими і багато інших людей, які перебували разом із безліччю тих, хто загинув від будь-якої причини, що спричинила загальне лихо, загальну згубу.У 1597 році в Сицилії жив на місці, що носило назву “Царська Гора”, наполегливий, неслухняний чоловік і вів життя розпусне; знайомий йому благочестивий чернець багато разів перестерігав його виправитися й відстати від мерзенного богопротилежного життя, але він перебував у своїй жорстокості, вільнодумстві та безвір’ї і залишався невиправним. Минуло небагато днів після умовляння його востаннє, загинув він в обіймах непотрібної жінки на її ліжку, будучи проколотий ненавмисно багнетом. Там же інший беззаконник, подібно до першого, багато років проживши в непотрібстві з безчесною жінкою, почувши про загибель свого друга, залишив беззаконне співжиття, ставши цнотливим через покарання й загибель першого грішника, і решту шістдесят років свого життя перебував у сердечному каятті за свої гріхи. Що сказати про все це, окрім справедливого вислову: суди Твої, Господи, – безодня велика і невимірна!3Для божественного апостола Павла було дивним і вельми дивовижним визначення Боже про двох близнюків Ревеки – Ісава та Якова, бо коли вони ще не народилися і не зробили нічого доброго чи злого, чому можна було б віддати перевагу одному з них перед іншим, Бог уже сказав заздалегідь:Якова Я полюбив, а Ісава зненавидів. Що ж скажемо? Невже не правда у Бога? Зовсім ні. А ти хто, чоловіче, що сперечаєшся з Богом? Чи скаже витвір своєму творцеві: навіщо ти мене так зробив? Хіба не має влади гончар над глиною, щоб з тієї самої суміші зробити один сосуд для почесного, а другий для непочесного вжитку? (Рим. 9:11-14,20-21).Невже між гончарем і глиною менше відмінності, ніж між Богом і людиною, нікчемним хробаком? Хто ж наважиться сказати Богові: навіщо Ти, Господи, так робиш?Святий Дорофей²⁶ розповідає: “Одного разу прибув до міської пристані корабель із полоненими, яких мали продати. На пристані зібралося багато покупців. У тому місті жила одна багата, вельми доброчесна і благочестива дівчина; вона дуже зраділа довгоочікуваній нею можливості купити собі служницю – покоївку, яку вона щиро хотіла навчити доброї моралі і пристойних жіночій статі занять. Вона підходить до продавця невільниць, у якого були дві юні дівчинки, одну бере до себе, сплативши за неї гроші за договором із продавцем. Не встигла вона відійти, як до продавця підходить безчесна, розпусна жінка, утримувачка “будинку терпимості”, і за невелику ціну купує в того самого торговця іншу з тих двох, які були в нього, дівчаток і веде її до себе в співмешканці для відомої експлуатації “²⁷. Ось яка нерівна доля цих двох молоденьких дівчаток. Хто в цій події досліджує глибину й таємничість доль Божих? Обидві з дитинства невинні дівчатка, обидві продані, обидві не знали ні свого майбутнього життя, ні своєї долі, обидві отримали добре виховання – зберегли б його благодатні плоди все своє життя: але одна віддана до наставниці доброї моралі, християнського життя і скористалася її настановами – сама стала доброю християнкою, наслідувачкою Ангелів; інша, навпаки, потрапила до школи мерзоти й розпусти до вчительки брехні, спокуси та всієї мерзоти, і сама залюбки послідувала за прикладом своєї пані та зробилася користю диявола, хоча могла б інакше влаштувати своє життя, якби потрапила до кращої наставниці. Але долі Твої, Боже, – безодня велика!

Подібне, – мало відмінне від попереднього, – знайшов і дізнався Григорій Великий у колі своїх родичів. У цього найсвятішого чоловіка було три тітки: Еміліана, Тарсілла і Гордіана, які присвятили своє життя Христу, вступивши в жіночий монастир; дві з них непорушно зберігали свої обітниці, до кінця життя з честю перебуваючи в дівоцтві²⁸. Третя, Гордіана, не слухаючи жодних повчань і не підкоряючись чернечій владі, розірвала своє спілкування зі святими сестрами і віддалилася від них у світське життя, зваблена марною своєю сладострастю: суди Твої, Боже, – безодня велика! Бог високий могутністю Своєю, все утримує міццю Своєю, – і хто знайдеться такий, як Він, сильний? Хто дорогу Його Йому вказувати буде? І хто скаже: Ти кривду зробив? (див.: Йов. 36:22-23)? Розсудливо і вельми обережно в цьому відношенні висловився царствений пророк, говорячи про себе Богові: я немов бидло й не знаю, я перед Тобою худобою став!… (Пс. 72:22), іншими словами: “Твоїх доль не випробовую я, о Боже, я нікчемний перед Тобою, як і інші тварини, моя справа – слухати Твій голос і коритися своєму Господеві, але не досліджувати Твої діла я призначений”. Це ще не диво, що Давид, який з дитинства пас худобу і не займався вищими науками, розумів себе і судив про себе так скромно за добротою свого серця і за навіюванням Божим. Але самі Серафими, вищі духи – служителі Божі, так само чинять перед Богом; бо коли Слово Господнє оголосило небеса і землю про відкидання Богом іудеїв, тоді шестикрилі Серафими двома крилами кожен закривав обличчя своє, і двома закривав ноги, і за допомогою двох літав, виявляючи, що вони своїм розумом не можуть здійнятися до тієї висоти, на якій здійснюються дивовижні й незбагненні справи Божі. Жоден розум створіння не осягає Божественних доль Всемогутнього Творця свого: для них достатньо знати й бути переконаними, що Трисвятий Бог святий, і сповідувати один перед одним невимовні Його Божественні досконалості, взиваючи до нього: Святий, Святий, Святий Господь Саваоф, сповнені небеса та земля безмежною славою Його (видіння пророка Ісаї) (порівн.: Іс. 6:2-3). Потрійно Святий Бог: Святий у Собі Самому, Святий у судах Своїх, Святий у справах Своїх! Якщо небесні розумні духи так упокорюються і сповідують незбагненність Божественної Таємниці, то тим паче нам, слабкій перстині земній, хоча й тим, що отримали за даром Божим “подих життя і слово розуму”, пристойно сповідуватися перед Богом, взиваючи: “Господь справедливий на кожній дорозі Своїй, і милостивий у всіх Своїх учинках (Пс. 144:17). Блаженний Августин залишив нам велику втіху своїм висловом: “Бог може декого спасти і без їхніх добрих справ, бо Він Сам добрий; не може Він нікого згубити, тому що Сам праведний “²⁹.4Часто ми бачимо у всесвіті дивовижні зміни і несподівані події; у нас є достатньо предметів, про кожен з яких можемо сказати: побачимо, чим це скінчиться. Іноді і з нами самими трапляється що-небудь дивовижне, і ми марно нарікаємо і говоримо: не думав і не гадав я, щоб це так сталося. Бідні ми невігласи в передбаченні майбутніх подій; і про події, що відбуваються нині, ми насилу розуміємо їхню причину, окрім однієї з них, і до того ж причини істинної і безсумнівної: трапилося те або інше, бо так було завгодно Богові влаштувати або допустити за Його премудрим, невідомим для нас, але завжди праведним і благим Промислом: Бо ваші думки не Мої це думки, а дороги Мої то не ваші дороги, говорить Господь. Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої за ваші думки. (Іс. 55:8-9).Святий Григорій сказав: “Досліджувати потаємні причини доль Божих є не що інше, як тільки протиставлення нашої гріховної гордості порадам або визначенням Його”. Наш обов’язок, наша справа – за всякої незвичайної події повторювати слова святого Павла: О, глибина багатства і премудрості і розуму Божого! Які незбагненні суди Його і недосліджені путі Його! (Рим. 11:33). У земному нашому житті ми багато чого ніколи не осягнемо розумом. Досить для нас знати, переконатися і безсумнівно вірити, що Бог справедливий, і в останній Судний день не знайдеться жодного з підсудних, який би сказав щось інше Господу, окрім слів: “Ти праведний, Господи, і прямі Твої присуди” (Пс. 118:137). Колись цар Давид, бачачи нечестивих щасливців світу, які своїм прикладом тягнуть за собою декого з народу Божого, захотів зрозуміти Божу долю; довго він міркував про це, але, не домігшись у тому успіху, смиренно зізнався: та трудне воно в очах моїх, аж прийшов я в Божу святиню, і кінець їхній побачив (Пс. 72:16-17). Повинно до майбутнього кращого життя відкласти нам більш повне розуміння незбагненних у нинішньому житті доль і останнього їхнього кінця найвищої Премудрості Божої!

Отже, припинимо і ми міркувати про предмети, нам невідомі. Хвилі безмежного океану Найвищого Розуму, що безперестанку обертаються і повертаються, висхідні й низхідні, перевершують швидкодумство всякої мудрості, не тільки людської, а й ангельської, і як же могли б ми збагнути кінцеві причини найглибших Божественних доль? Хто може осягнути Боже напередвизначення: навіщо цей народився в язичництві, інший – у християнстві, чому євангельська проповідь у багатьох країнах стала відома доволі пізно, а тому багато тисяч людей загинули, втрачаючи можливість спастися через Христове вчення, тоді як в інших країнах воно стало відомим доволі скоро? Чому одна держава наповнена єретиками, інша вільна від усіх вад неправовір’я і в ній сильно вкоренилося благочестя, чому покарання Боже одних минає до часу, а інших – спіткає, навіщо іноді безневинні в злочині віддаються під суд, звинувачуються й гинуть, а гріхи деяких людей відлунюють на їхніх дітях і їхніх нащадках? Чому хрестові походи, в яких брали участь багато государів, принців і князів, докладаючи всіх своїх старань для визволення Палестини і Гробу Господнього з рук невірних, залишилися марними, не досягли бажаної мети?Не станемо повторювати запитань: чому Бог надав можливість покаяння Адаму, а не Люциферу (Світлоносцю); навіщо Іісус Христос змилостивився над занепалим апостолом Петром і подивився на нього, а не на Іуду? Навіщо один помирає в дитинстві, інший доживає до глибокої старості? Навіщо один, мало згрішивши в чому-небудь, гине без покаяння; інший же, тривалий час перебуваючи загрузлим у тяжких беззаконнях, нарешті виправляється і отримує кончину, гідну християнина?Навіщо один потопає в багатстві й розкоші, інший не має ні шматка хліба, ні копійки грошей? Неспокійний і надмірно цікавий розум! Навіщо тобі дошукуватися до цього? Торкаючись вогню Божественних доль, ти розтанеш; піднімаючись на неприступну гору Божественного Провидіння і Промислу, ти впадеш і будеш кружляти так само, як нічні метелики й комарі кружляють уночі біля свічки, доки не згорять; так і розум людський прагне зухвало проникнути в таємниці незбагненного полум’я Божественного. Нам, смертним людям, не можна прямо дивитися на справи Пресвітлого Сонця, маючи очі летючої миші: сокровенні таємниці Божі для нас – незбагненні в теперішньому житті. Жоден зі смертних не знайшовся взяти в Того, Хто сидить на престолі, книгу, написану всередині й ззовні, розкрити її та прочитати, окрім лева з коліна Іудина, коріння Давида – переможця смерті. Книга ця – книга доль Божественних, всередині – Його передбачення, ззовні – Його Промисел про всесвіт. (Одкр. 5:1; див.: 5,5) Предвічний, Всепремудрий Бог усе розташував мірою, числом і вагою; силі й волі Його хто противитися може? (Прем. 11:21; пор.: Ездр. 4). Чому ж ми, нікчемні, хизуємося своєю гордістю і зухвало намагаємося зважити вагу вогню, виміряти швидкість руху вітру або повернути минулий день? Досить для нас вірити, що причина всіх причин – воля Божа, і хто шукає більшої сили і влади, той не знає сутності Божої. Усяку причину впізнають за залежністю її від іншої, так складається низка причин, підпорядкованих одна іншій, і та причина, яка, за буттям своїм, не була наслідком попередньої, є першою причиною, причиною всіх причин. Але перед Богом і Його найсвятішою волею нічого не існувало, не передувало Богові, а тому причиною всіх причин є один тільки Предвічний, найміцніший і безсмертний Бог, що у Святій Трійці прославляється. Чого ж ти більше дошукуєшся? Бог попустив, Бог захотів, Бог створив усе. За справедливим і богомудрим висловом Сальвіана³⁰: “Для нас найдосконалішою правдою має бути воля Божа, найвищою мудрістю – доброзичливе й спокійне дотримання вказівок Божественної волі й Божого Промислу”.Глава IV. Про те, як ми можемо впізнати в усіх ділах і явленнях волю ГосподнюРізною є влада в різних установах: у школі – присутніми учнями; у домі, що складається з сім’ї та служителів; у монастирі – з братії; у військовому таборі, зібраному з окремих полків, батальйонів та інших окремих частин. Але в кожній із названих установ і подібних до них є один і той самий початок до досягнення благоустрою та добробуту: це – покірність підлеглих своїм старійшинам, наставникам і начальникам, покірність, що приводить різні окремі волі підлеглих до єдності, до гармонії, що виражається у владі, що організовує окремі волі до узгодженої їхньої дії. Худо стане керувати воєначальник, якщо він не вміє керувати і розсудливо утримувати своїх підлеглих у беззаперечній покорі закону і у виконанні ними наказів або розпоряджень. Навпаки, там усе йде успішно і досягає наміченої мети, де, наприклад, у домі – домоправитель, у монастирях – наставник братії, в училищах – учитель, у полках – воєначальник веде всіх доручених йому осіб своїм розсудливим повчанням, прикладом, словом або навіть одним помахом руки до досягнення доброго кінця на свій розсуд.

Як воїн зобов’язаний бути в усьому слухняним своєму командирові, слідувати його прикладу і бути готовим виконати кожен наказ, так кожен істинний християнин повинен усім життям своїм перебувати ніби під рукою і під словом Божим. Усе те, що завгодно Богові зробити з нами, до чого Він нас призначить, що накаже, – в усьому тому повинні ми беззаперечно коритися Його святійшій волі. Нехай буде у всіх нас, християн, єдина відповідь на заклик, звернений до нас Богом у Святому Письмі: “Ось я прийшов із звоєм книжки, про мене написаної” (йдеться про Христа Спасителя): “Твою волю чинити, мій Боже, я хочу, і Закон Твій у мене в серці.” (Пс. 39:8-9), у пам’яті, у розумі, у волі моїй (нехай скаже кожен із нас за прикладом нашого Спасителя): воля Твоя, о Боже, для мене краща за всі накази, виконання її – найбільше для мене благо.У Савла, після того як, вражений незвичайним світлом небесним, упав, він на землю і почув голос: Савле, Савле, що ти гнаєш Мене? – першим було запитання: Господи, що повелиш мені робити? (Діян. 9:4-6). Це запитання нехай буде щодня повторюватися при всякому нашому непорозумінні, як вчинити в тій чи іншій події: “Господи! Що повелиш мені робити? Яка про це воля Твоя, всеблагий Іісусе? Відкрий її мені яким Тобі завгодно знаком, щоб я зрозумів Її, чи то добрим словом, чи то порадою, чи то іншим якимось одкровенням. Охоче дослухаюся я до Твого благого зволення, молитовно навіяного мені Тобою”.На запитання про те, яким способом можемо ми пізнавати волю Божу у всяких справах, відповімо вказівкою на деякі встановлення, або положення, через які ясно відкривається воля Божа; назвемо їх для стислості заповідями.Заповідь перша, або Положення, що сприяє пізнанню волі БожоїУсе те, що відволікає нас від Бога, суперечить волі Божій; усе ж, що приводить нас до Бога, відповідає волі Божій: Бо воля Божа є святість ваша, щоб ви стримувалися від блуду (1Сол. 4:3), не тільки від блуду тілесного, а й від усякої омани, тим паче – протизаконної. Хто відчує в собі таку оману, повинен сказати самому собі: ця справа, яку я починаю, ця дружба, це придбання, такий спосіб життя не зробить мене морально кращим, бо відволікає від Бога; принаймні, це не Божественне про мене бажання.Заповідь другаВоля Божа зрозуміло і виразно пояснюється для нас законом Божим і церковними постановами. А тому ми повинні за будь-якого сумніву допитуватися: чого вимагають від нас заповіді Божі та церковні Передання, і не тільки те, чого вони вимагають, а й те, що обміркувати, що згідно з ними (хоча точно не визначено) і схоже з їхнім духом. Колись Христос вказав на заповіді Божі багатому юнакові, коли той запитав Його: Учителю благий! що мені робити, щоб наслідувати життя вічне? – Ти знаєш заповіді (Мк. 10:17; Мк. 10:25), – і вказав на ті з них, у яких прописані наші обов’язки до ближніх. Воістину, немає нічого кращого за страх Господній, і немає нічого солодшого, ніж слухати заповіді Господні (Сир. 23:36). Авраам багатому чоловікові, який веселився в усі дні, а потім потрапив у пекло, представляє як свідка волю Божественну, відкриту через Мойсея та інших пророків, кажучи про братів багатія, які перебували ще в живих: “у них є Мойсей і пророки; хай слухають їх (Лк. 16:29); і божественний апостол Павел каже: ні не уподібнюйтеся світові цьому, а змінюйтесь оновленням розуму вашого, щоб вам пізнавати, що є воля Божа, блага, угодна і досконал (Рим. 12:2). Блага (праведна) воля Божа полягає в десяти заповідях Божих; богоугодна – в євангельських порадах; досконала – така, що вимагає, щоб усе заповідане Богом приводилося у виконання нами на землі так само, як воно виконується Ангелами на небесах.Заповідь третяЦя заповідь приписана апостолом Павлом у Першому посланні до Солунян (1Сол. 5:18): За все дякуйте: бо така про вас воля Божа у Христі Іісусі. По-перше, тут варте зауваження те, що наша подяка Богові за все, що б не сталося з нами, вельми корисна для нас у тривогах і скорботах; тим більше тоді, коли ми отримуємо що-небудь добре. Чудово висловився про це святитель Іоанн Златоуст31: “Чи зазнав ти чогось злого: якщо не бажаєш, щоб воно було злом для тебе, дякуй Богові, і ось уже це зло перетворилося на добро, у цьому – висока мудрість”. Стародавні люди навчали своїх дітей доброго звичаю, який полягав у тому, що якщо дитя обпалить собі палець, то щоб воно негайно зверталося до Бога зі словами: “Подяка Богу!” – коротка, але дуже доброчинна заповідь. За все, що б не вистраждав, християнин, обтяжений бідами, скорботами, вигукуй: “Подяка Богу!” Виголошуй це стократно, тисячократно, безперестанку: “Подяка Богу!” До цього приєднується святий Павел: Духа не вгашайте, знайдіть у собі місце Духові Святому; часто Бог волю Свою виявляє через сокровенні, таємничі знаки, якими треба керуватися і вірити їм тоді тільки тоді, коли з діяння, на яке вони вказують, випливає, як його наслідок, слава Єдиного Бога. Далі каже святий Павел: Пророцтва не зневажайте, тобто: роз’яснення Божественного Писання і повчань, пропонованих у церквах, а також пророчих постанов розумних і благочестивих людей не можна ніколи зневажати тому, хто бажає узгодити свою волю з волею Божественною. А хто не бажає слухати всього зазначеного вище, той явно не хоче зрозуміти волі Божої. Знову святий Павел вчить: Все досліджуйте, доброго держіться. Утримуйтесь від усякого роду зла (1Сол. 5:21). Як грошові знаки, кожну монету досліджують за різними відомими ознаками, за звуком металу, який видає метал, за написами і розрізняють у такий спосіб істинну монету від підробленої, фальшивої: першу приймають, а другу відкидають; так і ми маємо чинити, коли пізнаємо в кожній своїй справі Божу волю: усього істинно узгодженого з нею маємо дотримуватися, а всього того, що має в собі найменший відтінок неправди й гріха, мусимо зненавидіти та відкинути від себе як протилежне до волі Божої.

Заповідь четвертаДля розуміння волі Божої в будь-якому сумнівному випадку є й інші джерела; понад згадані вище заповіді Божі та церковні встановлення сюди відносяться законно обрані тлумачі волі Божої, які істинно по-християнському живуть, у наших непорозуміннях (наприклад, духівники, пастирі) щодо неї; це – духовні та світські судді нашої совісті; зі світського люду до них відносяться батьки, шкільні наставники, вихователі та всі законно поставлені, справжні правителі людських суспільств. Наводимо історичні випадки для прикладу:Коли Савл, віддавши себе волі Божій цілком, запитав: Господи, що повелиш мені робити? – не утруднив його Господь безпосередніми Своїми наказами у всіх подробицях і не послав йому негайно Духа премудрості, але як учня послав його до Ананії, сказавши: …встань і йди до міста; і сказано буде тобі, що тобі треба робити (Діян. 9:6). Ананія був найдостовірнішим пояснювачем волі Божої Павлу, подібно до того, як Святий Петро – Корнилію сотнику (див.: Діян. 10). Звідси відкривається Боже благовоління відкрити Свою волю людині через іншу людину. А тому нам не слід нехтувати добрими настановами інших: У всякого розсудливого просіть поради, і не нехтуйте порадою корисною (Тов. 4:18); дослухавшись до цього, не розкаєшся. Душа людини правдивої іноді більше скаже (пояснить), ніж сім спостерігачів, що сидять на високому місці для спостереження. Але при всьому цьому молися Всевишньому, щоб Він направив шлях твій в істині (Сир. 37:18-19). Залишайся в дружбі з чоловіком правдивим, що має в собі страх Божий: він своєю душею буде до душі тобі і, в разі падіння твого, поскорбить разом із тобою. При всьому цьому тримайся поради серця твого; бо немає нікого для тебе вірнішого за нього (там же 16-17). Для розв’язання своїх сумнівів, як вчинити згідно з волею Божою в тій чи іншій справі, проси поради і напоумлення у своїх духовних отців і начальників, яким ми доручили свою совість і всю моральну діяльність свого життя. Загалом, звертайся за розв’язанням своїх здивувань до всіх представників влади, воля яких, за винятком волі на справи гріховні, є воля Божа. Усе, що вони радять, окрім гріха, ми повинні приймати як передане через них Самим Богом і повинні виконати. Прикладом для нас у цьому слугує святий апостол Павел. Описуючи галатам свої діяння після навернення свого до християнства, він говорить між іншим: через чотирнадцять років, я знов пішов (за одкровенням Божим) до Ієрусалима з Варнавою (Гал. 2:1). Яка ж була причина Павлу відкладати на такий тривалий термін свою подорож до Ієрусалима? Причина, – відповідає святий Павел, – що я запропонував там, і особливо знатнішим (верховним апостолам), благовіствування, яке я проповідую язичникам, чи не даремно я подвизаюсь або подвизався. (Гал. 2:2). Ось всесвітній проповідник, який благовістив Євангеліє язичникам протягом чотирнадцяти років як ніби менший з апостолів, пропонує вчення своє найпершим апостолам, запрошуючи їх бути суддями або цензорами його проповіді, для того, щоб у цьому його вченні все те, що найстарші апостоли схвалять, спільною порадою приймуть і, узгодивши зі своїм благовістям, додадуть до нього що-небудь або виключать що-небудь із нього, – усьому тому й сам він віритиме, так навчатиме язичників. Найдивніше, що Павел говорить про себе “Пішов же за одкровенням”. Якщо він через одкровення пішов до Єрусалима, то через одкровення ж могло бути повідомлено йому і все те, що ухвалено Собором Апостольським; але останнього одкровення і не було для того, щоб показати, що Бог бажає напоумляти нас не тільки через одкровення, а й нехай напоумляється людина, окрім того, і через людину. Та й саме представлення Павлом свого вчення на суд апостольський було зроблено не тому, щоб Павел сумнівався в православності свого вчення; але соборне затвердження його було потрібне більше для інших, як для тих, хто вірить, так і, тим більше, для тих, хто сумнівається. У такий спосіб вирішували здивування всі, хто бажав і прагнув непогрішно слідувати волі Божій; вони запитували старійшин, приймали їхні добрі й корисні поради: На дорогах спиніться, тобто зверніть усю вашу увагу на діла свої, – каже Господь через пророка Єремію, – та гляньте, і спитайте про давні стежки, де то добра дорога, то нею ідіть, і знайдете мир для своєї душі (Єр. 6:16).Заповідь п’ятаЯкщо ж час або місце не дозволяють запитати поради, людина сама повинна розсудити про свій сумнів щодо розуміння волі Божественної: як вчинити їй згідно з нею в майбутній їй справі, і Бог не залишить молитовного її бажання в усьому виконувати волю Божу і несподівано вирішить її сумнів. Той, хто сумнівається, повинен при цьому вникнути в майбутню справу уважно й обговорити обидва або всі її боки, що викликають сумнів, і у виборі одного з них взяти до уваги, який з них сприятливіший за волю Божу, а який ближчий до нашого плотського прагнення або пристрасті. Обговоривши все це безпристрасно, кожен зобов’язаний робити те, що більше до вподоби Богові, хоча б воно нашій волі було й небажане, а тілесним потягам і зовсім не до вподоби, бо не приносить їм жодного задоволення й втіхи, а лише – працю й стомлення. Незважаючи на це, ми повинні слідувати волі Божій, робити угодне Богові, а не те, що завгодно нашому самолюбству і плотській улесливості; егоїзм, гордість і плотські побажання завжди ганебні та близькі до нашого падіння; протистояти їм в усякому разі безпечно: Якщо ти втримаєш ногу твою, говорить пророк Ісая, від здійснення забаганок твоїх заради дня спокою Господнього, то матимеш радість в Господі, і Я піднесу тебе на висоту землі, говорить Господь (Іс. 58:13-14). Наведемо ще для пояснення практичні поради. Для хворого, що страждає на шлунок, буде найкращою порадою – не їсти того, чого тобі дуже хочеться: воно не принесе тобі користі, а більше зашкодить, як-от свіжі кавуни, дині, огірки, гриби, міцні нерозведені напої, холодна вода, молоді овочі й садові недостиглі плоди – вони спонукають до надмірного споживання їжі й тим самим обтяжують травлення та заподіюють шкоду не лише хворій, а й інколи й здоровій людині, хоча ласувати ними буває приємно.

Те саме або подібне до того буває і в моральних наших вчинках: найчастіше трапляється, що ми захоплюємося тим, що приємно тішить наші зовнішні почуття, чим можемо похизуватися, чим можемо пишатися перед людьми, – словом, усе мирське, тимчасове нам бажане по плоті, але шкідливе для нашої внутрішньої людини. Що надмірно захоплює нашу волю до матеріального, короткочасного, те саме відволікає дух наш від Божественного, вічного, а тому воно протилежне Богові, віддаляє нас від Нього і валить у безодню зла. Отже, умертвіть земні члени ваші (утримуйте потяги їх до богопротивних справ і пристрасних побажань): блуд, нечистоту, пристрасть, злу похоть і користолюбство, що є ідолослужіння, за які гнів Божий йде на синів противленн (Кол. 3:5-6). Тому не ходи слідом за похотями твоїми й утримуйся від побажань твоїх, – радить син Сирахів (Сир. 18:30). У здивуваннях твоїх звертайся до Бога з молитвою, нехай напоумить Він тебе про святу волю Свою в справах твоїх.Якщо зустрінеться тобі, люб’язний читачу, що-небудь нейтральне, наприклад ти йдеш і зустрічаєш двох прохачів милостині: обидва вони однаковою мірою незаможні, і ти не можеш чомусь дати милостиню їм обом порівну, – дай і не порівну: кому більше, кому менше – за бажанням своїм, ти не згрішиш проти волі Божої в цій своїй нерівності милостині. Якщо ж справа багатоскладна і вимагає особливого вивчення і розгляду, то запитай поради у обізнаних людей і випроси молитовно у Бога Його благословення на добру справу. Якщо йдеться про вибір однієї з таких справ і зовсім невідомо, як Богові завгодно, щоб та чи інша з них була виконана, у такому разі почекай, не виконуючи жодної з них, доки не довідаєшся якимось чином, хоча приблизно, що твоя дія і твій вибір не противні волі Божій. У всіх сумнівних судженнях вельми корисними бувають два порадники: розум і совість. Якщо обидва вони старанно займуться вивченням сумнівної справи, то безперешкодно знайдуть істинну відповідь на запитання, як краще вчинити і як здійснити розпочату справу згідно з волею Божою.Трапляється, однак, і людям із чистою совістю помилятися в лабіринті різноманітних зіткнень духу з плоттю, причому дух перебуває іноді в такому збентеженні, що не знає сам, що він повинен обрати і зробити, щоб не вчинити проти волі Божої. Це нерідко буває і з церковними проповідниками. Нехай послужить їм на втіху і на користь такий повчальний приклад.Проповідник викладає і пояснює слово Боже своїм слухачам і помічає, що більшість із них задрімали, а тільки меншість слухає уважно; це бентежить проповідника, але ж він думає: “Усе ж таки краще, що задрімали вони, ніж якщо б просторікували. Якщо ж двоє або троє не дрімають, і цього достатньо для підбадьорення в моєму подвигу: один вартий тисячі!” Подібно до цього проповідника нехай міркує кожен, хто не розуміє, в якійсь своїй справі: достатньо для мене, якщо не сплять у мені два ока: розум і совість; якщо тільки вони будуть зберігати волю Божу, то вони спрямують і мою волю до Божої волі, про решту ж не буду ніяковіти, і якщо в чомусь по слабкості моїй не задовольню Божому благоволінню, постараюся, проте, вподобати Йому!Заповідь шостаДо пізнання волі Божественної багато сприяє молитовне звернення святого Павла до Бога:Господи! що повелиш мені робити? (Діян. 9:6). І ми, за прикладом святого Павла, часто маємо потребу повторювати його молитовне прохання: Господи, що повелиш мені робити? Воно увійшло у звичай у святих угодників Божих. Вони завжди вдавалися у справах сумнівних і надзвичайних до молитви про допомогу Божу, щоб Він відкрив їм Свою святу волю: Господи, що повелиш мені робити? Так Мойсей і Аарон свого часу приступали до ковчега заповіту (кіоту Господнього) з молитовним запитанням Господа, так і в нас люди похилого віку наші робили й роблять, якщо небо миттєво вкривається хмарами, що згустилися, громи б’ють подібно до гарматних пострілів з безперервним блиском блискавки, тоді наказують дзвонити в дзвони для розрідження грозових хмар і водночас для заклику всіх до старанної молитви до Бога за помилування нас грішних та Його допомоги для спасіння. Подібно до цього повинні чинити і ми, коли помічаємо, що праведне сонце волі Божої віддаляється від нас і ми зовсім не знаємо, що нам робити. Нам необхідно і вельми корисно підвести очі наші до неба і старанними молитвами стукати в нього, кажучи: Господи, що повелиш мені робити? Так вчинив апостол Павел, коли на полі раптово засяяло його нестерпне для очей світло, і він упав на землю, і почув голос: Савле, Савле, що ти гониш Мене? Він з трепетом і жахом сказав: Господи, що повелиш мені робити? (Діян. 9:3-6). Цю молитву корисно повторювати часто; але найвдаліший для частого її посилення час, коли ми зі страхом і трепетом приступаємо до прийняття Божественних і Пречистих Таїн Тіла і Крові Христових; усвідомлюючи цілком свою не гідність для сприйняття їх, ми маємо всією душею й серцем благати нашого Відкупителя: Господи, що повелиш мені робити? Боговдохновенні мужі радять безперестанку утримувати в думці та висловлювати словами: “Господи, я негідний, але я усвідомлюю у своєму серці: те, що Тобі приємно, те саме нехай буде і мені приємно; що я пообіцяв, буду триматися своїх обіцянок і виконувати їх”.

Повсякденне віддавання себе волі Божій – найдосконаліше і найкорисніше приготування себе до невідомого нам, але неминучого часу нашого переходу з тутешнього життя в майбутнє, потойбічне життя, де отримаємо те, що заслужимо тут добрими або поганими своїми вчинками.Примітка: Якщо хто, довго молячи Бога про виконання будь-якого його прохання, не отримує проханого, то нехай знає, що Милосердний Отець Небесний не поспішає виконати його прохання або тому, що прохання не на користь послужить прохачеві, або ж відкладає виконання прохання для того, щоб змусити прохача частіше молитися і привчити його до терпіння для більшої нагороди.Немає ні найменшого сумніву в тому, що часто найкращий батько не поспішає дати своєму синові або дочці те, чого вони просять, щоб випробувати їхню прив’язаність до себе й навчити їх корисної терплячості, що заслуговує на більшу винагороду, ніж нетерпіння й образа після першої ж відмови. Тим більше властиво так чинити з нами Всезнайомому Отцю Небесному. Ми б перестали зовсім молитися Богові або молилися б вельми рідко, і то через нужду, і навряд чи знайшлося б у нас скільки-небудь терпіння, якби Бог негайно нам дарував усе, чого б ми не побажали від Нього.Нам набагато корисніше і невеликі дари Божі набувати тривалими і частими молитвами, ніж швидке після молитви виконання її; бо безперестанна молитва сама по собі – вже найбільший дар Божий, а крім того вона удостоює того, хто молиться, більшої милості – втіхи і миру душевного. Таке багаторазово повторене, але не почуте Богом прохання багатьом праведникам приносило найбільшу тишу і спокій у серці.Цар Іудейський Давид, коли пророк Нафан викрив його в гріху й оголосив волю Божу про смерть зачатої в гріху дитини від нього, молився довго й постив, проливав сльози, падаючи на землю перед Богом, благаючи Його про порятунок від смерті народженого сина; але коли почув він, що син його помер, негайно ж заспокоївся: перевдягся з скорботної одежі в святкову, пішов до дому Божого й вклонився Богові (див. 2Сам. 12:14-23). Христос, Боголюдина, після звершення втретє молитви в саду Гефсиманському про відхилення від Нього смертної чаші, повністю віддавши Себе на волю Отця Небесного, спокійно сказав учням Своїм, обтяженим сном: встаньте, підемо: ось, наблизився той, хто зраджує Мене (Мф. 26:46). Отже, часто буває, що непочута молитва приносить заспокоєння розуму і серця, звідки і можемо пізнати волю Божу, що не у виконанні того, що ми просимо, а у цілковитому відданні себе у волю Божу щодо прошуваного предмета відкривається благовоління Боже.Ілій, священик іудейський, коли йому Самуїл сказав про те, яку страту Бог визначив дому Ілііну і його дітям, смиренно сказав: Він – Господь, і що Йому завгодно, нехай сотворить (1Сам. 3:18); немов би висловився так: “Неприємне для мене твоє оголошення суду Божого, о Самуїле, але так як мені відомо, що це – воля Божа, то охоче приймаю твої слова і пізнаю в них волю Божу: я і мої сини отримуємо покарання за справами нашими, за вироком суду Божого, якому ніхто опиратися не має права; нехай зробить Господь усе те, що найсвятішій Його волі завгодно: ми – раби, Він – Господь; ми злочинні багато в чому; Його діло – виправляти наші гріхопадіння праведним покаранням”. Коли апостол Павел ішов до Єрусалима через Кесарію і кесарійські християни, знаючи з пророцтв, що в нього в Єрусалимі буде багато неприємностей і скорботи від іудеїв, забажали відхилити його від наміру продовжувати свій шлях туди, то на слізне їхнє прохання Павел відповів: “що ви робите? що плачете і засмучуєте серце моє? я не тільки хочу бути в’язнем, а готовий померти в Ієрусалимі за ім’я Господа Іісуса. Коли ж ми не змогли умовити його, то заспокоїлись, сказавши: хай буде воля Господня! (Діян. 21:13-14). Це єдине, вірне заспокоєння душі, якщо не буде почута наша молитва, наші прохання, молитися про одне: ” Хай буде воля Господня”.Заповідь сьомаНіхто з тих, хто перебуває в живих, не може точніше дізнатися волю Божу щодо вчинків, які він робить, як тільки той, хто щиро, сердечно бажає в усьому чинити згідно з волею Божою. Таке бажання його буде істинно служити йому керівною ниткою в лабіринті для усунення незручностей і помилок, які трапляються йому на шляху, в розумінні волі Божої в майбутній справі. Охоплений таким старанним бажанням діяти з волі Божої або обирати угодну Богові з двох якихось справ, хто сумнівається, яке починання узгоджене з волею Божою, нехай молитовно звертається до Бога, кажучи від усієї душі, від усього серця: “Господи! Якби я точно знав, що Тобі угодне, нехай зроблю те саме неодмінно, і зробив би я, і тому вірю, що Ти невидимо вкладеш у серце моє думку, угодну Тобі”.

Виливши перед Всевидячим своє серце, він може чинити так, як йому видається кращим, обирати те чи інше, відклавши всякий сумнів: він не прогнівить Бога, бо найлюбовнолюбніший Отець не залишає такого люблячого сина впасти в оману. Якщо не знайдеться людини, здатної до повчання, Бог посилає доброго Ангела, як послав Він Ангела уві сні до Йосифа, коли останній міркував і не міг зрозуміти, що робити з зарученою йому Дівою у вельми важливій справі. Так само був посланий Ангел до трьох східних царів, які йшли на поклоніння Немовляті, що лежало у вифлеємських яслах, щоб напоумити їх не виконувати утішних повчань царя Ірода та іншим шляхом повернутися у свій бік. Аврааму, рабині Агарі та багатьом іншим людям посилали Ангелів на допомогу для відхилення їх від різних оман, або замість Ангелів посилали вірних людей для настанови.У 324 році імператор Костянтин Великий, покинувши Рим, почав було будувати нову столицю в Гелії; за Промислом Божим неугодним було його починання, і щоб змінити його і вказати місце для побудови нової столиці, Бог чудово влаштував так, що знаряддя будівельні та матеріали для спорудження міста в одну ніч невидимою силою було перенесено з Азіатського берега протоки на Європейський – до Фракії, як оповідають про це Бєда³² і Гліка³³. Зонара³⁴ додає ще, що орел, схопивши в дзьоб приготований архітектором план міста, перелетів із ним через протоку й опустив його біля Візантії.Таким чином, Бог ніколи не відмовляє відкривати в той чи інший спосіб волю Свою тим, хто щиро прагне знати й виконувати її; бо людинолюбний Святий Дух Премудрості, Він віддаляється від лукавства як істинний споглядач нашого серця і, як всеосяжний, знає кожне наше слово, чи воно істинне, і всім тим, хто кличе Його, щедро подається (пор.: Прем. 1:5-7). Господь близький до всіх, хто справді шукає Його, і відкриває їм волю Свою чудовим і найсолодшим повчанням: Волю тих, хто боїться Його, Він сповняє, і благання їх чує та їм помагає (Пс. 144:19), тобто від усяких оман чи помилок і небезпек.Глава V. Про те, як проявлялася воля Божа в Господі нашому Іісусі Христі та в яких переважно вчинках ми повинні узгоджуватися з неюСвятий Кипріан³⁵, красномовний і богоугодний Карфагенський архієрей і безстрашний мученик, залишив нам короткий нарис християнських чеснот, або всього того, чого вимагає Божественна воля від Своїх рабів і вимагає з них. Під час складання цього нарису святий архіпастир бажав зобразити в храмах, а найбільше в серцях християнських, образ, або дзерцало поведінки і досконалості життя християнського. Недаремно і бажано все те, що завгодно волі Божій, чого Христос навчав і що Сам Він виконував на ділі, розташувати в коротких виразах кожну чесноту в такому порядку:Смирення в житті (в думках і вчинках).Непохитна мужність у вірі.Скромність і розбірливість у вживанні слів та інших виразів наших думок і почуттів.У справах має бути правда та істина.У стосунках до інших – милосердя.Щодо нравів – виправлення.Ніяких образ не творити.Зроблену нам образу благодушно і терпляче переносити.З усіма жити мирно.Бога любити всім серцем.Любити Бога, бо Він – Отець.Боятися Його, бо Він – Бог.Іісуса Христа не порівнювати ні з ким із розумно вільних істот, як земних, так і небесних.Сердечною любов’ю єднатися з Ним.До Чесного Хреста Його, взагалі до Христових страждань за нас і хресної Його смерті бути істинно уважними і вклонятися Йому зі страхом за гріховність свою та надією на хресні заслуги Христові для нашого відкуплення.У бесідах, розмовах і в судженнях про пресвяте ім’я і гідність Христа Спасителя нашого бути твердими і постійними в усьому тому, що стосується нашого віросповідання; у відповідях нашим співзапитувачам відповідати сміливо, без усяких вагань, у що ми віримо і що сповідуємо, як безсумнівну істину. У годину смерті, тим більше смерті за сповідання Христа, мати непохитну мужність, якою заслужимо вінець сповідників Христових до самої і в самій смерті нашій: це значить, що ми повинні в земному житті поводитися як сини й доньки Божі, як співспадкоємці Христові, тобто зберігати заповідь Божу – виконувати в усьому волю Отця Небесного³⁶.1З усіх зазначених вище Кипріанових речень треба завжди міцно тримати в думці й у пам’яті переважно сьоме, восьме, дев’яте й десяте речення: тобто не заподіювати нікому жодної образи; заподіяну нам образу благодушно терпіти; з ближніми жити в мирі; Бога любити всім серцем. У цьому вельми часто і багаторазово тяжко грішимо ми, слабкі й нерозумні. Волю Божу, коли вона посилає нам різноманітні дарування – душевні та матеріальні, ми охоче приймаємо і сердечно віддаємося Їй. Коли ж, з волі Божої, без якої ніщо, окрім гріха, не робиться у світі, спіткають нас різні покарання, образи, позбавлення, тоді ми нарікаємо, тобто не визнаємо волі Божої в лихах або неприємностях, які нас спіткали, і, як від немилосердя Божого, відвертаємося від них, приписуючи їх людській злобі, неприхильності до нас, заздрості і тому подібним гріховним спонуканням з боку інших, не розуміючи, що самий чужий гріх, що заподіяв нам зло, допускається Богом як покарання нам для нашого ж виправлення. У цьому полягає найбільше засліплення і нерозуміння наше істинного значення лих, що їх посилає нам Промисел.

Нехай буде ж нам відомо, що на всій широті земній і висоті небесній ніщо не робиться і не відбувається, щоб воно не походило від первісної причини – волі Божої. Один гріх становить виняток зі сказаного вище; він дістав свій початок і походження від лукавого духа брехні, що противиться Богу, Істині. Про це свідчить саме слово Боже, вимовлене вустами Христа, Сина Божого, святих пророків і апостолів: пророк Єремія зі сльозами взиває: Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав? Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре? Чого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій. (див.: Плч. 3:37-39). Коли іудеї, які злісно переслідували Іісуса Христа, стверджували, що їхній батько – Бог, Спаситель відповідав: якби Бог був Отець ваш, то ви любили б Мене, тому що Я вийшов і прийшов від Бога… Він послав Мене. Ваш отець диявол; і ви хочете виконувати похоті отця вашого. Він був людиновбивця споконвіку і не встояв в істині, бо нема в ньому істини. Коли говорить він неправду, говорить своє, бо він лжець і батько неправди (Ін. 8:42,44). Хто чинить гріх, той від диявола, бо спочатку диявол согрішив. Для цього-то і явився Син Божий, щоб зруйнувати діла диявола (1Ін. 3:8).О, яка нерозумна і безсоромна та людина, яка стверджує, що все у світі добре і зле буває без сприяння або попущення волі Божої. Святий Кассіан³⁷ ясно висловився: “Вірити нам повинно, що нічого у світі не робиться без волі Божої, яка або приводить добру справу до звершення різноманітними, часто незбагненними шляхами, або ж тільки допускає здійснитися злу, для того, щоб воно обернулося на добро для потерпілого “³⁸.Стародавні язичники вигадали велетнів, які, з’єднавшись разом, почали війну проти богів, щоб вигнати їх з Олімпу³⁹. Але християнам міфологічні байки непристойні, залишимо їх. Я звертаюся до вас, до тих, які скаржаться, сумують і скорблять про образи й нещастя, – ви подібні до згаданих велетнів; ті хотіли скинути своїх богів з Олімпу, ви ж робите не інакше що, як і вони: ви, у гордості й зухвалості своїй, хотіли б у Всевишнього забрати скіпетр світоуправління й позбавити всесвіт Промислу Божого. Уся створена природа беззаперечно служить, повинується і підпорядковується законам Верховного Законодавця, а найпрекрасніше з творінь – людина – одна зчиняє бунт проти Творця свого і хоче чинити опір Всемогутньому. Навіщо ми марно обурюємося? Усі неприємні для нас покарання і чутливі напоумлення хворобами, втратами та іншими лихами посилаються Богом для нашого виправлення і збереження в суспільстві зовнішнього порядку і внутрішнього богоугодного життя. Внаслідок непорядності та гріховності цілої громади – в одному місці земля поглинає цілі міста, що відбувається за благоволінням Божим; в іншому місці – багато тисяч людей згубила морова виразка, трапилося це за Божим провидінням. Скільки буває розбоїв, воєн, тиранів, – все це відбувається з Божого попущення.Але залишимо перерахування суспільних лих і звернемося до приватних: твій ворог, о брате мій люб’язний, викрав у тебе майно; інший образив твою честь; третій іншими різними кривдами засмутив тебе; все це було тобі не лише через Боже заступництво, а й через послання згори: будь певен у цьому цілковито, бо все надсилається від Бога. Тому Божественна воля не тільки вимагає від нас, щоб ми нікого не кривдили і були справедливі не тому тільки, нібито ми не в змозі помститися своїм супротивникам, але Бог бажає, щоб ми добросердно й терпляче переносили завдані образи і з усіма зберігали мир, навіть і в тому випадку, коли вони не живуть і не хочуть жити з нами мирно. Щоб ясніше пізнати нам таємниці волі Божої, пригадаємо коротко вже викладене нами вище вчення про неї.2Богослови розрізняють у Божественній волі двоякий напрямок: один із них вони називають voluntas significata (воля, виражена в певних знаках), інший – voluntas benevolentiae (воля безумовної доброти Божої).Перший напрямок обіймає все те, що Бог велить, забороняє, попускає, радить і робить що-небудь, виражаючи все це в певних видимих знаках, наприклад, у завіті обрізання, у скрижалях заповіту, даних Мойсею, у встановленні Нового Заповіту через Іісуса Христа. До другого напрямку волі Божої відноситься безперервна таємнича дія Промислу Божого про збереження, підтримання й удосконалення порядку світового життя, що виявляється в ньому безумовно або під виконанням з боку розумно-вільних істот, створених Богом, відомої умови. Наприклад, Богові завгодно було дарувати Ангелам і людям вічне блаженство, але під умовою, щоб ті й інші у справах своїх не переступали меж даної їм заповіді Божої і не протиставляли б їй своє самотворення і свої поради; щодо нерозумних же створінь Промисел Божий безумовний.

Так угодно було Богові створити небо і землю з усім, що міститься в них: Він дарував їм вічні незмінні закони перебігу світового життя, світового кругообігу з усіма його видами, явищами і змінами; і все за Його святою волею твердо перебуває, не порушуючи колись даних усій природі незмінних законів. Господь благоволив, надав виключно Собі вищий Промисел у загальних справах і подіях світу морально-розумного, і дії вищого Його премудрого управління виявилися і виявляються у всесвітній історії. Такій Божественній волі ніхто не може чинити опір; зовнішнім законам і велінням вона не підлягає; перебуває сама в собі незмінна, премудра і свята. Сам Бог підтверджує це вустами пророка Ісаї: “Пам’ятайте про давнє, відвічне, бо Я Бог, і немає більш Бога, й нікого, як Я, що звіщаю кінець від початку, і наперед що не сталося ще, і що говорю: Мій замір відбудеться, і всяке жадання Своє Я вчиню (Іс. 46:9-10).Ми ж, зодягнені в найбідніші рубища, хочемо чи не хочемо, мусимо все, що Бог пошле нам згори, приймати з вдячністю і зносити терпляче. Ми всі підлягаємо бідам і печалям: для одних із нас призначена доля простора і розкішна; для інших – тісна і терниста.І що ж? Бог захистив усіх Своїм піклуванням і однаково всіх зберігає: зв’язані бувають іноді і ті, хто зв’язав інших; все життя наше – праця в поті чола, і ще більше – скорбота і муки.Ми повинні привчати себе задовольнятися тим, що Бог нам посилає, і перебувати в тому званні, до якого хто покликаний, не питаючи: чому? Навіщо я, а не хто інший?…Найбільше для нас заспокоєння – віддавати себе Богові в усьому, що б не сталося з нами; нехай будуть повсякденною свідомістю нашою вирази: “Так благоволить Бог, так Богові завгодно”; і “Немає нікого настільки сильного, хто б міг опиратися Його святій волі”.Це усвідомлював і сповідував перед Богом Мардохей у своїй палкій молитві про порятунок ізраїльтян від наклепів Аманових, кажучи: Господи, Господи, Царю, Вседержителю! Все у Твоїй владі, і немає того, хто противився б Тобі, коли Ти захочеш спасти Ізраїля (Ест. 4:17).Прекрасно висловив те саме блаженний Августин: “Великі й чудові діла Господні, передбачливі й настільки премудро влаштовані, що коли ангельські особи згрішили, тобто вчинили не за заповіддю Господньою і волею Його, а за своїм бажанням, і через це згинули, віддалилися від спілкування з Богом, то саме їхнє падіння послугувало для Бога засобом для досягнення та виконання ними першооб’явленої їм волі Божої; бо Бог обернув їхній гріх або зло, тобто віддалив їх від спілкування Божого на вище для них же добро “⁴⁰, на непогрішність добрих Ангелів і відродження занепалого роду людського заслугами Боголюдини Іісуса Христа.Хоча нечестиві – ті, що не визнають Бога і, через невір’я в буття Його, не віддають гідної Йому честі, – чинять опір Божим приреченим і найсвятішій Його волі, але ж Бог їхнє всезлісне свавілля премудрим Своїм Промислом обертає на добро для благополуччя інших і, можливо, навіть їхніх самих.Звідси відкривається, як Бог усім бажає спастися і до пізнання істини прийти (див.: 1Тим. 2:4), чого, однак, не всі досягають, бо встановленим законам не підкоряються і заповідям Божим чинять опір. Таким загрожує пророцтво Спасителя нашого про жахливу й жорстоку їхню долю: Не кожен, хто говорить Мені: «Господи! Господи!», увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного. Багато хто скаже Мені в той день (день останнього суду Божого, а також і день для кожного неочікуваної смерті його): Господи! Господи! чи не Твоїм ім’ям ми пророкували… чи не Твоїм ім’ям багато чудес творили? І тоді скажу їм: Я ніколи не знав вас; відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня (Мф. 7:21-23). Той, хто істинно зрозумів це, цілком перетвориться весь на щирого виконавця волі Божої. Хай буде.3Вищенаведені слова Христові – істинні, отже, і висновок, що випливає з них, – правильний, а тому ми нічого не можемо зробити для себе кращого, і безпечнішого, і спасеннішого для душі, ніж цілковито скоритися волі Божій, цілковито віддати свою волю волі Божій, повторюючи слова священика Іллі: : Він Господь, нехай зробить те, що добре в очах Його! (1Сам. 3:18), і слова Іоава, воєначальника Давида: Сьогодні раб твій пізнав, що знайшов ласку в очах твоїх, пане мій царю, бо цар виконав прохання свого раба (2Сам. 14:22), і слова самого царя Давида: “Якщо я знайду милість у Господніх очах, і Він поверне мене, то я побачу Його та мешкання Його.А якщо Він скаже так: Не бажаю тебе, то (смиренно виголошу): ось я: нехай зробить мені, як добре в очах Його (2Сам. 15:25-26), і слова Іуди Маккавея: А яка буде воля на небі, так нехай сотворить! (1Мак. 3:60). Нарешті, помолися, віддаючи себе цілком волі Божій разом із Христом Спасителем: Отче Мій (Небесний)! якщо не може чаша ця минути Мене, щоб Мені не пити її, хай буде воля Твоя (Мф. 26:42). Якщо Син Божий настільки слухняний був і досконало виконав волю Отця Свого Небесного, кажучи про Себе: “бо Я зійшов з небес не для того, щоб творити волю Мою, а волю Отця, Котрий послав Мене” (Ін. 6:38). Якщо це вимагалося від Сина Божого (як людини), то слугам тим паче треба коритися своєму Господу і Владиці життя і смерті, цілковито наслідувати Його волю, ні в чому не чинячи опору Його пануванню. Свята правда вимагає від нас того, щоб угодно було кожній людині те, що від вічності було угодно Богові. Воїн у полках, почувши сурмовий голос або барабанний бій, що закликає до походу, збирає свої речі; отримавши ж наказ вступити в бій із супротивником, залишає все зайве, що може зашкодити в бою, покладає на себе своє озброєння і готовий серцем, очима й вухами слухати промову полководця і все, що в ній викладено, виконати досконало. Так і нам належить чинити, перебуваючи в усьому потоці тимчасового нашого життя, у боротьбі зі спокусами, плотськими пристрастями, звабами світу і спокусами гордовитого духа темряви. Ми повинні бути в усьому слухняні своєму Вождю, Учителю і Наставнику – Спасителю нашому Іісусу Христу, Господу нашому; повинні наслідувати в міру сил наших Його прикладу і ділам, зображеним у євангельському Його вченні. Підемо ж, браття християни, за своїм Вождем і Господом охоче й неухильно, віддавшись цілком Його святій волі, і що б не трапилося з нами на цьому шляху скорботного, незручного або обтяжливого, – все переносимо терпляче, без нарікань, благодушно, знаючи наперед, що на життєвому шляху трапляються не самі лише квіти, а й терни: добрий воїн не ховається від куль і багнетів, навпаки, із задоволенням обчислює свої рани і говорить про них, не докоряючи своєму полководцю, а ще більше прив’язуючись до нього і сердечно люблячи його.

Запам’ятаймо раз назавжди заклик нашого Спасителя: іди за Мною,і залиши мертвим (тим, що погрузли в марних мирських турботах) ховати своїх мерців (Мф. 8:22). Хтось скаржиться, плаче і зітхає про труднощі виконання того, що з волі Божої трапляється з нами в житті, і підпорядковується цьому тільки з необхідності, бо не може чинити опір. Яка в ньому нерозумність – віддавати перевагу примусу до виконання обов’язку перед добровільним його виконанням? – або ж нарікати і проклинати своє життя, якщо щось трапляється в ньому неприємного, скорботного і взагалі чогось обтяжливого? – або ж жахатися і переносити з гіркими скаргами на свою долю. Усе, на що наражаються як добрі, так само й злі люди, – кажу про хворобу, смерть, усе те небажане, що кожному трапляється в житті, що від усіх однаково вимагають або закони суспільного життя, або непорушні закони природи, хоч би воно нам здавалося огидним або неприємним, – ми маємо переносити великодушно: на це ми покликані й не можемо уникнути того, що перебуває не в нашій владі.* * *^{6 *Блаженний Августин, єпископ Іпонійський (354-430) учитель Церкви, знаменитий богослов і мислитель. Пам’ять його за православним місяцесловом звершується 15 червня старого стилю. Про ставлення блаженного Августина до теми взаємодії волі Божої і волі людини, а також про його значення для цього твору можна прочитати в передмові до цієї книги.}⁷Блж. Августин. Про град Божий, IV. 18.⁸Блж. Августин. Тлумачення на псалом 73, (8).⁹*Тіт Флавій Веспасіан (81) – полководець, до 79 року римський імператор. У 66 році супроводжував свого батька Веспасіана, якого імператор Нерон відправив до Палестини на придушення іудейського повстання. Коли 69 року Веспасіан став римським імператором, Тит сам очолив бойові дії. У 70 році взяв штурмом Єрусалим. Наведені слова Тита передає історик Євсевій (Історія церкви, III. 6.15).¹⁰*Святий Лупп (479) був єпископом міста Труа (північ Франції). Подібну історію розповідають і про свт. Лева Великого, папу Римського (461).¹¹Свт. Григорій Великий. Моралії на Книгу Іова, II. 43.¹²Блж. Августин. Тлумачення на псалом 31, (І. 25-26).¹³*Аніцій Манлій Торкват Северин Боецій (480-524) – християнський філософ і державний діяч. За неправдивим звинуваченням у зраді він був поміщений у в’язницю і страчений. В очікуванні страти написав свій відомий твір “Втіха філософією” (“De consolatione philosophiae”), присвячений питанню поєднання свободи волі з Промислом Божим.¹⁴Боецій. Втіха філософією, IV. 6.¹⁵Блж. Августин. Енхірідіон, 27 і 11.¹⁶*Мається на увазі Феофіл Бернардин (Theophilus Bernardinus) – письменник, монах-єзуїт.¹⁷*Навуходоносор II серед інших завоювань підкорив Іудею. У 597 році до Р.Х. зайняв Єрусалим, після чого 10000 іудеїв були переселені до Вавилона.¹⁸*Аттіла (406-453) – вождь племені гунів, які 441 року вторглися в Римську імперію. Отримав прізвисько “Бич Божий”.¹⁹*Тотила (†552) – король остготів із 541 року. Військо Тотіли завдало низку поразок Візантійській імперії.²⁰*Тамерлан (Тимур; 1336-1405) – один із найбільших світових завойовників. Створив державу зі столицею в Самарканді. Розгромив Золоту Орду. Здійснював завойовницькі походи в Іран, Закавказзя, Індію, Малу Азію тощо.²¹Блж. Августин. Тлумачення на псалом 61, (21-22).²²Блж. Августин. Тлумачення на псалом 61, (22).²³*Мученик Іуліан Олександрійський, його слуга Євн і воїн Веса (Беза) постраждали під час гонінь Деція 250 року. Пам’ять їх 27 лютого старого стилю.²⁴*Преподобний Антоній Великий (†356) – єгипетський подвижник і пустельник, засновник пустельного чернецтва. Пам’ять прп. Антонія звершується 17 січня старого стилю. Перше житіє прп. Антонія склав його шанувальник і молодший сучасник святитель Афанасій Александрійський (†373).²⁵*Рогерій (†1266) – архієпископ Сплітський, західний хроніст.²⁶*Преподобний авва Дорофей (VI ст.) подвизався в Палестині. Пам’ять 5 червня старого стилю. Настанови авви Дорофея зібрані в знамениту збірку “Душекорисних повчань”²⁷Авва Дорофей. Душекорисні повчання, VI.²⁸*Еміліана і Тарсілла, тітки святителя Григорія Великого, зараховані Римською Церквою до лику святих.²⁹Блж. Августин. Проти Юліана-пелагіанина, III. 18.³⁰*Сальвіан – відомий латинський християнський письменник, монах і проповідник V ст. Автор багатьох творів, зокрема трактату “Про управління Боже, або Провидіння” (у восьми книгах).³¹*Святитель Іоанн Златоуст (†407) – архієпископ Константинопольський, великий християнський учитель і проповідник. Недоброзичливцями був обмовлений, позбавлений влади і відправлений на заслання, де і помер. Останніми його словами були: “Слава Богу за все!” Пам’ять свт. Іоанна святкується 27 січня (перенесення мощей) і 14 вересня (день кончини) старого стилю.

³²*Беда Високоповажний (†735) – церковний історик, відомий в основному як автор “Церковної історії народу англів”. Склав також хронологічні трактати “De temporibus liber” і “De temporum ratione”, які коротко викладають історичні події від створення світу до початку VIII ст.³³*Михаїл Гліка (XII ст.) – візантійський письменник, історик. Головна його літературна праця – “Хронографія”.³⁴*Іоанн Зонара († сер. XII ст.) – візантійський хроніст, відомий тлумач церковних канонів.³⁵*Священномученик Кипріан, єпископ Карфагенський, прийняв мученицьку кончину 258 року. Пам’ять 31 серпня старого стилю.³⁶Сщмч. Кипріан Карфагенський. Про молитву Господню, 10.³⁷*Преподобний Іоанн Кассіан Римлянин (бл. 360-435) – учень великих єгипетських подвижників, засновник чернецтва в Галлії. Автор відомих аскетичних праць “Про постанови киновій палестинських і єгипетських” і “Співбесіди з отцями, які перебували в скитській пустелі”. Пам’ять 29 лютого старого стилю.³⁸Прп. Іоанн Кассіан. Співбесіди, III. 20.³⁹*Згідно з грецькими міфами, стародавні боги-титани (тут: “велетні”) були самі переможені і скинуті новими олімпійськими богами.⁴⁰Блж. Августин. Енхірідіон, 100.Частина друга. Узгодження людської волі з БожественноюГлава I. Про цілковите віддання кожним свого життя і своєї волі в розпорядження волі БожественноїОдин знаменитий богослов протягом восьми років старанно і безперестанку благав Бога про те, щоб Він явив йому людину, яка може вказати прямий і неложний шлях до досягнення Небесного Царства. Одного разу, коли цей богослов був охоплений найсильнішим бажанням знайти таку людину і не міг ні про що інше думати, як тільки побачити вчителя і наставника потаємної істини, посилив він палкі благання свої до Бога. Раптом чує невидимий небесний голос, що говорить йому: “Вийди за двері церковного приділу і знайдеш людину, яку шукаєш!” – Слухняний цьому голосу богослов негайно йде і біля церковних дверей знаходить убогого в лахмітті, в якого гомілки вкриті струпами і гноєм, що тече з них. Підходить до нього мудрий богослов і вітає словами: “Доброго і благополучного ранку бажаю тобі, старче!” Старець відповідає на це: “Ніколи не мав я недоброго і неблагополучного ранку”. Мудрий запитувач, ніби виправляючи своє привітання, каже: “Хай пошле тобі Бог усе добре!” Убогий відповідає: “Ніколи не спіткало мене ніщо недобре”. Засумнівався при цьому мудрий запитувач, думаючи, чи добре він чує, можливо, він глухий? І, висловлюючи свої доброзичливі побажання старцю і привітання в інших виразах, каже йому: “Що з тобою, старче? Я бажаю тобі всякого благополуччя”. Убогий відповідає: “Я ніколи не був у неблагополуччі”. Богослов, думаючи, що убогий велемовний, великий балакун, і бажаючи випробувати його, каже: “Хочу, щоб усі твої побажання здійснилися, щоб усе те, чого ти хочеш, Бог послав тобі”. “Я, – відповів убогий, – нічого такого, що ти мені бажаєш, не шукаю: все буває згідно з моїм бажанням, якщо я не докладаю особливих планів для свого життя, а живу собі з волі Божої”. Знову мудрий запитувач, ніби йдучи і прощаючись з убогим, каже йому: “Нехай Бог збереже тебе, добра людина, за те, що ти не захоплюєшся благополучним життям: але прошу тебе, скажи мені, чи ти один між бідними на землі – блаженний? Отже, марно сказав Іов: “Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями” (Йов. 14:1), як же ти один врятований від усіх злих часів і пригод? Не розумію я до кінця твоїх переконань і думок”. На це убогий відповідає: “Усе те, що я сказав тобі, пане мій, істинно говорив я тобі. Коли бажав ти мені доброго і благополучного ранку, на це відповів я, що я ніколи не бував у нещасті, тому що жеребом, дарованим мені від Бога, я задоволений завжди: не шукати щастя і мирських успіхів – найбільше благополуччя для мене. Фортуна, благополуччя або злі пригоди нікому не шкодять, за винятком тих, хто або сильно їх бажає і ганяється за ними, або ж втікає від них і боїться шкоди, яку вони заподіюють, а я не дбаю про благополуччя й не жадаю його: молюся ж тільки Небесному Отцеві, Який все спрямовує до кращого в житті кожної людини, як приємне, так і неприємне для неї, бо Він досконало знає, чи перше, чи останнє для кожної людини є істинно-спасительне. Тому й кажу, що я ніколи не бував у неблагополуччі, бо все в моєму житті буває за моїм бажанням: терплю я голод, дякую за це Богові, Який все бачить; мороз палить мене як вогонь, чи ллє на мене злива, чи інші напади нападають на мене, – однаково прославляю Бога за те. Якщо хтось знущається наді мною, нападає чи ображає, також дякую Богові, бо впевнений, що це робиться з волі Божої, а все, що Бог посилає нам, служить для нашого добра, для нашого вдосконалення.

