Книга Притч Соломона

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 6
1: Мій сину, якщо поручився ти за свого ближнього, дав руку свою за чужого,
2: ти попався до пастки з-за слів своїх уст, схоплений ти із-за слів своїх уст!
3: Учини тоді це, сину мій, та рятуйсь, бо впав ти до рук свого ближнього: іди, впади в порох, і на ближніх своїх напирай,
4: не дай сну своїм очам, і дрімання повікам своїм,
5: рятуйся, як серна, з руки, і як птах із руки птахолова!
6: Іди до мурашки, лінюху, поглянь на дороги її й помудрій:
7: нема в неї володаря, ані урядника, ані правителя;
8: вона заготовлює літом свій хліб, збирає в жнива свою їжу.
9: Аж доки, лінюху, ти будеш вилежуватись, коли ти зо сну свого встанеш?
10: Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложити, щоб полежати,
11: і прийде, немов волоцюга, твоя незаможність, і злидні твої, як озброєний муж!...
12: Людина нікчемна, чоловік злочинний, він ходить з лукавими устами,
13: він моргає очима своїми, шургає своїми ногами, знаки подає пальцями своїми,
14: в його серці лукавство виорює зло кожночасно, сварки розсіває,
15: тому нагло приходить погибіль його, буде раптом побитий і ліку нема!
16: Оцих шість ненавидить Господь, а ці сім то гидота душі Його:
17: очі пишні, брехливий язик, і руки, що кров неповинну ллють,
18: серце, що плекає злочинні думки, ноги, що сквапно біжать на лихе,
19: свідок брехливий, що брехні роздмухує, і хто розсіває сварки між братів!
20: Стережи, сину мій, заповідь батька свого, і не відкидай науки матері своєї!
21: Прив'яжи їх на серці своєму назавжди, повісь їх на шиї своїй!
22: Вона буде провадити тебе у ході, стерегтиме тебе, коли будеш лежати, а пробудишся мовити буде до тебе!
23: Бо заповідь Божа світильник, а наука то світло, дорога ж життя то навчальні картання,
24: щоб тебе стерегти від злосливої жінки, від облесливого язика чужинки.
25: Не жадай її вроди у серці своїм, і тебе хай не візьме своїми повіками,
26: бо вартість розпусної жінки то боханець хліба, а жінка заміжня вловлює душу цінну...
27: Чи візьме людина огонь на лоно своє, і одіж її не згорить?
28: Чи буде людина ходити по вугіллю розпаленому, і не попаляться ноги її?
29: Так і той, хто вчащає до жінки свого ближнього: не буде некараним кожен, хто доторкнеться до неї!
30: Не погорджують злодієм, якщо він украде, щоб рятувати життя своє, коли він голодує,
31: та як буде він знайдений, всемеро він відшкодує, віддасть все майно свого дому!
32: Хто чинить перелюб, не має той розуму, він знищує душу свою,
33: побої та сором він знайде, а ганьба його не зітреться,
34: бо заздрощі лютість мужчини, і не змилосердиться він у день помсти:
35: він не зверне уваги на жоден твій викуп, і не схоче, коли ти гостинця прибільшиш!

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 7
1: Сину мій, бережи ти слова мої, мої ж заповіді заховай при собі,
2: бережи мої заповіді та й живи, а наука моя немов в очах твоїх та зіниця,
3: прив'яжи їх на пальцях своїх, напиши на таблиці тій серця свого!
4: На мудрість скажи: Ти сестра моя! а розум назви: Мій довірений!
5: щоб тебе стерегти від блудниці, від чужинки, що мовить м'якенькі слова.
6: Бо я визирав був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна,
7: і приглядавсь до невіж, розглядався між молоддю. І юнак ось, позбавлений розуму,
8: проходив по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,
9: коли вітерець повівав був увечорі дня, у темряві ночі та мороку.
10: Аж ось жінка в убранні блудниці назустріч йому, із серцем підступним,
11: галаслива та непогамована, її ноги у домі своїм не бувають:
12: раз на вулиці, раз на майданах, і при кожному розі чатує вона...
13: І вхопила вона його міцно та й поцілувала його, безсоромним зробила обличчя своє та й сказала йому:
14: У мене тепер мирні жертви, виповнила я сьогодні обіти свої!
15: Тому то я вийшла назустріч тобі, пошукати обличчя твого, і знайшла я тебе!
16: Килимами я вистелила своє ложе, тканинами різних кольорів з єгипетського полотна,
17: постелю свою я посипала миррою, алоєм та цинамоном...
18: Ходи ж, аж до ранку впиватися будем коханням, любов'ю натішимось ми!
19: Бо вдома нема чоловіка, пішов у далеку дорогу:
20: вузлик срібла він узяв в свою руку, хіба на день повні поверне до дому свого...
21: Прихилила його велемовством своїм, облесливістю своїх губ його звабила,
22: він раптом за нею пішов, немов віл, до зарізу проваджений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу до ув'язнення,
23: як той птах, поспішає до сітки, і не знає, що це на життя його пастка...
24: А тепер, мої діти, мене ви послухайте, і на слова моїх уст уважайте:
25: Хай не збочує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежками її,
26: бо вона багатьох уже трупами кинула, і численні всі, нею забиті!
27: Її дім до шеолу дороги, що провадять до смертних кімнат...