Житіє святого пророка Самуїла

Місяця серпня на 20-ий день

Серед настанням царів в Ізраїлі, коли ще судді керували Божими людьми, був чоловік із роду Левії, на ім’я Елкана, який жив у граді, що називався Раматаїм, на горі, званій Софим, у володінні Єфремовому (той град пізніше прозвали Арматема і Аримафея, звідти пізніше був Іосиф, що поховав тіло Христа Ісуса, Господа нашого). Мав Елкана муж двох жінок, ім’я одній — Анна, а другій — Фенана. І народжувала Фенана дітей, Анна ж неплідна була. Проте Елкана любив Анну більше від Фенани, тому Фенана ненавиділа Анну й ображала її. Анна ж, скривджена від ненависниці, тужила через бездітність свою і плакала, журячись. Ходив чоловік той з обома жінками на великі свята щороку в Сілом (гора і град так називалися), приносячи жертву й молитви до Господа Бога Саваофа, там був (перед Єрусалимом) храм і ківот Божий, і всі племена Ізраїлеві туди на поклоніння приходили. Був же в той час жрець, разом і суддя ізраїльський, на ім’я Ілій, він же мав двох синів — Офні і Фінеєс. Якось же Елкана, прийшовши з подружжям своїм у Силом і жертву Богові принісши, дав з жертовного частину Фенані та дітям її, кожному окрему частину. Анні ж лише одну частину дав, бо не мала дітей. І насміхалася з неї Фенана й докоряла їй. Образилася дуже Анна через докір і через неплідність свою, і плакала, і не їла, і стала немічною від печалі великої, бо замкнув Господь утробу її і не дав їй дітей, і на наругу була вона Фенані. І сказав до неї Елкана, муж її: «Анно, що тобі, чому плачеш і не їси? Чого великою печаллю б’єш серце своє? Хіба я не кращий для тебе від десятьох дітей?» Анна ж не хотіла утішитися і після трапези їхньої, вставши, пішла до храму Господнього в Силом. Жрець же Ілій сидів на престолі своєму, при порозі дверей храму Господнього. I стала Анна перед храмом, поклонилася Господові, і заплакала з гіркоти серця свого, і почала молитися таємно, кажучи: «Адонаю, Господи, Саваофе, якщо, зглянувшись, зглянешся на смирення раби твоєї, і згадаєш про мене, і даси рабі твоїй плід чоловічий, то дам Тобі його в дар, щоб служив Тобі, Господу Богові, у всі дні життя його. Вина й інших п’янких напоїв хай не п’є, і лезо (як же і назореям) не торкнеться голови його».

Коли вона так молилася перед Господом і молитву свою примножувала, Ілій-жрець дивився на її уста, бо вона в серці своєму говорила і лише рухалися уста її, а голосу її не було чути. І думав Ілій, що вона п’яна, і сказав їй: «Доки, п’яна, тут зволікатимеш, іди з місця Господнього і протверезій». І відповіла йому Анна, кажучи: «Ні, пане мій, я не п’яна, але печалі великої сповнена жінка. Не пила я вина ані якогось іншого п’янкого напою, але вилила перед Господом душу мою. Не дай раби твоєї донькам ізраїлевим на наругу, бо від багатьох скорбот і журби моєї стою аж дотепер». І відповів Ілій: «Іди з миром, Бог Ізраїля нехай дасть тобі все, що просиш у Нього». І сказала Анна: «Знайшла благодать перед очима твоїми раба твоя». І повернулася Анна до мужа свого, і їла з ним, і пила, і лице її більше не було зажурене.

Рано-вранці вставши й поклонившись Господові, повернулася до свого дому. І зглянувся Гоподь на смирення Анни, почув молитву її і розв’язав неплідність, і зачала Анна у лоні, і після сповнення часу народила сина, і дала ім’я йому Самуїл, що означає «у Бога випрошений».

Після того надійшов празник, коли звично було мужеві її іти з усім домом своїм до Господа в Сілом приносити жертви й молитви свої до Бога та віддавати десятини з плодів землі своєї. І сказала Анна до мужа: «Не піду я з тобою в Сілом нині, але залишуся вдома, поки годую дитинча. А коли відлучу, тоді піду явитися перед лицем Господнім і виконати обітницю свою, бо я пообіцяла Господові, що син мій служитиме Йому завжди». І сказав їй муж: «Роби, як хочеш перед очима твоїми, і нехай сповнить Господь слово твоє, що вийшло з уст твоїх». І залишилася Анна до трьох літ у домі, не виходячи в Сілом до Господа, поки не відлучила дитинча — Самуїла, звично-бо було в євреїв, щоб матір три роки грудьми дитину годувала. Після відлучення його пішла з ним разом і з мужем, ведучи на жертву трьох телят, і три мірки муки пшеничної несли, і міх вина. Й увійшли до дому Господнього в Сіломі, і дитина з ними, і принесла його Анна Господові, як же обіцяла, і віддала Ілію-жерцю, кажучи: «Я — та жінка, яку ти бачив тут три роки тому, коли молилася до Господа за розрішення неплідності. І виконав Господь прохання моє, і дав мені дитину цю, яку я просила в Нього. Я ж даю її Господові, як же обіцяла, щоб служив Йому у всі дні життя свого». Так Анна, віддаючи дитину в руки жерця, поклонилася Господові, а Елкана, муж її, принесені дари віддав на жертву. І сповнилася Анна духу пророчого, і заспівала, кажучи: «Утвердилося серце моє в Господі, піднісся ріг мій в Бозі моїм». Й інші слова її пісні, яку часто нині в церкві співають. Після сповнення подячних жертв і молитов Елкана й Анна повернулися додому, а дитину — трилітнього Самуїла — залишили Господові в Ілія-жерця, уже-бо не хотіли брати до себе того, кого раз віддали Богові.