Отже, все, що Бог посилає нам або попускає інших зробити для нас приємне або противне, солодке або гірке, однаково приймаю, і все, як від руки милосердного Отця, охоче приймаю, і одного тільки того бажаю, чого бажає Бог і що Йому завгодно попустити інших зробити мені. Таким чином все для мене відбувається і робиться за Божим і водночас моїм власним бажанням. Вельми гідний жалю той, хто вважає так зване мирське щастя чимось важливим і суттєвим, і справді той нещасний, хто шукає в мирському будь-якому благу собі повного задоволення: істинне і непорушне задоволення і блаженство в теперішньому житті отримує лише той, хто щиро й безсумнівно віддав себе на Божу волю і проводить тутешнє життя своє за волею Божою, ні в чому йому не суперечачи. Бо воля Господня є повнота досконалості й доброти, вона ніколи не змінюється, і поза нею немає іншої волі, кращої, праведнішої, вона вимовляє праведний суд про всіх, а про неї ніхто не може проректи праведного вироку, який би викривав її в протиріччі. Я докладаю всілякої старанності, всією моєю думкою прагну до того, щоб завжди бажати і хотіти того ж, чого хоче Бог від розумної істоти взагалі і зокрема від мене убогого.А тому я ніколи не був неблагополучним, бо всю мою власну волю цілком віддав у руки Божі, тож серцеве моє хотіння або нехотіння є те ж саме, що і Боже про мене хотіння, або Його промисел про мене, і я дякую Богові в усякому становищі моєму за милість, яку я від Нього отримую, хоча б вона взагалі здавалася і гіркою”. “Чи розумно ти говориш все це? – заперечив йому запитувач. – Але, прошу тебе, скажи мені: якби Бог зволив скинути тебе в пекло, чи ті ж самі думки володіли тобою, які зараз мені висловив?” Убогий духом раптом вигукнув: “Чи мене Він скине в пекло? Нехай буде тобі відомо, що в мене є дві дивовижно міцні руки, якими б я вчепився за Бога: одна рука – найглибше смирення через принесення самого себе в жертву Богові; інша – нелицемірна любов до Бога, яка розливається від цього найглибшого центру на всіх ближніх наших через наші благотворні для них дії. Означеними обома руками міцно вхопився б я за Бога, і куди б не послав Він мене, повів би я і Його з собою разом, і воістину мені було б сприятливіше бути з Богом поза небом, ніж без Бога в небі”. Відповідь ця вкрай здивувала мудрого запитувача, він внутрішньо усвідомлював, що відкрита йому старцем дорога веде кожного прямо до Бога без усякої омани, і це справді найвидатніший шлях з усіх шляхів, що ведуть до Бога. Захотілося знову мудрому запитувачу переконатися у високому розумі, що ховається під грубою оболонкою старечого тіла. “Звідки ти прийшов сюди?” – запитує мудрий старця.– “Я прийшов від Бога”.– “А де ти знайшов Бога?”– “Там, де залишив я всі створені предмети”.– “Де ж ти залишив Бога?”– “Залишив я Бога в чистих серцях і добрій волі”.Після цього мудрий запитує старця: “Хто ж ти, старче, і до якого стану належиш?” Убогий негайно дав таку відповідь: “Хоч би хто я був, я задоволений своїм уділом і не проміняю його на багатства всіх царів. Царем може бути названа кожна людина, яка вміє розсудливо і мудро керувати і володіти собою”. “Чи цар ти, – запитує мудрий у убогого, – і де твоє царство?” “Там, – відповідає убогий, вказуючи перстом на небо, – цар є той, для кого царство написане в книзі доль особливими відмітними рисами”. Бажаючи покласти край питанням, мудрий запитує убогого: “У кого ти, старче, навчився того, що мені виклав тепер у своїх відповідях, хто вклав тобі це в розум?” “Відкрию тобі воістину і це, господарю! Я всі дні проводжу в мовчанні, у молитвах або добрих і благочестивих роздумах, а найбільше постійно утримую в розумі й пам’яті ретельність про те, як би мені міцніше й тісніше увійти в єднання з Богом через безмежну покірність Його найсвятішій волі. Таке посвячення себе цілком Богу може навчити старанну людину багато чого істинного, доброго, святого, як у знанні, так і в житті”.Багато про що хотів ще запитати мудрий у убогого духом, але, маючи тверду надію знайти для цього інший сприятливий час, попрощався з ним: “Будь здоровий, старче!” І пішов від нього, внутрішньо розмірковуючи: “Ось знайшов я справжнього вчителя правого шляху до Бога”.Чудово про це ж висловився блаженний Августин: “З’являються некнижні і попереджають нас у Царстві Небесному; ми ж зі своєю мудрістю про нього не старанно турбуємося, а штовхаємося лихо тут, у цьому житті, загрузнувши у сквернах плоті й крові “⁴¹. Про це ж саме протистояння духовної смиренномудрості з мирською мудрістю Іісус Христос говорить у Своїй молитві подяки до Бога Отця: славлю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти втаїв це від мудрих і розумних і відкрив те дітям (тобто чистим в серці), так, Отче! бо таке було Твоє благоволінн (Мф. 11:25-26). Дійсно, під худим лахміттям часто ховається висока мудрість. І хто б міг припускати і повірити, що в такій простій, незнатній людині міститься таке високе пізнання про Божественну Істоту. Хто б міг повірити, що в безкорисливій простоті можна знайти таку високу думку, як уявлення убогого старця про дві руки незламної сили – тобто про цілковите приношення себе Богові та цілковиту свою любов до Нього, яку виражають виконанням Його заповідей: цими руками справді дозволяє Богові зв’язувати Себе людині, а від інших дотиків до Себе Він усуватиметься.

Глава II. Яка людська воля переважно гідна поєднання з Божою волеюПісля вступу на престол перського царя Артаксеркса їм було зроблено розпорядження зібрати з усіх боків царства найкращих і найзнатніших дівчат до знаменитого міста Сузу для перебування їх при дворі в царській свиті. На підготовку до гідного царської особи представлення призначений був їм річний термін для прикрас тілесних і для засвоєння добрих душевних властивостей і поведінки, що личать особам, яких удостоюють такої високої честі (див.: Ест. 2:2-12). Якщо потрібно стільки часу для придбання різного вбрання і засвоєння якостей душевних, щоб стати гідними перебування при дворі царя земного, то з якою постійністю повинні ми звертати щохвилини свою увагу на власну нашу волю – дику, егоїстичну, позбавлену істинного душевного благородства і доброчесної краси? Перетворити її, відсікаючи від неї риси дикого неподобства, безсловесних тваринних інстинктів, самовдоволення й егоїзму, і в такий спосіб приготувати її гідною найбільшої честі служити вічному Цареві Небесному і тут, на землі. Жити непорочно за вірою і любов’ю євангельською, припадаючи перед Ним, нашим Спасителем, у щирій молитві зі свідомістю своєї негідності і з твердим наміром виправити себе. Очищати совість прийняттям Святих Таїн Тіла і Крові Христових після твердої обіцянки не йти надалі тернистим шляхом гріха; і там, у потойбічному житті, коли Він несподівано, вдень або вночі зажадає нас на праведний суд Свій для вирішення останньої вічної нашої долі.Бажаючи ґрунтовніше й докладніше пояснити згадане вище приготування нашої волі для гідного єднання з Божественною волею, вкажемо шлях, відкритий нам Словом Божим, і ті умови, яким зобов’язана підкоритися людська воля для поновлення в душі своїй першого образу та подоби Божої, уникаючи водночас зухвалості осягнути цілком обмеженим нашим розумом найглибші таємниці безмежного розуму і Премудрості Божої. Законність і правда зазначених умов (тобто заповідей або велінь Божих) відкривається не тільки з їхнього Божественного початку, але пояснюється і загальною, вродженою, земною справедливістю. Так пан або господар, приймаючи до себе в дім нового служителя або служницю, спочатку домовляється з ними, пропонуючи свої умови: “Я хочу, щоб ти, живучи в моєму домі, не вигадував би безглуздих байок, не виголошував би слів, образливих для Бога, і для всього того, що визнається Церквою святим і священним, не любив би суперечити істині, не пиячив би і не байдикував, а навпаки, старався би бути вірним, старанним, слухняним і турботливим у виконанні доручених тобі справ або занять”. Кожен господар має право пропонувати своїй прислузі такі умови і вимагати виконання їх під страхом видалення недбайливих зі свого будинку. Невже ж Всемогутній, Праведний і Премудрий Бог, вступаючи в заповіт єднання з волею людей, не може пропонувати їм Свої умови для такого єднання?Розглянемо в наступних розділах найважливіші з властивостей людської волі, бажані й угодні Богові, співзвучні з Його найсвятішою волею.1Перша вимога від нас, або умова, з боку нашого Господа і Владики, щоб воля наша була не винна ні в чому гріховному.Небесний Наречений душ наших, що перевершує всяку земну чистоту, вимагає і від нас великої душевної чистоти, без плями, бруду або пороку, або чого-небудь подібного (Еф. 5,27). Воля, що бажає прищепитися до Нього, як різка до лози виноградної, нехай відкине від себе гріховну нечистоту: нехай не тільки не служить грошолюбству, зненавидить блудні справи й усяку тілесну нечистоту, не розпалюється гнівом, але навіть якщо й відчує тільки спонукання до чогось подібного, нехай мужньо приборкає та втихомирює його в собі, викинувши й спогад про нього; саме мислення нехай вправляє та займає предметами серйозними, такими, що сприятимуть добробуту життя тутешнього й загробного. Але наша мова не про це, що і без нас усім добре відомо. Є іншого виду падіння, що підкрадається до нас непомітно або ж миттєво охоплює душу, – це заздрість, або занепокоєння, досада, викликана в душі нашій добробутом, щастям або перевагами, якими користуються інші, а не ми: нехай же буде ж воля наша зовсім непричетна до цього пороку, вільна від нього, не винна в ньому і не поневолена ним. Людина, яка прагне наслідувати Христа, повинна зберігати себе без жодних докорів сумління поза цим пороком: бачачи інших щасливими, повинна не заздрити їм; своїм нещастям або неуспіхами не озлоблюватися; у лихах не обурюватися і не нарікати, тому що всякий, хто наближається до Бога, бачачи інших у щасті та багатстві, не заздрить їм, але, звертаючись до Бога, каже: “Господи! Тобі завгодно було піднести такого-то на високий ступінь почестей і багатства, а мене ж мати в приниженні та бідності. Я не опираюся цьому, о Боже мій, і не досліджую того причини, бо знаю вірно, що єдина причина цього – Твоя єдина досконала воля: якби Ти, Господи, не попустив зробитися мені вбогим, приниженим, то ніхто з людей, при всьому їхньому бажанні, не довів би мене до нинішнього мого становища, що одному Тобі можливо зробити в короткий час і без зайвих слів, визнаючи найкращим для мене таке становище. Те ж саме допущення Твоє я визнаю, о Господи, і в інших прикрощах, яких завдають мені інші: один оббріхує мене, інший – лихословить, третій ганьбить мою честь, тоді як я нікого з них не образив і не робив нікому неприємностей. Але у всіх випадках знаходжу я достатню, задовільну відповідь: Ти, Господи, попустив це, Ти повелів: нехай будуть вони Семеями, а я – Давидом (пор.: 2Сам. 16:5-13), якщо Тобі так завгодно, о Боже мій!”

Святий Антіохійський єпископ і мученик Ігнатій⁴² сказав про себе: “Я – пшениця Христова, буду змордований зубами звірів, щоб зробитися чистим хлібом “⁴³. Так і нас Бог готує зробитися при Трапезі Господній чистим хлібом Його: навіщо ми сердимося на людей? Вони млинове каміння, що стирає нас, як пшеницю, всипану в жорна. Для того щоб нам очистити серце своє, необхідно посіяти й укоренити на добрій землі серця добре насіння слова Божого, твердо утримуючи його в усякий час у розумі й пам’яті та молитовно підносячи думки свої до Бога, повторюючи: “Благословенний Бог на віки віків! Господи, що повелиш мені робити? Хай буде в усьому воля Твоя!” Це – перше навчання і приготування для охорони своєї волі в чистоті від вад узагалі, а найбільше від ворожнечі та заздрості.2Друга властивість людської волі, яку вимагає Бог, полягає в тому, щоб вона все, що посилається нам від Бога, добре або недобре, солодке або гірке, сприймала б як Божу прихильність або ж як покарання від Нього з вдячністю, без нарікань, – словом, воля наша має бути сильна вірою, що все, що з нами трапляється, буває з Божої волі, витривалою у працях і злісних стражданнях, тобто такою, що охоче переносить усе з терпінням і незлобивістю.Якби ми були твердо впевнені, що все буває з волі Божої, то і менше страждали б. Станемо ж, улюблені, у всіх своїх негараздах і злостражданнях вдаватися до Бога з молитвою від щирого серця, щиро сповідуючи перед Ним свої гріхи і просячи в Нього допомоги, терпляче переносячи горе, що спіткало нас, кажучи: “Господи! Все те, чим я страждаю або що сталося для мене скорботного від людини цієї, все це сталося зі мною з Твоєї святої волі; у цьому впевнений я так само, як у тому, що я живу нині: зміцни, Господи, мої сили мужньо нести покладений на мене тягар за святою волею Твоєю!”Сумнів в існуванні Промислу Божого і нерозуміння істинної причини наших нещасть приводить нас у відчай або принаймні виробляє в душі скорботу, більшою чи меншою мірою, і безнадійність на своє спасіння. О, як ми слабкі й нетверді у виявленні своєї віри в Промисел Божий не тільки про кожного з нас, як істоту вільно-розумну, а й про найтоншу волосинку, яка не падає з голови нашої без волі Божої! У цьому засвідчує нас непорушний свідок, Сам Христос, Спаситель наш і Господь, кажучи: Чи не дві малі пташки продаються за один ассарій?⁴⁴? І жодна з них не впаде на землю без волі Отця вашого (Небесного); і знову, поглиблюючи цей вираз, каже: Чи не п’ять малих птахів продаються за два ассарія? і жоден з них не забутий Богом. А у вас і волосся на голові все пораховане. Отже, не бійтесь; ви дорожчі за багатьох малих птахів (Мф. 10:29; пор.: Лк. 12:6-7). О, яке милосердя Його! Із птахом на землю падає Сам Бог, бо воістину воля Божа є Сам Бог, що діє безперестанку в усякому створінні Своєму: із рибою Він плаває; із птахом – літає; зі змією – повзає; з іншими тваринами Він ходить: не залишає Бог жодного створіння Свого без Свого Промислу за кожним. Якщо й тисячі птахів потраплять у тенета, жодна з них, і найменша, не буде спіймана без волі Божої; жодна з них не впаде на землю без волі Отця Небесного. Той же самий Промисел Божий, який піклується про найменшого птаха, як і про орла, піклується ще більше про вінець Свого творіння на землі, про людину. Якщо ж жоден із птахів не впаде без волі Божої в приготовану для вилову його сітку, то як же ти, о людинко, ти, створений за образом Божим, призначений бути спадкоємцем горнього царства, але випробовуваний у твоєму вірному та сталому стані різними протилежними тобі скорботами, збитками, образами, занепадаєш духом, журишся та думаєш, що все скорботне для тебе, яке спіткало тебе, відбулося без волі Божої, з різних ворожих проти тебе причин?Для найяскравішого поняття і розуміння нашого, що Промисел Божий поширюється не на одних тільки одухотворених створінь, а також і на матеріальний склад світу, на самі речі та їхні відправлення, Спаситель додав: “У вас (тобто в кожного з нас) же і волосся на голові все пораховане (тобто все, що нам належить)” (Мф. 10:30). Коли ж і хто з людей міг безпомилково порахувати і дослідити число свого волосся? А в Бога всі вони пораховані, як в однієї людини, так само й у всіх людей, і без Його святої волі жоден із них не впаде на землю (тобто не загине). А як часто, коли що-небудь трапляється з нами, що суперечить нашим бажанням, виходимо з себе, втрачаємо всяке терпіння, інших людей осуджуємо недобрими справами, сьогодні на одного, а завтра на іншого покладаємо причину своєї печалі, свого нещастя, і подібно до того, як бурхливе море під час хвилювання викидає з надр своїх піну й усяку нечистоту й гидоту, серце наше вивергає із себе мерзенні й ганебні слова маловір’я, нетерплячості щодо неприємностей, що спіткали нас, або страждань, у яких бачимо ми не кару на себе, послану з волі Божої, а нерозважливо приписуємо їх або злобі й ненависті людській до нас, або іншим, уявним нами, причинам.

Коли Спаситель наш, після воскресіння Свого, з’явився… учням… на Тиверіадському морі, море хвилювалося, і ніхто з учнів Господа не впізнавав Його, один тільки святий Іоанн упізнав, і сказав іншим: це Господь (Ін. 21:1,7). І між нами є брати й сестри, вельми слабкі духом і нетерплячі у скорботах, які, коли збурюється життєве наше море хвилями різних лих, не знають Керманича, який невидимо керує кораблем за течією нашого життя, не знають Бога Всемогутнього, який веде різними шляхами кожного з нас до спасіння, але в засліпленні своєму вони звинувачують тих людей, яких вважають своїми ворогами, обурюються на них, кажучи: він – злісний хитрун, підлабузник, лукавий, влаштував мені це зло; він – звір найлютіший – завдав мені лиха. Зовсім інакше думає людина, смиренна думкою і чиста серцем: вона зміцнює волю свою до мужнього перенесення всіх лих, що трапляються, та нещасть і халепи тим, що бачить у них перст Божий, який вказує їй шлях до виправлення своїх проступків: вона смиренно взиває до Бога: “Боже милостивий, це Ти, хто шукає мого спасіння, праведно Ти караєш мене, це – Ти, Господи! Будь благословенний Ти і зроби зі мною все, що Тобі завгодно!”3Третя властивість богоугодної волі людської є її доброзичливість до ближніх за свого особистого достатку малим і сердечне, постійне прагнення її до Бога – джерела всього доброго, – така властивість людської волі виражається в одному слові: доброзичливість. Людина з такою розсудливою твердою волею гідна всякої поваги: вона у всіх потребах своїх, відповідно до цивільного і сімейного свого становища, вельми поміркована, уникає розкоші в їжі, в одязі та в різних зовнішніх прикрасах, задоволена тим, що Бог їй посилає, і дякує Богові молитовно в самій собі: “О Господи мій, усім, що тільки Ти даєш мені за своєю добротою, я задоволений; воно достатнє для скромного мого життя, хоча для марнотратства видається малим: дякую Тобі, Господи, і за мале, і цього я негідний, я вважаю себе негідним навіть того повітря, яким дихаю”. Він не заздрить ні в чому своїм ближнім, більш його щасливим, і всім бажає успіху у всякому доброму починанні і справі.Такий доброзичливий і скромний чоловік милостивий Богові; ніхто й ніколи не почує з вуст його слів нарікання або неприязні не тільки проти Бога, а й проти людей; він не скаже: “Я ледве здобуваю тяжкою працею собі та сім’ї моїй шматок хліба черствого, тоді як інші буяють в усьому й розкошують, не зазнавши й найменшої частки тих робіт, що несу я; вони, які мало сіяли, збирають рясні жнива”.Більша частина наших невдоволень і нарікань походить від обмеженості нашого погляду на Промисел Божий і незбагненні шляхи, якими веде Бог як все людство, так і кожного з нас до досягнення найкращих для нас цілей у житті теперішньому, тимчасовому, а ще більше – до досягнення блаженства, якого око не бачило, вухо не чуло й не приходило на серце людині, те блаженство, що приготував Бог тим, хто любить Його (1Кор. 2:9). Серце наше, через нечистоту гріховну, схильне більше до тимчасових благ, ніж до вічного блаженства, а тому і розум наш більше обертається в пізнанні змінюваного і тимчасового, ніж незмінного, вічного, і, не осягаючи останнього, впадає в невір’я в буття Боже і високе світоправління Його.Єдиним істинним засобом для досягнення нашого благополуччя в цьому житті і в майбутньому має стати постійне звернення своєї уваги всередину самих себе, на власну совість, на свої думки, слова і справи, щоб зважити їх неупереджено: це відкриє нам наші омани в житті та вкаже єдиний шлях до спасіння. Шлях цей – цілковите віддання всього єства нашого, всього себе з усіма обставинами нашого життя у волю Божу. Образом такого звернення нашого до Бога нехай послужить нам рослина соняшник (абоотропіон), нехай він буде завжди перед очима нашими. Про неї, як про якесь диво, писав Пліній⁴⁵: “Ми багаторазово говорили, що рослина соняшник являє собою своєрідне диво в природі: вона постійно повернута головою своєю до сонця і разом з нею обертається зі сходу на захід навіть у дні хмарні, настільки сильно любить вона сонце; вночі ж заради виключної любові до одного сонця згуртувала вона свої квіткові пелюстки воєдино й закриває їх “⁴⁶. Християнине-читачу, зауваж це раз назавжди, що соняшник і в похмурі дні здійснює кругову течію, слідуючи за сонцем від незмінної любові природного потягу до нього! Таким сонцем, що висвітлює наш життєвий шлях, є воля Божа; вона не завжди безхмарно висвітлює нам дорогу життя; часто ясні дні перемежовуються похмурими для нас: дощі, вітри, бурі починаються, і ніхто з християн не звільняється від впливу неприємних атмосферних явищ. Нехай буде такою ж сильною любов наша до нашого Сонця, волі Божої, щоб ми нерозлучно з нею могли і в дні негараздів і скорботи, як соняшники в дні похмурі, продовжувати безпомилково плавати по життєвому морю, за вказівками барометра й компаса волі Божої, що веде нас у безпечну пристань вічності. І справді, ніколи не досягнемо ми досконалого спокою і благополуччя; все тут буде здаватися несприятливим, ніколи не будемо задоволені тим, що нам послано згори. Нам здасться, що ми всього позбавлені, хоча б мали великий достаток у всьому; завжди будемо в страху, в зневірі, збентежені, малодушні, сповнені щогодини турбот і різних занепокоєнь, смутку та марних зітхань, доки не звернемося щиро до Бога й не віддамо самих себе та один одного цілком на волю Божу, як геліотроп прагне до сонця. Станемо старанно розглядати видимі в подіях знаки волі Божої і узгоджувати з ними свою волю. Нехай воля Божа буде для нас дороговказною зіркою в житті, і це одне закарбуємо та втримаємо назавжди в серці своєму, кажучи: “Так завгодно Богові, нехай буде й мені це ж завгодно; життя й смерть, багатство й бідність залежать лише від волі Божественної, як завгодно Господеві; так було, й стало, і є, і буде в усьому. Буди ім’я Господнє благословенне! (Йов. 1:21)”. Тепер наше сонце вкривається хмарами, але воно, скоро чи не скоро, освітить своїми променями темряву різних скорбот.

Розглянь історію стародавніх і нових століть, там ти часто зустрінеш події похмурі після світлих подій, що їм передували, а ще більше знайдеш світлих і урочистих, які замінили собою похмурі.Таким чином привчимо себе пізнавати волю Божу з ретельного розгляду подій, що вже відбулися, успіх або неуспіх яких вкажуть нам на Боже як благовоління, так і недоброзичливість Його до правих, так і лукавих учасників у цих подіях в міру правди або лукавства їхнього. Через це зрозуміємо практично доведену істину, що кожна людина в жодній справі не повинна чинити проти волі Божої, хоча б вчинок, згідний з нею, був би і неугодний її свавіллю. – Якийсь учений єврей-книжник із народу, що оточував Ісуса Христа, підійшовши до Спасителя, сказав Йому: Учителю, я піду за Тобою, куди б Ти не пішов (Мф. 8:19). Так і ми, словом і ділом, за всяким помахом волі Божої підемо за Ним скоро й охоче, куди б Він не пішов.4Богоугодна воля завжди буває довготерплячою і постійною. Усі наші корисні праці й починання псуємо ми й губимо через нестачу в нас сталості й довготерпіння. Народ ізраїльський у пустелі, втративши терпіння і не дочекавшись повернення Мойсея з гори Синайської, звернувся до ідолів, створив собі із золота тільця, вшанував його як бога і вклонився йому (пор.: Вих. 38:1-8): ось до чого привівся нетерплячий народ через свою мінливість. Два пішоходи на шляху до Еммауса (апостоли Клеопа і Лука) вели сумну розмову про страждання і смерть Христа Іісуса в Єрусалимі, і коли Сам Він непомітно наблизився до них, то вони не впізнали Господа. Він же сказав до них: про що ви сперечаєтесь між собою, ідучи, і чим ви засмучені? Один з них, на ім’я Клеопа, сказав Йому у відповідь: невже Ти один з тих, що прийшли до Ієрусалима, не знаєш, що сталося в ньому цими днями?… що було з Іісусом Назарянином, Який був пророк, сильний ділом і словом перед Богом і всіма людьми; як видали Його первосвященники і старійшини і начальники наші для засудження на смерть і розп’яли Його. А ми сподівались, що Він є Той, Котрий має визволити Ізраїля; до того ж сьогодні вже третій день, як усе це сталося, – підсумував він сумно (Лк. 24:17-21). О, блаженні мужі! І у ваші добрі серця закралися нетерплячість і сумнів? Невже цей третій день, передбачений Сином Людським як день Його перемоги над смертю, уже скінчився; тож усе ваше довготерпіння так само як і закінчилося? О, нетерплячі! Якби цей третій день уже минув, якби настав четвертий або п’ятий день після смерті Його, то чи можна було б вам впадати у відчай у надії побачити Його воскреслим із мертвих? Але цей третій день наближається тільки до вечора, ви не прожили ще його, навіщо ж вам передчасно бути невіруючими і сумніватися в істинності передбаченого Ним Свого воскресіння? Ми, браття, у бажаннях наших надто нетерплячі, і якщо в їхньому досягненні нам трапляється якесь затягування, що не бачимо швидкого виконання бажаного, то негайно ж усю нашу надію занурюємо в море відчаю і нетерплячості. Але не так буває в Бога: Щедрий і милосердний Господь, довготерпеливий і многомилостивий (Пс. 102:8); Та Бог не знищить душі, і Він задумав не відвернути від Себе відігнаного(2Сам. 14:14). Він не благоволить і не бажає нікого віддалити від Себе, бо не поспішає Бог до покарання і дає нам тривалий час для нашого виправлення, поки на втіху Своєму правосуддю (наче вимушений необхідністю) не скаже над нерозкаяними остаточного вироку Свого: ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його (Мф. 25:41).Ми, браття, в усьому маловіри, не маємо твердої, постійної надії: якщо чогось попросимо двічі чи тричі і не отримуємо проханого, негайно ж слабшаємо в надії отримання і стаємо подібними до тих убогих, які, один або два рази промовивши під вікном: “Подайте Христа заради милостиню”, але не будучи почутими господарем чи домашніми, йдуть геть, кажучи: “Нікого немає вдома”. Стукайте, недбайливі, стукайте: тому, хто стукає, двері відчинять (Мф. 7:8). Як часто трапляється всім нам перебувати в нестерпному випробуванні нашого довготерпіння! Багато хто цілими роками чекає на якусь милість, і все марно, не отримують проханого; бо бажаний спадок здобувається терпінням. Той, хто працює, не тяготиться роботою, бо знає, що робоча пора швидко минає; а ми, нетерплячі, ставимо межі Божому благоволінню, рахуємо годинник, і якщо правиця Господня не подає нам швидкої допомоги й втіхи в наших моральних або тілесних стражданнях, то ми, як діти, піднімаємо жалісливі крики: “Коли ж Ти, Господи, допоможеш нам, навіщо зволікаєш потішити нас Своєю допомогою? До яких пір не прислухаєшся, о Боже, до молитви моєї?Ось стільки вже років прошу Тебе, а Ти не чуєш? Якщо і в поточному році не влаштуєш, Господи, мого благополуччя і не допоможеш мені за моєю багаторазовою молитвою, то буду вважати себе знедоленим Тобою і припиню мої молитви”. У цьому відношенні ми не відрізняємося від жителів Вегілуї, які під час облоги Олоферном їхнього міста говорили всім начальникам і старійшинам його: “Нехай розсудить нас із вами Бог, ви зробили нам велику неправду: призиваємо перед вами у свідки небо й землю, і Бога нашого, і Господа батьків наших, Який тепер карає нас за гріхи наші й за гріхи батьків наших, неправда ваша в тому, що ви не запропонували миру ассіріанам спершу; тепер дружини наші й діти у знемозі гинуть від спраги, тому що ворог забрав у нас воду, віддайте тепер же місто Олоферну на пограбування; ліпше нам разом загинути від меча ворогів, аніж довго нудитися й усе ж таки загинути від спраги (порівн. : Юдит. 7:24-28)”. О, нетерплячі та слабкодухі громадяни! Розпач, що охопив вас, змушує вас віддати своє рідне місто на пограбування; докоряє вам у малодушності добрий священик ваш Озія, благаючи зі сльозами: не сумуйте, брати! потерпимо ще п’ять днів, в які Господь Бог наш поверне милість Свою на нас, бо Він не залишить нас до кінця. Якщо ж вони пройдуть, і допомога до нас не прийде, — я зроблю за вашими словами (там само: Юдит. 7:30-31). О, улюблений Озія, прекрасний пастир і наставник народу! Якої невисокої думки ти про людей взагалі: ви призначаєте певний час Богові для надання вам допомоги? Тому-то загинуло у вас і зовсім забуте довготерпіння. Не перенесла такої малодушності своїх громадян мужня Юдифь. Вона, дізнавшись про рішення своїх співгромадян, скликає до себе старійшин міста, і в тому числі самого Озію, і каже їм: “Що це за пропозиція, зроблена Озією і прийнята вами? Ви маєте намір здати місто ассіріанам, якщо протягом п’яти днів не отримаєте допомоги від Бога? Хто ви такі, що смієте спокушати Господа? Прийняте вами становище не таке, щоб воно могло викликати милість Божу до вас; навпаки, воно збудить у Ньому обурення і гнів Його проти нас: ви зі своєї волі призначаєте Господу термін і дні для надання Ним вам Своєї милості”. На розумну і мужню промову Юдифи старійшини відповідали їй повною згодою на задуманий нею план порятунку рідного міста і досконалим послухом її розпорядженням, у чому й не були нею обмануті (порівн.: Юдифь гл. 8 та ін.). Приклад Юдифи показує, що тільки довготерпляча воля людська так міцно з’єднує людину з Богом, що чим більше накопичується над нею негараздів і печалі, тим більше утверджується її надія на допомогу Божу; при цьому вона завжди взиває до Бога: “За святою волею Твоєю, по безлічі доброти й милосердя Твого чини зі мною, Господи! Якщо десять років, двадцять, тридцять і більше повторюватиму Тобі моє прохання, то не припиню його і не призначу Тобі жодного терміну для його задоволення; якби навіть безсумнівно було мені відомо, що прохання моє не буде почуто, і тоді впевненість моя у Твоїй доброті, віра моя в Тебе, Господи Боже мій, навчає й затверджує мене в тому, що мене не відпустять без нічого: якщо не даси того, що прошу в Тебе, то нагородить мене кращим, ніж те, чого ти просиш”. У цьому запевняє нас пророк Авакум, кажучи: …Якщо б протягнулось (призначене нам), ччекай ти його, бо воно конче прийде, не спізниться (Авв. 2:3).

5П’ята властивість досконалості людської волі, яка любить Бога, це гаряча діяльність її у виконанні волі Божественної. Діяльність ця виражається в тому, що людина, яка істинно любить Бога, не тільки бажає або не бажає того, чого Бог бажає або не бажає, але саме заради волі Божої, перше (бажання Боже) приводить із палаючими ревнощами у виконання, а друге (небажання Боже) ретельно відкидає. І якби хтось запитав, чому він бажає першого і виконує його самою справою, а другого не хоче і відвертається від нього, він у своїй відповіді не вказав би іншої причини, окрім тієї, що перше завгодно Богові, а друге не забажає Йому. Бог же є найвища Любов, Любов діяльна, і той, хто діє за її законами, перебуває в Бозі (і Його Любові), і Бог перебуває в ньому (див.: 1Ін. 4:16). Цю ж думку дехто висловив так: “Люблю, бо люблю, і люблю для того, щоб любити, бо любов завжди любима”. За вченням блаженного Августина, нам слід перетворити самих себе на одну любов, для того щоб, як Бог побажав привести до буття всесвіт заради Самого Себе, так само як і ми, Його творіння, на знак подяки Йому, перетворили самих себе на любов до Нього, виключно заради Бога і Його святої волі. Не відрізняється з цим і вчення філософа Епіктета⁴⁷: “Що значить вираз “віддати себе Богові?”Це означає: чого хоче Бог, того ж самого бажає і віддана Йому істота; чого Він не бажає, не бажає того і Йому відданий”.Але цієї єдності волі людської з волею Божою не могло б статися, якби всесвітом не керував Промисел Божий; і відданість наша Богові була б неістинною, якби ми не визнавали, що все, що трапляється з нами в житті, відбувається з волі Божої або за Його допущенням.У старозавітній Церкві до преображення її через Боголюдину Іісуса Христа на новозавітну Богові було завгодно повеліти Мойсею й Аарону все священне приладдя вівтаря й прикраси його покривати під час перенесення скинії в поході євреїв по Аравійській пустелі багряним покривалом і доручати їх для несення левитам. Повеління це виражено докладно в главі 4-й Книги Чисел (Чис. 4:5-20) приблизно в таких словах: ввійде Аарон та сини його, та й здіймуть завісу заслони, і покриють нею ковчега свідоцтва (Ковчег Завіту, або Святе Святих), і дадуть на нього шкуряне тахашеве накриття, і розкладуть згори покривало, усе з блакиті, і накладуть держаки його (див.: 5-6). Далі йдуть настанови про закупорювання столу приношення хлібів і, нарешті, золотого жертовника з його приладдям: І заберуть попіл із жертівника, і розкладуть на ньому шату пурпурову, і покладуть на нього ввесь посуд його, що ним служать на ньому: лопатки на вугіль, видельця, і шуфлі, і кропильниці, ввесь посуд жертівника; і розкладуть на ньому шкуряне тахашеве покриття, і вкладуть держаки його (там само: 4, 13-14). Усе це законоположення було встановлено, як вважають, з тієї причини, щоб інші з народу з однієї цікавості не шукали нагоди побачити найсвященніші предмети перш ніж вони будуть вкриті під тією погрозою, що людина, яка не посвячена, що їх побачила, а тим паче торкнулася священної речі, мусить померти. Отже, ті, хто носив священне приладдя скинії, жодної з них не бачили, а тільки відчували на плечах своїх їхню вагу, тому що все було приховано багряним покровом від очей тих, хто їх носив. Подібно до цього кожен, хто тільки абсолютно віддав себе на волю Божу, охоче уникає дослідження недовідомих причин Провидіння і Премудрості Божої; він не буде питати, навіщо Бог допустив те, наказав інше, заборонив третє. Тягар такого обмеження нашої цікавості повинен кожен із нас нести охоче; досить для нас бути впевненими, що тягар, який ми носимо, оповитий синім, блакитним або багряним покривалом, тобто потаємне в безодні незбагненної волі Божої, є для нас спасительним.6Нарешті, людська воля, щоб бути їй сприятливою для Бога, повинна бути доброплодоносною, або доброплідною. Доброплідною називаємо таку волю, яка за подобою плодоносної землі продукує зі свого серця (внутрішньої людини) багаторізноманітні високі помисли й побажання і присвячує їх старанно, як первородні плоди, славі Божій. Тут з’являється глибока розсудливість; розум, що тяжіє до Неба; тут зітхання, сповнені любові, і стогони серцеві, які підносяться вгopу: “О, вселюблячий Боже, як я хочу не лише страждати, а й померти за Тебе, хоч би це було найтяжчою і найгіршою смертю!” Такими небесними збудженнями розуму Бог і людина настільки тісно з’єднуються в усякій добрій справі, що від цих внутрішніх сприятливих співвідношень між Богом і людиною є невидиме, але відчутне спілкування людини з Богом і найщиріший союз з Ним, – до того щирий, що невидимо людині повідомляється згори велика Божа милість ставитися до Бога в усякій події так, як добрий син ставиться до свого батька, кажучи: “так, Отче! бо таке було Твоє благовоління” (Мф. 11:26). “Так, Отче, якщо ми все добре отримали й отримуємо від руки Твоєї, то невже нічого злого не перенесемо на собі?” Так істинний християнин усе, що не трапляється з ним доброго і недоброго, усе приймає охоче, як послане йому від Бога. Ця істина була відома ще древнім мудрим мужам; один із них, Епіктет, так навчає: “Ніколи не смій казати: я втратив те чи інше будь-що, але кажи: я те чи будь-що інше (чого ти позбувся) віддав Богові. Померло в тебе дитя? Вона віддана Богові. Чи забрано кимось маєток? І чи не віддано воно? Але скажеш: лиходій забрав його в мене? Навіщо питаєш: хто взяв? Хто дав, той і взяв; але щойно воно взяте, ти піклуйся про нього стільки ж, як би дбав про чужий маєток або як мандрівник дбає про той дім, де він мав відпочинок або ночував “48.

Так повинен думати кожен, хто бажає щиро віддати себе Богові; про все ним втрачене з того, що він мав, він міркує так: “Бог дав мені, Бог і взяв”, тобто він при цьому звертає погляд свій не на викрадача – людину, а на Бога, Який допустив це і повертає Своє, наперед Ним же дане.Тому істинно відданий Богові в усякій події з ним повторює слова Христові:так, Отче! звершилося це тому, бо таке було Твоє благоволінн (Мф. 11:26). При цьому, люб’язний читачу, вникни ґрунтовно в сенс і значення цього премудрого й таємничого Божественного вислову. Отець Небесний у давнину сказав Синові Своєму через пророка Ісаю: дам Я Тебе заповітом народові (ізраїльського), за Світло поганам (Іс. 42:6). Ніби так говорив: “Для Мене недостатньо, щоб Ти привів до Мене залишок вірних Мені ізраїльтян; Я хочу, щоб Ти і язичників, які не знають про Мене, просвітив і навернув до Мене”. Цей вислів Отця Небесного передував Різдву Христовому від Пречистої Діви Марії за вісімсот років і був прийнятий Сином, який за Божественною Істотою має одне бажання з Отцем. Прийнято охоче, з готовністю смиренної людської Своєї волі для виконання потім, як оповідає про це євангеліст Матфей:В той час, продовжуючи далі, Іісус сказав: славлю Тебе, Отче, Господи неба й землі…( (Мф. 11:25). Кому відповідав, коли не було ні від кого запропоновано Йому запитання? Відповідав Він Отцю Небесному в дусі Свого повсякчасного єднання з Ним. Після того як насправді виконав волю Свого Отця, благовістивши народові й особливо Своїм учням таємницю викуплення роду людського через Свою євангельську проповідь, з якою радістю та в якому захваті прославляє Він при цьому найсвятішу волю Отця Небесного, кажучи: славлю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти втаїв це від мудрих і розумних і відкрив те дітям (тобто учням Своїм, подібним до немовлят за духовною простотою та сердечною їхньою чистотою); так, Отче! бо таке було Твоє благовоління! (Мф. 11:26). Усе виконаю, Отче, що тільки повелиш Мені.Подібно до того, як Отець Небесний за стільки років до народження Сина у плоті говорив з Ним через пророка Ісаю, так точно говорить Він з кожним з нас перед віками: бо Він усіх нас розподілив у часі й просторі, заздалегідь із досконалою точністю знаючи про кожного з нас, коли й де хто саме має народитися, коли помре, і для кожного приготував вірну допомогу для спасіння його й блаженства, співвідносячи цю допомогу до характеру й духовно-моральних властивостей кожної особистості; бо Бог передбачає все життя кожного з нас в усій його сукупності теперішнього, минулого і майбутнього часу, у повному його русі, з усіма його обставинами в кожний час, нібито життя кожного відбувалося на Його Божій долоні, перед Його очима. І Він сприяє спасінню кожного невидимо, але розумно, або, точніше сказати, – премудро, розпоряджаючись різноманітними засобами або подіями, втішними для нас або ж гіркими, приємними або неугодними. А тому повинні ми твердо вірити в управління Боже всесвіту, і особливо в Промисел Божий про людину, і бути уважними до себе, чи дякуємо ми Богові щоразу за все те, що Він посилає нам протягом нашого життя: чи радісне для нас, чи сумне, але таке, що завжди приводить нас до спасіння. А тому повинні ми розумно узгодити наші бажання з волею Божою, що виражається в знаменних подіях з нами. Віддаючи себе на волю Божу за голос Божий, що відгукується в серці, і при кожному виявленні нам Божого благовоління або недозволу нашим намірам чи починанням, повинні смиренно і з покірним духом дякувати Богові, повторюючи слова нашого Спасителя й Відкупителя: “Славлю Тебе, Отче, за все, що Ти послав мені, щоб підтримати моє життя, щоб виправити мої омани та щоб спасти душу мою, так, Отче! Вірю я: таке було Твоє благовоління про мене”.Глава III. Про те, як воля людська повинна узгоджуватися з волею Божественною за різних життєвих обставинМи сказали вже, яке приготування корисне й успішне для взаємодії, для злиття воєдино людської волі з Божественною; тепер же належить показати на прикладах, як насправді та й інша волі можуть бути сумісними.1Вельми виразно і справедливо висловився Фома Аквінський⁴⁹ про так звані добрі справи, що вони тоді тільки приємні й люб’язні Богові, коли відбуваються в усьому відповідно до волі Божої: І якщо роздам усе добро моє і віддам тіло моє на спалення, а любові не маю, то нема мені в тому ніякої користі (1Кор. 13:3), і всі ці справи мої не належатимуть до доброчесних справ. Пимен, чоловік святий, завжди давав таку настанову: “Ніколи не чини за своєю волею, якщо вона суперечить волі Божественній, але нехай буде воля твоя завжди згодна з волею Божою. І якщо бажання твоє справді не суперечить волі Божій, то Бог відкриє тобі це або через євангельське повчання, або збудить у серці твоєму думку почекати з приведенням до діла задуманого тобою бажання і віддати його абсолютно на волю Божу, кажучи: якщо Богові завгодно моє бажання, – воно здійсниться, а якщо не завгодно, – не здійсниться воно: як хоче Бог, так – і я”.

Достойно прославлена у Священному Писанні Руфь-моавитянка, коли свекруха її, іудеянка Ноємінь, дружина Єлимелеха, залишилася вдовою, втративши в землі Моавітській чоловіка й обох синів своїх, які там же померли, поверталася на свою батьківщину до Вифлеєму і, благословивши своїх наречених Орфу і Руфу, радила обом залишитися у своїй землі у своїх батьків. Орфа залишилася у батьків, а Руфь ніяк не погоджувалася залишити свою свекруху Ноємінь, бідну і безпомічну вдову. Руфь сказала Ноєміні: Не силуй мене, щоб я покинула тебе, щоб я вернулася від тебе, бо куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій мій Бог. Де помреш ти, там помру й я, і там буду похована. Нехай Господь зробить мені так, і так нехай додасть, і тільки смерть розлучить мене з тобою (Рут. 1:16-17). Так само, як Руфі, бажає говорити Богові і людина, яка палко любить Його всім серцем і всією душею своєю, і не може говорити інакше. Пророк Ілля перед тим, як Господу було завгодно дивовижним чином піднести його на небо, сказав Єлисею на шляху з Ґалґала: Сиди тут, бо Господь послав мене аж до Бет-Елу. Та Єлисей відказав: Як живий Господь і жива душа твоя, я не залишу тебе! (2Сам. 2:2). І цю відповідь повторив він тричі своєму господареві, нерозлучний з ним супутник, який бажає перебувати з ним завжди. Ось ще приклад згоди, або єднання волі людської з Божественною волею. Коли Іорам, цар Ізраїльський, бажаючи покарати царя Моавитського, який відхилився від нього, запрошував до себе на допомогу Іосафата, царя Іудейського, і послав до нього запитати: Чи підеш зо мною на війну до Моаву? – Йосафат відповів: Вийду. Я як ти, мій народ як твій народ, мої коні як твої коні! (2Сам. 3:7). Так і ми, браття, всіма силами душі нашої з’єднаймося з Богом у кожній нашій справі, як Руфь з Ноємінью, Ілля з Єлисеєм, Іорам з Іосафатом; скажемо Йому з безсумнівною вірою, незмінною любов’ю та твердою на Нього надією: “Воля Твоя, Боже мій, моя воля, серце Твоє – моє серце, я весь перебуваю, Боже, під Твоїм милостивим і праведним благоволінням, сповідую Твою милість і правосуддя наді мною!”Таке єднання своєї волі з Божественною волею нехай бережемо у всіх своїх справах і вчинках: на службі, над підлеглими нам, у всіх своїх працях і заняттях, у втратах, у хворобах і в годину самої смерті своєї, маючи тверду надію на викупну жертву Христову за гріхи наші; нехай бачимо, браття християни, велику Божу милість до нас і уготоване Ним для нас вічне блаженство. Віддаймо себе повністю на волю Божу, не маючи на вустах нічого, окрім слів: “Нехай буде воля Твоя за мене, милосердний і праведний Боже – Відкупителю мій!”Як усі чесноти і благодіяння Христові найяскравішим і найвеличнішим чином виявилися в стражданнях Його, те саме сказати слід і про якість останньої смиренно-старанної молитви Його. Іісус Христос звершив у Єрусалимській світлиці з учнями Своїми заключну старозавітну Пасху і встановив велике Таїнство, давши Своїм учням на споживання Пречисте Своє Тіло та Чесну Свою Кров під виглядом хліба й вина для тісного з Ним єднання й одержання блаженного життя вічного, а також для повсякчасного пам’ятання про Нього в теперішньому житті. Потім пішов за звичаєм на гору Єлеонську з учнями і, прийшовши на місце, сказав їм: моліться, щоб не впасти в спокусу. І Сам відійшов від них, як докинути каменем, і, ставши на коліна, молився, говорячи: Отче! о, коли б Ти благоволив пронести чашу цю (всю повноту страждань і викупної смерті) мимо Мене! а втім, не Моя воля, а Твоя хай буде! З’явився ж Йому Ангел з небес і укріплював Його. І, перебуваючи в борінні (подвизі), усердніше молився, і був піт Його, як краплі крові, що падають на землю (Лк. 22:39-44). Немає кращої, немає воістину найкоротшої, немає найдосконалішої, найсприятливішої Богові і найкориснішої людині, крім цієї єдиної молитви: не моя воля, але Твоя нехай буде; не так, як я хочу, але як – Ти; буди воля Господня! І тоді, якби і всесвіт зруйнувався. Деяка побожна жінка⁵⁰ мала звичай повторювати тричі на день по триста шістдесят разів молитву:”О, мій улюблений Іісусе, нехай буде воля Твоя!” Святий Кассіан ставить запитання: що значить прохання в молитві Господній: “нехай буде воля Твоя, як на небі і на землі”? – і вирішує це питання так: прохання це означає ніщо інше, як те, щоб люди були подібні до Ангелів⁵¹; і як воля Божа останніми виконується беззаперечно на небі, так само і на землі ті, хто живуть, нехай виконують не свою особисту волю, але Божу. Зазначене вище прохання молитви Господньої ніхто не може вимовляти від чистого, щирого серця перед Богом, окрім того тільки, хто серцем вірить і вустами сповідує, що Бог Єдиний улаштовує все на світі, що буває, що приносить нам добробут, а також вражає нас численними лихами, і що Він промишляє про спасіння й благо кожного з нас турботливіше, старанніше і більше, ніж кожен із нас про себе самого. Бо Він краще знає про те, що для того чи іншого корисніше і спасенніше для його душі. А тому перебуває біля дверей небесних, за словами Кассіана, або має, за висловом Спасителя, всередині себе Царство Боже (див.: Лк. 17:21) той, хто цілком зрікся своєї волі, якщо вона суперечить волі Божій, і через це узгоджує у своїх вчинках свою особисту волю з Божественною. Дійсно, на небі незліченні тисячі тисяч блаженних осіб мають одну й ту саму волю, тобто узгоджену з Божественною волею. На підставі цього Арсеній на поставлене йому запитання аввою Марком: “Чому, отче, не відвідуєш нас?” – відповідав розсудливо: “Я маю найкраще і найприємніше товариство з горними жителями, які всі бажають одного й того самого, у яких одна й та сама воля; навпаки, між людьми, скільки перебуває разом окремих осіб, стільки ж і різних побажань “⁵². Той, хто в щасті і в нещасті віддає себе волі Божій, чудово розуміє сенс вислову пророка і царя Давида: Оце яке добре та гарне яке, щоб жити братам однокупно! (Пс. 132:1). Хто ж ці брати? Це Христос і людина-праведник: бо Сам Цар Небесний не соромиться зараховувати Себе до числа цих братів.

2Соломон, колись бажаючи наочно показати щось дивовижне, висловився про мудру людину так: у мудрого очі його в голові його (Еккл. 2:14). Святитель Григорій цей вислів пояснює так: “Хто умоглядом своїм прагне через розглядання устрою та управління видимого світу і його неодмінних законів зрозуміти “невидиме Боже”: премудрий Промисел, присносущну силу та святу волю, той – істинно любомудр (порівн.: Рим. 1:10), той скільки б не мав очей (тобто розумових споглядань) – усі вони в голові в нього (тобто в дусі, що діє через мозок)”.Філософ Епіктет проводив життя, яке здавалося йому вищим від усякого щастя: він мав одного слугу, тільки один глиняний свічник для освітлення будинку під час своїх занять у ньому; але цей світильник після смерті Епіктета купив хтось за тисячу динаріїв на пам’ять і на похвалу настільки знаменитому чоловікові. Лукіан, один з найпізніших грецьких філософів (†200 за Р.Х.), іронізуючи над багатьма філософами, звеличував одного тільки Епіктета.Епіктет крім багатьох інших книг написав чудовий твір під назвою “Енхірідіон”. Книга ця містить у собі стільки розумного і корисного, що може вважатися написаною благочестивим християнином, а не язичником. Вона в день Страшного Суду Христового послужить докором для письменників-християн, які залишили після себе твори, сповнені неправди, і провели тутешнє життя без каяття, у безвір’ї, нечутливості. Знаменитий Епіктет зміст усієї філософії висловив у двох словах: утримуй і утримайся. Він стверджує, що вельми корисно і безпечно в усьому ретельно слідувати вказівкам волі Божої і беззаперечно й охоче підкорятися їй.Це, вважає він, найвірніший шлях до досягнення благ тимчасових і вічних. Доречно запропонувати тут кілька його висловів: “Усяке бажання своє віддаю я на послух Богові, так, наприклад, чи бажає Всевишній, щоб я перебував хворим, чи бажаю і я бути хворим. Чи завгодно Йому повідомити мені якесь дарування? Приймаю його благоговійно з вдячністю. Неугодно що-небудь Богу? – і мені воно неугодно. Чи хоче Бог, щоб я помер, я готовий померти, бо хто мені може заборонити в чомусь проти моєї волі або переконати мене, якщо те (як я впевнений) угодно Богові “⁵³.Чи не здригнеться черстве серце твоє, о християнине, від такої відданості божеству філософа-язичника? Чи не жахнешся ти своєю впертістю і нерозумністю? Чи не покриють тебе соромом ці слова розсудливого язичника? Про багато предметів так само розсудливо розмірковує розумний Епіктет. Він має непохитне переконання у своїй свідомості в тому, що той, хто щиро віддав себе на волю Божу, здійснить безтурботно розпочатий ним життєвий шлях. Що ж означає вираз “цілком віддати себе Богові”? Він означає повну покірність відданого Богові: що Богу завгодно, те завгодно і йому; а чого не бажає Бог, того і він не бажає.Як же це може збуватися насправді?Воно відбувається не інакше, як тільки з Божого благовоління і Його премудрого Промислу і праведного світоправління без порушення свободи, наданої згори розумним істотам. Що Бог мені дарував, те моє і в моїй перебуває владі.А те, що Бог надав Собі, має перебувати в Його владі й розпорядженні. Мені дав Він вільну волю і не захотів обмежувати мене ні в чому з того, що Ним надано моїй свободі. Він незбагненно влаштував із землі тіло моє так, щоб йому було безперешкодно служити одному мені і без моєї волі нікому іншому. Він підкорив моїй владі всю видиму нерозумну природу для підтримання мого земного життя, але надав Собі найвище над нею космічне, або світове, управління. Він підпорядкував моїй владі, розпорядженню й управлінню всю мою сім’ю: дружину, дітей і набуте працями майно. Усе це дано мені від Бога безоплатно, за однією Його добротою. Отже, навіщо ж мені противитися Богові? Якщо ми вільно й охоче не станемо коритися Божественним розпорядженням, то будемо притягнуті до того проти волі нашої. Сенека⁵⁴ у своїй бесіді про досконалу свободу каже: “Запитуєш, що таке є досконала свобода?” – і відповідає так на своє запитання: “Не боятися нікого з людей, ні навіть Бога (бо Він не страшний для добрих і любимий ними); не хотіти нічого ганебного, ні зайвого; мати над самим собою повну владу, або належати самому собі, – у всьому цьому полягає досконала свобода, наше багатоцінне добро “⁵⁵.Але ніхто не може належати самому собі, якщо він насамперед не буде належати Богові так, щоб бажання Божі й побажання людини, що належить Богові, були в усьому згодні, були одні й ті самі: що завгодно Богові, те й їй завгодно; чого не бажає Бог, того й вона не бажає. Кожен, хто бажає належати собі, або бути самостійним, повинен усунутися від усього зовнішнього і навернутися всередину себе, повинен, наскільки можливо, віддалятися від чужих справ і навичок і старанно стежити за своєю поведінкою і вчинками: він не знає образ, бо неприємне для себе переносить з лагідністю як попущене Богом. Тільки в такий спосіб вона стає приналежною самій собі і володіє досконалою розумною свободою. Так само і блаженний Августин висловився про досконалу свободу: “Доброчесна людина, хоч і бідує і обтяжена роботою, все ж вона вільна; навпаки, зла людина, хоч би вона цілим царством володіла, все ж таки залишається рабом неспокійним, бо має над собою стільки панів, скільки гніздиться в ній протизаконних побажань і прагнень “⁵⁶.

3Мужній вождь Іуда Маккавей, збуджуючи у своїх воїнів хоробрість у битві з нападником- ворогом, сказав їм: “Мужність, зміцнюйтесь, укріплюйтесь до ранку, візьміть зброю і запаси і покажіть себе в бою безстрашними синами сили, будьте готові протистояти цим язичникам. Вони думають стерти з лиця землі нас самих і святиню нашу: краще нам полягти на полі бою, ніж бачити й чути жалібний крик і стогони нашого народу і наругу над святинею: не бійтесь, мужніться! Як заманеться Творцеві Небесному, нехай так і сотворить Він із нами; ми ж, підкоряючись благоволінню Божому, станемо грізно проти ворога, решту залишимо Богові: чи Він захоче, щоб нас перемогли й упали на полі бою, чи Йому заманеться вразити наших ворогів і дарувати нам торжество перемоги: якою буде Його воля на небі, нехай усе так і станеться!” (пор.: 1Мак. 3:58-60). Так само говорив Іоав своєму братові Авессі, готуючись до жахливого бою: будь мужній, станьмо твердо за народ наш і за міста Бога нашого, а Господь зробить те, що буде найкращим для нас, як Йому завгодно (див.: 2Сам. 10:12). Вельми похвальна і славна справа – мати завжди і в усьому мужнє, або доблесне, серце, яке в усякій події, що трапляється людині, покладається на благовоління і Промисел Божий. Нерідко трапляється і з мужами мудрими, і з полководцями вправними, і зі святими мужами, які чинять завжди і в усьому розсудливо і доблесно, що і вони у своїх починаннях іноді не досягають благополучного і приємного їхнього закінчення; але такі мужі всякий неуспіх свій приписують немилосердному ставленню Божому до того чи іншого невдалого їхнього починання і вважають саму неуспішність вельми благополучною для себе подією, бо завдяки невдачі вони не вчинили небажаного Богові діла.Усе сказане підтверджує Екклезіаст: “І обернувся я, і бачив під сонцем, що не прудким дістається успішний біг, не хоробрим — перемога, не мудрим — хліб, і не розумним — багатство, і не майстерним — прихильність, але час і випадок для всіх них” (див.: Еккл. 9:11). Випадком або щастям називає Екклезіаст те, що здається нам, а не Богові таким. Неважливо й не дивно, що людина розсудлива помиляється іноді у своїх побажаннях; ми ж вважаємо це нещастям і приписуємо нашу невдачу якомусь злому року, злому духу; але Фома Аквінат, посилаючись на книгу Еклезіаста, вчить, що нічого не буває і не трапляється інакше, як тільки з волі та за передвіщенням першої та найвищої причини всіх причин, тобто з волі Вічного Бога.Дійсно, бувають у світі явища і події, які не підлягають людському розуму, корисні або шкідливі свого часу: Божественна ж сила, Провіденння і Промисел, предвічно знає про них і передбачає всі обставини їхньої появи. Вона приурочує їх до відомих місць, часів, осіб і родів і приводить їх у дію за Своїм премудрим планом і розпорядженням для досягнення певних цілей Божественного світоправління. Шляхи і дії цього плану для нас невидимі; незрозумілі й засоби, обрані Богом, поки мета Його не досягнута; тоді тільки, коли мета досягнута, ми можемо збагнути Божественне піклування і Промисел Його про нас і про весь рід людський. Бог повторює час від часу такі дивовижні випадки або події, милостиві або ж грізні для нас, дивлячись на спосіб нашого життя – добрий, або розтлінний, або остаточно згубний, – для того, щоб нагадувати нам, щоб ми не приписували всього собі самим, своїй силі, своєму розуму та турботливості про свої мирські справи. Але звертали б увагу на своє внутрішнє духовне вдосконалення і переконалися б до очевидності, що все, що відбувається у всесвіті, відбувається не інакше, як за прихильністю або розпорядженням волі Божої, згідно з доброю або ж лукавою, нечестивою поведінкою нашою, від якості якої залежить і наше блаженство, і наша погибель. У зухвалих язичницьких народів щастя (фортуна) було в найбільшому шануванні; вони воскуряли йому фіміам. Нині ж, перед світлом Євангелія, що воно? – не що інше, як згубна омана розуму, породження пекла! Світло євангельської благодаті вказало нам істинну причину нашого благополуччя і наших дійсних лих – наші гріхи, які полягають у порушенні заповідей Божих і законів державних і цивільних. Гріх за природою своєю – брехня і нікчемність, породжена батьком брехні – дияволом і нещасними спокусниками, яких він спокушає (пор.: Ін. 8:44). Все інше приємне і протилежне – добробут і лихоліття відбуваються за Провидінням і Промислом Божим для нашого вічного спасіння. Всесвятіша воля Божественна рухає всі справи людські за образом колеса, що нерівномірно обертається – то поспішає, то сповільнюється; і в такий спосіб усі події раптові, незбагненні й такі, що відбуваються нібито за сліпим випадком, спрямовує розумно до найкращих цілей: ЯЯ Господь, і нема вже нікого. Я, що світло формую та темність творю, чиню мир і недолю творю, Я… робить це все! (Іс. 45:6-7). У стародавніх язичників фортуна, щастя, зображувалася у двох обличчях і двома фарбами: з переднього боку статуя мала обличчя біле і світле; із заднього – чорне і похмуре: перше обличчя було символом добробуту; друге обличчя уособлювало нещастя, лиха, які посилала фортуна своїм прихильникам, з’являючись їм у тому або в іншому вигляді. Це – дитячі вигадки і забави: щастя і нещастя, злидні і багатство посилаються Богом. Незайвим буде навести тут і міркування Сенеки, який, пояснюючи незаслужені лиха одних людей, що трапляються, і добробут інших, каже: “Одні справедливо обурюються і мовчать, коли згадують злу кончину мужів доброчесних: так, Сократ⁵⁷ примушений був своїми ворогами померти в ув’язненні, Рутилій⁵⁸ – жити у вигнанні, Помпей⁵⁹ і Цицерон⁶⁰ схилили свої голови під мечем своїх вихованців.Чого ж кожен повинен собі очікувати, бачачи добрих, яким за зроблене ними добро заплатили найбільшим злом?” – запитує Сенека, і на своє запитання дає таку відповідь: “Розглянь і зрозумій добре те, як кожен зазнав зла (тобто за що постраждав)? Якщо потерпілі мужньо страждали за правду, старайся сам наслідувати їх, якщо ж вони загинули через лінощі і недбальство про чесноти, то від них не було нікому жодної користі; отже, одні були гідні кращої долі й отримають нагороду від Бога, а від людей – повагу та наслідування їхніх чеснот; інші ж своїми вчинками заслужили презирство в людей і віддалення від Бога “⁶¹. Саме в цьому ж сенсі виражається жаль і скорбота в писаннях Іова, Давида, Єремії та інших пророків про пригоди і передчасну смерть праведників, і про незаслужений добробут у цьому житті беззаконників, ледачих і недбайливих. Але тут ні сліпий випадок, ні щастя – ні до чого, тобто не мають жодного значення, впливу. Бо все це відбувається за Божим заповітом і Його Промислом для нашого виправлення, щоб показати на прикладах минулого, яких наслідків треба очікувати від допущених нами божевільних заворушень через лінощі, недбалість і недбальство наше, а також приклади наслідків загального морального розбещення в сім’ї, суспільстві, державі, врешті-решт, загалом у світі, й тим спонукати людей звернутися до Бога та потурбуватися про своє моральне оздоровлення.

