...
Преподобний Пимен Великий, Єгипетський 4dc00ecc55989ca9572e0528b955fe86
Житія святих,  Серпень

Преподобний Пимен Великий, Єгипетський

Місяця серпня на 27-й день

Пимен преподобний, родом був єгиптянин. Узявши двох молодших братів, пішов в один із пустельних єгипетських монастирів, і стали вони монахами. Через декілька літ мати їхня, удова, зрушившись до дітей природною любов’ю, пішла до них, бажаючи їх бачити, та не отримавши дозволу побачити їх, затрималася при церкві, чекала, коли вони прийдуть на богослужіння. Коли брати йшли до церкви, мати з’явилася перед ними, ті ж назад від неї скоро повтікали і, увійшовши до келії, замкнули перед нею двері. А вона, підійшовши до дверей, почала стукати й кликати їх, стоячи зовні й плачучи із розчуленням. Вони ж їй не відчиняли ані не відповідали. Довго та жінка плакала біля дверей їхньої келії. Авва Анув, те почувши, через інші дверцята увійшов до них і сказав Пименові: «Щ о будемо робити з цією старенькою, що не йде звідси й плаче?» Встав тому Пимен і, підійшовши до дверей, мовив: «Чого плачеш, старенька?» Вона ж, почувши його голос, самого ж не бачачи, бо двері були замкнені, мовила: «Хочу бачити вас, діти мої, чи не я ваша мати? Чи не я грудьми вас годувала? Чи не я виховувала? А нині я вже в останній старості і збентежилася більше, почувши твій голос, самого ж тебе не бачивши. Хай подивлюся на вас, дітей моїх, перед тим як помру». І запитав Пимен: «Чи тут хочеш бачити нас, чи в тому, прийдешньому, віці?» Вона ж мовила: «Якщо тут не побачу, то чи там буду вас бачити, о діти?» Відповів Пимен: «Коли перетерпиш великодушно, щоб не бачити нас тут, обов’язково там будеш нас бачити, так сподіваємося на Божу чоловіколюбність». Вона ж, послухавши цих слів, мовила: «Якщо справді там вас буду бачити, то не хочу бачити тут». І пішла з доброю надією, радіючи й воліючи більше в прийдешньому житті бачити їх, а не в тимчасовому. А блаженний Пимен проводив дні та літа свої у постницьких подвигах, і в молитвах безперестанно перебував, успіхи мав у чернечих чеснотах, і набирався сили, Божою допомогою, на невидимого супостата. Тіло ж своє, що з духом воювало, умертвив, і, як полоненого, багатьма трудами втомив, і духові на служіння підкорив, на вершину безпристрасностей вийшов, і став великим серед отців пустельних як досконалий у чеснотах.

Якось захотів князь краю того бачити отця Пимена й послав до нього вісника, просячи, аби чернець не боронив йому прийти до нього. Старець же засмутився дуже, думаючи собі й кажучи: «Якщо вельможі почнуть приходити й вшановувати мене, то й люди почнуть надокучати мені й тривожити безмовність мою. І втрачу благодать смирення, що з юності з великим трудом, Божою допомогою, здобув, і впаду в сіті гордині». Так собі думаючи, відмовився бачити князя й просив його через того ж вісника, аби не приходив до нього: не має бачити його, навіть більше — віджене його з місця того. Сумний був князь через таку відповідь і сказав: «Через мої гріхи не сподобився бачити чоловіка Божого». Бажаючи ж дуже якось побачити святого старця, вигадав підступ такий. Посадив до темниці сина сестри старцевої, наче за якийсь поганий вчинок. Думав, що старець має прийти до нього просити за свого сестрінка, і так його побачить. І сказав князь до слуг своїх: «Якщо прийде авва Пимен, зразу звільните юнака. Якщо ж не прийде, то без кари не залишу того, що згрішив, великий-бо його гріх». Почула те мати юнакова, сестра ж Пименова, побігла в пустелю до брата і, дійшовши до відлюдницької його келії, стукала у двері, просячи його з великим риданням, аби прийшов до князя й попросив відпустити її сина, обіцяв-бо князь через його прихід звільнити в’язня. Проте святий старець не відчинив їй дверей ані не відповів. Довго зі слізним проханням стукала сестра і, бачачи, що не почута, почала ображати ченця й докоряти йому, кажучи: «Немилосердний, безжальний, жорстокий, безбожний і звіроподібний, як тебе таке моє слізне ридання не схилить на милість, що син мій єдиний у біді смертній?»

