Без категорії

Житіє преподобного отця нашого Теофіла-Ісповідника

Місяця жовтня на 10-ий день

Блаженний Теофіл від доброчесних християнських батьків народився поблизу міста Тиверія[1], і, трилітній бувши, святим хрещенням був просвічений. Якось батьки його пішли із ним на Селевтійську гору до святого отця Стефана заради благословення. Святий же Стефан благословив їх і дитину їхню, блаженного Теофіла, і довгою бесідою їх напучував та навчав, тоді відпустив із миром. Відтоді-бо хлопець Теофіл, за благословенням преподобного отця, встигав, учився старанно божественним книгам, був доброго норову й покірливий. Коли ж дійшов тринадцятилітнього віку від свого народження, прийшов до преподобного отця Стефана. Його побачивши, святий спитав: “З якої причини, дитино, прийшов ти?” Хлопець відповів: “Ти покликав мене, чесний отче! І я, покинувши батьків, прийшов до тебе”. Рече ж преподобний: “Коли, дитино, покликав тебе, то що казав при цьому?” І мовив отрок: “Як ходив містом моїм, ти, отче, явився мені і, подивившись на мене, сказав[2]: “Дитино Теофіле, віддалився ти від Господа, який сказав: “Візьми свого хреста і йди вслід за мною”[3]. І від тих слів я уразився серцем і за тобою пішов аж до воріт цієї твоєї загорожі; коли ж до них доходив, ти невидимий мені став, я ж побачив зачинені ворота. І тепер, святий отче, не відверни лиця свого від мене, який спасатися хоче”. Преподобний подивувався, почувши це, знав-бо, що не виходив із своєї келії аж ніяк, і дякував Богові за таке чудесне покликання незлобливого хлопця. Його ж прийняв і навчав страху Божому й наставляв до іночого життя, служби та посту.

Минуло три літа, і хлопець від доброго наставника навчився всіх іночих подвигів. Закликав преподобний Стефан ігумена із лаври і вручив йому хлопця послушливого й смиренного, щоб постриг його. Ігумен же, його взявши, повів у лавру й постриг, і був він іноком управним, всілякими чеснотами прикрашений, жив ніби ангел посеред братії і всім був на користь. Батьки ж не знали, де пробуває люба їхня дитина, вельми за ним тужили і ненастанно всюди шукали, знайти бажаючи того, котрий заради любові Божої сховався від усіх знайомих собі, таємно служачи Господеві своєму посеред лику добрих подвижників. Минуло кілька літ, і дізналися про нього батьки, де пробуває, й пішли до лаври, молячи із плачем ігумена, щоб показав їм сина їхнього. Ігумен довго був невмолимий, не бажав явити їм Теофіла, одначе, бачачи їхню тугу, скорботу та гіркі сльози, зворушився від того і, прикликавши Теофіла, повелів йому побачитися зі своїми батьками. І коли побачили його батьки в іночому образі, замість радості більше почали плакати. І пробули кілька день у лаврі, приглядаючись до життя святих отців і корисних їхніх бесід слухаючи. Тоді намислили з маєтку свого збудувати монастир і в ньому мати сина свого Теофіла. І почали ретельно просити ігумена лаври тієї, щоб відпустив у дім їхній Теофіла із деякою братією, обіцяючи невдовзі в діло перевести те, що неодмінно поклали за радою своєю. Ігумен же заперечував їм, говорячи: “Не є корисно, щоб юний чернець до батьків та знайомих своїх наблизився”. Бог же, все на користь ладнаючи, відкрив волю свою щодо Теофіла, маючи ним виявити бажання свої. Бо коли батьки ретельним проханням вельми наполягали, ігумен закликав братію і повелів їм поста і всеношні молитви творити, доки звістить Бог, чи подобає відпустити Теофіла за проханням батьків його, а чи ні. І була щодо того старанна молитва. На третій день почуто було голос у церкві, який повелівав відпустити того, за якого просять. Тоді зрозуміли всі, що сам Бог вимагає його, й учинили за нього молитву, і відпустили із благословенням, придавши йому в поміч і декого із братії заради примноження слави Божої.

