Без категорії

Житіє преподобної матері нашої Пелагії, що була раніше блудниця, списане Яковом, дияконом Іліопольської церкви

Місяця жовтня на 8-ий день

Велику подяку маємо завжди віддавати Господу нашому, що не хоче смерті грішних, але довготерпляче очікує навернення їхнього в життя. Дивна-бо річ сталася у дні наші, про неї ж я, грішний Яків, вам, братії своїй, пишу, і хто послухає та прочитає, велику віднайде користь. Святійший архієпископ Антиохійського міста закликав до себе із довколишніх міст з певної церковної потреби вісім єпископів, поміж яких був святий Божий чоловік Нон, мій єпископ, котрий прийшов із Іліополя, узяв він мене із собою, муж предивний і досконалий інок, що від монастиря, названого Тавенисіот, узятий же був на єпископство через чеснотливе своє життя.

Коли ж єпископи зійшлися до церкви святого мученика Юліяна, захотіли почути від Нона учительне слово, і сіли всі при дверях церковних[1]. Нон же почав учити із вуст, говорячи те, що було на користь та спасіння тим, що слухали. Всі дивувалися на святе учення його, і тут повз двері пройшла із великою гордістю одна жінка із невірних, котра в усій Антіохії відомою блудницею була, одягнена в багатоцінні шати, прикрашена золотом, коштовним камінням та перлами, охрест же неї ішло багато дівиць та юнаків, гарно одягнених, вони і гривни золоті носили. Лице її таке красне було, що мирські люди видінням краси її насититися не могли.

Як ішли мимо нас, усе повітря ароматною добропашністю наповнилося, відтак побачили єпископи, що йшла безсоромно, маючи непокриту голову й рамена оголені; приплющили очі свої і, тихо зітхнувши, як від гріха великого лиця свої відвернули. Нон же блаженний пильно й довго дивився на неї, доки з очей не зійшла. Тоді повернувся до єпископів та й рече: “Чи не полюбилася вам така краса жінки цієї?” А що вони не відповіли, схилив Нон голову свою і, плачучи, збирав ув обрусець свої сльози й поливав груди свої слізьми. Від глибини сердечної зітхаючи, знову запитав єпископів: “Чи не всолодилися красою її?” Вони ж мовчали. Нон тоді сказав: “Воістину, я багато навчився від неї[2], адже Господь жінку ту поставить на своєму Страшному суді і нею засудить нас. Як гадаєте, скільки годин жінка ота в своєму покої згаїть, миючись, одягаючись й усіляко себе прикрашаючи, у дзеркало позираючи, і всі думки й турботи має тільки на те, щоб найгарнішою з’явитися очам тимчасових поклонників. Ми ж, маючи безсмертного Жениха на небесах, на якого ангели дивитися бажають, не дбаємо прикрасити окаянної душі нашої, котра вся є погана, гола й сорому наповнена, не дбаємо омити її слізьми покаяння, одягти красою чеснот, щоб очам Божим явилася добровгідна і не була посоромлена й відкинута в час весілля Агнця”.

Таке повчання Нон блаженний учинив, узяв мене, грішного свого диякона, і пішов до келії, яка була нам дана при тій-таки церкві святого Юліяна. Увійшов єпископ мій у покій свій, кинувся лицем на землю і плакав, кажучи: “Господи Ісусе Христе, прости мені, грішному й недостойному, що турботи жінки тієї про тілесне прикрашення перевищують усі турботи мої щодо окаянної душі моєї; та ж бо, щоб тлінним поклонникам догідній бути, виказує таку дбалість, прикрашаючи себе; я ж не дбаю Тобі, Богові моєму, догідним бути, але в лінощах та недбалості пробуваю. Якими очима подивлюся на Тебе чи якими словами виправдаюся перед Тобою, горе мені, грішному! Поставши-бо перед Твоїм святим олтарем, не приношу Тобі душевної краси, якої Ти від мене шукаєш. Та жінка обіцяє смертним людям у марноті своїй так гарно себе подавати для їхнього приводження і чинить те, що обіцяє; я ж Тобі, Богові моєму, пригоджувати обіцявши, збрехав через лінощі мої. Голий я є, не зберіг повелінь твоїх, немає-бо мені надії в ділах моїх, але в твоєму милосерді, ним-бо уповаю спасенним бути”. Так казав Нон святий і ридав довго. Молився ж і про жінку ту, кажучи: “Господи, не погуби творіння рук своїх, щоб не служила така краса бісам, але наверни її до Себе, хай славиться від неї ім’я Твоє святе — все-бо Ти можеш!”

Коли минув день отой і ніч, відслуживши утреню (був-бо день недільний) каже до мене учитель мій, святий Нон: “Брате Якове, вислухай сон мій, що мені був цієї ночі. Бачилося, стояв я в одному куті святого олтаря, коли правилася служба[3], і тут з’явилась якась чорна голубиця, погана й сморідна вельми, котра довкола мене літала, і не міг стерпіти смороду її. Коли ж сказав диякон: “Всі оглашенні, вийдіть!” — відлетіла голубиця, і не бачив її, доки не відслужилася літургія. Після ж закінчення виходили ми з церкви, і побачив я тоді погану ту голубицю, котра знову довкола мене літала. Я ж, простягши руку, взяв її і вкинув у воду, яка стояла у церковному притворі, у ній-бо та голубиця від усієї погані своєї вимилася й полетіла чиста й біла, як сніг і, злетівши увись, невидима стала”.

