Святий Апостол та євангеліст Лука

Місяця жовтня на 18-й день / квітня на 22-й день / січня на 4-й день

Святий євангеліст Лука родом був із Антіохії Сирійської; змолоду навчався еллінської премудрості та вправності лікарювання, і був лікарем добрим, до того ж іконописцем визначним. Єгипетську та грецьку мови достатньо знав і вивчив до кінця єврейський закон. У той час Господь наш Іісус Христос, живучи в плоті з людьми, сіяв сім’я спасительного слова, що на серце Луки, ніби на добру землю, впало і, прорісши, принесло сторичний плід. Бо апостол Лука, почувши вчення премудрості із уст Божих, більший із того здобув розум, аніж в еллінських та єгипетських училищах, навчився-бо знати істинного Бога, в нього вірувати та й інших віри навчати. Він був один із сімдесятьох, яких сам у благовісті своєму поминає, кажучи: «Після того вибрав Господь і інших сімдесят учнів і послав їх по двоє перед лицем Своїм у кожне місто і місце, куди Сам хотів іти», — серед них був і Лука, ходячи перед лицем Господнім, готуючи проповіддю святою шлях Йому й увіряючи людей, що прийде у світ сподіваний Месія. У час же спасительного страждання, коли був убитий пастир, розійшлися вівці, то блаженний Лука ходив, нарікаючи й плачучи, за Господом своїм. І коли сіяв слізьми, то з радістю взяв снопи свої, бо воскрес Христос; коли ж ішли із Клеопою в Еммаус і поміж себе бесідували про страждання улюбленого Вчителя свого та Господа, сам Господь явленням Своїм утішив їх та й забрав усі сльози із очей їхніх, наблизився до них і сказав: «Про що ви сперечаєтесь між собою, ідучи, і чим ви засмучені?» І був святий Лука супутником Того, Котрий сказав про Себе: «Я є путь і істина і життя». Ішов-бо з Ним і бесідував із Ним, пізнавши невимовну глибину премудрості, і таке солодке було повчання там святому Луці, коли вустами своїми найсолодший Іісус, почавши від Мойсея і від усіх пророків, оповів їм від усіх Писань, що були там про Нього. Тут сердечний Божественний промінь святого Луки, що ховався усередині, через такі виявився слова: «Чи ж не палало в нас серце наше, коли Він говорив нам на дорозі і коли пояснював нам Писання?» Хай же незабутня буде пам’ять його, він-бо всім серцем любив Господа; після п’ятнадцяти літ, відколи Господь вознісся на небеса, з усілякою старанністю написав Євангеліє, написав же не тільки те, що сам бачив та чув, — і в серці своєму не тростиною, а любов’ю написане мав, — але й що чули і бачили ті, що перед тим за Христом ішли, як в Євангелії на початку пишеться: «Як передали нам те ті, що від самого початку були очевидцями і служителями Слова». Був Лука святий причасником хвороб та праць Павлових у благовісті Христовому, ішов-бо за ним, проповідуючи Христа не лише іудеям, а і язичникам, і в Римі із ним був, як Діяння Апостолів являють, про це там написано, і був улюблений Павлу, писав-бо той до колосян, говорячи: «Вітає вас Лука, лікар улюблений», і в Посланні до коринфян похваляє його, кажучи: «З ним послали ми також брата, якого по всіх церквах хвалять за благовістя, і до того вибраного церквами супроводжувати нас для цього добродіяння, якому ми служимо на славу Самого Господа». Святий Ієронім вважає, що тут Павло хвалить святого Луку.

Вийшовши із Рима, Лука пішов на Схід, проповідуючи Христа, болі й праці переносячи заради Його святого імені, і всю Лівію пройшовши, до Єгипту і, багато вистраждавши, почив у Господі, маючи більше вісімдесяти літ.

На місці ж, де було покладено святе його тіло, прославив Бог угодника Свого, на знамення лікарської практики його, подав ліки, що очні хвороби лікували. Тим відомий був його гроб вірним, що біля нього від всяких хвороб зцілення одержували молитвами святого апостола. Довідався про цілющі мощі його Констанцій, син великого Константина, послав Артемія, князя-єгиптянина, котрий згодом, за Юліана-відступника, за Христа був мучений, і з великою честю мощі святого апостола та євангеліста Луки перенесено було у царське місто. Був там тоді скопець царської ложниці, на ім’я Анатолій, який довгий час у хворобі на ложі лежав та немало вже й статків своїх на лікарів витратив, шукаючи зцілення від них і не одержуючи. Коли почув він, що вносяться у місто мощі святого Луки, від усього серця помолився до святого і, наскільки міг, встав із ложа й повелів вести себе до цілющого апостольського ковчега. Коли ж дійшов до нього і з вірою торкнувся, поклоняючись мощам святого, тоді звільнився від хвороби й повне здоров’я та міцність одержав. Відтак на раменах своїх із іншими людьми ковчег з мощами поніс у церкву святих апостолів, і там, під священною трапезою, було покладено чесні мощі святого Луки із Андрієм та Тимофієм.

Тропарі, кондаки, молитви та величання