 

Старець же послав учня, кажучи їй: «Іди звідси, Пимен дітей не має і тому не співчуває». І повернулася сестра, гірко ридаючи й кленучи брата. Почув про те князь і сказав до друзів своїх: «Сповістіть старцеві, щоб принаймні написав мені прохальний лист — і відпущу сестрінка його». І багато людей радило святому, аби написав князеві. Тож написав старець так: «Хай звелить твоя влада добре допитати про провину юнака того, що згрішив. І коли щось знайдеться в ньому достойне смерті, то хай помре, бо тимчасовою карою уникне вічних мук. Якщо ж не виявиться достойним смерті той, хто згрішив, то, покаравши його за законом, відпусти». Таке старцеве послання прочитавши, здивувався князь добродійній великодушності й розсудливості мужа. Пізнавши, що він справжній угодник, зразу відпустив юнака. А преподобний Пимен, утікаючи від марної слави й людського пошанування, пішов деінде й поневірявся різними місцями багато років. Оселився ж знову в єгипетській пустелі й перебував там до старості, постницькими трудами догоджаючи Богові, і багатьом ченцям був за батька.

Повчаючи ж учнів своїх про смиренномудість, преподобний, бо й сам смиренномудрий був, наводив їм для прикладу розповідь про одного (чи не про себе самого) старця, кажучи: «Монах-єгиптянин недавніми літами жив поблизу Царгорода на одному безмовному місці, мав малу келійку. Благочестивий цар Феодосій ( Молодший ) а довідався, що там живе чернець, покинув усіх, що з ним були, став наче одним із простих воїнів, прийшов до старцевої келії й постукав у двері —і відчинив чернець, не пізнав, що то цар, і прийняв його як звичайного воїна. Після молитви сіли, і почав питати цар, кажучи: «Як живуть отці в Єгипті?» Він же сказав: «Усі моляться за спасіння ваше». Розглядав же цар старцеву келію й нічого не бачив — лише кошик при стіні висів і в ньому небагато сухого хліба. І сказав до старця: «Дай мені благословення, отче, щоб я з’їв трохи». І зразу поспішив старець налити води в мисочку, і насипав солі, і сухі окрайці хліба поклав, і їли обидва разом. Тоді збанок води приніс, дав пити цареві. І запитав його цар: «Чи знаєш, хто я?» Він же мовив: «Не знаю, пане, Бог тебе знає». Той сказав йому: «Я цар Феодосій». І зразу старець поклонився йому. І сказав цар: «Блаженні ви, ченці, вільні від турбот суєтного світу цього, і безмовне життя маєте, лише про спасіння душ своїх піклуєтеся, як життя вічне й небесні блага отримати. Правду кажу тобі, що я, у царстві народжений і нині цар, ніколи з такою насолодою хліба не їв ані води не пив, як же нині з великою насолодою їв і пив». І сказав старець: «Тому що ми, монахи, усю їжу готуємо з молитвою і благословенням, через те хоч і бідна це, але смачна страва. У домах же ваших готують страви без молитви, але з великим галасом і марнослів’ям, через те пожива ваша не отримує благословення смаку». Попрощався цар зі старцем, пішов і відтоді почав дуже шанувати того монаха. Старець же боявся згубного возвеличення та гордині, аби через людське пошанування не втратити свого смирення й не позбутися Божої благодаті. Вставши, втік звідти й знову прийшов до Єгипту».

Таку повість Пимен святий розповідав своїм учням, навчаючи їх смирення і втікаючи від суєтної похвали й пошанування, які не користь, але втрати приносять ченцям. Навчав й інших чеснот, і було учення його дієвим — могло кожного наставити на спасіння. Як життя його рівноангельське було прикладом чеснот, так і слово його було всім на користь. І приходили до нього не лише новоначальні, а й ті, що зістарілися в чернецтві. І розпитували про користь, приймали від нього на збереження своїх душ богомудрі й богонатхненні відповіді й до отцівських книг їх записували, з них же деякі й тут нехай будуть згадані.