Взяли його батьки і пішли додому, радіючи, і обитель невдовзі збудували і, зібравши в неї іноків, усіляким задоволенням обдарували і догоду рабам Божим учинили. Теофіл же, пробуваючи в тій обителі, як світло, чеснотами сяяв, його ж усі добрі діла бачили й ними користувалися, прославляючи Отця небесного. Жив він по-постницькому довгі літа, і підняв ворог огуду на чесні і святі ікони і на тих, що поклонялися їм, наслав гоніння через безбожного царя Лева Ісавра, іконоборця, котрий зненавидів красу дому Божого і відібрав прикраси храмів Господніх, ікони ж святі у болото вкидаючи, ногами топчучи і палячи вогнем, і багатьох добровірних людей за ікон поклоніння замучив. Святий же Теофіл міцно тому противився і добророзумно всіх навчав, щоб у належній честі святі ікони зберігати й поклонятися особі, на них зображеній. Довідавшись про те, законопереступний цар послав воїв своїх, і взяли його, тоді поставити перед собою велів, щоб відрікся поклоніння святих ікон, — він же не підкорився. Тоді цар повелів худоб’ячими жилами бити святого, також, руки позаду зв’язавши, по Никейському місту, ніби злодія, водити, сміхи й наруги йому чинячи. Приєднався до нього один із воїнів, на ім’я Логвин, що засудив мучителеве безум’я і навчав шанувати святі ікони. Того мучитель, просто по землі простягши, на голові його численні ікони спалив. Святий же Теофіл, усе місто Никейське пройшовши, знову постав перед судищем беззаконного царя і дерзновенно перед ним говорив, за ікони змагаючись і викриваючи блуд його. Не терплячи викриття, нечестивий звелів хрестоподібно на двох стовпах розіп’ясти святого і сухими жилами спереду й ззаду бити його. Коли ж били, текла кров від пораненої плоті і землю обагрила. Побачивши це, цар ніби звір лютий учинився. І якого норову звірі, — коли кров уздрять, то лютіші стають, — такого і всезлобний мучитель: побачивши мученичну кров, на більшу ярість піднявся і, вставши зі свого престолу, сам бив по лиці святого тривалий час. По тому, залізні чоботи розпаливши, наказав озути його і дорогою гонити. Все це доблесно перетерпів добрий страждалець. Бачачи це, один князь на ймення Іпатик, подивувавшись мужньому його терпінню, забрав його від рук слуг, що мучили, і вільного привів до себе та й каже йому: “Чи ти, Теофіле, один безумний є, поклоняючись іконам, чи ми всі, не поклоняючись їм? Чи ж не має цар та увесь його синкліт настільки доброго розуму, щоб розсудити, чи достойно кланятися намальованому Божому подіб’ю, чи ні? Коли б достойно було поклонятися іконам, то не повелів би Бог у законі: “Не сотвори собі кумира, ані будь-якого подіб’я”. Святий же рече: “Бачу, княже, що ти знаєш книги, побесідуй отож зі мною”. І почав йому говорити про честь святих ікон від божественного Писання, показуючи, що ще в Старому Заповіті іконне пошанування приписувалося у змії мідяному, піднесеному Мойсеєм у пустелі, і в херувимах золотих, поставлених над кивотом заповіту. В новій же благодаті сам Господь дав образ на обрусі Авгарові, князю Єдеському. І багато святий Теофіл говорив, перемігши Іпатика-князя. І рече йому князь: “Істинна суть слів твоїх, чесний старче! О коли б цар наш до такого прийшов розуму! Його переконати спробую, коли зможу. Ти ж прийми відпущення від мене і йди в свою келію”.