4Колись ізраїльтяни, бажаючи покарати своїх же братів Веніамінового племені за невидачу ними народному суду тих, хто вчинив зґвалтування жінки левіта, наважилися йти війною проти мешканців міста Гіви, і для більшої впевненості в успіху свого правого діла запитали істинного Бога в скинії: кого обрати вождем над військом? І сказав Господь: “Іуда нехай буде вам вождем”. Весь народ залишився дуже задоволений цією відповіддю, а тому було зібрано величезну кількість воїнів. Будучи впевненими в перемозі над веніамітами, розпочали війну, але були переможені останніми і, втративши на полі бою двадцять дві тисячі вбитими, відступили з безчестям. Однак ізраїльтяни не зневірилися: приготувавшись молитвою і постом, знову запитали вони Бога, чи виступити їм знову проти веніамітів? І отримали повторну відповідь: “Ідіть проти них і дайте бій”. Вступивши в бій знову за Божим велінням, вони сподівалися на Божу допомогу і билися мужньо, але знову втратили на полі бою вісімнадцять тисяч убитих ізраїльтян. Як пояснити все це? Бог позитивно наказує два рази йти і покарати супротивників і порушників Його закону, і обидва рази війська ці були переможені противником і втратили сорок тисяч людей. Хто в змозі осягнути розумом і пояснити собі ці Божі веління? Втретє всі ізраїльтяни, зібравшись до храму Божого для умилостивлення Бога гіркими сльозами, незвичайним постом, рясними жертвоприношеннями, зі смиренністю благали Його за гріхи свої та за спасіння всього народу ізраїльського від небаченої досі в Ізраїлі спокуси й поганої тілесної мерзоти, благали дати їм точний наказ: битися їм втретє з ворогом чи ні? І якщо битися, то вказати їм безсумнівні знаки здобуття перемоги. Третє повеління Боже отримали ізраїльтяни через Фінеєса, онука Ааронова, що стояв у той час перед ковчегом Заповіту Божого, у таких висловах: ідіть, боріться; Я завтра віддам його (тобто вашого супротивника – веніамітян) у руки ваші. Судячи зі слабкості людської, тепер дозволено було ізраїльтянам бути малодушними й сумніватися: два рази було Боже веління йти на бій, який обидва рази закінчився поразкою тих, хто воює за велінням Божим; хто наважиться знову йти на явну смерть; хто добровільно надасть перевагу для себе військову невідомість над безпечним і мирним домашнім життям? Але міцна надія ізраїльтян на Бога перемогла все це: вони воювали з веніамітами втретє і досягли сприятливого закінчення війни. Вони здобули досконалу перемогу над супротивником, який втратив у цьому бою двадцять п’ять тисяч воїнів, і в усіх ворожих містах жителі були вражені мечем, майно пограбоване, а самі міста розорені й спалені ізраїльтянами (Суд. гл. 19-21). Тут два предмети заслуговують на особливу увагу: перший предмет, що незбагненні суди Божі жодним розумом не можуть бути збагненні в усьому їхньому розмаїтті; другий предмет, що терпляча надія на Бога ніколи не залишається в осоромленні, про що в іншому місці скажемо докладніше. У всіх таких і подібних до них випадках найбезпечніше вдаватися з сердечною молитвою до Бога про свої потреби і, незважаючи на те, що іноді добрий початок справи отримує несприятливий результат, не сумувати й не занепадати духом; але мати тверду надію на Божу допомогу в справах правди і, незважаючи на жодні сумніви, відкритими очима віри дивитись на Бога й віддавати себе в Його святу волю. У справах суспільного життя те саме буває, що трапляється іноді в житті поодинокої особи, так, наприклад, люди, стримані в їжі та питті, іноді сильно хворіють; здорові й міцні тілом отримують сухоти; невинних піддають покаранню; пустельникожителів бувають охоплені нечистими помислами. Як там, так і тут спасительні засоби проти ворога одні й ті самі: природні, що вказуються розумом і досвідом, рішучі – це воля Божа і Його святий Промисел. У звичайному мирському житті іноді буває застосовне прислів’я: ” чим більше (двигунів справи), тим краще”; у розглянутих же тут справах Божественного світоуправління буває навпаки: “чим менше (розпорядників і вирішувачів долі), тим краще”. Це підтверджує і святий апостол Павел: о страхом і тремтінням виконуйте своє спасіння, бБо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю (Флп. 2:12-13).5Хтось, хто бажав стати справжнім ченцем, запитує авву Пимена: “Скажи, чесний отче, як я маю чинити в теперішньому житті, щоби стати справжнім наслідувачем святих мужів Божих?” Авва Пимен відповів йому так: “Якщо ти хочеш знайти для себе спокій і безтурботне життя тут, на землі, і в майбутньому віці, то під час усякого свого започаткування якої б то не було справи запитай самого себе: хто я такий, щоб міг віддати перевагу власній моїй волі, моєму бажанню перед волею Божою і Його розпорядженням? І при цьому суворо дотримуйся заповіді Христової: нікого не засуджуй (див.: Мф. 7:1) “⁶². При дотриманні двох цих правил у всякому званні будеш наслідувачем святих Божих: бо має Бог святих угодників у середовищі людей всякого стану, звання та установи. Ось найрозсудливіша, вельми корисна і спасительна порада! Істинно, що Бог ні від кого законів не приймає і нікому не дає відповіді у Своїх діях і розпорядженнях. Нехай замовкне перед Ним усяка мудрість людська, і нехай благоговіє перед Божественною волею, поклоняючись здалека Його чудовим ділам і спасенним знаменням; бо Господь один живе вічно (без початку і кінця), і Він один всеправедний, Він створив все, що взагалі є, владним словом Своїм, і духом вуст Його все затвердилося, живе і рухається (Пс. 32:6). Нікому не дозволив Він пояснювати справи Його.І хто може дослідити… і виміряти силу величі Його, і великих діл Його, і виректи великі милості Його? (Сир. 18:2-4).

Як у містах зазвичай громадяни звіряють свій годинник із головним хронометром, що перебуває на очах у всіх громадян, так само кожному з нас, за всією справедливістю, слід звіряти свій годинник, тобто свої побажання, свою волю, що безперервно чергуються, і підкоряти їх головному хронометрові – найвищій Божественній волі, відображеній у книгах Божественного Одкровення, і дослідами історичними переконуватися в тому, що одкровенні істини справді підтверджуються, незважаючи на всі зусилля людей, що невірують і протидіють їм. Всесвітня історія представляє в цьому відношенні повчальні факти. Вірні ж служителі Божі, анітрохи не сумніваючись в істинах євангельського вчення, мають постійний сердечний заклик до Христа Господа: “О, улюблений Христе, Спасителю! Ніщо не звеселяє так мене, викупленого Чесною Твоєю Кров’ю, як те, що я відчуваю в серці моєму діючу благодать Твого Святого Духа, яка тягне мене до досконалого, беззаперечного підпорядкування всіх моїх побажань Твоєму предвічному благоволінню й улаштуванню про мене, бо свята воля Твоя та любов до величі слави й честі Твоєї найпрекрасніша за все, перевершує все!”⁶³.Щоб наочніше уявити образ добровільного підпорядкування людської волі волі Божественній, наводжу приклад.Франциск Борджіа⁶⁴, граф Гандії, жив двадцять два роки в шлюбі з любимою ним дружиною Елеонорою. Коли захворіла його дружина і жодні медичні засоби не допомогли її одужанню, благочестивий чоловік, якому гірко було розлучитися з улюбленою дружиною, підніс свої молитви до Бога, додавши до того церковні моління про хвору, піст і милостиню. Одного разу, коли він, замкнувшись у відокремленій кімнаті, смиренно молився зі сльозами про одужання своєї дружини, раптом ясно чує всередині голос: “Ти хочеш і просиш, щоб дружина твоя одужала і ще довго пожила б із тобою, нехай буде по твоїй волі, але це не буде тобі на користь”. Сильно стривожений цим голосом, безсумнівно вірячи, що це голос Божий, який таємниче напоумляє його в тому, що сам він не знає, чого просить, звернувся він, увесь у сльозах, із молитвою до Бога, кажучи: “Господи, Боже мій! звідки мені це, що Ти віддаєш у мою волю те, що цілком належить Твоїй святій владі: я зобов’язаний завжди і в усьому беззаперечно виконувати Твою святу волю і покірно підкоряюся їй, бо кому краще відомо, як не одному Тобі, Боже мій, те, що для мене корисно. Отже, Твоя воля нехай буде не тільки про дружину мою, а й про дітей моїх, і про мене самого, і що Тобі завгодно, так і влаштуй із нами: не моя воля, але Твоя нехай буде”. До цього випадку лікарі, які обслуговували хвору, не могли точно передбачити результат її хвороби і були в сумніві, одужає хвора чи помре? Тепер же, після молитви чоловіка, лікарі безсумнівно переконалися, що хвора повинна померти з волі Божої.6Таким чином, як ми щойно показали на попередньому прикладі, повинні ми чинити в усіх справах, у яких сумніваємося або дивуємося, як вчинити щодо них. Ось ще приклади для нашої настанови. Цар Давид до того підпорядкував свою волю волі Божій, що ця покірність з похвалою засвідчена йому Самим Богом: знайшов Я мужа по серцю Моєму, Давида, сина Ієссеєвого, який здійснить усі бажання Мої ( Діян. 13:22 ); тобто: довго шукав Я людину, яка Мені була б до вподоби, яка була би здатною виконувати Мою волю, Мої заповіти, чекав на неї, і врешті-решт знайшов її. Ця похвала, дана Богом царю Іудейському, вища за всі почесті царів земних.Христос Господь, слухняний у всьому Отцю Своєму, представляє нам Самого Себе як приклад і настанову до покори волі Божественній, кажучи: Я зійшов з небес не для того, щоб творити волю Мою, а волю Отця, Котрий послав Мене (Ін. 6:38). На запрошення ж учнями Іісуса Христа скуштувати принесену ними їжу Він відповідав: Моя їжа є творити волю Того, Хто послав Мене, і звершити діло Його (Ін. 4:34), бо Я для цього і зійшов з небес. Дивіться і зауважте тут, що Отець велить Своєму Єдинородному Синові? Те – чого й останній із найпростіших слуг не виконав би, що в точності виконав Син. На кого з вас, о жорстокові, поклав Він таку важку, нестерпну і ганебну працю, як на Свого Сина? Кого коли-небудь видавав Він на такі безчестя, наруги і муки, як Сина, Який упокорив Себе, був слухняний Отцеві навіть до преторії Пілатової і ганебного стовпа, до гори Голгофи, до тяжкого, поносного хреста, який тільки через Нього став величним знаменем найвеличнішої з перемог, навіть до гробу, нарешті, навіть до пекельних заклепів і в’язниць. “Я для того зійшов з небес, – сказав Він, – щоб досконало виконати всю волю Отця”. Яких же важких і чорних робіт і крайніх позбавлень не повинні приймати і переносити на собі ми, раби Божі, коли Єдинородний Син Його все сказане вище прийняв і поніс на Собі, виконуючи волю Свого Отця Небесного. А тому Христос Господь, згуртувавши всі повеління Божі воєдино, сказав про них: Не кожен, хто говорить Мені: «Господи! Господи!», увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного (Мф. 7:21), той увійде в царство небесне. Отже, всякий, хто віддав себе повністю в розпорядження волі Божої, настільки великий, що безтурботно досяг він самої вершини найвищої гори, і всі небезпеки, всякий страх: буря, град, грім, блискавка та інше – перебувають біля ніг його. Він стоїть вище за них і на всяку видозміну смертного існування дивиться безстрашно. Одна у нього боязнь у душі за те, щоб його воля, всі його бажання були б узгоджені з волею Божою і абсолютно підкорялися б їй, а тому він безперестанку звертається до Бога зі словами: нехай буде воля Твоя і на землі, як на небі (Мф. 6:10) (у мені і щодо мене).

Глава IV. Про те, який сенс і значення слів: хай буде воля Твоя і на землі, як на небі, і з яким настроєм духу повинна вимовляти ці словаУчні Небесного Учителя просили Його: навчи нас молитися, як і Іоанн (Предтеча) навчив учнів своїх (Лк. 11:1). Учитель, виконуючи їхнє прохання, сказав їм: коли молитеся, кажіть: Отче наш, Ти, що є на небесах! хай святиться ім’я Твоє; хай прийде Царство Твоє; хай буде воля Твоя і на землі, як на небі (Лк. 11:2). Але, Боже, наскільки незбагненна нами молитва Твоя! Ми і блаженні духи небесні вельми відрізняємося одні від інших: вони живуть на небі; ми ж, вигнані з раю, перебуваємо на землі, – у цій юдолі плачевній, сповненій усіма негараздами мирського життя. У Небесних Воїнств все відбувається за їхнім бажанням, і немає у них нічого неугодного їм. У нас же, чужих небесному життю, навряд чи знайдеться що-небудь добре і приємне: скрізь опір, смуток і гидота; якщо і трапляється щось добре, то і воно навряд чи відбувається з доброї волі (не з примусу), а більше за іншими спонуканнями; тут кожен день приносить нам смуток; тут і незліченні прикрощі, розпусники, зрадники, злодії, шахраї та інші нечестивці; там, на небі, – все гаразд, велично і радісно, і разом із цим дуже зручно і легко виконувати там волю Божу, коритися їй за одним Божественним покликом, де ніщо протилежне не може збурювати душу. Тут, на землі, навпаки: тисячі лих переслідують нас і розтрощують дух, обтяжують сумом, турботами: тільки-но трохи заспокоїшся, – раптом нова тривога, нова війна: все зле зібралося проти нас, лихо за лихом слідує безперервно, тільки-но можна роздобути вільну хвилину згадати про Бога і спокійно помолитися Йому. Ми, смертні, – слабкі, не настільки старанні й не настільки рухливі до молитви, а тому й не можемо рівнятися в цьому з блаженними небожителями, не можемо однаково з ними казати Отцю Небесному: нехай буде воля Твоя і на землі, як на небі, бо ми багато в чому відрізняємося від гірських небожителів. О, Господи! Туди нас переселили, тоді й ми за старанністю та діяльністю зрівняємося з ними.Чи так це, люб’язний християнине, насправді? Ні, не так розумієш ти слова: нехай буде воля Твоя і на землі, як на небі, не ті причини невиконання нами волі Божої, бо справжня, істинна причина цього невиконання на землі волі Божої, бо на небі вона виповнюється, полягає не в навколишніх зовнішніх перешкодах, які нас оточують, а в тому, що вона гніздиться всередині нас: ми слабкі духом, нестаранні до точного виконання волі Божої. Як легко падаємо ми, переможені своєю гріховністю, у справах найлегших у виконанні; найменша скорбота, подібна до слабкого подиху вітерця, нищить нас і бентежить, ми негайно ж жахаємось, що ось уже гинемо. Заспокойтеся, лякливі маловіри; нічого такого Христос не заповідав, чого б людина не могла успішно виконати або що перевершувало б нашу силу. Докладемо ж, браття, все наше старання так виконувати волю Божу на землі, як виконують її Ангели на небесах, і якби не вистачало у нас сил виконати волю Божу самою справою, то вже й одне наше щире бажання виконати її візьметься Богом за саму справу. Святий Кипріан так висловився про значення цієї молитви: “Христос навчив нас молитися: нехай буде воля Твоя і на землі, як на небі. Це означає не те, щоб Бог творив те, що Йому завгодно, але щоб ми самі намагалися робити те, чого Бог хоче і чого вимагає від нас “⁶⁵. Отже, хто бажає наслідувати Христа, який передує в молитві Своїм у ній голосом, той не повинен у своїх вустах утримувати або обмежувати значення слів і сенсу їхнього, але в усій широті того й іншого проголошувати: нехай буде воля Твоя й на землі, як на небі, і нехай молиться, щоб Бог напоумив його виконувати Свою Божественну волю.1Молитися ж про це слід:По-перше, з чистим наміром: нехай буде воля Твоя; бо я, щиро бажаючи слідувати їй, безкорисливо, не заради нагороди або придбання чого-небудь і не тому, що Ти, Господи, збагатив мене щедротами Своїми та відгородив від супротивників моїх, як в цьому докоряв сатана праведному Іову перед Богом (пор. Йов. 1:9-10), і не через страх вічних мук геєнських, але в простоті серця дотримуюся волі Твоєї, бажаю чого Ти бажаєш тому тільки, що Ти того хочеш, що така Твоя воля, Боже мій!По-друге, молитися треба з любов’ю: нехай буде воля Твоя! Одного я тут шукаю і одне думаю, щоб у всьому відбувалася воля Твоя, Господи! Нехай величність імені Твого, Боже мій, пошириться і прославиться через мене, непотрібного раба Твого. Це одне вважаю для себе найбільшою честю і нагородою, щоб я гідний був догоджати Тобі, Творче мій, Який дарував мені розум і вільну волю як запоруку найближчого спілкування з Тобою, моїм Творцем і Спасителем. Святий Іоанн Златоуст наставляє мене в цьому, кажучи: “Ти не розумієш, що значить вираз: догоджати Богові, тобто молитися Йому, прославляти Його всемогутність, правду і милість і виконувати Його волю, якщо шукаєш у догоджанні Богові іншої нагороди: найвища нагорода і є живе наше спілкування з Богом”.

По-третє, наше бажання виконувати безсумнівну волю Божу повинно бути поспішне (швидке) і невимушене (по добрій волі здійснюване). Нехай буде воля Твоя, Отче Небесний: я готовий виконувати її невідкладно і за власним бажанням; хто роздумує спочатку, виконувати чи не виконувати заповіді Божі, той не хоче виконувати їх; бо тому, хто доброзичливо присвятив себе на служіння Богові, властиво бути завжди готовим і без найменшого зволікання виконувати Його святу волю. У вільної волі, яка робить добру справу, забирається стільки благодаті Божої, наскільки вона перебуває в закостенінні своєму для здійснення доброї справи. А тому кожен істинний християнин повинен разом із Давидом завжди повторювати: Готове серце моє, Боже, утвердилося воно створити всю (і легку, і важку для мене) Твою волю (Пс. 107:2).По-четверте, із сердечним задоволенням треба виконувати волю Божу. Деякі справи здійснюються хоча і швидко, але неохоче, не від серця. А тому апостол Павел наставляє коринфян, кажучи: хто сіє скупо, той скупо і пожне, а хто сіє щедро, той щедро і пожне: Кожен вділяй з ласки серця, не з гіркотою серця і не з примусом, бо хто дає доброзичливо, того любить Бог (2Кор. 9:6,7). Хто передбачив собі в усякій своїй справі чинити з волі Божої, той, якщо трапиться що-небудь і скорботне, не вважає його таким, а сприймає як щасливе, легко його переносить на собі, кажучи з Христом Господом: “Моя їжа є – творити волю Того, Хто послав Мене, і звершити діло Його. Отже, нехай буде воля Твоя і на землі, як на небі”.По-п’яте, виконання волі Божої має бути досконалим і всецілим. Людина, яка бажає істинно виконувати волю Божу і бути угодною Богові, не шукає собі виправдувальних застережень і уявних причин до уповільнення у виконанні волі Божої. Він не каже: “Виконаю, Господи, Твою волю, але не тепер; буду слухати Тебе, Господи, коритися Тобі, але не наказуй мені зараз же це зробити; я готовий усім вмивати і цілувати ноги, тільки не змушуй мене робити це ворогові моєму; не зречуся перенести приниження, тільки б ніхто цього не бачив; все готовий виконати, тільки цього не вимагай від мене”. Не такими є віддані й покірні волі Божій; вони ні від чого не відмовляються: не усувають себе від лиха, але смиренно і цілком віддають себе на волю Божу, кажучи: “Боже, якщо тобі завгодно, щоб я зазнав великих і тяжких скорботи та випробувань, ось я готовий на все, все охоче прийму, ні від чого не відмовлюсь, звеліть ще тяжче покарати мене, тільки нехай буде в мені й наді мною воля Твоя свята й праведна!”По-шосте, виконуючи цілком волю Божу, кожен зобов’язаний бути довготерплячим: “Нехай буде воля Твоя, Господи, виконувана мною і наді мною впродовж десятків, сотень, тисяч років і навіки століть, – нехай буде воля Твоя на всі безмежні віки: Я серце своє нахилив, щоб чинити Твої постанови, повік, до кінця (див.: Пс. 118:112). Чи хочеш, Господи, щоб я терпів, чекаючи спасіння сто, тисячу років? – і буду терпіти; якщо Ти цього хочеш, хочу і я”. Так-то бажано і найприємніше тим, хто істинно полюбив Господа свого, безперестанку повторювати молитву Господню: ось ті крила Серафимів, за допомогою яких і ми, “прах від землі”, зможемо піднятися на висоту і піднести наш розум і серце вище небес, до самого Престолу Всевишнього.2Вибрані Божі, святі угодники, більше радіють про виконання досконало волі Божої, ніж про власні гідність і славу. А тому всі вони і кожен з них задоволені своєю нагородою і заслуженою у Бога честю, і жоден з них не вихваляється перед іншими своїми заслугами; бо вони, які бачать завжди перед собою Бога і горять спільною до Нього любов’ю, не тільки мають подібну і співрозмірну волю з Його волею, але поглинуті нею, зовсім преображаються в неї і діють нею однією. Вони радіють і бажають, щоб один Бог діяв у них і через них, не приписуючи собі нічого, радіють з того, що воля Божа щодо нас полягає в тому, щоб нам бути блаженними в Бозі, а Бог перебував би в нас, а не насолоджуватися мирськими лише благами поза Богом, не знаючи про Бога або забуваючи Його, свого Творця. Таким чином, перетворена воля людська через найтісніше її спілкування і уподібнення волі Божій привертає до себе дію всеосяжної любові Божої, що може називатися цілковитим втіленням волі Божої в людині без найменшого обмеження її власної волі, яка вільно підкоряється волі Божій. І таке-то з’єднання волі людської з волею Божественною в союзі любові доставляє найбільшу радість обраним праведникам Божим, які, безсумнівно, вірять у вічне життя з Богом, усім своїм серцем люблять Бога, своїх ближніх і все творіння Боже. Маючи в собі постійну тверду надію на непорушність обіцянок втіленого Слова Божого, затверджену історичними долями Церкви, народів і царств, які живуть і діють у Христовому дусі, вони вважають себе щасливими й процвітаючими. Навпаки, тих, хто слабшає в суворому дотриманні вчення Христового або наполегливо відкидає його, вони вважають нещасними і врешті-решт гинуть. Вибранці Божі бажають, щоб ім’я Боже, Його Премудрість, сила, милосердя і правда були свято шановані у всіх народів і племен; щоб усі люди, як творіння Єдиного Бога, жили між собою в мирі та злагоді, люди, які знають Бога, наставляли б тих, хто не знає Його, старші – молодших усьому доброму, сильні захищали слабких і протегували їм, і кожен чинив би з усіма іншими так, як він сам бажає, щоб інші з ним чинили, і не на словах тільки, а самою справою. Вінець торжества і веселощів праведних душ становить всесвітнє прославляння нескінченних досконалостей Божих, найвеличнішої Його сили і незмірної могутності та володарювання.

Як добрі доброчесні діти не заздрять своїм батькам у їхньому щасливому житті, у їхньому багатстві й достатку, і щиро бажають їм ще більшого блага, як і самим собі, і навіть їм більше бажають, ніж собі, так точно й обранці Божі радіють тому невимовному блаженству, в якому перебуває Бог, як і всі вони, як і всі інші, радіють, в якому перебуває Бог, як і про своє власне, і, споглядаючи його, співають біля Престолу Божого ті пісні, що приводять у захват душу, які, перебуваючи на острові Патмос, чув святий Іоанн, бо там він почув одкровення небесне: Алілуя! Спасіння, і слава, і сила Господеві нашому! правдиві бо та справедливі суди Його… Алілуя, бо запанував Господь, наш Бог Вседержитель. Радіймо та тішмося, і даймо славу Йому (Одкр. 19:1-2,6-7).Такого преображення, або, правильніше, найтіснішого з’єднання обранців Божих з Божественною волею, можемо досягти і ми в такий спосіб: розум наш ретельно спрямуємо на розгляд найвищих досконалостей Божих (наскільки вони нам відкриті): Його могутності, вічності, премудрості, краси і нескінченного незбагненного блаженства; серце ж наше нехай радіє від того, що Бог, Єдиний по суті Своїй, прославлений у Святій Трійці в Особах: Отець, Син і Святий Дух – є вічна безпочаткова і нескінченна доброта, джерело всіх багатств – духовних і речових, ні від кого не вимагає нічого, незалежний ні від кого, Сам у Собі самодостатній, до всіх творінь Своїх всещедрий, з усіма скрізь невидимо присутній і всемогутній. Сукупність і вінець усіх зазначених досконалостей Божих є Любов Божественна, як сама істота Божественна, життя Божественне: Бог є любов (1Ін. 4:8). Бо не можна знайти більшої, досконалішої любові, окрім тієї любові, якою любить Бог, як Сам Себе в Собі Самому, так і в Своїх творіннях; бо так полюбив Бог світ (тобто всіх людей, як Боже творіння), що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне (Ін. 3:16).І між нами не знайдеться досконалішої любові, окрім тієї любові, що найбільше і ближче підходить до любові Божественної. Філософи слово любов, любити визначають так: любити є не інше що, як тільки бажати добра іншій особі; якщо це очевидна істина, то звідси буде такий висновок: наскільки будь-кому бажаємо і робимо ми більше добра, настільки більше ми його любимо. Застосовуючи це щодо любові до Бога, отримаємо такий висновок: Богові ми не можемо побажати добра, тобто Його досконалостей, більше за те, скільки Він має, бо вони безмежні; отже, ми не можемо виявити більшої любові до Бога нічим іншим, як тільки тим, коли будемо сердечно визнавати безмежні Його досконалості Його єдиному приналежними, а себе цілком і діяльно віддавати на Його святу волю. Переважно цим чином воля Божа буде звершуватися нами на землі, як вона звершується на небесах.3Такою волею, яка в усьому і абсолютно слухняна волі Божій, наближаються люди до Бога і настільки тісно дотикаються до Нього, що самі стають немов би блискавкоподібними, тобто готовими миттєво виконати волю Божу, подібно до блискавки, про яку праведний Іов висловився так: пошлеш блискавки, і підуть вони, і з’являться вони миттєво на місці, і скажуть: тут ми, – готові (див.: Иов з8,35). Правильно назвати блискавкою Христовою тих людей, які відкидають і зневажають свою власну волю для того, щоб виконувати Божу волю, і їй підкоряються. Якби ми слідували прагненням своєї грішної волі, ми піднялися б на висоту гордості, презирства до меншої братії у Христі та навіть – до самообожнювання. Але Бог хоче і вимагає від нас протилежного, і ми, виконуючи волю Божу, прагнемо того, що завгодно Богові, чого Він вимагає від нас, і доброзичливою покорою Йому полегшуємо собі шлях до виконання Його велінь: не стомлюємося й не знемагаємо, якщо щось важке та скорботне трапиться нам на цьому шляху, і, представляючи себе Господеві, говоримо: “Що повелиш? Ось ми – готові померти з волі Твоєї, наказуй нам, що тобі завгодно”. Як блискавка виходить не від води, не з землі, а з хмар густих, тісно згуртованих і ув’язнених в одну хмару, так точно богоугодна воля наша народжується і зміцнюється в душі, коли зовнішні почуття наші з усіх боків замкнуті молитвою і думкою про Бога, і на їхніх крилах воля наша возноситься до досконалого підпорядкування Божій волі. І якщо тільки хто-небудь задумається і поміркує розсудливо й безпристрасно про те, що тисячі тисяч Ангелів беззаперечним служінням догоджають неприступному Світлу, що Сам Син Божий підкорився з любов’ю Отцю Небесному і беззаперечно виконував Його волю в яслах і пеленах, у подорожах, працях, муках на хресті, той ні на мить не утримає себе від послуху волі Божій і зі швидкістю блискавки поспішить до виконання її, виголошуючи щиросердно: Отче наш, що є на небесах! нехай буде воля Твоя і на землі, як на небі.

Хтось, головний начальник царського полювання, сказав одному зі своїх підлеглих: “Тобі слід завтра вирушити зі мною на полювання”. Служитель відповідає: “Не слід, а з великим моїм задоволенням я вирушу з вами”.Подібно до цього служителя кожен, хто щиро відданий Богові, нічого не робить з примусу, але всі веління Божі виконує охоче, із задоволенням, і цією малою працею – готовністю до добровільного виконання – здобувається повна свобода. Добре висловився про це Епіктет: “Я вважаю кращим те, чого Бог хоче, ніж те, що мені подобається: наслідую Його як учень і послідовник, з Ним бажаю, з Ним шукаю, і чого Він хоче, того ж і я хочу “⁶⁶.Що гідніше і чесніше може сказати християнин, ніж сказав цей язичник?4Блаженний Якопоне⁶⁷, бажаючи найтіснішим чином з’єднати власну волю з Божественною волею, готовий був переносити заради Христа з усією ретельністю всі труди, хвороби, скорботи й усі лиха, які тільки можна висловити словами або в умі уявити, готовий був навіть на пекельні муки, аби тільки міг він підпорядкувати волю свою волі Божественній. Бога ж любити бажав він настільки сильно, що якби йому, за святою волею Божою, було відмовлено в цьому, то він у все своє життя не переставав би благати Бога про дозвіл любити Його. Якопоне мав звичку часто запитувати свою совість: “Навіщо журишся про гріхи тепер менше, ніж раніше ти це робила?” Совість же йому відповідала: “Тому так чиню, що ти повністю віддався на волю Божу і в усьому їй підкоряєшся, ні в чому не відмовляєшся виконувати її: що б не траплялося з тобою сприятливого або сумного, ти за все те дякуєш Богові й охоче підкоряєшся Його святій волі”. Доречно тут навести міркування блаженного Августина про заповідь, дану Богом Адаму в раю Едемському, “не куштувати плодів від древа пізнання добра і зла і не торкатися до нього”. Міркування це має форму розмови між Адамом (той, хто запитує) і Богом (той, хто напоумляє його). Адам запитує у Бога: “Якщо дерево це – добре, то чому мені не торкатися до нього? Якщо ж воно – шкідливе, то навіщо воно посаджене в раю?” Бог відповідає: “Воно тому посаджене в раю, що воно – добре (приємне на вигляд і корисне); але не торкайся його і не їж із нього плодів, бо Я хочу, щоб ти був у Мене беззаперечним, слухняним і благопристойним служителем, бо Я – Господь (Творець, твій життєдавець і благодійник); а ти – слуга Мій”. Нехай послужить ця розмова роз’ясненням багатьох тисяч здивувань наших з різних питань щодо причин того чи іншого явища в справах Божественного світоправління. На всі приховані або незбагненні нашим обмеженим розумом причини тієї чи іншої події або явища в нас має бути одна відповідь: “Бог є наш (і всього сущого у всесвіті) Господь і Владика: Він оголошує нам Свою волю через Святе Письмо і через справи Його Промислу про всі Свої створіння і наказав нам чинити згідно з волею Його без жодного сумніву щодо її святості, премудрості та справедливості: бо Він – Господь, а ми – Його служителі, і тому по совісті маємо служити своєму Господу, виконуючи Його святу волю в тому покликанні, в яке Він благоволив поставити нас”.Лукавий противник наш зі злісною хитрістю запитав Адама в раю: “Чому заборонив вам Бог?” Природніше було запитати: чому не слід їсти плодів від того дерева? Бо на це запитання пряма відповідь була б: “Бог заборонив це”. Але хитрий змій попередив таку відповідь і перетворив її на запитання: чому заборонив Бог? Як уже не раз бачили ми з історичних подій, що запитувати про те, що або чого хоче Бог, коли вже воля Його оголошена, не слід більше, і причини – чому це робить Бог? – дошукуватися безглуздо: перша і головна тому причина – та, що Бог так хоче, що це Йому завгодно. Авраам, отримавши наказ принести в жертву Богові сина свого Ісаака, яких би міг не знайти причин для нерозуміння свого і протиставити їх Божому велінню? Але він не суперечив Богові й мовчки підкорявся Його велінню; для Авраама було досить того одного, що Бог цього бажає.5Багато батьків, бажаючи випробувати розсудливість своїх дітей, запитують їх: “Чи не бажаєте ви скористатися сьогодні приємною прогулянкою: піти, наприклад, у сад, покататися містом або відвідати знайомих у селі; або ж розважитися будь-якою грою, залишивши на якийсь час книжкові заняття?” І якщо діти відповідають батькові або матері: як вам завгодно, ви можете дати нам найкращу пораду: чи корисніше нам тепер погуляти, чи продовжувати навчання, – така відповідь дітей слугує знаком їхнього доброго виховання, досконалої й ґрунтовної розсудливості. Якщо ж діти без пропозиції батьків або наставників просяться погуляти, коли потрібно вчитися, або ж намагаються ухилитися якимось способом від занять і вчення, або ж нудьгують на уроках, переймаючись заняттями, а після виходу з класу вправляються в даремних і непристойних розмовах або пустощах із більшим бажанням та увагою, ніж під час слухання й вивчення уроків, то такими нахилами діти не виявляють перед батьками ознак доброї надії на них. Тоді батько, мати або наставник каже такому чаду: “Слухай, сину мій або донько, залиш порожні свої забави, пустощі або погані звички, ступай до училища й учися уважно та старанно, поводься скромно та як годиться: інакше буде тобі погано!” Під час цього напоумлення ми спостерігаємо в дитини нахмурене обличчя, на очах сльози, якщо навчання буває вдома, то замість уважного читання одне тільки гортання книжки, а проти суворості батьківської – голосіння з плачем і скаргами. Ось поведінка дурних і норовливих дітей, які не слухають своїх батьків і наставників і не виконують їхніх наказів і настанов. Подібні до них буваємо і ми, дорослі; як нерозумні діти, ми часто проводимо свій час у даремних забавах і розвагах; чинимо опір волі Божій, коли Бог, кращий і найдобріший з усіх отців, порушує наші мирські задоволення або покладає на нас якісь неприємні для нас справи і труднощі. Якщо хочемо заслужити милість Божу і вічне спасіння, уподібнимося розсудливим дітям, нічого іншого не кажучи Богові у своїй молитві, окрім слів: “Господи Боже, Отче наш, як Тобі завгодно, нехай так і буде: ми готові за Твоєю волею та велінням Твоїм робити те, що наказуєш, і не робити те, що забороняєш, трудитися, страждати, доки Тобі, Отцю нашому й Господу, буде те завгодно”.

Вселяючи таку безумовну покірність людини волі Божій, Епіктет сказав: “Недбайлива людина! Чого ти в Бога собі просиш, чи не того, що є найкраще, а що ж інше є кращим за те, що є, по твоєму сумлінню, угодне Богові? “⁶⁸. Доречно також навести тут судження іншого мудрого чоловіка. Якщо Бог комусь надав би вільний вибір способу життя і запитав би його: “Чи бажаєш ти, щоб Я звільнив тебе від душевних і тілесних лих і Сам поселив би тебе в раю?”. На таке запитання треба відповідати тими ж словами: “Господи, чини зі мною, як Ти Сам хочеш. Ти можеш і видалити від мене лиха, і залишити їх при мені; мені ж буде приємніше за все, щоб сталося те, що завгодно Твоїй святій волі”. Воістину, таким чином отримаємо ми більшу благодать і милість від Бога, ніж отримали б їх за власним нашим вибором. Бо Бог, вимагаючи добрих справ, має звичай виховувати чад своїх, подібно до розсудливих батьків, у страху та суворій настанові. А тому, якщо бачиш, що мужі доброчесні й люб’язні Богові обтяжені скорботами, знемагають у лихах, зазнають усіляких незручностей, або ж побачиш людей порочних і злісних, які живуть у розкоші, в усякому достатку, насолоджуються всіма благами світу, потурають усім своїм забаганкам, то знай, що перші – сини смирення, плачу, лагідності, чистоти та інших чеснот; другі ж – дерзкі своєю норовливістю, нерідко марнотратять батьківську спадщину і гинуть від своїх пороків і неприборканих пристрастей. Бог улюблених чад Своїх не балує, не утримує в розкоші, але випробовує їх, упокорює працями, а нерідко сумом і прикрощами, щоб приготувати з них гідних Собі служителів на загальну користь: стовпів Церкви, просвітителів народів, опору держави. Тож віддаймо себе Богові в усіх пригодах, що трапляються нам, чистими, як ненаповнені посудини, щоб Бог наповнив їх Своєю благодаттю за нашою до Нього покірністю. Блаженний Ієронім, наставляючи якогось Юліана, говорив йому: “Ти вважаєш себе таким, що досяг найвищого ступеня чесноти, якщо пожертвуєш деяку частину свого майна на богоугодні справи, – помиляєшся. Бог бажає, щоб ти себе самого, свою морально-розумну діяльність приносив у живу жертву Богові протягом усього життя свого “⁶⁹.Глава V. Ознаки або властивості людської волі, згідної з Божественною волеюРимляни вважали поганим солдатом того воїна, котрий не вирізнявся міцними м’язами, сильними грудьми й широкими плечима, здатними до підняття й носіння всіляких важких предметів; котрий не утримував справно свою зброю в усій чистоті та блиску; врешті-решт, котрий не мав цілковитої довіри до воєнних доблестей і здібностей свого полководця. Подібним чином ніхто не може вважати себе справжнім християнином і величати себе Христовим послідовником і виконавцем Божественної волі, якщо не знаходить у собі явних ознак узгодженості власних його бажань у всьому – за самими його вчинками – з волею Божою. Хто бажає впевнитися в цьому і випробувати самого себе, нарешті, звикнути в усьому узгоджувати свої побажання і вчинки з волею Божою, той з користю для себе нехай задумається, чи знаходить він у собі нижченаведені ознаки, душевні якості? І чи здатен зберігати їх у собі, не заглушати протилежними і ними керуватися.1Перша відмітна ознака істинного християнина в піклуванні про справи свої – намагатися здійснювати старанно, побоюючись, щоб вони не були противними заповідям і волі Божій, а тому ніякої справи краще не починати, не покликавши спершу Бога на допомогу нехай короткою, але сердечною молитвою. Якщо ж зустрінеться нам вельми корисна і важлива справа, але нелегка до звершення, то нехай проситимемо собі в Бога допомоги не раз, а багаторазово, доки Бог напоумить і наставить, як звершити ту справу. Для людей, наділених владою, нехай буде згадана порада інструкцією – “нічого не робити без дозволу Божого, таємниче відкритого в старанній молитві”: розум смертної людини обмежений, не може всього осягнути і правильно розсудити. А звідси стільки трапляється у світі лих і безладдя; як багато знатних домів управляється погано; скільки царств і областей залишаються позбавленими правди й справедливості; скільки виникає руйнівних війн; як багато громадян зазнають одне від одного тяжких кривд та розорення, – і все це походить від зневаги до заповіді Христової: дивіться кожний за собою й за своїми обов’язками, пильнуйте, моліться, бо не знаєте, коли зажадають від вас рішучого звіту у справах ваших (Мк. 13:33). Недотримання цієї заповіді породжує численне зло у світі. Бо пани, правителі, начальники, царі часто бувають людьми, які діють не за Законом Божим і цивільним та здоровим глуздом, а за своїми задумами, пристрастями і за своєю нерозважливою сваволею. Вони не просять у Господа Бога Його благословення і просвіти розуму; сподіваються на свій розум і власні сили і думають про себе, що вони – стародавні велетні, які можуть і гори перевернути, а тому буває у справах як суспільних, так і приватних згубність і безлад. Це підтверджують історичні приклади.

Тяжко згрішили старійшини й начальники ізраїльські, прийнявши у своє товариство язичників-гаваонітів без запитань про це Господа (див.: Ісус. 9). Ми вельми недалекі від їхньої небезпечної омани: часто роздумуємо й шукаємо досягнення предметів найбільшої важливості, але Господа про це не запитуємо. Бажаємо здобути священство, одружитися, стати володарем землі й правителем людей, але Господа про це не запитуємо: чи угодне Йому буде наше бажання й намір? Не так чинили гідні похвали славні вожді Маккавеї. Вони не робили жодної війни, не випросивши спершу на те волі Божої: у смиренному серці своєму вони перед початком війни вдавалися з палкою молитвою до Бога, не тільки самі молилися, а й закликали до цього своїх ратників і разом із ними молилися, а також, розпочавши війну, здійснювали спільне моління за успіх цієї війни. Так Іуда Маккавей, бачачи й розуміючи задуми ворога, піднявши руки до неба, закликав Господа, який творить чудеса та бачить все, що на землі твориться справедливе й лукаве, і благав Його про допомогу, добре знаючи, що перемога не залежить від сили воїна і його зброї, але Бог дає її зі Своєї прихильності тим, хто шукає Його ласки й покрову. І не тільки сам воєначальник Маккавей закликав Бога на допомогу перед початком війни, молитовно просячи сповіщення від Бога про те, починати чи не починати війну, але своїм прикладом і промовою надихнув і воїнство своє до молитовного настрою їхнього духу та до збудження в собі мужності, наводячи приклади колишньої допомоги й милості Божої до народу, який звертається до Бога з покаянним серцем. І таким чином, закликаючи Бога собі на допомогу, Іуда і ті, хто були з ним, вступили в бій з військами супротивника, гордого Никанора, який наступав на них у суботній день, і поклали на місці понад тридцять тисяч ворожих воїнів, радіючи такому прояву Божої милості й допомоги (порівн.: 2Мак. 15). Ось приклад, який доводить, як спасительно вдаватися в скорботі й біді зі скрушеним серцем і молитвою до Бога про допомогу й захист!Святий Кассіан дає пораду тримати перед початком усякої справи в думці й на вустах ці натхненні боговдохновенні псаломні слова: Поквапся спасти мене, Боже, Господи, поспішися ж на поміч мені! (Пс. 69:2),⁷⁰ і ще цю молитву: “Молимо Тебе, Господи, попередь кожну нашу справу до її початку Духом Твоїм Святим і, сприяй нам, керуй у її здійсненні, щоб кожна наша молитва й кожне діяння одержували б завжди свій початок від Тебе, а розпочате удосконалювалося б Тобою й досягало б успішно свого закінчення або призначення”. Преподобний Памва мав такий звичай: коли хто просив у нього поради про що-небудь, він відповідав: “Почекай трохи і доручи справу свою Богові”, і ніколи нікому не давай своєї поради раніше, доки сам не випросив у Господа, щоб Він навіяв тобі, що має порадити. Цей звичай Памви йому самому приніс таку користь, що коли він уже лежав хворим на смертному одрі, то сказав: “Не можу пригадати собі жодного мого слова, про яке б мусив я пошкодувати і покаятися в нерозумному вимові оного”.Справді, Бог тому, хто запитує Його з вірою, дає відповідь у глибині душі його, за словом псалмоспівця: Бажання понижених чуєш Ти, Господи, серця їх зміцняєш, їх вислуховує ухо Твоє (Пс. 9:38). Той, хто не ставить заздалегідь в основу своїх намірів і справ Божого благословення і Його святої волі, не має в справах успіху. Сама свідомість нашого ставлення до свого Господа зобов’язує нас просити в Нього благословення на всі справи свої й ретельно зважувати їх, чи угодні вони Богові.2Друга ознака істинного благочестя і старанності – чинити відповідно до волі Божої: не боятися лих і неприємностей, що трапляються, а охоче переносити їх і навіть бажати; останнє виправдовується тим, що Господь Бог ближчий до тих, хто перебуває у смутку та багатьох стражданнях, ніж до тих, хто постійно процвітає в усьому і не знає нужди. Господь не тільки любить убогих і нужденних, але благословляє і тих, які їм благодійні. Давид, догоджаючи їм, каже: Блаженний, хто дбає про вбогого, в день нещастя Господь порятує його! Господь берегтиме його та його оживлятиме, буде блаженний такий на землі, і Він не видасть його на поталу його ворогам! На ложі недуги подасть йому сили Господь, усе ложе йому перемінить в недузі його (Пс. 40:2-4). За тлумаченням святителів Іоанна Златоуста й Амвросія⁷¹, Бог відвідує хворих або тих, хто перебуває у скорботах і печалі, і тішить їхні негаразди різними радощами й милістю Своєю, начебто Сам Він, Господь, стелить для них постіль, як це роблять іноді милосердні жінки, доглядаючи за хворим, поправляючи його постіль, тим самим приносячи полегшення в хворобі й заспокоюючи своїм співчуттям і любов’ю. Сама Пречиста Діва Богородиця і Христос Господь втішають і тих, хто перебуває в хворобах і печалях, якщо тільки будуть гідні вони в душах своїх такого відвідування і прийняття благодатного небесного дару і заступництва. Сенека ще до осяяння людей світлом благодатного вчення Христового висловив багато думок, гідних Божественної мудрості, кажучи: “Прошу і благаю вас старанно, не лякайтеся тих засобів, іноді вельми суворих, якими безсмертний Бог спонукає душу до найкращих подвигів: печаль народжує чесноту. Воістину пристойно назвати жалюгідними людьми тих, які, живучи в надмірному достатку і не знаючи потреби, занепадають духом, яких неробство долає і розслабляє, як довготривала тиша моря привчає моряків до неробства і ліні в безбурний час “⁷². Бог же кого любить і випробовує, тих частіше відвідує хворобами, лихами і, словом, навчає їх; а тим, яких, мабуть, тримає в ослабленні, багато що прощає, тих, недбайливих до виправлення і ледачих, готує Він на жертву прийдешніх зол. Ви зійшли з істинної дороги, з прямого шляху, якщо думаєте, що є деякі люди, вилучені від спільної долі грішних людей терпіти в теперішньому житті скорботи й неприємності; кожному настане черга зазнати їх, і його несподівано спіткає лихо, як власне його надбання, частина його або жереб. Хто здається звільненим від усяких лих, тому дана тільки відстрочка до іншого часу, коли і він не уникне їх.

Запитайте: навіщо Всеблагий Бог людей доброчесних відвідує або хворобами, або іншими лихами? Наочніше відповісти на це через розв’язання іншого питання, ближчого до розуміння нашого: чому під час війни або іншої небезпеки посилають для виконання складних і ризикованих підприємств людей найбільш здібних і наймужніших? – Відповідь на це неважка: воєначальник для здійснення таких справ вибирає або викликає і найздібніших для того людей – мужніх і розторопних, які могли б нічним нападом вразити ворога або вигледіти обхід ворожої армії, влаштувати зручний шлях для свого загону. І ніхто з обраних воїнів не нарікає на воєначальника за своє призначення, не каже: “Він з наміром послав мене на погибель”; навпаки – кожен із задоволенням намагається з більшим успіхом виконати доручення, нехтуючи працею та небезпеками. Подібно до хоробрих воїнів повинні чинити й ті малодушні та нетерплячі з християн, яким Промисел Божий попускає перетерпіти і перенести щось скорботне, важке і печальне. Треба підбадьорити себе, зміцнившись думкою, що Бог визнав їх гідними для перенесення покладеного на них тягаря і що Він не покладе більше того, скільки можуть понести їхні людські немічні сили. Сама Премудрість Божа каже: Бог випробував їх і знайшов їх гідними Себе (Прем. 3:5). Святий апостол Павел запевняє в тому ж: вірний Бог, Котрий не попустить вам, щоб ви були спокушені над силу, але в час спокушування дасть і полегшення, щоб ви могли перенести (1Кор. 10:13). Тому благаю вас, браття, уникайте всякої сладострасті й так званого щастя або розкоші, які розслаблюють і призводять до виснаження душу й тіло. Бог чинить із доброчесними людьми так, як чинить учитель зі своїми благонадійними учнями, які досягли успіху в науках, вимагаючи від них великих зусиль і примушуючи їх розв’язувати нерозв’язні задачі.Стародавня історія представляє нам чудовий зразок виховання громадян у язичників лакедемонян (спартанців), які загалом вирізнялися з-поміж інших греків своєю хоробрістю, любов’ю до батьківщини та презирством до багатства й розкоші. Не можна й подумати, щоб вони були нелюдами роду людського, позбавленими батьківської любові до своїх дітей, але ця любов зумовлювалася бажанням зробити їх кращими людьми і громадянами і виражалася у відповідних до того формах виховання фізичних і моральних сил дітей і в привчанні їх до непохитного перенесення всіх життєвих негараздів. Дітей у них піддавали міцному розсіченню перед народними зборами не за будь-яку провину, а для того тільки, щоб привчити їх до перенесення фізичного болю і терпіння незручностей і позбавлень. При цьому самі батьки, караючи, підбадьорювали ласкою і схваленням улюблених своїх дітей ще до більшого перенесення голоду, праці та до презирства до розкоші й розпещеності.Не дивно, якщо Бог, знаючи заздалегідь, якими засобами можна змусити нас вступити на вищий ступінь моральної досконалості, випробовує нас, Своїх дітей, різними мирськими неприємностями і привчає до сходження від нижчих ступенів чесноти на вищі.Будь-яке навчання добрих справ завжди здається для тлінного тіла жорстоким і скорботним; чи попускає Бог на нас якесь нещастя, – великодушно перенесемо його: це не гнів Божий до нас, а надання нам нагоди для нашого подвигу, що тягне за собою нагороду, і чим більше здійснимо подвигів, тим станемо мужнішими. Досконалої перемоги над злом досягає людина терпінням. Як золото очищається вогнем, так лиха зміцнюють людину. І що в цьому дивного? Дерево, що росте в глухомані й затишшя, не буває пружним, твердим і міцним, якщо не зазнає частих сильних вітрів; бо тільки через міцні напори вітру деревні частки зближуються між собою тісніше та міцніше, а коріння глибше утверджуються в землі. Недовговічні і піддаються швидкому гниттю і ті дерева, які ростуть у тиші на сонячних вологих долинах.З усього сказаного вище відкривається, що найвірнішою ознакою згоди волі людської з Божою волею стає безстрашність лиха і скорбот у житті християнському, коли ми, добровільно відкинувши самих себе, тобто власної волі, несемо на собі Хрест Христовий, не відмовляємося від вказівки Божественної волі слідувати шляхом християнського життя – незручного, тісного й прикрого, мужньо переносячи образи, скорботи, хвороби й інші негаразди, які Бог попускає. Отже, хто всім серцем любить Бога і всією душею зберігає в собі волю Божу, той відважно може під час лиха і смутку звернутися до Бога з молитовними словами: “Шкодую, Боже мій, що раніше Ти не відкрив визначень щодо мене святішої волі Твоєї, бо я поспішив би раніше здійснити їх, ніж Ти покликав мене на те: хочеш узяти назад одержані мною від Тебе маєтки, честь і славу? Давно б я готовий був віддати їх Тобі. Чи хочеш взяти моїх дітей? Я віддаю їх у Твою волю. Чи хочеш будь-якої частини мого тіла? Візьми її: вельми мало і скупо обіцяю, бо скоро все залишу охоче. Чи хочеш душі моєї? Чому ж я відмовлю Тобі в цьому? Без затримки благаю Тебе, прийми мою душу. Усе, що Ти дав мені, прийми від мене. Усяку справу Твою роблю без примусу, нічого не терплю без власної згоди, і Тобі, о Боже мій, не працюю, подібно до раба, але тільки узгоджую мою власну волю з Твоєю святою волею”. Ось істинний образ згоди людської волі з Божественною.

3Третя ознака людської волі, узгодженої з Божественною, – це християнське смирення, знищення в собі думки про себе самого, що виступає за межі істоти обмеженої, смертної. Це виключно християнська чеснота; навряд чи вона була відома древнім ідолопоклонникам. Хто не заражений самодумкою, пихатістю, той усе зроблене ним добре приписує не собі, не своєму розуму, а Божій доброті й силі. Своїми ж, у прямому сенсі, вважає тільки свої помилки й усяку неправду, утримуючи постійно в пам’яті вислів блаженного Августина: “Усе добре, започатковане та здійснене тобою, віднось до Бога і визнавай, що без Бога ніщо неможливе для тебе, а з Богом – усе”. Таким добрим трудівником, дійсно, і буває той, хто не покладає надії на свою мудрість і свої сили, але, з надією на допомогу Божу і не впадаючи у відчай в ній, не відмовляється від вчинення тих справ, яких вимагають від нього його обов’язки та його звання, він настільки успішніше й краще виконує їх, наскільки менше покладається на себе, будучи впевненим, що він сам по собі нічого, але з Богом може зробити все.Зовсім інші наслідки своєї діяльності мають ті горді, самовпевнені люди, які, забуваючи про Бога і свої обов’язки, покладають усю надію на самих себе: на свою мудрість, спритність, мистецтво, на свої сили. І до чого такі люди бувають зверхніми: вони звеличують себе перед своїми однолітками і вихваляють до небес, а тим часом у важливих і вельми корисних справах виявляються недбалими, халатними через зайву самонадіяність.А ті, хто повністю віддав себе на волю Божу, смиренні трудівники у винограднику Христовому, чинять інакше; вони уподібнюються коромислу терезів із причепленими до нього на протилежних кінцях чашами: чим більше кладуть в одну з чаш гир, тим більше вона опускається, а протилежна чаша водночас підіймається на стільки ж: це – символічний образ гідності людей Божих і людей світу цього: чим більше людина смиряє себе перед Богом і людьми, тим більше підносять її благодать і милість Божа, і навпаки: чим вище вона ставить себе перед Богом і зневажає свою братію через власну зверхність, тим більше принижує свою людську гідність.Серйозний начальник будь-якої військової частини, якому доручено захист і охорону міста від нападу ворога, вже завчасно оглядає слабкі, мало захищені місця, зміцнює їх, розпоряджається про хлібні запаси, підшукує належні місця для встановлення знарядь – словом, дбає про те, щоб зустріти ворога хоробро та в усій готовності дати йому належну відсіч, бо він знає, що ворогам не можна вірити. Подібно до цього кожен християнин повинен завчасно готуватися до несподіваної зустрічі своїх недругів, кажучи: “Я не врятований ні від хвороби, ні від смерті, а тому чи не краще убезпечити себе заздалегідь сповіддю та прийняттям Святих Таїн частіше, озброюватися молитвою і постом?”Навпаки, людина самовпевнена і нерозважлива, покладаючись на власні сили, зазвичай думає, що вона майже вже готова відбити всі напади своїх ворогів; або ж вичікує зручнішого часу для вжиття необхідних для цього заходів, або, зрештою, настільки самовпевнена в тому, що встигне приготуватися і тоді, коли настане потреба в приготуванні. Вельми розсудливо говорить про обох Соломон у своїх притчах: Нерозумний вірить усякому слову і чинить без перевірки йому сказаного; розсудливий же уважний до шляхів ( починань і вчинків) своїх. І далі пояснює це: Мудрий боїться і віддаляється від зла, а дурний дратівливий, недбайливий і самовпевнений (Притч. 14:15-16). Але про цю шкідливу самовпевненість поговоримо згодом докладніше.4Четверта ознака нашої згоди з волею Божою – найбільше уповання наше в усьому на Господа Бога. Воно робить те, що кожен скривджений ким-небудь заспокоює себе внутрішньо і приборкує природно виникаючу думку про помсту своєму ворогові, думаючи про себе: “Бог бачить і чує неправду або образу: настане час, що Бог виявить неправду ворога і зверне її на його ж голову”; і цим перемагається природне спонукання до помсти нашим особистим ворогам. Через одне міцне уповання на Бога ми стаємо переможцями всіх ворогів і підносимося у своїй душі над ними: бо кожен, хто поклав міцну надію на Бога, упевнений, що коли б вороги його постаралися здійняти проти нього ціле пекло, то не зможуть зашкодити йому більше за те, наскільки Богові завгодно їм попустити. Але заперечиш, що є вороги невгамовні, які намагаються шкодити безперестанку в усьому й усіляко, чим тільки можуть: якщо не вдається їм зашкодити супротивникові своєму особисто, то вони силкуються завдати йому матеріальних збитків, наприклад, у його купівлі та продажі або позбавленням його майна, і т.п. Дійсно так. Але ж хто міцно уповає на Бога, той чинить у подібних випадках таким чином: щоб внутрішньо заспокоїти себе, він кожне своє починання або майно доручає молитовно Богові для його звершення або охорони, міцно покладаючись в усьому цьому на Промисел Божий, надаючи всякі випадковості розпорядженню волі Божої, як би зовсім усуваючи себе від усякого власного розпорядження, і все подальше потім у його майнових справах – вдалих – вважає благословенням і даром Божим, а в тих, що не досягли призначеної користі, бачить, що підприємство не досягло своєї мети з особливого Промислу Божого, який призначив для нього щось краще. Тому, хто має таку сильну надію на Бога, супротивники його марно намагатимуться перешкоджати в його починаннях або заподіювати збитки в майні, переданому ним у розпорядження Боже: Нема мудрости, ані розуму, ані ради насупроти Господа (Притч. 21:30). Як хитро чинив Лаван проти зятя свого Якова, зраджуючи останньому десять разів призначену плату за нагляд худоби, сподіваючись зменшити її, але марними були його задуми, які всі обернув Бог на користь Якова: Бог не попустив йому, тобто Лавану, зробити мені зло, так висловився про це сам Яків (Бут. 31:7). Спалахнув гнівом Сеннахірім, цар Ассирійський, проти міста Єрусалима, погрожуючи остаточним його розоренням; але ні сам він, ні його військо не уникли грізної у помсті руки Божої, бо почув Бог молитви царя Єзекії і пророка Ісаї і послав Ангела Свого, який вразив ассірійське військо; Сеннахірім же повернувся до землі своєї і там загинув від руки власних дітей своїх. Так врятував Господь Єзекію та мешканців Єрусалима від руки Сеннахіріма та його воїнства (див.: 2 Хронік. 32:21-22). Раджу кожному християнину мати тверду надію на Бога і всяку помсту за себе доручити Йому: Він один є Господь помсти.

Самі язичники вчать нас цього. Тиссаферн, перський вождь, уклав мир з Агесилаєм II, царем Спартанським, але тільки для того, щоб виграти час для зручного раптового нападу на свого супротивника, тому що тієї ж години послав від себе глашатаїв, щоб усі греки пішли з Азії. Агесилай сміливо відповів посланим від Тиссаферна: “Скажіть від мене вождю вашому так: я йому дуже вдячний за те, що він мир, укладений зі мною, зруйнував; цим самим він проти себе ж роздратував і богів, і людей і зробив їх собі ворогами; через це моя військова сила значно збільшиться: бо підступність і віроломне порушення укладеного миру поставлять проти нього всіх”. Ось істинно християнська відповідь своїм супротивникам за написаним: Бог підніс ріг спасіння… від ворогів наших і від руки всіх, хто ненавидить нас (Лк. 1:69,71).Той, хто сподівається всім серцем на Бога, перетворює всіх своїх ворогів на платників оброку і на робітників собі: бо він має Бога помічником собі, бо він про все, чого бажає, насамперед молить Бога, вважаючи собі за правило, що якщо чогось я прошу в Бога, може бути для мене корисно чи некорисно, це досконало відомо лише одному Богові. І якщо те, що я прошу, корисне для мене, то Бог і пошле мені його негайно, а іноді відкладає це до більш сприятливого часу, щоб у такий спосіб випробувати мене і привчити до терпіння. Але якщо Бог багаторазово повторене мною прохання не виконує, то через це мені стає зрозуміло, що я просив у Бога того, що для мене марно або шкідливо. За таким, вельми розсудливим, правилом чинить тільки той, хто повністю віддав усього себе в управління Божественній волі. А ті, хто не визнають таємниці Божественного світоправління і Його Промислу про кожне з Його творінь, або зовсім не закликають Всевишнього собі на допомогу, або хоча і закликають, але роблять це недбало і нібито для обряду тільки.І перш ніж надумають звернутися з молитвою до Бога, спершу докучають тим особам, від яких сподіваються отримати допомогу, своїми наполегливими й жалібними проханнями, а якщо не мають успіху в одних осіб, то звертаються до інших, намагаючись досягти бажаного через протекцію, через подарунки й підкупи, обертаючи в такий спосіб досягнення бажаного в залежність від безчесної гріховної угоди.Святий Іоанн Богослов бачив у небесному одкровенні Христа Господа, який тримає в десній Своїй руці сім зірок. Що ж означають ці зірки в руці Христовій? Сам Іоанн, пояснюючи цю таємницю, каже: сім зірок – це Ангели семи церков (Одкр. 1:20), і вінці їхні перебувають у руці Христовій. І якщо де-небудь вінець (тобто єпископська гідність) залишається вакантним, то з’являється вельми багато шукачів вінця, бажаючих охоче нахилити під нього свою голову, але вони нерідко йдуть не прямою дорогою до Христа, а частіше за все спочатку йдуть до рук князів, начальників і володарів, а потім уже врешті-решт – і до Христа Господа. Те ж саме буває і під час шукання інших, як духовних, так і мирських чеснот і почестей: людської любові, милості та допомоги всі шукають; мало ж хто шукає Божої допомоги в тому, щоб зробитися спочатку гідним носієм вінця своїми моральними вчинками і істинно громадянськими подвигами правди, милості та людинолюбства. Тут видно явну оману і нерозуміння вірного шляху до отримання сану, слави і почестей. Ті, хто бажає заслужити гідну повагу перед людьми і милість у Бога, повинні чинити інакше: вони повинні перш за все сердечно шукати собі милості у Бога про прощення гріхів своїх та Його доброї допомоги для узгодження вільних своїх вчинків із волею Божою, адже скіпетри й вінці перебувають у правій руці Божій. Начальства, чесноти, почесті й повновладне правління Бог призначає й розподіляє за Своєю премудрою волею: отже, у Нього треба завжди просити бажаного нами. Серце царя – в руці Господа, як потоки вод: куди захоче, Він направляє його (Притч. 21:1). Як садівник у своєму саду має водне джерело у своєму розпорядженні: він не завжди проводить і спрямовує воду на найближче і найкраще дерево, але часто на далеке і зів’яле, або куди заманеться, залежно від потреби зрошення саду в тій або іншій його частині, того або іншого дерева: так само, як і садівник, чинить Бог. Він, маючи у Своїй руці серце царське, як садівник воду, розпоряджається, анітрохи не шкодячи свободі людської волі, водами, що витікають із цього джерела, серця царського, різними церковними та державно-громадськими установами і наділеними владою особами. Бог вручає достоїнства і владу тим, яких споконвіку обрав Він за Своїм передбаченням і покликав свого часу на служіння Своїм праведним ділам світоуправління за написаним: Бо кого Він передбачив, тим і наперед визначив бути подібними до образу Сина Свого, щоб Він був первородним між багатьма браттями. А кого Він наперед визначив, тих і покликав; а кого покликав, тих і виправдав; а кого виправдав, тих і прославив (Рим. 8:29-30). Тому вельми нерозумно чинять ті, котрі з посиленими проханнями і дарами звертаються до людей, а всюдисущого Бога забувають, надії на Нього не мають, мимохідь звертаються до Нього з молитвою. Незрозуміле, страшне засліплення у людей! Вода, почерпнута із самого джерела, буває завжди чиста, здорова і сприятлива.