Спитав хтось авву Пимена, кажучи: «Якщо бачу гріх брата мого, чи маю його покривати?» Він же відповів йому: «Якщо покриємо гріхи братові, то Бог покриє наші». Брат же один сказав Пименові: «Бентежуся, отче, і хочу піти звідси». Запитав старець: «З якої причини піти хочеш?» Мовив брат: «Чую слова некорисні про одного з братів, що тут живуть, і спокушаюся». Сказав старець: «Неправда те, що ти чув». Заперечив брат: «Таки, отче, правда, бо той, хто розповідав мені, —вірний». Сказав старець: «Не є вірним той, хто розповідав тобі, бо якби був вірним, не розповідав би тобі такого. Ти ж сам, не бачивши, не вір почутим словам, бо й Бог, чуючи крик содомський, не повірив, аж поки сам не зійшов подивитися своїми очима: «Крик, — каже, — содомський і гоморський примножився у мені, і гріхи їхні великі дуже, зійшов-бо, щоб подивитися, чи так є, як кричать». Сказав брат: «І я, отче, очима своїми бачив того, що грішив». Це чуючи, старець поглянув на землю і, взявши із землі малий сучок, мовив братові: «Щ о це?» І сказав брат: «Сучок». Тоді старець поглянув вгору на хатчину і, вказавши на колоду, на якій тримався дах, спитав: «А це що?» Відповів брат: «Це колода». І сказав старець до брата: «Поклади в серці своєму, що гріхи твої — наче колода, гріх же брата, про який говориш, як цей сучок, — і не будеш бентежитися».

Ці слова святого Пимена чув авва Сисой, який був тоді в нього, здивувався й мовив до старця: «Як тебе хвалитиму, авво Пимене! Справді, слова твої, як коштовне каміння, сповнені благодаті і слави». Знову сказав авва Пимен: «Написано: що бачили очі твої, про це свідчи. Я ж говорю вам: якщо й очима бачите, не зразу вірте». І розповів такий випадок: «З одного брата посміявся біс таким привидом: бачив той іншого брата з жінкою, що гріх чинили. І збентежився помислом, поборюваний пристрастю. Пішов і штовхнув їх ногою, кажучи: «Припиніть, доки грішитимете». І виявилося, що то снопи пшениці, а не люди. Тому й кажу вам: не зразу вірте, якщо й очима бачите». Запитав його авва Анувій: «І що б ти сказав Богові, бачачи, що хтось грішить, і не викрив би його?» Відповів Пимен: «Сказав би Богові: Господи, Ти звелів: вийми спершу колоду з ока свого, і тоді зможеш вийняти сучок з ока брата твого. Дотримався я слова Твого». Знову брат один спитав авву Пимена, кажучи: «Тяжкий гріх сподіяв я, отче, і хочу три роки в покаянні перебувати. Чи досить трьох років на покаяння?» Відповів старець: «Це багато». Запитав брат: «Чи велиш один рік каятися?»

Знову старець відповів: «Це багато». Чули ж те інші брати, запитували: «Чи до сорока днів у покаянні перебувати годиться?» Старець же знову відповів: «Багато». І додав, кажучи: «Думаю, що Коли чоловік покається з усього серця й покладе твердий намір більше до гріха не вертатися, то Бог прийме його покаяння за три дні».

Інший брат спитав авву Пимена, кажучи: «Як годиться жити людині?» Відповів старець: «Бачимо Даниїла, що не знайшлося на нього обмови, лише у службах Господа Бога його». Тими словами святий показав, що людині так належить жити, аби ціле його життя не було нічим більше, лише служінням Господові Богові. Другий спитав: «Як маю берегтися від ворожих наслань?» Відповів отець: «Коли казан знизу підігрівається і кипить, не сміє муха чи щось інше з повзаючих торкнутися до нього. Коли ж вистигне, тоді й мухи на ньому сідають, і повзаючі в нього падають. Так і до ченця, що віддається усім серцем духовним ділам, не сміє ворог підступити і скинути його; а до того, що не дбає і лінується, легко підходить і скидає, як хоче». Другий спитав його про погані помисли, що находять, як від них звільнитися. Сказав святий: «Ц я річ подібна на мужа, що має ліворуч вогонь і посудину з водою праворуч. Якщо займеться від вогню, бере воду з посудини й гасить себе. Вогонь — погані помисли, які, наче іскри в хату, вкидає ворог у серце людині, щоб розгорілася вона бажаннями гріховними. Вода ж — те саме, що кинути себе на молитву Богові».