І виховувалося хлоп’я при храмі Господньому, і вчилося грамоти, і прислуговувати в святині Божій перед лицем Ілія. А мати часто приходила туди з дароприношенням до Бога, приносила одяг своєму синові й раділа через нього, бачачи, що він підростає й у лляній ризі жерця прислуговує в Господньому храмі. І жрець Ілій любив його, бачачи його старанність до прислуговування і ясновидячи в ньому Божий дар. І благословив Ілій батьків Самуїлових, кажучи Елкані: «Хай винагородить Тебе Господь плодом від жінки твоєї Анни за цей дар, який ви подарували Господові». І після того знову відвідав Господь Анну, і почала вона народжувати синів і доньок. А Самуїл у ті дні зростав не лише тілом, а й розумом, і був благоугодний перед Господом і людьми.

Постарівся ж Ілій-жрець, а сини його Офні та Фінеєс буди погані — як сини беззаконня, що не знади Господа, ані правди жрецької не дотримувалися. Тим-бо, що жертви приносили, чинили кривду, забираючи собі кращу частку, і жінок, що приходили на молитву до храму Господнього, насилували. І була через них спокуса цілому Ізраїлеві й образа, бо й інших багато неправд здійснювали. Про те чуючи, батько їхній Ілій не карав їх ранами і відлученням, але тільки словами переконував припинити погані діла. А вони не слухали його. І прогнівався Гоподь не лише на синів поганих, а й на батька їхнього, що не карає карою відповідною синів за гріхи, хоч сам і добрий. І захотів Господь стратити Ілія і синів його з усім домом їхнім. І послав спершу до Ілія одного незнаного пророка, кажучи: «Я вибрав дім батька твого з усіх домів Ізраїлевих, щоб ти служив мені у храмі моєму, ти ж зневажив честь мою, вшанував синів своїх більше, ніж мене, даючи їм чинити беззаконня переді Мною. Через те заберу ту честь із дому твого, бо прославляю тих, що мене прославляють, а той, що принижує мене, буде без чести. І ось настають дні, коли винищу насіння твоє і плем’я дому твого. І ось тобі знамення кари, що йде на твій дім: обидва сини твої в один день впадуть від меча разом, і возведу на їхнє місце жерця, вірного мені, що все за серцем моїм чинити буде». Таке було пророцтво Ілію, коли Самуїл ще був малим дитям. Але й після пророцтва того не поспішив Ілій покарати синів своїх ділом, лише словом, і не боялися батька розбещені сини.

А Бог більше гнівався і зближав кару. І повторив те провіщення Ілію через Самуїла так. Коли Самуїл уже був дванадцятилітнім і служив Господові перед Ілієм-єреєм, однієї ночі, коли сидів, спочиваючи, Ілій у покої, що при храмі Господньому, на місці своєму осібному, й очі його були обтяжені дрімотою, а Самуїл спав у церкві Господній, де Ківот Божий, і світильник горів, — возвав Господь із внутрішньої завіси, кажучи: «Самуїле, Самуїле!» І зразу збудився Самуїл і сказав: «Ось я». І побіг до Ілія, кажучи: «Ось я, бо ти мене кликав». І сказав Ілій: «Не кликав тебе, дитино, вертайся і спи». Повернувся Самуїл і заснув, а Господь і вдруге покликав: «Самуїле, Самуїле!» І, вставши, Самуїл побіг до Ілія вдруге, кажучи: «Ось я, бо ти мене кликав». Не знав же Самуїл ще в той час голосу Господнього, бо не було ще йому Божого одкровення. Господь і втретє покликав Самуїла. І встав скоро Самуїл, прийшов втретє до Ілія, кажучи: «Ось я, бо кликав ти мене». Зрозумів Ілій, що Господь кличе хлопця, і сказав: «Повертайся, дитино, і спи, і коли тебе знову покличуть, скажи: «Говори, Господи, бо чує раб твій». І пішов Самуїл, і спав на місці своєму. І прийшов Господь, і став близько, і покликав його, як же вперше, і вдруге, і втретє, кажучи: «Самуїле, Самуїле!» Самуїл же, збудившись і скоро вставши, мовив: «Говори, Господи, бо чує раб Твій». І сказав Господь Самуїлові: «Ось я виконую слова мої в Ізраїлі, і кожному, хто почує їх, шумітиме в обох вухах. Надходить день, коли почну й закінчу все, що говорив про дім Ілія: вчиню помсту йому за неправду синів його. Бо знав він, що зло чинять сини його, а не покарав їх». Ті слова Господні слухав Самуїл тремтячи. Коли ж закінчилося явлення Господнє, знову заснув і спав до ранку.

