...

Святе Письмо

Послання до Римлян

← попередній розділнаступний розділ →
Розділ 9
1: Істину кажу у Христі, не обманюю, совість моя свідчить мені в Дусі Святому,
2: що велика мені печаль і беззупинний біль серцю моєму:
3: я бажав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені по плоті,
4: тобто ізраїльтян, яким належать усиновлення і слава, і заповіти, і законоположення, і богослужіння, і обітниці;
5: їхні й отці, і від них Христос по плоті, сущий над усім Бог, благословенний навіки, амінь.
6: Та не те, щоб слово Боже не збулось: бо не всі ті ізраїльтяни, які від Ізраїля;
7: і не всі діти Авраама, які від сім’я його, але сказано: в Ісаакові наречеться тобі потомство (Бут. 21,12).
8: Тобто не діти тілесні є діти Божі; а діти обітниці визнаються за потомство.
9: Слово ж обітниці таке: в цей же час прийду, і буде у Сарри син (Бут. 18,10).
10: І не тільки це; але так було з Ревеккою, коли вона зачала в один час двох синів від Ісаака, отця нашого.
11: Бо, коли вони ще не народилися і не зробили нічого доброго чи злого, щоб воля Божа здійснилася у вибранні
12: не від діл, а від Того, Хто кличе, сказано було їй: більший служитиме меншому (Бут. 25,23),
13: як і написано: Якова Я полюбив, а Ісава зненавидів (Мал. 1,2–3).
14: Що ж скажемо? Невже неправда у Бога? Зовсім ні.
15: Бо Він говорить Мойсеєві: кого милувати, помилую; кого жаліти, пожалію (Вих. 33,19).
16: Отож помилування залежить не від того, хто бажає, і не від того, хто подвизається, а від Бога, Котрий милує.
17: Бо Писання говорить фараонові: на те саме Я й поставив тебе, щоб показати над тобою силу Мою і щоб проповідане було ім'я Моє по всій землі (Вих. 9,16).
18: Отже, кого хоче, милує; а кого хоче, озлобляє.
19: Ти скажеш мені: за що ще звинувачує? бо хто може противитися волі Його?
20: А ти хто, чоловіче, що сперечаєшся з Богом? Чи скаже витвір своєму творцеві: навіщо ти мене так зробив?
21: Хіба не має влади гончар над глиною, щоб з тієї самої суміші зробити один сосуд для почесного, а другий для непочесного вжитку?
22: Що ж, якщо Бог, бажаючи показати гнів і явити могутність Свою, з великим довготерпінням щадив сосуди гніву, готові до погибелі,
23: щоб разом явити багатство слави Своєї над сосудами милосердя, які Він приготував для слави,
24: над нами, яких Він покликав не тільки з іудеїв, але і з язичників?
25: Як і в Осії говорить: не Мій народ назву Моїм народом, і не улюблену – улюбленою (Ос. 2,23).
26: І на тому місці, де сказано їм: ви не Мій народ, там вони названі будуть синами Бога живого (Ос. 1,10).
27: Ісаія ж провіщає про Ізраїль: хоча б синів Ізраїлевих було числом, як піску морського, тільки остаток спасеться;
28: бо діло завершує і скоро вирішить по правді, діло вирішальне звершить Господь на землі (Іс. 10,22–23).
29: І, як провістив Ісаія: коли б Господь Саваоф не залишив нам сім’я, то ми стали б, як Содом, і були б подібні до Гоморри (Іс. 1,9).
30: Що ж скажемо? Язичники, які не шукали праведності, одержали праведність, праведність від віри.
31: А Ізраїль, який шукав закону праведності, до закону праведності не досягнув.
32: Чому? тому що шукали не у вірі, а в ділах закону, бо спіткнулися об камінь спотикання,
33: як написано: ось, кладу в Сіоні камінь спотикання і камінь спокуси; але кожний, віруючий в Нього, не посоромиться (Іс. 8,14; 28,16).
