Діяння святих апостолів

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 16
1: Дійшов він до Дервії і Лістри. І ось, був там один учень, на ім'я Тимофій, у якого мати була іудеянка, що увірувала, а батько еллін,
2: і про якого свідчили браття, що перебували в Лістрі та Іконії.
3: Павел захотів взяти його з собою; і взявши, обрізав його заради іудеїв, що були в тих місцях; бо всі знали про батька його, що він був еллін.
4: Проходячи ж по містах, вони передавали вірним додержуватись постанов, схвалених Апостолами і пресвітерами в Ієрусалимі.
5: І церкви утверджувалися вірою і повсякденно зростали кількісно.
6: Коли ж вони пройшли Фрігію та Галатійську країну, вони не були допущені Духом Святим проповідувати слово в Асії.
7: Дійшовши до Місії, вони намагалися йти у Віфінію; але Дух не допустив їх.
8: Обминувши Місію, вони зійшли в Троаду.
9: І було Павлові вночі видіння: один муж, македонянин, стояв і благав його, кажучи: прийди до Македонії і допоможи нам.
10: Після цього видіння, зараз же ми вирішили йти до Македонії, зрозумівши, що нас покликав Господь благовістити там.
11: Отже, вирушивши з Троади, ми прибули до Самофракії, а другого дня до Неаполя,
12: звідти ж у Филипи; це перше місто в тій частині Македонії, колонія. В цьому місті ми пробули кілька днів.
13: А суботнього дня ми вийшли за місто до річки, де, за звичаєм, було місце молитви, і сівши, розмовляли з жінками, які зібрались там.
14: І слухала одна жінка, на ім’я Лідія, з міста Фіатир, продавальниця пурпуру, яка шанувала Бога; і Господь відкрив серце її слухати уважно те, про що говорив Павел.
15: Коли ж вона та її домашні охрестились, то просила нас, кажучи: якщо ви признали мене вірною Господу, то увійдіть у дім мій і живіть у мене; і переконала нас.
16: Сталося ж, як ішли ми на молитву, зустрілась нам одна служниця, одержима духом віщування, яка віщуванням давала великий прибуток господарям своїм.
17: Йдучи за Павлом і за нами, вона кричала, кажучи: ці чоловіки – раби Бога Всевишнього, які звіщають нам путь спасіння.
18: Це вона робила багато днів. Павел, розгнівавшись, обернувся і сказав духові: повеліваю тобі ім'ям Іісуса Христа вийти з неї. І дух вийшов відразу.
19: Господарі ж її, побачивши, що втратили надію прибутку їхнього, схопили Павла й Силу і потягли на площу до начальників.
20: І, привівши їх до воєвод, сказали: ці люди, будучи іудеями, підбурюють наше місто
21: і проповідують звичаї, яких нам, римлянам, не личить ні приймати, ні виконувати.
22: Народ також повстав проти них, а воєводи, зірвавши з них одежу, звеліли бити їх палицями
23: і, нанісши їм багато ударів, вкинули в темницю, наказавши темничному вартовому пильно стерегти їх.
24: Одержавши такий наказ, він вкинув їх у внутрішню темницю і ноги їхні забив у колоду.
25: Близько опівночі Павел і Сила, молячись, прославляли Бога; в'язні ж слухали їх.
26: Раптом стався великий землетрус, так що захиталась основа темниці; і враз відчинились усі двері, і кайдани на всіх послабли.
27: Темничний сторож, прокинувшись і побачивши, що двері темниці відчинені, вихопив меч і хотів умертвити себе, думаючи, що в'язні втекли.
28: Але Павел вигукнув голосно: не роби собі ніякого зла, бо всі ми тут.
29: Він же, попросивши світла, вбіг до темниці; і припав у тремтінні до Павла і Сили,
30: і, вивівши їх геть, сказав: господарі мої! що мені робити, щоб спастися?
31: Вони ж сказали: віруй в Господа Іісуса Христа, і спасешся ти і весь дім твій.
32: І проповідали слово Господнє йому і всім, хто був у домі його.
33: І, взявши їх тієї ж години ночі, він обмив рани їхні і негайно охрестився сам і всі домашні його.
34: І, привівши їх у свій дім, запропонував трапезу і радів з усім домом своїм, що увірував у Бога.
35: Коли ж настав день, воєводи послали міських служителів сказати: відпусти людей тих.
36: Темничний сторож сказав про це Павлові: воєводи прислали, щоб відпустити вас; отож вийдіть тепер і йдіть з миром.
37: Але Павел сказав їм: нас, римських громадян, без суду прилюдно били, кинули в темницю, а тепер таємно випускають? ні, хай прийдуть і самі виведуть нас.
38: Міські служителі переказали ці слова воєводам і ті злякались, почувши, що це римські громадяни.
39: І, прийшовши, вибачились перед ними, і вивівши, просили залишити місто.
40: Вони ж, вийшовши з темниці, прийшли до Лідії і, побачивши братів, повчали їх, і пішли.