Книга Екклезіаста, або Проповідника

наступний розділ →

Розділ 1
1: Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.
2: Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе!
3: Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем?
4: Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть!
5: І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно.
6: Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер...
7: Всі потоки до моря пливуть, але море воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти!
8: Повні труду всі речі, людина сказати всього не потрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо...
9: Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!...
10: Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами!
11: Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому...
12: Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.
13: І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею.
14: Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!...
15: Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш!
16: Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.
17: І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, і збагнув я, що й це все то ловлення вітру!...
18: Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!...
1: Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.
2: Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе!
3: Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем?
4: Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть!
5: І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно.
6: Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер...
7: Всі потоки до моря пливуть, але море воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти!
8: Повні труду всі речі, людина сказати всього не потрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо...
9: Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!...
10: Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами!
11: Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому...
12: Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.
13: І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею.
14: Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!...
15: Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш!
16: Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.
17: І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, і збагнув я, що й це все то ловлення вітру!...
18: Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!...

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 3
1: Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом:
2: час родитись і час помирати, час садити і час виривати посаджене,
3: час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати,
4: час плакати й час реготати, час ридати і час танцювати,
5: час розкидати каміння і час каміння громадити, час обіймати і час ухилятись обіймів,
6: час шукати і час розгубити, час збирати і час розкидати,
7: час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити,
8: час кохати і час ненавидіти, час війні і час миру!
9: Яка користь трудящому в тім, над чим трудиться він?
10: Я бачив роботу, що Бог був дав людським синам, щоб трудились над нею,
11: усе Він прегарним зробив свого часу, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє людина тих діл, що Бог учинив, від початку та аж до кінця...
12: Я знаю, немає нічого в них кращого, як тільки радіти й робити добро у своєму житті.
13: І отож, як котрий чоловік їсть та п'є і в усім своїм труді радіє добром, це дар Божий!
14: Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки, до того не можна нічого додати, і з того не можна нічого відняти, і Бог так зробив, щоб боялись Його!
15: Що є, то було вже воно, і що статися має було вже, бо минуле відновлює Бог!
16: І я бачив під сонцем іще: місце суду, а в нім беззаконня, і місце правди, у ньому ж неправда...
17: Я сказав був у серці своєму: Судитиме Бог справедливого й несправедливого, бо для кожної справи є час, і на всяке там діло.
18: Я сказав був у серці своєму: Це для людських синів, щоб Бог випробовував їх, і щоб бачити їм, що вони як ті звірі,
19: бо доля для людських синів і доля звірини однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один подих, і нема над твариною вищости людям, марнота бо все!...
20: Все до місця одного йде: все постало із пороху, і вернеться все знов до пороху...
21: Хто те знає, чи дух людських синів підіймається вгору, і чи спускається вділ до землі дух скотини?
22: І я бачив, нема чоловікові кращого, як ділами своїми радіти, бо це доля його! Бо хто поведе його глянути, що буде по ньому?...

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 8
1: Хто, як той мудрий, і значення речі хто знає? Розсвітлює мудрість людини обличчя її, і суворість лиця її змінюється.
2: Я раджу: Наказа царського виконуй, і то ради присяги перед Богом.
3: Не квапся від нього відходити, не стій при злій справі, бо все, що захоче, він зробить,
4: бо слово цареве то влада, і хто йому скаже: Що робиш?
5: Хто виконує заповідь, той не пізнає нічого лихого, серце ж мудрого знає час і право.
6: Бо для кожної речі час і право своє, бо лихо людини численне на ній,
7: бо не знає, що буде, і як саме буде, хто їй розповість?
8: Немає людини, яка панувала б над вітром, щоб стримати вітер, і влади нема над днем смерти, і на війні нема звільнення, і пана свого не врятує безбожність.
9: Усе це я бачив, і серце своє прикладав я до кожного чину, що відбувався під сонцем. І був час, коли запанувала людина над людиною на лихо для неї.
10: І я бачив безбожних похованих, і до їхнього гробу приходили, а ті, що чинили добро, повикидані з місця святого, і в місті забуті... Марнота й оце!
11: Що скоро не чиниться присуд за вчинок лихий, тому серце людських синів повне ними, щоб чинити лихе.
12: Хоч сто раз чинить грішний лихе, а Бог суд відкладає йому, однако я знаю, що тим буде добре, хто Бога боїться, хто перед обличчям Його має страх!
13: А безбожному добре не буде, і мов тінь, довгих днів він не матиме, бо він перед Божим лицем страху не має!
14: Є марнота, яка на землі діється, що є справедливі, що лихо спадає на них, мов за вчинок безбожних, а є безбожні, що добро спадає на них, мов за чин справедливих! Я сказав, що марнота й оце!...
15: І радість я похваляв: що немає людині під сонцем добра, хіба тільки щоб їсти, та пити та тішитися, і оце супроводить її в її праці за часу життя її, що під сонцем Бог дав був їй.
16: Коли я поклав своє серце, щоб мудрість пізнати, і побачити чин, що діється він на землі, бо ні вдень ні вночі сну не бачить людина своїми очима,
17: і коли я побачив усякий чин Бога, тоді я пізнав, що не може людина збагнути чину, під сонцем учиненого! Тому скільки людина не трудиться, щоб дошукатись цього, то не знайде, і коли й мудрий скаже, що знає, не зможе знайти!...