Зранку ж, вставши, відчинив двері храму Господнього й боявся розповісти про видіння панові своєму Ілію-жерцю. Ілій же, прикликавши його, сказав: «Самуїле, дитино, що тобі казав Господь? Прошу тебе, не втаюй переді мною». І закляв Ілій Самуїла-хлопця не приховувати перед ним ані одного зі слів Божих. І розповів йому Самуїл усе, що чув. І сказав Ілій-жрець зі смиренням: «Як хоче Господь мій, так нехай вчинить». Але вже не міг покарати й виправити Ілій синів своїх, бо був дуже старий і не боялися вони його зовсім. А Самуїл день за днем ріс і міцнів духом, і благодать у ньому

I Божа множилася, бо Господь з ним був і слова пророчі були і в устах його, і ні одне слово його не було марним: Господь був з ним. І розуміли всі люди ізраїльські, що Самуїл — справжній пророк Господній.

Минув якийсь час, надійшла кара Божа на дім Ілія, а при тому на цілий Ізраїль. Не лише-бо сини Ілія розсердили Бога, а й ізраїльтяни, які, хоч і не всі, навчившись ідолопоклонства від язичників, дотримувалися його. Служили Богові небесному, а разом й ідолам приносили жертви — і прогнівили Господа Бога свого. Проте дорий Господь терпів народові гріхи, поки не засмутили його сини Ілія, що були жерцями та старійшинами Ізраїлевими. Коли ж ті беззаконнями своїми на гнів і помсту зрушили Бога, тоді праведний Суддя і Месник і про народні гріхи згадав — на всіх разом навів кару. Адже при начальних і підначальні бувають від Бога покарані, не так швидко народні гріхи зрушують розгніваного Бога на помсту, як гріхи тих, що при владі й поставлені Богом керувати людьми.

І повстали філістимляни війною на ізраїльтян, і вийшли ізраїльтяни проти них на війну, і билися, і переможені були від філістимлян. І впало убитих мужів полку ізраїльського до чотирьох тисяч, і сказали собі старці Ізраїлеві: «Чого побив нас нині Господь через іншоплемінців? Візьмімо ківот Господа Бога нашого із Сілому й принесімо в наш полк, щоб був посеред нас, коли боротимемося з іншоплемінними, і врятує нас від рук ворогів наших». Коли так радилися, послали в Сілом і взяли звідти ківот Бога, що сидить на херувимах. Були ж при ківоті Божому й обидва сини Ілія — Офні та Фінеєс. І було: коли прибув ківот у полк, закричав увесь Ізраїль голосом великим з радості, і зашуміла земля, і почули іншоплемінці голос той, і сказали: «Щ о це за крик великий у полках єврейських?» І довідалися, що ківот Господній прибув до полку Ізраїлевого, і злякалися, і сказали: «Боги прийшли до них в полк воювати на нас. Горе нам, хто нас забере з рук їхніх! Вони-бо поранили Єгипет всілякими ранами, але кріпімося, о мужі філістимлянські, щоб битися мужньо з євреями, аби не служити їм, як же вони нам служили». Так філістимляни один одного словами утверджували, озброїлися міцно. І була битва й січа велика з обох боків, і замість того щоб переможені були філістимляни, впала перемога на євреїв. Прогніваний був Бог, то ж не помогла й святиня, в полк принесена, бо якщо десь надійде праведна помста Божа, там не щадить і святині. І здолали філістимляни ізраїльтян, й убили воїнства їхнього до тридцяти тисяч, і ківот Божий у полон взяли, й убили обох синів Ілія, що були при ківоті, і впали вони від вістря меча обидва разом, за словом Божим. Так Бог за гріхи начальників карає також підлеглих і за нечисті діла тих, що служать вівтарю, допускає розграбування святих вівтарів руками нечестивих і запустіння храмів своїх. Сини Ілія, що буди замість свого старого літами батька жерцями, і суддями, й управителями всього Ізраїля, прогнівили Бога беззаконнями своїми, а весь Ізраїль через них витерпів кару від Бога, і ківот Господній потрапив у нечисті руки іншоплемінних.