Знову про помисли злі, що від серця виходять, і про суєтні бажання спитав його авва Амон. І відповів старець зі Святого Писання, кажучи: «Хіба прославиться сокира без того, хто січе нею? Чи піднесеться пила без того, хто тягне її? І ти помислом поганим не простягай руки допомоги бажанням своїм — і нічого не зможуть.

Спитав авва Іосиф авву Пимена про піст, кажучи: «Як годиться постити?» Відповів старець: «Я хочу щодня мало їсти, не насичуючись». Запитав Іосиф: «А коли був молодий, не постив по два дні?» Відповів Пимен: «Справді, постив не лише по два дні, але й по три і по цілому тижневі, але, все це випробувавши, великі отці виявили, що добре щодня трохи їсти, бо це дорога царська — легша й зручніша, щоб розумом не возноситися».

Ігумен великого монастиря спитав авву Пимена, кажучи: «Як можу здобути розчулення?» Відповів старець: «Як розчулення може бути в тому серці, у якому горщики з сиром, горнець масла й іншого багато щодо зовнішніх турбот?»

Інший запитав старця: «Що краще: говорити чи мовчати?» Відповів старець: «Той, що говорить задля Бога, — добре робить. Той, що мовчить задля Бога, — також добре робить».

Не лише на різні запитання були відповіді його благорозумні, але й, окрім відповідей, у патериках можна знайти багато корисних його висловлювань. Із них же є такі. Сказав авва Пимен: «Коли хоче чоловік дім побудувати, багато потрібного збирає, щоб змогти його поставити. Так і ми берімо зі всіх чеснот по малій частці й будуймо в нас дім душевний». Казав знову: «Три найголовніші речі потрібні людині: боятися Бога, і молитися часто, і добро чинити ближньому». Знову мовив: «Неприв’язаність до маєтків, терпіння та розважливість — це чернече життя. Написано-бо: якщо будуть ці троє мужів: Ной, Іов і Даниїл — вони спасуться. Ной — образ добровільної убогості, Іов — терпіння, Даниїл — розважливости. Якщо ці три діяння виявляться в ченця — Бог Спас живе в ньому». Знову мовив: «Якщо дві речі возненавидить чернець, може вільним бути від цього світу». І спитав брат: «Які вони?» Відповів старець: «Заспокоєння тіла й марнославство». Знову сказав: «Написано в Євангелії: той, хто має ризу, нехай продасть її і купить ніж». Тобто: маючи спокій для свого тіла, хай покине його і прийме жорстке життя і шлях тісний. Знову сказав: «Коли Давид боровся з левом чи з ведмедем, то, за гортань взявши, убив звіра. І ми, коли тримаємо гортань і черево наше, маємо з Божою допомогою перемогти лева-диявола і ведмедя — тіло наше». Знову казав: «Якби не прийшов Навузардан-архимагир (начальник кухарів) царя вавилонського до Єрусалиму, храм Господній не був би спалений. Так і в нас: якщо не увійде об’їдання та підкорення череву, то не запалиться вогонь гріховного бажання й ум наш у спротиві ніколи не впаде». Сказав ще: «Так само, як димом відганяють бджіл і забирають солод їхніх трудів, так тілесним спокоєм відганяють страх Господній з душі і забирають від неї всіляке добре діло». Каже знову: «Як мечник царевий стоїть перед царем завжди готовий, так само годиться душі бути готовою на біса блудного». Чув авва Пимен про одного, що постив по шість днів, а на сьомий трохи куштував їжі, проте мав гнів на брата. Казав про нього: «Навчився постити шість днів, від гніву ж і один день стриматися не може».

Пресвітер монастиря одного чув про деяких братів, що ті часто до града ходять, і в лазні миються, і не дбають про себе, — розгнівався на них і, прийшовши на зібрання, забрав від них монаший образ. Після того, розкаявшись, прийшов до авви Пимена й сповістив йому, що зробив тим братам. Старець же сказав йому: «Хіба й ти не маєш нічого від старого чоловіка, чи скинув ти його до кінця?» Пресвітер же, те слово від старця почувши, розчулився й пішов прикликав братів, яких засмутив, і покаявся перед ними, й одягнув їх знову в чернечий образ.