Оповів мені той сон блаженний Нон, узяв мене й пішов у соборну церкву з іншими єпископами, де вітали архієпископа, котрий здійснював божественну службу. Після ж звершення святої служби повелів архієпископ антиохійський блаженному Нонові, щоб повчання учинив народу[4]. Він-бо розтулив вуста свої за премудрістю Божою, котра в ньому жила, і навчав людей, і не були слова його складені через витончену мудрість світу цього, але прості, всім зрозумілі і дійові — Дух-бо Святий його вустами говорив. А говорив він про страшний суд і про воздаяння праведним та грішним; всі люди від таких слів його зворушувалися, аж землю слізьми омочували.

За промислом же милосердного Бога трапилося блудниці тій, про яку в нас слово, йдучи мимо, завітати до церкви, хоч раніше ніколи в церкві не була й ані не згадувала про гріхи свої[5]; вона, слухаючи повчання святого Нона, прийшла у страх Божий і подумала про гріхи свої, а почувши від святого Нона про вічну за них муку, у відчай упала й потоки сліз від очей своїх вилила, а сокрушене маючи серце, не могла перестати плакати. І повеліла двом служкам своїм, кажучи: “Почекайте тут, і коли вийде святий той муж, котрий повчання чинив, підіть за ним і дізнайтеся, де живе, а повернувшись, звідомте мені”. Служки ж повелене виконали й повідали їй, що мешкає при церкві святого мученика Юліяна. Вона ж тоді сіла й невдовзі написала своєю рукою блаженному Нонові таке послання:

“Святому учневі Христовому грішниця й учениця диявола. Почула про Бога твого, котрий небеса схилив і на землю зійшов, не задля праведних, а щоб грішних спасти. І настільки покорився, що з митарями їв, а на нього херувими зріти не сміють, із грішними поселявся і з блудницями бесіди вів. Ти ж бо, пане мій, котрий, як від християн чула, істинний раб є Христовий, не відкинь мене, котра хоче через тебе прийти до Спасителя світу і побачити пресвяте лице Його”.

Таке послання послала до святого. Коли ж він узяв та прочитав, то відписав їй таке:

“Яка-бо ти є, одначе явлена Богу і ти, і думка твоя, і намір твій. Кажу-бо тобі: не спокушай простоти моєї, я є грішний служитель Божий. Коли воістину добре маєш зволення повірити в Бога мого і мене бачити бажаєш, то є зі мною інші єпископи, прийди отож і перед ними мене побачиш, наодинці ж зі мною бачитись не можеш”.

Грішниця, прийнявши й прочитавши це, наповнилася великої радості і, старанно до церкви святого Юліяна прибувши, звістила блаженному Нонові про свій прихід. Він же, зібравши до себе інших семеро єпископів, повелів їй увійти перед себе. Тоді вона увійшла перед собор святих єпископів, кинулася із плачем на землю і, взявши за ноги святого Нона, сказала: “Молю тебе, пане мій, наслідуй своєму вчителеві Господу Ісусу Христу, яви мені свою благодать і учини мене християнкою. Я ж бо є, пане мій, море гріхів і безодня беззаконств, омий-бо мене хрещенням”. Усі єпископи і клирики, які зібралися, умивали лиця свої слізьми, бачачи блудницю, яка прийшла із таким покаянням та вірою. Коли ж зміг її від ніг своїх блаженний звести, то сказав до неї: “Церковні правила не велять хрестити блудницю без поручителів, щоб знову до блудного життя не повернулася”. Вона ж, почувши відповідь оцю, знову кинула себе в ноги його і, як колись євангельська грішниця Христові[6], так ця Нонові ноги омивала слізьми і волоссям голови своєї обтирала, кажучи: “Відповідатимеш перед Богом за душу мою; коли сьогодні не похрестиш мене, від рук твоїх нехай візьме Бог душу мою і тобі хай напише лукавий діла мої, отже, коли відкинеш нехрещену, будеш винуватцем блудного мого й поганого життя. Якщо не учиниш мене тепер чужою до лихих моїх діл, відкинуся від Бога твого й ідолам поклонюся. Якщо сьогодні нареченою Христовою не учиниш мене і не приведеш до Бога свого, то щоб не мав ти частки із Ним і зі святими Його”. Всі тоді Чоловіколюбця Бога прославили, чуючи й бачучи таку блудницю, що так запалала до божественного бажання.

Послав тоді блаженний мене, смиренного Якова, до архієпископа повідати йому про це; він-бо, почувши, вельми порадів і каже мені: “Іди і скажи єпископу своєму: “Отче чесний, тебе чекає діло це, знаю-бо добре, є ти як вуста Бога, котрий сказав:[7] “А як здобудеш дорогоцінне з нікчемного, будеш як уста мої”[8]. І, покликавши паніматку Роману, що була дияконисою церковною, послав її зі мною.