5П’ята ознака, яка вказує на те, що наша воля згідна з Божественною, є перенесення нами всенародних ганьб, обмовлянь та інших осудів нашого доброго імені й добрих справ у мовчанні смиренномудренному. Немає більш чутливого удару для благочестивої християнської душі, ніж нахабна образа осудом і наклепом прямих її намірів і дій, які вона робить і чинить заради слави Божої і спасіння, напоумлення і користі своїх ближніх. Але й такі жорстокі удари істинний Христовий послідовник переносить мовчки. Розумовим оком з благоговінням дивлячись на багатотерплячого Іісуса, який мовчав серед незліченних ганьб і мук під час беззаконного суду над Ним. Зібралися на суд над Іісусом Христом єврейські первосвященики, старійшини і книжники, ревно звинувачуючи Його: Іісус же мовчав; багато неправдивих свідчень і злочинів зводили на Нього: Іісус же мовчав; наполягали з шаленим криком, вимагаючи Його розп’яття; Іісус же мовчав; уже розп’ятого й прикутого до хреста пригвоздили незліченними докорами й глузуваннями: Іісус же мовчав. Подібно до Господа Іісуса Преблагословенна Діва Марія, Богоматір, перебуваючи в найбільших утисках і скорботах, була терплячою, лагідною і мовчазною. Вона чинила при цьому не інакше, як і Син Її чинив, тобто Марія ж мовчала і все це надавала волі Божій і Його Божественному Промислу про Неї. Чула Вона, як людину абсолютно невинну, улюбленого Її Сина неправдиво зневажали, докучали Йому численними докорами, Марія ж мовчала. Бачила Вона, як Він під вагою Свого Хреста знемагав і падав, як був прикутий до хреста, як у страшних муках взивав до Бога Отця Свого: Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене залишив? (Мк. 15:34) і потім у незліченних виразках і тяжких муках помираючих, Марія мовчала. Цього Сина і цю Матір наслідували багато благочестивих людей, коли їх поносили наклепом у найбільших беззаконнях, вони ж мовчали. Цим вирізнявся свого часу лагідний пророк і цар Ізраїльський Давид, який славився дивовижною силою смиренного мовчання під час нанесення йому особистих образ. У таких випадках говорив він у серці своєму самому собі: Я сказав: Пильнувати я буду дороги свої, щоб своїм язиком не грішити, накладу я вуздечку на уста свої, поки передо мною безбожний. Занімів я в мовчанні, замовк про добро (тобто про добру відповідь кривдникові); не багато далі повторює він теж: Занімів я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив (Пс. 38:2-3,10). Причиною ж свого мовчання вважає він не що інше, як тільки те, що Ти (Господь) завдав мені цього удару: промовчав я тому, що без Твоєї волі, без Твого допущення ніхто не міг би образити мене; Твоя, Господи, воля наклала на мене мовчання.Северин Боецій, чудовий письменник і доброчесний чоловік і філософ, сказав: “Хто інший, крім Єдиного Бога, може бути охоронцем чесноти і відганявцем усього лукавого і недоброго? Він, як управитель і улаштовувач наших сердець, дивлячись на всіх із висоти Свого Божественного передбачення і промислу, знає про кожну людину, що для неї пристойне і спасительне, то саме і призначає кожному, і якщо нам здається іноді, що інше (наприклад, щодо нагород і покарань) відбувається не за належним (праведним) порядком і чинопокладанням, то це є тільки безлад, який здається нам, обмеженим істотам, безладдям, а по суті ж своїй цей самий порядок і є істинним і праведним в усьому обсязі Божественного світоправління “⁷³. І всякий, покірний волі Божій, переконується в цьому, помічаючи, наскільки істинними і справедливими є Божі визначення про кожну людину зокрема та про племена, народи і царства взагалі, вірить мудрому Божому Промислу про всіх і про все та схвалює його своїм покірним мовчанням.Трапляється іноді й у домашніх стосунках між панами та служителями їхніми щось подібне; наприклад, добродушного, веселого характеру пан заходить до будинку свого служителя і не знаходить у домі нікого; щоб показати хазяїну будинку, що не можна залишати незамкнений дім без нагляду, усі речі, які є в домі, перевертає догори дриґом і, влаштувавши такий безлад, поспіхом іде, аби слуга не довідався, хто накоїв це в його оселі. Слуга, повернувшись додому і бачачи всі свої речі розкиданими й перекинутими, розпалюється гнівом і обурюється на того, хто вчинив безлад у домі; але, дізнавшись потім, що винуватцем цього безладу був його пан, заспокоюється і мовчить. Подібно до цього слуги і Давид говорить собі: Занімів я та уст своїх не відкриваю; чому це? – бо Ти те вчинив (бо Ти, не хто інший, завдав мені цього удару). Так само і кожна людина, віддана волі Божій, відчуває тяготу від заподіяних їй нещасть або образ і терпляче переносить їх, втішаючи себе Промислом Божим і знаючи добре, що печаллю й марним наріканням собі анітрохи не допоможе; вона звертає очі свої на небо: Свої очі я зводжу на гори, звідки прийде мені допомога, мені допомога від Господа, що вчинив небо й землю! (Пс. 120:1-2).

Коли цар Артаксеркс і Аман бенкетували, запрошені Есфір’ю, в її палатах, тоді всі іудеї проливали гіркі сльози. Але як скоро обернулися ці веселощі Амана, що радів про пролиття безневинної крові іудеїв, яке готувалося на завтра, на власну його погибель: Бог дивно розкрив для царя злобу Амана проти Мардохейя й усіх іудеїв, і цар наказав покарати Амана тим самим покаранням, яке він приготував для іудеїв: наказав повісити одного Амана замість усіх іудеїв (порівн.: Ест. 7). Повторюй кожен собі непорушну істину: “Коли Господь засмутить тебе, допустивши якесь нещастя або втрату, врешті-решт обернуться вони на благо тобі”. Якби місяць завжди був одноманітний у своєму сяйві та формі й не змінювався кожного дня у своєму зростанні або зменшенні, зберігаючи постійно вигляд повного місяця, то астрономи ніколи не відкрили б того, що він запозичує своє світло від сонця. Так само і ми дізнаємося з різних позбавлень і прикрощів, що всяке добре посилається нам від Бога. Чи захворів хтось? Звідси на власному досвіді він дізнається, яке дорогоцінне людині здоров’я і як треба суворо берегти й охороняти його, чого ніколи б не дізнався він, якби зовсім не хворів: адже такою є вже вроджена нам безтурботність, що ми не цінуємо й не бережемо доброго, корисного та приємного, доки його не втратимо: тоді лише оцінимо свою втрату й пошкодуємо про неї. Чи потерпить хто безчестя, завдане йому іншим? Тоді тільки досвідчено дізнається він на собі, наскільки тяжкий гріх порочити добре ім’я і славу ближнього. Чи потрапить хто в бідність і злидні – тоді тільки істинно зрозуміє, як сам чинив з убогими і як повинно, за заповіддю Божою про любов до всіх, піклуватися про всіх, тим паче про убогих і безпомічних; а тому він мовчить і, розмірковуючи над усім сказаним вище, смиренно доручає себе в усьому Божественній волі.Але я не думаю, щоб кожен, хто носить свій тягар, повинен мовчати з відчаєм, нехай збереже тебе Бог від відчаю! А тому, люб’язний брате у Христі, ти говори, – але говори серцем, говори Богові: нехай язик твій мовчить, але молися розумом! Заглибся всередину себе і благоговійно роздумуй про мовчання Іісуса Христа перед Пилатом, Пречистої Діви Марії – перед нечестивими співгромадянами, Давида – перед його супротивниками: найпочесніша і найдостойніша людина зловтішається над тобою? – мовчи; чи низький і негідний безчесно докоряє тобі і зневажає?- мовчи; чи злословить тебе рівний тобі? – і тоді мовчи. Важко це робити і скорботно, але вельми похвально, спасительно і корисно. Залиш кривдника, звернися до Бога Утішителя і молися за своїх супротивників, подібно до Давида та його ж словами: “обмовляють мене за любов мою, а я молюся за них, вони віддають мені злом за добро, і ненавистю за любов мою!” (Пс. 108:4-5): чинячи так, мовчанням приборкаєш своїх супротивників, а молитвою вмилостивиш Бога. Тому мовчи і цілком віддай себе волі Божій, постійно маючи в серці своєму Давидові слова: “Ти, Господи, (а не ворог мій) завдав мені удару”.6Шосте знамення людської волі, співзвучної з Божественною волею, полягає в тому, що вона заради честі Божественної та виконання заповідей Божих готова сприйняти на себе всі труднощі й позбавлення і безстрашно наражатися на небезпеку, готова перетерпіти все скорботне, важке і ледве стерпне, міцно сподіваючись на Божий Промисел і Його допомогу. Наскільки великодушним показав себе в цьому відношенні святий апостол Павел:Не за нестатком кажу, бо навчився я бути задоволеним із того, що маю. Умію я й бути в упокоренні… й у достатку. Я привчився до всього й у всім: насищатися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі. Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі (Флп. 4:11-13). Так само з мужнім і великодушним серцем співав богонатхненний Давид: з Богом своїм проберусь через мур (Пс. 17:30). Давид, готовий на надскладні подвиги, з радістю оспівує Бога: Ти просвітиш світильник мій, Господи Боже мій, освітлиш темний мій розум, затьмарений мирськими пристрастями й випробуваннями, і Тобою я позбуваюсь усякого нападу, усякого лиха, силою Бога мого здолаю усяку перепону на шляху до добрих справ, бо міцний Бог, що підв’язує мене силою, що улаштовує мені вірну дорогу до всього правдивого та святого (див.: 2Сам. 22:29-33). Давид вважав для себе працею йти призначеним Богом шляхом до вилиття поту, але, и підперезавши чресла свої, за висловом апостола Павла (див.: Еф. 6,14-18), істиною і одягнувшись у броню праведності, і взувши ноги в готовність благовіствувати мир, а найбільше – захистившись вірою в прийдешнього Христа Господа, шоломом спасіння Його, мечем духовним слова Божого і, зрештою, молитвою, бажав він сам добровільно йти визначеною йому дорогою. Кожен з нас повинен міркувати про себе і знати, що Бог бажає, щоб я був терплячим у стражданні, чистим від пороків у своєму житті, охоче прощав своїх ворогів, про всіх добре думав би й говорив, доки вони не виявили себе в протилежному, і чому б мені не бути в усьому цьому згідним із бажанням Божим? Щоправда, що до цього часу моє свавілля служило мені до того перешкодою і ніби кам’яною стіною, що перегороджувала мені слідувати Божій вказівці до богоугодного життя. Але відтоді, коли світло благодаті просвітило мою душу, така стіна не злякає мене, перескочу і через неї: бо все можу зробити силою Христа, що зміцнює мене (пор.: Флп. 4:13).

Кожен, хто благоговійно читає або слухає житія і діяння святих угодників Божих, буде багаторазово повторювати слова царственого пророка: Бог грізний у святинях Своїх, Бог ізраїлів Він, що народові дає силу й міць! (Пс. 67:36)! Він Вічний, Який завжди був, є і не матиме кінця, Він дає силу і міцність людям Своїм, усім, хто за заповідями Його живе, Він – благословенний Бог наш і Творець. Це виразно бачимо ми таким, що збулося на ділі у святих апостолах та їхніх наступниках і послідовниках їхнього вчення. Апостоли, обрані Богом для проповіді імені Господа нашого Христа, вчення і спасительних для роду людського діл Його, мали таку велику відвагу, безбоязнь, мужність і віру, і здійснили такі чудові справи.Вони силою істини і живої віри яких не переходили стін брехні, марновірства і нерозумності? Для них не було нічого незручного і нездоланного у справі євангельської проповіді: за порівняно короткий час облетіли вони, наче на серафимських крилах любові Божественної, увесь світ, на ту пору відомий. Над ними сповнилися слова пророка Ісаї: ті, хто надію складає на Господа, силу відновлять, крила підіймуть, немов ті орли, будуть бігати і не потомляться, будуть ходити і не помучаться! (Іс. 40:31). Вони, маючи міцне уповання на Бога і виконанням Його волі, немов би поясом оперезані, безбоязно обійшли всю землю і море з проповіддю всім народам у піднебесній про Царство Боже, навчаючи з переконанням усіх вірити в Господа нашого Іісуса Христа, нехтуючи всіма погрозами своїх супротивників!.. Подібно до того, як той, кого мучить сильна спрага, каже: “У мене всередині наче вогонь горить”, так здавався серцям апостольським весь світ у вогні палаючим. Невгамовною спрагою спасти весь рід людський були запалені люблячі серця святих апостолів: великі води, за висловом Пісні Пісень (див.: Пісн. 8:7), не могли загасити любові цієї, і річки не заливали її (тобто жодні гоніння і переслідування проповідників їхніми ворогами). З такою полум’яною любов’ю в серцях своїх апостоли поспішали благовістити “Євангеліє Царства” в усій підсонячній землі від кінця в кінець: не було народу, країни, міста, ні селища, ні місця, де не проповідували б вони Христового вчення. Святий апостол Павел, ця вибраний сосуд благодаті, сповнений вогню, що спалює пажитниці, проповідував євангельське вчення від Єрусалима до Іллірика. Він пройшов усі землі, що знаходяться між цими краями, навертаючи до віри Христової переважно язичників, як видно з його Послання до Римлян:бо не наважуюсь сказати, – пише він, – що-небудь таке, чого не сотворив Христос через мене, в підкоренні язичників вірі, словом і ділом, силою знамень і чудес, силою Духа Божого, так що благовістя Христове розповсюджено мною від Ієрусалима і околиць до Іллірику. Притому я старався проповідувати не там, де вже було відоме ім’я Христове, щоб не створювати на чужій основі, але, як написано: ті, кому не звіщалось про Нього, побачать, і ті, що не чули, дізнаються (Рим. 15:18-21; див.: Іс. 52:15). Він благовістив Христове вчення всім народам через землі, які переходив: римлянам, персам, парфянам, мідянам, індіанам, скіф’янам, аравітянам, і всіх людей усюди навчав істинної віри.Таким же був і святий Андрій Первозванний, апостол, який, маючи в собі вогонь Духа Святого, проповідував Начальника спасіння нашого Христа у Віфінії та у всіх країнах, прилеглих до Понта Евксинського (Чорного і Мармурового морів), а також у Херсонесі Таврійському, або Кримському півострові.За особливим Божим Промислом, досяг він і наші землі, де на горах Київських поставив хрест, немов би пророкуючи, що і русський народ буде просвічений святою вірою; проповідувавши Євангеліє у Великій Скіфії, повернувся він до Фракії, відвідав Елладу і Пелопоннес. Запалений тим же вогнем Божественної любові і спраглий спасіння душ людських святий апостол Фома, іменований Близнюк із Панеї, названої згодом Кесарією Філіппійською, міста Галілейського, який відчув язви Христові після воскресіння Його, проповідував Христа парфянам, мідянам, персам, гірканіанам, бактрійцям⁷⁴, брахманам (індійцям брамінської секти) та Каламійській країні, де його прокололи списи від невірних, а потім він там же помер за Христа. Так само й інші апостоли, охоплені вогнем Божественної любові, з ревністю поширювали віру в Христа. На них здійснилося пророцтво царя Давида: по цілій землі пішов відголос (проповідь) їхній, і до краю вселенної їхні слова, или слова о жизни вечной (Пс. 18:5). Так у всіх кінцях всесвіту прагнули вони втамувати свою сердечну спрагу до спасіння народів через приведення їх у віру Христову, щоб навернені удостоїлися увійти разом із ними в обителі Отця Небесного, уготовані Христом, у те місце, жителі якого не будуть уже ні жадати, ні спрагити, і не палить їх сонце і ніяка спека (Одкр. 7:16). Ні біди і скорботи, ні гоніння і ганьби, ні рани, побиття, голод, нагота, утиски, ні навіть сама смерть за Христа не перешкоджали апостолам здійснювати найбільші та гідні хвали подвиги; не злякали їх усі демони, що були потоптані їхніми ногами, та інші незручності й перешкоди, що траплялися їм на суходолі, на морях і в усякому місці: вони все і скрізь здійснювали на честь і славу Божу мужньо, укріплені Його силою, не боячись ніяких перешкод і труднощів. У такий спосіб вони зручно перелітали через усі перепони, що зустрічалися їм на шляху, і своєю проповіддю здобули для Христа весь світ, як написано у пророка Ісаї: і всі кінці землі побачать спасіння Бога нашого (Іс. 52:10). Виконуючи всім серцем волю Божу, вони виявилися непереможними у всіх зловмисництвах проти них і в усіх негараздах. Бо кожен, хто возлюбив Господа всім серцем і душею і цілком віддав себе волі Божественній, сподівається все здолати й здійснити, за непорушними словами Господа Іісуса Христа: “істинно кажу вам, якщо ви матимете віру з гірчичне зерно і скажете горі цій: «перейди звідси туди», і вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас;” (Мф. 17:20).

* * *⁴¹Блж. Августин. Сповідь, VIII. 8.⁴²*Священномученик Ігнатій Богоносець, єпископ Антіохійський (†107) – муж апостольський, учень Іоанна Богослова. Пам’ять 20 грудня старого стилю.⁴³Свщ. Ігнатій Богоносець. Послання до Римлян⁴⁴*Ассарій – дрібна монета.⁴⁵*Гай Пліній Секунд Старший (бл. 23-79 н.е.) – римський державний діяч, учений-енциклопедист та історик.⁴⁶Пліній Старший. Природнича історія, XXII. 29.⁴⁷*Епіктет (бл. 50-138) – грецький філософ, представник стоїчної школи.⁴⁸Эпіктет.Енхірідіон. 11.⁴⁹*Фома Аквінський (інакше – Аквінат; 1225-1274) – богослов і філософ, перший схоластичний учитель Католицької Церкви.⁵⁰*Мається на увазі свята Гертруда (XIII ст.).⁵¹Див.: Прп. Іоанн Кассіан. Співбесіди, IX. 20.⁵²Див.: Древній патерик, II. 5.⁵³Порівн: Епіктет. Бесіди, III. 26.⁵⁴*Луцій Анней Сенека (бл. 4 до Р.Х. – 65 за Р.Х.) – римський філософ-стоїк, поет і державний діяч.⁵⁵Сенека. Лист Луцилію 75.⁵⁶Блж. Августин. О граде Божием, IV. 3.⁵⁷*Сократ(бл. 469-399 до Р.Х.) – великий давньогрецький філософ, був звинувачений у тому, що він не шанує богів. За вироком суду Сократ випив отруту.⁵⁸*Публій Рутилій Руф († сер. I ст. за Р.Х.) – державний діяч, філософ-стоїк. Керуючи провінцією Азією, був несправедливо засуджений і вигнаний.⁵⁹*Гней Помпей Магн (106–48 до Р.Х.) – римський політичний діяч і полководець. Переслідуваний Цезарем, він шукав притулку в Єгипті, де був убитий придворними єгипетського царя Птолемея XIII.⁶⁰*МаркТуллій Цицерон (106-43 до Р.Х.) – римський політик і філософ, блискучий оратор. Убитий за наказом Марка Антонія.⁶¹Сенека. De tranquillitate animi, 16.⁶²Див.: Стародавній патерик, IX. 8.⁶³Фома Кемпійський. Про наслідування Христа, III. 22.⁶⁴*Франциск Борджіа (1510-1572) – герцог Гандійський (Іспанія). Був щасливо одружений з однією з португальських придворних дам Елеонорою де Кастро і мав вісім дітей. Після смерті дружини 1546 року приймає чернецтво і 1565 року стає генералом Ордену єзуїтів. Канонізований Католицькою Церквою.⁶⁵Сщмч. Кипріан Карфагенський. Про молитву Господню, 14.⁶⁶Епіктет. Бесіди, IV. 7.⁶⁷*Якопоне да Тоді (†1306) – францисканський чернець, італійський поет. У Католицькій Церкві визнаний блаженним.⁶⁸Епіктет. Бесіди, II. 7.⁶⁹Блж. Ієронім. Лист 118, до Юліана.⁷⁰Див.: Прп. Іоанн Кассіан. Співбесіди, IX. 10.⁷¹*Святитель Амвросій (бл. 340-397) – єпископ Медіолана (нині Мілан), великий християнський святий, богослов, проповідник, гімнограф. Його пам’ять за православним місяцесловом звершується 7 грудня старого стилю.⁷²Сенека. Про Провидіння, 4.⁷³Боецій. Втіха філософією, IV. 6.⁷⁴*Бактрія – грецька назва стародавньої держави Балхара, що розташована в Середній Азії, між гірським ланцюгом Гіндукуш і річкою Амудар’єю.Частина третя. Про корисні плоди людської волі, що утвердилася в наслідуванні у всіх справах своїх волі БожійГлава I. Про те, яке заспокоєння душі приносить згода нашої волі з Божественною волеюУ попередніх двох частинах ми показали той шлях, яким людина може досягти пізнання волі Божої та узгодження з нею власної волі; у цій же частині пояснимо, яка відбувається користь від угоди людиною своєї волі з волею Божою.1Так милостивий і щедрий Господь у виливанні на нас Своїх дарів і багатств, що Він не тільки зумовив збагатити нас у майбутньому житті вічним блаженством, але ніби попереджаючи час, призначений для вічних нагород, посилає нам і тут, протягом тимчасового нашого життя, солодкий хліб і наказує куштувати його, ніби найменшу частку майбутнього нашого блаженства, бажаючи підбадьорити цим і зміцнити в нас надію на отримання вічних благ і зробити нас до того доброзичливими і підготовленими. Отже, не забуває нас Бог і в цьому багатотурботному, багатотрудному і непривабливому за своїми гидотами земному світі; і тут ми не втрачаємо, і ніби передчуваємо небесну вечерю, живучи ще в цій земній нещасній юдолі, і знаходимо в ній певне заспокоєння та втіху, що посилається небом. Для цього не потрібно від нас великих витрат; достатньо однієї нашої волі, що не суперечить волі Божій. Наводимо до того приклади.На горі Фаворській святий апостол Петро, щойно відчув у собі найменшу частку, ніби відображення небесного блаженства, не міг утриматися від захоплення і вигукнув: добре нам тут бути; зробимо три кущі: Тобі одну, Мойсею одну, і одну Іллі. Бо від подиву не знав, що сказати (Мк. 9:5). О, святий Петре! Не настав ще час вкушати тут повного задоволення, воно буде дароване в іншому, кращому світі, але не зараз.

Святий Іоанн говорить у своєму Одкровенні: коли Він (Агнець, що сказав: Я є… Перший і Останній) сьому печатку розкрив, німа тиша настала на небі десь на півгодини (Об. 8:1). За тлумаченням святителя Григорія, цією безмовністю означає внутрішній мир, або душевне заспокоєння тих, хто тут, на землі, виконує волю Божу так само, як виконують її небожителі, а тому ті, хто виконує сповна волю Божу, люди, продовжуючи ще земне життя, живуть нібито на небі. Царствений пророк Давид, обтяжений багатом’ятежним і непостійним мирським життям, сказав зітхнувши: “Коли б я мав крила, немов та голубка, то я полетів би й спочив!” (Пс. 54:7). Де ж можна знайти місце абсолютно спокійне, крім Бога і нашої покірності Його святій волі? Дійсно, тільки ця свята покірність Божій волі, прийнята нами після здорового міркування з самим собою, може втішити й заспокоїти тутешнє наше життя; бо за любов’ю до Бога немає нічого більш жаданого, ніж виконання Його святої волі: нехай буде воля Твоя і на землі, як на небі (Мф. 6:10). З усіх засобів, здатних заспокоїти нашу душу і її волю, – перше і найвірніше: віддати себе всього, від усієї душі і всього серця на волю Божу для постійного служіння Богові та виконання заповідей Його. Знаменитий наставник благочестя Фома Кемпійський⁷⁵ вчить: “Бажай і завжди молися так: Іісусе благий, пошли мені благодать Твою, нехай буде вона нерозлучна зі мною до кінця мого життя. Поклади на мені волю Твою так, щоб я ніколи не міг бажати нічого іншого, крім того, що Тобі приємно. Нехай воля Твоя буде і моєю волею. Зроби, щоб бажання і небажання моє було завжди згідно з бажанням і небажанням Твоїм “⁷⁶.Така людина знайде у своєму дусі мир і заспокоєння. Кожен, хто бажає зі святим царем Давидом летіти й спочивати, може піднестися цими крилами на високу гору вище за всі смути й мирські тривоги і творити дивовижні й славні справи.2Один шановний письменник⁷⁷ згадує у своїх листах про богодухновенного чоловіка чернечого чину, одяг якого багатьох хворих зцілював одним дотиком до них; тому цей чоловік був у великій пошані й повазі між хворими, а між своєю братією викликав неабияке здивування та подив тим, що братія в ньому не помічала якихось видатних аскетичних подвигів: він вів у монастирі життя, яке нічим не відрізнялося від життя інших ченців, одне тільки правило він виконував особливо суворо – ніколи не мав він пристрасті ні до чого іншого, окрім того, чого хоче Бог, тобто він усе, що траплялося з ним, приймав охоче й дякував за це Богові. Одного разу, коли він лікував хворих без усяких медикаментів, намісник монастиря запитав у нього, як йому це вдається. “І я сам дивуюся з того, що можу повертати їм здоров’я, – відповідав чернець, – і мені стає соромно, що мій одяг має таку силу: бо я ні постом, ні іншими подвигами чернечими не заслужив такого дару в Бога і навряд чи рівняюся в цьому відношенні з іншою братією, але в жодному разі не перевершую інших”. “Це істинно так, – сказав намісник, – ми бачимо, що ти людина звичайна і нічим не відрізняєшся від інших”. І став він детальніше розпитувати сповідуваного ним, бажаючи дізнатися і про інші його якості і розкрити таємницю самого серця його. На розпитування намісника так відповів цей вправний у доброчесному житті чоловік: “Я згадав про благодать, дану мені від Бога, постійно перебувати в злагоді з волею Божою про мене, щоб мені ніколи й ні про що таке не думати, що противно було б волі Божественній. Я ніколи не боюся всяких пригод, здатних похитнути мій розум, розслабити моє серце, для того щоб я на що-небудь поскаржився комусь або відкрив мою печаль. Так само і благополучні для мене події не тішать мене до такої міри, щоб я заради них більше веселився, ніж в інші дні мого життя. Я все приймаю однаково, що посилає мені рука Божа, як радісне, так і сумне, і не благаю Бога про те, щоб усе збувалося за моїм бажанням, але хочу, щоб усе збувалося з волі Божої, тобто так, як відбувається воно в самих подіях. Таким чином, ніщо мене особливо не тішить, ніщо не розбиває сумом і не бентежить, ніщо не робить мене щасливим, як тільки одна і та ж воля Божественна. Тому у всіх, без винятку моїх молитвах про одне тільки прошу Бога: щоб воля Божественна завжди в мені й у всіх творіннях Його цілком звершувалася”. Намісник монастиря вельми здивувався всьому цьому і, звертаючись до ченця, запитав його: “Люб’язний брате, скажи мені, яким було твоє міркування вчора під час пожежі, яка була у нас? Невже ти разом з усіма нами не засмутився, коли зла людина підпалила наші монастирські споруди, хлів і гумно, в яких згоріло багато пшениці і загинула вся худоба?” Відповідав чернець: “Бажаю, щоб дізнався, святий отче, що вся ця монастирська втрата не заподіяла мені жодної скорботи, бо я маю звичай за все, і за скорботне, і за приємне, дякувати Богу та однаково сприймати те й інше й упевнений, що все, що відбувається з нами, з попущання Божого Промислу буває для нашої ж користі. А тому не дбаю про те, мало чи багато маємо хліба для нашого прожитку, будучи твердо впевнений, що Бог може кожного з нас наситити однією скибкою так само, як цілим хлібом. І таким чином без зневіри і збентеження проводжу своє життя”. Ігумен почав суперечити йому і ставити різні запитання, щоб змусити брата висловити свій образ думок і свої умоположення. Ось що відповів йому смиренний чернець: “Вседенним приношенням самого себе волі Божественній я так досяг успіху в покірності їй, що, якби я наперед дізнався, що Бог неодмінно встановив послати мене до пекла, я не заперечував би і в цьому Богові, тільки я точно знав би, що Богові це завгодно і що Він цього хоче; при цьому скажу, що, якби мені можливо було змінити це Боже визначення однією моєю вимовою Господньої молитви Отче наш, істинно кажу, я не посмів би цього зробити; але ще старанніше молився б Богові, щоб Він зробив зі мною відповідно до Його найсвятішої та найсправедливішої волі і дарував би Свою благодать, яка б укріплювала мене на віки вічні не думати ні про що, що не є протилежним Його святій волі”. Ігумен був вражений такою відповіддю і після взаємного нетривалого мовчання сказав нарешті ченцю: “Іди, улюблений, іди, отче, і старанно виконуй висловлену тобою твою обіцянку Богові: ти знайшов небо поза небом, і зрозумій, що така благодать не багатьом дарується від Бога; не багато знайдеться таких, яких би ніхто не міг потривожити або образити. Той огороджений у житті своєму міцними і неприступними стінами, хто завжди і в усьому, що не зустрічається з ним у житті, узгоджується з волею Божою, тобто приймає це як послане йому Богом”.

3Розлучившись мирно зі співрозмовником і співмешканцем своєї обителі, ігумен, сповнений здивуванням, наодинці почав розмірковувати: “Тепер я дізнався, звідки цій людині, яку ми вважали нікчемною, зневажали її та підсміювалися з неї, дарована благодать лікування хвороб. О, як високо підносить благодать Святого Духа людину, яка в усьому узгоджує власну волю з Божественною волею, і чи можливо, щоб Бог засудив такого на вічні муки? Ні, це невластиво Божій нескінченній доброті! Я змушений зізнатися, що дорога, якою йде ця людина, – ні довга, ні незручна, навпаки – це найкоротший і найпростіший шлях до досягнення вершини безсумнівного і благонадійного душевного заспокоєння. Шлях цей не вимагає великих пустельножительних подвигів: ні надмірних постів, ні довготривалих виснажень постійним нічним неспанням – все це винагороджується одним істинним бажанням у всьому підкорятися цілком волі Божій. Це наше бажання ми повинні щодня оновлювати, підтримувати і зміцнювати самою справою, щоб ніколи і ні в чому не чинити нам за своїм мудруванням проти всепремудрої і всемогутньої волі Божої”. Святий Златоуст каже: ” Хотіння (бажання) виробляє силу все пересилити, як і нехотіння (небажання) робить для нас все неможливим; нехотіння – єдина причина наших немочей. Яка велика сила хотіння, яка робить нас могутніми в усьому, чого ми бажаємо, і немічними в усьому, чого не бажаємо”.Якщо будь-хто вранці молитовно створить у серці своєму перед Богом такий настрій свого духу: “О, Господи Боже мій! Приношу Тобі всього себе в Твоє благе розпорядження, готовий я на прийняття всього, що Ти не пошлеш мені; тепер я розумно й досконало зрозумів, що без напоумлення себе святими Твоїми заповідями я нічого не можу сам по собі зробити доброго, а тому даю Тобі обіцянку старатися всіма моїми силами ні в чому не чинити проти Твоєї святої волі!” Незважаючи на добрий ранковий настрій свого духу, ця ж сама людина того ж дня заходить у безчесний дім (наприклад, гральний дім, будинок терпимості тощо) і там стає учасником ганебних ігрищ та інших беззаконь, винною перед Богом і людьми. Як назвати вчинок такої людини? Вона зло насміхається над Богом і ближніми: однією рукою подає, як то кажуть, хліб, а іншою – змію. Тому смиренно віддавати себе, або в усьому віддавати, волі Божій і водночас грабувати чуже майно, порочити чуже ім’я і честь, заздрити іншим, не ухилятися від гніву, а ще й навмисне збуджувати його в собі або в інших, – це дії, які виражають глузування з Бога та доброзичливе, беззастережне відчинення сердечних дверей для вільного входу в нього всіх пристрасних побажань і злочинних діянь. Які ознаки любові знайдемо ми в них? Язик каже: ” люблю тебе”, але на ділі прийми від мене ляпаса; або “не можу розлучитися з тобою”, але, за нагоди, з цієї високої гори зіпхну тебе в глибоку прірву; того, кого незадовго звеличував похвальними промовами, тепер скидаю в бездонний провал.Але при всіх таких діях ми, недбайливі, вибачаємо себе улесливими словами: “не міг я інакше вчинити!” Таким відповідає святий Златоуст: “Ніхто не може виправдовуватися тим, що він нібито хотів (зробити щось добре), але не міг; бо безперечно не міг тому, що не хотів. Нехай же той, хто хоче, але нібито не має можливості зробити добро, буде покараний, як і той, хто бажав зла, а той, хто справді бажає добра і вчинив його, отримає винагороду за своє діло – нагороду в Царстві Небесному”, яке всередині нас самих: Царство Боже всередині вас є, – відповів Христос на запитання: Коли прийде Царство Боже? (Лк. 17:20-21).4Наведена вище розмова двох ченців зрозуміла кожному, і воістину потрібно зізнатися, що нікому не закрита життєва дорога до досягнення верховного блаженства, яке дарують душі мир і спокій, які ми здобуваємо в міцній, непохитній сподіваності на Бога й цілковитій віддачі себе та своїх обставин на волю Божу. Для входу до цього раю ні для кого не зачинені двері; хто в усьому постійно бажає того тільки, чого бажає Бог, той уже увійшов до раю: тут не має значення ні чин, ні стать, ні вік. Утім, у згаданій бесіді двох ченців містяться два головні положення, що слугують для нашої настанови, і кожен, хто істинно зберіг їх у своєму серці, отримає від Бога все добре.Перше положення: Повинно бути нам безсумнівно впевненими і твердо тримати в здоровому глузді та пам’яті, що все, що відбувається взагалі у світі й, зокрема, що стосується нас самих, відбувається за Божественним Промислом, який, виправляючи наші похибки, приводить врешті-решт все до нашого вдосконалення та блаженства тими способами та засобами, які за невизначеною і для нас незбагненною долею Божою Йому завгодно вжити. Будь-яке порушення вічних законів Божих через Його ж Промисел виправляється і відновлюється. Красномовно говорить про це Сенека: “Одна причина породжує іншу і тягне за собою довгу низку явищ як у загальному світовому порядку, так і в особливому житті кожної людини. А тому ми повинні бути мужніми і терплячими, бо всі явища і діяння людські відбуваються не так, як ми думаємо і припускаємо про них, але так, як відбуваються вони насправді. З давніх-давен прийнято говорити: про що плачеш і чому радієш; бо життя кожного відрізняється від життя інших вельми багатьма відмінностями; але кожен, як один, так і інший, однаково вмирає. Будучи самі тлінними, ми і від інших терпимо все, таке ж тлінне, нікчемне. Навіщо нам так обурюватися, навіщо нарікати? До цього ми готові: будемо терпіти всяке приниження, всякий розлад у житті. Нехай матеріальна наша природа розпоряджається нашим тілом, як своєю частиною, за своїм нерозумним потягом: ми залишаємося радісними і мужніми в безсмертній душі своїй, твердо вірячи, що ніщо не гине з нашої духовної істоти, з того, що називаємо нашим “я””⁷⁸.

Друге: Ми зобов’язані робити все те, що міститься в безсмертній і розумній душі нашій, чого вимагає наш здоровий глузд, совість і серце, надаючи все інше, зовнішнє, у розпорядження Божественного Промислу. Ми повинні бути задоволені своїм жеребом (тобто всім, що дано нам Богом), не шукати кращого становища інших людей, більше за нас знатних і багатих, і нікому не заздрити. Такий настрій дарує нам нічим не збурюваний, нічим не порушуваний спокій і душевний мир, захист усіх чеснот. Ніколи не досягають цього ті, хто любить ті згубні, скороминущі, але шановані блага, заради яких, на думку їхніх любителів, їх будуть усіма поважати; унаслідок чого більше сподіваються на власні успіхи, ніж покладаються на Промисел Божий, якому вони мало довіряють. Такі люди і за найменших негараздів падають духом, сумують і печаляться, подібно до нерозумних і легковажних дітей, які загубили свої брязкальця. Навпаки, людина, яка не пишається своїми перевагами і не сумує за збиток або й цілковитої втрати їх, не падає духом, будучи міцно впевненою в Божому про себе Промислі. Він огороджений у серці своєму щитом усіх чеснот – незворушним спокоєм, мужньо протистоїть усім спокусам, бажаючи тільки того, що Богу завгодно робити з ним і щодо нього.Глава II. Про те, чи можливо, щоб хто-небудь ніколи не зазнавав скорботи? Скорботи і неприємностей не уникає навіть і той, хто узгоджує свою волю з Божественною волеюСоломон, ця безодня людської мудрості, розумно проголосив, що не трапиться праведникові жодного зла, в іншому ж перекладі це виражено так: “праведного не опечалить жодна пригода” (Притч. 12:21). Мудрий цар говорить тут про пригоди, що спіткають добру людину проти її волі, випадково. Довільно зроблене нами зло, як, наприклад, гріхопадіння, засмучує кожну порядну людину, сповнює її серце жалем за скоєним і скрушує печаллю; але ті зовнішні пригоди, нещастя, образа, позбавлення майна, втрата честі й гідності, ушкодження здоров’я, смерть дорогих нам людей не можуть так сильно бентежити й засмучувати праведного чоловіка, бо такі випробування він сприймає за доброчинства, як милість Божу до себе, як намір Божий привчити його до терпіння, і дякує Богові за ниспослане. Розсудливій людині всяке лихоліття дає привід до уважності, обачності і стає причиною чесноти. Тому дехто з учителів, мудро пояснюючи це, вважає, що випадок є те, що і притаманне, і не притаманне людині, окрім того, що випадок заподіює шкоду підлому: так само як і справжня скорбота чи лихо є присутньою, і не є присутньою, окрім того, що вона викликає покаянні роздуми в душі праведника.Праведна людина приймає всяке заподіяне їй зло мужнім і радісним серцем, тому є вірний свідок, святий апостол Павел, який каже:я повен утіхи, маю радість велику, при всій скорботі нашій (2Кор. 7:4). “Радію, – каже він, – не тільки в голодній нужді й спразі, не тільки в кайданах, темницях і ранах, не тільки в лихах і скруті, і в усякій скорботі нашій, і не тільки сповняюся невеликою втіхою, а й переповнений радістю, переповнений веселістю, коли б’ють мене палицями, коли б’ють мене камінням, коли терплю корабельну аварію і цілу добу перебуваю в морській безодні” (порівн. 2Кор. 8:2; і, 23-30). Архієрей Турський Мартін⁷⁹, як зауважує Сульпіцій Север, ніколи не гнівався, ніколи не виявляв смутку про образи, залишаючись завжди спокійним у душі своїй і незмінним. Істинно праведного чоловіка не бентежить ніяка тяжка пригода. Святитель Златоуст підтверджує це, кажучи, що нічого немає обтяжливішого і сумнішого, як прогнівити Бога. Але чоловіка мудрого і праведного, вільного від цього тяжкого гріха, ніщо інше не може вже засмутити: ні скорбота, ні наклеп, ні що-небудь інше. Але подібно до того, як мала іскра, кинута в море, негайно ж згасає, так кожна печаль, навіть найтяжча, якщо потрапить у чисту, не затьмарену совість, вельми скоро розсіюється⁸⁰. Іоанн Златоуст, бажаючи наочно уявити цей же предмет, уподібнює наш розум видимому небу (склепінню небесному): “Небо – вище дощових хмар, але коли воно вкривається хмарами, здається похмурим, насправді ж воно світле так само, як було колись: так і ми, коли страждаємо, тобто буваємо оповиті смутком, як небо хмарами, але нехтуємо про це. Якщо і трапляється нам хворіти або сумувати через неміч людську, але як або наскільки буває це важко?” Блаженний Амвросій каже: “Нехай буде в стражданнях щось гостре, пекуче, але мужній розум якогось болю не пересилить і не покриє собою: я не стверджую, що море – неглибоке, на тій підставі, що береги його – мілкі; що небо – неясно, бо буває іноді вкрите хмарами; що земля не має життєвої сили, тому що на деяких місцях немає рослинності; що ниви – безплідні, тому що місцями не народиться на них пшениця “⁸¹. Так само міркуй і про родючість доброї совісті; вона може піддаватися певному впливу тяжких скорбот, але плодами богоугодного життя, якщо і трапиться що-небудь сумне, зменшується цей вплив і зовсім перемагається буває, подібно до того, як жменя пажитниці між пшеницею покривається гарним урожаєм пшениці. Отже, ніщо скорботне, що трапляється праведникові, не вб’є його надмірною печаллю: він дізнається про смуток, але не віддається йому; вкривається небо похмурими хмарами, але не змінюється; проростають між пшеницею плевела, але не заглушають її; зовсім не журитися в лихах – нелюдяно, а бути здоланим ними – негідна чоловіча доблесть.

Часть первая. О познании воли Божией

Глава I. О Божием попущении

Начало всего учения, преданного нам Божественной высочайшей Премудростью, Господом нашим Иисусом Христом, состоит в том, чтобы мы, верующие в Него, во всех делах и словах своих сообразовались с волей Божественной. Спаситель учил нас этому в течение всей Своей земной жизни словами и делами, простыми речами и притчами, наконец, в Себе Самом оставил нам образ христианской жизни, да по силе своей последуем Ему.

Для изъяснения этого Господня учения вместе с богословами принимаем два основания:1. Все преуспеяние наше в жизни христианской зависит от того, как собственную нашу волю мы будем покорять воле Божией. Чем искреннее наша покорность Божественной воле, тем преуспеяние христианской жизни сделается обильнейшим и многоплоднейшим. Известно, что совершенство последователя Христова основано на любви его к Богу и ближнему. Все книги Священного Писанияпреисполнены свидетельствами об этом: возлюби Господа Бога твоего всем сердцем твоим и всею душею твоею и всем разумением твоим; сия есть первая и наибольшая заповедь; вторая же подобная ей: возлюби ближнего твоего, как самого себя; на сих двух заповедях утверждается весь закон и пророки(Мф. 22:37-40). А теперь пребывают сии три: вера, надежда, любовь; но любовь из них больше (1Кор. 13:13). Более же всего облекитесь в любовь, которая есть совокупность совершенства (Кол. 3:14). – Словом, исполнение всего закона заключается в действиях, происходящих из любви нашей к Богу и к каждому человеку, как нашему ближнему: так и мы должны всегда поступать во всех наших отношениях к Богу и ко всем людям. В этом-то и состоит «сообразование воли человеческой с волей Божественной»: чего хочет Бог, того и я хочу; чего Он не хочет, того и я не хочу. Ничего нет сильнее таковой любви! Это мнение блаженного Иеронима и других мудрых мужей.2. Ничего, кроме одних грехов, в мире не происходит без воли Божией. Случай (фортуна), благоприятный или печальный, не есть что- нибудь существенное, но сонное мечтание язычников, выдумавших, по неразумию своему, некую богиню Фортуну, имеющую будто бы власть и силу распоряжаться чередованиями счастья или несчастья в жизни людей и целых народов. Блаженный Августин⁶, дивясь неразумию язычников, спрашивал их: «Что за причина, что богиня ваша Фортуна иногда бывает добра, а иногда зла? Быть может, когда она злится, то перестает уже быть богиней и превращается в злобного демона?»⁷Мудрость христианская отвергает такое божество совершенно: добро и зло, жизнь и смерть, нищета и богатство зависят от Господа. Это явствует до очевидности (подобно аксиоме) из Священного Писания.2Все в мире, даже по виду злое, кроме греха, происходит по воле Божией. Богословы объясняют это таким способом. Начало зла (в собственном значении) есть грех. В каждом грехе заключается: 1) причина, его производящая, и 2) ее неизбежные последствия, исправление угрозой, наказанием и, наконец, казнью. Причина греха – лживость, или своеволие горделивого грешника; наказания же вообще (как исправительные, так и казни), будучи горькими последствиями своей причины, происходят по воле Божией, как причине не греха, но исправления или уничтожения оного. Итак: если мы из понятия греха отбросим его причину (лживость, своеволие), то не будет ни одного из горьких или злых его последствий, которое бы не происходило по воле Божией или было бы Богу неугодно. Как горести греховные (частного человека), так и общемирские бедствия, обыкновенно называемые естественными: голод, засуха, эпидемии и тому подобное, часто не имеющие непосредственного отношения ко греху частного лица, происходят по воле Божией. А потому все эти беды случаются ради достижения праведных целей Промысла Божия; один только грех противен Богу (подобно тому как зло противно добру или ложь противна истине), но попускается Богом ради ненарушения личной человеческой воли или его свободы. Эта попускающая (грех) воля Божия называется еще домостроительством, или Промыслом Божиим. Все же то, что мы называем в обыкновенном значении злом (кроме греха – зла в точном значении), происходит по воле Божией по смыслу богословия. Таково основное положение, которое должно твердо содержать в уме; ибо весьма благоразумно, благопотребно и благочестиво рассуждать, что всякое зло или несчастие являются для нас спасительным наказанием, посылаемым Богом; но не Бог – причина нашей вины, то есть греха нашего, неизбежно влекущего за собой наказание по правде Божией. Отсюда вытекает следующее заключение: так как все в мире совершается по Божию мановению и повелению, то наш долг все принимать без ропота от Божией десницы и совершенно покоряться Ему, или Его всесвятейшей воле. И тем самым сообразовывать нашу волю с Его Божественной волей, не полагаясь ни в чем на случай подобно древним язычникам. Омраченные тьмой многобожия, они приписывали человеческое благополучие или особенным божествам, или слепому случаю, или, наконец, небрежности и злому человеческому умыслу как первоначальной причине своего счастья или несчастья. Подобные чудовищные представления древних христианам весьма неприличны и должны быть нами отвергаемы. «Это или то приключилось со мной потому, что тот или другой возненавидел меня или же навредил мне оговорами, клеветою; все было бы иначе, если бы такой-то был ко мне благорасположен, похлопотал бы об этом деле, не жалея трудов». Тщетны такие жалобы, неразумны и бесполезны такие сожаления! Напротив, умнее, истиннее и благочестивее думать и говорить обо всем происшедшем: «Господь так устроил»; ибо все доброе и недоброе, как замечено нами выше, происходит по воле Божией.

3Многие обманываются, по своему крайнему невежеству думая, что только зло, проистекающее от естественных причин (наводнения, землетрясения, неурожаи, повальные болезни и внезапная смерть), происходит по воле Божией; ибо по большей части такие несчастья не имеют прямого отношения к грехам. Но злостные деяния, происходящие от противозаконного умысла человеческого (ложь, оскорбления, насмешки, обманы и подлоги, грабежи, разбои, смертоубийства и т.п.), приключаются, по мнению таких людей, без допущения воли Божией и Его Промысла, но единственно по человеческой злобе и развращенной людской воле, которая сама причиняет и наносит ближним своим всякое зло.А потому не только в минувшее, давно прошедшее время, но и в настоящие времена нередко слышны жалобы: «Голод и разорение случились не от Бога, а лихоимцев»; таковы утверждения людей неведующих и не боящихся Бога: они недостойны христианина и должны быть отсылаемы во тьму кромешную, где нет света.Предмет, о котором сейчас мы говорили, поясним примером. Некто, вознамерившийся лишить ближнего всего имущества и желая исполнить свое злое намерение в тайне, прокрадывается в дом его, никем не замеченный, поджигает строение и так же незаметно выходит из дома. Вскоре начинается пожар; пламя увеличивается, перебрасывается ветром на другие строения; люди отовсюду сбегаются гасить огонь и защищать от пожара соседние дома; поджигатель бежит вместе со всеми как бы для тушения пожара, но он имеет другое намерение: пользуясь суматохой, уносит из горящего помещения вещи, будто бы спасая от огня; на самом же деле похищает и прячет их.Все действия поджигателя, хотя они служат непосредственной причиной понесенного хозяином дома разорения, но рассматриваемые исключительно в себе самих, без отношения их к злому умыслу поджигателя, не будут ничем отличаться от так называемых физических бедствий. Они от Бога, подобно тому как, например, гром убивает человека, молния зажигает дом или растущее дерево, ураган разносит скошенное сено, – словом, как все бедственные перемены, производимые силой Божией, заключенной в неизменных законах вещественной, неразумной природы. Так и поджигатель: он не может ни войти в дом, ни выйти из него, ни огонь разжечь без попущения Божия; да и сами эти действия ни злы, ни добры, потому что могут послужить как ко злу, так равно и к добру. Но злая воля, лукавое намерение, которыми руководился поджигатель, и причина – не Бог, а свободная воля совершившего поджог. Это его грех, хотя Бог и попустил ему выполнить на деле свой злой умысел, ибо Бог мог бы и возбранить совершить его, если то было Ему угодно. Не возбранил же Господь совершения злого умысла, но попустил выполнить его по праведному суду Своему. О причинах такого попущения сказано будет впоследствии.4В погрешностях другого рода (нечаянных физических повреждениях) причина, их производящая, есть та же, что и в наружном совершении умышленных преступлений, то есть Божие попущение, как увидим из примера. Некто, повредив ногу нечаянно сам себе, либо по чьей-то вине, не может идти правильно; он, хотя старается твердо ступать, но с трудом, и все-таки не так прямо ходит, как здоровый. Причина его движения заключается в естественном побуждении ходить; причина же хромоты – в самом повреждении, но не в желании причинить повреждение, ибо оно было неожиданным. Но сравнение нечаянных проступков с умышленными преступлениями далее этого не простирается: существенное различие между теми и другими в том, что нечаянный проступок происходит единственно от Божия попущения, а умышленное преступление – уже дело не Божественной воли (ибо оно есть произведение извращенного своеволия падшего разумного существа, допущенное только Богом). Бог не возбраняет только наружного греховного деяния, но Он не споспешествует заблуждениям нашей воли, ни удалению ее от правого пути, от закона.Если же не Бог – начало нашего нравственного падения (которое одно и есть истинное зло) и быть им не может: Чистым очам Твоим не свойственно глядеть на злодеяния, и смотреть на притеснение Ты не можешь (Авв. 1:13); и: Возлюбил еси правду, и возненавидел еси беззаконие (Пс. 44:8), то вполне истинно, что всякие бедствия, проистекающие от вторичных причин, разумных или разума не имеющих, каким бы образом ни произошли, происходят все по воле Божией, ниспосылаются Его крепкой десницею по Его смотрению и Промыслу. Возлюбленный! Бог направил руку ударяющего тебя, Бог подвинул язык обижающего на поругание или оклеветание тебя: Бог дал нечестивому силу на твое низложение. Сам Бог устами пророка Исаии подтверждает это, говоря: Я Господь, и нет иного; нет Бога кроме Меня; Я препоясал тебя, хотя ты не знал Меня… Я образую свет и творю тьму, делаю мир и произвожу бедствия; Я, Господь, делаю все это (Іс. 45:5,7). Яснее подтверждает это пророк Амос: Бывает ли в городе бедствие, которое не Господь попустил бы? (Ам. 3:6), как бы говоря: нет ни одного бедствия, случившегося бы не по воле Божией, которая злой умысел попускает, а к приведению его в исполнение указывает способ и подает силу.

Так Бог, намереваясь наказать царя Давида за грех прелюбодеяния с женой Урии и за убийство самого Урии грехом кровосмешения, говорит Давиду через пророка Нафана: вот, Я воздвигну на тебя зло из дома твоего, и возьму жен твоих пред глазами твоими, и отдам ближнему твоему (Авессалому), и будет он спать с женами твоими пред этим солнцем. Ты сделал тайно (то есть прелюбодеяние и убийство), а Я сделаю это (Авессаломово кровосмешение) пред всем Израилем и пред солнцем (2Сам. 12:11-12). Весьма хорошо выразил эту мысль блаженный Августин: «таким образом Бог исправляет добрых людей через злых»⁸. Также нередко Божие правосудие употребляет нечестивых царей и князей в значении своих орудий для научения праведных терпению и для наказания негодяев за их преступления и проступки. Много видим примеров тому в древности. Бог обнаруживает Свою благую волю в злонамеренных стремлениях и деяниях нечестивых людей, с тем именно, чтоб их неправдой совершить праведный Свой суд над виновными пред Ним, и как чадолюбивый отец наказывает детей лозой за их проступки, но потом, видя их исправление, ласкает их и бросает лозу в огонь, так поступает и Бог с людьми, порочными поступками растлевающими свою нравственность.Вот примеры.Бог через пророка Исаию угрожает развращенному народу израильскому погубить его и опустошить Палестину через ассириян: «Горе Ассириянам, жезлу гнева и бичу негодования Моего (на израильтян), который пущу Я на народ нечестивый, на людей, прогневавших Меня. Я дал ему повеление ограбить их, забрать все их богатства и самих в плен, разорить города их и потоптать их, как грязь на улицах». Но Ассириянин не так подумает и не так помыслит сердце его; у него будет на сердце – разорить и истребить немало народов (см.: Іс. 10:5-7). Здесь Бог ясно показывает, что не воля царя Ассирийского, но Его святая воля исполняется ассириянами. Он называет их орудием гнева и бичом негодования Своего на беззакония израильтян и, следовательно, Себе Самому приписывает их наказание: «Я послал их, – говорит Он, – взять у них добычу и усмирить непокорных Мне и сильно надмевающихся в уме своем: они отвергли веру в Единого Бога и почтили идолов языческих безумными и жестокими обрядами и жертвами. Сам же царь Ассирийский, приводя в исполнение волю Божию, будет думать иначе, именно, что он совершает это по собственной своей воле, и не образумится, но устремится на убийство и конечное истребление народов, однако же послужит он Моей воле; когда же войной ассириян накажу Я людей Моих, исправлю их, о! тогда горе жезлу тому, горе ассириянам, всех их, как ненужное орудие, брошу в огонь на сожжение». Равным образом должно смотреть и на другие праведные наказания, попускаемые на нас от Бога за наши неправды.Римский император Тит, при осаде Иерусалима обходя его стены и видя рвы, наполненные трупами людей, льющуюся кровь, изувеченные и растерзанные тела, тяжко вздохнул и, возведя глаза и руки к небу, сказал: «Боже милостивый! Не мое это дело!»⁹5Спросит кто-либо: если верно, что все бедствия постигают нас по воле Божией, то, может быть, не стоит нам противиться Его святой воле? Не тщетно ли употреблять лекарства в болезнях? Зачем вести вооруженные полки против нападающего неприятеля? Почему добровольно не подносим ему ключей от крепостей наших, не пускаем его охотно в наши земли для нашей же погибели? Зачем не подражаем блаженнейшему архиерею Луппу…¹⁰, который приветствовал Аттилу такими словами: «Приветствую тебя, Аттила, бич Божий!»? Вопрошающим меня об этом отвечаю словами апостола Павла: …не думайте о себе (о таких предметах) более, нежели должно думать; но думайте скромно (то есть не по понятиям мира сего, но по смиренному разумению и рассмотрению высшего порядка Промысла) (Рим. 12:3). В духе сего целомудрия постараемся разрешать наши недоразумения и мнимые противоречия. Что разорительные войны и прочие беды происходят не без воли Божией, дело ясное (как заметили мы выше); но отсюда не следует, что не должно ни вооружаться против врагов, ни прибегать к врачеванию наших болезней, считая это противодействием воле Божией.Богословы-схоластики различали две стороны воли Божией: 1) воля знамения, 2) воля благоволения. О первой (воле) не стану распространяться: достаточно нам и того, что сказано о ней в вышеизложенном. Совершенно иначе должно думать о воле благоволения Божия: пока продолжается самый факт ее, мы не можем знать подлинного намерения Божия о нас, а узнаем об этом впоследствии. Объясним это на примере болезни: по какой бы причине она ни началась, нет никакого сомнения, что на то была воля Божия. Однако же больному неизвестно намерение Божие о времени продолжения его болезни, а поэтому ему не воспрещается прибегать к различным средствам исцеления; и когда уже он после употребления их не получит выздоровления, то может быть уверенным, что на то есть воля Божия, чтобы терпеть ему продолжительнейшую и тягчайшую болезнь. Так смиренно рассуждай каждый болезненный брат, что Богу угодно продержать тебя в болезни; но так как ты не знаешь, имеет ли Бог намерение, чтобы ты страдал до смерти, то можешь безгрешно прибегать к средствам врачевания для выздоровления. Безгрешность лечения доказывается и тем еще, что если Богу неугодно исцелить тебя, то Он может лишить всякое средство врачебной силы. Таким же образом должно рассуждать о врагах и войнах. Бог многократно попускал неприятелям покорять израильский народ, с тем чтобы народ этот не бесчинствовал, не забывал бы о Боге своем; и израильтяне, пока не сознавали на то воли Божией, сопротивлялись своим врагам; но они поступили иначе, когда пророк Иеремия возвестил им волю Божию покориться царю Навуходоносору. Так и начавшийся пожар, если он при всем старании народа и пожарной команды не мог быть погашен, то явно, что суд Божий решил, чтобы дом не только был подожжен, но и сгорел совершенно для испытания терпения друзей Божиих и в наказание врагов. Подобным образом должно рассуждать о воле благоволения Божия и во всех других наших злоключениях.

С другой стороны, безгрешность самосохранения доказывается и примерами мирской опытности. Отец, желая узнать успехи своего сына в изучении фехтования, дает ему деревянную рапиру и велит сражаться с собою: здесь не сын восстает против отца, но ратник противостоит своему противнику. Равным образом тот, кто старается погасить пожар, победить своего врага, уврачевать болезнь, сопротивляется не Божественной воле, наказывающей нас за неправды наши, но противопоставляет себя той причине (вине), которая преследует его и которую ненавидит Сам Бог: дом подожжен по злобе, ненависти или корыстолюбию. Все эти побуждения к поджогу виновны и грешны: сопротивляться им всякому невозбранно. Кто врачует болезнь, тот не воле Божией сопротивляется, но человеческому страданию, ибо едва ли приключается какая-либо болезнь, которая бы не была следствием обжорства, невоздержания, неопрятности и тому подобного; значит, сопротивляется причинам болезнетворным. Так же и кто оружием сопротивляется врагу, противится не Богу, но тому, кто несправедливо начинает войну. Во всех подобных происшествиях защищать себя невозбранно и даже обязательно, если не откроется, что по особенным причинам такое поведение неугодно Богу.6Что удивительного, когда Божественный Промысл и Его праведный суд употребляет злых людей как орудие для совершения Его святой воли, когда и самые диаволы исполняют это дело. Как говорит святитель Григорий, «свершается это по чудному устройству милости Божией, по которому то же самое средство, употребляемое врагом для искушения нашего сердца, чтобы погубить нас, милосердный Создатель использует для исправления нашего, чтобы оживотворить нас»¹¹.В Первой книге Царств говорится о царе Сауле: И было на другой день; напал злой дух от Бога на Саула (1Сам. 18:10). В другом месте о том же духе выражено: и возмущал его (Саула) злой дух от Господа (1Сам. 16:14). Как же согласовать оба эти выражения: «злой дух от Бога», «лукавый дух от Господа»? Если злой или лукавый дух, то он не Божий дух, а если Божий, то он не злой дух. Слова эти сами себя объясняют: дух этот называется злым или лукавым потому, что он был желанием развращенного сердца Саулова, он мучил его и душил; духом же Божиим или от Бога назван он потому, что был послан Богом в наказание Саулу за грехи его. Для вразумительнейшего понимания текстов Священного Писания, подобных выше означенным, приводим изъяснение блаженного Августина на библейское выражение: «правые сердцем». Что значит «правые сердцем», или «правое сердце?» На этот вопрос Августин отвечает: «Правые сердцем суть несопротивляющиеся Богу. Вникните, возлюбленные, и поймите смысл, заключающийся в выражении “правое сердце”; но для этого необходимо знать: какая разница между правым и лукавым сердцем? Всякий человек, невольно страдающий, терпеливо переносит все: обиды, печали, труды, укоризны, веря, что так угодно Богу, и, подобно Иову, не дает безумия Богу, то есть не произносит ничего неразумного о Боге, будто бы Бог не знает, что делается и творится в мире; одного наказывает, другому прощает вину и оказывает милость; такой человек – правый сердцем. Напротив: строптивы, развращены и несмыслены сердцем те, которые обо всем, что случилось им претерпеть неприятного или злостного, говорят: “Мы страдаем несправедливо”, вменяя это Богу, по воле Которого они страдают, или, если не дерзают явно приписывать несправедливости Богу, то не верят в Промысл Божий о мире и, таким образом, отнимают у Бога мироуправление. “Не может Он делать неправды, – говорят они, – однако несправедливо то, что я страдаю, а другой не знает никакой беды; я знаю, что я грешен, но, по правде сказать, есть же и большие грешники, но они веселятся, а я страдаю; то несправедливо, что худшие живут во всем изобилии радостей и удовольствий, а я, хотя и без порока или мало чем-либо грешен, живу в великой скорби и во всегдашних нападениях и обидах, а это есть явная несправедливость. И то мне хорошо известно, что Бог не творит неправды, а неправда существует в мире, потому заключаю, что Бог не управляет делами человеческими и не имеет о нас Своего промышления”.Неправые сердцем, то есть развратившиеся в сердце своем, держатся трех ложных мнений: 1) или что нет Бога; 2) или Бог неправеден, когда Ему все то (о чем обыкновенно говорят развращенные) благоугодно и любо и Он это допускает; 3) или Бог не управляет делами людей и не имеет никакого о них попечения или заботливости. Эти три мнения ложны и составляют величайшее нечестие против Бога. Продолжим, братия возлюбленные, нашу речь о правых сердцем. Тот правый сердцем, или в сердце своем, кто в счастье и в несчастье благодарит Бога, говоря словами праведного Иова: Господь дал, Господь и взял; (как угодно было Господу, так и сделалось;) да будет имя Господне благословенно! (Йов. 1:21). Заметьте, любезные братья, чтобы вы никогда не говорили: “Это мне диавол сделал”, но все, что случается с тобой, и доброе и злое, приписывай Богу своему, зная, что диавол не может ничего, если Вышний Бог, имеющий власть над жизнью и смертью, не попустил ему чего-либо учинить для твоей казни или исправления: казни попускает Бог для нечестивых (безбожников, сознательно поступающих против своей совести, явно отвергающих истину и т.п.), исправление же попускает для погрешивших в чем-либо сыновей: бьет же всякого сына, которого принимает (Євр. 12:6). И ты не надейся остаться без наказания, если только не думаешь быть отчужденным от Небесного наследства: бьет же всякого сына, которого принимает (признает наследником). Так ли? всякого ли? Где ты хотел скрыться от наказания? Всякого бьет непременно; никто не избежит наказания: да будет тебе известно, что Сам Единородный Сын Божий, не совершивший никакого греха, не был изъят от наказания»¹². Превосходно это учение, действительно достойно оно блаженного Августина.

