Перше послання до Солунян

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 2
1: Ви самі знаєте, браття, про наш вхід до вас, що він не був марний;
2: але, спершу постраждавши і зазнавши зневаги в Филипах, як ви знаєте, ми насмілились у Богові нашому проповідувати вам благовістя Боже з великим подвигом.
3: Бо в нашому вченні нема ні омани, ні нечистих спонукань, ні лукавства;
4: але, як Бог удостоїв нас того, щоб доручити нам благовіствування, то ми так і говоримо, догоджаючи не людям, а Богові, Котрий випробовує серця наші.
5: Бо ніколи не було в нас перед вами ні лестощів, як ви знаєте, ні наміру користолюбства: Бог свідок!
6: Не шукаємо слави людської ні від вас, ні від інших:
7: ми могли прийти з поважністю, як Апостоли Христові, але були тихі серед вас, подібно як годувальниця, що ніжно поводиться з дітьми своїми.
8: Так ми, з прихильності до вас, зажадали передати вам не тільки благовістя Боже, але й душі наші, тому що ви стали нам любі.
9: Бо ви пам'ятаєте, браття, труд наш і виснаження: вночі і вдень працюючи, щоб не обтяжити кого з вас, ми проповідували вам благовістя Боже.
10: Свідки ви і Бог, як свято і праведно та бездоганно ми поводились серед вас, віруючих,
11: тому що ви знаєте, як кожного з вас, мов батько дітей своїх,
12: ми просили і переконували та благали діяти достойно Бога, Котрий покликав вас у Своє Царство і славу.
13: Тому і ми безперестанно дякуємо Богові, що, прийнявши від нас почуте слово Боже, ви прийняли його не як слово людське, а як слово Боже, яким воно є (істинно), яке і діє у вас, віруючих.
14: Бо ви, браття, стали наслідувачами церков Божих у Христі Іісусі, які знаходяться в Іудеї, тому що і ви те саме перетерпіли від своїх єдиноплемінників, як і ті від іудеїв,
15: котрі вбили і Господа Іісуса і Його пророків, і нас вигнали, і Богові не угождають, і всім людям противляться,
16: котрі забороняють нам говорити язичникам, щоб спаслися, і через це наповнюють завжди міру гріхів своїх; та наближається на них гнів до кінця.
17: Ми ж, браття, розлучившись з вами на короткий час лицем, а не серцем, ще з більшим бажанням прагнули побачити лице ваше.
18: І тому ми, я Павел, і один раз і вдруге хотіли прийти до вас, та перешкодив нам сатана.
19: Бо хто наша надія, або радість, або вінець похвали? Хіба і не ви перед Господом нашим Іісусом Христом у пришестя Його?
20: Бо ви – слава наша і радість.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 3
1: І тому, не стерпівши більше, ми захотіли залишитися в Афінах одні,
2: і послали Тимофія, брата нашого і служителя Божого та співучасника нашого в благовіствуванні Христовому, щоб утвердити вас і втішити у вірі вашій,
3: щоб ніхто не похитнувся в скорботах цих: бо ви самі знаєте, що нам так судилося.
4: Бо ми й тоді, коли були у вас, передрікали вам, що маємо страждати, як і сталося, і ви знаєте.
5: Тому і я, не стерпівши більше, послав довідатись про віру вашу, щоб часом не спокусив вас спокусник, і не став марним труд наш.
6: Тепер же, коли прийшов до нас від вас Тимофій і приніс нам добру звістку про віру і любов вашу, і що ви завжди маєте добру пам'ять про нас, бажаючи нас бачити, як і ми вас,
7: то ми, при всій скорботі і потребі нашій, втішалися за вас, браття, заради вашої віри;
8: бо тепер ми живі, коли ви перебуваєте в Господі.
9: Яку подяку ми можемо скласти Богові за вас, за всю радість, якою радіємо за вас перед Богом нашим,
10: і вночі і вдень якнайревніше молячись, щоб побачити лице ваше і доповнити те, чого не вистачило вірі вашій?
11: Сам же Бог і Отець наш і Господь наш Іісус Христос хай направить шлях наш до вас.
12: А вас Господь хай сповнить і збагатить любов'ю один до одного і до всіх, якою ми сповнені до вас,
13: щоб утвердити серця ваші непорочними у святині перед Богом і Отцем нашим, у пришестя Господа нашого Іісуса Христа з усіма святими Його. Амінь.