Прийшов авва Ісаак до авви Пимена й побачив, що той ллє трохи води на ноги свої. Мовив: «Як дехто звик жорстоко мучити тіла свої». І сказав йому старець: «Ми не навчимося бути тілоубивцями». І знову сказав: «Є чоловік, який виглядає мовчазним, а серце його інших осуджує — тож він безперестанно говорить. І є інший, що з ранку до вечора теревенить — і зберігає мовчання». (Не осуджує ближнього, тож ніби мовчить).

Розповів авва Іосиф, кажучи: «Сиділи ми якось в авви Пимена, був у нас юний брат Агафон. До нього ж хотів старець щось сказати й назвав його аввою. Сказав: «Авво Агафоне». Ми ж сказали старцеві: «Брат молодий, чого ти його аввою називаєш?» Відповів старець: «Уста його мовчазні зробили так, що назвав його я аввою». Знову сказав авва Пимен: «Брат, що перебуває з ближнім, має бути наче витесаним з каменю: коли кривдять — не гніватися, коли прославляють — не возноситися». Знову сказав: «Злість ніколи не вижене злости. Але якщо тобі хтось чинить зло, ти йому роби добро, щоб твоє добродіяння зруйнувало його злість». Цих чеснот (як же й інших) і на ділі Пимен преподобний навчав. Перед приходом його зі скиту до Єгипту був у Єгипті старець один, якого всі шанували. Коли прийшов туди авва Пимен, багато хто, покинувши того старця, почав приходити до Пимена. Через те той старець почав гніватися на авву, що прийшов, і заздрити, і погане про нього говорити. Почув же про те авва Пимен, засмутився й сказав братам своїм: «Щ о нам робити, адже завдяки нам люди покинули настільки святого і преподобного старця, який до нас, що є нічим, приходить? Як полікуємо гнів на нас великого того отця? Зробімо якусь невеличку страву й вина трохи візьмімо, і несімо до старця, щоб скуштувати з ним, може, так умилостивимо душу його». Приготували тому страви й вина трохи роздобули, пішли до того старця й постукали у двері його келії. Учень його, те чувши, спитав: «Хто там?» І сказали: «Скажи авві твоєму, що Пимен з братами своїми прийшов по благословення від нього». І пішов учень, розповів старцеві. Той же, почувши, сказав: «Иди скажи їм: ідіть звідси, бо я не маю часу вас бачити». Коли учень сповістив те тим, що прийшли, сказали вони: «Не підемо звідси, поки не удостоїмося поклонитися старцеві». І стояли на спеці при дверях келії. Бачив же старець смирення і терпіння тих, що прийшли, розчулився й відчинив їм двері, прийняв їх, цілуючи. І, сівши, розмовляли з любов’ю та принесене скуштували. І сказав той старець: «Справді, не лише те, що чув я про вас, правда, але й сторицею більше добрих діл у вас бачу». І з того часу старець став люб’язним другом авві Пимену: так умів преподобний Пимен злість ворогуючого на нього зруйнувати й іншим у тому бути прикладом.

Часом мовчанням, як і словом, Пимен преподобний приносив іншим користь. Прийшли якось пресвітери краю того відвідати монастир, де преподобний перебував. Авва ж Анув хотів їм влаштувати хоч якусь гостину. Увійшов до преподобного Пимена і сказав йому про те. Пимен же не дав відповіді, але довго мовчав. І пішов Анув сумний. Після того спитали його брати, що були в нього: «Чого не дав ти відповіді авві Анувію?» Відповів їм старець: «Я на це зброї не маю, мертвий-бо вже я, мертвий не говорить, і не думайте, що я з вами». Це зробив старець, аби не кликали його до них на трапезу, бо й таке про нього розповідали, що, коли прикликали його брати з ними разом їсти, ішов, плачучи, що не хоче, бо й черево наситити стерігся, і братів не послухати боявся, аби не засмутити їх.

