Книга Екклезіаста, або Проповідника

наступний розділ →

Розділ 1
1: Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.
2: Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе!
3: Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем?
4: Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть!
5: І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно.
6: Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер...
7: Всі потоки до моря пливуть, але море воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти!
8: Повні труду всі речі, людина сказати всього не потрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо...
9: Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!...
10: Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами!
11: Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому...
12: Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.
13: І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею.
14: Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!...
15: Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш!
16: Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.
17: І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, і збагнув я, що й це все то ловлення вітру!...
18: Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!...
1: Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.
2: Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе!
3: Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем?
4: Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть!
5: І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно.
6: Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер...
7: Всі потоки до моря пливуть, але море воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти!
8: Повні труду всі речі, людина сказати всього не потрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо...
9: Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!...
10: Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами!
11: Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому...
12: Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.
13: І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею.
14: Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!...
15: Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш!
16: Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.
17: І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, і збагнув я, що й це все то ловлення вітру!...
18: Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!...

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 2
1: Сказав був я в серці своєму: Іди но, хай випробую тебе радістю, і придивись до добра, та й воно ось марнота...
2: На сміх я сказав: Нерозумний, а на радість: Що робить вона?
3: Задумав я в серці своєму вином оживляти своє тіло, і провадити мудрістю серце своє, і що буду держатись глупоти, аж поки побачу, що ж добре для людських синів, що робили б під небом за короткого часу свого життя.
4: Поробив я великі діла: поставив для себе доми, задля себе садив виноградники,
5: запровадив для себе садки та гаї, і понасаджував в них усіляких дерев овочевих.
6: Наробив я для себе ставів, щоб поливати із них ліс дерев, що виростали.
7: Набував я для себе рабів та невільниць, були в мене й домівники. А худоби великої та худоби дрібної було в мене більше, ніж у всіх, що в Єрусалимі до мене були!
8: Назбирав я собі також срібла та золота, і скарбів царів та провінцій, завів я собі співаків та співачок, і всякі приємнощі людських синів, жінок наложниць.
9: І звеличувавсь я усе більше та більше, над усіх, що в Єрусалимі до мене були, моя мудрість стояла також при мені.
10: І всього, чого очі мої пожадали, я їм не відмовлював: я не стримував серця свого від жодної втіхи, бо тішилось серце моє від усякого труду мого, і це була частка моя від усякого труду свого!
11: Та коли я звернувся до всіх своїх чинів, що їх поробили були мої руки, і до труду, що я потрудився був, роблячи, й ось усе це марнота та ловлення вітру, і немає під сонцем нічого корисного!...
12: І звернувся я, щоб бачити мудрість, і безум, і дурощі. Бо що зробить людина, що прийде вона по царі? Тільки те, що вона вже зробила!
13: І я побачив, що є перевага у мудрости над глупотою, як є перевага у світла над темрявою:
14: у мудрого очі його в голові його, а безглуздий у темряві ходить; та теж я пізнав, що доля одна всім їм трапиться!
15: І промовив я в серці своєму: Коли доля, яка нерозумному трапиться, трапиться також мені, то нащо тоді я мудрішим ставав? І я говорив був у серці своїм, що марнота й оце...
16: Не лишається пам'яти про мудрого, як і про нерозумного, на вічні віки, в днях наступних зовсім все забудеться, і мудрий вмирає так само, як і нерозумний...
17: І життя я зненавидів, бо противний мені кожен чин, що під сонцем він чиниться, бо все це марнота та ловлення вітру!...
18: І зненавидів я ввесь свій труд, що під сонцем трудився я був, бо його позоставлю людині, що буде вона по мені,
19: а хто знає, чи мудрий той буде чи нерозумний, хто запанує над цілим трудом моїм, над яким я трудився й змудрів був під сонцем? Це марнота також...
20: І я обернувся чинити, щоб серце моє прийшло в розпач від усього труда, що чинив я під сонцем...
21: Бо буває людина, що трудиться з мудрістю, зо знанням та із хистом, та все полишає на долю людині, яка не трудилася в тому: Марнота й оце й зло велике!
22: Та й що має людина зо всього свойого труда та із клопоту серця свого, що під сонцем працює вона?