Так був переможений ізраїльський полк. Муж один із племені Веніаминового, утікши з війни, прийшов у Сілом у роздертому одязі та з попелом на голові і сповіщав у граді про поразку своїх —і закричав увесь град сильно голосом плачу. Ілій же сидів на престолі своєму при дверях Господнього храму, і серце його було у страху великому через ківот Божий. І, почувши голос зойку народного, запитав тих, що стояли перед ним: «Щ о то за голос і зойк?» Прийшов чоловік той, що з полку, до Ілія і сказав: «Я нині прибув від воїнів». І спитав Ілій: «Щ о сталося там, дитино?» Він же мовив: «Побили мужів ізраїльських іншоплемінники, і втікали вони з-перед лиця їхнього, і рана велика зробилася в людях, й обидва сини твої померли, і ківот Божий взято». Як почув Ілій про те, що взято ківот Божий, зразу впав із престолу навзнак, і розбився, і помер, бо старий був чоловік і тяжкий, мав літ дев’яносто вісім.

Іншоплемінці ж після поразки ізраїльського війська, взявши ківот Божий, несли його в найголовніший град свій — Азоте, торжествуючи й вельми хвалячись, що полонили Бога Ізраїлевого. І внесли його до храму нечистого свого бога Дагона і з ідолом своїм разом поставили. Зранку ж увійшли до храму Дагонового й побачили, що бог їхній Дагон упав на землю і лежить ниць перед ківотом Божим. Піднесли його і із землі й поставили на місце. Наступного ж дня знову, вставши, увійшли до храму й побачили, що Дагон не лише впав перед ківотом Божим, а й розбився, голова його й обидві долоні рук його відбилися на порозі. Не одного ж Дагона, бога філістимлянського, сила Божа з ківотом так покарала, а й усіх філістимлян і землю їхню. Вразив-бо їх від малого до старого незвичайними хворобами й струпами гнійними в таємних їхніх місцях, і помирало багато з них. А ті, що були живі, від лютих ран страждали, кричали дуже від нестерпного болю, що доходив до неба голос крику їхнього. Ще ж і земля їхня закипіла мишами, які все поїдали, і засмерділася земля їхня від великої кількості мишей. І пізнали філістимляни, що Бог Ізраїля карає їх через ківот свій, який вони взяли в полон, — і відіслали його, хоч не хотіли, знову до ізраїльтян із золотими дарами, як же про те просторо в першій царській книзі написано, ми ж до попередньої повісті про святого пророка Самуїла вернімося.

Після тої війни і смерті жерця та судді ізраїльського Ілія і синів його були ізраїльтяни двадцять років під ярмом рабства філістимлянського, у володінні ворогів своїх, і давали їм данину. Через двадцять років, бачачи біду людей своїх, яких філістимляни пригнічували, Бог змилосердився над ними й захотів визволити їх із рук ворогів їхніх: підняв спершу серед них проповідника покаяння, цього вірного раба та єрея свого Самуїла-пророка. Не інакше-бо хотів Господь помилувати людей своїх, лише щоб спершу покаялися. І проповідував святий Самуїл усім племенам Ізраїлевим, кажучи: «Наверніться усім серцем вашим до Господа, і викиньте з-поміж вас богів чужих, і служіть єдиному Богові своєму — і Він визволить вас із рук іншоплемінних». І послухали люди слів Самуїлових, бо вірили йому, адже знали його з дитинства, що слова його пророчі були неоманливі. І покинули сини Ізраїлеві богів чужих, Ваала й Астарти, і почали служити Господові єдиному, Самуїла ж святого як пророка і єрея Божого за суддю й правителя собі мали.

І звелів Самуїл святий зібратися до нього всьому Ізраїлю до Масфатаж-града, на гору високу, аби там влаштувати соборну з покаянням молитву до Бога. Коли ж люди ізраїльські до Самуїла, пророка Божого, зібралися й молилися, постячи й визнаючи гріхи свої, і казали: «Згрішили ми перед Господом», а святий Самуїл, як єрей Божий, приносив Богові жертву за відпущення гріхів їхніх, тоді іншоплемінці-філістимляни, почувши, що зібралися люди ізраїльські, і думаючи, що на війну проти них готуються, напали несподівано, озброєні в силі своїй, на них, бажаючи винищити їх до решти. І почули сини Ізраїлеві, що близько їхні вороги, і злякалися дуже, і казали пророкові Божому Самуїлу: «Не мовчи про нас, взиваючи до Господа Бога нашого, хай визволить нас із рук іншоплемінних». Святий же Самуїл утверджував їх, аби не боялися, але тільки молилися до Господа й покладалися на Нього. Молився ж і сам за них старанно, підносячи всепалення. І вислухав його Господь. І ще Самуїл не закінчив возношення, а іншоплемінці наблизилися воювати з ізраїльтянами — як загримів Господь голосом великим над іншоплемінцями, і пустив на них громи страшні та блискавиці, і збентежилися зі страху, і впали перед Ізраїлем, і вийшли мужі Ізраїлеві з града Масфата, і кинулися вслід за ворогами своїми, і били їх, женучи до міста, званого Ветхар, і поранили дуже філістимлян ізраїльтяни: допомагав їм Бог задля молитов угодника Його Самуїла святого і задля їхнього покаяння. Й упокорив Господь іншоплемінців перед людьми своїми, і більше не приходили в межі ізраїльські у всі дні Самуїла, ще ж і гради, які забрали були в ізраїльтян, знову їм повернули. І був мир людям Божим у дні суддівства й володарювання над ними Самуїла святого, який керував добре всім Ізраїлем, обходячи гради, і виправляючи те, що потрібно було виправити, і судячи суди справедливі без винагороди: ні від кого не приймав дарів ані на лиця не дивився, судячи. Повернувся в Рамату, де народився, бо там був його дім, і там збудував вівтар Господові.