Коли прийшли, знайшли Пелагію, що на землі іще лежала і трималася за ноги блаженного Нона, який ледве звів її, кажучи: “Встань, дочко, щоб оголосилася до хрещення”. Вона ж устала. І рече до неї єпископ: “Визнай гріхи свої спершу”. Вона ж, плачучи, відповіла: “Коли випробую сумління моє, жодного діла не знайду доброго, гріхи ж мої численні тільки усвідомлюю, більше їх піску морського; води ж морської не вистачить, щоб омити погані діла мої. Сподіваюся на Бога твойого, що полегшить тягар беззаконств моїх і милостиво погляне на мене”. Запитав її єпископ: “Яке маєш ти ім’я?” Вона ж відповіла: “Від батьків моїх названа я Пелагія, громадяни ж антиохійські Маргаритою мене перейменували через красні мої і багатоцінні прикраси, якими прикрасили мене гріхи мої”. Тоді єпископ оголосив її і охрестив в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа й миром помазав її й причастив пречистому і животворящому Тілові і Крові Господа нашого Ісуса Христа на відпущення гріхів. Романа ж, диякониса, була їй матір духовна, яка прийняла її від купелі хрещення, котра, взявши її з церкви, ввела до катехуменіїа, через те, що й ми там перебували. І рече блаженний Нон до інших єпископів: “Прийдіть на обід, братіє, й порадіємо із ангелами Божими, що віднайшли погибле овеча, і приймемо єлей та вино з духовними веселощами”.

Коли прийшли усі й почали їсти з новохрещеною, тут біс, що всі чули, почав волати — був-бо голос його, як голос людський, що ридає й говорить: “Горе, горе, що терплю від брехливого цього винопийця! О лихий старче! Чи не досить тобі було тридцять тисяч сарацинів, яких, від мене забравши, хрестив ти, чи ж не досить тобі Іліополя, котрий раніше мій був, і всі, хто в ньому жив, мені поклонялися, ти ж його від мене відібрав і до Бога свойого привів був; але й тепер останню мою надію відсік ти! Що ж уже вчиню, ченче злоноровний та звабний, не можу терпіти твоєї пихи, проклятий день, у який ти народився, лихий старче, потоки сліз твоїх уразили мою хоромину і порожньою її учинили!”

Так кричав, плачучи, диявол перед дверима хоромини, в якій був, і всі присутні голос його чули. І знову до новохрещеної біс сказав: “Що ти учинила мені, пані Пелагіє, і ти ж бо наслідувала Юді моєму, він-бо, славою і честю апостольською пошанований бувши, зрадив Господа свого, так і ти мені учинила!” Тоді єпископ повелів рабі Божій Пелагії огородити себе хресним знаменням; вона ж учинила хресне знамення на лиці своїм і каже до диявола: “Нехай прожене тебе Ісус Христос, збавляючи мене від тебе!” Коли сказала вона це, тоді відбіг диявол.

Минуло два дні, спала Пелагія із паніматкою Романою, матір’ю своєю духовною, і прийшов диявол, розбудив та й почав говорити до неї: “Пані моя, дорога Маргарито моя, яке зло учинив тобі? Чи ж не збагатив тебе золотом та сріблом, чи ж не прикрасив тебе камінням багатоцінним, і прикрасами, і шатами, молю ж тебе, скажи мені, чим образив тебе, і я швидко учиню те, що накажеш мені, тільки не залишай мене і не роби з мене посміх”. Вона ж, знаменням хресним огородившись, каже: “Той, хто вирвав мене із зубів твоїх, Ісус Христос, і хто сотворив мене нареченою небесної своєї світлиці, Той нехай віджене тебе від мене!” І тоді зник диявол. Розбудила Пелагія святу Роману, кажучи: “Молися про мене, мати моя, оскільки допікає мені лукавий!” Вона ж бо рече до неї: “Дочко, не лякайся його, він-бо тепер і тіні твоєї боїться і тремтить!”

На третій же день після хрещення свого Пелагія покликала одного із служок своїх та й каже до нього: “Піди в дім мій, перепиши все, що є в моїх коморах, золото, і всі прикраси мої, і принеси все сюди”. Пішов служка, учинив повелене йому. Блаженна ж Пелагія, прикликавши святого єпископа Нона, віддала все йому в руки, мовлячи: “Це є багатство, яким збагатив мене сатана, віддаю його в святі руки твої, і, що хочеш, те з ним зроби, мені ж належить шукати багатств Господа мого Ісуса Христа”. Блаженний же єпископ, закликавши церковного економа, дав йому перед усіма те багатство й каже йому: “Заклинаю тебе іменем святої і нероздільної Тройці, щоб нічого із золота цього не вніс у єпископію, ані в церкву Божу, ані в дім свій чи когось од кліриків[9], але сиротам і немічним своїми руками це роздай, аби те, що зле зібрано, добре розійшлося, і багатство гріховне нехай буде багатством правди. Коли ж переступиш правду цю, анатема на дім твій буде і частка твоя буде з тими, що казали: “Геть, геть із ним! Розіпни його!”[10] Раба Божа Пелагія нічого із маєтку того не залишила на живлення собі, але годувала її пані Романа, диякониса, — поклялася-бо не вкусити від гріховного багатства. Закликала ж своїх служок та служниць і звільнила їх, давши кожному достатньо срібла та золота, і сказала до них: “Я, діти, звільняю вас од тимчасової служби, ви ж подбайте звільнити себе від служіння марнотному світу, що повний гріхів: хай як в світі цьому пробували разом, сподобимося відтак бути у блаженному житті!” — і, це сказавши, відпустила їх.

Коли ж настав восьмий день, у який належить їй, за звичаєм новохрещених, зняти білі ризи, прийняті на хрещенні (була-бо неділя), встала Пелагія вельми рано, скинула ризи білі, в які одягнена була при хрещенні, й одяглася у волосяницю. Взяла стару одежу блаженного Нона і потай від усіх вийшла із міста Антиохійського, і ніхто не відав, де вона ділася. Диякониса ж Романа скорботно ридала за нею. Бог же, котрий знає все, відкрив блаженному Нонові, що в Єрусалим відійшла. І втішив Нон Роману, говорячи: “Не плач, дочко, а більше радій! Пелагія ж бо, як і Марія, добру частку вибрала, “яка не відбереться від неї”[11].

