Біблія українською мовою

Старий Завітпереклад Івана Огієнка
Новий Завітпереклад Волинської єпархії Української Православної Церкви

Друга книга Маккавеїв

← попередній розділнаступний розділ →
Розділ 10
1: Маккавей же і ті, що були з ним, під проводом Господа, знову зайняли храм і місто,
2: а побу­довані іноплемінниками на площі жер­товники і капища зруйнували.
3: Очистивши храм, вони спорудили інший жертовник; розпаливши камені і взявши з них вогонь, принесли жертву після дворічної перерви, зробили кадильницю і свічники і предкладення хлібів.
4: Влаштувавши все це, вони молили Господа, падаючи ниць, щоб їм не зазнавати біль­ше таких бід; якщо ж коли і згрішать, те нехай покарає Він їх ми­лостиво, не віддаючи богохульним і жорстоким язичникам.
5: У той самий день, в який осквернений був храм іноплемінниками, звершилося й очищення храму, у двадцять п’ятий день того самого місяця Хаслева.
6: І провели вони у веселощах вісім днів за подобою свята кущів, згадуючи, як незадовго перед тим часом вони проводили свято кущів, подібно до звірів, у горах і печерах.
7: Тому вони з жезлами, оповитими плющем, і з квітучими гілками і пальмами підносили хвальні пісні Тому, Який благопоспішив очистити місце Своє.
8: І загальним рішенням і вироком визначили— всьому юдейському на­роду святкувати ці дні щорічно.
9: Та­ка була кончина Антиоха, прозваного Єпифаном.
10: Тепер викладемо, що відбувалося за Антиоха Евпатора, сина того нечестивця, обмежуючись лихами воєн.
11: Прийнявши царство, він доручив управління якомусь Лісію, головному воєначальнику Келе-Сирії і Фінікії.
12: Бо Птоломей, на пріз­висько Макрон, вважав за краще дотримуватися справедливости щодо юдеїв, після несправедливостей, які були стосовно них, і намагався справи з ними закінчувати мирно.
13: Тому на нього звели наклеп улюбленці перед Евпатором, і, всюди чуючи наз­ву зрадника за те, що він залишив довірений йому від Филометора Кіпр і перейшов до Антиоха Єпифана, він, не маючи почесної влади, від суму отруїв себе, і так скінчив життя своє.
14: Горгій же, ставши у тих місцях воєначальником, утримував наймані війська і безупинно підтримував війну проти юдеїв.
15: Разом з ним і ідумеї, які володіли зручними укріпленнями, тривожили юдеїв, і, приймаючи до себе вигнаних з Єрусали­ма, починали війни.
16: Ті ж, що були з Маккавеєм, звершуючи моління і благаючи Бога бути помічником їм у війні, кинулися на укріплення ідумеїв.
17: І, зробивши на них сильний напад, вони оволоділи цими місцями, помстилися всім, хто бився на стінах, умертвляли всіх, хто траплявся назустріч, і побили не менше двадцяти тисяч.
18: Не менше дев’яти тисяч утекли у дві дуже міцні вежі, зебезпечені всім проти облоги.
19: Залишивши Симона і Йосифа і ще Закхея з достатньою кількістю людей для облоги їх, Маккавей сам вирушив у такі місця, де він більше потрібен був.
20: А ті, що були із Симо­ном, будучи сріблолюбними, дали де­яким з тих, що знаходилися у вежах, підкупити себе грішми; одержавши сімдесят тисяч драхм, дозволили деяким утекти.
21: Коли донесено було Маккавею про те, що сталося, він, зібравши народних вождів, докоряв їм, що вони за срібло продали братів, відпустивши ворогів їхніх.
22: Цих людей, які зробилися зрадниками, він віддав на смерть, і негайно оволо­дів двома вежами.
23: Маючи постійно успіх у зброї, яка була у руках його, він знищив у цих двох укріпленнях понад двадцять тисяч чоловік.
24: Тимофій же, раніше переможений юдеями, зібрав дуже численне військо з чужоземців, зібрав чимало­ і вершників, що були в Азії, і з’явив­ся в Юдею з наміром завоювати її.