Судив же Ізраїль Самуїл святий багато років, постарівся і поставив замість себе двох синів своїх —Йоіла й Авія8, щоб були людям суддями. Але не захотіли сини йти його шляхом, схилилися до лакімства й почали від тих, що шукали суду, приймати дари, і за винагороду судити, і чинити несправедливі суди. Зібралися тому мужі ізраїльські, прийшли до святого Самуїла і сказали йому: «Ось ти постарівся, сини ж твої не йдуть твоїм шляхом, тому постав над нами царя, аби судив і правив нами, як же й інші народи царів своїх мають». І не сподобалися слова ті Самуїлові, бо не просили, аби синів своїх покарав чи від суддівства відсторонив, що готовий був зробити, але щоб дав їм царя. А народ наполягав, кажучи: «Дай нам царя, аби судив нас». І помолився Самуїл до Господа, і сказав йому Господь: «Послухай голосу людей цих і зроби їм те, що просять. Не тебе принизили, а мене, бо не царювати мені над ними. Проте сповісти їм владу царя, що має в них царювати». І сказав Самуїл до людей: «Знайте, о мужі Ізраїлеві, що вами володіти буде цар, якого просите. Синів ваших візьме і зробить своїми слугами, одягне їх в обладунки і на коней посадить, і звелить бігти поперед його колісницями, і поставить тисячників і сотників, ще ж і підкорить їх собі, зробить орачами нив своїх, і женцями жнив своїх, і збирачами винограду свого, і робітниками для всілякої роботи, якої захоче. Візьме ж і доньок ваших і зробить їх собі мироварницями, і кухарками, і пектимуть хліб. Ще ж і поля ваші, і виноградники, і оливні сади, і всі блага ваші забере і дасть рабам своїм. А що залишиться вам: насіння, і виноград, і ниви, — на те встановить десятину, щоб з того десяту частину ви йому віддавали. Також і рабів ваших, і рабинь, і худобу вашу найкращу забере від вас собі, і ви йому будете рабами. І закличите через тягар від царя вашого у дні ті, і не почує вас Господь, бо самі ви царя захотіли». Так Самуїл святий говорив, люди ж не хотіли слухати слів його, але взивали до нього, кажучи: «Царя хочемо, щоб ми були, як і всі народи, аби судив нас цар наш і виходив перед нами на війну проти ворогів наших». І звелів їм Самуїл святий розійтися кожному до себе, поки покаже їм Бог мужа, на царство достойного.

Був же у племені Веніяминовому у граді, що називався Гівея, чоловік на ім’я Киси, у нього ж був син, на ім’я Саул, гарного зросту і добрий, і не було серед усіх синів Ізраїлевих кращого від нього. Погубилися ж якось ослята Кисові, і послав Кис Саула, сина свого, з одним юнаком шукати ослят. Вони ж, шукаючи, проходили всюди й не знаходили. Наблизилися до гори, що називалася Софім, на якій же град Рамата — вітчизна й дім Самуїла святого. І сказав Саул до слуги свого: «Повертаймося вже в дім до батька, думаю, що батько не так уже за ослятами, як за нами тужить». І сказав слуга до Саула: «Ось тут у граді є чоловік Божий, провидець, який тим, що до нього приходять, провіщає майбутнє. Тому ходімо до нього, може, і нам скаже, де знайти ослят». І пішли до чоловіка Божого.