А так как, по рассуждению Августина, ни диавол и никто из людей никому другому не может нанести никакого зла без попущения Божия, в следующей главе рассмотрим: что попускает Бог, каким образом попускает и для чего и по какой причине совершается попущение Божие?Глава II. Что, как и почему Божественная воля то или другое попускаетВ этом отношении множество людей сильно заблуждаются, смешивая попущение Божие с попущением человеческим. Первое неизмеримо разнится от последнего по причинам своего происхождения: человеческое попущение происходит от бездеятельности попустителя, которая и служит непосредственной причиной появления множества зол физических и моральных при нежелании предупредить или пресечь их в самом начале; иногда, впрочем, происходит это попущение оттого, что попуститель не имел возможности предотвратить какое-либо зло. При таком воззрении и на попущение Божие в случаях, когда мы, считая своего противника злодеем и виновником наших злоключений, терзаем его не только словами, но и действием, рождается в душе нашей мысль, будто бы всеведущий Бог не смотрит на нас и, имея возможность возбранить, попускает наносить нам тяжкие обиды.Для исправления этой преступной мысли необходимо рассмотреть попущение воли Божией в трех отношениях: а) со стороны желания Божия попустить что-либо; б) со стороны причины Божия попущения; и в) со стороны содействия воли Божией в совершении попускаемого дела. Для лучшего понимания означенных сторон попущения Божия необходимо различать два рода попускаемых зол.Первый род зол, обнимающий разные огорчения, тяготы, болезни, нанесение обид или бесчестия, как, например, обнищание, заключение в тюрьме, изгнание (ссылка), – все это не может быть даже названо в прямом смысле злом, а только горьким лекарством, посылаемым нам от Бога для душевного уврачевания. Второй род зол, называемый в собственном смысле злом: это наши грехи (преступления против Божиих заповедей). Первого рода зло попускает Бог по желанию Своему или как казнь для нечестивых безбожников, или как меру исправления для сынов (и дщерей). О зле второго рода, то есть о грехах, нельзя сказать, что совершения их желает Бог, но только попускает. Все, что действительно существует в мире, пребывает в нем по желанию и Слову Божию, по воле Которого все существует и произошло, и без Него ничто не получило бытия, или действительного существования (см.: Ін. 1:3). Но грех не есть нечто жизненное (реальное), а только призрачная противоположность действительности, ее призрак, тень, ничто: грех существует по одному именованию несовершенства лжи и лукавства неповинующихся Богу сотворенных Им существ, разумно свободных; потому грех и произошел первоначально, и ныне происходит против желания Божия, не от Бога, по Его, однако, попущению. Причина попущения греха скрывается до времени в тайне совершенства и непогрешимости Божия мироправления, или Его Промысла. Богу совершенно известно все будущее, и Он может не допустить ненавидимого Им греха, но допускает его, желая из зла произвести доброе, из неправого – правое для вразумления и исправления людей, дабы они видели, какие последствия влечет грех и по отношению к согрешившему, и к его ближним, и к обществу. В этом состоит отличие попущения Божия от попущения человеческого, по которому зло или не могло быть предупреждено и пресечено в начале мерами человеческими, или по крайней мере было нежелательно совершение допущенного. Напротив, в Боге видим и могущество Его не допустить, пресечь исполнение злого намерения, и вместе с тем волю, попускающую совершиться тому или другому из зол. При этом рождается вопрос: зачем благоволит Бог попускать совершение греха, или какая побудительная причина у Бога к попущению людей на грех?1Бесконечная благость Божия никогда бы не попустила твориться на земле таким злым беззакониям, если бы она не производила отсюда величайших благ и сделанное по злобе не обращала бы во спасение. Бог попустил умножиться братней зависти против неповинного Иосифа, но для какого благодеяния попустил, не для спасения ли от голодной смерти не только его родителей, братьев и родственников, но и всего Египта? Попустил Бог нечестивому Саулу всячески озлоблять кроткого, незлобивого Давида, но не для пользы ли самого Давида и всего царства Еврейского (да, для величайшей пользы не только их, но и всего рода человеческого через потомка Давидова Христа Спасителя нашего)? Попустил Бог бросить в ров к разъяренным львам безвинно оклеветанного пророка Даниила; но для чего? – для возведения его самого и друзей его на высшую степень величия и славы. Но зачем мне рассказывать о многочисленных фактах ветхозаветной истории, когда через попущение Божие первосвященники, фарисеи и старейшины еврейские по зависти предали на распятие Единородного Сына Божия, Иисуса Христа, и это попущение обратилось во спасение всего рода человеческого. Таким образом, от каждого попущения происходят и открываются нам величайшие богатства славы Божией и Его благодеяний каждому человеку и всему роду человеческому. Отсюда – благость Божия и милосердие Его, щедроты, всемогущество и величество, предведение и Промысл Его; отсюда высочайшая мудрость и правда Его неведомыми нам путями осиявают нас и тем самым возбуждают многих внимательных людей к возращению добродетели, к умножению многотрудных, но праведных подвигов, награждаемых в нынешней жизни и будущей обильными воздаяниями и вместе с тем ореолом славы.

О, как дивно и величественно проявляет себя помышление Божественное в повседневных своих попущениях!Несложно от добра произвести добро, но удивительно злое обратить в доброе; есть общая поговорка: «На спокойном море всяк может быть кормчим». Невелика мудрость, когда ветер попутный, корабль крепок, море спокойно и матросы корабля знают свое дело, пристань видна, – направить к ней корабль. Но иное дело, когда на море бушует буря, корабль поврежден, волны с шумом вливаются на палубу и внутрь корабля или когда ночь темная, ничего не видно, пираты окружили судно, экипаж малочислен и плохо вооружен и при этом капитан так искусно распорядился, что безбедно избежал опасности; вот это удивительно: капитан корабля делом доказал свою мудрость и свою опытность в управлении кораблем.Подобное замечаем мы и в мироправлении Божием: попущение воли Божией, кажущееся нам не ведущим к добру, Бог приводит к наилучшему концу по Своей неизреченной Премудрости и правде. Через попущение противозаконных деяний и горестных приключений Бог иногда беззаконников превращает в честнейших друзей Своих; по Божию Промыслу, направляющему все к наилучшему завершению, злостные замыслы для вреда обольщаемого ими часто обращаются ему в пользу и честь; нападения и обиды нередко умножают его силы; величайшие беззакония нечестивых утверждают многих в благочестии и добродетели и предохраняют от погибели; оттуда же происходит, что многие люди, по-видимому, уже совершенно погружены в бездну погибели, но на деле оказывается, что они через то самое спасены. Иосифу узы и темница служат к почестям и к его величайшей славе, братняя зависть доставила ему больше пользы, чем благоволение всего мира; Саулова злоба доставила Давиду царский венец; львиный ров ввел Даниила в большую честь и славу, каких не достигали и цари земные; Христос со креста вошел в рай вместе с покаявшимся разбойником, а с горы Елеонской вознесся на небеса и сел по правую сторону Бога Отца.Если бы Бог не допускал грехопадений, и допущенных не исправлял, и не производил бы от злых деяний добрых последствий, то едва ли могли бы мы узнать присущую Богу правду, карающую злых и награждающую праведных. Но через такое попущение злых деяний мы научаемся познавать пользу исследования самих попущений и убеждаемся, какими чудными путями Бог из величайших зол производит бесчисленное множество добра. Об этом весьма умно выразился знаменитый ученый Боэций¹³: «Известный порядок Божественного управления всегда достигает своих целей; ибо если иногда что-нибудь и уклонится от Божественного установления в сторону, то хотя другим путем, оно все же направляется к предположенной цели, дабы ничто не оказалось неразумным в управлении Промысла. Хотя и неудобно человеку постигать ограниченным умом и выражаться слабым словом о величайших и бесчисленных деяниях неограниченного и всемогущего Божества, но для нас достаточно удостовериться, что Бог есть Творец и Промыслитель всего сущего и Он Сам же все направляет наилучшим образом к достижению наибольшего добра. А потому, если благоразумно всмотримся в многообразные явления природы и устройство человеческих обществ, то ничего не найдем злого (в собственном смысле) и неразумного в порядке высшего управления миром»¹⁴. Итак, существуют многочисленные причины попущений Божиих, примеры которых мы привели в начале этой главы.2Выше было предположено рассмотреть попущение Божие с трех сторон: а) волю попущающую, б) причины попущения и в) волю, содействующую к совершению попущенного. К рассмотрению этой третьей стороны попущения Божия теперь и приступим.Предвечный Бог еще прежде всех веков предустановил все то, что Он впоследствии времен намерен был привести в исполнение. Тогда же Он знал и предвидел не только справедливейшие причины попущений зла в мире, но и имел на то всесвободную волю как попустить, так и содействовать к совершению попускаемого действия. У богословов означенная истина ясно и точно выражается словами: «Бог есть помощник всему истинно (немечтательно) бываемому и существующему». Ничего в мире не бывает и не осуществляется без пособия первой и высочайшей причины (воли Триединого Божества).Итак, если все, что попускает Бог, предустановлено Им от века к попущению по справедливейшим причинам и Сам Бог благоволит являться невидимо помощником совершения (внешней стороны) попущенного деяния, то зачем мы изливаем на Бога и людей печальные и пустые жалобы, зачем часто оговариваем и отрицаем Промысл Божий и самые справедливые причины Божиего попущения? Почему не лучше и справедливее все случившееся с нами неприятное и мучительное приписывать с покорностью воле Божией и Его попущению для нашего исправления? Зная, во-первых, что попущения Божии бывают не без причин справедливых, во-вторых, что вся сила и все лучшее содержится в том Божием о нас намерении, с которым сделано попущение и которому сопротивляться не следует, – мы обязаны тем более осмотреться и исправить себя раскаянием пред Богом в своих погрешностях. В попущениях Божиих добрая ли воля, злая ли она, но работает Богу, и с каким бы ни было намерением она работает, в конце концов все совершается для достижения наилучших целей.

Действительно, святые, угодившие Богу, все то, что случалось с ними в жизни, приятное или неприятное, приписывали воле, действию Божию, потому что они не обращали внимания на чужие грехи, но все поступки людские рассматривали как Божий дар или Божие попущение за свои грехи. Святые рассуждали так: всеблагий Бог никогда бы не попустил ничего злого, если бы не знал, что отсюда Он произведет многочисленные великие благодеяния. Подобную мысль высказал и блаженный Августин: «Бог признал лучшим злое обращать в доброе, нежели вовсе не попускать зла. Потому что Бог, будучи всеблагим, никоим образом не допустил бы зла в делах Своих, если бы Он не был столь всемогущ и благ, чтобы не мог от зла произвести благое, доброе»¹⁵. Справедливо говорил учитель Феофил¹⁶: «Бог непостижимо вмешивается в наши заблуждения и в наши грехи не для похвалы их или соучастия в них, но гнушаясь ими, ненавидя и исправляя их; Бог производит из зла много доброго, подобно тому как бы Он огонь превратил в воду». Здесь должно упомянуть и о другом его наставлении: «Все оскорбляющие нас каким бы то ни было образом – каждый из них совмещает в себе как бы два лица, одно действует сознательно, другое – бессознательно: во-первых, он желает по злому расположению действовать против нас враждебно: с намерением оскорбить нашу личность, лишить имущества и т.д., хотя в этом намерении своем и не всегда успевает; при успехе же своем, через попущение Божие, делается он бессознательно вторым лицом, действующим в качестве орудия в руках Божиих, наказующего или исправляющего наше поведение, и тем самым бессознательно служит Богу». Такими бессознательными служителями Божиими были известные в истории: Навуходоносор¹⁷, Аттила¹⁸, Тотила¹⁹, Тамерлан²⁰ и другие бичи Божии; таковы же Веспасиан и сын его Тит, которые ради славы и распространения Римской империи старались уничтожить евреев, но обманулись. Действительно, они были мучителями и сильными воинами – орудием гнева Божия на народ неправедный. Евреи не могли достигнуть спокойствия и счастья на земле не иначе, как при пособии терм Нероновых. Но чтобы яснее изложить читателям означенное здесь изъяснение попущения Божия, да будет нам позволено коснуться некоторых исследований и суждений.3Позволь спросить тебя, возлюбленный брат христианин, весьма часто оглашающий небо и землю своими скорбными жалобами. Скажи мне, что тебя оскорбляет: воля ли (умысел) оскорбителя, или только его власть (возможность осуществить умысел), или и то и другое? Ты отвечаешь: меня оскорбляет и то и другое. В ответ на это скажу тебе, что ни воля злонамеренная, ни приведение ее в исполнение (власть) не могут нанести тебе оскорбления: злое намерение (воля) без власти ничтожно и никакого вреда тебе не делает, а приведение намерения в исполнение зависит от попущения, то есть от воли Божией, которая справедлива и свята. Тебе известно, что всякая власть от Бога, зачем же ты печалишься и жалуешься на оскорбителя за то, что он сделал тебе не что иное, как только попущенное ему Богом, иначе бы он не мог оскорбить тебя без Божиего попущения. Скажешь: противник нанес мне величайшую обиду. Скажи, какую, ибо за грехи твои тебя наказывает Бог, или учит терпению, или умножает твою награду за невинное оскорбление, – и ты считаешь себя обиженным? Этого лукавого человека, скажешь, и его злобную волю я ненавижу. Но ты всегда обращаешь свое внимание на деяния других людей, а я советую тебе лучше обратить взор свой к Богу и к своей совести, беспристрастному внутреннему оку. Воля человеческая, хотя она и зла, и нечестива, что же она могла тебе сделать, в чем ее успех? Ты не столько сожалеешь о том, что твой противник хотел тебе навредить, сколько о том, что он повредил и что мог повредить? От кого же это произошло и почему он мог тебе вредить, не по власти ли и воле Божией; а если по власти и воле Божией, – то всегда по судьбам праведным, достохвальным и святым. Следовательно, ты или умолкни, или обрати свои жалобы к Божественному попущению, и это последнее твердо запечатлей в душе своей, что никогда Бог не попустит, чтобы чужая злая воля могла причинить тебе какое бы то ни было зло, которое не послужило бы тебе в пользу, если только ты сам себе самому не повредишь. И кто может сделать нам зло, если мы будем ревнителями всего доброго? Прекрасно сказал блаженный Августин: «Не бойся врага, он настолько силен повредить, насколько получил для того власти от Бога. Того же бойся, Который силен столько сделать, сколько захочет, и Который ничего несправедливого не делает, но что Он делает, то все – справедливо; а если что-нибудь, по нашему мнению, казалось бы несправедливым, то, если несомненно, что оно произошло по воле Божией, веруй, оно – справедливо и истинно. Спросишь: если кто убил невиновного человека, справедливо он поступил или несправедливо? Нет сомнения, что это несправедливо и достойно казни. Почему же Бог, спросишь опять, попустил такую несправедливость? Ты хочешь вести спор с Богом прежде, чем сделался достойным вопрошать Бога: по какой причине, Боже, Ты попустил это? Намерения Божия о том или причины Его попущения не могу тебе, любезный мой, прямо объяснить по необъятности Премудрости Божией умом человеческим; но только утверждаю, что убивший неповинного человека действовал несправедливо и что этого убийства не было бы, если бы Бог не попустил его по неведомой нам праведной причине. Говоря другими словами: убийца совершил дело неправедное, требующее казни; но попущение Божие – праведно и премудро по причине праведной, но от нас сокрытой до времени»²¹.

Подобным образом рассматривает блаженный Августин дело об убиении Христа, нашего Спасителя. «Иуда, беззаконный предатель Христов, и гонители Христовы – все беззаконники, все нечестивцы, все неправедники, все погибшие; однако ж Отец Сына Своего не пощадил, но предал Его (попустил убить Его) за спасение всех нас. Вот таинственная причина попущения Божия на убиение Единородного Своего Сына законопреступниками, – причина в то время необъяснимая. Рассуди сам, любезнейший мой, если можешь, всякое подобное дело, отдели обе его стороны (законопреступника, совершающего злое дело, от Бога, соизволяющего на попущение), изъясни потом; исполни пред Господом твои обещания, которые высказаны тобой пред Ним (см.: Пс. 75:12). Рассмотри, что сделал тебе нечестивый, что – праведный? Тот захотел умышленно совершить зло, сознавая свою неправду; этот попустил совершиться злоумышлению, и попустил справедливо для того, чтобы воля нечестивого погибла, а праведное попущение прославилось. Не удивляйся же, что Бог попускает совершаться злу: Он попускает это по праведнейшему Своему суду, попускает мерой, числом и весом. У Него нет неправды, ты сам только всецело предайся Ему, вверься Ему»²².Для успокоения себя известно одно только верное средство: когда тебя кто обидел или оскорбил, не обращай внимания на злость оскорбителя; но обратись к правосудному Богу, попустившему обидеть тебя твоему противнику, и не воздавай ему злом за сделанное зло: ибо оно попущено Богом для достижения целей добрых и справедливых, хотя и неизвестных тебе до времени. Этого обычая держались все святые угодники Божии: они не доискивались кто и за что их оскорбил, но всегда обращали сердца свои к Богу, смиренно признавая справедливость Божия попущения. И потому они считали нанесенные им обиды за благодеяния для себя, а своих противников – за благодетелей, говоря: вот наши истинные благодетели, они не льстят нам; те же, которые хвалят и величают нас в глаза, льстят нам – вредят нашему внутреннему усовершенствованию. Поэтому святые свой мысленный взор всегда обращали к Богу, во всяком деле полагались на Промысл Божий и всего доброго ожидали от Бога.С другой стороны, отсюда же видно, что грех, учиненный против ближнего через Божие попущение, не заслуживает ни малейшего смягчения вины грешника потому только, что его противозаконное деяние дало Богу повод произвести от зла большее добро; ибо к совершившемуся добру подан только повод согрешившим, и не от себя, но по богатству Божественной благости; намерение же у согрешившего было злое и осталось злым. Так, например, если бы кто из злодеев, подложив огонь под хижину бедняка по злобе на него, сжег ее, а добрый и состоятельный человек, по своему сожалению к бедняку, выстроил ему на месте сгоревшей хижины лучший дом, то и в таком случае не умаляли бы вину поджигателя ни малоценность подожженной хижины, ни то добро, сделанное бедняку в связи с поджогом и потерей им хижины.Для лучшего уразумения сокровенных и непостижимых судеб Божиих и Его Промысла побеседуем об этом в следующей главе.Глава III. О том, как из непостижимых судов Божиих мы можем узнавать Его святую волюВ течение всей жизни мы должны часто повторять изречение царственного пророка. Правда Твоя, Господи, как горы Божии; суды Твои – великая бездна (см.: Пс. 35:7), бездна весьма велика; бесконечно велика! На эту бездну некогда как бы перстом указывали два библейских почетных служителя египетского царя Фараона: виночерпий и хлебодар. Оба одного царя служители, оба впали в немилость царя, оба отданы под арест и посажены в тюрьму за тяжкую вину, на обоих разгневался царь; и о них двоих вспомнил он во время придворного пиршества, обоих мог бы он и помиловать, если бы то угодно было правде Божией, или же осудить на смертную казнь при равной их вине; однако ж одного осудил на бесчестную казнь, а другого помиловал и отправил на прежнее место служения: хлебодара велел повесить и отдать в пишу хищным воронам, а виночерпий снова предстоял царскому столу (см.: Бут. 40). Таковы судьбы Божии: одних Он по праведному Своему суду удаляет от Своего лица, других удостаивает Своего лицезрения по великой Своей милости. И кто может исследовать великие дела Его? Кто может измерить силу величия Его? и кто может также изречь милости Его? – говорит сын Сирахов (Сир. 18:3-4).1Сколь сокровенны и непостижимы судьбы Божии о Навуходоносоре, царе Вавилонском, и о фараоне, который не знал Иосифа (см.: Вих. 1:18), и о которых справедливо сказал блаженный Августин: «Один (Навуходоносор) за бесчисленные свои нечестия был наказан Богом и через то был приведен ко спасительному и весьма полезному покаянию (исправлению себя). Напротив, фараон ожесточился, несмотря на казни Божии, пренебрег ими и погиб в Красном море со всем своим воинством; оба они были – люди; оба цари языческие, оба были наказаны. Почему же неодинаковый конец получили? Один понял карающую руку Божию, вздохнул пред Богом и исправил свое поведение; другой не повиновался возвещенной ему воле Божией, остался в своем греховном упорстве – и погиб».

Вот другой пример непостижимости суда Божия. Один из лучших царей иудейских был Аса, который делал добро пред Богом и укрепил свое царство, ниспроверг идолов во всей земле Иудейской, истребил идолопоклонство, эту скверну первых царей в колене Иудовом и Вениаминовом, положил конец поклонению высотам и дубравам. Однако ж этот славный царь, долгое время похвально царствовавший, бывший тридцать лет примером благочестивых царей, в конце своего царствования потерял былую славу свою. Он заключил в тюрьму пророка Ананию, обличавшего его в дурных поступках, казнил многих невинных граждан и, наконец, заболев, не обратился к Богу с покаянием в своих согрешениях и с молитвой о своем исцелении, но прибегнул к врачам и знахарям. О, как переменился он к худшему, как не похожи последние его деяния на первые! Первоначально бывши царем правды, сделался самонадеянным ослушником воли Божией, объявленной ему через пророка (см.: 2Хрон. 15-16). Напротив, беззаконнейший и нечестивейший Манассия довел народ иудейский до той степени нечестия, что он стал хуже тех народов, которые Бог истребил от лица сынов Израилевых, познал в несчастии своем тяготеющую на нем руку Божию, обратился к Богу, раскаялся в своем нечестии и получил прощение и милость Божию (см.: 2Хрон. 33:9). О Боже, суды Твои – бездна великая, бездна без меры глубокая!2Саул и Давид – первые цари народа израильского, как они удивительны по различию над ними суда Божия! Оба они были вначале достойны похвалы, оба тяжко согрешали с соблазном для всего царства, оба подверглись тяжким наказаниям, но как по-разному подействовали на них эти наказания! Саул отвердел в своем нечестии и бедственно скончался; Давид обратил наказание в лекарство для себя и оказался возлюбленным избранником Божиим. Здесь неуместны вопросы: почему это и для чего? Такие вопросы происходят по наваждению духа злобы и многих погубили: что, подлинно ли сказал Бог: не ешьте плодов ни с какого дерева в райском саду? – спросил некогда хитрейший из всех зверей жену (Еву) (см.: Бут. 3:1). На этот вопрос Еве следовало бы отвечать лукавому зверю: мы знаем, что Бог заповедал нам не есть плодов с одного только дерева познания добра и зла, но почему и для чего Он заповедал это, того мы не должны спрашивать у Бога: Его святой воле так было угодно, причины же такой Его воли испытывать нам нельзя: Кто познал ум Господень? Или кто был советником Ему? Или кто дал Ему наперед, чтобы Он должен был воздать? Все (существующее) из Него, через Него, Им и в Его власти (Рим. 11:34-36). Думаю, найдутся утверждающие, что не запрещается иногда спросить о причине той или другой заповеди. У кого спросить, нежели у Бога, Которому одному известно, что хорошо или что только позволительно? Если слуга у своего господина или подчиненный у своего начальника требует объяснить ему причину своего приказания или какого-либо распоряжения, то первый почтет это за оскорбление себе, а второй – за бунт и неповиновение. Ты же осмеливаешься на большую дерзость против Бога. Кроме Его святой воли нет другой причины у Промысла Божия, подобно тому как бы и вовсе оной не существовало.Сколь непонятно, чудно и это: самаритяне охотно поверили словам Господа и умоляли Его остаться у них (см.: Ін. 4:39-41); маловерные гергесияне, напротив, упрашивали Господа поскорее уйти от них (см.: Мф. 8:34). Неверные иудеи ни словами, ни делами, ни знамениями и чудесами Господа не образумились и не уверовали в истину Его Божественного посланничесгва: суды Твои, Господи, – бездна великая!Иулиан Александрийский²³, святой мученик, из-за болезни ног не мог ходить и был принесен двумя своими служителями на судилище гонителей христианства. Один из слуг был христианином, но отрекся на судилище как от Христа, так и от своего господина и погиб в мерзком идолопоклонстве; другой из них, по имени Евн, не изменил ни Богу, ни своему господину и остался в вере Христовой непоколебимым. Оба исповедника Христовы сначала были посажены на верблюдов и водимы по городу Александрии с бесчестием и поруганием, затем были подвергнуты немилосердному избиению, напоследок брошены живыми на зажженный костер, где в добром исповедании предали души свои Богу. Смотря на их мучения, один из присутствовавших при этом воинов по имени Веса, сострадая неповинным мученикам, начал усовещевать народ и унимать его от буйства. Он был приведен на суд, оговорен, что тоже исповедует веру Христову, и по определению судьи приговорен к смертной казни: палач отрубил ему голову; таким образом он получил мученический венец вместо отвергшегося от Христа служителя-христианина.

Святой Афанасий, архиепископ Александрийский, описывает в «Деяниях Антония Великого»²⁴ такое происшествие: два монаха предприняли путешествие посетить святого Антония в его пустыне. Но, идя по безводной жаркой пустыне, они совершенно изнемогли от жажды, и один из них умер, другой же находился при смерти. Святой Антоний, находясь от них далеко, за несколько миль, сидя в своем монастыре на камне, поспешно призывает двух своих монахов и говорит им: «Как можно скорее бегите туда-то в пустыню, захватив с собой сосуд воды; ибо один из двух идущих к нам братий уже умер от жажды, а другой еще дышит, но весьма страдает и ослабел, если замедлите, то и другого не застанете в живых: это открыл мне Бог, когда я стоял на молитве». Получив повеление, посланные немедленно пустились в путь: нашедши странников, тело умершего предали земле, другого, освеживши водой и подкрепивши пищею, привели с собой к святому Антонию. При этом описании Афанасий благоразумно замечает, что кто-нибудь может спросить при этом: а зачем святой Антоний не послал своих монахов раньше для спасения странников, еще до смерти одного из них? Такой вопрос поистине неприличен для христианина, потому что это не было делом святого Антония, но это был суд Божий: Сам Бог изрек Свой праведный приговор над умирающим и о жаждущем – живом; Он же открыл Свою волю святому Антонию о спасении странника.Антоний Великий, размышляя и удивляясь сокровенным и недоведомым тайнам Божиим, воззвал смиренно к Богу: «О Господи, Боже мой! Тебе бывает благоугодно иногда даровать долголетнюю жизнь людям, по-видимому, бесполезным и погруженным в бездну беззаконий, а иногда преждевременно лишаешь жизни людей весьма полезных для блага общества: одни, мало прегрешившие, казнятся Тобой тяжко; другие, напротив, живут себе без всяких скорбей, счастливо, и через это получают дерзость совершать преступления: Изыдет яко из тука неправда их (Пс. 72:7)». При этом размышлении Антоний слышит голос: «Будь внимателен к самому себе: то, о чем ты размышляешь, есть суд Божий, и ты его не исследуй и не испытуй».О, яко возвеличашися дела Твоя, Господи! Весьма углубишася и помышления Твоя: муж безумен не познает, и неразумие не разумеет сего (см.: Пс. 91:6-7). Поистине Ты Бог сокровенный (не постигаемый умом Твоего творения). В 1117 году, когда во всей Италии было землетрясение, повествует Рогерий²⁵, некоторые из жителей города Медиолана собрались в одном доме по делу об исправлении общественных нужд; вдруг слышится со двора голос, зовущий по имени одного из бывших в том доме, чтобы он вышел. Тот недоумевал, кто зовет и зачем, а потому медлил выходить. Неожиданно некто неизвестный приблизился к двери, просил, чтобы позванный поскорее вышел. Едва вызванный отступил на несколько шагов от дома, дом падает и под его развалинами гибнут все бывшие внутри. Спрашивается, почему один только из находившихся в доме спасен, а все прочие погибли?Суды Господа – великая бездна! Кто не видит ясно в этом происшествии совершившихся древних чудес? Так вывел Ангел Господень Лота с его детьми из Содома, а всех прочих жителей оставил на жертву огня. Таким же чудесным образом сохранены невредимыми и многие другие люди, находившиеся вместе со множеством тех, кто погиб от какой-либо причины, произведшей общее бедствие, общую пагубу.В 1597 году в Сицилии жил на месте, носившем название «Царская Гора», упорный, непослушный человек и вел жизнь распутную; знакомый ему благочестивый монах много раз увещевал его исправиться и отстать от мерзкой богопротивной жизни, но он пребывал в своем ожесточении, вольнодумстве и безверии и оставался неисправимым. Прошло немного дней после увещания его в последний раз, погиб он в объятиях непотребной женщины на ее постели будучи проколот нечаянно штыком. Там же другой беззаконник, подобно первому много лет проживши в непотребстве с бесчестной женщиной, услышав о погибели своего друга, оставил беззаконное сожитие, сделавшись целомудренным через наказание и погибель первого грешника, и остальные шестьдесят лет своей жизни пребывал в сердечном раскаянии о своих грехах. Что сказать обо всем этом, кроме справедливого изречения: суды Твои, Господи, – бездна великая и неизмеримая!3Для божественного апостола Павла было чудно и весьма удивительно определение Божие о двух близнецах Ревекки Исаве и Иакове; ибо когда они еще не родились и не сделали ничего доброго или худого, почему было бы можно предпочесть одного из них другому, Бог уже сказал заранее: Иакова Я возлюбил, а Исава возненавидел. Что же скажем об этом? Неужели неправда у Бога? Никак! О, человек! Кто же ты, что споришь с Богом? Изделие скажет ли сделавшему его: «зачем ты меня так сделал?» Не властен ли горшечник над глиною, чтобы из той же смеси сделать один сосуд для почетного употребления, а другой для низкого? (Рим. 9:11-14,20-21).

Неужели между горшечником и глиной меньше различия, чем между Богом и человеком, ничтожным червем? Кто же дерзнет сказать Богу: зачем Ты, Господи, так делаешь?Святой Дорофей²⁶ рассказывает: «Однажды прибыл к городской пристани корабль с пленниками, которых должны были продать. На пристани собралось много покупателей. В том городе жила одна богатая, весьма добродетельная и благочестивая девица; она очень обрадовалась долго ожидаемой ею возможности купить себе служанку – горничную, которую она искренне хотела научить доброй нравственности и приличным женскому полу занятиям. Она подходит к продавцу невольниц, у которого были две юные девочки, одну берет к себе, уплатив за нее деньги по договору с продавцом. Не успела она отойти, как к продавцу подходит бесчестная, развратная женщина, содержательница “дома терпимости”, и за небольшую цену покупает у того же торговца другую из бывших двух у него девочек и ведет ее к себе в сожительство для известной эксплуатации»²⁷. Вот какая неравная судьба этих двух молоденьких девочек. Кто в этом событии исследует глубину и таинственность судеб Божиих? Обе с детства невинные девочки, обе проданы, обе не знали ни своей будущей жизни, ни своей участи, обе получили доброе воспитание – сохранили бы его благодатные плоды всю свою жизнь: но одна отдана к наставнице доброй нравственности, христианской жизни и воспользовалась ее наставлениями – сама стала доброй христианкой, подражательницей Ангелам; другая, напротив, попала в школу мерзости и разврата к учительнице лжи, соблазна и всех мерзостей и сама охотно последовала примеру своей госпожи и сделалась корыстью диавола, хотя бы могла иначе устроить свою жизнь, если бы попала к лучшей наставнице. Но судьбы Твои, Боже, – бездна великая!Подобное, – мало разнящееся от предшествующего, – нашел и узнал Григорий Великий в кругу своих родственников. У этого святейшего мужа было три тетки: Емилиана, Тарсилла и Гордиана, которые посвятили свою жизнь Христу, поступив в женский монастырь; две из них нерушимо хранили свои обеты, до конца жизни с честью пребывая в девстве²⁸. Третья, Гордиана, не внимая никаким наставлениям и не повинуясь иноческой власти, расторгла свое общение со святыми сестрами и удалилась от них в светскую жизнь, влекомая бесполезным своим сладострастием: суды Твои, Боже, – бездна великая!Бог высок могуществом Своим; все содержит крепостью Своею, – и кто найдется такой, как Он, сильный? Кто в состоянии исследовать дела Его и сказать Ему: Ты поступаешь несправедливо (см.: Йов. 36:22-23)? Благоразумно и весьма осторожно в этом отношении выразился царственный пророк, говоря о себе Богу: и аз уничижен, и не разумех, скотен бых у тебе (Пс. 72:22), другими словами: «Твоих судеб не испытываю я, о Боже, я ничтожный пред Тобой, подобно другим животным: мое дело – слушать Твой голос и повиноваться своему Господу, но не исследовать Твои дела я предназначен». Это еще не диво, что Давид, с детства пасший скот и не занимавшийся высшими науками, понимал себя и судил о себе так скромно по доброте своего сердца и по внушению Божию. Но самые Серафимы, высшие духи – служители Божии, так же поступают пред Богом; ибо когда Слово Господне огласило небеса и землю об отвержении Богом иудеев, тогда шестикрылые Серафимы двумя крылами каждый закрывал лице свое, и двумя закрывал ноги, и с помощью двух летал, обнаруживая, что они своим разумом не могут воспарить до той высоты, на которой совершаются чудные и непостижимые дела Божии. Никакой разум твари не постигает Божественных судеб Всемогущего Творца своего: для них достаточно знать и быть убежденными, что Трисвятый Бог свят, и исповедовать друг перед другом неизреченные Его Божественные совершенства, взывая к нему:Свят, Свят, Свят Господь Саваоф: полны суть небеса и земля беспредельной славы Его (видение пророка Исаии) (ср.: Іс. 6:2-3). Тройственно Свят Бог: Свят в Себе Самом, Свят в судах Своих, Свят в делах Своих! Если небесные разумные духи так смиряются и исповедуют непостижимость Божественной Тайны, тем более нам, слабой персти земной, хотя и получившим по дару Божию «дыхание жизни и слово разума», прилично исповедоваться пред Богом, взывая: Праведен Господь во всех путех Своих и преподобен во всех делех Своих (Пс. 144:17). Блаженный Августин оставил нам большое утешение своим изречением: «Бог может некоторых спасти и без их добрых дел, ибо Он Сам добр; не может Он никого погубить, потому что Сам праведен»²⁹.4Часто мы видим во вселенной чудные перемены и неожиданные события; у нас есть достаточно предметов, о каждом из которых можем сказать: увидим, чем это кончится. Иногда и с нами самими случается что-нибудь удивительное, и мы бесполезно ропщем и говорим: не думал и не гадал я, чтобы это так совершилось. Бедные мы невежды в предсказании будущих событий; и о происходящих в настоящее время мы с трудом понимаем их причину, кроме одной из них, и притом причины истинной и несомненной: случилось то или другое, потому что так было угодно Богу устроить или допустить по Его премудрому, неведомому для нас, но всегда праведному и благому Промыслу: Мои мысли – не ваши мысли, ни ваши пути – пути Мои, говорит Господь. Но как небо выше земли, так пути Мои выше путей ваших, и мысли Мои выше мыслей ваших (Іс. 55:8-9).

Святой Григорий сказал: «Исследовать сокровенные причины судеб Божиих есть не что иное, как только противопоставление нашей греховной гордости советам или определениям Его». Наша обязанность, наше дело – при всяком необыкновенном событии повторять слова святого Павла: О, бездна богатства и премудрости и ведения Божия! Как непостижимы судьбы Его и неисследимы пути Его (Рим. 11:33). В земной нашей жизни мы многого никогда не постигнем разумом. Довольно для нас знать, убедиться и несомненно веровать, что Бог справедлив и в последний Судный день не найдется никого из подсудимых, который бы сказал что-либо иное Господу, кроме слов: Праведен еси, Господи, и прави суди Твои (Пс. 118:137). Некогда царь Давид, видя нечестивых счастливцев мира, своим примером увлекающих за собой некоторых из народа Божия, захотел понять судьбы Божии; долго он размышлял о том, но не добившись в том успеха, смиренно сознался: сие труд есть предо мною, дóндеже вниду во святило Божие (Пс. 72:16-17). Должно до будущей лучшей жизни отложить нам более полное уразумение непостижимых в нынешней жизни судеб и последнего их конца высочайшей Премудрости Божией!Итак, перестанем и мы рассуждать о предметах, нам неведомых. Волны безграничного океана Высочайшего Ума, непрестанно вращающиеся и возвращающиеся, восходящие и нисходящие, превосходят быстроумие всякой мудрости, не только человеческой, но и ангельской, и как же могли бы мы постигнуть конечные причины глубочайших Божественных судеб? Кто может постигнуть Божие предопределение: зачем этот родился в язычестве, другой – в христианстве, почему евангельская проповедь во многих странах огласилась довольно поздно, а потому многие тысячи людей погибли, лишась возможности спастись через Христово учение, тогда как в других странах оно стало известно довольно скоро? Почему одно государство наполнено еретиками, другое свободно от всех пороков неправоверия и в нем сильно укоренилось благочестие, зачем наказание Божие одних минует до времени, а других – постигает, зачем иногда невинные в преступлении предаются суду, обвиняются и погибают, а грехи некоторых людей отзываются на их детях и их потомках? Почему крестовые походы, в которых участвовали многие государи, принцы и князья, прилагая все свое старание для освобождения Палестины и Гроба Господня из рук неверных, остались тщетными, не достигли желанной цели?Не станем повторять вопросов: почему Бог предоставил возможность покаяния Адаму, а не Люциферу (Светоносцу); зачем Иисус Христос умилосердился о падшем апостоле Петре и посмотрел на него, а не на Иуду? Зачем один умирает во младенчестве, другой доживает до глубокой старости? Зачем один, мало погрешив в чем-либо, погибает без покаяния; другой же, долгое время пребывая погрязшим в тяжких беззакониях, наконец исправляется и получает кончину, достойную христианина? Зачем один утопает в богатстве и роскоши, другой не имеет ни куска хлеба, ни копейки денег? Беспокойный и чрезмерно любопытный ум! Зачем тебе доискиваться до этого? Касаясь огня Божественных судеб, ты растаешь; восходя на неприступную гору Божественного Провидения и Промысла, ты упадешь и будешь кружиться подобно тому, как ночные бабочки и комары кружатся ночью около свечи, пока не сгорят; так и ум человеческий стремится дерзновенно проникнуть в тайны непостижимого пламени Божественного. Нам, смертным людям, нельзя прямо смотреть на дела Пресветлого Солнца, имея очи летучей мыши: сокровенные тайны Божии для нас – непостижимы в настоящей жизни. Сын Сирахов говорит: дивны дела Господа, и сокровенны дела Его между людьми (Сир. 11:4). Ни один из смертных не нашелся взять у Сидящего на престоле книгу, написанную внутри и отвне, раскрыть ее и прочесть, кроме льва от колена Иудина, корня Давидова – победителя смерти. Книга эта – книга судеб Божественных, внутри – Его предведения, отвне – Его Промысл о вселенной. (Об. 5:1; см.: 5,5) Предвечный, Всепремудрейший Бог все расположил мерою, числом и весом; силе и воле Его кто противиться может? (Прем. 11:21; ср.: Ездр. 4). Почему же мы, ничтожные, кичимся своей гордостью и дерзновенно силимся взвесить тяжесть огня, измерить скорость движения ветра или возвратить прошедший день? Довольно для нас веровать, что причина всех причин – воля Божия, и кто ищет большей силы и власти, тот не знает существа Божия. Всякая причина узнается по зависимости ее от другой, так составляется ряд причин, подчиненных одна другой, и та причина, которая, по бытию своему, не была последствием предшествующей, есть первая причина, причина всех причин. Но прежде Бога и Его святейшей воли ничего не существовало, не предшествовало Богу, а потому причиной всех причин – один только Предвечный, крепчайший и бессмертный Бог, во Святой Троице прославляемый. Чего же ты больше доискиваешься? Бог попустил, Бог восхотел, Бог сотворил все. По справедливому и богомудрому изречению Сальвиана³⁰: «Для нас совершеннейшей правдой должна быть воля Божия, высочайшей мудростью – доброхотное и спокойное последование указаниям Божественной воли и Божиего Промысла».

Глава IV. О том, как мы можем узнать во всех делах и явлениях волю ГосподнюРазличны власти по различным учреждениям: в школе – собравшимися учениками; в доме, состоящем из семьи и служителей; в монастыре – из братии; в воинском лагере, собранном из отдельных полков, батальонов и других отдельных частей. Но в каждом из названных учреждений и им подобных есть одно и то же начало к достижению благоустройства и благосостояния: это – повиновение подчиненных своим старейшинам, наставникам и начальникам, повиновение, приводящее различные отдельные воли подчиненных к единству, к гармонии, выражающихся во власти, организующей отдельные воли к согласному их действию. Худо станет управлять военачальник, если он не умеет управлять и благоразумно удерживать своих подчиненных в беспрекословном повиновении закону и в исполнении ими приказов или распоряжений. Напротив, там все идет успешно и достигает намеченной цели, где, например, в доме – домоправитель, в монастырях – наставник братии, в училищах – учитель, в полках – военачальник ведет всех порученных ему лиц своим благоразумным наставлением, примером, словом или даже одним мановением руки к достижению доброго конца по своему усмотрению.Как воин обязан быть во всем послушным своему командиру, следовать его примеру и быть готовым исполнить каждое приказание, так каждый истинный христианин должен всей жизнью своей находиться как бы под рукой и под словом Божиим. Все то, что угодно Богу сделать с нами, к чему Он нас предназначит, что повелит, – во всем том должны мы беспрекословно повиноваться Его святейшей воле. Да будет у всех нас, христиан, единственный ответ на воззвание, обращенное к нам Богом в Священном Писании: се прииду: в главизне книжне писано есть о мне (речь идет о Христе Спасителе): еже сотворити волю Твою, Боже мой, восхотех, и закон Твой посреде чрева моего (Пс. 39:8-9), в памяти, в разуме, в воле моей (да скажет каждый из нас по примеру нашего Спасителя): воля Твоя, о Боже, для меня лучше всех приказаний, исполнение ее – величайшее для меня благо.У Савла, после того как, пораженный необыкновенным светом небесным пал, он на землю и услышал голос: Савл, Савл, что ты гонишь Меня? – первым было вопрошение: Господи! что повелишь мне делать? (Деян. 9,4–6). Этот вопрос да будет ежедневно повторять при всяком нашем недоумении, как поступить в том или ином событии: «Господи! Что повелишь мне делать? Какая о сем воля Твоя, всеблагий Иисусе? Открой ее мне каким Тебе угодно знаком, чтоб я понял Ее, добрым ли словом, советом или другим каким-либо откровением. Охотно последую я Твоему благому соизволению, молитвенно внушенному мне Тобой».На вопрос о том, каким способом можем мы познавать волю Божию во всяких делах, ответим указанием на некоторые установления, или положения, через которые ясно открывается воля Божия; назовем их для краткости заповедями.Заповедь первая, или Положение, способствующее к познанию воли БожиейВсе то, что отвлекает нас от Бога, противно воле Божией; все же, что приводит нас к Богу, согласно с волей Божией: ибо воля Божия есть освящение ваше, чтобы вы воздерживались от блуда (1Сол. 4:3), не только от блуда плотского, но и от всякого заблуждения, тем более – противозаконного. Кто почувствует в себе такое заблуждение, должен сказать самому себе: это предпринимаемое мною дело, эта дружба, это приобретение, такой образ жизни не сделает меня нравственно лучшим, потому что отвлекает от Бога; по крайней мере это не Божественное обо мне изволение.Заповедь втораяВоля Божия вразумительно и определенно изъясняется для нас законом Божиим и церковными постановлениями. А потому мы должны при любом сомнении допытываться: чего требуют от нас заповеди Божии и церковные Предания, и не только то, чего они требуют, но и то обдумать, что согласно с ними (хотя точно не определено) и сходно с их духом. Некогда Христос указал на заповеди Божии богатому юноше, когда тот спросил Его: что мне делать, чтобы наследовать жизнь вечную? – Ты знаешь заповеди (Мк. 10:17; Мк. 10:25), – и указал на те из них, в которых предписываются наши обязанности к ближним. Воистину нет ничего лучше страха Господня, и нет ничего сладостнее, как внимать заповедям Господним (Сир. 23:36). Авраам богатому человеку, веселившемуся во все дни и потом попавшему в ад, представляет в свидетели волю Божественную, открытую через Моисея и других пророков, говоря о братьях богатого, находившихся еще в живых: у них есть Моисей и пророки; пусть слушают их (Лк. 16:29); и божественный апостол Павел говорит: не сообразуйтесь с веком сим, но преобразуйтесь обновлением ума вашего, чтобы вам познавать, что есть воля Божия, благая, угодная и совершенная (Рим. 12:2). Благая (праведная) воля Божия заключается в десяти заповедях Божиих; богоугодная – в евангельских советах; совершенная – требующая, чтобы все заповеданное Богом приводилось в исполнение нами на земле так же, как оно исполняется Ангелами на небесах.

Заповедь третьяЭта заповедь предписана апостолом Павлом в Первом послании к Солунянам (1Сол. 5:18): За все благодарите; ибо такова о вас воля Божия во Христе Иисусе. Во-первых, здесь достойно замечания то, что наша благодарность Богу за все, что бы ни приключилось с нами, весьма благотворна для нас в тревогах и скорбях; тем более тогда, когда мы получаем что-нибудь доброе. Прекрасно выразился об этом святитель Иоанн Златоуст³¹: «Потерпел ли ты нечто злое: если не желаешь, чтобы оно было злом для тебя, благодари Бога, и вот уже это зло превратилось в добро, в этом – высокая мудрость». Древние люди учили своих детей хорошему обычаю, состоявшему в том, что если дитя обожжет себе палец, то чтобы оно тотчас обращалось к Богу со словами: «Благодарение Богу!» – краткая, но весьма благотворная заповедь. За все, что бы ни выстрадал, христианин, отягощаемый бедами, скорбями, возглашай: «Благодарение Богу!» Возглашай это стократно, тысячекратно, беспрестанно: «Благодарение Богу!» К этому присоединяется святой Павел: Духа не угашайте, найдите в себе место Духу Святому; часто Бог волю Свою обнаруживает через сокровенные, таинственные знаки, которыми нужно руководиться и верить им тогда только, если из указываемого ими деяния вытекает, как его последствие, слава Единого Бога. Далее говорит святой Павел: Пророчества не уничижайте, то есть: изъяснения Божественного Писания и поучений, предлагаемых в церквах, а также пророческих постановлений умных и благочестивых людей нельзя никогда презирать тому, кто желает согласовать свою волю с волей Божественной. А кто не желает слушать всего означенного выше, тот явно не хочет уразуметь воли Божией. Опять святой Павел учит: Все испытывайте, хорошего держитесь. Удерживайтесь от всякого рода зла (1Сол. 5:21). Как денежные знаки, каждую монету исследуют по разным известным признакам, по издаваемому звуку металла, по начертаниям и различают таким образом истинную монету от подложной, фальшивой: первую принимают, а вторую отбрасывают; так и мы должны поступать при познавании в каждом своем деле Божией воли: всего истинно согласного с ней должны держаться, а все то, что имеет в себе малейший оттенок лжи и греха, должны возненавидеть и отвергнуть от себя как противное воле Божией.Заповедь четвертаяДля уразумения воли Божией в каком-либо сомнительном случае есть и другие источники; сверх упомянутых выше заповедей Божиих и церковных установлений сюда относятся законно избранные, истинно по-христиански живущие толкователи воли Божией в наших недоразумениях (например, духовники, пастыри) о ней; это – духовные и мирские судьи нашей совести, из мирян к ним относятся родители, училищные наставники, воспитатели и все законно поставленные, истинные правители человеческих обществ. Приводим исторические случаи для примера:Когда Савл, предав себя воле Божией всецело, вопросил: Господи! что повелишь мне делать? – не затруднил его Господь непосредственными Своими приказаниями во всех подробностях и не послал ему тотчас Духа премудрости, но как ученика послал его к Анании, сказав: …встань и иди в город; и сказано будет тебе, что тебе надобно делать (Деян. 9,6). Анания был достовернейшим изъяснителем воли Божией Павлу, подобно тому как Святой Петр – Корнилию сотнику (см.: Деян 10). Отсюда открывается Божие благоволение открыть Свою волю человеку через другого человека. А потому нам не должно пренебрегать добрыми наставлениями других: У всякого благоразумного проси совета, и не пренебрегай советом полезным (Тов. 4:18); последовав этому, не раскаешься. Душа человека правдивого иногда более скажет (объяснит), нежели семь наблюдателей, сидящих на высоком месте для наблюдения. Но при всем этом молись Всевышнему, чтобы Он управил путь твой в истине (Сир. 37:18-19). Пребывай в дружбе с мужем правдивым, имеющим в себе страх Божий: он своей душой будет по душе тебе и, в случае падения твоего, поскорбит вместе с тобою. При всем этом держись совета сердца твоего; ибо нет никого для тебя вернее его (там же 16–17). Для разрешения своих сомнений, как поступить согласно с волей Божией в том или другом деле, проси совета и вразумления у своих духовных отцов и начальников, которым мы поручили свою совесть и всю нравственную деятельность своей жизни. В общем, обращайся за разрешением своих недоумений ко всем предержащим властям, воля которых, исключая волю на дела греховные, есть воля Божия. Все, что они советуют, кроме греха, мы должны принимать как переданное через них Самим Богом и должны исполнить. Примером для нас в этом служит святой апостол Павел. Описывая галатам свои деяния после обращения своего в христианство, он говорит между прочим: через четырнадцать лет опять пошел я (по откровению Божию) в Иерусалим с Варнавою (Гал. 2:1). Какая же была причина Павлу откладывать на столь продолжительный срок свое путешествие в Иерусалим? Причина, – отвечает святой Павел, – что я предложил там, и особо знаменитейшим (верховным апостолам), благовествование, проповедуемое мною язычникам, чтоб мне убедиться, не напрасно ли я подвизаюсь или подвизался в нем (Гал. 2:2). Вот всемирный проповедник, благовествовавший Евангелие язычникам в течение четырнадцати лет в качестве как бы меньшего из апостолов, предлагает учение свое первейшим апостолам, приглашая их быть судьями или цензорами его проповеди, с тем чтобы в этом его учении все то, что старейшие апостолы одобрят, общим советом примут и, согласовав со своим благовесгвованием, прибавят к нему что-либо или исключат что из него, всему тому и сам он станет веровать и так учить язычников. Удивительнее всего, что Павел говорит о себе «пошел я по откровению». Если он через откровение предпринял путь в Иерусалим, то через откровение же могло быть сообщено ему и все то, что постановлено Собором Апостольским; но последнего-то откровения и не было для того, чтобы показать, что Бог желает вразумлять нас не только через откровения, но и да вразумляется человек кроме того и через человека. Да и самое представление Павлом своего учения на суд апостольский было сделано не потому, чтобы Павел сомневался в православности своего учения; но соборное утверждение его было нужно больше для других, как верующих, так и, тем более, для сомневающихся. Таким образом разрешали недоумения все желавшие и стремившиеся непогрешительно следовать воле Божией; они вопрошали старейшин, принимали их добрые и полезные советы: Остановитесь на путях своих, то есть обратите все ваше внимание на дела свои, – говорит Господь через пророка Иеремию, – и рассмотрите, и расспросите о путях древних, где путь добрый, и идите по нему, и найдете покой и утешение душам вашим (Єр. 6:16).

Заповедь пятаяЕсли же время или место не позволяют спросить совета, человек сам должен рассудить о своем сомнении относительно уразумения воли Божественной: как поступить ему согласно с ней в предстоящем ему деле, и Бог не оставит молитвенного его желания во всем исполнять волю Божию и неожиданно разрешит его сомнение. Сомневающийся должен при этом вникнуть в предстоящее дело внимательно и обсудить обе или все его стороны, вызывающие сомнение; и в выборе одной из них принять во внимание, которая из них благоприятнее воле Божией, а которая ближе нашему плотскому вожделению или пристрастью. Обсудив все это беспристрастно, каждый обязан делать то, что более угодно Богу, хотя бы оно нашей воле было и нежелательно, а телесным влечениям и вовсе неугодно, ибо не доставляет им никакого удовольствия и отрады, а только – труд и утомление. Несмотря на это, мы должны последовать воле Божией, делать угодное Богу, а не то, что угодно нашему самолюбию и плотоугодию; эгоизм, гордость и плотские пожелания всегда зазорны и близки к нашему падению; противостоять им во всяком случае безопасно: Если ты удержишь ногу твою, говорит пророк Исаия, от исполнения прихотей твоих ради дня покоя Господня, то будешь иметь радость в Господе, и Я возведу тебя на высоты земли, говорит Господь (Іс. 58:13-14). Приведем еще для пояснения практические советы. Для больного, страдающего желудком, будет самый лучший совет – не есть того, чего тебе очень хочется: оно не принесет тебе пользы, а больше повредит, например свежие арбузы, дыни, огурцы, грибы, крепкие неразведенные напитки, холодная вода, молодые овощи и садовые недозревшие плоды – они возбуждают к излишнему употреблению пищи и тем самым отягчают пищеварение и причиняют вред не только больному, но иногда и здоровому человеку, хотя лакомиться ими бывает приятно.То же или подобное тому бывает и в нравственных наших поступках: чаще всего встречается, что мы увлекаемся тем, что приятно услаждает наши внешние чувства, чем можем блеснуть, чем можем гордиться пред людьми – словом, все мирское, временное нам желательно по плоти, но вредно для нашего внутреннего человека. Что излишне увлекает нашу волю к вещественному, кратковременному, то самое отвлекает дух наш от Божественного, вечного, а потому оно противно Богу, удаляет нас от Него и повергает в бездну зла. Итак, умертвите земные члены ваши (удерживайте влечения их к богопротивным делам и страстным пожеланиям): блуд, нечистоту, страсть, злую похоть и любостяжание, которое есть идолослужение, за которое гнев Божий грядет на сынов противления (Кол. 3:5-6). Поэтому не ходи вслед похотей твоих и воздерживайся от пожеланий твоих, – советует сын Сирахов (Сир. 18:30). В недоумениях твоих обращайся к Богу с молитвой, да вразумит Он тебя о святой воле Своей в делах твоих.Если встретится тебе, любезный читатель, что-либо нейтральное, например ты идешь и встречаешь двух просящих милостыню: оба они в равной степени неимущи, и ты не можешь почему-либо дать милостыню им обоим поровну, – дай и не поровну: кому более, кому меньше – по желанию своему, ты не согрешишь против воли Божией в этом своем неравенстве подаяния. Если же дело многосложно и требует особенного изучения и рассмотрения, то спроси совета у сведущих людей и испроси молитвенно у Бога Его благословения на доброе дело. Если речь идет о выборе одного из таких дел и совершенно неизвестно, как Богу угодно, чтобы то ли или же другое из них приведено было в исполнение, в таком случае повремени, не исполняя ни одного из них, пока не узнаешь каким-либо образом, хотя приблизительно, что твое действие и твой выбор не противны воле Божией. Во всех сомнительных суждениях весьма полезными бывают два советчика: разум и совесть. Если оба они прилежно займутся изучением сомнительного дела, то беспрепятственно найдут истинное разрешение о том, как лучше поступить и как совершить предпринятое дело согласно с волей Божией.Случается, однако ж, и людям с чистой совестью заблуждаться в лабиринте многоразличных столкновений духа с плотью, причем дух находится иногда в таком смущении, что не знает сам, что он должен избрать и совершить, чтоб не поступить против воли Божией. Это нередко бывает и с церковными проповедниками. Да послужит же им в утешение и на пользу такой поучительный пример.Проповедник излагает и объясняет слово Божие своим слушателям и замечает, что большинство из них задремали, а только меньшинство слушает внимательно; это смущает проповедника; однако же он думает: «Все же лучше, что задремали они, чем если б празднословили. Если же два или три не дремлют, и этого достаточно для ободрения в моем подвиге: один стоит тысячи!» Подобно этому проповеднику пусть рассуждает каждый недоумевающий в каком-либо своем деле: достаточно для меня, если бодрствуют во мне два ока: разум и совесть; если только они будут сохранять волю Божию, то они направят и мою волю к Божией воле, о прочем же не буду смущаться и, если в чем по слабости моей не удовлетворю благоволению Божию, постараюсь, однако ж, благоугодить Ему!

Заповедь шестаяК познанию воли Божественной много споспешествует молитвенное обращение святого Павла Богу: Господи, что повелишь мне делать? (Деян. 9,6). И мы, по примеру святого Павла, часто имеем потребность повторять его молитвенную просьбу: Господи, что повелишь мне делать? Она вошла в обыкновение у святых угодников Божиих. Они всегда прибегали в делах сомнительных и чрезвычайных к молитве о помощи Божией, чтобы Он открыл им Свою святую волю: Господи, что повелишь мне делать? Так Моисей и Аарон в свое время приступали к ковчегу завета (киоту Господню) с молитвенным вопрошением Господа, так и у нас старики наши делали и делают, если небо мгновенно покрывается сгустившимися тучами, громы ударяют подобно пушечным выстрелам с беспрерывным сверканием молнии, тогда приказывают звонить в колокола для разрежения грозовых туч и вместе с тем для призыва всех к усердной молитве Богу о помиловании нас грешных и Его помощи для спасения. Подобно этому должны поступать и мы, когда замечаем, что праведное солнце воли Божией удаляется от нас и мы совершенно не знаем, что нам делать. Нам необходимо и весьма полезно возвести очи наши к небу и усердными молитвами стучать в него, говоря: Господи, что повелишь мне делать? Так поступил апостол Павел, когда на поле внезапно осиял его невыносимый для очей свет и он пал на землю и услышал голос: Савл, Савл, что ты гонишь Меня? Он в ужасе и трепете спросил: Господи, что повелишь мне делать? (Деян. 9,3–6). Эту молитву полезно повторять часто; но самое благоугоднейшее для частого ее усугубления время, когда мы со страхом и трепетом приступаем к принятию Божественных и Пречистых Таин Тела и Крови Христовых; сознавая всецело свое не- достоинство для восприятия их, мы должны всей душой и сердцем молить нашего Искупителя: Господи, что повелишь мне делать? Боговдохновенные мужи советуют беспрестанно содержать в уме и выражать словами: «Господи, я недостоин; но я сознаю в своем сердце: то, что Тебе приятно, то самое пусть будет и мне приятно; что я обещал, буду держаться своих обещаний и исполнять их».Повседневное предавание себя воле Божией – совершеннейшее и полезнейшее приготовление себя к неизвестному нам, но неизбежному часу нашего перехода из здешней жизни в будущую, загробную жизнь, где получим то, что заслужим здесь добрыми или худыми своими поступками.Примечание: Если кто, долго моля Бога об исполнении какой-либо его просьбы, не получает просимого, то пусть знает, что Милосердный Отец Небесный не спешит исполнить его просьбу или потому, что просимое не в пользу послужит просителю, или же откладывает исполнение просьбы для того, чтобы заставить просителя почаще молиться и приучить его к терпению для большей награды.Нет ни малейшего сомнения в том, что часто наилучший отец не спешит дать своему сыну или дочери то, чего они просят, чтобы испытать привязанность их к себе и научить их полезной терпеливости, которая заслуживает большую награду, чем нетерпение и обида после первого же отказа. Тем более свойственно так поступать с нами Всеведущему Отцу Небесному. Мы бы перестали совсем молиться Богу или молились бы весьма редко, и то по нужде, и едва ли бы нашлось у нас сколько-нибудь терпения, если бы Бог тотчас нам даровал все, чего бы мы ни пожелали от Него.Нам гораздо полезнее и небольшие дары Божии приобретать продолжительными и частыми молитвами, чем скорое по молитве исполнение оной; ибо беспрестанная молитва сама по себе – уже величайший дар Божий, а сверх того она удостаивает молящегося большей милости – утешения и мира душевного. Такое многократно повторенное, но не услышанное Богом прошение многим праведникам доставляло величайшую тишину и покой в сердце.Царь Иудейский Давид, когда пророк Нафан обличил его во грехе и объявил волю Божию о смерти зачатого во грехе дитяти от него, молился долго и постился, проливал слезы, повергаясь на землю пред Богом, умоляя Его об избавлении от смерти родившегося своего сына; но когда услышал он, что сын его умер, тотчас же успокоился: переменил одежду скорбную на праздничную, пошел в дом Божий и поклонился Богу (см.: 2Сам. 12:14-23). Христос, Богочеловек, по совершении в третий раз молитвы в саду Гефсиманском об отклонении от Него смертной чаши, совершенно предав Себя в волю Отца Небесного, спокойно сказал ученикам Своим, отягощенным сном: встаньте, пойдем: вот, приблизился предающий Меня (Мф. 26:46). Итак, часто бывает, что неуслышанная молитва приносит успокоение ума и сердца, откуда и можем узнать волю Божию, что не в исполнении просимого нами, но во всецелом предании себя в волю Божию относительно испрашиваемого предмета открывается благоволение Божие.