Невдовзі відпущені були від архієпископа й рушили додому. Після ж трьох літ відчув я бажання піти в Єрусалим, щоб поклонитися святому воскресінню Господа нашого Ісуса Христа, і просив єпископа мого, блаженного Нона, щоб відпустив мене в дорогу. Він же, відпускаючи мене, сказав: “Брате Якове, коли прийдеш у святі місця, пошукай інока, що зветься Пелагій, він-бо євнух є і вельми чеснотливий, живе в затворі. Знайшовши його, побесідуй із ним — матимеш багато від нього користі, бо істинний є раб Христовий і досконалий інок”. Це ж бо говорив Нон про рабу Божу Пелагію і не з’явив мені про неї для знаття; вона ж бо, пішовши до Єрусалиму, поставила собі келію в Єлеонській горі, де Господь наш молився, і, там затворившись, жила для Бога.

Уставши, пішов я до святих місць і поклонився святому воскресінню Господа нашого Ісуса Христа, і чесному хресту, а наступного дня розшукав ченця, якого ім’я Пелагій, як заповідав мені єпископ мій. І знайшов келію його на горі Єлеонській. Не мала та келія дверей, але звідусюди замурована була; тільки мале віконце у стіні побачив. Постукав у нього, відчинила раба Божа і, побачивши мене, пізнала, одначе не явила мені нічого про себе. Я ж не пізнав її, та й як міг пізнати ту, що від такої краси зів’яла, наче цвіт: очі-бо її запали глибоко, і кістки й суглоби лиця її видні були від великої та безмірної повстримності. Вся ж країна Єрусалимська вважала її за євнуха, і ніхто з людей не знав про неї, що жінка є, і я сам не відав, оскільки єпископ мій про євнуха-інока говорив мені, отож благословився від неї, як від інока-мужа. Вона ж каже мені: “Воістину, брате, чи не ти є блаженного єпископа Нона диякон Яків?” Я здивувався подумки, що на ім’я мене назвала і пізнала мене як диякона блаженного Нона, і відповів: “Так воно, пане мій!” Вона ж мені каже: “Скажи єпископові своєму, щоб помолився про мене, як воістину святий муж і як апостол Христовий”. І знову каже мені: “І тебе, брате мій, молю, щоб помолився про мене”. І, це сказавши, зачинила віконце і почала співати час третій. Я ж, молитву учинивши, відійшов, і велике враження мав од ангелоподібного вигляду її та солодкої бесіди.

Відійшовши ж від неї, проходив монастирі, відвідуючи братію і бесідуючи зі святими мужами, і велику користь та благословення приймав од них. По всіх же обителях добра слава проходила про євнуха Пелагія, і всі мали користь від житія його. Через це я знову захотів піти до нього й утішитися душекорисною його бесідою. Коли ж прийшов до келії його і постукав у віконце з молитвою, дерзнув і на ймення покликати його, кажучи: “Відчини, авво Пелагію!” — він же мені нічого не відповів. Я гадав, що молитву діє чи спочиває, тож по терпів трохи і знову стукав, просячи, щоб відчинив мені, але не було відповіді. І знову почекав якийсь час, і знову постукав.

Пробув отак три дні, сидячи при віконці, і кожні кілька годин, перечекавши, стукав; мав-бо сильне бажання побачити святе лице його і дістати від нього благословення, але не було ані голосу, ані руху. Сказав же подумки: “Може, відійшов від келії цієї, і немає нікого в ній, чи й переставився?” Осмілився з потреби відчинити віконце і побачив його мертвого, що на землі лежить. Жахнувся-бо й плакав вельми, що не сподобився дістати останнього його благословення. Зачинив віконце і подався до Єрусалима, возвістив святим отцям, які там жили, що авва Пелагій-євнух переставився. І тоді пішла вістка по всьому Єрусалиму, що святий Пелагій, схимник-чернець, заснув у Господі. Зібралися ченці з усіх монастирів, і все місто Єрусалим, і від Єрихону, і зобабіч Йордану велика кількість людей на поховання мощів його святих і, зруйнувавши віконце келії, учинили вхід на одну людину, ним-бо ввійшли мужі благоговійні, винесли чесні оті мощі. Прийшов і патріарх єрусалимський з безліччю інших отців і, за звичаєм, почали намазувати тіло ароматами. Побачивши, що єством це жінка була, возніс голос зі сльозами, взивав говорячи: “Дивний у святих Боже, слава тобі, що маєш на землі сокровенних святих не тільки чоловіків, але й жінок”. Хотіли утаїти від людей силу таємниці, але не змогли, оскільки Бог не хотів утаювати, а більше зголосити й прославити рабу свою. І було зібрання безлічі люду, сходилися й інокині від своїх монастирів зі свічками та кадилами, із псалмами та піснями, і, взявши чесне і святе тіло її, з належною честю занесли у ту ж келію, в якій і подвиг чинила, і там поховали.

Таке житіє колишньої блудниці, таке навернення загинулої, такі труди її й подвиги, якими догодила Богові. З нею і нам дістати милість у день судний нехай подасть Господь наш Ісус Христос, Йому ж бо слава із Отцем і зі Святим Духом нині, і завжди, і навіки віків. Амінь.