25: При його наближенні ті, що були з Маккавеєм, звернулися у молитві до Бога, посипавши землею голови й оперезавши стегна веретищами.
26: Припадаючи до підніжжя жертов­ника, вони благали Його, щоб Він був милостивим до них, був ворогом ворогам їхнім і супротивником супротивникам, як говорить закон.
27: Звершивши молитву, вони взяли зброю і далеко відійшли від міста; наблизившись же до ворогів, зупинилися.
28: Коли зійшло сонце, ті й інші вступили у битву— одні, в доблесті своїй, маючи запорукою успіху і перемоги пристановище у Господі, інші,— поставивши проводирем битви лють.
29: Коли відбулася завзята битва, то супротивникам явилися з неба п’ять величних мужів на конях із золотими вуздами, і двоє з них були на чолі юдеїв:
30: вони взяли Маккавея у середину до себе і, покриваючи своїм озброєнням, зберігали його неушкодженим, на супротивників же кидали стріли і блискавки, так що вони, змішавшись від осліплення і сповнені страху, са­мі себе уражали.
31: Побито було двад­цять тисяч п’ятсот піших і шістсот кінних.
32: Сам Тимофій утік у фортецю, називану Газара, дуже міцну, яка знаходилася під начальством Херея.
33: Ті, що були з Маккавеєм, весело облягали цю фортецю протягом чотирьох днів.
34: А ті, що знаходилися у фортеці, впевнені у неприступності цього місця, надмірно лихословили і промовляли­ хульні слова.
35: На світанку п’ятого дня двадцять юнаків з тих, що були з Маккавеєм, запалившись гнівом від такого лихослів’я, хоробро кину­лися на стіну і зі звірячою лют­тю уражали кожного, хто траплявся.­
36: Ін­­­ші також кинулися під час сум’яття на тих, що знаходилися всередині, підпалювали вежі, і, розпаливши багаття, спалювали хульників живи­ми; інші розбивали ворота, і, впус­тив­ши у них решту війська, ово­лоді­ли містом;
37: Тимофія ж, який схо­вався у рові, убили, так само як і брата його Херея, й Аполлофана.
38: Звершивши це, вони з піснями і славослів’ями подякували Господу, Який так багато благодіяв Ізраїлю і дарував їм перемогу.
← попередній розділ
Розділ 15
1: Коли довідався Никанор, що ті, які були з Іудою, знаходяться у країні Самарійській, то думав зовсім безкарно напасти на них у день спокою.
2: Коли ж юдеї, які невільно супроводжували його, говори­ли: «не губи їх так жорстоко і нелюдяно, воздай честь дню, освяченому Всевидючим»;
3: тоді цей нечестивець запитав: «невже є Владика на небі, Який повелів святкувати день субот­ній?»
4: І коли вони відповіли: «є жи­вий Господь, Владика небесний, Який повелів шанувати сьомий день»,
5: то він сказав: «а я— господар на землі,­ який повеліває взяти зброю і виконати царську службу». Втім, він не встиг звершити свого наміру.
6: Звеличуючись з великою гордістю, Никанор думав здобути загальну перемогу над тими, що були з Іудою.
7: Маккавей же не переставав надіятися з повною упевненістю, що одер­жить заступництво від Господа.
8: Він переконував тих, що були з ним, не страшитися навали язичників, але, згадуючи приклади небесної допомоги, які були раніше, і нині очікувати собі перемоги і допомоги від Вседержителя.
9: Втішаючи їх обітни­цями закону і пророків, нагадуючи їм подвиги, звершені ними самими, він надихнув їх мужністю.
10: Збуджуючи дух їхній, він переконував їх, указуючи притому на віроломність язичників і порушення ними клятв.
11: Озброїв же він кожного не стільки міцними щитами і списами, скільки переконливими добрими промовами, і притім усіх обрадував розповіддю про гідне ймовірности сновидіння.
12: Видіння ж його було таке: він бачив Онію, який був первосвящеником, мужа чесного і доброго, поважного на вигляд, лагідного норовом, приємного у словах, який з дитинства ревно засвоїв усе, що стосувалося чеснот,— бачив, що він, простягаючи руки, молиться за весь народ юдейський.