Господь же раніше сповістив Самуїлові святому все про Саула й звелів, аби помазав того на царство. І бачив Самуїл святий Кисового сина Саула, прийняв його люб’язно і звелів йому не сумувати через ослят, бо вже знайшлися. І дав йому спочинок у себе того дня й ночі. Наступного дня, відпускаючи його, взяв посудину з єлеєм і вилив на голову Саулові, і поцілував його, і сказав0: «Ось помазав тебе Господь на царство для людей своїх в Ізраїлі, і ти перший будеш серед людей Господніх, і визволиш їх із рук ворогів їхніх». Було ж те помазання таємне, як пророцтво про царювання Саула. І сказав святий Самуїл помазаному Саулові все, що має з ним трапитися на шляху, кажучи: «Ось тобі знамення, що помазав тебе Гоподь на царя: коли відійдеш від мене й будеш біля меж Веніяминових, зустрінеш при гробі Рахилі двох мужів, які скажуть тобі: «Чи ти знайшов віслят, яких ходив шукати? Ось твій батько зрікся віслят і журиться тобою». Коли відійдеш від тих мужів і прийдеш до дуба Фаворського, зустрінуть тебе троє мужів, що йтимуть до Господа у Ветил із приношенням жертви. Один вестиме троє козенят, інший нестиме три веретища хлібів, а третій нестиме міх вина. Привітають тебе й дві хлібини дадуть тобі. Тоді зійдеш на гору Божу й зустрінеш лик пророків, і зійде на тебе Дух І Господній, і будеш пророкувати з ними. Коли ті знамення, за словом моїм здійснені, побачиш, знай, що Бог з тобою».

Коли пішов Саул від святого Самуїла, усе так на шляху трапилося, як пророк казав. Після цього заповів Самуїл святий усім людям, аби зібралися до Господа в Маєфат-град, і сам туди прийшов. Сказав до синів Ізраїлевих: «Так говорить Господь, Бог Ізраїля: Я той, хто вивів батьків ваших із землі Єгипетської і забрав вас із рук фараона і від усіх царів, що кривдили вас. Ви ж нині принизили мене, Бога вашого, що рятує вас від усілякого зла, і почали вимагати царя, аби поставив Я над вами. Хай буде за бажанням вашим». Те сказав Самуїл, поставив перед Господом усі племена Ізраїля за хоругвами їхніми й почав кидати жереб, з якого племені вибрати царя. І впав жереб на Веніяминове плем’я. І знову кидав жереб у племені тому на знатних мужів, і впав жереб на Саула, сина Кисового. І шукали між собою Саула, і не знаходили: сховався в якомусь домі, вважаючи себе недостойним такої високої чести й втікаючи від неї. Але Господь явив його, і вийшли люди із Самуїлом, взяли його звідти і, привівши, поставили посеред зібрання. І був на зріст вищий від усіх людей. І сказав Самуїл до всіх: «Чи бачите, кого вибрав Господь, що нема ні одного з вас подібного до нього?» І раділи всі люди, і вигукували: «Хай живе цар!» І поклав Самуїл перед людьми закони царські, і написав книгу трьох законів, і поклав перед Господом. Однак ще не цілком утвердилося тоді Саулове царство, бо деякі нарікали й не погоджувалися. І відпустив Самуїл усіх людей, і пішов кожен собі, і Саул пішов до свого дому в град, що Гівеа називався. І пішли з ним сини сильних, їхні же серця Господь схилив до Саула, а сини супротивних казали: «Хіба цей визволить нас із рук ворогів наших?» І безчестили його, не принісши йому дарів. Саул же вдав, наче не чув докірливих слів їхніх.

Десь через місяць Наас, цар аммонійський, прийшов із силою великою на град, що називався Явис Галаадсысий, | що у володінні Манасії, і добивався його сильно. Міщани в облозі, бачачи велику силу Наасову, казали йому: «Встанови нам закон —і покоримося тобі». Наас же відповів їм: «Такий закон встановлюю для вас: виколю кожному з вас праве око». Тоді міщани послали до Саула, просячи його, аби допоміг їм і від облоги вирятував. Саул же зразу послав у всі межі Ізраїля й зібрав скоро військо немале; і, святого Самуїла-пророка з собою взявши, прийшов несподівано на Нааса, царя аммонійського, і напав на нього із самого ранку, і розбив силу його, і розігнав, і самого царя убив. Тоді люди ізраїльські сказали Самуїлові-пророку: «Хто казав, що не царює Саул над нами? Дай їх нам, нехай їх уб’ємо». І сказав Саул: «Не хочу, аби хтось помер у нинішній день через мене, бо створив сьогодні Господь спасіння в Ізраїлі». А Самуїл святий сказав до людей: «Прийдіть, аби йшли ми в Гілгалу, й оновимо там царство». І пішли всі люди, і помазав тут відкрито Самуїл Саула на царювання перед усіма людьми в Гілгалі, і принесли жертви мирні перед Господом, і возвеселився тут Саул і всі мужі ізраїльські дуже.