Чернець один із далеких країв, почувши про добродійне життя преподобного Пимена, прийшов побачити його і повчитися у нього. І прийняв старець ченця того чесно, і, привітавши один одного, сіли. І почав чернець, що прийшов, говорити до старця з Божественного Писання про речі недовідомі, що в Писанні, і про речі небесні. Отець же Пимен, відвернувши лице своє, мовчав, анітрохи не відповідаючи на сказане. Довго чернець той із Писання говорив — ані однієї відповіді не отримав від старця, що мовчав, і вийшов з келії сумний, і сказав до учня старцевого: «Марно я підняв такий труд шляху. Задля нього я прийшов сюди, він же ні слова до мене промовити не захотів». Увійшов учень до старця, мовив: «Отче, задля тебе цей чесний муж прийшов, славний серед ченців краю свого. Чому ти з ним не говориш?» Відповів старець: «Він із Вишніх і про небесне говорить, я ж — із нижніх і про земне знаю говорити. Якби прийшов до нас брат і говорив про душевні пристрасті і про тілесні немочі, я б відповів йому. А тому що він високе говорить —я про те нічого не знаю». Вийшов учень до того ченця, сказав йому: «Бачиш, отче, що старець не скоро починає бесіду з Божественного Писання, але якщо хтось йому про пристрасті душевні говорить, тому відповідає». Розчулився чернець той, увійшов до старця й мовив йому: «Щ о робити мені, авво, що пристрасті мене обсіли?» Тоді поглянув на нього старець лицем світлим і мовив: «Нині добре прийшов, нині відкрию уста свої і сповню їх добром». І говорив до нього довго, як перемагати боротьбу, що на нього підіймається. І дуже скористав чернець той із богонатхненних старцевих слів, і дякував Богові, що бачив такого святого отця й бесіди його сподобився, і повернувся до себе, радіючи, що знайшов здобуток великий для душевної користи.

Також інший чернець, авва Ісая, прийшов до отця Пимена й побачив, що той сидить у мовчанні й наче в піднесенні. Почекав чернець досить часу і, побачивши, що той вернувся до свідомості, вклонився йому, кажучи: «Скажи мені, отче, де ти був умом твоїм». Той же, проханням примушений, сказав: «Мій розум був там, де Пречиста Діва Марія Богородиця плакала, при хресті стоячи. І я хотів би так завжди плакати».

Такий великий отець преподобний, що всілякі чесноти пройшов, життям і словом усім на користь був, таке в умі своєму мав смирення, що часто із зітханням говорив: «Я буду вкинений у те місце, куди сатана вкинений буде. Але Господь вознесе смиренного свого раба в місця святих ангелів і в поселення праведних і преподобних, після земного, сповненого багатьох літ життя поселить його в небесні покрови, де літ не бракує, де ж усі святі перед Престолом Божим стоять, завжди славлять Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, Йому ж і від нас, грішних, нехай буде слава нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобному Пимену Великому, глас 8

Сле́з твои́х тече́ньми пусты́ни безпло́дное возде́лал еси́,/ и и́же из глубины́ воздыха́ньми во сто трудо́в уплодоноси́л еси́,/ и был еси́ свети́льник вселе́нней,/ сия́я чудесы́, Пи́мене о́тче наш.// Моли́ Христа́ Бо́га, спасти́ся душа́м на́шим.

Кондак преподобному Пимену Великому, глас 4

Све́тлых по́двиг твои́х, преподо́бне о́тче,/ наста́ днесь свята́я па́мять твоя́,/ ду́ши благочести́вых веселя́щи,/ Пи́мене Богому́дре,// о́тче наш преподо́бне.

Тропaрь, глaсъ и7:

Слeзъ твои1хъ течeньми пустhни безпл0дное воздёлалъ є3си2, и3 и5же и3з8 глубины2 воздыхaньми, во сто2 трудHвъ ўплодоноси1лъ є3си2, и3 бhлъ є3си2 свэти1льникъ вселeннэй, сіsz чудєсы2, пjмене џтче нaшъ, моли2 хrтA бGа сп7сти1сz  душaмъ нaшымъ.

Кондaкъ, глaсъ д7.
Под0бенъ: Kви1лсz є3си2:

Свётлыхъ пHдвигъ твои1хъ, прпdбне џтче, настA днeсь с™az пaмzть твоS, дyшы бlгочести1выхъ веселsщи, пjмене бGомyдре, џтче нaшъ прпdбне.

Ще в розробці

Знайшли помилку