Святий же пресумний був, що не здійснив путі мучення. Однак, маючи рани, радів, із апостолом кажучи: “Я радію у стражданнях своїх, бо доповнюю недостачу скорботи Христової в тілі моїм за тіло Його, що воно — Церква”[4]. І повернувся до монастиря свого, наповнивши братію радості та веселощів. Невдовзі по тому пізнав відхід свій до Бога, що наблизився, і добрі слова склав про паству, навчив братію і, благословивши її, відійшов до Господа.


[1] “Від Прологу”.

[2] “Дивне покликання в іноцтво”.

[3] Євангеліє від Марка
8:1 Тими днями, коли було знову багато народу, а їсти не мали чого, покликав Він учнів Своїх та й промовив до них:
8:2 Жаль мені тих людей, що вже три дні зо Мною знаходяться, та їсти не мають чого.
8:3 А коли відпущу їх голодних до їхніх домівок, то ослабнуть у дорозі, бо деякі з них поприходили здалека.
8:4 І відказали Йому Його учні: Звідки зможе хто нагодувати їх хлібом отут у пустині?
8:5 А Він їх запитав: Скільки маєте хліба? Вони ж повідомили: Семеро.
8:6 Тоді Він народу звелів на землі посідати. І, взявши семеро хліба, віддавши подяку, Він поламав і дав учням Своїм, щоб роздати. А вони роздавали народові.
8:7 І мали вони трохи рибок; і Він їх поблагословив, і роздати звелів також їх.
8:8 І всі їли й наїлися, а з позосталих кусків сім кошів назбирали...
8:9 А їдців було тисяч з чотири!
8:10 І всів Він негайно до човна з Своїми учнями, та й прибув до землі Далманутської.
8:11 І вийшли фарисеї, і почали сперечатися з Ним, і, Його випробовуючи, хотіли від Нього ознаки із неба.
8:12 А Він тяжко зідхнув у Своїм дусі й промовив: Якої ознаки цей рід вимагає? Поправді кажу вам, що родові цьому ознака не буде дана!
8:13 І покинув Він їх, усів знову до човна, і на той бік відбув.
8:14 І забули вони взяти хліба, і крім одного буханця, у човні не мали з собою нічого.
8:15 А Він їм наказував та говорив: Стережіться уважливо фарисейської розчини й розчини Іродової!
8:16 Вони ж міркували й казали один до одного, що хліба не мають вони.
8:17 А Ісус, знавши те, промовляє до них: Чого ви міркуєте, що хліба не маєте? Чи ви ще не знаєте й не розумієте? Чи ще маєте серце своє затверділим?
8:18 Мавши очі не бачите, і мавши вуха не чуєте? І не пам'ятаєте,
8:19 коли п'ять хлібів Я ламав на п'ять тисяч, скільки повних кошів із кусків ви зібрали? Вони кажуть до Нього: Дванадцять.
8:20 А як сім на чотири тисячі, скільки кошиків повних з кусків ви зібрали? І відказують: Сім.
8:21 І сказав Він до них: Ви ще не розумієте?...
8:22 І приходять вони в Віфсаїду. І приводять до Нього сліпого, і благають Його, щоб доторкнувся до нього.
8:23 І взяв Він сліпого за руку, та й вивів його за село. І послинивши очі йому, поклав руки на нього, і питався його, чи що бачить.
8:24 І, зиркнувши, сказав той: Я бачу людей, які ходять, немов би дерева...
8:25 Потім знов Він поклав Свої руки на очі йому, і прозрів той, і одужав, і виразно став бачити все!
8:26 І послав Він додому його й наказав: До села й не заходь, і нікому в селі не розповідай!
8:27 Потому пішов Ісус й учні Його до сіл Кесарії Пилипової, а в дорозі питав Своїх учнів, говорячи їм: За кого Мене люди вважають?
8:28 Вони ж відповіли Йому, кажучи: За Івана Христителя, другі за Іллю, а інші за одного з пророків.
8:29 І Він запитав їх: А ви за кого Мене маєте? Петро Йому в відповідь каже: Ти Христос!
8:30 І Він заборонив їм, щоб нікому про Нього вони не казали!
8:31 І почав їх навчати, що Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і Він буде вбитий, але третього дня Він воскресне.
8:32 І те слово казав Він відкрито. А Петро узяв набік Його, і Йому став перечити.
8:33 А Він обернувся й поглянув на учнів Своїх, та й Петру докорив і сказав: Відступись, сатано, від Мене, бо думаєш ти не про Боже, а про людське!
8:34 І Він покликав народ із Своїми учнями, та й промовив до них: Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!
8:35 Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Євангелії, той її збереже.
8:36 Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?
8:37 Або що назамін дасть людина за душу свою?
8:38 Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбнім та грішнім, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Анголами святими.
Мк. 8
, [34].