1: Істину кажу у Христі, не обманюю, совість моя свідчить мені в Дусі Святому,
2: що велика мені печаль і беззупинний біль серцю моєму:
3: я бажав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені по плоті,
4: тобто ізраїльтян, яким належать усиновлення і слава, і заповіти, і законоположення, і богослужіння, і обітниці;
5: їхні й отці, і від них Христос по плоті, сущий над усім Бог, благословенний навіки, амінь.
6: Та не те, щоб слово Боже не збулось: бо не всі ті ізраїльтяни, які від Ізраїля;
7: і не всі діти Авраама, які від сім’я його, але сказано: в Ісаакові наречеться тобі потомство (Бут. 21,12).
8: Тобто не діти тілесні є діти Божі; а діти обітниці визнаються за потомство.
9: Слово ж обітниці таке: в цей же час прийду, і буде у Сарри син (Бут. 18,10).
10: І не тільки це; але так було з Ревеккою, коли вона зачала в один час двох синів від Ісаака, отця нашого.
11: Бо, коли вони ще не народилися і не зробили нічого доброго чи злого, щоб воля Божа здійснилася у вибранні
12: не від діл, а від Того, Хто кличе, сказано було їй: більший служитиме меншому (Бут. 25,23),
13: як і написано: Якова Я полюбив, а Ісава зненавидів (Мал. 1,2–3).
14: Що ж скажемо? Невже неправда у Бога? Зовсім ні.
15: Бо Він говорить Мойсеєві: кого милувати, помилую; кого жаліти, пожалію (Вих. 33,19).
16: Отож помилування залежить не від того, хто бажає, і не від того, хто подвизається, а від Бога, Котрий милує.
17: Бо Писання говорить фараонові: на те саме Я й поставив тебе, щоб показати над тобою силу Мою і щоб проповідане було ім'я Моє по всій землі (Вих. 9,16).
18: Отже, кого хоче, милує; а кого хоче, озлобляє.
19: Ти скажеш мені: за що ще звинувачує? бо хто може противитися волі Його?
20: А ти хто, чоловіче, що сперечаєшся з Богом? Чи скаже витвір своєму творцеві: навіщо ти мене так зробив?
21: Хіба не має влади гончар над глиною, щоб з тієї самої суміші зробити один сосуд для почесного, а другий для непочесного вжитку?
22: Що ж, якщо Бог, бажаючи показати гнів і явити могутність Свою, з великим довготерпінням щадив сосуди гніву, готові до погибелі,
23: щоб разом явити багатство слави Своєї над сосудами милосердя, які Він приготував для слави,
24: над нами, яких Він покликав не тільки з іудеїв, але і з язичників?
25: Як і в Осії говорить: не Мій народ назву Моїм народом, і не улюблену – улюбленою (Ос. 2,23).
26: І на тому місці, де сказано їм: ви не Мій народ, там вони названі будуть синами Бога живого (Ос. 1,10).
27: Ісаія ж провіщає про Ізраїль: хоча б синів Ізраїлевих було числом, як піску морського, тільки остаток спасеться;
28: бо діло завершує і скоро вирішить по правді, діло вирішальне звершить Господь на землі (Іс. 10,22–23).
29: І, як провістив Ісаія: коли б Господь Саваоф не залишив нам сім’я, то ми стали б, як Содом, і були б подібні до Гоморри (Іс. 1,9).
30: Що ж скажемо? Язичники, які не шукали праведності, одержали праведність, праведність від віри.
31: А Ізраїль, який шукав закону праведності, до закону праведності не досягнув.
32: Чому? тому що шукали не у вірі, а в ділах закону, бо спіткнулися об камінь спотикання,
33: як написано: ось, кладу в Сіоні камінь спотикання і камінь спокуси; але кожний, віруючий в Нього, не посоромиться (Іс. 8,14; 28,16).
← попередній розділнаступний розділ →