[1] “Єпископ у зібранні єпископів повчання говорить”.

[2] “Чеснотливий муж і з некорисного користь має”

[3] “Святий Нон убілив у воді чорну голубицю”.

[4] “При патріархові єпископ промовляє повчання”

[5] “Блудниця, слухаючи слова Божі, до покаяння прийшла”.

[6] Євангеліє від Луки
7:1 А коли Він скінчив усі слова Свої до народу, що слухав Його, то ввійшов у Капернаум.
7:2 У одного ж сотника тяжко раб занедужав, що був дорогий йому, і вмирати вже мав.
7:3 А коли про Ісуса почув, то послав він до Нього юдейських старших, і благав Його, щоб прийшов, і вздоровив раба його.
7:4 Вони ж прибули до Ісуса, та й ревно благали Його й говорили: Він достойний, щоб Ти це зробив йому.
7:5 Бо він любить народ наш, та й для нас синагогу поставив.
7:6 І пішов Ісус із ними. І коли недалеко від дому вже був, сотник друзів послав, щоб сказати Йому: Не турбуйся, о Господи, бо я недостойний, щоб зайшов Ти під стріху мою.
7:7 Тому то й себе не вважав я за гідного, щоб до Тебе прийти. Та промов тільки слово, і раб мій одужає.
7:8 Бо й я людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди, то йде він, а тому: прийди, і приходить, а своєму рабові: зроби теє і зробить.
7:9 Почувши ж таке, Ісус здивувався йому, і, звернувшись до натовпу, що йшов слідком за Ним, промовив: Кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!
7:10 А коли посланці повернулись додому, то знайшли, що одужав той раб!
7:11 І сталось, наступного дня Він відправивсь у місто, що зветься Наїн, а з Ним ішли учні Його та багато народу.
7:12 І ось, як до брами міської наблизився Він, виносили вмерлого, одинака в своєї матері, що вдовою була. І з нею був натовп великий із міста.
7:13 Як Господь же побачив її, то змилосердивсь над нею, і до неї промовив: Не плач!
7:14 І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: Юначе, кажу тобі: встань!
7:15 І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері.
7:16 А всіх острах пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: Великий Пророк з'явився між нами, і зглянувся Бог над народом Своїм!
7:17 І розійшлася ця чутка про Нього по цілій Юдеї, і по всій тій країні.
7:18 Про все ж те сповістили Івана учні його. І покликав Іван двох із учнів своїх,
7:19 і послав їх до Господа з запитом: Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?
7:20 А мужі, прийшовши до Нього, сказали: Іван Христитель послав нас до Тебе, питаючи: Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?
7:21 А саме тоді багатьох уздоровив був Він від недугів і мук, і від духів злих, і сліпим багатьом вернув зір.
7:22 І промовив Ісус їм у відповідь: Ідіть, і перекажіть Іванові, що ви бачили й чули: Сліпі прозрівають, криві ходять, очищуються слабі на проказу, і чують глухі, воскресають померлі, убогим звіщається Добра Новина.
7:23 І блаженний, хто через Мене спокуси не матиме!
7:24 А коли відійшли посланці Іванові, Він почав говорити про Івана народові: На що ви дивитись ходили в пустиню? Чи на очерет, що вітер гойдає його?
7:25 Та на що ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одягненого? Аджеж ті, хто одягається славно, і розкішно живе, по палатах царських.
7:26 На що ж ви ходили дивитись? На пророка? Так, кажу вам, навіть більше, аніж на пророка.
7:27 Це той, що про нього написано: Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця, який перед Тобою дорогу Твою приготує!
7:28 Кажу вам: Між народженими від жінок нема більшого понад Івана. Та найменший у Божому Царстві той більший за нього.
7:29 І всі люди, що слухали, і митники визнали Божу волю за слушну, і охристились Івановим хрищенням.
7:30 А фарисеї й законники відкинули Божу волю про себе, і не христились від нього.
7:31 І промовив Господь: До кого ж уподоблю людей цього роду? І до кого подібні вони?
7:32 Подібні вони до дітей, що на ринку сидять й один одного кличуть та кажуть: Ми вам грали були, а ви не танцювали, ми співали вам жалібно, та не плакали ви...
7:33 Бо прийшов Іван Христитель, що хліба не їсть і вина не п'є, а ви кажете: Має він демона.
7:34 Прийшов же Син Людський, що їсть і п'є, а ви кажете: Чоловік Цей ласун і п'яниця, Він приятель митників і грішників.
7:35 І виправдалася мудрість усіма своїми ділами.
7:36 А один із фарисеїв просив Його, щоб спожив Він із ним. І, прийшовши до дому того фарисея, Він сів при столі.
7:37 І ось жінка одна, що була в місті, грішниця, як дізналась, що, Він у фарисеєвім домі засів при столі, алябастрову пляшечку мира принесла,
7:38 і, припавши до ніг Його ззаду, плачучи, почала обливати слізьми Йому ноги, і волоссям своїм витирала, ноги Йому цілувала та миром мастила...
7:39 Побачивши це, фарисей, що покликав Його, міркував собі, кажучи: Коли б був Він пророк, Він би знав, хто ото й яка жінка до Нього торкається, бож то грішниця!
7:40 І озвався Ісус та й говорить до нього: Маю, Симоне, дещо сказати тобі. А той відказав: Кажи, Учителю.
7:41 І промовив Ісус: Були два боржники в одного вірителя; один був винен п'ятсот динаріїв, а другий п'ятдесят.
7:42 Як вони ж не могли заплатити, простив він обом. Скажи ж, котрий із них більше полюбить його?
7:43 Відповів Симон, говорячи: Думаю, той, кому більше простив. І сказав Він йому: Розсудив ти правдиво.
7:44 І, обернувшись до жінки, Він промовив до Симона: Чи ти бачиш цю жінку? Я прибув у твій дім, ти на ноги Мої не подав і води, а вона окропила слізьми Мої ноги й обтерла волоссям своїм.
7:45 Поцілунку не дав ти Мені, а вона, відколи ввійшов Я, Мої ноги цілує невпинно.
7:46 Голови ти Моєї оливою не намастив, а вона миром ноги мої намастила...
7:47 Ось тому говорю Я тобі: Численні гріхи її прощені, бо багато вона полюбила. Кому ж мало прощається, такий мало любить.
7:48 А до неї промовив: Прощаються тобі гріхи!
7:49 А ті, що сиділи з Ним при столі, почали гомоніти про себе: Хто ж це Такий, що прощає й гріхи?
7:50 А до жінки сказав Він: Твоя віра спасла тебе, іди з миром собі!
Лк. 7
, [38].