23: Бо всі дні її муки, а смуток робота її, і навіть вночі її серце спокою не знає, теж марнота й оце!...
24: Нема ліпшого земній людині над те, щоб їсти та пити, і щоб душа її бачила добре із труду свого. Та й оце все, я бачив, воно з руки Бога!
25: Бо хто буде їсти, і хто споживати спроможе без Нього?
26: Бо людині, що перед лицем Його добра, дає Він премудрість, і пізнання, і радість; а грішникові Він роботу дає, щоб збирати й громадити, щоб пізніше віддати тому, хто добрий перед Божим лицем. Марнота і це все та ловлення вітру!...
1: Сказав був я в серці своєму: Іди но, хай випробую тебе радістю, і придивись до добра, та й воно ось марнота...
2: На сміх я сказав: Нерозумний, а на радість: Що робить вона?
3: Задумав я в серці своєму вином оживляти своє тіло, і провадити мудрістю серце своє, і що буду держатись глупоти, аж поки побачу, що ж добре для людських синів, що робили б під небом за короткого часу свого життя.
4: Поробив я великі діла: поставив для себе доми, задля себе садив виноградники,
5: запровадив для себе садки та гаї, і понасаджував в них усіляких дерев овочевих.
6: Наробив я для себе ставів, щоб поливати із них ліс дерев, що виростали.
7: Набував я для себе рабів та невільниць, були в мене й домівники. А худоби великої та худоби дрібної було в мене більше, ніж у всіх, що в Єрусалимі до мене були!
8: Назбирав я собі також срібла та золота, і скарбів царів та провінцій, завів я собі співаків та співачок, і всякі приємнощі людських синів, жінок наложниць.
9: І звеличувавсь я усе більше та більше, над усіх, що в Єрусалимі до мене були, моя мудрість стояла також при мені.
10: І всього, чого очі мої пожадали, я їм не відмовлював: я не стримував серця свого від жодної втіхи, бо тішилось серце моє від усякого труду мого, і це була частка моя від усякого труду свого!
11: Та коли я звернувся до всіх своїх чинів, що їх поробили були мої руки, і до труду, що я потрудився був, роблячи, й ось усе це марнота та ловлення вітру, і немає під сонцем нічого корисного!...
12: І звернувся я, щоб бачити мудрість, і безум, і дурощі. Бо що зробить людина, що прийде вона по царі? Тільки те, що вона вже зробила!
13: І я побачив, що є перевага у мудрости над глупотою, як є перевага у світла над темрявою:
14: у мудрого очі його в голові його, а безглуздий у темряві ходить; та теж я пізнав, що доля одна всім їм трапиться!
15: І промовив я в серці своєму: Коли доля, яка нерозумному трапиться, трапиться також мені, то нащо тоді я мудрішим ставав? І я говорив був у серці своїм, що марнота й оце...
16: Не лишається пам'яти про мудрого, як і про нерозумного, на вічні віки, в днях наступних зовсім все забудеться, і мудрий вмирає так само, як і нерозумний...
17: І життя я зненавидів, бо противний мені кожен чин, що під сонцем він чиниться, бо все це марнота та ловлення вітру!...
18: І зненавидів я ввесь свій труд, що під сонцем трудився я був, бо його позоставлю людині, що буде вона по мені,
19: а хто знає, чи мудрий той буде чи нерозумний, хто запанує над цілим трудом моїм, над яким я трудився й змудрів був під сонцем? Це марнота також...
20: І я обернувся чинити, щоб серце моє прийшло в розпач від усього труда, що чинив я під сонцем...
21: Бо буває людина, що трудиться з мудрістю, зо знанням та із хистом, та все полишає на долю людині, яка не трудилася в тому: Марнота й оце й зло велике!
22: Та й що має людина зо всього свойого труда та із клопоту серця свого, що під сонцем працює вона?
23: Бо всі дні її муки, а смуток робота її, і навіть вночі її серце спокою не знає, теж марнота й оце!...
24: Нема ліпшого земній людині над те, щоб їсти та пити, і щоб душа її бачила добре із труду свого. Та й оце все, я бачив, воно з руки Бога!