Илий, священник иудейский, когда ему Самуил сказал о том, какую казнь Бог определил дому Илиину и его детям, смиренно сказал: Он – Господь; что Ему угодно, то да сотворит (1Сам. 3:18); как бы выразился так: «Неприятно для меня твое объявление суда Божия, о Самуил, но так как мне известно, что это – воля Божия, то охотно принимаю твои слова и познаю в них волю Божию: я и мои сыновья получаем наказание по делам нашим, по приговору суда Божия, которому никто противиться не имеет права; да сотворит Господь все то, что всесвятейшей Его воле угодно: мы – рабы, Он – Господь; мы преступны во многом; Его дело – исправлять наши грехопадения праведным наказанием». Когда апостол Павел шел в Иерусалим через Кесарию и кесарийские христиане, зная по предсказаниям, что у него в Иерусалиме будет много неприятностей и скорби от иудеев, пожелали отклонить его от намерения продолжать свой путь туда, то на слезное их прошение Павел отвечал: что вы делаете? что плачете и сокрушаете сердце мое? я не только хочу быть узником, но готов умереть в Иерусалиме за имя Господа Иисуса. Когда же мы (кесарийские христиане) не могли уговорить его, то успокоились, сказав: да будет воля Господня! (Деян. 21,13–14). Это единственное, верное успокоение души, если не будет услышана наша молитва, наши прошения, молиться об одном: «Воля Господня да будет».Заповедь седьмаяНикто из находящихся в живых не может вернее узнать волю Божию относительно предпринимаемых им поступков, как только тот, кто искренно, сердечно желает во всем поступать согласно воле Божией. Такое желание его будет истинно служить ему руководящей нитью в лабиринте к устранению встречающихся ему на пути неудобств и заблуждений в уразумении воли Божией в предстоящем деле. Объятый таким усердным желанием действовать по воле Божией или избирать угодное Богу из двух каких-либо дел, сомневающийся, какое начинание согласно с волей Божией, пусть молитвенно обращается к Богу, говоря от всей души, от всего сердца: «Господи! Если бы я точно знал, что Тебе благоугодно, да совершу то самое непременно и совершил бы я и потому верю, что Ты невидимо вложишь в сердце мое мысль, угодную Тебе».Изливши пред Всевидящим свое сердце, он может поступать как ему кажется лучшим, избирать то или другое, отложив всякое сомнение: он не прогневит Бога потому, что любвеобильнейший Отец не оставляет такого любящего сына впасть в заблуждение. Если не найдется человека, способного к назиданию, Бог посылает доброго Ангела, как послал Он Ангела во сне к Иосифу, когда последний размышлял и недоумевал, как поступить с обрученной ему Девой в деле весьма важном. Таким же образом послан был Ангел к трем восточным царям, шедшим на поклонение Младенцу, лежащему в вифлеемских яслях, для вразумления их не исполнять лестного наставления царя Ирода и другим путем возвратиться в свою сторону. Аврааму, рабыне Агари и многим другим людям были посылаемы Ангелы в помощь для отклонения их от разных заблуждений или вместо Ангелов посылались верные люди для наставления.В 324 году император Константин Великий, оставив Рим, начал было строить новую столицу в Гелии; по Промыслу Божию неугодно было его начинание, и чтобы изменить его и указать место для постройки новой столицы, Бог чудесно устроил так, что орудия строительные и материалы для постройки города в одну ночь невидимой силой были перенесены с Азиатского берега пролива на Европейский – во Фракию, как повествуют о том Беда³² и Глика³³. Зонара³⁴ добавляет еще, что орел, схвативши в клюв приготовленный архитектором план города, перелетел с ним через пролив и опустил его у Византии.Таким образом, Бог никогда не отказывает открывать тем или другим способом волю Свою сердечно желающим знать и исполнять ее; ибо человеколюбив Святый Дух Премудрости, Он удаляется от лукавства как истинный созерцатель нашего сердца и, как всеобъемлющий, знает всякое наше слово, есть ли оно истинно, и всем призывающим Его изобильно подается (ср.: Прем. 1:5-7). Господь близок ко всем истинно ищущим Его и открывает им волю Свою дивным и сладчайшим наставлением: Волю боящихся Его сотворит, и молитву их услышит, и спасет я (Пс. 144:19), то есть от всяких заблуждений или ошибок и опасностей.Глава V. О том, как проявлялась воля Божия в Господе нашем Иисусе Христе и в каких преимущественно поступках мы должны сообразоваться с неюСвятой Киприан³⁵, красноречивый и богоугодный Карфагенский архиерей и неустрашимый мученик, оставил нам краткое начертание христианских добродетелей, или всего того, чего требует Божественная воля от Своих рабов и взыскивает с них. При составлении этого начертания святой архипастырь желал изобразить в храмах, а более всего в сердцах христианских образ, или зерцало поведения и совершенства жития христианского. Небесполезно и желательно все то, что угодно воле Божией, чему Христос учил и что Сам Он исполнял на деле, расположить в кратких выражениях каждую добродетель в следующем порядке:

Смирение в жизни (в мыслях и поступках).Непоколебимое мужество в вере.Скромность и разборчивость в употреблении слов и других выражений наших мыслей и чувств.В делах должна быть правда и истина.В отношениях к другим – милосердие.В отношении нравов – исправление.Никаких обид не творить.Сделанную нам обиду благодушно и терпеливо переносить.Со всеми жить мирно.Бога любить всем сердцем.Любить Бога, ибо Он – Отец.Бояться Его, ибо Он – Бог.Иисуса Христа не сравнивать ни с кем из разумно свободных существ, как земных, так и небесных.Сердечной любовью соединяться с Ним.К Честному Кресту Его, вообще к Христовым страданиям за нас и крестной Его смерти быть истинно внимательными и поклоняться Ему со страхом по греховности своей и надеждой на крестные заслуги Христовы для нашего искупления.В беседах, разговорах и в суждениях о пресвятом имени и достоинстве Христа Спасителя нашего быть твердыми и постоянными во всем том, что касается нашего вероисповедания; в ответах нашим совопросникам отвечать смело, без всякого колебания, во что мы веруем и что исповедуем, как несомненную истину. В час смерти, тем более смерти за исповедание Христа, иметь непоколебимое мужество, которым заслужим венец исповедников Христовых до самой и в самой смерти нашей: это значит, что мы должны в земной жизни вести себя как сыновья и дочери Божии, как сонаследники Христовы, то есть хранить заповедь Божию – исполнять во всем волю Отца Небесного³⁶.1Из всех означенных выше Киприановых предложений должно всегда крепко держать в уме и в памяти преимущественно седьмое, восьмое, девятое и десятое предложение: то есть не причинять никому никакой обиды; нанесенную нам обиду благодушно претерпевать; с ближними жить в мире; Бога любить всем сердцем. В этом весьма часто и многократно тяжко грешим мы, слабые и неразумные. Волю Божию, когда она ниспосылает нам многоразличные дарования – душевные и вещественные, мы охотно принимаем и сердечно предаемся Ей. Когда же, по воле Божией, без которой ничто, кроме греха, не делается в мире, постигают нас разные наказания, обиды, лишения, тогда мы ропщем, то есть не признаем воли Божией в постигших нас бедах или неприятностях и, как от неблаговоления Божия, отвращаемся от них, приписывая их человеческой злобе, нерасположенности к нам, зависти и тому подобным греховным побуждениям со стороны других, не понимая, что самый чужой грех, причинивший нам зло, допускается Богом в наказание нам для нашего же исправления. В этом состоит величайшее ослепление и непонимание наше истинного значения ниспосылаемых нам Промыслом бедствий.Да будет же нам известно, что по всей широте земной и высоте небесной ничто не делается и не происходит, чтобы оно не происходило от первобытной причины – воли Божией. Один грех составляет исключение из сказанного выше; он получил свое начало и происхождение от лукавого духа лжи, противящегося Богу, Истине. Об этом свидетельствует само слово Божие, изреченное устами Христа, Сына Божия, святых пророков и апостолов: пророк Иеремия со слезами взывает: кто найдется такой, который бы сказал: бывает и то, чему Господь не повелел быть? не от уст ли Всевышнего происходит бедствие и благополучие? и зачем же ропщет (сетует) человек живущий? сетуй каждый на свои грехи, но не на грехи чужие (см.: Плч. 3:37-39). Когда злобно преследующие Иисуса Христа иудеи утверждали, что их отец – Бог, Спаситель отвечал: Если бы Бог был Отец ваш, то вы любили бы Меня, потому что Я от Бога исшел… Он послал Меня. Ваш отец диавол; и вы хотите исполнять похоти отца вашего. Он был человекоубийца от начала и не устоял в истине, ибо нет в нем истины. Когда говорит он ложь, говорит свое, ибо он лжец и отец лжи (Ін. 8:42,44). Кто делает грех, тот от диавола, потому что сначала диавол согрешил. Для сего-то и явился Сын Божий, чтобы разрушить дела диавола (1Ін. 3:8).О, как несмыслен и бесстыден тот человек, который утверждает, что все в мире доброе и злое бывает без содействия или попущения воли Божией. Святой Кассиан³⁷ ясно выразился: «Веровать нам должно, что ничего в мире не делается без воли Божией, которая или приводит доброе дело в совершение многоразличными, часто непостижимыми путями, или же только допускает совершиться злу, с тем чтобы оно обратилось в добро для пострадавшего»³⁸.Древние язычники выдумали исполинов, которые, соединясь вместе, начали войну против богов, чтобы выгнать их с Олимпа³⁹. Но христианам мифологические басни неприличны, оставим их. Я обращаюсь к вам, к тем, которые жалуются, печалятся и скорбят об обидах и несчастьях, – вы подобны упомянутым исполинам; те хотели низринуть своих богов с Олимпа, вы же делаете не иное что, что и они: вы, в гордости и дерзости своей, хотели бы у Всевышнего отнять скипетр мироправления и лишить вселенную Промысла Божия. Вся сотворенная природа беспрекословно служит, повинуется и подчиняется законам Верховного Законодателя, а прекраснейшее из творений – человек – один поднимает бунт против Создателя своего и хочет сопротивляться Всемогущему. Зачем мы тщетно негодуем? Все неприятные для нас наказания и чувствительные вразумления болезнями, потерями и другими бедствиями ниспосылаются Богом для нашего исправления и сохранения в обществе внешнего порядка и внутренней богоугодной жизни. Вследствие непорядочности и греховности целой общины – в одном месте земля поглощает целые города, что происходит по благоволению Божию; в другом месте – многие тысячи людей погубила моровая язва, случилось это по Провидению Божию. Сколько бывает разбоев, войн, тиранов, – все это происходит по Божиему попущению.

Но оставим перечисление общественных бедствий и обратимся к частным: твой враг, о брат мой любезный, похитил у тебя имущество; другой оскорбил твою честь; третий другими различными обидами опечалил тебя; все это было тебе не только по Божию попущению, но и по ниспосланию свыше: будь уверен в этом совершенно, ибо все посылается от Бога. Поэтому Божественная воля не только требует от нас, чтобы мы никого не обижали и были справедливы не потому только, будто бы мы не в состоянии отомстить своим противникам, но Бог желает, чтобы мы благодушно и терпеливо переносили нанесенные обиды и со всеми сохраняли мир, даже и в том случае, когда они не живут и не хотят жить с нами мирно. Чтобы яснее познать нам тайны воли Божией, припомним вкратце уже изложенное нами выше учение о ней.2Богословы различают в Божественной воле двоякое направление: одно из них называют они voluntas significata (воля, выраженная в определенных знаках), другое – voluntas benevolentiae (воля безусловной благости Божией).Первое направление обнимает все то, что Бог повелевает, запрещает, попускает, советует и совершает что-либо, выражая все это в определенных видимых знаках, например в завете обрезания, в скрижалях завета, данных Моисею, в установлении Нового Завета через Иисуса Христа. Ко второму направлению воли Божией относится непрерывное таинственное действие Промысла Божия о сохранении, поддержании и усовершенствовании порядка мировой жизни, обнаруживающееся в ней безусловно или под выполнением со стороны разумно-свободных существ, сотворенных Богом, известного условия. Например, Богу угодно было даровать Ангелам и человекам вечное блаженство, но под условием, чтобы те и другие в делах своих не преступали пределов данной им заповеди Божией и не противопоставляли бы ей свое самопроизволение и свои советы; о неразумных же тварях Промысл Божий безусловен. Так угодно было Богу создать небо и землю со всем содержащимся в них: Он даровал им вечные неизменные законы течения мировой жизни, мирового кругообращения со всеми его видами, явлениями и переменами; и все по Его святой воле твердо пребывает, не нарушая однажды данных всей природе неизменных законов. Господь благоволил, предоставил исключительно Себе высший Промысл в общих делах и событиях мира нравственно-разумного, и действия высшего Его премудрого управления обнаружились и обнаруживаются во всемирной истории. Таковой Божественной воле никто не может сопротивляться; внешним законам и велениям она не подлежит; пребывает сама в себе неизменна, премудра и свята. Сам Бог подтверждает это устами пророка Исаии: вспомните прежде бывшее, от начала века, ибо Я Бог, и нет иного Бога, и нет подобного Мне. Я возвещаю от начала, что будет в конце, и от древних времен то, что еще не сделалось, говорю: Мой совет состоится, и все, что Мне угодно, Я сделаю (Іс. 46:9-10).Мы же, облеченные в беднейшие рубища, хотим или не хотим, должны все, что Бог ниспошлет нам свыше, принимать с благодарностью и сносить терпеливо. Мы все подлежим бедам и печалям: для одних из нас предназначен удел просторный и роскошный; для других – тесный и тернистый. И что же? Бог оградил всех Своим попечительством и равно всех сохраняет: связаны бывают иногда и связавшие других; вся жизнь наша – труды в поте лица, и еще более – скорбь и мучение. Мы должны приучать себя довольствоваться тем, что Бог нам посылает, и пребывать в том звании, к которому кто призван, не спрашивая: почему? Зачем я, а не кто иной?.. Величайшее для нас успокоение предавать себя Богу во всем, что бы ни произошло с нами; да будут всегдашним сознанием нашим выражения: «Так благоволит Бог, так Богу угодно»; и «Нет никого столь сильного, кто бы мог противиться Его святой воле». Это сознавал и исповедал пред Богом Мардохей в своей горячей молитве о спасении израильтян от наветов Амановых, говоря: Господи, Господи, Царю Вседержителю! Все в Твоей власти, и нет противящегося Тебе, когда Ты захочешь спасти Израиля (Ест. 4:17). Прекрасно высказал то же блаженный Августин: «Велики и дивны дела Господни, предусмотрительны и столь премудро устроены, что когда ангельские лица согрешили, то есть поступили не по заповеди Господней и воле Его, а по своему хотению, и через то ниспали, удалились от общения с Богом, то самое их падение послужило для Бога средством к достижению и исполнению ими первообъявленной им воли Божией; ибо Бог обратил их грех или зло, то есть удалил их от общения Божия в высшее для них же добро»⁴⁰, в непогрешимость добрых Ангелов и возрождение падшего рода человеческого заслугами Богочеловека Иисуса Христа.

Хотя нечестивые, – не признающие Бога и, по неверию в бытие Его, не воздающие достойной Ему чести – сопротивляются Божиим предначертаниям и святейшей Его воле, однако ж Бог их всезлобное своеволие премудрым Своим Промыслом обращает в добро для благополучия других и, быть может, даже их самих.Отсюда открывается, как Бог всем желает спастись и в познание истины приити (см.: 1Тим. 2:4), чего, однако ж, не все достигают, потому что предустановленным законам не повинуются и заповедям Божиим сопротивляются. Таковым угрожает предсказание Спасителя нашего ужасной и жестокой их участи: Не всякий, говорящий Мне: «Господи, Господи!», войдет в Царство Небесное, но (только) исполняющий волю Отца Моего Небесного. Многие скажут Мне в тот день (день последнего суда Божия, а также и день для каждого нечаянной смерти его): Господи, Господи! не от Твоего ли имени мы пророчествовали?.. и не Твоим ли именем многие чудеса творили? И тогда объявлю им: Я никогда не знал вас; отойдите от Меня, делающие беззаконие (Мф. 7:21-23). Истинно уразумевший это всецело претворится весь в искреннего исполнителя воли Божией. Да будет.3Вышеприведенные слова Христовы – истинны, следовательно, и заключение, вытекающее из них, – верно, а потому мы ничего не можем сделать для себя лучше, и безопаснее, и спасительнее для души, как совершенно покориться воле Божией, всецело предать свою волю воле Божией, повторяя слова священника Илия: Он – Господь; что Ему угодно, то да сотворит (1Сам. 3:18), и слова Иоава, военачальника Давидова: теперь знает раб твой, что обрел благоволение пред очами твоими, господин мой царь, так как царь сделал по слову раба своего (2Сам. 14:22), и слова самого царя Давида: Если я обрету милость пред очами Господа, то Он возвратит меня и даст мне видеть Его и жилище Его. А если Он скажет так: «нет Моего благоволения к тебе», то (смиренно возглашу): вот я, сотвори со мной по святой воле Твоей (2Сам. 15:25-26), и слова Иуды Маккавея: какая будет воля на небе, так да сотворит Господь (1Мак. 3:60). Наконец, помолись, предавая себя всецело воле Божией вместе с Христом Спасителем: Отче Мой (Небесный)! если не может чаша сия миновать Меня, чтобы Мне не пить ее, да будет воля Твоя (Мф. 26:42). Если Сын Божий столь послушен был и в совершенстве исполнил волю Отца Своего Небесного, говоря о Себе: ибо Я сошел с небес не для того, чтобы творить волю Мою, но волю пославшего Меня Отца (Ін. 6:38). Если это требовалось от Сына Божия (как человека), то слугам тем более должно повиноваться своему Господу и Владыке жизни и смерти, всецело последовать Его воле, ни в чем не сопротивляясь Его владычеству. Святая правда требует от нас того, чтобы угодно было каждому человеку то, что от вечности было угодно Богу. Воин в полках, услышав трубный голос или барабанный бой, призывающий к походу, собирает свои вещи; получив же приказ вступить в бой с противником, оставляет все лишнее, что может помешать в бою, возлагает на себя свое вооружение и готов сердцем, очами и ушами внимать речи полководца и все, в ней излагаемое, исполнить в совершенстве. Так и нам надлежит поступать, находясь во всем течении временной нашей жизни, в борьбе с влечениями, плотскими страстями, прельщениями мира и искушениями горделивого духа тьмы. Мы должны быть во всем послушны своему Вождю, Учителю и Наставнику – Спасителю нашему Иисусу Христу, Господу нашему; должны подражать по мере сил наших Его примеру и делам, изображенным в евангельском Его учении. Последуем же, братия христиане, за своим Вождем и Господом охотно и неуклонно, предавши себя всецело Его святой воле, и что бы ни случилось с нами на этом пути скорбного, неудобного или тягостного, – все станем переносить терпеливо, без ропота, благодушно, зная наперед, что на жизненном пути встречаются не одни цветы, но и терния: добрый воин не прячется от пуль и штыков, напротив, с удовольствием исчисляет свои раны и говорит о них, не упрекая своего полководца, но еще больше привязываясь к нему и сердечно любя его.Запомним раз навсегда зов нашего Спасителя: иди за Мною, и предоставь мертвым (погрязшим в тщетных мирских заботах) погребать своих мертвецов (Мф. 8:22). Некто жалуется, плачет и воздыхает о трудностях исполнения того, что по воле Божией случается с нами в жизни, и подчиняется оному только по необходимости, что не может воспротивиться. Какое в нем неразумие – предпочитать принуждение к исполнению долга добровольному его исполнению? – или же роптать и проклинать свою жизнь, если что встречается в ней неприятного, скорбного и вообще чего-либо тягостного? – или же ужасаться и переносить с горькими жалобами на свою долю. Все, чему подвержены как добрые, так равно и злые люди, – говорю о болезни, смерти, всем том нежелательном, что каждому встречается в жизни, что от всех равно требуется или законами общественной жизни, или непреложными законами природы, хотя бы оно для нас казалось противным или неприятным, – мы должны переносить великодушно: на это мы призваны и не можем избегнуть того, что находится не в нашей власти.

* * *⁶*Блаженный Августин, епископ Иппонийский (354 –430) учитель Церкви, знаменитый богослов и мыслитель. Память его по православному месяцеслову совершается 15 июня старого стиля. Об отношении блаженного Августина к теме взаимодействия воли Божией и воли человека, а также о его значении для этого произведения можно прочитать в предисловии к настоящей книге.⁷Блж. Августин. О граде Божием, IV. 18.⁸Блж. Августин. Толкования на псалом 73, (8).⁹*Тит Флавий Веспасиан (81) – полководец, до 79 года римский император. В 66 году сопровождал своего отца Веспасиана, которого император Нерон отправил в Палестину на подавление иудейского восстания. Когда в 69 году Веспасиан стал римским императором, Тит сам возглавил боевые действия. В 70 году взял штурмом Иерусалим. Приведенные слова Тита передает историк Евсевий (История церкви, III. 6.15).¹⁰*Святой Лупп (479) был епископом города Труа (север Франции). Подобную историю рассказывают и про свт. Льва Великого, папу Римского (461).¹¹Свт. Григорий Великий. Моралии на Книгу Иова, II. 43.¹²Блж. Августин. Толкования на псалом 31, (И. 25–26).¹³*Аниций Манлий Торкват Северин Боэций (480–524) – христианский философ и государственный деятель. По ложному обвинению в предательстве он был заключен в тюрьму и казнен. В ожидании казни написал свое известное сочинение «Утешение философией» («De consolatione philosophiae»), посвященное вопросу совмещения свободы воли с Промыслом Божиим.¹⁴Боэций. Утешение философией, IV. 6.¹⁵Блж. Августин. Энхиридион, 27 и 11.¹⁶*Имеется в виду Феофил Бернардин (Theophilus Bernardinus) – писатель, монах-иезуит.¹⁷*Навуходоносор II среди прочих завоеваний покорил Иудею. В 597 году до Р.Х. занял Иерусалим, после чего 10000 иудеев были переселены в Вавилон.¹⁸*Аттила (406–453) – вождь племени гуннов, в 441 году вторгшихся в Римскую империю. Получил прозвание «Бич Божий».¹⁹*Тотила (†552) – король остготов с 541 года. Войско Тотилы нанесло ряд поражений Византийской империи.²⁰*Тамерлан (Тимур; 1336–1405) – один из величайших мировых завоевателей. Создал государство со столицей в Самарканде. Разгромил Золотую Орду. Совершал завоевательные походы в Иран, Закавказье, Индию, Малую Азию и др.²¹Блж. Августин. Толкования на псалом 61, (21–22).²²Блж. Августин. Толкования на псалом 61, (22).²³*Мученик Иулиан Александрийский, его слуга Евн и воин Веса (Беза) пострадали при гонениях Деция в 250 году. Память их 27 февраля старого стиля.²⁴*Преподобный Антоний Великий (†356) – египетский подвижник и пустынник, основатель отшельнического монашества. Память прп. Антония совершается 17 января старого стиля. Первое житие прп. Антония составил его почитатель и младший современник святитель Афанасий Александрийский (†373).²⁵*Рогерий (†1266) – архиепископ Сплитский, западный хронист.²⁶*Преподобный авва Дорофей (VI в.) подвизался в Палестине. Память 5 июня старого стиля. Наставления аввы Дорофея собраны в знаменитый сборник «Душеполезных поучений».²⁷Авва Дорофей. Душеполезные поучения, VI.²⁸*Емилиана и Тарсилла, тетки святителя Григория Великого, причислены Римской Церковью к лику святых.²⁹Блж. Августин. Против Юлиана- пелагианина, III. 18.³⁰*Сальвиан – известный латинский христианский писатель, монах и проповедник V в. Автор многих произведений, в том числе трактата «Об управлении Божием, или Провидении» (в восьми книгах).³¹*Святитель Иоанн Златоуст (†407) – архиепископ Константинопольский, великий христианский учитель и проповедник. Недоброжелателями был оклеветан, низложен и отправлен в ссылку, где и умер. Последними его словами были: «Слава Богу за все!» Память свт. Иоанна празднуется 27 января (перенесение мощей) и 14 сентября (день кончины) старого стиля.³²*Беда Достопочтенный (†735) – церковный историк, известный в основном как автор «Церковной истории народа англов». Составил также хронологическое трактаты «De temporibus liber» и «De temporum ratione», кратко излагающие исторические события от сотворения мира до начала VIII в.³³*Михаил Глика (XII в.) – византийский писатель, историк. Главный его литературный труд – «Хронография».³⁴*Иоанн Зонара († сер. XII в.) – византийский хронист, известный толкователь церковных канонов.³⁵*Священномученик Киприан, епископ Карфагенский, принял мученическую кончину в 258 году. Память 31 августа старого стиля.³⁶Сщмч. Киприан Карфагенский. О молитве Господней, 10.³⁷*Преподобный Иоанн Кассиан Римлянин (ок. 360–435) – ученик великих египетских подвижников, основатель монашества в Галлии. Автор известных аскетических трудов «О постановлениях киновий палестинских и египетских» и «Собеседования с отцами, пребывавшими в скитской пустыне». Память 29 февраля старого стиля.

³⁸Прп. Иоанн Кассиан. Собеседования, III. 20.³⁹*Согласно греческим мифам, древние боги-титаны (здесь: «исполины») были сами побеждены и низвергнуты новыми олимпийскими богами.⁴⁰Блж. Августин. Энхиридион, 100.Часть вторая. Сообразование человеческой воли с БожественнойГлава I. О всецелом предании каждым своей жизни и своей воли в распоряжение воли БожественнойОдин знаменитый богослов в продолжение восьми лет прилежно и непрестанно молил Бога о том, чтобы Он явил ему человека, могущего указать прямой и неложный путь к достижению Небесного Царствия. Однажды, когда этот богослов был объят сильнейшим желанием найти такого человека и не мог ни о чем другом думать, как только увидеть учителя и наставника сокровенной истины, усугубил он горячие мольбы свои к Богу. Вдруг слышит невидимый небесный голос, говорящий ему: «Выйди за двери церковного придела и найдешь человека, которого ищешь!» – Послушный этому голосу богослов, немедленно идет и у церковных дверей находит нищего в рубище, у которого голени покрыты струпьями и текущим из них гноем. Подходит к нему мудрый богослов и приветствует словами: «Доброго и благополучного утра желаю тебе, старче!» Старец отвечает на это: «Никогда не имел я недоброго и неблагополучного утра». Мудрый вопрошатель, как бы исправляя свое приветствие, говорит: «Да пошлет тебе Бог все доброе!» Убогий отвечает: «Никогда не постигало меня ничто недоброе». Усомнился при этом мудрый вопрошатель, думая, хорошо ли он слышит, может быть, он глух? И, выражая свои благопожелания старцу и приветствия в иных выражениях, говорит ему: «Что с тобой, старик? Я желаю тебе всякого благополучия». Нищий отвечает: «Я никогда не был в неблагополучии». Богослов, думая, что нищий велеречив, большой говорун, и желая испытать его, говорит: «Хочу, чтобы все твои пожелания исполнились, чтобы все то, чего ты хочешь, Бог послал тебе». «Я, – отвечал нищий, – ничего такого, что ты мне желаешь, не ищу: все бывает согласно с моим желанием, если я не прилагаю особых планов для своей жизни, а живу себе по воле Божией». Опять мудрый вопрошатель, как бы уходя и прощаясь с убогим, говорит ему: «Бог да сохранит тебя, добрый человек, за то, что ты не увлекаешься благополучной жизнью: но прошу тебя, скажи мне, ты ли один между бедствующими на земле – блаженный? Итак, напрасно сказал Иов: Человек, рожденный женою, краткодневен и преисполнен многих бедствий и многих печалей (Йов. 14:1), как же ты один избавлен от всех злых времен и приключений? Не понимаю я до конца твоих убеждений и мыслей». На это убогий отвечает: «Все то, что я сказал тебе, господин мой, истинно говорил я тебе. Когда желал ты мне доброго и благополучного утра, на это отвечал я, что я никогда не бывал в несчастии, потому что жребием, дарованным мне от Бога, я доволен всегда: не искать счастья и мирских успехов составляет для меня величайшее благополучие. Фортуна, благополучие или злые приключения никому не вредят, исключая тех, которые или сильно их желают и гоняются за ними, или же убегают от них и страшатся причиняемого ими вреда: а я не пекусь о благополучии и не жажду его: молюсь же только Небесному Отцу, Который все направляет к лучшему в жизни каждого человека, как приятное, так и неприятное для него; ибо Он совершенно знает первое ли или последнее для каждого человека есть истинно-спасительно. Поэтому и говорю, что я никогда не бывал в неблагополучии, потому что все в моей жизни бывает по моему желанию: терплю ли голод, благодарю за то всевидящего Бога; мороз ли жжет меня, как огнем, или льет на меня ливень, или другие нападения обрушиваются на меня, – равным образом прославляю Бога за то. Если кто издевается надо мной, нападает или обижает, также благодарю Бога, ибо уверен, что это делается по воле Божией, а все, что Бог посылает нам, служит для нашего добра, для нашего совершенствования.Итак, все, что Бог посылает нам или попускает других сделать для нас приятное или противное, сладкое или горькое, равно вменяю, и все как от руки милосердного Отца охотно приемлю, и одного только того желаю, чего желает Бог и что Ему угодно попустить других сделать мне. Таким образом все для меня происходит и делается по Божиему и вместе с тем моему собственному желанию. Весьма достоин сожаления тот, кто считает так называемое мирское счастье за что-либо важное и существенное, и действительно тот несчастен, кто ищет в мирском каком-либо благе себе полного удовлетворения: истинное и незыблемое удовольствие и блаженство в настоящей жизни получает только тот, кто искренно и несомненно отдал себя в волю Божию и проводит здешнюю жизнь свою по воле Божией, ни в чем ей не противореча. Ибо воля Господня есть полнота совершенства и доброты, она никогда не изменяется, и вне ее нет другой воли, более лучшей, более праведнейшей, она произносит праведный суд о всех, а о ней никто не может изречь праведного приговора, обличающего ее в противоречии. Я прилагаю всевозможное усердие, всей моей мыслью стремлюсь к тому, чтобы всегда желать и хотеть того же, чего хочет Бог от разумного существа вообще и в частности от меня убогого. А потому я никогда не был неблагополучным, ибо всю мою собственную волю всецело отдал в руки Божии, так что сердечное мое хотение или нехотение есть то же самое, что и Божие обо мне хотение, или Его промышление обо мне, и я благодарю Бога во всяком положении моем за получаемую мной от Него милость, хотя бы она вообще казалась и горькою». «Разумно ли ты говоришь все это? – возразил ему вопрошающий. – Но, прошу тебя, скажи мне: если бы Бог изволил низринуть тебя во ад, те же ли самые мысли владели тобой, какие сейчас мне высказал?» Нищий духом вдруг воскликнул: «Меня ли Он низринет в преисподнюю? Да будет тебе известно, что у меня есть две дивно крепкие руки, ими бы я уцепился за Бога: одна рука – глубочайшее смирение через принесение самого себя в жертву Богу; другая – нелицемерная любовь к Богу, разливающаяся от сего глубочайшего центра на всех ближних наших через наши благотворные для них действия. Означенными обеими руками крепко ухватился бы я за Бога, и куда бы ни послал Он меня, повлек бы я и Его с собой вместе, и поистине мне было бы благоприятнее быть с Богом вне неба, чем без Бога в небе». Ответ этот крайне удивил мудрого вопрошателя, он внутренне сознавал, что открытая ему старцем дорога ведет каждого прямо к Богу без всякого заблуждения, и это действительно превосходнейший путь из всех путей, ведущих к Богу. Захотелось опять мудрому вопрошателю убедиться в высоком разуме, скрывающемся под грубой оболочкой старческого тела. «Откуда ты пришел сюда?» – спрашивает мудрый старца.

– «Я пришел от Бога».– «А где ты нашел Бога?»– «Там, где оставил я все созданные предметы».– «Где ж ты оставил Бога?»– «Оставил я Бога в чистых сердцах и доброй воле».После этого мудрый спрашивает старца: «Кто же ты, старче, и к какому сословию принадлежишь?» Нищий немедленно дал следующий ответ: «Кто бы я ни был, я доволен своим уделом и не променяю его на богатства всех царей. Царем может быть назван каждый человек, умеющий благоразумно и мудро управлять и владеть собою». «Царь ли ты, – спрашивает мудрый нищего, – и где твое царство?» «Там, – отвечает нищий, указывая перстом на небо, – царь есть тот, для кого царство написано в книге судеб особыми отличительными чертами». Желая положить конец вопросам, мудрый спрашивает нищего: «У кого ты, старче, научился тому, что мне изложил теперь в своих ответах, кто вложил тебе это в ум?» «Открою тебе поистине и это, господин! Я все дни провожу в молчании, в молитвах или добрых и благочестивых размышлениях, а более всего постоянно содержу в уме и памяти тщание о том, как бы мне крепче и теснее войти в единение с Богом через безграничную покорность Его святейшей воле. Такое посвящение себя всецело Богу может научить усердного человека многому истинному, доброму, святому, как в знании, так и в жизни».О многом хотел еще спросить мудрый у нищего духом, но, имея твердую надежду найти для этого другое благоприятное время, простился с ним: «Будь здоров, старче!» И ушел от него, внутренне размышляя: «Вот нашел я истинного учителя правого пути к Богу».Прекрасно об этом же выразился блаженный Августин: «Являются некнижные и предупреждают нас в Царствии Небесном; мы же со своей мудростью о нем не усердно печемся, а толкаемся бедственно здесь, в сей жизни, погрязая в сквернах плоти и крови»⁴¹. Об этом же самом противостоянии духовного смиренномудрия с мирской мудростью Иисус Христос говорит в Своей благодарственной молитве к Богу Отцу: славлю Тебя, Отче, Господи неба и земли, что Ты утаил сие от мудрых и разумных и открыл то младенцам (то есть чистым в сердце): ей, Отче! ибо таково было Твое благоволение (Мф. 11:25-26). Действительно, под худым рубищем часто скрывается высокая мудрость. И кто бы мог предполагать и поверить, что в столь простом, незнатном человеке заключается такое высокое познание о Божественном Существе. Кто бы мог поверить, что в бескнижной простоте можно найти такую высокую мысль, как представление убогого старца о двух руках несокрушимой силы – то есть о всецелом приношении себя Богу и всецелой своей любви к Нему, выражаемой исполнением Его заповедей: этими руками действительно попускает Бог связывать Себя человеку, от других же прикосновений к Себе Он устраняется.Глава II. Какая человеческая воля преимущественно достойна соединения с Божией волейПо вступлении на престол персидского царя Артаксеркса им было сделано распоряжение собрать со всех сторон царства лучших и знатнейших девиц в знаменитый город Сузу для нахождения их при дворе в царской свите. На подготовку к достойному царской особы представлению назначен был им годичный срок для украшений телесных и для усвоения добрых душевных свойств и поведения, подобающих лицам, удостаиваемым такой высокой чести (см.: Ест. 2:2-12). Если требуется столько времени для приобретения различных нарядов и усвоения качеств душевных, чтобы сделаться достойными пребывания при дворе царя земного, то с каким постоянством должны мы обращать ежеминутно свое внимание на собственную нашу волю – дикую, эгоистическую, лишенную истинного душевного благородства и добродетельной красоты? Преобразовать ее, отсекая от нее черты дикого безобразия, бессловесных животных инстинктов, самодовольства и эгоизма, и таким образом приготовить ее бьггь достойной величайшей чести служить вечному Царю Небесному и здесь, на земле. Жить непорочно по вере и любви евангельской, припадая пред Ним, нашим Спасителем, в искренней молитве с сознанием своего недостоинства и с твердым намерением исправить себя. Очищать совесть принятием Святых Таин Тела и Крови Христовых после твердого обещания не идти впредь по тернистому пути греха; и там, в загробной жизни, когда Он неожиданно, днем или ночью потребует нас на праведный суд Свой для решения последней вечной нашей участи.Желая обстоятельнее и подробнее объяснить упомянутое выше приготовление нашей воли для достойного единения с Божественной волей, укажем путь, открытый нам Словом Божиим, и те условия, которым обязана подчиниться человеческая воля для обновления в душе своей первого образа и подобия Божия, избегая при этом дерзости постигнуть вполне ограниченным нашим умом глубочайшие тайны беспредельного ума и Премудрости Божией. Законность и правда означенных условий (то есть заповедей или повелений Божиих) открывается не только из их Божественного начала, но объясняется и общей, врожденной, земной справедливостью. Так господин или хозяин, принимая к себе в дом нового служителя или служанку, вначале договаривается с ними, предлагая свои условия: «Я хочу, чтобы ты, живя в моем доме, не выдумывал бы нелепых басней, не произносил бы слов, оскорбительных для Бога, и для всего того, что признается Церковью святым и священным, не любил бы противоречить истине, не пьянствовал бы и не бездельничал, а напротив, старался бы быть верным, усердным, послушным и заботливым в исполнении порученных тебе дел или занятий». Каждый хозяин имеет право предлагать своей прислуге такие условия и требовать исполнения их под страхом удаления нерадивых из своего дома. Неужели же Всемогущий, Праведный и Премудрый Бог, вступая в завет единения с волей людей, не волен предлагать им Свои условия для такого единения?

Рассмотрим в следующих главах важнейшие из свойств человеческой воли, желательные и угодные Богу, сообразные с Его святейшей волей.1Первое требование от нас, или условие, со стороны нашего Господа и Владыки, чтобы воля наша была не виновна ни в чем греховном.Небесный Жених душ наших, превосходящий всякую земную чистоту, требует и от нас великой душевной чистоты, не имеющею пятна, скверны или порока, или чего-либо подобного (Еф. 5,27). Воля, желающая привиться к Нему, как розга к лозе виноградной, пусть отбросит от себя греховную нечистоту: пусть не только не служит сребролюбию, возненавидит блудные дела и всякую плотскую нечистоту, не распаляется гневом, но даже если и ощутит только побуждение к чему-либо подобному, пусть мужественно усмирит и умертвит его в себе, выбросив и воспоминание о нем; самое мышление да упражняет и занимает предметами серьезными, споспешествующими благосостоянию жизни здешней и загробной. Но наша речь не об этом, что и без нас всем хорошо известно. Есть иного вида падение, подкрадывающееся к нам незаметно или же мгновенно обхватывающее душу, – это зависть, или беспокойство, досада, производимая в душе нашей благополучием, счастьем или преимуществами, которыми пользуются другие, а не мы: да будет же воля наша вовсе непричастна этому пороку, свободна от него, не виновна в нем и не порабощена ему. Человек, стремящийся к подражанию Христу, должен хранить себя без всякого зазрения вне этого порока: видя других счастливыми, должен не завидовать им; своим несчастьем или неуспехами не озлобляться; в бедах не возмущаться и не роптать, потому что всякий, приближающийся к Богу, видя других в счастье и богатстве, не завидует им, но, обращаясь к Богу, говорит: «Господи! Тебе угодно было возвести такого-то на высокую степень почестей и богатства, меня же иметь в унижении и бедности. Я не противлюсь этому, о Боже мой, и не исследую тому причины, ибо знаю верно, что единственная причина этому – Твоя единая совершеннейшая воля: если бы Ты, Господи, не попустил сделаться мне убогим, униженным, то никто из людей, при всем их желании, не довел бы меня до нынешнего моего положения, что одному Тебе возможно сделать в короткое время и без лишних слов, признавая наилучшим для меня такое положение. То же самое допущение Твое я признаю, о Господи, и в иных, причиняемых мне другими огорчениях: один оговаривает меня, другой – злословит, третий поносит мою честь, тогда как я никого из них не оскорбил и не делал никому неприятностей. Но во всех случаях нахожу я достаточный, удовлетворительный ответ: Ты, Господи, попустил это, Ты повелел: пусть будут они Семеями, а я – Давидом (ср.: 2Сам. 16:5-13), если Тебе так угодно, о Боже мой!»Святой Антиохийский епископ и мученик Игнатий⁴² сказал о себе: «Я – пшеница Христова, буду смолот зубами зверей, чтоб сделаться чистым хлебом»⁴³. Так и нас Бог приготовляет сделаться при Трапезе Господней чистым хлебом Его: зачем мы сердимся на людей? Они мельничные камни, стирающие нас, как пшеницу, всыпанную в жернова. Для того чтобы нам очистить сердце свое, необходимо посеять и укоренить на доброй земле сердца доброе семя слова Божия, твердо содержа его во всякое время в уме и памяти и молитвенно вознося мысли свои к Богу, повторяя: «Благословен Бог во веки веков! Господи, что повелишь мне делать? Да будет во всем воля Твоя!» Это – первое обучение и приготовление для охранения своей воли в чистоте от пороков вообще, а более всего от вражды и зависти.2Второе требуемое Богом свойство человеческой воли состоит в том, чтобы она все посылаемое нам от Бога, доброе или недоброе, сладкое или горькое, принимала бы как Божие благоволение или же как наказание от Него с благодарностью, без ропота, – словом, воля наша должна быть сильна верой, что все случающееся с нами бывает по воле Божией, выносливой в трудах и зло-страданиях, то есть все охотно переносящей с терпением и незлобием.Если бы мы были твердо уверены, что все бывает по воле Божией, то и меньше страдали бы. Станем же, возлюбленные, во всех своих невзгодах и злостраданиях прибегать к Богу с молитвой от всего сердца, искренно исповедуя пред Ним свои погрешности и прося у Него помощи, терпеливо перенося постигшее нас горе, говоря: «Господи! Все то, чем я страдаю или что произошло для меня скорбного от человека этого, все это случилось со мной по Твоей святой воле; в этом уверен я так же, как в том, что я живу ныне: укрепи, Господи, мои силы мужественно нести возложенное на меня бремя по святой воле Твоей!»Сомнение в существовании Промысла Божия и непонимание истинной причины наших несчастий повергает нас в отчаяние или по крайней мере производит в душе скорбь, в большей или меньшей степени, и безнадежность на свое спасение. О, как мы слабы и нетверды в обнаружении своей веры в Промысл Божий не только о каждом из нас, как существе свободно-разумном, но и тончайшем волоске, который не падает с головы нашей без воли Божией! В этом удостоверяет нас неложный свидетель, Сам Христос, Спаситель наш и Господь, говоря: Не две ли малые птицы продаются за ассарий⁴⁴? И ни одна из них не упадет на землю без воли Отца вашего (Небесного); и опять, усугубляя это выражение, говорит: Не пять ли малых птиц продаются за два ассария? и ни одна из них не забыта у Бога. А у вас и волосы на голове все сочтены. Итак не бойтесь: вы дороже многих малых птиц (Мф. 10:29; ср.: Лк. 12:6-7). О, каково милосердие Его! С птицей на землю падает Сам Бог, ибо воистину воля Божия есть Сам Бог, действующий беспрестанно во всяком создании Своем: с рыбой Он плавает; с птицей – летает; со змеей – ползает; с другими животными Он ходит: не оставляет Бог ни одного создания Своего без Своего Промысла о каждом. Если и тысячи птиц попадутся в сети, ни одна из них, и самая малая, не будет уловлена без воли Божией; ни одна из них не падет на землю без воли Отца Небесного. Тот же самый Промысл Божий, который заботится о наименьшей птице, как и об орле, заботится еще более о венце Своего творения на земле, о человеке. Если же ни одна из птиц не падет без воли Божией в приготовленную для лова ее сеть, как же ты, о человек, ты, созданный по образу Божию, предназначенный быть наследником горнего царствия, но испытываемый в твоей верности и постоянстве разными противными тебе скорбями, убытками, оскорблениями, падаешь духом, печалишься и думаешь, что все скорбное для тебя, постигшее тебя, произошло без воли Божией, по разным враждебным против тебя причинам?

Для яснейшего понятия и уразумения нашего, что Промысл Божий простирается не на одних только одушевленных тварей, но так же и на вещественный состав мира, на самые вещи и их отправления, Спаситель присовокупил: У вас (то есть у каждого из нас) же и волосы на голове все сочтены (то есть все, что нам принадлежит) (Мф. 10:30). Когда же и кто из людей мог безошибочно сосчитать и исследовать число своих волос? А у Бога все они сочтены, как у одного человека, так равно и у всех людей, и без Его святой воли ни один из них не упадет на землю (то есть не погибнет). А как часто, когда что-нибудь случается с нами противное нашим желаниям, выходим из себя, теряем всякое терпение, иных людей порицаем недобрыми делами, сегодня на одного, а завтра на другого возлагаем причину своей печали, своего несчастья, и подобно тому как бурное море во время волнения выбрасывает из недр своих пену и всякую нечистоту и мерзость, сердце наше изрыгает из себя мерзкие и хульные слова маловерия, нетерпеливости относительно постигших нас неприятностей или злостраданий, в которых видим мы не кару на себя, ниспосланную по воле Божией, а безрассудно приписываем их или злости и ненависти людской к нам, или другим, воображаемым нами, причинам.Когда Спаситель наш, по воскресении Своем, явился… ученикам… при море Тивериадском, море волновалось и никто из учеников Господа не узнавал Его, один только святой Иоанн узнал и сказал прочим: это Господь (Ін. 21:1,7). И между нами находятся братья и сестры, весьма слабые духом и нетерпеливые в скорбях, которые, когда возмущается житейское наше море волнами различных бедствий, не познают Кормчего, невидимо управляющего кораблем по течению нашей жизни, не познают Бога Всемогущего, ведущего различными путями каждого из нас ко спасению; но в ослеплении своем они обвиняют тех людей, которых считают своими врагами, негодуют на них, говоря: он – злобный хитрец, льстец, лукавый, устроил мне это зло; им – зверем лютейшим – нанесена мне беда. Совершенно иначе думает человек, смиренный мыслью и чистый сердцем: он укрепляет волю свою к мужественному перенесению всех приключающихся бедствий и злоключений тем, что видит в них перст Божий, указывающий ему путь к исправлению своих проступков: он смиренно взывает к Богу: «Боже милостивый! это – Ты, ищущий моего спасения, праведно Ты наказываешь меня, это – Ты, Господи! Буди благословен Ты и сотвори со мной все, что Тебе благоугодно!»3Третье свойство богоугодной воли человеческой есть ее доброжелательность к ближним при своем личном довольстве малым и сердечное, постоянное стремление ее к Богу – источнику всего доброго, – такое свойство человеческой воли выражается в одном слове: доброхотность. Человек с такой благоразумной твердой волей достоин всякого уважения: он во всех потребностях своих, сообразно гражданскому и семейному своему положению, весьма умерен, избегает роскоши в пище, и одежде и в различных внешних украшениях, доволен тем, что Бог ему посылает, и благодарит Бога молитвенно в самом себе: «О Господи мой, всем, что только Ты даешь мне по своей благости, я доволен; оно достаточно для скромной моей жизни, хотя для любостяжания кажется малым: благодарю Тебя, Господи, и за малое, и этого я недостоин, я считаю себя недостойным даже того воздуха, которым дышу». Он не завидует ни в чем своим ближним, более его удачливым, и всем желает успеха во всяком добром начинании и деле.Такой доброхотный и скромный муж любезен Богу; никто и никогда не услышит из уст его слов ропота или неприязни не только против Бога, но и против людей; он не скажет: «Я едва добываю тяжким трудом себе и семье моей кусок хлеба черствого, тогда как другие изобилуют во всем и роскошествуют, не понеся и малейшей части тех работ, которые несу я; они, мало сеявшие, собирают обильную жатву».Большая часть наших недовольств и роптаний происходит от ограниченности нашего взгляда на Промысл Божий и непостижимые пути, которыми ведет Бог как все человечество, так и каждого из нас к достижению наилучших для нас целей в жизни настоящей, временной, а еще более к достижению блаженства, которого око не видело, ухо не слышало и не приходило на сердце человеку, то блаженство, которое приготовил Бог любящим Его (1Кор. 2:9). Сердце наше, по нечистоте греховной, склонно более к временным благам, чем к вечному блаженству, а потому и ум наш более вращается в познании изменяемого и временного, чем неизменного, вечного, и, не постигая последнего, впадает в неверие в бытие Божие и высочайшее мироправление Его.Единственным истинным средством для достижения нашего благополучия в этой жизни и в будущей должно стать постоянное обращение своего внимания внутрь самих себя, на собственную совесть, на свои мысли, слова и дела, чтобы взвесить их беспристрастно: это откроет нам наши заблуждения в жизни и укажет единственный путь ко спасению. Путь этот – всецелое предание всего существа нашего, всего себя со всеми обстоятельствами нашей жизни, в волю Божию. Образом такого обращения нашего к Богу да послужит нам растение подсолнечник (илиотропион), пусть он будет всегда пред очами нашими. О нем, как о некотором чуде, писал Плиний⁴⁵: «Мы многократно говорили, что растение подсолнечник представляет своего рода чудо в природе: оно постоянно обращено головой своей к солнцу и вместе с ним обращается от востока до запада даже во дни облачные, до того сильно любит оно солнце; ночью же ради исключительной любви к одному солнцу совокупляет оно свои цветочные лепестки воедино и закрывает их»⁴⁶. Христианин-читатель, заметь это раз навсегда, что подсолнечник и в мрачные дни совершает круговое течение, следуя за солнцем от неизменной любви естественного влечения к нему! Таким солнцем, освещающим наш житейский путь, является воля Божия; она не всегда безоблачно освещает нам дорогу жизни; часто ясные дни перемежаются мрачными для нас: дожди, ветры, бури начинаются, и никто из христиан не освобождается от воздействия неприятных атмосферных явлений. Да будет так же сильна любовь наша к нашему Солнцу, воле Божией, чтобы мы неразлучно с ней могли и в дни невзгод и скорби, как подсолнечники в дни мрачные, продолжать безошибочно плавать по житейскому морю, по указаниям барометра и компаса воли Божией, ведущей нас в безопасную пристань вечности. И впрямь, никогда не достигнем мы совершенного покоя и благополучия; все здесь будет казаться неблагоприятствующим, никогда не будем довольны тем, что нам послано свыше. Нам покажется, что мы всего лишены, хотя бы имели большое изобилие во всем; всегда будем в страхе, в унынии, смущены, малодушны, полны каждый час забот и разных беспокойств, печали и напрасных вздохов, пока не обратимся искренно к Богу и не предадим самих себя и друг друга совершенно в волю Божию, как гелиотроп стремится к солнцу. Станем прилежно рассматривать видимые в происшествиях знаки воли Божией и сообразовывать с ними свою волю. Пусть воля Божия будет для нас путеводной звездой в жизни, и это одно запечатлеем и удержим навсегда в сердце своем, говоря: «Так угодно Богу, да будет и мне это же угодно; жизнь и смерть, богатство и бедность зависят единственно от воли Божественной, как угодно Господу; так было, и стало, и есть, и будет во всем. Буди имя Господне благословенно! (Йов. 1:21)». Теперь наше солнце покрывается облаками, но оно, скоро или не скоро, осветит своими лучами мрак различных скорбей. Рассмотри историю древних и новых веков, там ты часто встретишь события мрачные после предшествовавших им светлых событий, а еще более найдешь светлых и торжественных, заменивших собой мрачные.

Таким образом приуготовим себя познавать волю Божию из тщательного рассмотрения совершившихся уже событий, успех или неуспешность которых укажут нам на Божие как благоволение, так и неблаговоление Его к правым, так и лукавым участникам в этих событиях по мере правды или лукавства их. Через это уразумеем практически доказанную истину, что каждый человек ни в каком деле не должен поступать против воли Божией, хотя бы поступок, согласный с ней, был бы и неугоден его своеволию. – Некто ученый еврей-книжник из народа, окружавшего Иисуса Христа, подойдя к Спасителю, сказал Ему: Учитель, я пойду за Тобою, куда бы Ты ни пошел (Мф. 8:19). Так и мы, словом и делом, по всякому мановению воли Божией последуем за Ним скоро и охотно, куда бы Он ни пошел.4Богоугодная воля всегда бывает долготерпелива и постоянна. Все наши полезные труды и начинания портим мы и губим по недостатку в нас постоянства и долготерпения. Народ израильский в пустыне, потеряв терпение и не дождавшись возвращения Моисея с горы Синайской, обратился к идолам, сотворил себе из золота тельца, почтил его за бога и поклонился ему (ср.: Вих. 38:1-8): вот к чему приведен был нетерпеливый народ через свое непостоянство. Два пешехода на пути в Эммаус (апостолы Клеопа и Лука) вели печальный разговор о страдании и смерти Христа Иисуса в Иерусалиме, и когда Сам Он незаметно приблизился к ним, то они не узнали Господа. Он спросил их: о чем это вы, идя, рассуждаете, и отчего вы печальны? В ответ на это Клеопа сказал: Неужели Ты только один из пришедших в Иерусалим не знаешь о происшедшем в нем в эти дни?… О том, что было с Иисусом Назарянином, Который был пророк, сильный в деле и слове пред Богом и всем народом; как предали Его первосвященники и начальники наши для осуждения на смерть и распяли Его. А мы надеялись было, что Он есть Тот, Который должен избавить Израиля; но со всем тем, вот уже третий день ныне, как это произошло, – заключил он печально (Лк. 24:17-21). О, блаженные мужи! И в ваши добрые сердца закрались нетерпеливость и сомнение? Неужели этот третий день, предсказанный Сыном Человеческим как день Его победы над смертью, уже окончился; так все ваше долготерпение же как и закончилось? О, нетерпеливые! Если бы этот третий день уже прошел, если б настал четвертый или пятый день по смерти Его, то позволительно было бы вам отчаиваться в надежде увидеть Его воскресшим из мертвых? Но этот третий день склоняется только к вечеру, вы не прожили еще его, зачем же вам преждевременно быть маловерами и сомневаться в истинности предсказанного Им Своего воскресения? Мы, братия, в желаниях наших слишком нетерпеливы, и если в их достижении нам случается какое-либо промедление, что не видим скорого исполнения желаемого, то тотчас же всю нашу надежду погружаем в море отчаяния и нетерпеливости. Но не так бывает у Бога: Щедр и милостив Господь, долготерпелив и многомилостив (Пс. 102:8); Бог не желает погубить душу, и помышляет, как бы не отвергнуть от Себя и отверженного (2Сам. 14:14). Он не благоволит и не желает никого удалить от Себя, ибо не скор Бог до наказания и дает нам продолжительное время для нашего исправления, пока в удовлетворение Своему правосудию (как бы вынужденный необходимостью) не произнесет над нераскаянными окончательного приговора Своего: идите от Меня, проклятые, в огонь вечный, уготованный диаволу и ангелам его (Мф. 25:41).Мы, братия, во всем маловеры, не имеем твердой, постоянной надежды: если чего попросим два или три раза и не получаем просимого, тотчас же ослабеваем в надежде получения и становимся подобными тем нищим, которые, один раз или два проговорив под окном: «Подайте Христа ради милостыню» и не будучи услышаны хозяином или домашними, удаляются, говоря: «Никого нет дома». Стучите, нерадивые, стучите: стучащему дверь отворят (Мф. 7:8). Как часто случается всем нам находиться в несносном испытании нашего долготерпения! Многие целые годы ждут какой-нибудь милости, и все напрасно, не получают просимого; ибо желательное наследство приобретается терпением. Работающий не тяготится работою, ибо знает, что рабочая пора быстро проходит; а мы, нетерпеливые, полагаем пределы Божию благоволению, считаем часы, и если десница Господня не подает нам скорой помощи и отрады в наших нравственных или телесных страданиях, то мы, как дети, поднимаем плачевные вопли: «Когда же Ты, Господи, поможешь нам, зачем медлишь обрадовать нас Своей помощью? До каких пор не внемлешь, о Боже, молитве моей? Вот столько уже лет прошу Тебя, а Ты не слышишь? Если и в текущем году не устроишь, Господи, моего благополучия и не пособишь мне по моей многократной молитве, то стану считать себя отверженным Тобой и прекращу мои молитвы». В этом отношении мы не отличаемся от жителей Вегилуи, которые во время осады Олоферном их города говорили всем начальникам и старейшинам его: «Да рассудит нас с вами Бог, вы сделали нам великую неправду: призываем пред вами во свидетели небо и землю, и Бога нашего, и Господа отцов наших, Который теперь наказывает нас за грехи наши и за грехи отцов наших, неправда ваша в том, что вы не предложили мира ассирианам сначала; теперь жены наши и дети в изнеможении погибают от жажды, ибо неприятель отнял у нас воду, сдайте теперь же город Олоферну на разграбление; лучше нам разом погибнуть от меча неприятелей, чем долго томиться и все же погибнуть от жажды (ср.: Юдит. 7:24-28)». О, нетерпеливые и слабодушные граждане! Отчаяние, охватившее вас, заставляет вас предать свой родной город на разграбление; уличает вас в малодушии добрый священник ваш Озия, умоляя со слезами: Не унывайте, братья! потерпим еще пять дней в молитве и ожидании себе милости Божией; Он оставит гнев Свой против нас и победой над неприятелем прославит имя Свое святое; если же дни те пройдут, и помощь к нам не придет, – я сделаю по вашим словам (там же: Юдит. 7:30-31). О, возлюбленный Озия, прекрасный пастырь и наставник народа! Сколь невысокого мнения ты о людях вообще: вы назначаете определенное время Богу для оказания вам помощи? Потому-то погибло у вас и совершенно предано забвению долготерпение. Не перенесла такого малодушия своих граждан мужественная Иудифь. Она, узнав о решении своих сограждан, созывает к себе старейшин города, и в том числе самого Озию, и говорит им: «Что это за предложение, сделанное Озией и принятое вами? Вы намерены сдать город ассирианам, если в течение пяти дней не получите помощи от Бога? Кто вы такие, что смеете искушать Господа? Принятое вами положение не таково, чтобы оно могло призвать милость Божию к вам; напротив, оно возбудит в Нем негодование и гнев Его против нас: вы по своей воле назначаете Господу срок и дни для оказания Им вам Своей милости». На разумную и мужественную речь Иудифи старейшины отвечали ей полным согласием на задуманный ею план спасения родного города и совершенным повиновением ее распоряжениям, в чем и не были ею обмануты (ср.: Иудифь гл. 8 и проч.). Пример Иудифи показывает, что только долготерпеливая воля человеческая так крепко соединяет человека с Богом, что чем более скапливается над ним невзгод и печали, тем более утверждается его надежда на помощь Божию; при этом он всегда взывает к Богу: «По святой воле Твоей, по множеству благости и милосердия Твоего поступай со мной, Господи! Если десять лет, двадцать, тридцать и более стану повторять Тебе мою просьбу, то не прекращу оной и не назначу Тебе никакого срока для удовлетворения оной; если бы даже несомненно было мне известно, что прошение мое не будет услышано, и тогда уверенность моя в Твоей благости, вера моя в Тебя, Господи Боже мой, учит и утверждает меня в том, что я не буду отпущен Тобой без ничего: если не дашь просимого мной у Тебя, то наградишь меня лучшим, нежели просимое». В этом удостоверяет нас пророк Аввакум, говоря: ..хотя бы и замедлило совершиться (назначенное нам), жди его, ибо непременно сбудется, не отменится (Авв. 2:3).

5Пятое свойство совершенства человеческой воли, любящей Бога, это горячая деятельность ее в исполнении воли Божественной. Деятельность эта выражается в том, что человек, истинно любящий Бога, не только желает или не желает того, чего Бог желает или не желает, но именно ради воли Божией, первое (желание Божие) приводит с пламенеющей ревностью в исполнение, а второе (нежелание Божие) тщательно отвергает. И если бы кто спросил, почему он желает первого и исполняет его самим делом, а второго не хочет и отвращается от него, он в своем ответе не указал бы другой тому причины, кроме той, что первое угодно Богу, а другое неугодно Ему. Бог же есть высочайшая Любовь, Любовь деятельная, и действующий по ее законам пребывает в Боге (и Его Любви) и Бог пребывает в нем (см.: 1Ін. 4:16). Эту же мысль некто выразил так: «Люблю, потому что люблю, и люблю для того, чтобы любить, ибо любовь всегда любима». По учению блаженного Августина, нам должно превратить самих себя в одну любовь, с тем чтобы, как Бог пожелал привести в бытие вселенную ради Самого Себя, подобно этому и мы, Его творение, в благодарность к Нему обратили самих себя в любовь к Нему, единственно ради Бога и Его святой воли. Не разнится с этим и учение философа Эпиктета⁴⁷: «Что значит выражение “предать себя Богу?” Это значит: чего хочет Бог, того же самого желает и преданное Ему существо; чего Он не желает, не желает того и Ему преданный». Но этого единства воли человеческой с волей Божией не могло бы произойти, если бы вселенной не управлял Промысл Божий; и преданность наша Богу была бы неистинна, если бы мы не признавали, что все случающееся с нами в жизни происходит по воле Божией или по Его допущению.В ветхозаветной Церкви до преобразования оной через Богочеловека Иисуса Христа в новозаветную Богу было угодно повелеть Моисею и Аарону все священные принадлежности алтаря и украшения их покрывать при переносе скинии в походе евреев по Аравийской пустыне багряным покрывалом и поручать их для несения левитам. Повеление это выражено подробно в главе 4-й Книги Чисел (Чис. 4:5-20) приблизительно в таких словах: Аарон и сыны его, войдя в скинию, первую снимут завесу, осеняющую ее, и покроют ею ковчег откровения (Ковчег Завета, или Святое Святых), и обовьют его покрывалом из кож синего цвета, а сверх накинут покров из голубой шерсти и укрепят ковчег на шестах носильных (см.: 5–6). Следуют затем наставления об укупорке стола предложения хлебов и, наконец, золотого жертвенника с его принадлежностями: И очистят жертвенник от пепла и накроют его одеждою пурпуровою; и положат на него все сосуды его, которые употребляются для служения… и вложат их в одежду пурпуровую, и покроют их покрывалом из кож синих, и возложат на носилки (там же: 4, 13–14). Все это законоположение было установлено, как полагают, по той причине, чтобы прочие из народа по одному любопытству не искали случая увидеть самые священные предметы прежде их покрытия под той угрозой, что человек непосвященный, их увидевший, тем более коснувшийся священной вещи, должен умереть. Таким образом, носящие священные принадлежности скинии ни одной из них не видели, а только чувствовали на плечах своих их тяжесть, потому что все было сокрыто багряным покровом от очей носящих. Подобно этому каждый, кто только совершенно предал себя в волю Божию, охотно избегает исследования недоведомых причин Провидения и Премудрости Божией; он не будет спрашивать, зачем Бог допустил то, повелел другое, запретил третье. Тягость такого ограничения нашего любопытства должен каждый из нас нести охотно; довольно для нас быть уверенными, что носимое нами бремя, обвитое синим, голубым или багряным покрывалом, то есть сокровенное в пучине непостижимой воли Божией для нас спасительно.6Наконец, человеческая воля, чтобы быть ей благоприятной Богу, должна быть доброплодоносной, или доброплодной. Доброплодной называем такую волю, которая по подобию плодоносной земли производит из своего сердца (внутреннего человека) многоразличные высокие помыслы и пожелания и посвящает их усердно, как первородные плоды, славе Божией. Здесь является глубокое благоразумие; ум, тяготеющий к Небу; здесь воздыхания, полные любви, и стоны сердечные, возносящиеся ropé: «О вселюбезный Боже, как я желаю не только страдать, но и умереть за Тебя, хотя бы то было самой тяжкой и поносной смертью!» Такими небесными возбуждениями разума Бог и человек столь тесно соединяются во всяком добром деле, что от этих внутренних благоприятных соотношений между Богом и человеком является невидимое, но ощутимое общение человека с Богом и самый искренний союз с Ним, – до того искренний, что невидимо человеку сообщается свыше великая Божия милость относиться к Богу во всяком событии так, как добрый сын относится к своему отцу, говоря: да, Отче! ибо таково было Твое благоволение (Мф. 11:26). «Так, Отче, если мы все доброе получили и получаем от руки Твоей, то неужели ничего злого не перенесем на себе?» Так истинный христианин все, что ни случается с ним доброго и недоброго, все принимает охотно, как посланное ему от Бога. Эта истина была известна еще древним мудрым мужам; один из них, Эпиктет, так учит: «Никогда не смей говорить: я потерял то или другое что-либо; но говори: я то или что-нибудь другое (которого ты лишился) отдал Богу. Умерло ли у тебя дитя? Оно отдано Богу. Отнято ли кем имение? И оно не отдано ли? Но скажешь: злодей отнял его у меня? Зачем спрашиваешь: кто взял? Кто дал, тот и взял; но как скоро оно взято, ты заботься о нем столько же, как бы заботился о чужом имении или как путешественник заботится о том доме, где он имел отдых или ночевал»⁴⁸.