[7] “Слова Божі від проповідника — вуста Божі є”.

[8] Книга пророка Єремії
15:1 І промовив до мене Господь: Якщо став би Мойсей й Самуїл перед лицем Моїм, то душа Моя до народу цього не звернулася б! Віджени їх із-перед Мого лиця, і нехай повиходять!
15:2 І буде, як скажуть до тебе вони: Куди підемо? то скажеш до них: Так говорить Господь: Хто на смерть ті на смерть, і хто на меча на меча, і хто на голод на голод, а хто до полону в полон...
15:3 І Я навіщу їх чотирьома способами, говорить Господь: мечем, щоб побити, і псами, щоб їх волочити, і птаством небесним, і земною звіриною, щоб жерли та нищили...
15:4 І Я дам їх на пострах усім царствам землі за Манасію, Єзекіїного сина, царя Юдиного, за те, що зробив був він в Єрусалимі.
15:5 Бо хто змилується над тобою, о Єрусалиме? І хто співчуття тобі виявить? І хто зверне з путі, щоб тебе запитати про поводження?
15:6 Ти покинув Мене, промовляє Господь, відступився назад, тому Я простягнув Свою руку на тебе, і знищив тебе, утомився Я жалувати!
15:7 І віячкою їх розвіяв по брамах землі, позбавив дітей, і погубив Свій народ, бо вони не вернулись з доріг неправдивих своїх,
15:8 у Мене більше було його вдів, як морського піску! А на матір юнацтва, спровадив опівдні грабіжника їм, нагло кинув на неї страхіття та жах,
15:9 зомліла вона, що сімох породила, видихнула свою душу, зайшло сонце її, коли був іще день, засоромилася та збентежилась... А решту їх Я дам під меча перед їхніми ворогами, говорить Господь...
15:10 Горе мені, моя мати, що ти породила такого мене, чоловіка сварливого та чоловіка сутяжного для всієї землі! Нікому я не позичав, і ніхто мені не боргував, та всі проклинають мене...
15:11 Промовив Господь: Я справді підсилю на добре тебе, Я справді вчиню, що проситиме ворог тебе за час зла й за час утиску!
15:12 Чи можна зламати залізом залізо із півночі й мідь?
15:13 Багатство твоє й твої скарби на здобич віддам, і не за ціну, але за гріхи твої всі, у всіх границях твоїх.
15:14 І вчиню, що ти будеш служити своїм ворогам у тім краї, якого не знаєш, бо огонь запалав в Моїм гніві, і над вами палатиме він!
15:15 Ти, Господи, знаєш усе, згадай же мене й заступися за мене, і помстися над тими, що гонять мене! На довгу Свою терпеливість до них мене не бери, знай, що сором носив я за Тебе!
15:16 Як тільки слова Твої знаходилися, то я їх поїдав, і було слово Твоє мені радістю і втіхою серця мого, бо кликалось Ймення Твоє надо мною, о Господи, Боже Саваоте!
15:17 Не сидів я на зборі веселому та не радів, через руку Твою я самітний сидів, бо Ти гнівом наповнив мене.
15:18 Чому біль мій став вічний, а рана моя невигойна, що не хоче загоїтись? Чи справді Ти станеш мені як обманний потік, що води його висихають?
15:19 Тому Господь так відказав: Якщо ти навернешся, то тебе приверну, і перед лицем Моїм станеш, а як здобудеш дорогоцінне з нікчемного, будеш як уста Мої: до тебе самі вони звернуться, а не ти до них звернешся!
15:20 І дам Я тебе для оцього народу за мура міцного із міді, і будуть вони воювати з тобою, та не переможуть тебе: бо Я буду з тобою, щоб спасати тебе й щоб тебе рятувати, говорить Господь!
15:21 І врятую тебе з руки злих, і з рук насильників тих тебе визволю!
Єр. 15
, [19].

а Катехуменія — приміщення для оглашенних (катехуменів).

[9] “Гріховний маєток у церкву не приймається”.