25: Бо хто буде їсти, і хто споживати спроможе без Нього?
26: Бо людині, що перед лицем Його добра, дає Він премудрість, і пізнання, і радість; а грішникові Він роботу дає, щоб збирати й громадити, щоб пізніше віддати тому, хто добрий перед Божим лицем. Марнота і це все та ловлення вітру!...
1: Сказав був я в серці своєму: Іди но, хай випробую тебе радістю, і придивись до добра, та й воно ось марнота...
2: На сміх я сказав: Нерозумний, а на радість: Що робить вона?
3: Задумав я в серці своєму вином оживляти своє тіло, і провадити мудрістю серце своє, і що буду держатись глупоти, аж поки побачу, що ж добре для людських синів, що робили б під небом за короткого часу свого життя.
4: Поробив я великі діла: поставив для себе доми, задля себе садив виноградники,
5: запровадив для себе садки та гаї, і понасаджував в них усіляких дерев овочевих.
6: Наробив я для себе ставів, щоб поливати із них ліс дерев, що виростали.
7: Набував я для себе рабів та невільниць, були в мене й домівники. А худоби великої та худоби дрібної було в мене більше, ніж у всіх, що в Єрусалимі до мене були!
8: Назбирав я собі також срібла та золота, і скарбів царів та провінцій, завів я собі співаків та співачок, і всякі приємнощі людських синів, жінок наложниць.
9: І звеличувавсь я усе більше та більше, над усіх, що в Єрусалимі до мене були, моя мудрість стояла також при мені.
10: І всього, чого очі мої пожадали, я їм не відмовлював: я не стримував серця свого від жодної втіхи, бо тішилось серце моє від усякого труду мого, і це була частка моя від усякого труду свого!
11: Та коли я звернувся до всіх своїх чинів, що їх поробили були мої руки, і до труду, що я потрудився був, роблячи, й ось усе це марнота та ловлення вітру, і немає під сонцем нічого корисного!...
12: І звернувся я, щоб бачити мудрість, і безум, і дурощі. Бо що зробить людина, що прийде вона по царі? Тільки те, що вона вже зробила!
13: І я побачив, що є перевага у мудрости над глупотою, як є перевага у світла над темрявою:
14: у мудрого очі його в голові його, а безглуздий у темряві ходить; та теж я пізнав, що доля одна всім їм трапиться!
15: І промовив я в серці своєму: Коли доля, яка нерозумному трапиться, трапиться також мені, то нащо тоді я мудрішим ставав? І я говорив був у серці своїм, що марнота й оце...
16: Не лишається пам'яти про мудрого, як і про нерозумного, на вічні віки, в днях наступних зовсім все забудеться, і мудрий вмирає так само, як і нерозумний...
17: І життя я зненавидів, бо противний мені кожен чин, що під сонцем він чиниться, бо все це марнота та ловлення вітру!...
18: І зненавидів я ввесь свій труд, що під сонцем трудився я був, бо його позоставлю людині, що буде вона по мені,
19: а хто знає, чи мудрий той буде чи нерозумний, хто запанує над цілим трудом моїм, над яким я трудився й змудрів був під сонцем? Це марнота також...
20: І я обернувся чинити, щоб серце моє прийшло в розпач від усього труда, що чинив я під сонцем...
21: Бо буває людина, що трудиться з мудрістю, зо знанням та із хистом, та все полишає на долю людині, яка не трудилася в тому: Марнота й оце й зло велике!
22: Та й що має людина зо всього свойого труда та із клопоту серця свого, що під сонцем працює вона?
23: Бо всі дні її муки, а смуток робота її, і навіть вночі її серце спокою не знає, теж марнота й оце!...
24: Нема ліпшого земній людині над те, щоб їсти та пити, і щоб душа її бачила добре із труду свого. Та й оце все, я бачив, воно з руки Бога!
25: Бо хто буде їсти, і хто споживати спроможе без Нього?
26: Бо людині, що перед лицем Його добра, дає Він премудрість, і пізнання, і радість; а грішникові Він роботу дає, щоб збирати й громадити, щоб пізніше віддати тому, хто добрий перед Божим лицем. Марнота і це все та ловлення вітру!...