Так должен думать всякий, желающий искренно предать себя Богу; обо всем им потерянном из имевшегося у него он рассуждает так: «Бог дал мне, Бог и взял», то есть он при этом обращает взор свой не к похитителю – человеку, но попустившему это Богу, возвращающему Свое, наперед Им же данное. Поэтому истинно преданный Богу во всяком событии с ним повторяет слова Христовы: ей, Отче, совершилось это потому, что таково было Твое благоволение (Мф. 11:26). При этом, любезный читатель, вникни обстоятельно в смысл и значение этого премудрого и таинственного Божественного изречения. Отец Небесный в древности сказал Сыну Своему через пророка Исаию: Я… поставлю Тебя в завет для народа (израильского), во свет для язычников (Іс. 42:6). Как бы так говорил: «Для Меня недостаточно, чтобы Ты привел ко Мне остаток верных Мне израильтян; Я хочу, чтобы Ты и не знающих обо Мне язычников просветил и обратил ко Мне». Это изречение Отца Небесного предшествовало Рождеству Христову от Пречистой Девы Марии за восемьсот лет и было принято Сыном, имеющим по Божественному Существу одно желание с Отцом. Принято охотно, с готовностью смиренной человеческой Своей воли для исполнения потом, как повествует о сем евангелист Матфей: В то время, продолжая речь, Иисус сказал: славлю Тебя, Отче, Господи неба и земли…( (Мф. 11:25). Кому отвечал, когда не было ни от кого предложено Ему вопроса? Отвечал Он Отцу Небесному в духе Своего всегдашнего единения с Ним. После того как на самом деле исполнил волю Своего Отца, благовестив народу и в особенности Своим ученикам тайну искупления рода человеческого через Свою евангельскую проповедь, с какой радостью и в каком восторге прославляет Он при этом святейшую волю Отца Небесного, говоря: Славлю Тебя, Отче, Господи неба и земли, что Ты утаил сие от мудрых и разумных и открыл то младенцам (то есть ученикам Своим, подобным младенцам по духовной простоте и сердечной их чистоте); ей, Отче! ибо таково было Твое благоволение (Мф. 11:26). Все исполню, Отче, что ни повелишь Мне.Подобно тому как Отец Небесный за столько лет до рождения Сына во плоти говорил с Ним через пророка Исаию, так точно говорит Он с каждым из нас прежде веков: ибо Он всех нас распределил по времени и пространству, заранее с совершенной точностью зная о каждом из нас, когда и где кто именно должен родиться, когда умрет, и для каждого приготовил верную помощь для спасения его и блаженства, сообразуя эту помощь с характером и духовнонравственными свойствами каждой личности; ибо Бог предвидит всю жизнь каждого из нас во всей ее совокупности настоящего, прошедшего и будущего времени, в полном ее движении, со всеми ее обстоятельствами в каждое время, как если бы жизнь каждого совершалась на Его Божией длани, пред Его глазами. И Он содействует ко спасению каждого невидимо, но разумно, или, точнее сказать, – премудро, распоряжаясь многоразличными средствами или событиями, отрадными для нас или же горькими, приятными или неугодными. А потому должны мы твердо верить в управление Божие вселенной, и в особенности в Промысл Божий о человеке и быть внимательными к себе, благодарим ли мы Бога каждый раз за все то, что Он посылает нам в течение нашей жизни: радостное ли для нас или горестное, но всегда приводящее нас ко спасению. А потому должны мы разумно сообразовать наши желания с волей Божией, выражающейся в знаменательных событиях с нами. Предавая себя в волю Божию за глас Божий, отзывающийся в сердце, и при каждом изъявлении нам Божиего благоволения или несоизволения нашим намерениям или начинаниям, должны смиренно и с покорным духом благодарить Бога, повторяя слова нашего Спасителя и Искупителя: «Славлю Тебя, Отче, за все посланное мне Тобой для поддержания моей жизни, для исправления моих заблуждений и для спасения души моей; ей, Отче! Верю я: таково было Твое благоволение обо мне».Глава III. О том, как воля человеческая должна сообразоваться с волей Божественной при различных жизненных обстоятельствахМы сказали уже, какое приготовление полезно и успешно для взаимодействия, для слияния воедино человеческой воли с Божественной; теперь же надлежит показать на примерах, как на самом деле та и другая воли могут быть совместимы.1Весьма определенно и справедливо выразился Фома Аквинский⁴⁹ о так называемых добрых делах, что они тогда только приятны и любезны Богу, когда совершаются во всем согласно с волей Божией: если я раздам все имение мое и отдам тело мое на сожжение, а любви не имею, нет мне в том никакой пользы (1Кор. 13:3) и все эти дела мои не будут принадлежать к добродетельным делам. Пимен, муж святой, всегда давал такое наставление: «Никогда не поступай по своей воле, если она противоречит воле Божественной; но да будет воля твоя всегда согласна с волей Божией. И если желание твое действительно не противоречит воле Божией, то Бог откроет тебе это или через евангельское наставление, или возбудит в сердце твоем мысль обождать с приведением в дело задуманного тобой желания и предоставить его совершенно в волю Божию, говоря: если Богу угодно мое желание, – оно совершится; а если неугодно, – не исполнится оно: как хочет Бог, так – и я».

Достойно прославлена в Священном Писании Руфь-моавитянка, когда свекровь ее, иудеянка Ноеминь, жена Елимелеха, осталась вдовой, потеряв в земле Моавитской мужа и обоих сыновей своих, там же умерших, возвращалась на свою родину в Вифлеем и, благословив своих невесток Орфу и Руфь, советовала обеим остаться в своей земле у своих родителей. Орфа осталась у родителей, а Руфь никак не соглашалась оставить свою свекровь Ноеминь, неимущую и беспомощную вдову. Руфь сказала Ноемини: не принуждай меня, мать, оставлять тебя одну; куда ты пойдешь, туда и я пойду, и где ты жить будешь, там и я буду жить; народ твой будет моим народом, и твой Бог – моим Богом, и где ты умрешь, там и я умру и там же погребена буду; пусть все это да сделает мне Господь и этим окажет мне великую Свою милость: смерть одна разлучит меня с тобою (Рут. 1:16-17). Подобно Руфи желает говорить Богу и человек, горячо любящий Его всем сердцем и всей душой своей, и не может говорить иначе. Пророк Илия пред тем, как Господу было угодно чудным образом вознести его на небо, сказал Елисею на пути из Галгала: останься здесь, ибо Господь посылает меня в Вефиль. Елисей отвечал на это: жив Господь и жива душа твоя! не оставлю тебя (2Царів. 2:2). И этот ответ повторил он три раза своему господину, неразлучный с ним спутник, желающий пребывать с ним всегда. Вот еще пример согласия, или единения воли человеческой с Божественной волей. Когда Иорам, царь Израильский, желая наказать отложившегося от него царя Моавитского, приглашал к себе на помощь Иосафата, царя Иудейского, и послал к нему спросить: пойдешь ли со мной на войну против Моава? – Иосафат отвечал: пойду; как ты, так и я, как твой народ, так и мой народ; как твои кони, так и мои кони (2Царів. 3:7). Так и мы, братия, всеми силами души нашей соединимся с Богом в каждом нашем деле, как Руфь с Ноеминью, Илия с Елисеем, Иорам с Иосафатом; скажем Ему с несомненной верой, неизменной любовью и твердой на Него надеждой: «Воля Твоя, о Боже мой, моя воля, сердце Твое – мое сердце, я весь нахожусь, о Боже, под Твоим милостивым и праведным благоволением, исповедую Твою милость и правосудие надо мною!»Такое единение своей воли с Божественной волей да храним во всех своих делах и поступках: по службе, над подчиненными нам, во всех своих трудах и занятиях, в потерях, в болезнях и в час самой смерти своей, имея твердую надежду на искупительную жертву Христову за грехи наши; да видим, братья христиане, великую Божию милость к нам и уготованное Им для нас вечное блаженство. Предадим себя совершенно в волю Божию, не имея на устах ничего, кроме слов: «Да будет воля Твоя обо мне, милосердный и праведный Боже – Искупитель мой!»Как все добродетели и благодеяния Христовы яснейшим и величественнейшим образом обнаружились в страданиях Его, то же сказать должно и о качестве последней смиренно-усердной молитвы Его. Иисус Христос совершил в Иерусалимской горнице с учениками Своими заключительную ветхозаветную Пасху и установил величайшее Таинство, преподав Своим ученикам в снедь Пречистое Свое Тело и Честную Свою Кровь под видом хлеба и вина для теснейшего с Ним единения и получения блаженной жизни вечной, а также для всегдашнего памятования о Нем в настоящей жизни. Затем пошел по обыкновению на гору Елеонскую с учениками и, придя на место, сказал им: молитесь, чтобы не впасть в искушение. Сам отошел от них на вержение камня, и, преклонив колени, молился, говоря: Отче! о, если бы Ты благоволил пронести чашу сию (всю полноту страданий и искупительной смерти) мимо Меня! впрочем не Моя воля, но Твоя да будет. Явился же Ему Ангел с небес и укреплял Его. И, находясь в борении (подвиге), прилежнее молился, и был пот Его, как капли крови, падающие на землю (Лк. 22:39-44). Нет лучшей, нет поистине кратчайшей, нет совершеннейшей, Богу благоприятнейшей и человеку полезнейшей, кроме этой единственной молитвы: не моя воля, но Твоя да будет; не как я хочу, но как – Ты; буди воля Господня! И тогда, если бы и вселенная разрушилась. Некоторая набожная женщина⁵⁰ имела обыкновение повторять трижды в день по триста шестьдесят раз молитву: «О, мой возлюбленный Иисусе, да будет воля Твоя!» Святой Кассиан предлагает вопрос: что значит прошение в молитве Господней: «да будет воля Твоя, яко на небеси и на земли»? – и решает этот вопрос так: прошение это означает не иное что, как то, чтобы люди были подобны Ангелам⁵¹; и как воля Божия последними исполняется беспрекословно на небе, таким же образом и на земле живущие да выполняют не свою личную волю, но Божию. Означенное выше прошение молитвы Господней никто не может произносить от чистого, искреннего сердца пред Богом, кроме того только, кто сердцем верует и устами исповедует, что Бог Единый устраивает все в мире бываемое, как доставляющее нам благополучие, так и поражающее нас многоразличными бедами, и что Он промышляет о спасении и благе каждого из нас заботливее, старательнее и больше, чем каждый из нас о себе самом. Ибо Он лучше знает о том, что для того или другого полезнее и спасительнее для его души. А потому находится у дверей небесных, по словам Кассиана, или имеет, по выражению Спасителя, внутрь себя Царствие Божие (см.: Лк. 17:21) тот, кто всецело отрекся от своей воли, если она противоречит воле Божией, и через это согласует в своих поступках свою личную волю с Божественной. Действительно, на небе бесчисленные тысячи тысяч блаженных лиц имеют одну и ту же волю, то есть согласную с Божественной волей. На основании этого Арсений на заданный ему вопрос аввою Марком: «Почему, отче, не посещаешь нас?» – отвечал благоразумно: «Я имею лучшее и приятнейшее общество с горними жителями, которые все желают одного и того же, у которых одна и та же воля; напротив, между людьми, сколько находится вместе отдельных лиц, столько же и различных пожеланий»⁵². Тот, кто в счастье и в несчастье предает себя воле Божией, отлично понимает смысл изречения пророка и царя Давида: Се что добро, или что красно, но еже жити братии вкупе? (Пс. 132:1). Кто же эти братья? Это Христос и человек-праведник: ибо Сам Царь Небесный не стыдится причислять Себя к числу этих братий.

2Соломон, некогда желая наглядно показать нечто удивительное, выразился о мудром человеке так: у мудрого глаза его – в голове его (Еккл. 2:14). Святитель Григорий это изречение объясняет следующим образом: «Кто умозрением своим стремится через рассматривание устройства и управления видимого мира и его непременных законов уразуметь «невидимое Божие»: премудрый Промысл, присносущную силу и святую волю, тот – истинно любомудр (ср.: Рим. 1:10), тот сколько бы ни имел глаз (то есть умственных созерцаний) – все они в голове у него (то есть в духе, действующем через мозг)».Философ Эпиктет проводил жизнь, которая казалась ему выше всякого счастья: он имел одного слугу, только один глиняный подсвечник для освещения дома во время своих занятий в нем; но этот светильник по смерти Эпиктета был куплен кем-то за тысячу динариев в память и в похвалу столь знаменитому мужу. Лукиан, один из позднейших греческих философов (†200 по Р.Х.), иронизируя над многими философами, превозносил одного только Эпиктета. Эпиктет кроме многих других книг написал превосходное сочинение под названием «Энхиридион». Книга эта содержит в себе столько умного и полезного, что может почитаться написанной благочестивым христианином, а не язычником. Она в день Страшного Суда Христова послужит укоризной для писателей-христиан, оставивших после себя сочинения, наполненные ложью, и проведших здешнюю жизнь без раскаяния, в безверии, бесчувствии. Знаменитый Эпиктет содержание всей философии выразил в двух словах: содержи и воздержись. Он утверждает, что весьма полезно и безопасно во всем тщательно следовать указаниям воли Божией и беспрекословно и охотно подчиняться ей. Это, считает он, самый верный путь к достижению благ временных и вечных. Уместно предложить здесь несколько его изречений: «Всякое желание свое отдаю я в послушание Богу, так, например, желает ли Всевышний, чтобы я пребывал больным, желаю и я быть больным. Угодно ли Ему сообщить мне какое-либо дарование? Принимаю его благоговейно с благодарностью. Неугодно что-либо Богу? – и мне оно неугодно. Хочет ли Бог, чтобы я умер, я готов умереть, ибо кто мне может возбранить в чем-либо против моей воли или убедить меня, если то (как я уверен) угодно Богу»⁵³.Не дрогнет ли черствое сердце твое, о христианин, от такой преданности божеству философа- язычника? Не ужаснешься ли ты своему упрямству и неразумию? Не покроют ли тебя стыдом эти слова благоразумного язычника? О многих предметах столь же благоразумно рассуждает умный Эпиктет. Он имеет непоколебимое убеждение в своем сознании в том, что сердечно предавший себя в волю Божию совершит безмятежно предпринятый им жизненный путь. Что же означает выражение «всецело предать себя Богу»? Оно означает полную покорность преданного Богу: что Богу угодно, то угодно и ему; а чего не желает Бог, того и он не желает. Как же это может сбываться на самом деле? Оно совершается не иначе, как только по Божиему благоволению и Его премудрому Промыслу и праведному мироправлению без нарушения свободы, предоставленной свыше разумным существам. Что Бог мне даровал, то мое и в моей находится власти. А то, что Бог предоставил Себе, должно находиться в Его власти и распоряжении. Мне дал Он свободную волю и не восхотел ограничивать меня ни в чем из того, что Им предоставлено моей свободе. Он непостижимо устроил из персти земной тело мое так, чтобы ему было невозбраняемо служить одному мне и без моей воли никому другому. Он покорил моей власти всю видимую неразумную природу для поддержания моей земной жизни, но предоставил Себе высшее над ней космическое, или мировое, управление. Он подчинил моей власти, распоряжению и управлению всю мою семью: жену, детей и приобретенное трудами имущество. Все это дано мне от Бога безвозмездно, по одной Его благости. Итак, зачем же мне противиться Богу? Если мы свободно и охотно не станем повиноваться Божественным распоряжениям, то будем привлечены к тому против воли нашей. Сенека⁵⁴ в своей беседе о совершенной свободе говорит: «Спрашиваешь, что такое есть совершенная свобода?» – и отвечает так на свой вопрос: «Не страшиться никого из людей, ни даже Бога (ибо Он не страшен для добрых и любим ими); не хотеть ничего постыдного, ни излишнего; иметь над самим собой полную власть, или принадлежать самому себе, – во всем этом состоит совершенная свобода, наше многоценное добро»⁵⁵.Но никто не может принадлежать самому себе, если он прежде всего не будет принадлежать Богу так, чтобы желания Божии и пожелания человека, принадлежащего Богу, были во всем согласны, были одни и те же: что угодно Богу, то и ему угодно; чего не желает Бог, того и он не желает. Всякий, желающий принадлежать себе, или быть самостоятельным, должен устраниться от всего внешнего и обратиться внутрь себя, должен, насколько возможно, удаляться от чужих дел и навыков и прилежно смотреть за своим поведением и поступками: он не знает обид, ибо неприятное для себя переносит с кротостью как попущенное Богом. Только таким образом он становится принадлежащим самому себе и обладает совершенной разумной свободой. Равным образом и блаженный Августин высказался о совершенной свободе: «Добродетельный человек, хотя и бедствует и отягощен работой, все же он свободен; напротив, злой человек, хотя бы он целым царством владел, все остается рабом непотребным, ибо имеет над собой столько господ, сколько гнездится в нем противозаконных пожеланий и стремлений»⁵⁶.

3Мужественный вождь Иуда Маккавей, возбуждая в своих воинах храбрость в битве с нападающим врагом, сказал им: «Мужайтесь, укрепляйтесь к утру; возьмите оружие и запасы и докажите себя в бою неустрашимыми сынами силы, будьте готовы противостать этим язычникам. Они думают стереть с лица земли нас самих и святыню нашу: лучше нам пасть на поле бранном, нежели видеть и слышать жалобный крик и стоны нашего народа и поругание святыни: не робейте, мужайтесь! Как угодно будет Творцу Небесному, пусть так и сотворит Он с нами; мы же, повинуясь благоволению Божию, станем грозно против врага, прочее предоставим Богу: или Он захочет, чтобы мы побеждены были и пали на поле брани, или Ему угодно будет поразить наших врагов и даровать нам торжество победы: какова будет Его воля на небе, пусть все так и произойдет!» (ср.: 1Мак. 3:58-60). Таким же образом говорил Иоав своему брату Авессе, приготовляясь к ужасному бою: будь мужествен, станем твердо за народ наш и за города Бога нашего, а Господь сделает то, что будет лучшим для нас, как Ему угодно (см.: 2Сам. 10:12). Весьма похвальное и славное дело – иметь всегда и во всем мужественное, или доблестное, сердце, которое во всяком встречающемся человеку событии полагается на благоволение и Промысл Божий. Нередко случается и с мужами мудрыми, и с полководцами искусными, и со святыми мужами, поступающими всегда и во всем благоразумно и доблестно, что и они в своих начинаниях иногда не достигают благополучного и приятного их окончания; но такие мужи всякий неуспех свой приписывают неблаговолению Божию к тому или другому неудачному их начинанию и считают самую безуспешность за весьма благополучное для себя событие, потому что благодаря неудаче они не совершили нежелательного Богу дела.Все сказанное подтверждает Екклезиаст: «Я обратился и видел под солнцем, что для успешного бега недостаточно быть скорым; для успешной войны – быть сильным; для приготовления хлеба и пищи – быть искусным; для собирания богатства – быть опытным и умным; для того чтоб быть занимательным, приятным, недостаточно быть много сведущим; но все это зависит от времени и случая для всех их (см.: Еккл. 9:11). Случаем или счастьем называет Екклезиаст то, что кажется нам, а не Богу таковым. Неважно и неудивительно, что человек благоразумный ошибается иногда в своих пожеланиях; мы же считаем это несчастьем и приписываем нашу неудачу какому-то злому року, злому духу; но Фома Аквинат, ссылаясь на книгу Екклезиаста, учит, что ничего не бывает и не случается иначе, как толь-ко по воле и предведению первой и высочайшей причины всех причин, то есть по воле Вечного Бога.Действительно, бывают в мире явления и события, не подлежащие человеческому разуму, полезные или вредные в свое время: Божественная же сила, Провидение и Промысл, предвечно знает о них и предвидит все обстоятельства их появления. Она приурочивает их к известным местам, временам, лицам и родам и приводит их в действие по Своему премудрому плану и распоряжению для достижения определенных целей Божественного мироправления. Пути и действия этого плана для нас невидимы; непонятны и средства, избранные Богом, пока цель Его не достигнута; тогда только, когда цель достигнута, мы можем уразуметь Божественное попечение и Промысл Его о нас и обо всем роде человеческом. Бог повторяет по временам такие удивительные случаи или события, милостивые или же грозные для нас, смотря по образу нашей жизни – доброму, или растленному, или вконец погибельному, – с тем дабы напоминать нам, чтобы мы не приписывали всего себе самим, своей силе, своему разуму и заботливости о своих мирских делах. Но обращали бы внимание на свое внутреннее духовное совершенствование и убедились бы до очевидности, что все происходящее во вселенной совершается не иначе, как по благоволению или распоряжению воли Божией сообразно доброму или же лукавому, нечестивому поведению нашему, от качества которого зависит и наше блаженство, и наша погибель. У дерзких языческих народов счастье (фортуна) было в величайшем почитании; они воскуряли ему фимиам. Ныне же, пред светом Евангелия, что оно? – не что иное, как гибельное заблуждение разума, исчадие ада! Свет евангельской благодати указал нам истинную причину нашего благополучия и наших действительных бедствий – наши грехи, состоящие в нарушении заповедей Божиих и законов государственных и гражданских. Грех по природе своей – ложь и ничтожество, производная отца лжи – диавола и несчастных обольщаемых им людей (ср.: Ін. 8:44). Все прочее приятное и противное – благоденствие и злосчастие происходят по Провидению и Промыслу Божию для нашего вечного спасения. Всесвятейшая воля Божественная подвигает все дела человеческие по образу колеса, неравномерно обращающегося – то поспешающего, то замедляющегося; и таким способом все события внезапные, непостижимые и происходящие как бы по слепому случаю направляет разумно к наилучшим целям: Я Господь, и нет иного. Я образую свет и творю тьму, делаю мир и произвожу бедствия; Я… делаю все это (Іс. 45:6-7). У древних язычников фортуна, счастье, изображалась в двух лицах и двумя красками: с передней стороны статуя имела лицо белое и светлое; с задней – черное и мрачное: первое лицо было символом благополучия; второе лицо представляло несчастья, бедствия, которые ниспосылала фортуна своим поклонникам, показываясь им в том или в другом виде. Это – детские выдумки и забавы: счастье и несчастье, нищета и богатство ниспосылаются Богом. Нелишне будет привести здесь и рассуждение Сенеки, который, объясняя встречающиеся незаслуженные бедствия одних людей и благополучие других, говорит: «Одни справедливо возмущаются и безмолвствуют, когда воспоминают злую кончину мужей добродетельных: так Сократ⁵⁷ принужден был своими врагами умереть в заключении, Рутилий⁵⁸ – жить в изгнании, Помпей⁵⁹ и Цицерон⁶⁰ преклонили свои головы под меч своих воспитанников. Чего же каждый должен себе ожидать, видя добрых, которым за сделанное ими добро заплатили величайшим злом?» – спрашивает Сенека, и на свой вопрос дает такой ответ: «Рассмотри и пойми хорошо то, как каждый потерпел зло (то есть за что пострадал)? Если потерпевшие мужественно страдали за правду, старайся сам подражать им, если же они погибли по лености и нерадению о добродетели, то от них не было никому никакой пользы; следовательно, одни были достойны лучшей участи и получат награду от Бога, а от людей – уважение и подражание их доблестям; другие же своими поступками заслужили презрение у людей и удаление от Бога»⁶¹. Именно в этом же смысле выражается сожаление и скорбь в писаниях Иова, Давида, Иеремии и других пророков о злоключениях и безвременной смерти праведников, и о незаслуженном благополучии в этой жизни беззаконников, ленивых и нерадивых. Но здесь ни слепой случай, ни счастье – ни при чем, то есть не имеют никакого значения, влияния. Ибо все это совершается по предведению Божию и Его Промыслу для нашего исправления, чтобы показать на примерах прошлого, каких последствий должно ожидать от допущенных нами безумных беспорядков по лености, небрежности и нерадению нашему, а также примеры последствий общего нравственного растления в семье, обществе, государстве, наконец, вообще в мире, и тем побудить людей обратиться к Богу и позаботиться о своем нравственном оздоровлении.

4Некогда израильтяне, желая наказать своих же братьев Вениаминова колена за невыдачу ими народному суду учинивших изнасилование жены левита, решились идти войной против жителей города Гивы и для большей уверенности в успехе своего правого дела вопросили истинного Бога в скинии: кого избрать вождем над войском? И сказал Господь: «Иуда да будет вам вождем». Весь народ остался очень доволен этим ответом, а потому было собрано огромное количество воинов. Будучи уверенными в победе над вениамитами, начали войну, но были побеждены последними и, потеряв на поле сражения двадцать две тысячи убитыми, отступили с бесчестием. Однако израильтяне не упали духом: приготовившись молитвой и постом, вновь вопросили они Бога, выступить ли им опять против вениамитов? И получили повторный ответ: «Идите против них и дайте сражение». Вступив в бой снова по Божию повелению, они надеялись на помощь Божию и сражались мужественно, но опять потеряли на поле сражения восемнадцать тысяч убитых израильтян. Как объяснить все это? Бог положительно повелевает два раза идти и наказать противников и нарушителей Его закона, и оба раза войска эти были побеждены противником и потеряли сорок тысяч людей. Кто в состоянии постичь умом и объяснить себе эти Божии повеления? В третий раз все израильтяне, собравшись в храм Божий для умилостивления Бога горькими слезами, необыкновенным постом, обильными жертвоприношениями, со смирением умоляли Его о грехах своих и об избавлении всего народа израильского от невиданного дотоле в Израиле соблазна и скверной плотской мерзости, умоляли дать им точное повеление, сразиться ли им в третий раз с неприятелем или нет? И если сражаться, то указать им несомненные знаки одержания победы. Третье повеление Божие получили израильтяне через Финееса, внука Ааронова, предстоявшего в то время пред ковчегом Завета Божия, в следующих выражениях: идите, сражайтесь; Я завтра предам его (то есть вашего противника – вениамитян) в руки ваши. Судя по слабости человеческой, теперь позволительно было израильтянам малодушествовать и сомневаться: два раза было Божие повеление идти на брань, которая оба раза окончилась поражением сражающихся по повелению Божию; кто отважится опять идти на явную погибель; кто добровольно предпочтет для себя военную неизвестность безопасной и мирной домашней жизни? Но крепкая надежда израильтян на Бога превозмогла все это: они сразились с вениамитами в третий раз и достигли благоприятного окончания войны. Они одержали совершенную победу над противником, который потерял в этом сражении двадцать пять тысяч воинов, и во всех неприятельских городах жители были поражены мечом, имущество разграблено, а самые города разорены и сожжены израильтянами (Суд. гл. 19–21). Здесь два предмета заслуживают особенного внимания: первый предмет, что неисследимые суды Божии никаким умом не могут быть постигнуты во всей их обширности; второй предмет, что терпеливое упование на Бога никогда не остается в посрамлении, о чем в другом месте скажем подробнее. Во всех таких и подобных им случаях безопаснее всего прибегать с сердечной молитвой к Богу о своих нуждах и, несмотря на то что иногда доброе начало дела получает неблагоприятный исход, не унывать и не падать духом; но иметь твердое упование на помощь Божию в делах правды и, несмотря ни на какие сомнения, открытыми очами веры взирать на Бога и предавать себя в Его святую волю. В делах общественной жизни то же бывает, что встречается иногда в жизни единичного лица, так, например, люди, воздержанные в пище и питье, иногда сильно заболевают; здоровые и крепкие телом получают чахотку; невиновные подвергаются наказанию, пустынножители бывают обуреваемы нечистыми помыслами. Как там, так и здесь спасительные средства против врага одни и те же: естественные, указываемые разумом и опытом, решительные – это воля Божия и Его святой Промысл. В обычной мирской жизни иногда бывает приложима пословица: «чем больше (двигателей дела), тем лучше»; в рассматриваемых же здесь делах Божественного мироправления бывает наоборот: «чем меньше (распорядителей и решителей участи), тем лучше». Это подтверждает и святой апостол Павел: со страхом и трепетом совершайте свое спасение, потому что Сам Бог Единый производит в вас и хотение и действие по Своему благоволению (Флп. 2:12-13).5Некто, желавший стать истинным монахом, спрашивает авву Пимена: «Скажи, честный отец, как я должен поступать в настоящей жизни, чтоб сделаться истинным подражателем святых мужей Божиих?» Авва Пимен ответил ему так: «Если ты хочешь найти для себя спокойствие и безмятежную жизнь здесь, на земле, и в будущем веке, то при всяком своем начинании какого бы ни было дела спроси самого себя: кто я такой, чтобы мог предпочесть собственную мою волю, мое желание воле Божией и Его распоряжению? И при этом строго соблюдай заповедь Христову: никого не осуждай (см.: Мф. 7:1)»⁶². При соблюдении двух этих правил во всяком звании будешь подражателем святых Божиих: ибо имеет Бог святых угодников в среде людей всякого состояния, звания и учреждения. Вот благоразумнейший, весьма полезный и спасительный совет! Истинно, что Бог ни от кого законов не принимает и никому не дает ответа в Своих действиях и распоряжениях. Да замолчит пред Ним всякая мудрость человеческая и да благоговеет пред Божественной волей, поклоняясь издали Его дивным делам и спасительным знамениям; ибо Господь один живет вечно (без начала и конца) и Он один всеправеден; Он создал все вообще существующее властным словом Своим и духом уст Его все утвердилось, живет и движется (Пс. 32:6). Никому не предоставил Он изъяснять дела Его. И кто может исследовать… и измерить силу величия Его и великих дел Его и изречь великие милости Его? (Сир. 18:2-4).

Как в городах обычно граждане сверяют свои часы с главным хронометром, находящимся на виду у всех граждан, таким же образом каждому из нас по всей справедливости должно сверять свои часы, то есть беспрерывно чередующиеся свои пожелания, свою волю, и подчинять их главному хронометру – высочайшей Божественной воле, отображенной в книгах Божественного Откровения, и опытами историческими удостоверяться в том, что откровенные истины оправдываются на самом деле, несмотря на все усилия неверующих и противодействующих им людей. Всемирная история представляет в этом отношении поучительные факты. Верные же служители Божии, нимало не сомневаясь в истинах евангельского учения, имеют постоянное сердечное взывание к Христу Господу: «О возлюбленный Христе, Спасителю! Ничто не веселит так меня, искупленного Честной Твоей Кровию, как то, что я ощущаю в сердце моем действующую благодать Твоего Святого Духа, влекущую меня к совершенному, беспрекословному подчинению всех моих пожеланий Твоему предвечному благоволению и устроению обо мне: ибо святая воля Твоя и любовь к величеству славы и чести Твоей превосходнее всего, превышает все!»⁶³.Чтобы нагляднее представить образ добровольного подчинения человеческой воли воле Божественной, привожу пример.Франциск Борджиа⁶⁴, граф Гандии, жил двадцать два года в браке с любимой им женой Элеонорой. Когда заболела его жена и никакие медицинские средства не помогли ее выздоровлению, благочестивый супруг, которому горько было расстаться с любимой женой, вознес свои молитвы к Богу, присовокупив к тому церковные моления о болящей, пост и милостыню. Однажды, когда он, запершись в уединенной комнате, смиренно молился со слезами о выздоровлении своей жены, вдруг ясно слышит внутри голос: «Ты желаешь и просишь, чтоб жена твоя выздоровела и еще долго пожила бы с тобой, пусть будет по твоей воле, но это не будет тебе в пользу». Сильно встревоженный этим голосом, несомненно веря, что это глас Божий, таинственно вразумляющий его в том, что сам он не знает, чего просит, обратился он, весь в слезах, с молитвой к Богу, говоря: «Господи, Боже мой! откуда мне это, что Ты предаешь в мою волю то, что всецело принадлежит Твоей святой власти: я обязан всегда и во всем беспрекословно исполнять Твою святую волю и смиренно покоряюсь ей; ибо кому лучше известно, как не одному Тебе, о Боже мой, то, что для меня полезно. Итак, Твоя воля да будет не только о жене моей, но и о детях моих, и о мне самом, и что Тебе угодно, так и устрой с нами: не моя воля, но Твоя да будет». До этого случая врачи, пользующие больную, не могли точно предсказать исхода ее болезни и были в сомнении, выздоровеет ли больная или умрет? Теперь же, после молитвы мужа, врачи несомненно убедились, что больная должна умереть по воле Божией.6Таким образом, как мы только что показали на предыдущем примере, должны мы поступать во всех делах, в которых сомневаемся или недоумеваем, как поступить относительно их. Вот еще примеры для нашего наставления. Царь Давид до того подчинил свою волю воле Божией, что это повиновение с похвалою засвидетельствовано ему Самим Богом: нашел Я мужа по сердцу Моему, Давида, сына Иессеева, который исполнит все хотения Мои (Деян 13,22); то есть: долго Я искал человека, угодного Мне и способного к исполнению Моей воли, Моих предначертаний, ожидал его и наконец нашел его. Эта похвала, данная Богом царю Иудейскому, выше всех почестей царей земных.Христос Господь, послушный во всем Отцу Своему, представляет нам Самого Себя в пример и наставление к повиновению воле Божественной, говоря: Я сошел с небес не для того, чтобы творить волю Мою, но волю пославшего Меня Отца (Ін. 6:38). На приглашение же учениками Иисуса Христа вкусить принесенной ими пищи Он отвечал: Моя пища есть творить волю Пославшего Меня и совершить дело Его (Ін. 4:34); ибо Я для этого и сошел с небес. Смотрите и заметьте здесь, что Отец повелевает Своему Единородному Сыну? То – чего и последний из самых простых слуг не исполнил бы, что в точности исполнил Сын. На кого из вас, о жестоковыйные, возложил Он такой тяжелый, невыносимый и позорный труд, как на Своего Сына? Кого когда- либо выдавал Он на такие бесчестия, поругания и мучения, как Сына, Который смирил Себя, был послушен Отцу даже до претории Пилатовой и позорного столба, до горы Голгофы, до тяжкого, поносного креста, ставшего только через Него величественным знаменем величайшей из побед, даже до гроба, наконец, даже до адовых заклепов и темниц. «Я для того снизошел с небес, – сказал Он, – да совершенно исполню всю волю Отца». Каких же тяжелых и черных работ и крайних лишений не должны принимать и переносить на себе мы, рабы Божии, когда Единородный Сын Его все сказанное выше принял и понес на Себе, исполняя волю Своего Отца Небесного. А потому Христос Господь, совокупив все повеления Божии воедино, сказал о них: Не всякий, говорящий Мне: «Господи, Господи!», войдет в Царство Небесное, но исполняющий волю Отца Моего Небесного (Мф. 7:21), тот войдет в горнее царство. Итак, всякий, предавший себя совершенно в распоряжение воли Божией, настолько велик, что безмятежно достиг он самой вершины высочайшей горы и все опасности, всякий страх: буря, град, гром, молния и прочее – находятся у ног его. Он стоит выше их и на всякое видоизменение смертного существования смотрит бесстрашно. Одна у него боязнь в душе о том, чтобы его воля, все его желания были бы согласны с волей Божией и совершенно подчинялись бы ей, а потому он беспрестанно обращается к Богу со словами: да будет воля Твоя и на земле, как на небе (Мф. 6:10) (во мне и относительно меня).

Глава IV. О том, какой смысл и значение слов: да будет воля Твоя, яко на небеси и на земли и с каким расположением духа должна произносить эти словаУченики Небесного Учителя просили Его: научи нас молиться, как и Иоанн (Предтеча) научил учеников своих (Лк. 11:1). Учитель, исполняя их просьбу, сказал им: когда молитесь, говорите: Отче наш, сущий на небесах! да святится имя Твое; да приидет Царствие Твое; да будет воля Твоя и на земле, как на небе (Лк. 11:2). Но, Боже, сколь непостигаема нами молитва Твоя! Мы и блаженные духи небесные весьма различаемся одни от других: они живут на небе; мы же, изгнанные из рая, находимся на земле, – в сей юдоли плачевной, наполненной всеми бедствиями мирской жизни. У Небесных Воинств все совершается по их желанию, и нет у них ничего неугодного им. У нас же, чуждых небесной жизни, едва ли найдется что-либо доброе и приятное: везде сопротивление, печаль и мерзость; если и встречается что- нибудь доброе, то и оно едва ли совершается по доброй воле (не по принуждению), а больше по другим побуждениям; здесь каждый день приносит нам печаль; здесь и бесчисленные огорчения, развратники, изменники, воры, мошенники и прочие нечестивцы; там, на небе, – все в порядке, величественно и радостно, и вместе с этим весьма удобно и легко исполнять там волю Божию, повиноваться ей по одному Божественному мановению, где ничто противное не может возмущать душу. Здесь, на земле, напротив: тысячи бедствий преследуют нас и сокрушают дух, отягощают печалью, заботами: едва немного успокоишься, – вдруг новая тревога, новая война: все злое собралось против нас, беда за бедой следует беспрерывно, едва можно улучить свободную минуту вспомнить о Боге и спокойно помолиться Ему. Мы, смертные, – слабые, не столь усердны и не столь подвижны к молитве, а потому и не можем равняться в этом с блаженными небожителями, не можем одинаково с ними говорить Отцу Небесному: да будет воля Твоя и на земле, как на небе, ибо мы во многом отличаемся от горних небожителей. О, Господи! Туда нас пересели, тогда и мы по усердию и деятельности сравняемся с ними.Так ли это, любезный христианин, на самом деле? Нет, не так понимаешь ты слова: да будет воля Твоя и на земле, как на небе, не те причины неисполнения нами воли Божией, ибо настоящая, истинная причина этого неисполнения на земле воли Божией, так как на небе исполняется она, заключается не в окружающих нас внешних препятствиях, она гнездится внутри нас: мы слабы духом, нестарательны к точному исполнению воли Божией. Как легко падаем мы, побеждаемые своей греховностью, в делах самых легких по исполнению; малейшая скорбь, подобная слабому дуновению ветерка, сокрушает нас и смущает, мы тотчас же приходим в ужас, что вот уже погибаем. Успокойтесь, пугливые маловеры; ничего такого Христос не заповедал, чего бы человек не мог успешно выполнить или что превосходило бы нашу силу. Приложим же, братия, все наше старание так исполнять волю Божию на земле, как исполняют ее Ангелы на небесах, и если бы недоставало у нас сил выполнить волю Божию самим делом, то уже и одно наше искреннее желание исполнить ее примется Богом за самое дело. Святой Киприан так выразился о значении этой молитвы: «Христос научил нас молиться: да будет воля Твоя и на земле, как на небе. Это означает не то, чтобы Бог творил то, что Ему угодно, но чтобы мы сами старались делать то, чего Бог хочет и чего требует от нас»⁶⁵. Итак, кто желает последовать Христу, предшествующему в молитве Своим в ней голосом, тот не должен в своих устах удерживать или ограничивать значения слов и смысла их, но во всей широте того и другого провозглашать: да будет воля Твоя и на земле, как на небе, и да молится, чтобы Бог вразумил его исполнять Свою Божественную волю.1Молиться же об этом должно:Во-первых, с чистым намерением: да будет воля Твоя; ибо я, сердечно желая следовать ей, бескорыстно, не ради награды или приобретения чего-либо и не потому, что Ты, Господи, обогатил меня щедротами Своими и оградил меня от противников моих, как в этом упрекал сатана праведного Иова пред Богом (ср.: Йов. 1:9-10), и не из-за страха вечных мук геенских, но в простоте сердца следую воле Твоей, желаю чего Ты желаешь потому только, что Ты того хочешь, что такова Твоя воля, Боже мой!Во-вторых, молиться должно с любовью: да будет воля Твоя! Одного я здесь ищу и одно мыслю, чтобы во всем совершалась воля Твоя, Господи! Да величество имени Твоего, Боже мой, распространится и прославится через меня, непотребного раба Твоего. Это одно считаю для себя величайшей честью и наградой, чтобы я достоин был благоугождать Тебе, Создатель мой, Который даровал мне разум и свободную волю как залог ближайшего общения с Тобой, моим Творцом и Спасителем. Святой Иоанн Златоуст наставляет меня в этом, говоря: «Ты не понимаешь, что значит выражение: угождать Богу, то есть молиться Ему, прославлять Его всемогущество, правду и милость и исполнять Его волю, если ищешь в угождении Богу другой награды: высочайшая награда и есть живое наше общение с Богом».

В-третьих, наше желание исполнять несомненную волю Божию должно быть спешное (скорое) и непринужденное (по доброй воле совершаемое). Да будет воля Твоя, Отче Небесный: я готов исполнять ее безотлагательно и по собственному желанию; кто раздумывает сначала, исполнять или не исполнять заповеди Божии, тот не хочет исполнять их; ибо доброхотно посвятившему себя на служение Богу свойственно быть всегда готовым и без малейшего отлагательства исполнять Его святую волю. У свободной воли, совершающей доброе дело, отнимается столько благодати Божией, насколько она находится в закоснении своем для совершения доброго дела. А потому каждый истинный христианин должен вместе с Давидом всегда повторять: Готово сердце мое, Боже, утвердилось оно сотворить всю (и легкую, и тяжелую для меня) Твою волю (Пс. 107:2).В-четвертых, с сердечным удовольствием должно исполнять волю Божию. Некоторые дела совершаются хотя и скоро, но неохотно, не от сердца. А потому апостол Павел наставляет коринфян, говоря: Кто сеет скупо, для того и жатва скупа; а кто сеет щедро, для того щедра и жатва: каждый уделяй по расположению сердца, не с огорчением и не с принуждением; ибо доброхотно дающего любит Бог (2Кор. 9:6,7). Кто предположил себе во всяком своем деле поступать по воле Божией, тот, если встретится что- нибудь и скорбное, не считает его таковым, а принимает за счастливое, легко его переносит на себе, говоря с Христом Господом: «Моя пища есть – творить волю пославшего Меня и совершить дело Его. Итак, да будет воля Твоя и на земле, как на небе».В-пятых, исполнение воли Божией должно бьггь совершенное и всецелое. Человек, желающий истинно исполнять волю Божию и быть угодным Богу, не ищет себе оправдательных оговорок и мнимых причин к замедлению в исполнении воли Божией. Он не говорит: «Исполню, Господи, Твою волю, но не теперь; буду слушать Тебя, Господи, повиноваться Тебе, но не приказывай мне сейчас же это сделать; я готов всем умывать и целовать ноги, только не заставляй меня делать это врагу моему; не отрекусь перенести унижение, только бы никто этого не видел; все готов исполнить, только этого не требуй от меня». Не таковы преданные и покорные воле Божией; они ни от чего не отказываются: не устраняют себя от бедствий, но смиренно и всецело предоставляют себя в волю Божию, говоря: «О Боже! Если Тебе угодно, чтобы я потерпел большие и тягчайшие скорби и испытания: вот я – готов на все, все охотно приму, ни от чего не откажусь, повели еще более тяжко наказать меня, только да будет во мне и надо мной воля Твоя святая и праведная!»В-шестых, исполняя всецело волю Божию, всякий обязан быть долготерпеливым: «Да будет воля Твоя, Господи, исполняема мной и надо мной в течение десятков, сотен, тысяч лет и во веки веков, – да будет воля Твоя во все бесконечные веки: я преклонил сердце мое к исполнению уставов Твоих на веки бесконечные (см.: Пс. 118:112). Хочешь ли, Господи, чтобы я терпел, ожидая спасения сто, тысячу лет? – и буду терпеть; если Ты этого хочешь, хочу и я». Так-то желательно и приятнее всего истинно возлюбившим Господа своего беспрестанно повторять молитву Господню: вот те крыла Серафимов, с помощью которых и мы, «персть от земли», возможем подняться на высоту и вознести наш ум и сердце превыше небес, к самому Престолу Всевышнего.2Избранники Божии, святые угодники, более радуются об исполнении в совершенстве воли Божией, чем о собственных достоинстве и славе. А потому все они и каждый из них довольны своей наградой и заслуженной у Бога честью, и ни один из них не превозносится пред другими своими заслугами; ибо они, видящие всегда пред собой Бога и горящие общей к Нему любовью, не только имеют подобную и сообразную волю с Его волей, но поглощены ею, совершенно преобразились в нее и действуют ею одной. Они радуются и желают, чтоб один Бог действовал в них и через них, не приписывая себе ничего, радуются тому, что воля Божия относительно нас состоит в том, чтобы нам блаженствовать в Боге и Бог пребывал бы в нас, а не наслаждаться мирскими только благами вне Бога, не зная о Боге или забывая Его, своего Творца. Таким образом, преобразованная воля человеческая через теснейшее ее общение и уподобление воле Божией привлекает к себе действо всеобъемлющей любви Божией, что может назваться всецелым воплощением воли Божией в человеке без малейшего ограничения его собственной воли, свободно покорившейся воле Божией. И такое-то соединение воли человеческой с волей Божественной в союзе любви доставляет величайшую радость избранным праведникам Божиим, которые несомненно верят в вечную жизнь с Богом, всем своим сердцем любят Бога, своих ближних и все творение Божие. Имея в себе постоянную твердую надежду на непреложность обещаний воплотившегося Слова Божия, утвержденную историческими судьбами Церкви, народов и царств, живущих и действующих в духе Христовом, они считают себя счастливыми и преуспевающими. Напротив, ослабевающих в строгом последовании учению Христову или упорно отвергающих его считают несчастными и в конце концов погибающими. Избранники Божии желают, чтобы имя Божие, Его Премудрость, сила, милосердие и правда были свято почитаемы у всех народов и племен; чтобы все люди, как творения Единого Бога, жили между собой в мире и согласии, ведающие Бога наставляли бы неведающих Его, старшие – младших всему доброму, сильные защищали слабых и покровительствовали им, и всякий поступал бы со всеми другими так, как он себе желает, чтобы другие с ним поступали, и не на словах только, но самим делом. Венец торжества и веселия праведных душ составляет всемирное прославление бесконечных совершенств Божиих, величайшей Его силы и неизмеримого могущества и владычества.

Как добрые благонравные дети не завидуют своим родителям в их счастливой жизни, в их богатстве и довольстве, и сердечно желают им еще большего блага, как и самим себе, и даже им больше желают, чем себе, так точно и избранники Божии радуются о том неизреченном блаженстве, в котором пребывает Бог, как и о своем собственном, и, созерцая оное, поют у Престола Божия те приводящие в восторг душу песни, которые, находясь на острове Патмос, слышал святой Иоанн по бывшему там ему откровению небесному: аллилуия! спасение и слава, и честь и сила Господу нашему! Ибо истинны и праведны суды Его… аллилуия! ибо воцарился Господь Бог Вседержитель. Возрадуемся и возвеселимся и воздадим Ему славу (Об. 19:1-2,6-7).Такого преображения, или, правильнее, теснейшего соединения избранников Божиих с Божественной волей можем достигнуть и мы следующим образом: разум наш тщательно направим на рассмотрение высочайших совершенств Божиих (насколько они нам открыты): Его могущества, вечности, премудрости, красоты и бесконечного непостижимого блаженства; сердце же наше да радуется о том, что Бог, Единый по существу Своему, прославляемый во Святой Троице по Лицам: Отец, Сын и Святой Дух – есть вечная безначальная и бесконечная доброта, источник всех богатств – духовных и вещественных, ни от кого не требующий ничего, независимый ни от кого, Сам в Себе самодостаточный, ко всем творениям Своим всещедрый, со всеми везде невидимо присутствующий и всемогущий. Совокупность и венец всех означенных совершенств Божиих есть Любовь Божественная, как самое существо Божественное, жизнь Божественная: Бог есть любовь (1Ін. 4:8). Ибо нельзя найти большей, совершеннейшей любви, кроме той любви, которой любит Бог, как Сам Себя в Себе Самом, так и в Своих творениях; ибо так возлюбил Бог мир (то есть всех людей как Божие творение), что отдал Сына Своего Единородного, дабы всякий верующий в Него не погиб, но имел жизнь вечную (Ін. 3:16).И между нами не найдется более совершенной любви, кроме той любви, которая более всего и ближе подходит к любви Божественной. Философы слово любовь, любить определяют так: любить есть не иное что, как только желать добра другому лицу; если это очевидная истина, то отсюда будет такое заключение: насколько кому-либо желаем и делаем мы больше добра, настолько больше мы его любим. Прилагая это относительно любви к Богу, получим такой вывод: Богу мы не можем пожелать добра, то есть Его совершенств, больше того, сколько Он имеет, ибо они безграничны; следовательно, мы не можем оказать большей любви к Богу ничем другим, как только тем, когда будем сердечно признавать беспредельные Его совершенства Ему одному принадлежащими, а себя всецело и деятельно предавать в Его святую волю. Преимущественно этим образом воля Божия будет совершаться нами на земле, как она совершается на небесах.3Такой волей, которая во всем и совершенно послушна воле Божией, приближаются люди к Богу и столь тесно соприкасаются к Нему, что сами становятся как бы молниевидными, то есть готовыми мгновенно исполнить волю Божию, подобно молнии, о которой праведный Иов выразился так: пошлешь ли молнии и пойдут и явятся они мгновенно на месте, и скажут: здесь мы, – готовы (см.: Иов з8,35). Правильно назвать молнией Христовой тех людей, которые отвергают и презирают свою собственную волю для того, чтобы исполнять Божию волю, и ей повинуются. Если бы мы следовали стремлениям своей грешной воли, мы поднялись бы на высоту гордости, презрения к меньшей братии во Христе и даже – до самообожания. Но Бог хочет и требует от нас противоположного, и мы, исполняя волю Божию, стремимся к тому, что угодно Богу, чего Он требует от нас, и доброхотным повиновением Ему облегчаем себе путь к исполнению Его повелений: не утомляемся и не изнемогаем, если что трудное и скорбное встретится нам на этом пути, и, представляя себя Господу, говорим: «Что повелишь? Вот мы – готовы умереть по воле Твоей, приказывай нам, что тебе угодно». Как молния исходит не от воды, не из земли, но из облаков густых, тесно сплотившихся и заключенных в одну тучу, так точно богоугодная воля наша рождается и укрепляется в душе, когда внешние чувства наши со всех сторон замкнуты молитвой и мыслью о Боге и на их крыльях воля наша возносится до совершенного подчинения Божией воле. И если только кто-либо задумается и рассудит здраво и беспристрастно о том, что тысячи тысяч Ангелов беспрекословным служением угождают неприступному Свету, что Сам Сын Божий подчинился с любовью Отцу Небесному и беспрекословно исполнял Его волю в яслях и пеленах, в путешествиях, трудах, мучениях на кресте, тот ни на мгновение не удержит себя от послушания воле Божией и со скоростью молнии поспешит к исполнению ее, возглашая чистосердечно: Отче наш, Иже еси на небесех! да будет воля Твоя и на земле, как на небе.

Некто, главный начальник царской охоты, сказал одному из своих подчиненных: «Тебе следует завтра отправиться со мной на охоту». Служитель отвечает: «Не следует, а с большим моим удовольствием я отправлюсь с вами». Подобно этому служителю всякий, искренно преданный Богу, ничего не делает по принуждению, но все повеления Божии исполняет охотно, с удовольствием, и этим малым трудом – готовностью к добровольному исполнению – приобретается полная свобода. Хорошо выразился об этом Эпиктет: «Я считаю лучшим то, чего Бог хочет, нежели то, что мне нравится: подражаю Ему как ученик и последователь, с Ним желаю, с Ним ищу, и чего Он хочет, того же и я хочу»⁶⁶.Что достойнее и честнее может сказать христианин, чем сказал этот язычник?4Блаженный Якопоне⁶⁷, желая самым теснейшим образом соединить собственную волю с Божественной волей, готов был переносить ради Христа со всем усердием все труды, болезни, скорби и все бедствия, какие только можно выразить словами или в уме представить, готов был даже на адские мучения с тем только, чтобы мог он подчинить волю свою воле Божественной. Бога же любить желал он столь сильно, что если бы ему, по святой воле Божией, было отказано в этом, то он во всю свою жизнь не переставал бы умолять Бога о разрешении любить Его. Якопоне имел привычку часто вопрошать свою совесть: «Зачем печалишься о грехах теперь меньше, чем прежде ты это делала?» Совесть же ему отвечала: «Потому так поступаю, что ты совершенно отдался на волю Божию и во всем ей покоряешься, ни в чем не отказываешься исполнять ее: что ни случается с тобой благоприятное или горестное, ты за все то благодаришь Бога и охотно покоряешься Его святой воле». Уместно здесь привести рассуждение блаженного Августина о заповеди, данной Богом Адаму в раю Эдемском, «не вкушать плодов от древа познания добра и зла и не прикасаться к нему». Рассуждение это имеет форму разговора между Адамом (вопрошающим) и Богом (вразумляющим оного). Адам спрашивает у Бога: «Если дерево это – хорошо, то почему мне не прикасаться к нему? Если же оно – зловредно, то зачем оно посажено в раю?» Бог отвечает: «Оно потому посажено в раю, что оно – добро (приятно на вид и полезно); но не касайся его и не ешь с него плодов потому, что Я хочу, чтобы ты был у Меня беспрекословным, послушным и благонравным служителем: ибо Я есмь Господь (Творец, твой жизнодатель и благодетель); ты же – слуга Мой». Да послужит этот разговор разъяснением многих тысяч недоумений наших по разным вопросам о причинах того или другого явления в делах Божественного мироправления. На все сокрытые или непостижимые нашим ограниченным умом причины того или другого происшествия или явления у нас должен быть один ответ: «Бог есть наш (и всего существующего во вселенной) Господь и Владыка: Он объявляет нам Свою волю через Священное Писание и через дела Его Промысла о всех Своих творениях и повелел нам поступать согласно воле Его без всякого сомнения в ее святости, премудрости и справедливости: ибо Он – Господь, а мы – Его служители, и потому по совести должны мы служить своему Господу, исполняя Его святую волю в том призвании, в которое Он благоволил поставить нас».Лукавый противник наш со злобной хитростью вопросил Адама в раю: «Почему запретил вам Бог?» Естественнее было спросить: почему не должно есть плодов от того дерева? Ибо на этот вопрос прямой ответ был бы: «Бог запретил это». Но хитрый змей предупредил такой ответ и превратил его в вопрос: почему запретил Бог? Как уже не раз видели мы из исторических событий, что вопрошать о том, что или чего хочет Бог, когда уже воля Его объявлена, не следует больше, и причины – почему это делает Бог? – доискиваться нелепо: первая и главная тому причина – та, что Бог так хочет, что это Ему угодно. Авраам, получив приказание принести в жертву Богу сына своего Исаака, каких бы мог не найти причин к недоумению своему и противопоставить их Божию повелению? Но он не противоречил Богу и молча повиновался Его повелению; для Авраама было довольно того одного, что Бог этого желает.5Многие родители, желая испытать благоразумие своих детей, спрашивают их: «Не желаете ли вы воспользоваться сегодня приятной прогулкой: пойти, например, в сад, прокатиться по городу или навестить знакомых в деревне; или же развлечься какой-либо игрой, оставив на время книжные занятия?» И если дети отвечают отцу или матери: как вам угодно, вы можете дать нам лучший совет: полезнее ли нам теперь погулять или продолжать учение – такой ответ детей служит знаком их доброго воспитания, совершенного и основательного благоразумия. Если же дети без предложения родителей или наставников просятся погулять, когда нужно учиться, или же стараются увильнуть каким-нибудь способом от занятий и ученья, или же скучают на уроках, тяготясь занятиями, а по выходе из класса упражняются в бесполезных и неприличных разговорах или шалостях с большей охотой и вниманием, чем при слушании и изучении уроков, то такими наклонностями дети не обнаруживают пред родителями признаков доброй надежды на них. Тогда отец, мать или наставник говорит такому чаду: «Слушай, сын мой или дочь, оставь пустые свои забавы, шалости или дурные привычки, ступай в училище и учись внимательно и прилежно, веди себя скромно и как должно: иначе будет тебе худо!» При этом вразумлении мы наблюдаем у ребенка нахмуренное лицо, на глазах слезы, если учение бывает дома, то вместо внимательного чтения одно только перелистывание книги, а против строгости родительской – причитания с плачем и жалобами. Вот поведение глупых и строптивых детей, не слушающих своих родителей и наставников и не исполняющих их приказаний и наставлений. Подобны им бываем и мы, взрослые; как неразумные дети, мы часто проводим свое время в бесполезных забавах и увеселениях; противимся воле Божией, когда Бог, лучший и добрейший из всех отцов, нарушает наши мирские удовольствия или возлагает на нас какие-либо неприятные нам дела и затруднения. Если желаем заслужить милость Божию и вечное спасение, уподобимся благоразумным детям, ничего другого не говоря Богу в своей молитве, кроме слов: «Господи Боже, Отче наш, как Тебе угодно, пусть так и будет: мы готовы по Твоей воле и повелению Твоему делать что приказываешь и не делать что запрещаешь, трудиться, страдать, пока Тебе, Отцу нашему и Господу, будет то угодно».

Внушая такую безусловную покорность человека воле Божией, Эпиктет сказал: «Нерадивый человек! Чего ты у Бога себе просишь, не того ли, что есть наилучшее, а что же другое есть лучше того, что есть, по твоей совести, угодно Богу?»⁶⁸. Уместно также привести здесь суждение другого мудрого мужа. Если Бог кому-либо предоставил бы свободный выбор образа жизни и спросил бы его: «Желаешь ли ты, чтобы Я освободил тебя от душевных и телесных бедствий и Сам поселил бы тебя в раю?». На такой вопрос должно отвечать теми же словами: «Господи, твори со мной, как Ты Сам хочешь. Ты можешь и удалить от меня бедствия, и оставить их при мне; мне же будет приятнее всего, чтобы совершилось то, что угодно Твоей святой воле». Воистину, таким образом получим мы большую благодать и милость от Бога, чем получили бы их по собственному нашему выбору. Ибо Бог, требуя добрых дел, имеет обычай воспитывать чад своих, подобно благоразумным родителям, в страхе и строгом наставлении. А потому, если видишь, что мужи добродетельные и любезные Богу отягчены скорбями, изнемогают в бедах, претерпевают всякие неудобства, или же увидишь людей порочных и злобных, живущих в роскоши, во всяком изобилии, наслаждающихся всеми благами мира, потакающих всем своим прихотям, то знай, что первые – сыны смирения, плача, кротости, чистоты и прочих добродетелей; вторые же – дерзкие своей строптивостью, не- редко расточающие отеческое наследство и погибающие от своих пороков и необузданных страстей. Бог любимых чад Своих не балует, не содержит в роскоши, но испытывает их, смиряет трудами, а нередко печалью и огорчениями, дабы приготовить из них достойных Себе служителей на общую пользу: столпов Церкви, просветителей народов, опору государства. Поэтому предоставим себя Богу во всех приключениях, встречающихся нам, чистыми, как ненаполненные сосуды, чтобы Бог наполнил их Своей благодатью по нашей к Нему покорности. Блаженный Иероним, наставляя некоего Юлиана, говорил ему: «Ты считаешь себя достигшим высшей степени добродетели, если пожертвуешь некоторую часть своего имущества на богоугодные дела, – ошибаешься. Бог желает, чтобы ты себя самого, свою нравственно-разумную деятельность приносил в живую жертву Богу во всю жизнь свою»⁶⁹.Глава V. Признаки или свойства человеческой воли, согласной с Божественной волейРимляне считали плохим солдатом того воина, который не отличался крепкими мускулами, сильной грудью и широкими плечами, способными к поднятию и ношению всяких тяжестей; который не содержал исправно своего оружия во всей чистоте и блеске, наконец, который не имел полного доверия к воинским доблестям и способностям своего полководца. Подобным образом никто не может считать себя истинным христианином и величать себя Христовым последователем и исполнителем Божественной воли, если не находит в себе явных признаков согласованности собственных его желаний во всем – по самим его поступкам – с волей Божией. Кто желает увериться в этом и испытать самого себя, наконец, привыкнуть во всем согласовывать свои пожелания и поступки с волей Божией, тот с пользой для себя пусть задумается, находит ли он в себе нижеследующие признаки, душевные качества? И способен ли хранить их в себе, не заглушать противоположными и ими руководствоваться.1Первый отличительный признак истинного христианина в радении о делах своих – стараться совершать усердно, опасаясь, чтобы они не были противны заповедям и воле Божией, а потому никакого дела лучше не начинать не призвавши прежде Бога на помощь пусть краткой, но сердечной молитвой. Если же встретится нам весьма полезное и важное дело, но нелегкое к совершению, да будем просить себе у Бога помощи не раз, а многократно, пока Бог вразумит и наставит, как совершить то дело. Для людей, облеченных властью, да будет упомянутый совет инструкцией – «ничего не делать без соизволения Божия, таинственно открываемого в усердной молитве»: ум смертного человека ограничен, не может всего обнять и правильно рассудить. А отсюда столько случается в мире бедствий и неустройств; как много знатных домов управляется худо; сколько царств и областей остаются лишенными правды и справедливости; сколько возникает разорительных войн; сколь много граждан терпят друг от друга тяжких обид и разорения, – и все это происходит от пренебрежения заповеди Христовой: смотрите каждый за собой и за своими обязанностями, бодрствуйте, молитесь, ибо не знаете, когда потребуют от вас решительного отчета в делах ваших (Мк. 13:33). Несоблюдение этой заповеди порождает многочисленное зло в мире. Ибо господа, правители, начальники, цари часто бывают людьми, действующими не по закону Божию и гражданскому и здравому разуму, но по своим замыслам, страстям и по своему безрассудному произволу. Они не испрашивают у Господа Бога Его благословения и просвещения ума; надеются на свой разум и собственные силы и думают о себе, что они – древние исполины, могущие и горы перевернуть, а поэтому бывает в делах как общественных, так и частных пагуба и неустройство. Это подтверждают исторические примеры.