[10] Євангеліє від Івана
19:1 От тоді взяв Ісуса Пилат, та й звелів збичувати Його.
19:2 Вояки ж, сплівши з терну вінка, Йому поклали на голову, та багряницю наділи на Нього,
19:3 і приступали до Нього й казали: Радій, Царю Юдейський! І били по щоках Його...
19:4 Тоді вийшов назовні ізнову Пилат та й говорить до них: Ось Його я виводжу назовні до вас, щоб ви переконались, що провини ніякої в Нім не знаходжу.
19:5 І вийшов назовні Ісус, у терновім вінку та в багрянім плащі. А Пилат до них каже: Оце Чоловік!
19:6 Як зобачили ж Його первосвященики й служба, то закричали, говорячи: Розіпни, розіпни! Пилат каже до них: То візьміть Його ви й розіпніть, бо провини я в Нім не знаходжу!
19:7 Відказали юдеї йому: Ми маємо Закона, а за Законом Він мусить умерти, бо за Божого Сина Себе видавав!
19:8 Як зачув же Пилат оце слово, налякався ще більш,
19:9 і вернувся в преторій ізнову, і питає Ісуса: Звідки Ти? Та Ісус йому відповіді не подав.
19:10 І каже до Нього Пилат: Не говориш до мене? Хіба ж Ти не знаєш, що маю я владу розп'ясти Тебе, і маю владу Тебе відпустити?
19:11 Ісус відповів: Надо Мною ти жадної влади не мав би, коли б тобі зверху не дано було; тому більший гріх має той, хто Мене тобі видав...
19:12 Після цього Пилат намагався пустити Його, та юдеї кричали, говорячи: Якщо Його пустиш, то не кесарів приятель ти! Усякий, хто себе за царя видає, противиться кесареві.
19:13 Як зачув же Пилат оце слово, то вивів назовні Ісуса, і засів на суддеве сидіння, на місці, що зветься літостротон, по-гебрейському ж гаввата.
19:14 Був то ж день Приготовлення Пасхи, година була близько шостої. І він каже юдеям: Ось ваш Цар!
19:15 Та вони закричали: Геть, геть із Ним! Розіпни Його! Пилат каже до них: Царя вашого маю розп'ясти? Первосвященики відповіли: Ми не маєм царя, окрім кесаря!
19:16 Ось тоді він їм видав Його, щоб розп'ясти... І взяли Ісуса й повели...
19:17 І, нісши Свого хреста, Він вийшов на місце, Череповищем зване, по-гебрейському Голгофа.
19:18 Там Його розп'яли, а з Ним разом двох інших, з одного та з другого боку, а Ісуса всередині.
19:19 А Пилат написав і написа, та й умістив на хресті. Було ж там написано: Ісус Назарянин, Цар Юдейський.
19:20 І багато з юдеїв читали цього написа, бо те місце, де Ісус був розп'ятий, було близько від міста. А було по-гебрейському, по-грецькому й по-римському написано.
19:21 Тож сказали Пилатові юдейські первосвященики: Не пиши: Цар Юдейський, але що Він Сам говорив: Я Цар Юдейський.
19:22 Пилат відповів: Що я написав написав!
19:23 Розп'явши ж Ісуса, вояки взяли одіж Його, та й поділили на чотири частині, по частині для кожного вояка, теж і хітона. А хітон був не шитий, а витканий цілий відверху.
19:24 Тож сказали один до одного: Не будемо дерти його, але жереба киньмо на нього, кому припаде. Щоб збулося Писання: Поділили одежу Мою між собою, і метнули про шату Мою жеребка. Вояки ж це й зробили...
19:25 Під хрестом же Ісуса стояли Його мати, і сестра Його матері, Марія Клеопова, і Марія Магдалина.
19:26 Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до матері: Оце, жоно, твій син!
19:27 Потім каже до учня: Оце мати твоя! І з тієї години той учень узяв її до себе.
19:28 Потім, знавши Ісус, що вже все довершилось, щоб збулося Писання, проказує: Прагну!
19:29 Тут стояла посудина, повна оцту. Вояки ж, губку оцтом наповнивши, і на тростину її настромивши, піднесли до уст Його.
19:30 А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: Звершилось!... І, голову схиливши, віддав Свого духа...
19:31 Був же день Приготовлення, тож юдеї, щоб тіла на хресті не зосталися в суботу, був бо Великдень тієї суботи просили Пилата зламати голінки розп'ятим, і зняти.
19:32 Тож прийшли вояки й поламали голінки першому й другому, що розп'ятий з Ним був.
19:33 Коли ж підійшли до Ісуса й побачили, що Він уже вмер, то голінок Йому не зламали,
19:34 та один з вояків списом бока Йому проколов, і зараз витекла звідти кров та вода.
19:35 І самовидець засвідчив, і правдиве свідоцтво його; і він знає, що правду говорить, щоб повірили й ви.
19:36 о це сталось тому, щоб збулося Писання: Йому кості ламати не будуть!
19:37 І знов друге Писання говорить: Дивитися будуть на Того, Кого прокололи.
19:38 Потім Йосип із Аріматеї, що був учень Ісуса, але потайний, бо боявся юдеїв, став просити Пилата, щоб тіло Ісусове взяти. І дозволив Пилат. Тож прийшов він, і взяв тіло Ісусове.
19:39 Прибув також і Никодим, що давніше приходив вночі до Ісуса, і смирну приніс, із алоєм помішану, щось літрів із сто.
19:40 Отож, узяли вони тіло Ісусове, та й обгорнули його плащаницею із пахощами, як є звичай ховати в юдеїв.
19:41 На тім місці, де Він був розп'ятий, знаходився сад, а в саду новий гріб, що в ньому ніколи ніхто не лежав.
19:42 Тож отут, з-за юдейського дня Приготовлення вони поклали Ісуса, бо поблизу був гріб.
Ін. 19
, [15].