13: Потім явився інший муж, прикрашений сивинами і славою, оточений дивною і надзвичайною величчю.
14: І сказав Онія: це братолюбець, який багато молиться за народ і святе місто, Єремія, пророк Божий.
15: Тоді Єремія, простягши праву руку, дав Іуді золотий меч і, подаючи його, сказав:
16: візьми цей святий меч, дар від Бога, яким ти знищиш ворогів.
17: Утішені настільки добрими словами Іуди, які могли пробуджувати до мужности і зміцнювати серця юних, юдеї наважилися не розташовуватися станом, а відважно напасти і, з повною мужністю вступивши у битву, вирішити діло, бо місто і святиня і храм перебували у небезпеці.
18: Боротьба за дружин і дітей, братів і рідних здавалася їм ділом менш важливим; найбільше і переважне побоювання було за святий храм.
19: Для тих, які залишилися у місті, також чимало було занепокоєння, бо вони тривожилися за битву, яка мала бути у полі.
20: Отже, коли всі очікували, що настає вирішення діла, коли вороги вже з’єдналися і військо було постав­лене у стрій, слони розміщені у належних місцях і кіннота розташована по боках,—
21: Маккавей, бачачи наступ численного війська, строкатість приготованої зброї і лютість звірів, здійняв руки до неба і закликав Господа, Який творить чудеса і все бачить, знаючи, що не зброєю здобувається перемога, але Сам Він, як Йому вгодно, дарує перемогу достойним.
22: У молитві своїй він так говорив: Ти, Господи, за часів Єзекії, царя Юдейського, послав ангела,— і він уразив із полку Сеннахиримового сто вісімдесят п’ять тисяч.
23: І нині, Господи небес, пошли доб­рого ангела перед нами на страх і трепет ворогам.
24: Силою правиці Твоєї нехай будуть уражені ті, що прийшли з хулою на святий народ Твій. Цим він скінчив.
25: Ті, що були з Никанором, ішли зі звуком труб і криками,
26: а ті, що знаходилися з Іудою, з призиванням і молитвами вступили у битву з ворогами.
27: Рука­ми воюючи, а серцями молячися Бо­гу, вони побили не менше тридцяти п’яти тисяч, дуже обрадувані видимою допомогою Божою.
28: Закінчив­ши діло і радісно повертаючись, во­ни дізналися, що Никанор упав у своєму всеозброєнні.
29: Коли крик і шум затихли, вони звеличили Господа вітчизняною мовою.
30: Тоді Іуда, первоподвижник за співгромадян і тілом і душею, який кращі літа свої віддав для одноплемінників, дав наказ, щоб відтяли голову Никанора­ і руку з плечем і несли в Єрусалим.
31: Прийшовши туди, він скликав одноплемінників і поставив перед жер­товником священиків, покликав і тих, які знаходилися у фортеці,
32: і, по­казавши голову мерзенного Никанора і руку злохульника, яку він простягав на святий дім Вседержителя і звеличувався,
33: наказав вирізати язик у нечестивого Никанора і, роздрібнивши його, розкидати птахам, руку ж безумця повісити навпроти храму.
34: Тоді всі, звертаючись до неба, прославляли Господа, Який явив допомогу, і говорили: благословенний Той, Хто зберіг неосквер­неним місце Своє!
35: Голову ж Никанора повісив він на фортеці як ви­диме для всіх і ясне знамення допомоги Господньої.
36: І всі загальним присудом визначили: ніколи не залишати без торжества день цей, ша­нувати як свято тринадцятий день дванадцятого місяця, називаного сир­­ською мовою Адаром, за день до дня Мардохеєвого.
37: Так скінчилася справа з Никанором; і оскільки з того часу місто залишилося у владі євреїв, то я і закінчу тут моє слово.
38: Якщо я виклав його добре і задовільно, то я цього і бажав; якщо ж слабко і посередньо, то я зробив те, що було під силу мені.
39: Неприємно пити ок­ремо вино і негайно ж окремо воду, тоді як вино, змішане з водою, солодке і приносить задоволення; так і складений твір приємно займає слух читача при співмірності. Тут нехай буде кінець.
← попередній розділ