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 4
1: І знов я побачив всі утиски, що чинились під сонцем, і сльоза ось утискуваних, та немає для них потішителя, і насилля з руки, що їх гноблять, і немає для них потішителя...
2: І я похвалив тих померлих, що давно повмирали, більш від живих, що живуть дотепер...
3: А краще від них від обох тій людині, що досі іще не була, що не бачила чину лихого, що робився під сонцем!
4: І я бачив ввесь труд та ввесь успіх учинку, викликає заздрість одного до одного, і це все марнота та ловлення вітру!...
5: Нерозумний сидить, склавши руки свої, та жере своє тіло,
6: краща повна долоня спокою за повні дві жмені клопоту та за ловлення вітру!...
7: І знову я бачив марноту під сонцем:
8: Буває самотній, і не має нікого він іншого, сина чи брата у нього нема, та немає кінця всьому зусиллю його, і не насититься око багатством його, і він не повість: Та для кого дбаю і позбавляю добра свою душу? Марнота й оце, і даремна робота воно...
9: Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій,
10: і якби вони впали, підійме одне свого друга! Та горе одному, як він упаде, й нема другого, щоб підвести його...
11: Також коли вдвох покладуться, то тепло їм буде, а як же зогрітись одному?
12: А коли б хто напав на одного, то вдвох вони стануть на нього, і нитка потрійна не скоро пірветься!
13: Ліпший убогий та мудрий юнак, аніж цар старий та нерозумний, що вже осторог не приймає,
14: бо виходить юнак і з в'язниці, щоб зацарювати, хоч у царстві своїм народивсь він убогим!
15: Я бачив усіх живих, що ходять під сонцем, на боці цього юнака, цього другого, що став він на місце його.
16: Немає кінця всьому людові, всьому, що був перед ним, та й наступні не втішаться ним, бо й це теж марнота та ловлення вітру!...
17: Пильнуй за ногою своєю, як до Божого дому йдеш, бо прийти, щоб послухати, це краще за жертву безглуздих, бо не знають нічого вони, окрім чинення зла!
1: І знов я побачив всі утиски, що чинились під сонцем, і сльоза ось утискуваних, та немає для них потішителя, і насилля з руки, що їх гноблять, і немає для них потішителя...
2: І я похвалив тих померлих, що давно повмирали, більш від живих, що живуть дотепер...
3: А краще від них від обох тій людині, що досі іще не була, що не бачила чину лихого, що робився під сонцем!
4: І я бачив ввесь труд та ввесь успіх учинку, викликає заздрість одного до одного, і це все марнота та ловлення вітру!...
5: Нерозумний сидить, склавши руки свої, та жере своє тіло,
6: краща повна долоня спокою за повні дві жмені клопоту та за ловлення вітру!...
7: І знову я бачив марноту під сонцем:
8: Буває самотній, і не має нікого він іншого, сина чи брата у нього нема, та немає кінця всьому зусиллю його, і не насититься око багатством його, і він не повість: Та для кого дбаю і позбавляю добра свою душу? Марнота й оце, і даремна робота воно...
9: Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій,
10: і якби вони впали, підійме одне свого друга! Та горе одному, як він упаде, й нема другого, щоб підвести його...
11: Також коли вдвох покладуться, то тепло їм буде, а як же зогрітись одному?
12: А коли б хто напав на одного, то вдвох вони стануть на нього, і нитка потрійна не скоро пірветься!
13: Ліпший убогий та мудрий юнак, аніж цар старий та нерозумний, що вже осторог не приймає,
14: бо виходить юнак і з в'язниці, щоб зацарювати, хоч у царстві своїм народивсь він убогим!
15: Я бачив усіх живих, що ходять під сонцем, на боці цього юнака, цього другого, що став він на місце його.
16: Немає кінця всьому людові, всьому, що був перед ним, та й наступні не втішаться ним, бо й це теж марнота та ловлення вітру!...
17: Пильнуй за ногою своєю, як до Божого дому йдеш, бо прийти, щоб послухати, це краще за жертву безглуздих, бо не знають нічого вони, окрім чинення зла!