[11] Євангеліє від Луки
10:1 Після того призначив Господь і інших Сімдесят, і послав їх по двох перед Себе до кожного міста та місця, куди Сам мав іти.
10:2 І промовив до них: Хоч жниво велике, та робітників мало; тож благайте Господаря жнива, щоб робітників вислав на жниво Своє.
10:3 Ідіть! Оце посилаю Я вас, як ягнят між вовки.
10:4 Не носіть ні калитки, ні торби, ні сандаль, і не вітайте в дорозі нікого.
10:5 Як до дому ж якого ви ввійдете, то найперше кажіть: Мир дому цьому!
10:6 І коли син миру там буде, то спочине на ньому ваш мир, коли ж ні до вас вернеться.
10:7 Зоставайтеся ж у домі тім самім, споживайте та пийте, що є в них, бо вартий робітник своєї заплати. Не ходіть з дому в дім.
10:8 А як прийдете в місто яке, і вас приймуть, споживайте, що вам подадуть.
10:9 Уздоровлюйте хворих, що в нім, промовляйте до них: Наблизилося Царство Боже до вас!
10:10 А як прийдете в місто яке, і вас не приймуть, то вийдіть на вулиці його та й кажіть:
10:11 Ми обтрушуємо вам навіть порох, що прилип до нас із вашого міста. Та знайте оце, що наблизилося Царство Боже!
10:12 Кажу вам: того дня легше буде содомлянам, аніж місту тому!
10:13 Горе тобі, Хоразіне, горе тобі, Віфсаїдо! Бо коли б то у Тирі й Сидоні були відбулися ті чуда, що сталися в вас, то давно б вони покаялися в волосяниці та в попелі!
10:14 Але на суді відрадніш буде Тиру й Сидону, як вам...
10:15 А ти, Капернауме, що до неба піднісся, аж до аду ти зійдеш!
10:16 Хто слухає вас Мене слухає, хто ж погорджує вами погорджує Мною, хто ж погорджує Мною погорджує Тим, Хто послав Мене.
10:17 А ті Сімдесят повернулися з радістю, кажучи: Господи, навіть демони коряться нам у Ім'я Твоє!
10:18 Він же промовив до них: Я бачив того сатану, що з неба спадав, немов блискавка.
10:19 Ось Я владу вам дав наступати на змій та скорпіонів, і на всю силу ворожу, і ніщо вам не зашкодить.
10:20 Та не тіштеся тим, що вам коряться духи, але тіштесь, що ваші ймення записані в небі!
10:21 Того часу Ісус звеселився був Духом Святим і промовив: Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби!
10:22 Передав Мені все Мій Отець. І не знає ніхто, хто є Син, тільки Отець, і хто Отець тільки Син, та кому Син захоче відкрити.
10:23 І, звернувшись до учнів, наодинці їм сказав: Блаженні ті очі, що бачать, що бачите ви!
10:24 Кажу ж вам, що багато пророків і царів бажали побачити, що бачите ви та й не бачили, і почути, що чуєте ви і не чули!
10:25 І підвівсь ось законник один, і сказав, Його випробовуючи: Учителю, що робити мені, щоб вічне життя осягнути?
10:26 Він же йому відказав: Що в Законі написано, як ти читаєш?
10:27 А той відповів і сказав: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе.
10:28 Він же йому відказав: Правильно ти відповів. Роби це, і будеш жити.
10:29 А той бажав сам себе виправдати, та й сказав до Ісуса: А хто то мій ближній?
10:30 А Ісус відповів і промовив: Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали йому рани, та й утекли, покинувши ледве живого його.
10:31 Проходив випадком тією дорогою священик один, побачив його, і проминув.
10:32 Так само й Левит надійшов на те місце, поглянув, і теж проминув.
10:33 Проходив же там якийсь самарянин, та й натрапив на нього, і, побачивши, змилосердився.
10:34 І він підійшов, і обв'язав йому рани, наливши оливи й вина. Потому його посадив на худобину власну, і приставив його до гостиниці, та й клопотався про нього.
10:35 А другого дня, від'їжджавши, вийняв він два динарії, та й дав їх господареві й проказав: Заопікуйся ним, а як більше що витратиш, заплачу тобі, як вернуся.
10:36 Котрий же з цих трьох на думку твою був ближній тому, хто попався розбійникам?
10:37 А він відказав: Той, хто вчинив йому милість. Ісус же сказав йому: Іди, і роби так і ти!
10:38 І сталось, коли вони йшли, Він прийшов до одного села. Одна ж жінка, Марта їй на ім'я, прийняла Його в дім свій.
10:39 Була ж в неї сестра, що звалась Марія; вона сіла в ногах у Ісуса, та й слухала слова Його.
10:40 А Марта великою послугою клопоталась, а спинившись, сказала: Господи, чи байдуже Тобі, що на мене саму полишила служити сестра моя? Скажи ж їй, щоб мені помогла.
10:41 Господь же промовив у відповідь їй: Марто, Марто, турбуєшся й журишся ти про багато чого,
10:42 а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу частку, яка не відбереться від неї...
Лк. 10
, [42].