Коли веселилися люди через новопоставленого царя свого, з яким забули славну перемогу над аммоніями, сказав до них святий Самуїл: «Ось послухав я голосу вашого і поставив вам царя, щоб прийшов перед вас. Я ж зістарівся, переходячи перед вами з юности моєї до сьогоднішнього дня, нині тому перед Богом і перед помазаником Його, царем вашим, скажіть: хіба я взяв у когось з вас теля, чи осля, чи що-небудь, і вчинив образу, і насильство, чи прийняв з рук чиїхось плату чи будь-який дар? Кажіть на мене, і я вам поверну». І сказали йому люди: «Не образив ти нас нічим ані насильства не чинив. Не грабував, ані плати не брав від нас, ні якихось дарів». І сказав до них Самуїл: «Свідок Господь і помазаник Його, цар ваш, у нинішній день, що не маєте провини на мене, через яку потребувати вам царя, бо сам Господь царем вашим був і різними судами управляв вами, визволяючи вас із рук ворогів ваших. Зрозумійте, що злість ваша велика перед Господом, бо царя собі просите, ось зразу побачите знамення». Те мовивши, почав молитися до Господа, а день був ясний, і сухий, і час жнив —і раптом загриміли громи великі, і були блискавиці страшні, і хмари, і пролився дощ сильний, і злякалися всі люди Господа дуже, і сказали до Самуїла: «Помолися за рабів своїх до Господа Бога твого, аби ми не померли: бачимо, що додали гріх до гріхів наших, царя собі просячи». І сказав до них Самуїл святий: «Не бійтеся, не покине Господь людей своїх, будьте вже при царі вашому, служіть же Господові всім серцем вашим і чиніть волю Його — ви і цар ваш. Я ж не перестану за вас молитися до Господа, лише бійтеся Його і служіть Йому по правді, знаючи про всі чуда й благодіяння, які вам зробив. Якщо ж почнете чинити зло, то загинете з царем вашим». Так Самуїл святий до людей говорив, залишив владу суддійства й лише служив як жрець.

Царюючи в Ізраїлі, Саул почав за якийсь час розбещуватися, і гнівати Бога, і посмів торкнутися священичого чину, аби приносити Богові жертву без єрея Божого Самуїла. До того ж виявився неслухняний велінню Господньому. Звелів йому був Господь устами пророка свого Самуїла йти й винищити народ амалекійський за давню їхню злість, бо, коли йшли люди з Єгипту, з пустелі в обітовану землю, великою перепоною на шляху їхньому були. Звелів же, кажучи: «Не лишай живим з них нікого, але убивай чоловіків, і жінок, від юнаків до тих, що молоко ссуть, від корів до овець, і від верблюдів до ослят». І зібрав цар Саул з Ізраїля воїнів багато, пішов у край Амалекійський і переміг їхню силу, і край їхній полонив, взяв Агага, царя їхнього, живого, і повбивав зброєю всіх людей амалекійських — старих і малих, чоловіків і жінок. Царя ж їхнього пожалів, ще ж і зі стад їхніх усе краще Саул і люди його собі забрали, лише гірше вбили. Також і все добро їхнє собі розграбували, не тримаючись веління Господнього, аби нічого не жаліти, не брати собі, але передати страті. І було слово Господнє до Самуїла-пророка: «Розкаявся Я, що помазав Саула на царство, бо відвернувся він від мене й слів моїх не дотримав». І зжалився Самуїл над Саулом, і взивав до Господа, цілу ніч молячись за нього. Встав же рано-вранці, пішов назустріч ізраїльтянам, що поверталися з війни. І побачив Саула в Гілгаті, і ось той сам підносив всеспалення Господові. Бачив цар Саул Самуїла святого і сказав йому: «Благословен ти Господові, зробив я все, що казав мені Господь через тебе». І запитав старий: «Щ о це за голос стада у вухах моїх і голос буйволів чутно мені?» Відповів цар: «Від амалекитян пригнали тих, що були кращі, їх люди пожаліли й забрали, а гірших убили». І спитав його Самуїл святий: «Чого ти не послухав голосу Господнього у всьому, що казав тобі, але полакомився на користь і вчинив лукаве перед Господом?» Мовив Саул: «Послухай голосу Господнього і вчини, що мені звелів: викоренив я амалекитян і царя їхнього Агага взяв і привів живого. Люди ж взяли користь зі стад — найкращих овець і буйволів на всеспалення і жертви Господові Богові». І сказав до Саула Самуїл святий: «Хіба угодні Господові всеспалення й жертви ваші? Чи не краще було б послухати веління Господнього, бо послух приємніший Йому від усіх жертв, жиру овечого? А що гріхом є чари, так само гріхом є спротив велінню Господньому. І як гріхом є ідолопоклоніння, так є гріхом переступати заповіді Господні. А тому що ти зневажив Господні слова, зневажив тебе Господь, і не має царювати твій дім в Ізраїлі». Мовив Саул: «Згрішив я, переступивши слово Господнє і твої слова: боявся людей і послухав голосу їхнього. Але прошу тебе: потерпи мій гріх і повернися зі мною до жертв, аби я поклонився Господові Богові при очах твоїх». Самуїл же святий відвернув лице своє і хотів піти від нього. А Саул взяв за полу ризу його і роздер її, тягнучи до себе чоловіка Божого. І сказав йому святий: «Забрав Господь царство Ізраїлеве від тебе нині й дасть його ближньому твоєму, кращому від тебе». Мовив Саул до Самуїла: «Згрішив я перед Господом, але не осором мене нині перед старцями Ізраїлевими і перед людьми моїми. І повернися зі мною, аби я поклонився Господові Богу твоєму». І повернувся Самуїл із Саулом, і поклонилися Господові. І сказав Самуїл святий: «Приведіть мені сюди Агага, царя амалекитян». І прийшов до нього Агаг, тремтячи, і сказав Агаг: «О, яка гірка смерть». І мовив Самуїл святий до Агага: «Як меч твій зробив бездітними багатьох жінок, так нехай І буде бездітною серед жінок мати твоя». І заколов Самуїл  Агага перед Господом у Гілгалах, не як катування, але наказ