1: І знов я побачив всі утиски, що чинились під сонцем, і сльоза ось утискуваних, та немає для них потішителя, і насилля з руки, що їх гноблять, і немає для них потішителя...
2: І я похвалив тих померлих, що давно повмирали, більш від живих, що живуть дотепер...
3: А краще від них від обох тій людині, що досі іще не була, що не бачила чину лихого, що робився під сонцем!
4: І я бачив ввесь труд та ввесь успіх учинку, викликає заздрість одного до одного, і це все марнота та ловлення вітру!...
5: Нерозумний сидить, склавши руки свої, та жере своє тіло,
6: краща повна долоня спокою за повні дві жмені клопоту та за ловлення вітру!...
7: І знову я бачив марноту під сонцем:
8: Буває самотній, і не має нікого він іншого, сина чи брата у нього нема, та немає кінця всьому зусиллю його, і не насититься око багатством його, і він не повість: Та для кого дбаю і позбавляю добра свою душу? Марнота й оце, і даремна робота воно...
9: Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій,
10: і якби вони впали, підійме одне свого друга! Та горе одному, як він упаде, й нема другого, щоб підвести його...
11: Також коли вдвох покладуться, то тепло їм буде, а як же зогрітись одному?
12: А коли б хто напав на одного, то вдвох вони стануть на нього, і нитка потрійна не скоро пірветься!
13: Ліпший убогий та мудрий юнак, аніж цар старий та нерозумний, що вже осторог не приймає,
14: бо виходить юнак і з в'язниці, щоб зацарювати, хоч у царстві своїм народивсь він убогим!
15: Я бачив усіх живих, що ходять під сонцем, на боці цього юнака, цього другого, що став він на місце його.
16: Немає кінця всьому людові, всьому, що був перед ним, та й наступні не втішаться ним, бо й це теж марнота та ловлення вітру!...
17: Пильнуй за ногою своєю, як до Божого дому йдеш, бо прийти, щоб послухати, це краще за жертву безглуздих, бо не знають нічого вони, окрім чинення зла!
1: І знов я побачив всі утиски, що чинились під сонцем, і сльоза ось утискуваних, та немає для них потішителя, і насилля з руки, що їх гноблять, і немає для них потішителя...
2: І я похвалив тих померлих, що давно повмирали, більш від живих, що живуть дотепер...
3: А краще від них від обох тій людині, що досі іще не була, що не бачила чину лихого, що робився під сонцем!
4: І я бачив ввесь труд та ввесь успіх учинку, викликає заздрість одного до одного, і це все марнота та ловлення вітру!...
5: Нерозумний сидить, склавши руки свої, та жере своє тіло,
6: краща повна долоня спокою за повні дві жмені клопоту та за ловлення вітру!...
7: І знову я бачив марноту під сонцем:
8: Буває самотній, і не має нікого він іншого, сина чи брата у нього нема, та немає кінця всьому зусиллю його, і не насититься око багатством його, і він не повість: Та для кого дбаю і позбавляю добра свою душу? Марнота й оце, і даремна робота воно...
9: Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій,
10: і якби вони впали, підійме одне свого друга! Та горе одному, як він упаде, й нема другого, щоб підвести його...
11: Також коли вдвох покладуться, то тепло їм буде, а як же зогрітись одному?
12: А коли б хто напав на одного, то вдвох вони стануть на нього, і нитка потрійна не скоро пірветься!
13: Ліпший убогий та мудрий юнак, аніж цар старий та нерозумний, що вже осторог не приймає,
14: бо виходить юнак і з в'язниці, щоб зацарювати, хоч у царстві своїм народивсь він убогим!
15: Я бачив усіх живих, що ходять під сонцем, на боці цього юнака, цього другого, що став він на місце його.
16: Немає кінця всьому людові, всьому, що був перед ним, та й наступні не втішаться ним, бо й це теж марнота та ловлення вітру!...
17: Пильнуй за ногою своєю, як до Божого дому йдеш, бо прийти, щоб послухати, це краще за жертву безглуздих, бо не знають нічого вони, окрім чинення зла!