Тяжко согрешили старейшины и начальники израильские, приняв в свое общество язычников гаваонитов без вопрошения о сем Господа (см.: Ісус. 9). Мы весьма недалеки от их опасного заблуждения: часто размышляем и ищем достижения предметов величайшей важности, но Господа об этом не спрашиваем. Желаем получить священство, вступить в брак, сделаться обладателем земли и правителем людей, но Господа об этом не спрашиваем: угодно ли Ему будет наше желание и намерение? Не так поступали достойные похвалы славные вожди Маккавеи. Они не предпринимали ни одной войны не испросив прежде на то воли Божией: в смиренном сердце своем они пред началом войны прибегали с горячей молитвой к Богу, не только сами молились, но призывали к этому своих ратников и вместе с ними молились, а также и начав войну, совершали общественное моление об успехе оной. Так Иуда Маккавей, видя и понимая замыслы врага, воздев руки к небу, призывал Господа, чудодействующего и видящего все, что на земле творится справедливое и лукавое, и молил Его о помощи, хорошо зная, что победа не зависит от силы воителя и его оружия, но Бог дает ее по Своему благоволению ищущим Его милости и покрова. И не только сам военачальник Маккавей призывал Бога на помощь пред началом войны, молитвенно испрашивая извещения от Бога о том, начинать или не начинать войну, но своим примером и речью воодушевил и воинство свое к молитвенному расположению их духа и к возбуждению в себе мужества, приводя примеры прежней помощи и милости Божией к народу, обращающемуся к Богу с покаянным сердцем. И таким образом, призывая Бога себе на помощь, Иуда и бывшие с ним вступили в бой с войсками противника, гордого Никанора, наступавшего на них в день субботний, и положили на месте более тридцати тысяч неприятельских воинов, радуясь такому проявлению Божией милости и помощи (ср.: 2Мак. 15). Вот пример, доказывающий, как спасительно прибегать в скорби и беде с сокрушенным сердцем и молитвой к Богу о помощи и защите!Святой Кассиан дает совет держать пред началом всякого дела в уме и на устах сии боговдохновенные псаломные слова: Боже, в помощь мою вонми: Господи, помощи ми потщися, по благоволению Твоему (Пс. 69:2)⁷⁰ и еще эту молитву: «Молим Тебя, Господи, предупреди каждое наше дело до его начала Духом Твоим Святым и, споспешествуя нам, управляй в его совершении, чтобы каждая наша молитва и каждое деяние получали бы всегда свое начало от Тебя и начатое совершенствовалось бы Тобой и достигало успешно своего окончания или назначения». Преподобный Памва имел такой обычай: когда кто просил у него совета о чем-либо, он отвечал: «Повремени немного и поручи дело свое Богу» и никогда никому не давай своего совета прежде, пока сам не испросил у Господа, чтобы Он внушил тебе, что должно посоветовать. Этот обычай Памвы ему самому принес такую пользу, что когда он уже лежал больным на смертном одре, то сказал: «Не могу припомнить себе ни одного моего слова, о котором бы должен я пожалеть и покаяться в неразумном произнесении оного».Действительно, Бог спрашивающему Его с верой дает ответ в глубине души его, по слову псалмопевца: Желание убогих услышал еси, Господи, уготованию сердца их внят ухо Твое (Пс. 9:38). Тот, кто не полагает предварительно в основу своих намерений и дел Божия благословения и Его святой воли, не имеет в делах успеха. Самое сознание нашего отношения к своему Господу обязывает нас испрашивать у Него благословения на все дела свои и тщательно взвешивать их, благоугодны ли они Богу.2Второй признак истинного благочестия и усердия – поступать согласно воле Божией: не страшиться встречающихся при этом бедствий и неприятностей, но охотно переносить их и даже желать; последнее оправдывается тем, что Господь Бог к тем ближе Своей благодатью, которые находятся в печали и многих злостраданиях, нежели к тем, которые постоянно благоденствуют во всем и не знают нужды. Господь не только любит убогих и нуждающихся, но благословляет и тех, которые им благодетельствуют. Давид, ублажая их, говорит: Блажен разумеваяй на нища и убога, в день лют избавит его Господь. Господь да сохранит его и живит его, и да ублажит его на земли и да не предаст его в руки врагов его. Господь да поможет ему на одре болезни его: все ложе его обратил еси в болезни его (Пс. 40:2-4). По толкованию святителей Иоанна Златоуста и Амвросия⁷¹, Бог посещает болящих или находящихся в скорбях и печали и услаждает их невзгоды различными радостями и милостью Своею, как бы Сам Он, Господь, стелил для них постель, как это делают иногда милосердные женщины, ухаживая за больным – поправляя его постель и тем доставляя облегчение в болезни и успокаивая своим состраданием и любовью. Сама Пречистая Дева Богородица и Христос Господь утешают и находящихся в болезнях и печалях, если только будут достойны они в душах своих такого посещения и приятия благодатного небесного дара и заступления. Сенека еще до осияния людей светом благодатного учения Христова высказал много мыслей, достойных Божественной мудрости, говоря: «Прошу и умоляю вас усерднейше, не ужасайтесь тех средств, иногда весьма строгих, которыми бессмертный Бог побуждает душу к лучшим подвигам: печаль родит добродетель. Воистину прилично назвать жалкими людьми тех, которые, живя в излишнем изобилии и не зная нужды, падают духом, которых праздность одолевает и расслабляет, как долговременная тишина моря приучает моряков к безделию и лени в безбурное время»⁷². Бог же кого любит и испытывает, тех чаще посещает болезнями, бедствиями и, словом, обучает их; а тем, которых, по-видимому, держит в ослабе, многое прощает, тех, нерадивых к исправлению и ленивых, готовит Он на жертву грядущих зол. Вы сошли с истинной дороги, с прямого пути, если думаете, что есть некоторые люди, изъятые от общей участи грешных людей претерпевать в настоящей жизни скорби и неприятности; каждому придет очередь испытать их, и его неожиданно постигнет беда, как собственное его приобретение, часть его или жребий. Кто кажется освобожденным от всяких бедствий, тому дана только отсрочка до другого времени, когда и он не избежит их.

Спросите: зачем Всеблагий Бог людей добродетельных посещает или болезнями, или другими бедствиями? Нагляднее ответить на это через решение другого вопроса, более близкого к пониманию нашему: почему во время войны или другой опасности посылаются для выполнения сложных и рискованных предприятий люди самые способные и самые мужественные? – Ответ на это нетруден: военачальник для совершения таких дел выбирает или вызывает и способнейших для того людей – мужественных и расторопных, которые могли бы ночным нападением поразить врага или высмотреть обход неприятельской армии, устроить удобный путь для своего отряда. И никто из избранных воинов не ропщет на военачальника за свое назначение, не говорит: «Он с умыслом послал меня на погибель»; напротив – каждый с удовольствием старается с большим успехом выполнить поручение, презирая труды и опасности. Подобно храбрым воинам должны поступать и те малодушные и нетерпеливые из христиан, которым Промысл Божий попускает претерпеть и перенести что-либо скорбное, тяжелое и печальное. Надо ободрить себя, укрепившись мыслью, что Бог признал их достойными для перенесения положенного на них бремени и что Он не возложит больше того, сколько могут понести их человеческие немощные силы. Сама Премудрость Божия говорит: Бог испытал их и нашел их достойными Себя (Прем. 3:5). Святой апостол Павел удостоверяет в том же: верен Бог, Который не попустит вам быть искушаемыми сверх сил, но при искушении даст и облегчение, так чтобы вы могли перенести (1Кор. 10:13). Поэтому умоляю вас, братия, избегайте всякого сладострастия и так называемого счастья или роскоши, которые расслабляют и приводят в изнеможение душу и тело. Бог поступает с добродетельными людьми таким образом, как поступает учитель со своими благонадежными, преуспевающими в науках учениками, требуя от них больших трудов и заставляя их решать трудноразрешимые задачи.Древняя история представляет нам замечательный образец воспитания граждан у язычников лакедемонян (спартанцев), которые вообще отличались от других греков своей храбростью, любовью к отечеству и презрением к богатству и роскоши. Нельзя и подумать, чтобы они были извергами рода человеческого, лишенными родительской любви к своим детям, но эта любовь обусловливалась желанием сделать их лучшими людьми и гражданами и выражалась в соответствующих тому формах воспитания физических и моральных сил детей и в приучении их к непоколебимому перенесению всех житейских невзгод. Дети у них подвергались крепкому сечению пред народным собранием не за какую-либо вину, а для того только, чтоб приучить их к перенесению физической боли и терпению неудобств и лишений. При этом сами родители, наказывая, подбадривали лаской и одобрением любимых своих детей еще к большему перенесению голода, трудов и к презрению роскоши и изнеженности. Неудивительно, если Бог, знающий заранее, какими средствами можно заставить нас вступить на высшую степень нравственного совершенства, испытывает нас, Своих детей, разными мирскими неприятностями и приучает к восхождению от низших степеней добродетели на высшие. Всякое обучение добрым делам всегда кажется для бренного тела жестоким и скорбным; попускает ли Бог на нас какое несчастье – великодушно перенесем его: это не гнев Божий к нам, но предоставление нам случая для нашего подвига, влекущего за собой награду, и чем более совершим подвигов, тем станем мужественнее. Совершенной победы над злом достигает человек терпением. Как золото очищается огнем, так бедствия укрепляют человека. И что в этом удивительного? Дерево, растущее в глуши и затишье, не бывает упругим, твердым и крепким, если не подвергается частым сильным ветрам; потому что только через крепкие напоры ветра древесные частицы сближаются между собой теснее и крепче, а корни глубже утверждаются в земле. Недолговечны и подвергаются скорому гниению и те деревья, которые растут в тиши на солнечных влажных долинах.Из всего сказанного выше открывается, что вернейшим признаком согласия воли человеческой с Божией волей становится неустрашимость бед и скорбей в жизни христианской, когда мы, добровольно отвергшись самих себя, то есть собственной воли, несем на себе Крест Христов, не отказываемся указанию Божественной воли следовать по пути христианской жизни – неудобному, тесному и прискорбному, мужественно перенося попускаемые Богом обиды, скорби, болезни и другие невзгоды. Итак, кто всем сердцем любит Бога и всей душой хранит в себе волю Божию, тот дерзновенно может во время бед и печалей обратиться к Богу с молитвенными словами: «Жалею, о Боже мой, что прежде Ты не открыл предначертаний обо мне святейшей воли Твоей: ибо я поспешил бы прежде совершить их, чем Ты позвал меня на то: хочешь ли взять обратно полученные мной от Тебя имения, честь и славу? Давно бы я готов был отдать их Тебе. Хочешь ли взять моих детей? Я предоставляю их в Твою волю. Хочешь ли какой-либо части моего тела? Возьми ее: весьма мало и скупо обещаю, ибо скоро все оставлю охотно. Хочешь ли души моей? Почему же я откажу Тебе в этом? Без промедления молю Тебя, прими мою душу. Все, что Ты дал мне, прими от меня. Всякое дело Твое совершаю без принуждения, ничего не претерпеваю без собственного соизволения и Тебе, о Боже мой, не работаю, подобно рабу, но только согласую мою собственную волю с Твоей святой волей». Вот истинный образ согласия человеческой воли с Божественной.

3Третий признак человеческой воли, согласной с Божественной, – это христианское смирение, уничтожение в себе мнения о себе самом, выступающего за пределы существа ограниченного, смертного. Это исключительно христианская добродетель; едва ли она была известна древним идолопоклонникам. Кто не заражен самомнением, высокомерием, тот все сделанное им доброе приписывает не себе, не своему разуму, но Божией благости и силе. Своими же, в прямом смысле, считает только свои заблуждения и всякую неправду, содержа постоянно в памяти изречение блаженного Августина: «Все доброе, предпринятое и совершенное тобой, относи к Богу и признавай, что без Бога ничто невозможно для тебя, а с Богом – все». Таковым добрым делателем, действительно, и бывает тот, кто не полагает надежды на свою мудрость и свои силы; но, с упованием на помощь Божию и не отчаиваясь в ней, не отказывается от совершения тех дел, которых требуют от него его обязанности и его звание, он настолько успешнее и лучше выполняет их, насколько меньше полагается на себя, будучи уверен, что он сам собой ничего, но с Богом может сделать все. Он трудится по мере сил своих, но добрых плодов своей деятельности ожидает от Божия благоволения, перенося сердцем благодушно все то, что само по себе неплохо, но кажется таковым терпящему от недоброжелателей, от наложения излишних на него трудов, налогов, нанесения обид и т.п.Совсем другие последствия своей деятельности имеют те гордые, самонадеянные люди, которые, забывая о Боге и своих обязанностях, полагают всю надежду на самих себя: на свою мудрость, ловкость, искусство, на свои силы. И до чего такие люди бывают высокомерны: они превозносят себя пред своими сверстниками и восхваляют до небес, а между тем в важных и весьма полезных делах оказываются нерадивыми, небрежными по излишней самонадеянности.Совершенно же предавшие себя в волю Божию, смиренные труженики в винограднике Христовом, поступают иначе; они уподобляются коромыслу весов с прицепленными к нему на противоположных концах чашами: чем больше кладется в одну из чаш гирь, тем больше оно опускается, противоположная же чаша вместе с тем поднимается настолько же: это – символический образ достоинства людей Божиих и людей мира сего: чем более человек смиряет себя пред Богом и людьми, тем более возвышают его благодать и милость Божия, и наоборот: чем выше он ставит себя пред Богом и презирает свою братию через собственное высокомерие, тем более унижает свое человеческое достоинство.Серьезный начальник какой-либо воинской части, которому поручены защита и охранение города от нападения врага, уже заблаговременно осматривает слабые, мало защищенные места, укрепляет их, распоряжается о хлебных запасах, подыскивает надлежащие места для постановки орудий – словом, заботится встретить неприятеля храбро и во всей готовности дать ему должный отпор, ибо он знает, что врагам нельзя верить. Подобно этому каждый христианин должен заблаговременно готовиться к неожиданной встрече своих недругов, говоря: «Я не избавлен ни от болезни, ни от смерти; а потому не лучше ли ограждать себя предварительно исповедью и принятием Святых Таин почаще, вооружать себя молитвой и постом?»Напротив, человек самонадеянный и нерассудительный, уповая на собственные силы, обыкновенно думает, что он почти уже готов отразить все нападения своих врагов; или же выжидает более удобного времени к принятию необходимых для этого мер, или, наконец, так самоуверен в том, что успеет приготовиться и тогда, когда наступит необходимость в приготовлении. Весьма благоразумно говорит об обоих Соломон в своих притчах: Глупый верит всякому слову и поступает без проверки ему сказанного; благоразумный же внимателен к путям (начинаниям и поступкам) своим. И далее поясняет это: Мудрый боится и удаляется от зла, а глупый раздражителен, нерадив и самонадеян (Притч. 14:15-16). Но об этой зловредной самонадеянности поговорим впоследствии подробнее.4Четвертый признак нашего согласия с волей Божией – величайшее упование наше во всем на Господа Бога. Оно производит то, что каждый обиженный кем-либо успокаивает себя внутренне и усмиряет естественно возникающую мысль об отмщении своему врагу, думая про себя: «Бог видит и слышит неправду или обиду: придет время, что Бог обнаружит неправду врага и обратит ее на его же голову»; и этим побеждается естественное побуждение к отмщению нашим личным врагам. Через одно крепкое упование на Бога мы становимся победителями всех врагов и возвышаемся в своей душе над ними: ибо каждый, возложивши крепкую надежду на Бога, уверен, что если бы враги его постарались поднять целый ад против него, то не смогут повредить ему более того, насколько Богу угодно им попустить. Но возразишь, что есть враги неугомонные, старающиеся вредить беспрестанно во всем и всячески, чем только могут: если не удается им повредить противнику своему лично, то они силятся нанести ему материальные убытки, например, в его купле и продаже или лишением его имущества, и т.п. Действительно так. Однако ж кто крепко уповает на Бога, тот поступает в подобных случаях таким образом: чтобы внутренне успокоить себя, он каждое свое начинание или имущество поручает молитвенно Богу для его совершения или охранения, крепко полагаясь во всем этом на Промысл Божий, предоставляя всякие случайности распоряжению воли Божией, как бы вовсе устраняя себя от всякого собственного распоряжения, и все последующее затем в его имущественных делах – удачных – считает благословением и даром Божиим, в не достигших предназначенной пользы видит, что предприятие не достигло своей цели по особенному Промыслу Божию, предназначившему для него нечто лучшее. Имеющему такую сильную надежду на Бога противники его будут тщетно силиться препятствовать в его предприятиях или причинять убытки в имуществе, переданному им в распоряжение Божие: Нет мудрости, и нет разума, и нет совета вопреки Господу (Притч. 21:30). Как хитро поступал Лаван против зятя своего Иакова, изменяя последнему десять раз назначенную плату за присмотр скота в надежде уменьшить ее, но тщетны были его замыслы, которые все обратил Бог в пользу Иакова: Бог не попустил ему, т.е. Лавану, сделать мне зло, так выразился об этом сам Иаков (Бут. 31:7). Воспылал гневом Сеннахирим, царь Ассирийский, против города Иерусалима, угрожая окончательным его разорением; но ни сам он, ни его воинство не избегли грозной в отмщении руки Божией, ибо услышал Бог молитвы царя Езекии и пророка Исаии и послал Ангела Своего, который поразил ассирийское войско; Сеннахирим же возвратился в землю свою и там погиб от руки собственных детей своих. Так спас Господь Езекию и жителей Иерусалима от руки Сеннахирима и его воинства (см.: 2Хрон. 32:21-22). Советую каждому христианину иметь твердую надежду на Бога и всякое отмщение за себя предоставить Ему: Он один есть Господь отмщений.

Сами язычники учат нас этому. Тиссаферн, персидский вождь, заключил мир с Агесилаем II, царем Спартанским, но только для того, чтоб выиграть время для удобнейшего внезапного нападения на своего противника; ибо в тот же час послал от себя глашатаев, чтобы все греки ушли из Азии. Агесилай смело ответил посланным от Тиссаферна: «Скажите от меня вождю вашему так: я ему очень благодарен за то, что он мир, заключенный со мной, разрушил; этим самым он против себя же раздражил и богов, и людей и сделал их себе врагами; через это моя военная сила значительно увеличится: ибо коварство и вероломное нарушение заключенного мира восстановят против него всех». Вот истинно христианский ответ своим противникам по написанному: Бог воздвиг рог спасения… от врагов наших и от руки всех ненавидящих нас (Лк. 1:69,71).Уповающий всем сердцем на Бога превращает всех своих врагов в плательщиков оброка и в работников себе: ибо он имеет Бога помощником себе, потому что он обо всем, чего желает, прежде всего молит Бога, полагая себе за правило, что если чего я прошу у Бога, может быть для меня полезно или неполезно, это в совершенстве известно только одному Богу. И если просимое полезно мне, то Бог и пошлет мне его немедленно, а иногда отлагает это до более благоприятного времени, чтобы таким образом испытать меня и приучить к терпению. Но если Бог многократно повторенное мной прошение не исполняет, то через это мне становится ясно, что я просил у Бога того, что для меня бесполезно или вредно. По такому, весьма благоразумному, правилу поступает только тот, кто полностью предал всего себя в управление Божественной воле. Не признающие же тайны Божественного мироправления и Его Промысла о каждом из Его творений или вовсе не призывают Всевышнего себе в помощь, или хотя и призывают, но делают это нерадиво и как бы для обряда только. И прежде чем вздумают обратиться с молитвой к Богу, сначала докучают тем лицам, от которых надеются получить помощь, своими настойчивыми и жалобными прошениями, а если не имеют успеха у одних лиц, то обращаются к другим, стараясь достигнуть желаемого через протекцию, через подарки и подкупы, обращая таким образом достижение желаемого в зависимость от бесчестной греховной сделки.Святой Иоанн Богослов видел в небесном откровении Христа Господа, держащего в десной Своей руке семь звезд. Что же значат эти звезды в руке Христовой? Сам Иоанн, объясняя эту тайну, говорит: семь звезд суть Ангелы семи церквей (Об. 1:20), и венцы их находятся в руке Христовой. И если где-либо венец (то есть епископское достоинство) остается вакантным, то являются весьма многие искатели венца, желающие охотно наклонить под него свою голову, но они нередко идут не прямой дорогой ко Христу, но чаще всего сначала идут к рукам князей, начальников и властителей и потом уже наконец – и к Христу Господу. То же самое бывает и при искании прочих, как духовных, так и мирских достоинств и почестей: человеческой любви, милости и помощи все ищут; мало же кто ищет Божия пособия в том, чтобы сделаться прежде достойным носителем венца по своим нравственным поступкам и истинно гражданским подвигам правды, милости и человеколюбия. Здесь видно явное заблуждение и непонимание верного пути к получению сана, славы и почестей. Желающие заслужить достойное уважение пред людьми и милость у Бога должны поступать иначе: они должны прежде всего сердечно искать себе милости у Бога о прощении грехов своих и Его благой помощи для согласования свободных своих поступков с волей Божией; ибо скипетры и венцы находятся в правой руке Божией. Начальства, достоинства, почести и полновластное правительство Бог назначает и разделяет по Своей премудрой воле: следовательно, у Него должно всегда просить желаемого нами. Сердце царя – в руке Господа, как потоки вод: куда захочет, Он направляет его (Притч. 21:1). Как садовник в своем саду содержит водный источник в своем распоряжении: он не всегда проводит и направляет воду на ближайшее и лучшее дерево, но часто на дальнее и увядающее или куда захочет, смотря по необходимости орошения сада в той или другой его части, того или другого дерева: подобно садовнику поступает Бог. Он, имея в Своей руке сердце царево, как садовник воду, распоряжается, нимало не вредя свободе человеческой воли, водами, истекающими из этого источника, сердца царева, различными церковными и государственно-общественными установлениями и облеченными властью лицами. Бог вручает достоинства и власть тем, которых искони избрал Он по Своему пред- уведению и призвал в свое время на служение Своим праведным делам мироправления по писанному: кого Он (Бог) предузнал, тем и предопределил быть подобными образу Сына Своего, дабы Он был первородным между многими братиями. А кого Он предопределил, тех и призвал, а кого призвал, тех и оправдал; а кого оправдал, тех и прославил (Рим. 8:29-30). Поэтому весьма неразумно поступают те, которые с усиленными просьбами и дарами обращаются к людям, а вездеприсущего Бога забывают, надежды на Него не имеют, мимоходом обращаются к Нему с молитвой. Непонятное, страшное ослепление у людей! Вода, почерпаемая из самого источника, бывает всегда чиста, здорова и благоприятна.

5Пятый признак, указывающий на то, что наша воля согласна с Божественной, есть перенесение нами всенародных поношений, оклеветаний и других порицаний нашего доброго имени и добрых дел в молчании смиренномудренном. Нет более чувствительнейшего удара для благочестивой христианской души, как наглое оскорбление порицанием и клеветой прямых ее намерений и действий, которые она предпринимает и совершает ради славы Божией и спасения, вразумления и пользы своих ближних. Но и такие жестокие удары истинный Христов последователь переносит молча. Умственным оком с благоговением взирая на многотерпеливого Иисуса, молчавшего среди бесчисленных поношений и мучений во время беззаконного суда над Ним. Собрались в суд над Иисусом Христом еврейские первосвященники, старейшины и книжники, истово обвиняя Его: Иисус же молчал; многие ложные свидетельства и преступления взводили на Него: Иисус же молчал; настаивали с истошным криком, требуя Его распятия; Иисус же молчал; уже распятого и ко кресту пригвожденного они уязвляли бесчисленными укоризнами и насмешками: Иисус же молчал. Подобно Господу Иисусу Преблагословенная Дева Мария, Богоматерь, находясь в величайших стеснениях и скорбях, была терпеливой, кроткой и молчаливой. Она поступала при этом не иначе, как и Сын Ее поступал, то есть Мария же молчала и все это предоставляла воле Божией и Его Божественному Промыслу о Ней. Слышала Она, как человека совершенно невинного, возлюбленного Ее Сына ложно поносили, досаждали Ему многочисленными укоризнами, Мария же молчала. Видела Она Его под тяжестью Своего Креста изнемогающим и падающим, пригвожденным ко кресту, в страшных мучениях взывающим к Богу Отцу Своему: Боже Мой, Боже Мой! для чего Ты Меня оставил? (Мк. 15:34) и затем в бесчисленных язвах и тяжких муках умирающим, Мария молчала. Этому Сыну и этой Матери подражали многие благочестивые люди, когда были они поносимы клеветой в величайших беззакониях, они же молчали. Этим отличался в свое время кроткий пророк и царь Израильский Давид, славившийся дивной силою смиренного молчания при нанесении ему личных оскорблений. В таких случаях говорил он в сердце своем самому себе: Рех: сохраню пути моя, еже не согрешати ми языком моим: положих устом моим хранило, внегда востати грешному предо мною. Онемех и смирихся, и умолчах от благ (т.е. о добром ответе оскорбителю); не много далее повторяет он тоже: Онемех и не отверзох уст моих, яко Ты сотворил еси (Пс. 38:2-3,10). Причиной же своего молчания считает он не что иное, как только то, что Ты (Господь) нанес мне сей удар: умолчал я потому, что без Твоей воли, без Твоего допущения никто не мог бы оскорбить меня; Твоя, Господи, воля наложила на меня молчание.Северин Боэций, замечательный писатель и добродетельный муж и философ, сказал: «Кто другой, кроме Единого Бога, может быть охранителем добродетели и отгонителем всего лукавого и недоброго? Он, как управитель и устроитель наших сердец, взирая на всех с высоты Своего Божественного предведения и промышления, знает о всяком человеке, что для него прилично и спасительно, то именно и назначает каждому, и если нам кажется иногда, что иное (например, относительно наград и наказаний) происходит не по должному (праведному) порядку и чиноположению, то это есть только кажущийся нам, ограниченным существам, беспорядок, в существе же своем этот самый порядок и есть истинный и праведный во всем объеме Божественного мироправления»⁷³. И всякий, покорный воле Божией, удостоверяется в этом, замечая, как истинны и справедливы Божии определения о каждом человеке в частности и о племенах, народах и царствах вообще, верит мудрому Божию Промыслу о всех и обо всем и одобряет его своим покорным молчанием.Случается иногда и в домашних отношениях между господами и служителями их нечто подобное; например, добродушного, веселого характера господин заходит в дом своего служителя и не находит в доме никого; чтобы показать хозяину дома, что нельзя оставлять незапертый дом без надзора, все вещи, находящиеся в доме, переворачивает вверх дном и, учинив такой беспорядок, поспешно уходит, чтобы слуга не узнал, кто натворил это в его жилище. Слуга, возвратясь домой и видя все свои вещи разбросанными и опрокинутыми, воспламеняется гневом и приходит в негодование на совершившего беспорядок в доме; но узнавши потом, что виновником этого беспорядка был его господин, успокаивается и молчит. Подобно этому слуге и Давид говорит себе: Онемех и не отверзох уст моих; почему это? – яко Ты сотворил еси (потому что Ты, не кто другой, нанес мне этот удар). Равно и каждый человек, преданный воле Божией, чувствует тяготу от причиненных ему несчастий или обид и терпеливо переносит их, утешая себя Промыслом Божиим и зная хорошо, что печалью и напрасным ропотом себе ничуть не поможет; он обращает очи свои на небо: Возведох очи мои в горы, отнюдуже приидет помощь моя. Помощь моя от Господа, сотворшаго небо и землю (Пс. 120:1-2).

Когда царь Артаксеркс и Аман пировали, приглашенные Есфирью, в ее палатах, тогда все иудеи проливали горькие слезы. Но как скоро обратилось это веселие Амана, радовавшегося о готовившемся на завтра пролитии невинной крови иудеев, на собственную его погибель: Бог чудно раскрыл для царя злобу Амана против Мардохея и всех иудеев, и царь приказал подвергнуть Амана тому же наказанию, какое приготовлял он для иудеев: приказал повесить одного Амана вместо всех иудеев (ср.: Ест. 7). Повторяй каждый себе непреложную истину: «Когда опечалит тебя Господь, попустив какое-либо несчастье или потерю, в конце концов обратятся они во благо тебе». Если бы луна всегда была однообразна в своем сиянии и форме и не изменялась всякий день в своем возрастании или уменьшении, сохраняя постоянно вид полной луны, то астрономы никогда не открыли бы того, что она заимствует свой свет от солнца. Равным образом и мы узнаем из разных лишений и огорчений, что всякое доброе посылается нам от Бога. Заболел ли кто? Отсюда по опыту он узнает, как драгоценно человеку здоровье и как должно строго беречь и охранять его, чего никогда бы не узнал он, если бы вовсе не болел: ибо такова уже врожденная нам беспечность, что мы не ценим и не бережем доброго, полезного и приятного, пока его не лишимся: тогда только оценим свою потерю и пожалеем о ней. Потерпит ли кто бесчестье, нанесенное ему другим? Тогда только опытно узнает он на себе, сколь тяжкий грех порочить доброе имя и славу ближнего. Впадет ли кто в бедность и нищету – тогда только истинно поймет, как сам поступал с убогими и как должно, по заповеди Божией о любви ко всем, заботиться обо всех, тем более о нищих и беспомощных; а потому он молчит и, размышляя обо всем сказанном выше, смиренно поручает себя во всем Божественной воле.Но я не думаю, чтобы каждый, носящий свое бремя, должен молчать с отчаянием, да сохранит тебя Бог от отчаяния! А потому, любезный брат во Христе, ты говори, – но говори сердцем, говори Богу: пусть язык твой молчит, но молись умом! Углубись внутрь себя и благоговейно размышляй о молчании Иисуса Христа пред Пилатом, Пречистой Девы Марии – пред нечестивыми согражданами, Давида – пред его противниками: почетнейший и достойнейший ли человек злословит тебя? – молчи; низкий ли и недостойный бесчестно укоряет тебя и поносит? – молчи; злословит ли тебя равный тебе? – и тогда молчи. Трудно это делать и скорбно, но весьма похвально, спасительно и полезно. Оставь оскорбителя, обратись к Богу Утешителю и молись за своих противников, подобно Давиду и его же словами: Вместо еже любити мя, оболгаху мя, аз же моляхся: и положиша на мя злая за благая, и ненависть за возлюбление мое (Пс. 108:4-5): поступая так, молчанием укротишь своих противников, а молитвой умилостивишь Бога. Поэтому молчи и всецело предай себя воле Божией, постоянно имея в сердце своем Давидовы слова: «Ты, Господи, (а не враг мой) нанес мне удар».6Шестое знамение человеческой воли, сообразной с Божественной волей, состоит в том, что она ради чести Божественной и исполнения заповедей Божиих готова воспринять на себя все трудности и лишения и неустрашимо подвергаться опасностям, готова претерпеть все скорбное, трудное и едва переносимое, крепко уповая на Божий Промысл и Его помощь. Сколь великодушным показал себя в этом отношении святой апостол Павел: я научился быть довольным тем, что Бог мне дал. Умею жить и в скудости… и в изобилии; научился всему и во всем… быть в сытости и терпеть голод, быть в изобилии и в недостатке. Все могу в укрепляющем меня Иисусе Христе (Флп. 4:11-13). Равно с мужественным и великодушным сердцем пел боговдохновенный Давид: Богом моим прейду стену (Пс. 17:30). Давид, готовый на многотруднейшие подвиги, с радостью воспевает Богу: Ты просветишь светильник мой, Господи Боже мой, осветишь темный мой ум, помраченный мирскими пристрастиями и испытаниями, и Тобой я избавляюсь от всякого нападения, всякой беды, силой Бога моего преодолею всякую преграду на пути к добрым делам: ибо крепок Бог, препоясующий меня силой и устрояющий мне верный путь ко всему истинному и святому (см.: 2Сам. 22:29-33). Давид счел для себя за труд шествовать по назначенному Богом пути до излияния пота, но, быв препоясан по чреслам своим, по выражению апостола Павла (см.: Еф. 6,14–18), истиной, облекшись в броню праведности, обувшись в готовность благовествовать мир, а более всего – защитившись верой в грядущего Христа Господа и шлемом спасения Его, и мечом духовным слова Божия, наконец, молитвой – желал он сам добровольно идти определенной ему дорогой. Каждый из нас должен размышлять о себе и знать, что Бог желает, чтобы я был терпелив в страдании, чист от пороков в своей жизни, охотно прощал своих врагов, обо всех хорошо думал бы и говорил, пока они не обнаружили себя в противном, и почему бы мне не быть во всем этом согласным с желанием Божиим? Правда, что до сего времени мое своеволие служило мне к тому препятствием и как бы каменной стеной, преграждающей мне следовать Божию указанию к богоугодной жизни. Но с этой поры, когда свет благодати просветил мою душу, такая стена не устрашит меня, перескочу и через нее: ибо все могу сделать силой укрепляющего меня Христа (ср.: Флп. 4:13).

Всякий, благоговейно читающий или слушающий жития и деяния святых угодников Божиих, будет многократно повторять слова царственного пророка: Дивен Бог во святых Своих, Бог Израилев; Той даст силу и державу (могущество) людем Своим (Пс. 67:36)! Он Вечный, Который всегда был, есть и не будет иметь конца, Он дает силу и крепость людям Своим, всем по заповедям Его живущим, Он – благословенный Бог наш и Творец. Это явственно видим мы сбывшимся на деле во святых апостолах и их преемниках и последователях их учения. Апостолы, избранные Богом для проповеди имени Господа нашего Христа, учения и спасительных для рода человеческого дел Его, имели столь великое дерзновение, безбоязненность, мужество и веру и совершили столь дивные дела. Они силой истины и живой веры каких не переходили стен лжи, суеверия и неразумия? Для них не было ничего неудобного и непреодолимого в деле евангельской проповеди: в сравнительно короткое время облетели они, как бы на серафимских крыльях любви Божественной, весь мир, в ту пору известный. Над ними исполнились слова пророка Исаии: надеющиеся на Господа обновятся в силе: поднимут крылья, как орлы, потекут – и не устанут, пойдут – и не утомятся (Іс. 40:31). Они, имея крепкое упование на Бога и исполнением Его воли, как бы поясом опоясанные, безбоязненно обошли всю землю и море с проповедью всем народам в поднебесной о Царствии Божием, уча с убеждением всех веровать в Господа нашего Иисуса Христа, презирая все угрозы своих противников!.. Подобно тому как томимый сильной жаждой говорит: «У меня внутри как бы огонь горит», так казался сердцам апостольским весь мир в огне горящим. Неутолимой жаждой спасти весь род человеческий были воспламенены любящие сердца святых апостолов: большие воды, по выражению Песни Песней (см.: Пісн. 8:7), не могли потушить любви этой, и реки не заливали ее (то есть никакие гонения и преследования проповедников их врагами). С такой пламенной любовью в сердцах своих апостолы спешили благовестить «Евангелие Царствия» во всей подсолнечной от конца в конец: не было народа, страны, города, ни селения, ни места, где не проповедовали бы они Христова учения. Святой апостол Павел, этот избранный сосуд благодати, преисполненный огня, попаляющего плевелы, проповедал евангельское учение от Иерусалима до Иллирика. Он прошел все земли, находящиеся между этими оконечностями, обращая в веру Христову преимущественно язычников, как видно из его Послания к Римлянам: не осмелюсь сказать, – пишет он, – что-нибудь такое, чего не совершил Христос через меня, в покорении язычников вере, словом и делом, силою знамений и чудес, силою Духа Божия, так что благовествование Христово распространено мною от Иерусалима и окрестности до Иллирика. Притом я старался благовествовать не там, где уже было известно имя Христово, дабы не созидать на чужом основании, но как написано: не имевшие о Нем известия увидят, и не слышавшие узнают (Рим. 15:18-21; см.: Іс. 52:15). Он благовестил Христово учение всем народам через земли, которые переходил: римлянам, персам, парфянам, мидянам, индианам, скифянам, аравитянам и всех людей повсюду учил истинной вере. Таков же был и святой Андрей Первозванный, апостол, который, имея в себе огонь Духа Святого, проповедовал Начальника спасения нашего Христа в Вифинии и во всех странах, прилегающих к Понту Эвксинскому (Черному и Мраморному морям), а также в Херсонесе Таврическом, или Крымском полуострове. По особенному Божию Промыслу, достиг он и России, где на горах Киевских водрузил крест, как бы пророчествуя, что и русский народ будет просвещен святою верою; проповедав Евангелие в Великой Скифии, возвратился он во Фракию, посетил Элладу и Пелопоннес. Воспламеняемый тем же огнем Божественной любви и жаждущий спасения душ человеческих святой апостол Фома, именуемый Близнец из Панеи, названной впоследствии Кесарией Филиппийской, города Галилейского, осязавший язвы Христовы по воскресении Его, проповедал Христа парфянам, мидянам, персам, гирканианам, бактрийцам⁷⁴, брахманам (индийцам браминской секты) и Каламийской стране, где был проколот копьями от неверных и там же умер за Христа. Подобным образом и прочие апостолы, объятые огнем Божественной любви, с ревностью распространяли веру во Христа. На них исполнилось пророчество царя Давида: Во всю землю изыде вещание (проповедание) их, и в концы вселенныя глаголы их, или слова о жизни вечной (Пс. 18:5). Так во всех концах вселенной стремились они утолить свою сердечную жажду ко спасению народов через приведение их в веру Христову, дабы обращенные удостоились войти вместе с ними в обители Отца Небесного, уготованные Христом, в то место, жители которого не будут уже ни алкать, ни жаждать, и не будет палить их солнце и никакой зной (Об. 7:16). Ни беды и скорби, ни гонения и поношения, ни раны, биения, голод, нагота, притеснения, ни даже самая смерть за Христа не препятствовали апостолам совершать величайшие и достойные хвалы подвиги; не устрашили их все демонские полчища, попранные их ногами, и другие неудобства и препятствия, встречавшиеся им на суше, на морях и на всяком месте: они все и везде совершали в честь и славу Божию мужественно, укрепляемые Его силой, не боясь никаких препон и трудов. Таким образом они удобно перелетали через все преграды, встречавшиеся им на пути, и своей проповедью приобрели для Христа весь мир, по написанному у пророка Исаии: и все концы земли увидят спасение Бога нашего (Іс. 52:10). Исполняя всем сердцем волю Божию, они оказались непобедимыми во всех злоухищрениях против них и во всех злополучиях. Ибо каждый, возлюбивший Господа всем сердцем и душой и всецело предавший себя воле Божественной, надеется все преодолеть и совершить, по непреложным словам Господа Иисуса Христа: истинно говорю вам: если вы будете иметь веру с горчичное зерно и скажете горе сей: «перейди отсюда туда», и она перейдет; и ничего не будет невозможного для вас (Мф. 17:20).

* * *⁴¹Блж. Августин. Исповедь, VIII. 8.⁴²*Священномученик Игнатий Богоносец, епископ Антиохийский (†107) – муж апостольский, ученик Иоанна Богослова. Память 20 декабря старого стиля.⁴³Свщ. Игнатий Богоносец. Послание к Римлянам, 4.⁴⁴*Ассарий – мелкая монета.⁴⁵*Гай Плиний Секунд Старший (ок. 23–79 н.э.) – римский государственный деятель, ученый-энциклопедист и историк.⁴⁶Плиний Старший. Естественная история, XXII. 29.⁴⁷*Эпиктет (ок. 50–138) – греческий философ, представитель стоической школы.⁴⁸Эпиктет. Энхиридион. 11.⁴⁹*Фома Аквинский (иначе – Аквинат; 1225–1274) – богослов и философ, первый схоластический учитель Католической Церкви.⁵⁰*Имеется в виду святая Гертруда (XIII в.).⁵¹См.: Прп. Иоанн Кассиан. Собеседования, IX. 20.⁵²См.: Древний патерик, II. 5.⁵³Ср.: Эпиктет. Беседы, III. 26.⁵⁴*Луций Анней Сенека (ок. 4 до Р.Х. – 65 по Р.Х.) – римский философ-стоик, поэт и государственный деятель.⁵⁵Сенека. Письмо Луцилию 75.⁵⁶Блж. Августин. О граде Божием, IV. 3.⁵⁷*Сократ (ок. 469–399 до Р.Х.) – великий древнегреческий философ, был обвинен в том, что он не чтит богов. По приговору суда Сократ выпил яд.⁵⁸*Публий Рутилий Руф († сер. I в. по Р.Х.) – государственный деятель, философ-стоик. Управляя провинцией Азией, был несправедливо осужден и изгнан.⁵⁹*Гней Помпей Магн (106–48 до Р.Х.) – римский политический деятель и полководец. Преследуемый Цезарем, он искал убежища в Египте, где был убит придворными египетского царя Птолемея XIII.⁶⁰*Марк Туллий Цицерон (106–43 до Р.Х.) – римский политик и философ, блестящий оратор. Убит по приказу Марка Антония.⁶¹Сенека. De tranquillitate animi, 16.⁶²См.: Древний патерик, IX. 8.⁶³Фома Кемпийский. О подражании Христу, III. 22.⁶⁴*Франциск Борджиа (1510–1572) – герцог Гандийский (Испания). Был счастливо женат на одной из португальских придворных дам Элеоноре де Кастро и имел восемь детей. После смерти супруги в 1546 году принимает монашество и в 1565 году становится генералом Ордена иезуитов. Канонизирован Католической Церковью.⁶⁵Сщмч. Киприан Карфагенский. О молитве Господней, 14.⁶⁶Эпиктет. Беседы, IV. 7.⁶⁷*Якопоне да Тоди (†1306) – францисканский монах, итальянский поэт. В Католической Церкви признан блаженным.⁶⁸Эпиктет. Беседы, II. 7.⁶⁹Блж. Иероним. Письмо 118, к Юлиану.⁷⁰См.: Прп. Иоанн Кассиан. Собеседования, IX. 10.⁷¹*Святитель Амвросий (ок. 340–397) – епископ Медиолана (ныне Милан), великий христианский святой, богослов, проповедник, гимнограф. Его память по православному месяцеслову совершается 7 декабря старого стиля.⁷²Сенека. О Провидении, 4.⁷³Боэций. Утешение философией, IV. 6.⁷⁴*Бактрия – греческое название древнего государства Балхара, находящегося в Средней Азии, между горной цепью Гиндукуш и рекой Амударьей.Часть третья. О полезных плодах человеческой воли, утвердившейся в последовании во всех делах своих воле БожиейГлава I. О том, какое успокоение душе приносит согласие нашей воли с Божественной волейВ предшествующих двух частях мы показали тот путь, по которому человек может достигнуть познания воли Божией и сообразования с ней собственной воли; в этой же части объясним, какая происходит польза от соглашения человеком своей воли с волей Божией.1Так милостив и щедр Господь в излиянии на нас Своих даров и богатств, что Он не только предопределил обогатить нас в будущей жизни вечным блаженством, но как бы предупреждая время, предназначенное для вечных наград, посылает нам и здесь, в течение временной нашей жизни, сладкий хлеб и повелевает вкушать его, как бы малейшую частицу будущего нашего блаженства, желая ободрить этим и укрепить в нас надежду получения вечных благ и соделать нас к тому доброхотнейшими и предуготовленными. Таким образом, не забывает нас Бог и в этом многомятежном, многотрудном и неприглядном по своим мерзостям земном мире; и здесь мы не лишаемся и как бы предвкушаем небесную вечерю, живя еще в этой земной плачевной юдоли, и находим в ней некоторое успокоение и посылаемые небом утехи. Для этого не требуется от нас больших издержек; достаточно одной нашей воли, не противоречащей воле Божией. Приводим к тому примеры.На горе Фаворской святой апостол Петр едва ощутил в себе малейшую частицу, как бы отражение небесного блаженства, не мог удержаться от восторга и воскликнул: хорошо нам здесь быть; сделаем три кущи: Тебе одну, Моисею одну, и одну Илии. Ибо от изумления не знал, что сказать (Мк. 9:5). О, святой Петр! Не настало еще время вкушать здесь полного удовольствия, оно будет даровано в другом, лучшем мире, но не сейчас.

Святой Иоанн говорит в своем Откровении: когда Он (Агнец, сказавший: Я есмь… Первый и Последний) снял седьмую печать с книги судеб Божиих, сделалось безмолвие на небе, как бы на полчаса (Об. 8:1). По толкованию святителя Григория, этим безмолвием означается внутренний мир, или душевное успокоение тех, которые здесь, на земле, исполняют волю Божию так же, как исполняют ее небожители, а потому исполняющие вполне волю Божию люди, продолжая еще земную жизнь, живут как бы на небе. Царственный пророк Давид, утружденный многомятежной и непостоянной мирской жизнью, сказал со вздохом: кто даст ми криле яко голубине? и полещу, и почию (Пс. 54:7). Где ж можно найти место совершенно спокойное, кроме Бога и нашей покорности Его святой воле? Действительно, только эта святая покорность Божией воле, принятая нами по здравом рассуждении с самим собой, может усладить и успокоить здешнюю нашу жизнь; ибо по любви к Богу нет ничего вожделеннее исполнения Его святой воли: да будет воля Твоя и на земле, как на небе (Мф. 6:10). Из всех средств, способных успокоить нашу душу и ее волю, – первое и вернейшее: предать себя всего, от всей души и всего сердца в волю Божию для постоянного Ему служения и исполнения заповедей Его. Знаменитый наставник благочестия Фома Кемпийский⁷⁵ учит: «Желай и всегда молись так: Иисусе благий! Ниспошли мне благодать Твою, да будет она неразлучна со мной до конца моей жизни. Положи на мне волю Твою так, чтобы я никогда не мог желать ничего иного кроме того, что Тебе приятно. Пусть воля Твоя будет и моей волей. Сделай, чтобы желание и нежелание мое было всегда согласно с желанием и нежеланием Твоим»⁷⁶.Такой человек найдет в своем духе мир и успокоение. Каждый, желающий со святым царем Давидом лететь и почить, может вознестись этими крыльями на высокую гору выше всех смут и мирских треволнений и творить чудные и славные дела.2Один уважаемый писатель⁷⁷ упоминает в своих письмах о богодухновенном муже монашеского чина, одежды которого многих больных исцеляли через одно прикосновение к ним; поэтому этот муж был в великом почтении и уважении между больными, а между своей братии производил немалое удивление и недоумение тем, что братия в нем не замечала каких-либо выдающихся аскетических подвигов: он вел в монастыре жизнь, ничем не отличающуюся от жизни других монахов, одно только правило он выполнял особенно строго – никогда не имел он пристрастия ни к чему другому, кроме того, чего хочет Бог, то есть он все, что случалось с ним, принимал охотно и благодарил за то Бога. Однажды, когда он лечил больных без всяких медикаментов, наместник монастыря спросил у него, как ему это удается. «И я сам удивляюсь тому, что могу возвращать им здоровье, – отвечал монах, – и мне становится стыдно, что моя одежда имеет такую силу: ибо я ни постом, ни другими подвигами монашескими не заслужил такого дара у Бога и едва ли равняюсь в этом отношении с прочей братией, но ни в каком случае не превосхожу других». «Это истинно так, – сказал наместник, – мы видим, что ты человек обыкновенный и ничем не отличаешься от других». И стал он более подробно расспрашивать исповедуемого им, желая узнать и о других его качествах и раскрыть тайну самого сердца его. На расспросы наместника так отвечал этот искусный в добродетельной жизни муж: «Я вспомнил о данной мне от Бога благодати постоянно находиться в согласии с волей Божией обо мне, чтобы мне никогда и ни о чем таком не мыслить, что противно было бы воле Божественной. Я никогда не страшусь всяких злоключений, способных поколебать мой ум, расслабить мое сердце, с тем чтобы я на что-либо пожаловался кому или открыл мою печаль. Равно и благополучные для меня происшествия не услаждают меня до такой степени, чтобы я ради них более веселился, чем в прочие дни моей жизни. Я все принимаю равно, что посылает мне рука Божия, как радостное, так и горестное, и не молю Бога о том, чтоб все сбывалось по моему желанию, но хочу, чтобы все сбывалось по воле Божией, то есть так, как совершается оно в самих происшествиях. Таким образом, ничто меня особенно не услаждает, ничто не сокрушает печалью и не смущает, ничто не делает меня счастливым, как только одна и та же воля Божественная. Поэтому во всех, без исключения моих молитвах об одном только прошу Бога: чтобы воля Божественная всегда во мне и во всех созданиях Его всецело совершалась». Наместник монастыря весьма удивился всему этому и, обращаясь к монаху, спросил его: «Любезный брат, скажи мне, каково было твое рассуждение вчера во время бывшего у нас пожара? Неужели ты вместе со всеми нами не поскорбел, когда злой человек поджег наши монастырские постройки, хлев и гумно, в которых сгорело много пшеницы и погиб весь скот?» Отвечал инок: «Желаю, чтобы узнал, святый отче, что вся эта монастырская потеря не причинила мне ни малейшей скорби, потому что я имею обыкновение за все, и за скорбное и за приятное, благодарить Бога и равнодушно принимать то и другое и уверен что все, сбывающееся с нами, попущением Божиего Промысла бывает для нашей же пользы. А потому не забочусь о том, мало или много имеем хлеба для нашего пропитания, будучи твердо уверен, что Бог может каждого из нас насытить одним ломтем так же, как целым хлебом. И таким образом без уныния и смущения провожу свою жизнь». Игумен начал противоречить ему и задавать различные вопросы, с тем чтобы заставить брата высказать свой образ мыслей и свои умоположения. Вот что ответил ему смиренный инок: «Вседневным приношением самого себя воле Божественной я так преуспел в покорности ей, что, если бы я наперед узнал, что Бог непременно предустановил послать меня в преисподнюю, я не воспротивился бы и в этом Богу, только я точно знал бы, что Богу это угодно и что Он этого хочет; при этом скажу, что, если бы мне возможно было переменить это Божие определение одним моим произношением Господней молитвы Отче наш, истинно говорю, я не посмел бы этого сделать; но еще усерднее молился бы Богу, чтобы Он сотворил со мной согласно Его всесвятейшей и всеправеднейшей воле и даровал бы Свою благодать, укрепляющую меня на веки вечные не думать ни о чем, противном Его святой воле». Игумен был поражен таким ответом и после обоюдного непродолжительного молчания сказал наконец иноку: «Иди, возлюбленный, иди, отче, и прилежно исполняй высказанное тобой твое обещание Богу: ты нашел небо вне неба, и пойми, что такая благодать не многим даруется от Бога; не много найдется таких, которых бы никто не мог растревожить или оскорбить. Тот огражден в жизни своей крепкими и неприступными стенами, кто всегда и во всем, что ни встречается с ним в жизни, согласуется с волей Божией, то есть принимает оное как посланное ему Богом».

3Расставшись мирно с собеседником и сожителем своей обители, игумен, преисполненный удивлением, наедине начал размышлять: «Теперь я узнал, откуда этому человеку, которого мы считали ничтожным, презирали его и подсмеивались над ним, дарована благодать врачевания болезней. О, как высоко возносит благодать Святого Духа человека, который во всем согласует собственную волю с Божественной волей, и возможно ли, чтобы Бог осудил такового на вечные муки? Нет, это несвойственно Божией бесконечной благости! Я вынужден сознаться, что дорога, по которой идет этот человек, – ни долгая, ни неудобная, напротив – это самый краткий и простой путь к достижению вершины несомненного и благонадежного душевного успокоения. Путь этот не требует больших пустынножительных подвигов: ни чрезмерных постов, ни долговременных изнурений постоянным ночным бодрствованием – все это вознаграждается одним истинным желанием во всем подчиняться вполне воле Божией. Это наше желание мы должны каждый день обновлять, поддерживать и укреплять самим делом, чтобы никогда и ни в чем не поступать нам по своему мудрованию против всепремудрой и всемогущей воли Божией». Святой Златоуст говорит: “Хотение (желание) производит силу все превозмочь, как и нехотение (нежелание) делает для нас все невозможным; нехотение – единственная причина наших немощей. Как велика сила хотения, которая делает нас могучими во всем, чего мы желаем, и немощными во всем, чего не желаем».Если кто-либо утром молитвенно произведет в сердце своем пред Богом такое настроение своего духа: «О, Господи Боже мой! Приношу Тебе всего себя в Твое благое распоряжение, готов я на принятие всего, что Ты ни пошлешь мне; теперь я разумно и совершенно понял, что без вразумления себя святыми Твоими заповедями я ничего не могу сам по себе сделать доброго, а потому даю Тебе обещание стараться всеми моими силами ни в чем не поступать против Твоей святой воли!» Несмотря на доброе утреннее настроение своего духа, этот же самый человек в тот же день заходит в бесчестный дом (например, игорный дом, терпимости и т.п.) и там становится участником позорных игрищ и других беззаконий, виновный пред Богом и людьми. Как назвать поступок такого человека? Он зло насмехается над Богом и ближними: одной рукой подает, как говорится, хлеб, а другой – змею. Поэтому смиренно предоставлять себя, или во всем предавать, воле Божией и в то же время грабить чужое имущество, порочить чужое имя и честь, завидовать другим, не уклоняться от гнева, но еще умышленно возбуждать его в себе или в других, – это действия, выражающие насмешку над Богом и доброхотное, невозбраняемое открытие сердечных дверей для свободного входа в него всех страстных пожеланий и преступных деяний. Какие признаки любви найдем мы в них? Язык говорит: «люблю тебя», но на деле прими от меня пощечину; или «не могу разлучиться с тобой», но, при случае, с этой высокой горы спихну тебя в глубокую пропасть; того, кого незадолго превозносил похвальными речами, теперь низвергаю в бездонный провал.Но при всех таковых действиях мы нерадивые, извиняем себя льстивыми словами: «не мог я иначе поступить!» Таковым отвечает святой Златоуст: «Никто не может оправдываться тем, что он будто бы хотел (сделать что-либо доброе), но не мог; ибо бесспорно не мог потому, что не хотел. Пусть же хотящий, но будто бы не имеющий возможности сделать добро будет наказан, как и желавший зла, а действительно желающий добра и совершивший оное получит воздаяние своему делу – награду в Царствии Небесном», которое внутри нас самих: Царствие Божие внутрь вас есть, – ответил Христос на вопрос: Когда придет Царствие Божие? (Лк. 17:20-21).4Приведенный выше разговор двух иноков понятен каждому, и воистину нужно признаться, что никому не закрыта жизненная дорога к достижению верховного блаженства, доставляемого душе миром и спокойствием, обретаемым нами в крепком, непоколебимом уповании на Бога и совершенном предании себя и своих обстоятельств в волю Божию. Для входа в этот рай ни для кого не затворена дверь; кто во всем постоянно желает того только, чего желает Бог, то он уже вошел в рай: здесь не имеет значения ни чин, ни пол, ни возраст. Впрочем, в упомянутой беседе двух монахов заключаются два главных положения, служащие к нашему наставлению, и всякий истинно сохранивший их в своем сердце получит от Бога все доброе.Первое положение: Должно быть нам несомненно уверенными и твердо содержать в здравом уме и памяти, что все происходящее вообще в мире и, в частности, касающееся нас самих происходит по Божественному Промыслу, который, исправляя наши погрешности, приводит в конце концов все к нашему усовершенствованию и блаженству теми способами и средствами, какие по неизреченным и для нас непостижимым судьбам Божиим Ему угодно употребить. Всякое нарушение вечных законов Божиих через Его же Промысл исправляется и восстанавливается. Красноречиво говорит об этом Сенека: «Одна причина порождает другую и влечет за собой долгий ряд явлений как в общем мировом порядке, так и в особой жизни каждого человека. А поэтому мы должны быть мужественны и терпеливы, ибо все явления и деяния человеческие совершаются не так, как мы думаем и предполагаем о них, но так, как происходят они на самом деле. Издревле принято говорить: о чем плачешь и чему радуешься; ибо жизнь каждого разнится от жизни других весьма многими отличиями; но каждый, как один, так и другой, равно умирает. Будучи сами бренными, мы и от других терпим все, такое же бренное, ничтожное. Зачем нам так негодовать, зачем роптать? К этому мы готовы: будем терпеть всякое уничижение, всякое расстройство в жизни. Пусть вещественная наша природа распоряжается нашим телом, как своей частью, по своему неразумному влечению: мы остаемся радостными и мужественными в бессмертной душе своей, твердо веря, что ничто не погибает из нашего духовного существа, из того, что называем нашим “я”»⁷⁸.

Второе: Мы обязаны делать все то, что содержится в бессмертной и разумной душе нашей, чего требует наш здравый разум, совесть и сердце, предоставляя все прочее, внешнее, в распоряжение Божественного Промысла. Мы должны быть довольны своим жребием (то есть всем, что дано нам Богом), не искать лучшего положения других людей, более нас знатных и богатых, и никому не завидовать. Такое расположение духа дарует нам ничем не возмутимое, ничем не нарушаемое спокойствие и душевный мир, защиту всех добродетелей. Никогда не достигают этого любящие те гибельные, скоропреходящие, но почитаемые блага, ради которых, по мнению любителей оных, они будут всеми уважаемы; вследствие чего более надеются на собственные успехи, чем полагаются на Промысл Божий, которому они мало доверяют. Такие люди и при малейших невзгодах падают духом, унывают и печалятся, подобно неразумным и легкомысленным детям, потерявшим свои побрякушки. Напротив, человек, не превозносящийся своими преимуществами и не унывающий при ущербе или и совершенной потере их, не падает духом, будучи крепко уверен в Божием о себе Промысле. Он огражден в сердце своем щитом всех добродетелей – невозмутимым спокойствием, мужественно противостоит всем искушениям, желая только того, что Богу угодно делать с ним и относительно него.Глава II. О том, возможно ли, чтобы кто-либо никогда не подвергался скорбям? Скорбей и неприятностей не избегает даже и тот, кто сообразует свою волю с Божественной волейСоломон, эта бездна человеческой мудрости, разумно провозгласил, что не приключится праведнику никакого зла, в другом же переводе это выражено так: «праведного не опечалит никакое приключение» (Притч. 12:21). Мудрый царь говорит здесь о приключениях, постигающих доброго человека против его воли, случайно. Произвольно сделанное нами зло, как, например, грехопадение, огорчает каждого порядочного человека, исполняет его сердце сожалением о сделанном и сокрушает печалью; но те внешние приключения, несчастье, оскорбление, лишение имущества, потеря чести и достоинства, повреждение здоровья, смерть дорогих нам людей не могут так сильно смущать и печалить праведного мужа, ибо такие испытания он принимает за благодеяния как милость Божию к себе, как намерение Божие приучить его к терпению и благодарит Бога за ниспосланное. Благорассудительному человеку всякое злоключение дает повод к внимательности, осмотрительности и становится причиной добродетели. Поэтому некто из учителей, мудро изъясняя это, полагает, что случай есть то, что и присуще или не присуще человеку, кроме того, что случай причиняет вред подлому: подобно этому и действительная скорбь или беда присутствует и не присутствует кроме того, что она производит покаянные размышления в душе праведника.Праведный человек принимает всякое причиненное ему зло мужественным и радостным сердцем, тому есть верный свидетель, святой апостол Павел, который говорит: я исполнен утешением, преизобилую радостью, при всей скорби нашей (2Кор. 7:4). «Радуюсь, – говорит он, – не только в алчбе и жажде, не только в узах, темницах и ранах, не только в бедах, и стеснениях, и во всякой скорби нашей, и не только исполняюсь небольшим утешением, но преизбыточествую радостью, преизобилую весельем, когда бьют меня палками, когда побивают меня камнями, когда терплю кораблекрушение и целые сутки нахожусь в пучине морской» (ср.: 2Кор. 8:2; и, 23–30). Архиерей Турский Мартин⁷⁹, как замечает Сульпиций Север, никогда не гневался, никогда не изъявлял печали об оскорблениях, оставаясь всегда спокойным в душе своей и неизменным. Истинно праведного мужа не смущает никакое бедственное приключение. Святитель Златоуст подтверждает это, говоря, что ничего нет тягостнее и печальнее, как прогневать Бога. Но мужа мудрого и праведного, свободного от сего тяжкого греха, ничто другое не может уже опечалить: ни скорбь, ни клевета, ни что-либо другое. Но подобно тому как малая искра, брошенная в море, тотчас же угасает, так каждая печаль, даже самая тяжкая, если попадет в чистую, незамутненную совесть, весьма скоро рассеивается⁸⁰. Иоанн Златоуст, желая наглядно представить этот же предмет, уподобляет наш ум видимому небу (своду небесному): «Небо – выше дождевых туч, но когда оно покрывается облаками, кажется мрачным, на самом же деле оно светло так же, как было прежде: так и мы, когда страдаем, то есть бываем окутаны печалью, как небо облаками, но небрежем об этом. Если и случается нам болеть или печалиться по немощи человеческой, но как или насколько бывает это тяжело?» Блаженный Амвросий говорит: «Пусть будет в страданиях нечто острое, жгущее; но мужественный ум какой боли не пересилит и не покроет собою: я не утверждаю, что море – неглубоко, на том основании, что берега его – мелки; что небо – неясно, потому что бывает иногда покрываемо облаками; что земля не имеет жизненной силы, потому что на некоторых местах нет растительности; что нивы – бесплодны, ибо местами не родится на них пшеница»⁸¹. Так точно рассуждай и о плодородии доброй совести; оно может подлежать некоторому влиянию тяжких скорбей, но плодами богоугодной жизни, если и случится что-нибудь горестное, уменьшается это влияние и совершенно побеждаемо бывает, подобно тому как горсть плевел между пшеницей покрывается хорошим урожаем пшеницы. Итак, ничто скорбное, приключающееся праведнику, не убьет его чрезмерной печалью: он узнает печаль, но не предается ей; покрывается небо мрачными облаками, но не переменяется; прорастают между пшеницей плевелы, но не заглушают ее; совсем не печалиться в бедах – нечеловечно, а быть побеждаемому ими – недостойно доблести мужа.