Господній виконуючи. І пішов у Рамаду, град свій. Так само й Саул пішов до дому свого, що в Гаваї. І не бачив більше Самуїл святий царя Саула до дня смерті своєї, але плакав над ним, через згубу його жаліючи.

Через якийсь час сказав Господь Самуїлові: «Скільки плакатимеш за Саулом, його ж Я відкинув, не царювати йому в Ізраїлі. Наповни ріг єлеєм і йди до Вифлеему до Єссея, бо серед синів його знайшов Я достойного на царство». І сказав Самуїл: «Як піду, довідається Саул й уб’є мене». І сказав Господь: «Візьми телицю зі стада і, привівши її туди, скажеш: “Принести Господові жертву я прийшов». І прикличеш Єссея і синів його на жертву, і Я тобі скажу, що маєш робити, і помажеш, кого Я тобі покажу».

І вчинив Самуїл за словом Господнім: прийшов у Вифлеем, і налякалися старійшини града, і вийшли назустріч йому, і сказали: «Мир входу твоєму, о ясновидцю!» І відповів їм: «У мирі жертву принести Господові я прийшов. Освятіться тому (постом і молитвою) і прийдіть до мене, аби я приніс жертву». По закінченні жертвоприношення святий Самуїл прийшов у дім Єссея і звелів йому привести до нього синів своїх по одному. И увів Єссей до пророка старшого сина свого Еліява, і спитав пророк Господа (молячись до нього в собі), чи це той, вибраний від Нього на царство. Мовив Господь до Самуїла: «Не дивися на лице його ані на тривалість віку, бо відкинув Я його. Не на лице бо дивлячись, я суджу — людина дивиться на лице, а Бог дивиться на серце». І прикликав Єссей Амінадавал, і поставив його перед лицем пророка. І сказав Самуїл: «Не цього вибрав Господь». І привів Єссей Самаям, і сказав пророк: «І цього не вибрав Господь». І привів Єссей сімох синів своїх перед Самуїла. І сказав Самуїл: «Не вибрав Господь цих усіх». І сказав знову Самуїл до Єссея: «Чи всі вже сини твої?» І сказав Єссей: «Щ е є один, малий, пасе він вівці на пасовищі». І мовив Самуїл: «Пошли й приведи його, бо не маю вийти, поки він не прийде сюди». І послав Єссей, привів Давида. Був же Давид чорнявий, гарноокий і вродливий на вигляд. І сказав Господь до Самуїла: «Встань і помажеш цього, бо це він». І взяв Самуїл ріг з єлеєм, і помазав цього серед братів його. Встав Самуїл, пішов у Рамаду, до свого дому. І закінчив дні старости своєї — заснув сном смерті. І зібрався увесь Ізраїль, й оплакували його, і поховали його в домі його в Рамаді. Цього святого пророка Самуїла Ісус Сирах похвалами прославив, кажучи: «Улюбленець Господній Самуїл, пророк Господній влаштував царство і помазав князів (Саула й Давида) над людьми його, законом Господнім судив громаду, і відвідав Господь Якова ( молитвами його ), і пізнаний був з віри своєї, що вірний пророк. І прикликав Господа сильного, коли кривдили навколишні вороги, і загримів з неба Господь, і зробив чутним голос свій через сильний грім, і винищив владик тирських і всіх князів філістимлянських. Перед кончиною своєю [Самуїл] свідчив перед Господом, що ні грошей, ані сандалів ні від кого не взяв, і не скаржилася на нього ні одна людина. Після успення пророкував і сповістив цареві Саулу про смерть його, і підніс із землі голос свій пророцтвом, що беззаконня людей мають бути винищені». Доти Сирах.

Ми ж, грішні, сподіваючись молитвами цього святого угодника Божого отримати прощення гріхів і спасіння, славимо Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.