[4] Послання апостола Павла до колоссян
1:1 Павло, із волі Божої апостол Христа Ісуса, і брат Тимофій
1:2 до святих і вірних братів у Христі, що в Колосах: благодать вам і мир від Бога, Отця нашого!
1:3 Ми дякуємо Богові, Отцеві Господа нашого Ісуса Христа, завжди за вас молячись,
1:4 прочувши про вашу віру в Христа Ісуса та про любов, яку маєте до всіх святих
1:5 через надію, приготовану в небі для вас, що про неї давніше ви чули в слові істини Євангелії,
1:6 що до вас прибула, і на цілому світі плодоносна й росте, як і в вас, з того дня, коли ви почули й пізнали благодать Божу в правді.
1:7 Отак ви і навчилися від Епафра, улюбленого співробітника нашого, що за вас він вірний служитель Христа,
1:8 що й виявив нам про вашу духовну любов.
1:9 Через це то й ми з того дня, як почули, не перестаємо молитись за вас та просити, щоб для пізнання волі Його були ви наповнені всякою мудрістю й розумом духовним,
1:10 щоб ви поводилися належно щодо Господа в усякому догодженні, в усякому доброму ділі приносячи плід і зростаючи в пізнанні Бога,
1:11 зміцняючись усякою силою за могучістю слави Його для всякої витривалости й довготерпіння з радістю,
1:12 дякуючи Отцеві, що вчинив нас достойними участи в спадщині святих у світлі,
1:13 що визволив нас із влади темряви й переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина,
1:14 в Якім маємо відкуплення і прощення гріхів.
1:15 Він є образ невидимого Бога, роджений перш усякого творива.
1:16 Бо то Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то господства, чи то влади, чи то начальства, усе через Нього й для Нього створено!
1:17 А Він є перший від усього, і все Ним стоїть.
1:18 І Він Голова тіла, Церкви. Він початок, первороджений з мертвих, щоб у всьому Він мав першенство.
1:19 Бо вгодно було, щоб у Нім перебувала вся повнота,
1:20 і щоб Ним поєднати з Собою все, примиривши кров'ю хреста Його, через Нього, чи то земне, чи то небесне.
1:21 І вас, що були колись відчужені й вороги думкою в злих учинках,
1:22 тепер же примирив смертю в людськім тілі Його, щоб учинити вас святими, і непорочними, і неповинними перед Собою,
1:23 якщо тільки пробуваєте в вірі тверді та сталі, і не відпадаєте від надії Євангелії, що ви чули її, яка проповідана всьому створінню під небом, якій я, Павло, став служителем.
1:24 Тепер я радію в стражданнях своїх за вас, і доповнюю недостачу скорботи Христової в тілі своїм за тіло Його, що воно Церква;
1:25 якій я став служителем за Божим зарядженням, що для вас мені дане, щоб виконати Слово Боже,
1:26 Таємницю, заховану від віків і поколінь, а тепер виявлену Його святим,
1:27 що їм Бог захотів показати, яке багатство слави цієї таємниці між поганами, а вона Христос у вас, надія слави!
1:28 Його ми проповідуємо, нагадуючи кожній людині й навчаючи кожну людину всякої мудрости, щоб учинити кожну людину досконалою в Христі.
1:29 У тому й працюю я, борючися силою Його, яка сильно діє в мені.
Кол. 1
, [24].